Рішення від 21 червня 2026 р. у справі №522/4156/25-Е — Приморський районний суд м. Одеси

Справа №522/4156/25-Е

Провадження №2/522/1360/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2026 року м. Одеса

Приморський районний суду м. Одеси у складі:

головуючої – судді Косіциної В.В.,

за участі секретаря судового засідання – Гресько Б.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права власності зі стягненням компенсації вартості часток,-

ВСТАНОВИВ:

04 березня 2025 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права власності зі стягненням компенсації вартості часток, у якій позивачка просила:

- стягнути з ОСОБА_2 компенсацію вартості 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 у розмірі 5 973 098,00 гривень, припинити право власності ОСОБА_1 на вказаний об`єкт нерухомого майна з моменту отримання грошової компенсації;

- стягнути з ОСОБА_2 компенсацію вартості 1/2 частки машиномісця № НОМЕР_1 у розмірі 942 246,00 гривень, припинити право власності ОСОБА_1 на вказаний об`єкт нерухомого майна з моменту отримання грошової компенсації;

- здійснити розподіл судових витрат.

За результатами автоматизованого розподілу справи між суддями, справа передана на розгляд судді Ковтун Ю.І.

Ухвалою суду від 10 березня 2025 року позовну заяву залишено без руху, надано 10-ти денний строк для усунення недоліків позовної заяви.

20 березня 2025 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшла заява представника позивача – адвоката Нестерової Ольги Валеріївни про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 03 квітня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Встановлено, що розгляд справи здійснюватиметься в порядку загального позовного провадження. Надано відповідачеві 15-ти денний строк для подання відзиву. Підготовче засідання по справі призначено на 13 травня 2025 року.

17 квітня 2025 року до Приморського районного суду м. Одеси від ОСОБА_2 надійшов відзив, у якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову.

13 травня 2025 року до Приморського районного суду м. Одеси від представника відповідача – адвоката Мойсеєнка Романа Миколайовича надійшла заява про відкладення розгляду справи.

13 травня 2025 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшло клопотання представника відповідача – адвоката Мойсеєнка Романа Миколайовича про долучення доказів, у якому заявник просив долучити до матеріалів справи копії звітів про оцінку спірних об`єктів нерухомого майна.

13 травня 2025 року до Приморського районного суду м. Одеси від представника позивача – адвоката Нестерової Ольги Валеріївни надійшло клопотання, у якому заявниця просить визнати явку відповідача обов`язковою та допитати його в якості свідка.

Підготовче засідання, призначене на 13 травня 2025 року не відбулося у зв`язку із оголошенням повітряної тривоги. Наступне підготовче засідання призначено на 16 липня 2025 року.

12 червня 2025 року до Приморського районного суду м. Одеси від представника відповідача – адвоката Мойсеєнка Романа Миколайовича надійшло заперечення на клопотання про визнання обов`язкової явки відповідача, у якому заявник просив відмовити у задоволенні вказаного клопотання.

15 липня 2025 року до Приморського районного суду м. Одеси від представника відповідача – адвоката Мойсеєнка Романа Миколайовича надійшла заява про відкладення розгляду справи.

У підготовче засідання, призначене на 16 липня 2025 року учасники справи – не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду. Підготовче засідання відкладено на 02 вересня 2025 року.

02 вересня 2025 року до Приморського районного суду м. Одеси від представника відповідача – адвоката Мойсеєнка Романа Миколайовича надійшла заява про відкладення розгляду справи.

У підготовче засідання, призначене на 02 вересня 2025 року з`явилася представниця позивача. Інші учасники справи у підготовче засідання – не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду. Ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання відкладено підготовчий розгляд справи на 14 жовтня 2025 року.

14 жовтня 2025 року до Приморського районного суду м. Одеси від представника позивача – адвоката Нестерової Ольги Валеріївни надійшла заява про відкладення розгляду справи.

У підготовче засідання, призначене на 14 жовтня 2025 року учасники справи – не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду. Підготовче засідання відкладено на 18 листопада 2025 року.

Підготовче засідання, призначене на 18 листопада 2025 року не відбулося у зв`язку із перебуванням головуючої на лікарняному. Наступне підготовче засідання призначено на 28 січня 2026 року.

28 січня 2026 року до Приморського районного суду м. Одеси від представника позивача – адвоката Нестерової Ольги Валеріївни надійшло клопотання про долучення доказів, у якому заявниця просила долучити до матеріалів справи копію висновку експерта від 26.01.2026 №26/01-1.

28 січня 2026 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшла заява представника позивача – адвоката Нестерової Ольги Валеріївни про збільшення розміру позовних вимог, у якій позивачка просила прийняти вказану заяву та викласти позовні вимоги у наступній редакції:

- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 6 116 752,50 гривень компенсації вартості 1/2 частки квартири за адресою: АДРЕСА_2 та припинити право власності ОСОБА_1 на 1/2 частку квартири за адресою: АДРЕСА_2 з дня отримання ОСОБА_1 компенсації вартості частки у повному обсязі;

- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 6 116 752,50 гривень компенсації вартості 1/2 частки машиномісця за адресою: АДРЕСА_3 та припинити право власності ОСОБА_1 на 1/2 частку машиномісце за адресою: АДРЕСА_4 , машиномісце №16/2 з дня отримання ОСОБА_1 компенсації вартості частки у повному обсязі;

- здійснити розподіл судових витрат.

