Рішення від 19 травня 2026 р. у справі №510/1634/23 — Ренійський районний суд Одеської області

Справа № 510/1634/23

Провадження № 2/510/372/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20.05.2026 р. Ренійський районний суд Одеської області

у складі: - головуючого судді Сорокіна К.В.,

- при секретарі Іванової Н.С.

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду у м. Рені цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, -

В С Т А Н О В И В:

Позивачка звернулася до суду із позовом до відповідача про поділ спільного майна подружжя. Просила визнати за нею, в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя, право власності на частку житлового будинку з надвірними господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1 .

Позивачка ОСОБА_1 у підготовче судове засідання не з`явилася, до суду надійшла заява про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 у підготовче судове засідання не з`явився, направив до суду заяву про визнання позову, в якій також просив про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги визнає в повному обсязі.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Частиною 3 ст. 200 ЦПК України визначено, що за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Згідно ч. 4 ст. 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Судом встановлено, що визнання відповідачем позову не порушує права, свободи та інтереси інших осіб та не суперечить закону.

Виходячи з наведеного, суд вважає, що рішення у справі можливо постановити при проведенні підготовчого судового засідання.

Судом в ході дослідження доказів та судового розгляду справи встановлено, що 11.09.1982 р. між сторонами укладено шлюб, про що свідчить свідоцтво про укладання шлюбу серія НОМЕР_1 від 11.09.1982 р., актовий запис № 107. Під час шлюбних відносин, позивачкою та відповідачем набуто право власності на житловий будинок з надвірними господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1 . У зв`язку із погіршенням сімейних стосунків та відсутністю взаєморозуміння, від 14.06.2023 р. шлюб між позивачкою та відповідачем було розірвано, що підтверджується рішенням Ренійського районного суду Одеської області від 14.06.2023 р. Після чого виникла необхідність у закріпленні правового статусу спільно набутого у шлюбі майна.Під час перебування у шлюбі, за рахунок спільних коштів подружжя, було придбано вищевказане нерухоме майно.

Позивачка просила поділити вищевказане спірне майно, яке є спільною власністю подружжя по частині кожному. Позивачка вважає, що при даному варіанті поділу спільного майна подружжя, рівність часток дотримана.

Вивчивши матеріали справи та надані документи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивачки, обґрунтовані і підлягають задоволенню, оскільки надані суду документи в повному обсязі підтверджують обставини викладені у позовній заяві.

Оскільки щодо позовних вимог, обставин справи сторони не заперечують, визнають їх, суд вважає, що факти, які обґрунтовують заявлені вимоги і мають значення для справи встановлені, у зв`язку із чим немає необхідності у підтвердженні їх доказами засобом дослідження показань свідків.

Норми ст. ст. 57, 60 СК України встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя щодо належного їм майна, згідно з якими майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Майно, набуте кожним з подружжя до шлюбу, є особистою приватною власністю кожного з них.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ст. 63 СК України).

За статтями 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними.

У разі поділу майна, ще є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом (ч.2 ст. 372 ЦК України).

Верховний Суд у своїй постанові від 02.06.2021 у справі №394/876/17 акцентував на тому, що немає значення, чи працювала дружина чи ні, чи отримувала вона достатній дохід від своєї діяльності, майно, за умов, визначених СК України, є спільною сумісною власністю та підлягає поділу.

Спільною сумісною власністю подружжя є нажите ними в період шлюбу рухоме і нерухоме майно, яке може бути об`єктом права приватної власності. При цьому не мають значення підстави, на яких майно придбане: куплене, одержане в результаті обміну чи у вигляді винагороди за працю. Не має значення також і те, на чиє ім`я виданий правовстановлюючий документ на майно (постанова Верховного Суду колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 вересня 2020 року у цивільній справі №318/1863/17).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17 зроблено висновок, що згідно зі ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і ст. 368 ЦК України. Частиною першою ст. 70 СК України встановлено, що в разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року №11», сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. Згідно пункту 30 вищевказаної постанови Пленуму Верховного Суду України при вирішенні спору про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами другою, третьою статті 70 СК України в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх, дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування).

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що відповідач погодився із запропонованим позивачкою варіантом поділуспільного майна подружжя, у зв`язку з чим запропонований позивачкою варіант розподілу майна відповідає рівності часток сторін у власності на спірну нерухомість, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позову.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 21, 24, 56-57, 60, 62-63, 69-72, 105, 110-112 СК України, ст. ст. 50, 52, 368, 372 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 77, 78, 81, 141, 259, 263-265, ЦПК України, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя – задовольнити.

Здійснити поділ майна: житлового будинку з надвірними господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ), в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя право власності на частину житлового будинку з надвірними господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1 .

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя К.В. Сорокін