Вирок від 22 червня 2026 р. у справі №725/2927/26 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 червня 2026 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Чернівецького апеляційного суду у складі:

головуючого ОСОБА_1

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3

секретаря ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні за участю прокурора ОСОБА_5 , обвинуваченого ОСОБА_6 , захисника ОСОБА_7 , потерпілого ОСОБА_8 , представника потерпілого – адвоката ОСОБА_9 апеляційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_8 – адвоката ОСОБА_9 на вирок Чернівецького районного суду м. Чернівці від 27 квітня 2026 року у кримінальному провадженні №12023262020003811 щодо ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, мешканця АДРЕСА_1 , із вищою освітою, одруженого, має на утриманні малолітню дитину, військовослужбовця, раніше не судимого, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,-

В С Т А Н О В И Л А:

Вироком Чернівецького районного суду м. Чернівці від 27 квітня 2026 року ОСОБА_6 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України та йому призначене покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України у виді 2 років позбавлення волі.

Відповідно до ст. 58 КК України ОСОБА_6 замість позбавлення волі призначене покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців строком на 1 рік з відрахуванням 10 відсотків суми грошового забезпечення в дохід держави.

Частково задоволений цивільний позов ОСОБА_8 до ОСОБА_6 про стягнення моральної шкоди та стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 150 000 грн. моральної шкоди.

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_8 до ОСОБА_6 про стягнення моральної шкоди відмовлено.

Вирішено долю речових доказів,стягнуто процесуальні витрати.

Скасовано арешт на автомобіль марки «AUDI» моделі «Q7», реєстраційний номер НОМЕР_1 та на мотоцикл марки «KOVI» моделі «250-4Т PRO», реєстраційний номер НОМЕР_2 , накладений ухвалами слідчих суддів.

Провадження№11-кп/822/215/26 Головуючий у І інстанції: ОСОБА_10

Категорія: ч.2 ст. 286 КК України Суддя-доповідач: ОСОБА_1 .

На таке рішення надійшла апеляційна скарга представника потерпілого – адвоката ОСОБА_9 із проханням скасувати вирок в частині призначення покарання та вирішення цивільного позову.

Вважає, що висновки районного суду не відповідають фактичним обставинам справи та дослідженим доказам, а покарання, призначене вироком суду, не відповідає тяжкості кримінального правопорушення, оскільки є занадто м`яким.

Вказує, що суд дійшов неправильного висновку про наявність обставин, що пом`якшують покарання обвинуваченому, внаслідок чого не вірно застосував положення ч.2 ст. 66 КК України.

Зазначає, що обвинувачений вибачився перед потерпілим лише на стадії судових дебатів після прямого зауваження потерпілого, що вказує на відсутність такої пом`якшуючої покарання обставини як щире каяття.

Також зауважує, що обвинувачений відшкодував лише незначну частину майнової шкоди та взагалі відмовився відшкодовувати моральну шкоду, що свідчить про відсутність розкаяння та безпідставне врахування судом пом`якшуючою обставиною-часткове відшкодування шкоди.

Стверджує, що суд безпідставно визнав наявність пом`якшуючої обставини – активне сприяння розкриттю злочину.Звертає увагу, що даний злочин повністю доведений доказами, зібраними без участі та без жодного сприяння обвинуваченого.

Вважає, що позиція обвинуваченого була не актом сприяння, а вимушеним визнанням об`єктивно існуючих і задокументованих фактів, обвинувальний акт не ґрунтується на визнавальних показах обвинуваченого.

Зазначає, що основні негативні наслідки, завдані даним злочином, визначаються саме моральною шкодою, адже внаслідок ДТП потерпілий з отримав цілий ряд істотних обмежень у життєдіяльності та роботі, які значно погіршили його життя.

Вказує, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази активної участі обвинуваченого у бойових діях із забезпечення національної безпеки і оборони, тому така пом`якшуюча обставина визнана судом необґрунтовано.

Посилається на наявні у справі листи уповноважених органів, згідно яких ОСОБА_6 не є військовослужбовцем ні ЗСУ, ні СБУ, ні ГУР, а також протоколи його допиту, в яких обвинувачений визнає себе безробітним.