Підготовче засідання, призначене на 28 січня 2026 року не відбулося у зв`язку із відсутністю в приміщенні суду електропостачання. Наступне підготовче засідання призначено на 26 березня 2026 року.

26 березня 2026 року до Приморського районного суду м. Одеси від представника позивача – адвоката Нестерової Ольги Валеріївни надійшли додаткові пояснення у справі.

Підготовче засідання, призначене на 26 березня 2026 року не відбулося у зв`язку із перебуванням головуючої на лікарняному.

На підставі розпорядження керівника апарату Приморського районного суду м. Одеси – Шарага А.О. від 07.04.2026 року №471/26, було проведено повторний автоматизований розподіл справи між суддями, за наслідками якого вона передана на розгляд судді Косіциній В.В.

Ухвалою суду від 10 квітня 2026 року справу прийнято до провадження в порядку загального позовного провадження. У зв`язку зі зміною складу суду розпочато підготовчий розгляд справи з початку. Підготовче засідання призначено на 27 квітня 2026 року.

27 квітня 2026 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшла заява представника відповідача - адвоката Мойсеєнка Романа Миколайовича про мирне врегулювання спору, у якій заявник запропонував вжити заходів досудового врегулювання спору, зокрема, врегулювання спору за участі судді.

У підготовче засідання, призначене на 27 квітня 2026 року з`явився представник позивача та представник відповідача. Ухвалою суду від 27 квітня 2026 року прийнято до розгляду заяву представника позивача – адвоката Нестерової Ольги Валеріївни про збільшення розміру позовних вимог. Відкладено підготовчий розгляд справи на 11 травня 2026 року.

11 травня 2026 року до Приморського районного суду м. Одеси від ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог), у якому відповідач просив відмовити у задоволенні позову.

11 травня 2026 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшла заява представника позивача – адвоката Нестерової Ольги Валеріївни про збільшення розміру позовних вимог, у якій позивачка просила прийняти вказану заяву та викласти позовні вимоги у наступній редакції:

- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 6 116 752,50 гривень компенсації вартості 1/2 частки квартири за адресою: АДРЕСА_2 та припинити право власності ОСОБА_1 на 1/2 частку квартири за адресою: АДРЕСА_2 з одночасним визнанням права власності на вказаний об`єкт нерухомого майна за ОСОБА_2 з дня отримання ОСОБА_1 компенсації вартості частки у повному обсязі;

- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 935 794,00 гривень компенсації вартості 1/2 частки машиномісця за адресою: АДРЕСА_3 та припинити право власності ОСОБА_1 на 1/2 частку машиномісце за адресою: АДРЕСА_3 з одночасним визнанням права власності на вказаний об`єкт нерухомого майна за ОСОБА_2 з дня отримання ОСОБА_1 компенсації вартості частки у повному обсязі;

- здійснити розподіл судових витрат.

У підготовче засідання призначене на 11 травня 2026 року з`явився представник позивача та представник відповідача.

Ухвалою суду від 11 травня 2026 року прийнято до розгляду заяву представника позивача – адвоката Нестерової Ольги Валеріївни про збільшення розміру позовних вимог. Відкладено підготовчий розгляд справи на 01 червня 2026 року.

27 травня 2026 року до Приморського районного суду м. Одеси від ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог), у якому відповідач просив відмовити у задоволенні позову.

01 червня 2026 року до Приморського районного суду м. Одеси від представника відповідача – адвоката Мойсеєнка Романа Миколайовича надійшло клопотання про долучення доказів, у якому заявник просив долучити до матеріалів справи копію висновку експерта від 25.05.2026 №013/26.

01 червня 2026 року до Приморського районного суду м. Одеси від представника позивача – адвоката Нестерової Ольги Валеріївни надійшла заява, у якій заявниця заперечувала проти задоволення заяви про мирне врегулювання спору, просила відмовити у її задоволенні та провести засідання за її відсутності.

01 червня 2026 року до Приморського районного суду м. Одеси від представника відповідача – адвоката Мойсеєнка Романа Миколайовича надійшла заява, у якій заявник, підтримав заявлену заяву про мирне врегулювання спору, просив провести засідання за його відсутності.

У підготовче засідання, призначене на 01 червня 2026 року учасники справи – не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду. Ухвалою суду від 01 червня 2026 року клопотання представника відповідача - адвоката Мойсеєнка Романа Миколайовича про забезпечення судових витрат та заяву представника відповідача - адвоката Мойсеєнка Романа Миколайовича про мирне врегулювання спору залишено без задоволення. Клопотання представника відповідача - адвоката Мойсеєнка Романа Миколайовича про долучення доказів – задоволено та долучено до матеріалів справи наведені у ньому докази. Закрито підготовче провадження у справі. Справу призначено до судового розгляду на 10 червня 2026 року.

