Рішення від 22 червня 2026 р. у справі №750/2570/26 — Деснянський районний суд м. Чернігова

Справа № 750/2570/26

Провадження № 2/750/1953/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 червня 2026 року м. Чернігів

Деснянський районний суд м. Чернігова в складі:

судді – Слісаря А.В.,

при секретарі – Примак Т.В.,

за участі представника позивача – Баланюк А.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

04.03.2026 ОСОБА_1 через свого представника-адвоката Баланюк Альони Юріївни звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди та просив: - стягнути з ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в розмірі 26030 грн., завдану внаслідок ДТП 29.08.2025 року; - стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 50000 грн., завдану внаслідок ДТП 29.08.2025 року; - стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в сумі 15500 грн.; - стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1331 грн. 20 коп. судового збору.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 29.08.2025 о 17 год. 40 хв. в м. Чернігові водій ОСОБА_2 керувала автомобілем Nissan Micra, д.н.з. НОМЕР_1 , по вул. Мстиславська зі сторони вул. Київська, та на перехресті вул. Мстиславська – вул. Софії Русової, виконуючи поворот ліворуч на нерегульованому перехресті на вул. С.Русової не надала переваги у русі велосипедисту ОСОБА_1 , який керував велосипедом Author та рухався по вул. Мстиславській через перехрестя в зустрічному напрямку прямо. В результаті ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження, їх власникам завдано матеріальних збитків, а ОСОБА_1 отримав тілесні ушкодження. Постановою Деснянського районного суду м. Чернігова від 20.01.2026 року притягнуто ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП та накладено на неї адміністративне стягнення у вигляді штрафу на користь держави в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 гривень. Стягнуто з ОСОБА_2 судовий збір в сумі 665 грн 60 коп на користь держави. Факт вини відповідача у спричиненні ДТП є доведеним. Внаслідок ДТП позивачу завдано майнової та моральної шкоди. Позивач був позбавлений можливості користуватись своїм майном, 2 місяці та був вимушений витрачати зайві кошти на пересування. Позивач втратив тимчасово працездатність з 29.08.2025 року по 05.09.2025 року, у зв`язку з ДТП, хоча, в цей час позивач міг працювати та фінансово забезпечувати себе та свою родину заробленими коштами, це призвело до фінансових втрат. Також, Позивач був вимушений відремонтувати велосипед “Author’, за власні кошти. Позивач витратив на лікування власні кошти.

Ухвалою суду від 12.03.2026 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

13.04.2026 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, який поданий представником відповідача – адвокатом Кінебас О.М. обґрунтований тим, що

заявлені Позивачем вимоги про стягнення матеріальної шкоди безпосередньо з Відповідача є безпідставними, оскільки такі вимоги пред`явлені до неналежного відповідача. Внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди виникають цивільні права й обов`язки, пов`язані з її відшкодуванням. Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов`язок виплатити відповідне відшкодування за Законом №1961-IV виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, зокрема на суму франшизи, чи якщо страховик (МТСБУ) за Законом №1961-IV не має обов`язку здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату). Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов`язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов`язок розподіляється між ним і страховиком (МТСБУ). Станом на 29.08.2025 (день ДТП) транспортний засіб Відповідача було застраховано в AT «СГ «ТАС» на підставі договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс) № 223675211. Таким чином, обов`язок з відшкодування заявленої Позивачем матеріальної шкоди в повному обсязі покладається виключно на AT «СГ «ТАС». Відповідач не несе обов`язку зі сплати потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою, оскільки така різниця об`єктивно відсутня, а загальний розмір заявленої майнової шкоди не перевищує визначений ліміт відповідальності страхової компанії. З огляду на те, що Позивач не звертався до AT «СГ «ТАС» із відповідною заявою про виплату страхового відшкодування та не заявляв клопотання про залучення вказаної страхової компанії до участі у справі як належного відповідача чи співвідповідача, вимоги про стягнення матеріальної шкоди пред`явлені до Відповідача як до неналежної сторони та не підлягають задоволенню у повному обсязі. Враховуючи наведене, вважає позовні вимоги незаконними і необґрунтованими та просить відмовити у задоволенні позову. У письмових додаткових поясненнях представник відповідача посилаючись на ст. 24 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»(від 01.07.2004 р. № 1961-IV) вказує, що позивач повинен звернутися до МТСБУ для відшкодування йому моральної шкоди, оскільки відповідач являється учасником бойових дій. позивач оцінює завдану йому моральну шкоду у 50 000 грн. Вважає, що вказана вимога є необгрунтованою та такою, що не відповідає засадам розумності і справедливості. Позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження глибини, інтенсивності та тривалості моральних страждань, що виправдовувало б стягнення такої значної суми.