Також твердить, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази надання обвинуваченим допомоги потерпілому після ДТП, тому наявність такої пом`якшуючої обставини також вважає необґрунтованою.

Наголошує, що обвинувачений в судовому засіданні визнав, що викликав на місце ДТП поліцію, проте швидку медичну допомогу не викликав, хоча потерпілий перебував у критичному стані та потребував невідкладної медичної допомоги.

Вважає, що призначене районним судом покарання обвинуваченому у виді службового обмеження для військовослужбовців строком на 1 рік та стягнення всього 10% його грошового забезпечення є неспівмірним з тяжкістю злочину та його наслідками.

Серед перелічених судом формальних пом`якшуючих обставин відсутні,на думку апелянта, такі, які суттєво знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, тому суд неправильно застосував положення ст. 69 КК України

Стверджує, що суд не мав права застосовувати ст. 58 КК України та призначати покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців, адже санкція ч. 2 ст. 286 КК України передбачає позбавлення волі на строк від 3 до 8 років, при цьому підстави для застосування ст. 69 КК України, як вважає захисник, відсутні.

Апелює, що суд безпідставно не призначив обвинуваченому додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами.

Вказує, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що обвинувачений проходить військову службу на посаді водія чи підтвердження, що до його обов`язків входить керування транспортними засобами.

Зазначає, що обвинувачений допустив зіткнення за обставин звичайної дорожньої обстановки, доброї видимості та відсутності факторів, які б негативно впливали на його здатність оцінювати дорожню обстановку, окрім того, ОСОБА_6 не вперше є винуватцем ДТП, тому додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, на думку апелянта, є необхідним.

Твердить, що призначене судом відшкодування завданої моральної шкоди є заниженим, оскільки суд не врахував в повній мірі наслідки кримінального правопорушення для потерпілого.

Посилається на те, що звичний устрій життя потерпілого було зруйновано, він не може працювати за професією, зазнав сильних душевних страждань та досі регулярно отримує медичну допомогу у зв`язку з травмами, отриманими внаслідок ДТП,а тому відшкодування моральної шкоди має бути співмірним з глибиною страждань потерпілого.

Вважає, що районний суд неправильно оцінив розмір фактично завданої потерпілому моральної шкоди, не врахував тяжкість завданих тілесних ушкоджень, глибину емоційного стресу та масштаб душевних страждань.

Просить скасувати вирок районного суду та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України. Цивільний позов ОСОБА_8 до ОСОБА_6 просить задовольнити повністю.

Заслухавши доповідь судді, доводи потерпілого ОСОБА_8 та його представника – адвоката ОСОБА_9 , які підтримали апеляційну скаргу, позицію прокурора,обвинуваченого та його захисника про відсутність підстав для скасування судового рішення, дослідивши матеріали провадження в межах апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Районним та апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_6 будучи військовослужбовцем військової частини НОМЕР_3 , відповідно до вимог ст.ст. 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст.ст. 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов`язаний неухильно додержуватись Конституції та законів України, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, бути дисциплінованим, поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.

Водночас, 28.09.2023 приблизно о 16:10 год. ОСОБА_6 , керуючи технічно справним транспортним засобом марки «Audi» моделі «Q7» реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись по вул. Сагайдачного в напрямку вул. Руська м. Чернівці, перебуваючи неподалік житлової будівлі, розташованої за адресою: вул. Сагайдачного 103, маючи намір здійснити маневр повороту ліворуч з виїздом з другорядної дороги на головну дорогу, а саме вул. Руська, не врахувавши в повній мірі дорожню обстановку з тим, щоб мати змогу безпечно керувати транспортним засобом та контролювати його рух у конкретних дорожніх умовах, не переконавшись у безпечності зміни напрямку руху і не створенні таким маневром перешкод або небезпеки чи перешкоди іншим учасникам руху, не надавши перевагу у русі транспортному засобу, який рухався головною дорогою та наближався до даного перехрещення проїзних частин, виїжджаючи з другорядної дороги допустив зіткнення із мотоциклом марки «KOVI» реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_8 .

Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_8 отримав тілесні ушкодження у вигляді: багатоуламкового перелому лонної кістки в проекції верхньої та нижньої гілки з обох сторін, закритого багатоскалкового перелому кісток тазу по типу метелика, закритого перелому заднього відділу крила клубової кістки з переходом на крижову кістку справа з порушенням конгруентності тазового кільця, відкритого перелому великогомілкової та малогомілкової кісток в нижній третині справа, забійно-рваної рани по зовнішньо-задній поверхні правої гомілки в нижній третині, які згідно висновку експерта Чернівецького обласного бюро СМЕ № 89 мд від 15.02.2024 відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, як такі, що небезпечні для життя.

Вищевказану дорожньо-транспортну пригоду водій ОСОБА_6 скоїв в результаті порушення та невиконання вимог п.п. 1.5, 2.3 (б, д), 16.11, 2.1 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306, а саме:

- п. 1.5 Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб неповинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків;

- п. 2.3 Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний:

б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі;

д) не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху;

- п. 16.11 На перехресті нерівнозначних доріг водій транспортного засобу, що рухається другорядною дорогою, повинен дати дорогу транспортним засобам, які наближаються до даного перехрещення проїзних частин по головній дорозі, незалежно від напрямку їх подальшого руху.

- дорожнього знаку 2.1 розділу 33 ПДР України «Дати дорогу» Водій повинен дати дорогу транспортним засобам, що під`їжджають до нерегульованого перехрестя по головній дорозі.

Таким чином, ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення за ч. 2 ст. 286 КК України, тобто порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому тяжкі тілесні ушкодження.

Відповідно до вимог ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Вирок суду в частині доведеності винуватості та правильності кваліфікації не оспорюється, а тому апеляційний суд не наводить доводів на підтвердження таких висновків.

Перевіряючи вирок в частині призначеного ОСОБА_6 покарання, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Згідно вимог ст.ст.50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Призначаючи покарання, суд зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

При призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК України, суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб, а також обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, та особу винного.

Перевіривши доводи апелянта,судова колегія вважає,що ті обставини,на які посилався захисник, суд повною мірою врахував та надав їм належну оцінку.

Всупереч твердженням захисника, суд зважив,що ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення, яке є тяжким злочином.

Разом із тим,такий злочин за формою вини скоєний із необережності та ОСОБА_6 не передбачав можливості настання суспільно небезпечних наслідків тих порушень,які знаходяться у причинному зв`язку із ДТП та не бажав їх настання.

На час вчинення злочину обвинувачений не перебував у стан сп`яніння.

Обставинами, які пом`якшують покарання, суд врахував щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, часткове відшкодування завданого збитку, активну участь в бойових діях із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії рф, надання допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення.

У апеляційній скарзі захисник оспорював наявність щирого каяття обвинуваченого,однак аналогічним доводам під час судового розгляду районний суд надав правильну оцінку,визнавши їх необгрунтованими.

Зокрема,суд зазначив у вироку,що ОСОБА_6 повністю визнав вину у скоєному,не оспорював фактичних обставин,за яких настала ДТП, що дало можливість застосувати вимоги ст.349 ч.3 КК України та не досліджувати докази щодо тих обставин,які не оспорювались.

Суд вказав,що ОСОБА_6 неодноразово щиро вибачався перед потерпілим,однак потерпілий не приймав вибачень через недосягнення згоди щодо визначеного потерпілим розміру відшкодування йому моральної шкоди.

Цілком слушно посилався суд на поведінку обвинуваченого після дорожньо транспортної пригоди,який залишався на місці події та здійснив виклик поліції,брав активну участь у процесі лікування потерпілого шляхом надання коштів,про що свідчать наявні у справі розписки(а.с.64-69 т.2)

Під час апеляційного розгляду ще раз підтвердив,що повністю визнає свою провину,щиро кається та просить вибачення у потерпілого.

Посилання апелянта на відсутність активного сприяння розкриттю злочину є безпідставними, оскільки поведінка обвинуваченого під час досудового розслідування та судового розгляду сприяла встановленню фактичних обставин кримінального правопорушення та не перешкоджала його розслідуванню.

Захисник у апеляційній скарзі оспорював наявність такої пом`якшуючої покарання обставини як часткове відшкодування завданого збитку та вказував,що обвинувачений відшкодував лише незначну частину фактично понесених і документально підтверджених матеріальних витрат на лікування.