У судове засідання, призначене на 10 червня 2026 року з`явився представник позивача та представник відповідача. Ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання суд перейшов до стадії ухвалення рішення. Встановлено, що текст рішення буде проголошено 22 червня 2026 року.

Суд дослідивши матеріали справи встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 19.02.2024 №366456174, ОСОБА_1 є власником наступних об`єктів нерухомого майна:

- АДРЕСА_3 , загальною площею 27,9 кв.м.;

- АДРЕСА_2 , загальною площею 145 кв.м.

Також, 1/2 частка вказаної квартири та 1/2 частка вказаного машиномісця належить на праві власності ОСОБА_2 , що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 11.02.2024 №365331433.

Звертаючись до суду із позовом, позивачка зазначає про те, що після розірвання шлюбу позивачка втратила можливість користуватися спільним майном, оскільки там проживає відповідач, тоді як їх спільне проживання є неможливим. Вказує, що позивачка вимушена проживати у орендованій квартирі, поки відповідач проживає у об`єкті нерухомого майна, що є їх спільною власністю.

Відповідно до частин першої, другої статті 364 ЦК України кожен зі співвласників спільної часткової власності має право на виділ у натурі належної йому частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.

Згідно зі статтею 364 ЦК України, яка має назву «Виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності», право на отримання одним зі співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки від інших співвласників визначено саме за умови неможливості виділу її в натурі.

Отже, приписи статті 364 ЦК України хоч і визначають можливість отримання одним зі співвласників такої компенсації, проте не встановлюють умов чи обставин, за яких стягнення такої компенсації можливе в судовому порядку за умови відсутності згоди інших співвласників.

Водночас у статті 365 ЦК України визначено по суті зворотній механізм, а саме припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників: право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

Отже, і стаття 364, і стаття 365 ЦК України визначили механізми припинення для одного чи декількох співвласників частки у праві на об`єкт спільної сумісної власності, і такий механізм залежить від правового результату, якого хоче досягнути співвласник, який ініціює вирішення спору.

Аналіз наведених приписів ЦК України дає підстави для висновку, що як механізм, визначений статтею 365 ЦК України, для якого законодавець визначив умови застосування, так і механізм, встановлений статтею 364 ЦК України, з урахуванням урегульованих у пункті 6 статті 3 ЦК України засад справедливості, добросовісності та розумності, повинен враховувати певні критерії, які спонукають суд під час вирішення спорів, у яких заявляються вимоги одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, враховувати баланс інтересів сторін.

Саме тому, під час вирішення подібної категорії спорів суд має встановити: чи дійсно є неможливим виділ належної позивачу частки в натурі або чи не допускається такий виділ згідно із законом; чи користуються спільним майном інші співвласники - відповідачі у справі; чи сплачують інші співвласники, які володіють та користуються майном, матеріальну компенсацію позивачу за таке володіння та користування відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України; чи спроможні інші співвласники виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на спільне майно та чи не становитиме це для них надмірний тягар.

Механізм реалізації статті 364 ЦК України, що був закладений законодавцем з метою вирішення спорів, у яких заявляються вимоги одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, з огляду на принципи розумності, добросовісності та справедливості не може функціонувати без урахування спроможності інших співвласників виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на спільне майно, щоб це не становило надмірного тягаря для них.

Оцінюючи категорію платоспроможності в широкому її розумінні з метою застосування механізму, визначеного статтею 364 ЦК України, потрібно враховувати, що це не лише про економічну складову, а й про врахування конкретної життєвої ситуації, в якій виник спір, саме тому питання платоспроможності, яке суд має дослідити, виходить за межі звичайних математичних розрахунків.

Платоспроможність особи формується не лише за розміром доходу, а й обставинами та способом життя, які сприяють або обмежують її фінансову свободу. У жодному разі платоспроможність не зводиться до відомостей, отриманих із банківських рахунків чи довідки про доходи з місця роботи. Таку спроможність потрібно оцінювати комплексно - з урахуванням наявності майна, доступу до джерел доходу, соціального статусу, віку, стану здоров`я, витрат на базові потреби тощо.

Баланс інтересів сторін у наведеній категорії спорів також залежить від того, яким є об`єкт права спільної власності. Оскільки у цій справі йдеться про стягнення компенсації за частку у квартирі, за умови, що частка позивачки у праві власності на таку квартиру є більшою, ніж сукупно частки у праві, які належать відповідачам, то Велика Палата Верховного Суду вважає за неодмінне звернути увагу на поняття «житло».

Кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду (стаття 47 Конституції України).

Згідно зі статтею 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатися у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Правова позиція Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) гарантує кожній особі, крім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі «Ґіллоу проти Сполученого Королівства» (Gillow v. the U. K.) від 24 листопада 1986 року), так і на наймача (рішення у справі «Ларкос проти Кіпру» (Larkos v. Cyprus) від 18 лютого 1999 року).

Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, які визначені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатися як «необхідне в демократичному суспільстві» (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» (Saviny v. Ukraine), заява № 39948/06, пункт 47).

