Рішення від 21 червня 2026 р. у справі №510/2525/25 — Ренійський районний суд Одеської області

РЕНІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

Провадження № 2/510/1481/26

Справа № 510/2525/25

22 червня 2026 року м. Рені Одеської області

Ренійський районний суд Одеської області у складі

головуючого судді Гончарової-Парфьонової О.О.

за участю секретаря Фурсової А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Рені Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності, -

встановив:

Позивач звернулась до суду з позовом до відповідача про визнання права власності, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що 25 квітня 2025 року вона домовилась з ОСОБА_2 про купівлю-продаж квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

В той же день сторонами було укладено відповідний письмовий договір, предметом якого є вказана квартира.

Сторони домовились про усі суттєві умови договору та відбулося повне його виконання. Відповідач передала позивачу у власність обумовлене договором нерухоме майно, а позивач прийняла його та сплатила ОСОБА_2 визначену договором його вартість, почала користуватись ним, тобто фактично вступила у володіння та користування.

Через деякий час позивач звернулась до відповідача з проханням оформити договір купівлі-продажу відповідно до вимог діючого законодавства – посвідчити договір в нотаріальному порядку.

Однак, відповідач повідомила, що не може цього зробити, оскільки на час укладення договору купівлі-продажу вона не зареєструвала в передбаченому законом порядку своє право власності на нерухоме майно.

Про існування цих обставин позивач, до укладення договору, обізнана не була. Перед укладенням угоди позивача було запевнено, що саме відповідач є власником вищезазначеного нерухомого майна.

При зверненні позивача до нотаріальної контори, їй було роз`яснено про неможливість нотаріального посвідчення договору та порекомендовано звернутись до суду.

На теперішній час, відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення договору та приведення домовленості у відповідність до закону, що стало підставою для звернення позивача із позовом до суду.

Позивач у судове засідання не з`явилась, від її представника – адвоката Аждер В.А. надійшло клопотання про розгляд справи за їх відсутності, наполягають на задоволенні позовних вимог, не заперечують проти заочного вирішення справи.

Відповідач у судове засідання не з`явилась, про причини неявки суд не повідомила, відзив у встановлений судом строк не надходив.

У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами, що передбачено ч. 8 ст. 178 ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Таким чином, суд приходить до висновку, що причини неявки відповідача є неповажними та є підстави для ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів.

Суд, розглянувши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Дійсно, як встановлено судом, 25 квітня 2025 року сторони домовились про купівлю-продаж квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

В той же день сторонами було укладено відповідний письмовий договір, предметом якого є вказана квартира.

Сторони домовились про усі суттєві умови договору та відбулося повне його виконання. Відповідач передала позивачу у власність обумовлене договором нерухоме майно, а позивач прийняла його та сплатила ОСОБА_2 визначену договором його вартість, почала користуватись нерухомим майном, нести витрати пов`язані із його утриманням, тобто фактично вступила у володіння та користування.

Через деякий час позивач звернулась до відповідача з проханням оформити договір купівлі-продажу відповідно до вимог діючого законодавства – посвідчити договір в нотаріальному порядку.

Однак, відповідач повідомила, що не може цього зробити, оскільки на час укладення договору купівлі-продажу вона не зареєструвала в передбаченому законом порядку своє право власності на нерухоме майно.

Про існування цих обставин позивач, до укладення договору, обізнана не була. Перед укладенням угоди позивача було запевнено, що саме відповідач є власником вищезазначеного нерухомого майна.

Отже, нерухоме майно за договором купівлі-продажу відчужене особою, яка не мала на це права, натомість визначене договором нерухоме майно не було загублено власником, не було вкрадено у власника або особи, якій він передав майно у володіння, не вибувало з володіння власника або особи, якій він передав його майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відповідно до ч. 1 ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Згідно із ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Позивач, як добросовісний набувач, у відповідності до вимог ст. 330 ЦК України набула право власності на спірне нерухоме майно, оскільки придбала його у відповідача, яка на час укладення договору купівлі-продажу (25 квітня 2025 року) не мала права його відчужувати, однак згідно із вимогами ст. 388 ЦК України, вказане майно не було загублено власником, не було вкрадено у власника або особи, якій він передав майно у володіння, не вибувало з володіння власника або особи, якій він передав його майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що нерухоме майно яке перейшло до позивача за договором купівлі-продажу від 25 квітня 2025 року, не може бути у неї витребувано. Тобто позивач правомірно володіє та користується спірним нерухомим майном.

Згідно ст. 397 ЦК України, володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. Право володіння чужим майном може належати одночасно двом або більше особам. Фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.

З врахуванням вищевикладеного, суд вважає, що викладені позивачем обставини знайшли своє належне підтвердження під час розгляду справи та підтверджуються наданими доказами, тому є всі законні підстави для задоволення позовних вимог з метою недопущення порушення права власності.

Згідно п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення судового рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч. 1 ст. 133 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у належному розмірі 968,96 грн.

Враховуючи, що позовні вимоги задоволено, судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в зазначеному розмірі у відповідності до ч. 1 ст. 141 ЦПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 7, 10, 12, 13, 18, 58, 81, 89, 133, 141, 258, 259, 263-265, 268, 280-284, 289, 352, 354, 355 ЦПК України, -

вирішив:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності – задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) право власності на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) грн. 96 коп. витрат зі сплати судового збору.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя О.О. Гончарова-Парфьонова