Вирок від 22 червня 2026 р. у справі №336/5740/26 — Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

ЄУН справи: 336/5740/26

Номер провадження: 1-кп/336/1271/2026

В И Р О К

Іменем України

23 червня 2026 року м. Запоріжжя

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 , захисника ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Шевченківського районного суду м. Запоріжжя обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62025080100001732 від 27.02.2025, за обвинуваченням:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Тімірязєве АР Крим, українця, громадянина України, який має середньо-спеціальну освіту, перебував на посаді солдата резерву 59 запасної роти військової частини НОМЕР_1 , військовослужбовця військової служби за мобілізацією, у військовому званні «солдат», який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого: 19.09.2019 Якимівським районним судом Запорізької області за ч. 1 ст. 309, ч.ч. 2, 3 ст. 185 КК України до 3 років позбавлення волі,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України,

в с т а н о в и в:

07.12.2024 відповідно до витягу з наказу № 351 від 10.12.2024 (по стройовій частині) командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу), солдата ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 було призначено на посаду солдата резерву 59 запасної роти військової частини НОМЕР_1 , зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення, та він вважається таким, що справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою.

Відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

В подальшому, відповідними Указами Президента України, правовий режим воєнного стану в Україні продовжувався та діє до теперішнього часу.

Згідно з вимогами ст. 1 Закону України « Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Відповідно до ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України, які проходять військову службу відповідно до законодавства.

Будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, солдат ОСОБА_4 , відповідно до вимог ст.ст. 9, 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (надалі Статуту), ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов`язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, суворо дотримуватися Статутів Збройних Сил України (надалі Статуту), бути дисциплінованим, не допускати негідних вчинків самому та утримувати від них інших військовослужбовців, виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою.

Разом з цим, солдат ОСОБА_4 , достовірно знаючи свої обов`язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов`язку і проходження військової служби, маючи можливість належно їх виконувати, свідомо допустив їх порушення, вчинивши військовий злочин за наступних обставин.

Солдат ОСОБА_4 , в умовах воєнного стану, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи з метою ухилення від проходження військової служби, 13.12.2024 самовільно залишив місце розташування підрозділу 2 механізованої роти військової частини НОМЕР_1 , яка дислокувалася поблизу населеного пункту АДРЕСА_2 , внаслідок чого свої службові обов`язки не виконував, час проводив на власний розсуд, заходів для повернення до місця служби та військової частини не приймав та про своє місцезнаходження до органів командування, в органи військового та цивільного управління не повідомляв, та незаконно перебував за межами місця несення служби.

В судовому засіданні обвинувачений свою вину визнав повністю, заявив, що бажає давати свідчення в справі.

Відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України, суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

За згодою учасників судового провадження, судом визнано недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин, які правильно розуміє обвинувачений та інші учасники судового провадження і які ніким не оспорюються. При цьому у суду немає сумнівів в добровільності та істинності їх позиції, суд вважав недоцільним дослідження решти доказів щодо обставин, які сторонами кримінального провадження не оспорюються. Тому, суд обмежив дослідження доказів допитом обвинуваченого та дослідженням письмових доказів сторони обвинувачення, що характеризують особу обвинуваченого.

При цьому суд роз`яснив обвинуваченому та іншим учасникам судового провадження, що в такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати визнані ними фактичні обставини справи в апеляційному порядку.

Допитаний в судовому засідання обвинувачений ОСОБА_4 показав, що після мобілізації 10.08.2023 і первинної підготовки був направлений на запорізький напрямок, проходив військову службу в якості сапера у військовій частині, номер якої не пам`ятає, отримав контузію, після чого просив, щоб його направили на лікування. Не дочекавшись погодження самовільно покинув військову частину, після чого перебував в місті Києві, де працював на різних підробітках, повертатися на військову службу бажання не мав. Приблизно два місяця назад був затриманий при перевірці документів і направлений до військової служби правопорядку. На запитання прокурора підтвердив, що останній раз проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 , яку самовільно залишив, а також повідомив, що вже раніше самовільно залишав військову частину і це питання розглядалось судом. Вину визнає та просить його суворо не карати.