До того ж втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою (рішення ЄСПЛ у справі «Зехентнер проти Австрії» (Zehentner v. Austria), заява № 20082/02, пункт 56). Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві (рішення ЄСПЛ від 27 травня 2004 року у справі «Коннорс проти Сполученого Королівства» (Connors v. the United Kingdom), заява № 66746/01, пункт 82).

Ураховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, ЄСПЛ надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення (рішення у справі «Зехентнер проти Австрії» (Zehentner v. Austria), заява № 20082/02, пункт 60). Навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом з огляду на відповідні принципи статті 8 Конвенції (рішення від 09 жовтня 2007 року у справі «Станкова проти Словаччини» (Stankova v. Slovakia), заява № 7205/02, пункти 60 - 63; рішення у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. the United Kingdom), заява № 19009/04, пункт 50; рішення від 15 січня 2009 року у справі «Косіч проти Хорватії» (Cosic v. Croatia), заява № 28261/06, пункти 21 - 23; та рішення від 22 жовтня 2009 року у справі «Пауліч проти Хорватії» (Paulic v. Croatia), заява № 3572/06, пункти 42 - 45). Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальних вимог було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги під час вирішення питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (рішення у справі «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, пункт 110).

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. the United Kingdom), заява № 19009/04, пункт 50).

Пункт 2 статті 8 Конвенції чітко визначає підстави, відповідно до яких втручання держави у використання особою прав, зазначених у пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у пункті 2 статті 8 Конвенції.

Наведені вище критерії, сформульовані в практиці ЄСПЛ, підтверджують, що втрата єдиного житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла, гарантоване статтею 8 Конвенції. Таке втручання допускається лише за умови, що воно переслідує легітимну мету, є пропорційним та супроводжується достатніми процесуальними гарантіями, зокрема можливістю незалежного суду оцінити співмірність заходу з урахуванням конкретних обставин справи.

ВП ВС у постанові від 10 грудня 2025 року у справі №466/2128/23 вказав, що у справі про припинення права власності та стягнення грошової компенсації виконання рішення про стягнення з відповідачів компенсації за браком у них реальної платоспроможності неминуче призведе до примусової реалізації всієї квартири з прилюдних торгів у виконавчому провадженні. Отож єдине житло відповідачів буде відчужене з метою задоволення вимог позивачки, яка на момент набуття 3/5 часток квартири знала про її неподільність та про те, що інші співвласники постійно проживають у ній.

Велика Палата Верховного Суду вказала, що легітимна мета захисту майнових інтересів позивачки як співвласника більшості (реалізація права на компенсацію замість неможливого виділу в натурі) не може виправдовувати настільки крайнього втручання у право відповідачів на житло, як повна втрата єдиного місця проживання. Такий захід не є пропорційним, оскільки позивачка має альтернативні способи розпорядження своєю часткою (зокрема, продаж з дотриманням переважного права інших співвласників відповідно до статті 362 ЦК України), тоді як відповідачі не мають реальної можливості зберегти своє єдине житло під час примусового виконання рішення.

Ненаведення у судовому рішенні оцінки реальної платоспроможності відповідачів, наявності в них іншого житла та наслідків примусового виконання у виді втрати єдиного житла свідчить про порушення процесуальних гарантій, потрібних для дотримання принципу пропорційності, сформульованого ЄСПЛ. Отже, застосування частини другої статті 364 ЦК України у спосіб, що призводить до автоматичного задоволення вимог позивача незалежно від наслідків для відповідачів, суперечить як національним засадам добросовісності, розумності та справедливості (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України), так і конвенційним стандартам захисту права на житло.

Велика Палата Верховного Суду вказала, що під час вирішення спорів за вимогою одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні, яким є житло, шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, підлягає врахуванню майновий стан відповідача (відповідачів), а саме можливість сплатити компенсації вартості частки, право позивача на яку припиняється та передається відповідачу (відповідачам), та чи не призведе виконання відповідного рішення про стягнення компенсації до звернення стягнення на ту частку, право на яку передано іншим співвласникам відповідним судовим рішенням.

Присудження компенсації на користь одного співвласника вартості його частки з інших співвласників за умови неможливості виділу її у натурі з неподільної речі не може відбуватися, якщо виконання такого рішення призведе до звернення стягнення на цю ж річ, яка є єдиним житлом.

Велика Палата Верховного Суду наголосила, що право на житло має високу соціальну цінність, оскільки становить одну з основоположних засад гідного існування людини, її фізичної та моральної цілісності, а також стабільності сімейних і соціальних зв`язків. Захист цього права особливо посилюється, коли йдеться про єдине житло особи, втрата якого може призвести до бездомності та істотного погіршення умов життя (стаття 47 Конституції України у системному зв`язку зі статтею 8 Конвенції).

У демократичному суспільстві держава, зокрема через судову владу, зобов`язана забезпечувати ефективну охорону права на житло від непропорційного втручання, навіть якщо таке втручання ґрунтується на законних майнових інтересах інших осіб. Реалізація права одного співвласника на компенсацію частки в праві на неподільну річ не може мати пріоритету над конституційно значущим правом інших співвласників на збереження єдиного житла, якщо виконання відповідного рішення неминуче призводитиме до його втрати без надання адекватних гарантій чи альтернатив.