Разом із тим,у позовній заяві потерпілий не заявляв вимог про відшкодування матеріальної шкоди,не обгрунтовував її розміру та не долучав документів щодо фактично здійснених витрат на лікування,а позовні вимоги стосувались виключно моральної шкоди.

Наявні у справі розписки свідчать,що обвинувачений передав дружині потерпілого для його лікування кошти у розмірі більш як 80 тис грн.

Отже,суд обгрунтовано зазначив,що ОСОБА_6 добровільно частково відшкодував потерпілому завдані збитки і врахування такої обставини як пом`якшуючої не суперечить вимогам ст.66 КК України та відповідає фактичним обставинам справи.

Захисник у апеляційній скарзі оспорював і те,що суд врахував обставиною,яка пом`якшує покарання,активну участь обвинуваченого у бойових діях із забезпечення національної безпеки і оборони,відсічі збройної агресії рф. Апелянт вважав,що у справі відсутні докази існування цієї обставини.

Такі доводи судова колегія вважає цілком безпідставними.

Наявні у справі докази свідчать,що ОСОБА_6 має статус учасника бойових дій з жовтня 2019 року (копія посвідчення на а.с. 77 т.2)

З початком повномасштабного вторгнення був призваний на військову службу по мобілізації з 01.04.2022 року і зарахований до списків особового складу військової частини(а.с.155 т.1).

На даний час є діючим військовослужбовцем управління СБУ в Чернівецькій області.

Згідно службової характеристики,обвинувачений оперативно і якісно виконує поставлені перед відділом бойові завдання у заходах,необхідних для забезпечення оборони України ,захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку військовою агресією рф проти України.За досягнуті результати у службовій діяльності заохочених відзнакою СБ України-«За відвагу»(а.с.70 т.2)

Такі відомості у службовій характеристиці за підписом керівника управління СБУ в Чернівецькій області є достатніми для висновку про безпосередню участю обвинуваченого у виконанні бойових завдань,зважаючи на специфіку підтвердження такої інформації.

Факт нагородження обвинуваченого нагрудним знаком «За відвагу» підтверджується копією посвідчення від 31.10.2025 року(а.с.72 т.2)

Отже,суд правомірно врахував наявність вказаної вище пом`якшуючої покарання обставини,чим спростовуються доводи захисника.

Такі службові якості обвинуваченого у боротьбі по протидії збройній агресії рф проти України відзначені також нагородою « ОСОБА_11 »(копія посвідчення на а.с.73 т.2), «За заслуги перед Буковиною»(копія посвідчення на а.с.76 т.2) та почесною грамотою Управління державної охорони України(а.с.75 т.2)

Районний суд правильно зважив на те,що обвинувачений має міцні соціальні зв`язки.

Як встановлено судом, ОСОБА_6 одружений,на його утриманні неповнолітня дитина 2022 року народження,по місцю проживання він характеризується виключно позитивно(а.с.78-80 т.2)

Також суд зважив на спортивні досягнення обвинуваченого,який має звання майстра спорту з пауерліфтингу та майстра спорту з панкратіону(копії посвідчень на а.с.71,74 т.2)

Належить врахувати,що подія кримінального правопорушення мала місце у 2023 році.

Отже, з моменту злочину пройшов тривалий період,а у справі відсутні відомості,що обвинуваченим протягом цього часу вчинялись дії,які би мали наслідком притягнення його до кримінальної чи іншого виду відповідальності.

Раніше ОСОБА_6 також не був судимий.

Така поведінка обвинуваченого,який до та після ДТП не вчиняв жодних протиправних дій,натомість продовжує захищати Україну від незаконного вторгнення, безумовно підлягає врахуванню при призначенні покарання на користь його пом`якшення.

Всупереч доводам апелянта,суд не має підстав вважати, що обвинувачений не зробив належних для себе висновків.

Зваживши на те, що у цьому провадженні встановлено декілька пом`якшуючих покарання обставин та відсутні обтяжуючі обставини, врахувавши виключно позитивні дані про особу обвинуваченого, його службовий статус та обставини служби, суд дійшов правильного висновку, що такі обставини істотно знижують ступінь фактичної тяжкості вчиненого з необережності злочину, а тому обґрунтовано застосував вимоги ст.69 КК України та призначив покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті ч. 2 ст. 286 КК України, у виді 2 років позбавлення волі.