17.04.2026 представник позивача подала письмову відповідь на відзив в якій зазначила, що право вибору належного відповідача у спорах про відшкодування шкоди належить саме позивачу, а не відповідачу чи страховій компанії. Подання позову безпосередньо до винуватця дорожньо-транспортної пригоди повністю відповідає вимогам статей 1166, 1167, 1187 Цивільного кодексу України та не може розцінюватись як звернення до «неналежного відповідача». Більше того, станом на момент подання позовної заяви позивачу не було відомо про наявність у відповідача чинного страхового полісу. Вказана інформація не була повідомлена: ні під час оформлення дорожньо-транспортної пригоди, ні під час кримінального провадження, ні під час розгляду справи про адміністративне правопорушення.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримала та просила задовольнити.

Відповідач та її представник у судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи сповіщались в установленому законом порядку.

Заслухавши учасників справи, дослідивши наявні письмові докази, оцінивши надані докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що постановою Деснянського районного суду м. Чернігова від 20.01.2026 року притягнуто ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП та накладено на неї адміністративне стягнення у вигляді штрафу на користь держави в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 гривень. Стягнуто з ОСОБА_2 судовий збір в сумі 665 грн 60 коп на користь держави. У постанові встановлено, що 29.08.2025 о 17 год. 40 хв. в м. Чернігові водій ОСОБА_2 керувала автомобілем Nissan Micra, д.н.з. НОМЕР_1 , по вул. Мстиславська зі сторони вул. Київська, та на перехресті вул. Мстиславська – вул. Софії Русової, виконуючи поворот ліворуч на нерегульованому перехресті на вул. С.Русової не надала переваги у русі велосипедисту ОСОБА_1 , який керував велосипедом Author та рухався по вул. Мстиславській через перехрестя в зустрічному напрямку прямо. В результаті ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження, їх власникам завдано матеріальних збитків, а ОСОБА_1 отримав тілесні ушкодження.

Згідно ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Отже, вище вказаною постановою підтверджено, що відповідач є винуватцем ДТП, учасником якої був позивач та від якої транспортні засоби отримали механічні пошкодження. Даного факту також не заперечує відповідач.

Позивач здійснив ремонт велосипеда “Author’, за власні кошти, це підтверджується товарним чеком від 30.10.2025 року від ФОП ОСОБА_3 на суму 1885 грн, на купівлю деталей для велосипеда та товарним чеком від 29.10.2025 року на суму 4515 грн, на купівлі деталі для велосипеда.

Загальна сума витрат на ремонт велосипеда - 6 400 грн.

Позивача було госпіталізовано 29.08.2025 року з місця ДТП до нейрохірургійного відділення Комунального некомерційного підприємства "Чернігівської обласної лікарні” Чернігівської міської ради, згідно виписки № 16354 із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого, позивача було виписано з лікарні 05.09.2025 року.

Витрати позивача на лікування підтверджується фіскальним чеком від 29.08.2025 року, з аптечного пункту №1 Аптеки №2 на купівлю ліків на суму – 2129,63 грн.

Відповідно до виписки з медичної документації, позивачу внаслідок дорожньо-транспортної пригоди від 29.08.2025 року, було встановлено діагноз: закрита черепно-мозкова травма; забій головного мозку легкого ступеня з формуванням кортикального геморагічного вогнища І типу в правій лобній ділянці; цефалгічний синдром; лікворно-гіпертензивний синдром; забій м`яких тканин поперекової області ліворуч.

Згідно ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

У відповідності до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до статті 1194 Цивільного кодексу України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20), зазначено, що: «Велика Палата Верховного Суду послідовно наголошує, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми. Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом № 1961-IV у страховика (страховика) не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі №147/66/17).

Внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди виникають цивільні права й обов`язки, пов`язані з її відшкодуванням. Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов`язок виплатити відповідне відшкодування за Законом №1961-IV виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність (у визначених Законом №1961-IV випадках - МТСБУ) та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, зокрема на суму франшизи, чи якщо страховик (МТСБУ) за Законом №1961-IV не має обов`язку здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату). Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов`язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов`язок розподіляється між ним і страховиком (МТСБУ). Тому висновок про абсолютність права потерпілого на відшкодування шкоди саме за рахунок особи, яка завдала шкоди, є помилковим. Враховуючи розподіл у деліктному зобов`язанні між винуватцем ДТП (страхувальником) і страховиком (МТСБУ) обов`язку з відшкодування шкоди, завданої під час експлуатації наземних транспортних засобів, а також те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем має визначені законом межі та порядок реалізації, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду України про те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним, і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювана шкоди застрахована (постанови Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі №6-2808цс15, від 14 вересня 2016 року у справі №>6-725цс16, від 26 жовтня 2016 року у справі №6-954цс16).