З урахуванням надзвичайно високої соціальної цінності права на житло та практики ЄСПЛ, яка розглядає втрату єдиного житла як крайню форму втручання у фундаментальні права людини, суди під час застосування частини другої статті 364 ЦК України до спорів щодо житлової нерухомості зобов`язані оцінювати наслідки задоволення позову для всіх співвласників, забезпечуючи пріоритет збереження житла над суто майновими претензіями, якщо останні можуть бути реалізовані альтернативними способами без порушення фундаментальних прав особи.

Велика Палата Верховного Суду наголосила, що суди мають розглядати кожну справу з урахуванням конкретних обставин, зокрема характеру права спільної власності (сумісна чи часткова), суб`єктного складу учасників (особи, які перебували або перебувають у шлюбних чи сімейних відносинах, чи сторонні між собою особи), виду об`єкта права спільної власності (рухоме майно чи житлова нерухомість), значення цього об`єкта для відповідача (відповідачів) як єдиного чи іншого місця проживання, а також реальних наслідків можливого примусового виконання судового рішення про стягнення грошової компенсації для реалізації конституційного права на житло, гарантованого статтею 47 Конституції України та статтею 8 Конвенції. Лише за умови встановлення сукупності таких самих або подібних за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями обставин правовий висновок Великої Палати Верховного Суду може бути застосований судом як релевантний. За відсутності такої подібності суди зобов`язані самостійно визначати зміст прав та обов`язків сторін, керуючись безпосередньо приписами матеріального закону та загальними засадами цивільного законодавства, зокрема добросовісності, розумності та справедливості (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України), без механічного перенесення висновків, сформульованих за інших фактичних обставин.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач посилається на те, що у нього немає можливості виплатити позивачці грошові кошти, а тому, задоволення позову може призвести до того, що внаслідок примусового виконання рішення відповідача буде позбавлено житла.

З метою реалізації спільного наказу № 304/262 від 24.06.2024 Міністерства фінансів України та Державної судової адміністрації України «Про затвердження Порядку електронної інформаційної взаємодії між інформаційно-комунікаційними системами Державної податкової служби України та Державної судової адміністрації України» державним підприємством «Інформаційні судові системи» реалізовано доступ до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків.

Судом було направлено запит до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків, відповідь з якого надійшла до суду 10.06.2026 №2866210 та з якої вбачається, що ОСОБА_2 отримує дохід. Так, наприклад, сукупний розмір доходу ОСОБА_2 за 2024 рік склав 488 716,56 гривень, за 2025 рік – 460 222,18 гривень, за 2026 рік – 243 638,03 гривень.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 11.02.2024 №365331433, ОСОБА_2 окрім спірних об`єктів нерухомого майна також належить 1/4 земельної ділянки, кадастровий номер - 5123955400:02:001:0016; 1/4 частка будинку по АДРЕСА_5 ; квартира АДРЕСА_6 ; нежитлове приміщення у будинку АДРЕСА_7 ; нежитлове приміщення у будинку АДРЕСА_8 ; нежитлове приміщення у будинку АДРЕСА_9 ; квартира АДРЕСА_10 .

Вказане спростовує посилання відповідача на відсутність у нього фінансової можливості здійснити компенсацію вартості частки. Більше того, у відповідача на праві власності наявні інші об`єкти нерухомого майна (житлові), тобто, спірний об`єкт нерухомого майна не є єдиним житлом відповідача. Тому, навіть у разі примусового виконання рішення шляхом звернення стягнення на вказаний об`єкт нерухомого майна або шляхом його продажу, відповідач не буде позбавлений єдиного житла.

В якості підстав для відмови у позові, відповідач посилається на те, що у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що відповідачем створюються штучні перешкоди у користуванні майном. Відповідач вказує, що площа паркомісця складає більше 27 кв.м., а отже, таке паркомісце є подільне.

Проте, у висновку експерта за результатами проведення будівельно-технічного експертного дослідження від 29.05.2024 №008/2024 було встановлено наступне:

- квартиру АДРЕСА_1 неможливо розділити між співвласниками у відповідності до їх ідеальних часток, так як відсутня технічна можливість влаштування кожному співвласнику ізольовану та забезпечену окремим виходом квартиру, яка б за своїми технічними показниками відповідала вимогам нормативних документів;

- машиномісце АДРЕСА_11 неможливо розділити між співвласниками у відповідності до їх ідеальних часток, так як відсутня технічна можливість влаштування два ізольовані машиномісця та забезпечити окремі в`їзди до них, які б відповідали вимогам чинних нормативно-правових актів.

Тому, посилання відповідача на те, що належне учасникам справи машиномісце є подільним – спростовується матеріалами справи.

При цьому, доказів на підтвердження чого, що відповідачем не чиняться перешкоди у користуванні спільним майном – надано не було.

Відповідачем до відзиву на позовну заяву було долучено акт про фактично проживаючих осіб без реєстрації у квартирі АДРЕСА_1 від 30.01.2025 №1, підписаний головою правління ОСББ «САБАНСЬКИЙ» та скріплений печаткою ОСББ, зі змісту якого вбачається, що у квартирі АДРЕСА_1 фактично проживають дві особи: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 22 червня 2023 року у справі №522/7639/23, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 – розірвано.