Суд зазначає, що показання обвинуваченого ОСОБА_4 не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції.

Крім того, судом досліджено:

- витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 10.12.2024 № 351, яким ОСОБА_4 зараховано до списків особового складу;

- витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 13.12.2024 № 354, яким ОСОБА_4 знято з усіх видів забезпечення, у зв`язку із самовільним залишенням військової частини;

- ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 26.11.2024 (ЄУН 336/10295/24), відповідно до якої ОСОБА_4 звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 5 ст. 407 КК України на підставі ч. 5 ст. 401 КК України.

Суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, приходить до висновку, що вина обвинуваченого ОСОБА_4 повністю доведена під час судового розгляду.

Дії обвинуваченого ОСОБА_4 суд кваліфікує за ч. 4 ст. 408 КК України, як дезертирство, тобто самовільне залишення місця служби з метою ухилення від військової служби, вчинене в умовах воєнного стану.

При призначенні покарання, суд, відповідно до вимог ст. ст. 65 – 67 КК України, враховує ступінь тяжкості та конкретні обставини вчиненого злочину, дані про особу обвинуваченого, наявність обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Згідно з роз`ясненнями, що містяться у п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання» при призначенні покарання суд в кожному випадку і щодо кожного засудженого, який визнається винним у вчиненні злочину, повинен дотримуватися вимог ст. 65 КК України, а саме: враховувати характер і ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, особу засудженого та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, оскільки саме через останні реалізується принцип законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначене судом покарання повинно бути достатнім, для виправлення засуджених і попередження здійснення ними нових злочинів.

Дослідивши дані про особу обвинуваченого, при визначенні покарання ОСОБА_4 , суд враховує характер і ступінь тяжкості скоєного кримінального правопорушення, яке, відповідно до ст. 12 КК України, класифікується як особливо тяжкий злочин, обставини вчинення кримінального правопорушення, фактично вчинені обвинуваченим дії та тривалість відсутності на службі, ставлення обвинуваченого до скоєного, який вину у вчиненні злочину визнав у повному обсязі, особу обвинуваченого, який раніше судимий, має постійне місце проживання, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває.

Обставин, які пом`якшують покарання обвинуваченому, судом не встановлено.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченому, судом не встановлено.

Суд зазначає, що згідно з вимогами ч. 2 ст.65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, а згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених.

Враховуючи сукупність наведених обставин справи, та дотримуючись принципів законності, справедливості, а також достатності покарання для подальшого виправлення та попередження скоєння нових кримінальних правопорушень, ставлення обвинуваченого до вчиненого, суд вважає необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів призначити покарання у виді позбавлення волі на строк у межах санкції ч. 4 ст. 408 Кримінального кодексу України в мінімальному розмірі.

Підстав для застосування ст. ст. 69, 75 КК України, а саме призначення покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті або зі звільненням від реального відбування покарання з випробуванням, суд не вбачає.

Призначене судом покарання на переконання суду відповідатиме меті покарання, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між захищуваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності.

Дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_4 слід продовжити до набрання вироком законної сили.

Цивільний позов не заявлявся, судові витрати відсутні, речові докази не долучались.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 368 – 371, 373, 374, 395, ч. 15 ст. 615 КПК України,

у х в а л и в:

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України та призначити покарання у вигляді 5 (п`яти) років позбавлення волі.

Строк відбування покарання рахувати з дня набрання вироком законної сили.

В строк відбування покарання зарахувати час перебування обвинуваченого під вартою з 21.05.2026 до дня набрання вироком законної сили із розрахунку один день тримання під вартою відповідає одному дню позбавлення волі.

Дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_4 продовжити до дня набрання вироком законної сили.

Вирок може бути оскаржений до Запорізького апеляційного суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення з урахуванням особливостей, передбачених ч. 2 ст. 394 КПК України.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя ОСОБА_1