Велика Палата Верховного Суду в постановах від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження №14-176цс18) (пункт 59), від 03 жовтня 2018 року у справі №760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) неодноразово звертала увагу на те, що у справах про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної страхувальником за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у межах ліміту страхового відшкодування належним відповідачем буде страховик. Принцип повного відшкодування шкоди, закріплений у статті 1166 ЦК України, реалізується у відносинах страхування через застосування положень статті 1194 цього Кодексу. Вказана норма передбачає, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди за загальним правилом зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Відповідно, якщо такої різниці немає та шкода покрита в повному обсязі страховою виплатою, в такому випадку в цій справі відсутні підстави для покладення відповідальності на страхувальника».

Отже, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов`язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов`язок розподіляється між ним і страховиком.

Відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми. Обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах такої різниці. (Такий виновок викладений у постанові Верховного Суду від 20 серпня 2024 року у справі № 712/9328/21 (провадження № 61-12562св23).

Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обгрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, провадження № 14-6ІЦСІ8, пункти 40, 41).

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Такі висновки сформульовані у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 70), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18, пункт 66), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19, пункт 27), від 09 лютого 2021 року у справі № 635/4741/17 (провадження № 14-46цс20, пункт 33.2).

У постанові від 26 червня 2019 року у справі № 910/17792/17 (провадження № 12-280гс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що підставою для вступу (залучення) в судовий процес третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, є ЇЇ заінтересованість у результатах вирішення спору - ймовірність виникнення у майбутньому в неї права на позов або пред`явлення до неї позовних вимог зі сторони позивача чи відповідача. Водночас предмет спору повинен перебувати за межами цих правовідносин, інакше така особа може мати самостійні вимоги на предмет спору. Для таких третіх осіб неможливий спір про право з протилежною стороною в зазначеному процесі. Якщо такий спір допускається, то ця особа повинна мати становище співвідповідача у справі, а не третьої особи.

У своїй постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 січня 2022 року в справі № 457/726/17 (провадження № 61-43201 св 18)) дійшов висновку, що якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов`язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов`язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов`язки особи, не залученої до участі у справі як співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову.

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обгрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (частина перша, друга статті 264 ЦПК України).

Станом на 29.08.2025 (день ДТП) транспортний засіб відповідача було застраховано в AT «СГ «ТАС» на підставі договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс) № 223675211.

Відповідно до пункту 1 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 21 травня 2024 року номер 3720-ІХ, вказаний Закон введено в дію з 01 січня 2025 року.

Згідно з абзацом другим підпункту 2 пункту 5 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», розмір страхової суми за шкоду, заподіяну майну потерпілих осіб, з дня введення в дію цього Закону становить двісті п`ятдесят тисяч гривень на одну потерпілу особу та один мільйон двісті п`ятдесят тисяч гривень на один страховий випадок незалежно від кількості потерпілих осіб.

Заявлена позивачем до стягнення сума матеріальної шкоди, в повному обсязі покривається встановленим законом лімітом відповідальності страховика у розмір: двохсот п`ятдесяти тисяч гривень.

Таким чином, обов`язок з відшкодування заявленої позивачем матеріальної шкоди в повному обсязі покладається виключно на AT «СГ «ТАС». Відповідач не несе обов`язку зі сплати потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою, оскільки така різниця об`єктивно відсутня, а загальний розмір заявленої майнової шкоди не перевищує визначений ліміт відповідальності страхової компанії.

З матеріалів справи вбачається, що позивач не звертався до AT «СГ «ТАС» із відповідною заявою про виплату страхового відшкодування та не заявляв клопотання про залучення вказаної страхової компанії до участі у справі як належного відповідача чи співвідповідача, а тому вимоги про стягнення матеріальної шкоди пред`явлені до відповідача як до неналежної сторони та не підлягають задоволенню у повному обсязі.

Верховний Суд у постанові від 19 березня 2025 року у справі № 727/10408/23 акцентує увагу, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика.

З вище наведеного, суд приходить до висновку, що з винуватця ДТП стягується шкода у тому числі і моральна, якщо згідно із Законом у страховика(МТСБУ) не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика.

Отже, покладання обов`язку з відшкодування моральної шкоди на відповідача, від дорожньо-транспортної пригоди, винуватцями якої він є, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності стягнення моральної шкоди з винуватця ДТП, якщо відшкодування такої шкоди передбачено у Законі та покладено на страховика (МТСБУ).

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку що підстави для задоволення позову відсуні.

Керуючись ст.ст. 10, 12, 81, 141, 264, 265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Рішення може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя А.В. СЛІСАР