Фактичне проживання ОСОБА_2 у спірному об`єкті нерухомого майна та відносини, що склалися між ОСОБА_1 свідчать про неможливість останньою користуватися спільним об`єктом нерухомого майна. В іншому випадку буде порушено право ОСОБА_1 на приватне та сімейне життя через вимушене фактичне проживання з особою, шлюб із якою припинено.

В якості підстав для відмовити у позові, відповідач посилається на те, що вказаний об`єкт нерухомого майна не є спільною власністю подружжя, а був подарований позивачці відповідачем. Проте, вказані доводи не впливають на правильність вирішення спору, оскільки, вказані вимоги не заявлені в контексті поділу майна подружжя.

Під час розгляду справи, між учасниками справи також не було згоди щодо вартості спірних об`єктів нерухомого майна.

Звертаючись до суду із позовом, позивачем на підтвердження вартості частки було подано:

- копію звіту про оцінку майна №241212-О/2, зі змісту якого вбачається, що вартість 1/2 частки машиномісця АДРЕСА_12 становить 942 246,00 гривень;

- копію звіту про оцінку майна №241212-О/1, зі змісту якого вбачається, що вартість 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 становить 5 973 098,00 гривень.

Заперечуючи проти вказаних звітів, відповідачем було подано:

- копію звіту про незалежну оцінку майна від 08 травня 2025 року, зі змісту якого вбачається, що вартість машиномісця АДРЕСА_12 становить 877 500,00 гривень;

- копію звіту про незалежну оцінку майна від 08 травня 2025 року, зі змісту якого вбачається, що вартість квартири АДРЕСА_1 становить 7 118 600,00 гривень.

В подальшому позивачем на підтвердження вартості спірних об`єктів нерухомого майна було подано копію висновку експерта судової оціночно-будівельної експертизи від 26.01.2026 №26/01-1, зі змісту якого вбачається, що:

- ринкова вартість 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 становить 6 116 752,50 гривень;

- ринкова вартість 1/2 частки машиномісця АДРЕСА_12 становить 935 794,00 гривень.

У висновку вказано, що експертиза проводилася задля подання висновку експерта у справі №522/4156/25-Е.

У висновку наявна відмітка про те, що експерт попереджений про кримінальну відповідальність за ст.ст. 384, 385 КК України.

Не погоджуючись із вказаним висновком, за замовленням відповідача було проведено оціночно-будівельну експертизу, за результатами якої було складено висновок експерта від 25.05.2026 №013/26, у якому встановлено наступне:

- ринкова вартість 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 становить 4 946 748,00 гривень;

- ринкова вартість 1/2 частки машиномісця АДРЕСА_12 становить 714 435,00 гривень.

У висновку вказано, що експертиза проводилася задля подання висновку експерта у справі №522/4156/25-Е.

У висновку наявна відмітка про те, що експерт попереджений про кримінальну відповідальність за ст.ст. 384, 385 КК України.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

Під час вирішення питання про те, який висновок більш вірогідніше відображає ринкову вартість об`єктів нерухомого майна, суд зазначає наступне.

Так, дійсно, висновок експерта судової оціночно-будівельної експертизи від 26.01.2026 №26/01-1 був складений без проведення безпосереднього огляду об`єкта нерухомого майна на відміну від висновку експерта від 25.05.2026 №013/26, що наданий позивачем.

Проте, на думку суду, безпосередній огляд об`єкта нерухомого майна не є єдиним чинником, який би свідчив про те, що висновок експерта, складений за результатами такого огляду більш повно відображає відомості про вартість об`єктів нерухомого майна.

Водночас, під час складання висновку експерта від 26.01.2026 №26/01-1 були врахована фотофіксація квартири, а тому, врахований стан квартири в цілому, його ремонтні показники (на сторінці 5 висновку встановлено наступне: Загальний стан квартири можна охарактеризувати як відмінний, в квартирі виконаний якісний ремонт.). Вказаний показник було враховано під час порівняння об`єкта дослідження з іншими, схожими за параметрами об`єктами нерухомого майна.

У висновку експерта від 26.01.2026 №26/01-1 при виборі об`єктів порівняння перевага надавалася квартирам розташованим в подібних домоволодіннях (як і об`єкт дослідження) з виконаним якісним ремонтом (для квартири). Так, зокрема, до вибірки об`єктів порівняння для квартири експертом було обрано квартири, які безпосередньо знаходяться у житловому комплексі за адресою: АДРЕСА_4 .

На відміну від цього, у висновку експерта від 25.05.2026 №013/26 до складу підбірки для порівняння квартири входять лише два об`єкти нерухомого майна, розташовані за адресою: АДРЕСА_13 . До підбірки також включені наступні об`єкти: дві квартири в Житловому комплексі «МЕРСЕДЕС», об`єкт нерухомого майна на АДРЕСА_4 та об`єкт нерухомого майна у Житловому комплексі «Синій птах» по АДРЕСА_4 .

Проте, взяті для порівняння об`єкти у своїй більшості територіально віддалені від житлового комплексу, в якому знаходяться спірні об`єкти нерухомого майна. Такі об`єкти можуть характеризуватися різними технологіями будівництва та належати до різних класів будівництва, різною інфраструктурою, зручностями та в цілому плануванням квартири, що в свою чергу впливає на їх ціноутворення.

При цьому, вказані чинники не були досліджені експертом під час проведення порівняння.

Судом також досліджено пропозиції продажу квартир за адресою: АДРЕСА_4 у мережі інтернет.

Так, наприклад, вартість квартири у будинку за адресою: АДРЕСА_4 , орієнтовною площею близько 150 кв.м. коливається від 11 287 500,00 гривень до 18 060 000,00 гривень.

У зв`язку з чим, суд вважає, що висновок експерта від 26.01.2026 №26/01-1 більш вірогідно відображає ринкову вартість квартири АДРЕСА_1 .

Проте, на відміну від ринкової вартості квартири, суд вважає, що висновок експерта від 25.05.2026 №013/26 більш вірогідно відображає ринкову вартість спірного машиномісця.

Про вказане свідчить те, що в якості порівняння експерт у цьому висновку брав об`єкти нерухомого майна, які практично усі знаходяться у межах центральної частини міста.

На відміну від цього, у висновку експерта від 26.01.2026 №26/01-1 для порівняння взяті машиномісця, розташовані про АДРЕСА_14 , що територіально знаходиться в такому районі міста як Аркадія. Вказаний район є курортним та туристичним районом міста, що в свою чергу впливає на ціноутворення об`єктів нерухомого майна.

Суд також зауважує, що у вказаному висновку для порівняння взято також машиномісце у ЖК « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». Проте, на відміну від житлового комплексу, де знаходяться спірні об`єкти нерухомого майна, та який був споруджений у 2011 році (що підтверджується відомостями зі звітів про оцінку об`єкту нерухомого майна), ЖК «Башня Чкалова» був введений в експлуатацію 29 грудня 2017 року, що підтверджується відомостями з Порталу Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва. Також, з фото машиномісця у ЖК «Башня Чкалова» яке наведене у висновку експерта від 26.01.2026 №26/01-1 вбачається, що якість ремонту паркінгу краща, порівняно з ремонтом паркінгу де знаходиться спірне машиномісце (фото паркінгу наявне у висновку експерта від 25.05.2026 №013/26).

Також, у висновку експерта, наданого позивачем для порівняння також взято паркомісце по АДРЕСА_4 у ЖК «ЖК ITown», проте, згідно відомостей з орталу Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, вказаний житловий комплекс введений в експлуатацію 26.11.2024, тобто, є більш сучасним. За географічним розташуванням вказаний житловий комплекс максимально наближено розташований поряд із морем, що знову ж таки впливає на ціноутворення об`єктів нерухомого майна, що у ньому розташовані.

ЖК «Еллада» взятий для порівняння також був зданий в експлуатацію 15.05.2024 року (перший будинок) та 17.10.2025 року (другий будинок). Вказаний об`єкт знаходиться в такому районі міста як Аркадія. Вказане в сукупності впливає на ціноутворення у вказаному житловому комплексті.

Врахування під час порівняння машиномісця, що знаходиться у ТЦ «Афіни» на думку суду також впливає на розрахунок вартості спірного об`єкта нерухомого майна, оскільки, взятий для порівняння об`єкт знаходиться у торговому центрі, тоді як спірний об`єкт нерухомого майна знаходиться у житловому будинку.

Суд також бере до уваги те, що у висновку експерта від 25.05.2026 №013/26 враховано безпосередній ремонт паркомісця.

Тому, з урахуванням зазначеного, суд вважає, що висновок експерта від 25.05.2026 №013/26 більш вірогідно відображає ринкову вартість машиномісця АДРЕСА_12 .

У позовній заяві з урахуванням предмету позову позивач просить суд припинити її право власності лише з моменту отримання позивачкою компенсації вартості частки.

Проте, відповідно до ст.365 ЦПК України, право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників.

Тобто, рішення суду про припинення права власності або визнання права власності за іншою особою є підставою для внесення відповідного запису до ДРРП. При цьому, ні ЦК України, ні Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не містить відкладальної обставини (в даному конкретному випадку отримання компенсації вартості частки), до настання якої державний реєстратор позбавлений провести державну реєстрацію припинення права власності та реєстрації права власності на припинену частку за іншим співвласником.

У зв`язку з чим, право власності припиняється з моменту набрання рішенням законної сили та внесення відповідних змін до ДРРП щодо об`єкта нерухомого майна.

При цьому, позивачка не позбавлена можливості стягнути грошові кошти, що є компенсацією вартості частки в порядку примусового виконання рішення, встановленого Законом України «Про виконавче провадження».

Також, у позовній заяві з урахуванням заяви про зміну предмету позову позивачка просить суд визнати право власності на припинені частки за відповідачем.

У постанові від 23 листопада 2016 року у справі № 6-1943цс16 Верховний Суд України погодився із висновками колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладених в ухвалі від 13 липня 2016 року, зокрема щодо наявності підстав для припинення права спільної часткової власності на частину нежитлового приміщення, визнання за позивачем права власності на зазначене майно та стягнення на користь відповідача грошових коштів, що знаходяться на депозитному рахунку суду. Разом з тим, позовних вимог про визнання права власності на спірну частину нерухомого майна у зазначеній справі заявлено не було.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості.

Аналіз зазначених приписів Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» свідчить про те, що державний реєстратор одночасно зі здійсненням реєстрації припинення речового права проводить державну реєстрацію набуття відповідного права чи обтяження шляхом виконання судового рішення про одночасне визнання такого речового права або шляхом відновлення попереднього запису про речові права.

Постанова Верховного Суду від 9 вересня 2024 року у справі № 671/1543/21 містить правові висновки про те, що за умови доведення наявності підстав, передбачених частинами першою та другою статті 365 ЦК України, для припинення права на частку у спільному майні, право відповідача на таку частку підлягає припиненню. З метою уникнення ситуації правової невизначеності, недопущення спору при проведенні державної реєстрації права власності за позивачем судам доцільно задовольняти одночасно з вимогою про припинення права власності на частку у спільному майні й заявлену вимогу про визнання права власності на неї за співвласником.

За таких обставин, вимога про визнання за відповідачем права власності спрямована з метою уникнення ситуації правової невизначеності, недопущення спору при проведенні державної реєстрації права на об`єкти нерухомого майна.

Тому, враховуючи те, що позивачка та відповідач є власниками неподільних об`єктів нерухомого майна, які не можуть бути виділені в самостійні одиниці, з огляду на неможливість влаштування окремих входів та в`їздів, а позивачка позбавлена можливості користування вказаними об`єктами з огляду на фактичне проживання у спірній квартирі відповідача, зокрема, вирішувати долю таких об`єктів та впливати на них, беручи до уваги те, що вартість частки підтверджується наявними у справі доказами, а вимога про визнання за відповідачем права власності спрямована з метою уникнення ситуації правової невизначеності, недопущення спору при проведенні державної реєстрації права власності на спірні об`єкти нерухомого майна, суд доходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, припинення права власності ОСОБА_1 на 1/2 частку квартири АДРЕСА_15 та 1/2 частку машиномісця у будинку АДРЕСА_4 , визнання права власності на вказані об`єкти нерухомого майна за відповідачем та стягнення з останнього компенсації вартості часток у розмірі 6 116 752,50 гривень (за квартиру) та 714 435,00 гривень (за машиномісце.

Щодо суми сплаченого судового збору, суд зазначає наступне.

Згідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

У позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача суму сплаченого судового збору.

Згідно копії платіжної інструкції в національній валюті від 13.03.2025, позивачка сплатила в якості судового збору грошову суму у розмірі 12 112,00 гривень.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Ціна позову (з урахуванням заяв про зміну предмету позову) – 7 052 546,50 гривень.

Розмір задоволених позовних вимог – 6 831 187,50 гривень.

Питома вага – 0,968 (6 831 187,50 / 7 052 546,50).

Сума судового збору, пропорційна заявленим позовним вимога – 11 724,41 гривень (12 112 * 0,968).

Враховуючи те, що суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, з відповідача в порядку розподілу судових витрат підлягає стягненню сума сплаченого судового збору, пропорційна до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 11 724,41 гривень.

На підставі зазначеного, керуючись ст.ст.2, 4, 12, 13, 27, 64, 76, 81, 95, 133, 141, ч.4 ст. 223, ч. 2 ст. 247, 258-259, 263-265, 268, 280-282, 354 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права власності зі стягненням компенсації вартості часток – задовольнити частково.

Припинити право власності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП – НОМЕР_2 на наступні об`єкти нерухомого майна:

- 1/2 частку машиномісця АДРЕСА_12 , загальною площею 27,9 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна – 2354907351101;

- 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 145 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна – 2354748551101.

Визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП – НОМЕР_3 , право власності на наступні об`єкти нерухомого майна:

- 1/2 частку машиномісця АДРЕСА_12 , загальною площею 27,9 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна – 2354907351101;

- 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 145 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна – 2354748551101.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , АДРЕСА_2 , РНОКПП – НОМЕР_3 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_16 , РНОКПП – НОМЕР_2 , компенсацію вартості 1/2 частки квартири у розмірі 6 116 752 (шість мільйонів сто шістнадцять тисяч сімсот п`ятдесят дві) гривні 50 (п`ятдесят) копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , АДРЕСА_2 , РНОКПП – НОМЕР_3 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_16 , РНОКПП – НОМЕР_2 , компенсацію вартості 1/2 частки машиномісця у розмірі 714 435 (сімсот чотирнадцять тисяч чотириста тридцять п`ять) гривень 00 (нуль) копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , АДРЕСА_2 , РНОКПП – НОМЕР_3 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_16 , РНОКПП – НОМЕР_2 , витрати по сплаті судового збору у розмірі 11 724 (одинадцять тисяч сімсот двадцять чотири) гривні 41 (сорок одна) копійка.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом 30-ти днів з дати складання повного тексту рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Текст рішення складено та підписано 22 червня 2026 року.

Суддя Косіцина В.В.