За обставинами цієї справи апеляційний суд не вважає,що покарання у виді позбавлення волі,яке призначене судом,є явно несправедливим внаслідок м`якості,як вважає апелянт.

Також районний суд дійшов обгрунтованого висновку про відсутність підстав для призначення ОСОБА_6 додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами.

Судова колегія зауважує,що таке додаткове покарання не є обов`язковим згідно санкції ч.2 ст.286 КК України.

Як правильно встановив суд,обвинувачений під час дорожньо-транспортної пригоди не перебував у стані сп`яніння, не залишив місце події, викликав працівників поліції та вживав заходів для мінімізації наслідків дорожньо-транспортної пригоди.

Також суд врахував необхідність використання права керування під час виконання бойових завдань,участь ОСОБА_6 у яких вбачається зі службової характеристики за підписом уповноваженої особи СБУ.

У справі відсутні відомості,що обвинувачений піддавався адміністративному стягненню(виходячи із положень ст.39 КУпАП)

Колегія суддів не вбачає підстав вважати, що призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами є необхідним для досягнення мети покарання, а тому погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для його призначення.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.58 КК України покарання у виді службового обмеження застосовується до засуджених військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової служби, на строк від шести місяців до двох років у випадках, передбачених цим Кодексом, а також у випадках, коли суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замість обмеження волі чи позбавлення волі на строк не більше двох років призначити службове обмеження на той самий строк.

Із суми грошового забезпечення засудженого до службового обмеження провадиться відрахування в доход держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків. Під час відбування цього покарання засуджений не може бути підвищений за посадою, у військовому званні, а строк покарання не зараховується йому в строк вислуги років для присвоєння чергового військового звання.

Викладені вище в цій ухвалі обставини щодо особи обвинуваченого,який є діючим військовослужбовцем,обставини його служби,заслуги перед Україною,зважаючи на ступінь тяжкості скоєного із необережності злочину,у якому ОСОБА_6 повністю визнав вину і щиро розкаявся, давали суду законні підстави для застосування вимог ст.58 КК України.

Судова колегія вважає необгрунтованими посилання апелянта на те,що санкцією статті передбачене покарання від 3 років позбавлення волі,тоді як ч.2 ст.58 КК України дозволяє призначати службове обмеження замість позбавлення волі на строк до 2 років.

Як вже було зазначено вище,районний суд правомірно застосував вимоги ст.69 КК України та призначив обвинуваченому покарання у виді 2 років позбавлення волі,а тому застосування ст.58 КК України у цій справі не суперечить закону.

Отже,вимоги представника потерпілого про призначення обвинуваченому більш суворого покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч.2 ст.286 КК України не підлягають задоволенню.

Разом із тим,при призначенні строку службового обмеження на 1 рік суд неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність.

Суд не повною мірою врахував вимоги ч. 1 ст.58 КК України,оскільки службове обмеження для військовослужбовців призначається на той самий строк, що відповідає строку призначеного покарання у виді позбавлення волі.

За таких обставин доводи апеляційної скарги представника потерпілого є частково обґрунтованими,вирок суду першої інстанції в частині призначення покарання необхідно скасувати відповідно до вимог ст.ст.413,420 КПК України та ухвалити новий вирок,яким призначити обвинуваченому замість 2 років позбавлення волі службове обмеження на той самий строк з відрахуванням визначених судом відсотків суми грошового забезпечення у дохід держави.

Необхідність продовження проходження військової служби обвинуваченим, використання його бойового досвіду та службових якостей має істотне значення для висновку,що службове обмеження відповідно до ст.58 КК України як вид покарання буде доцільним,необхідним і достатнім для виправлення обвинувачення та попередження вчинення нових злочинів.

В умовах воєнного стану та підвищеної потреби держави у військовослужбовцях таке покарання забезпечить досягнення його мети,передбаченої ст.50 КК України.

Оцінюючи доводи апелянта щодо неправильності вирішення судом цивільного позову, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушення або іншим суспільно-небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження пред`явити цивільний позов про її відшкодування.

Моральна шкода може полягати,зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних, тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення).

Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Вказаних вимог при вирішенні цивільного позову потерпілого у цьому кримінальному провадженні районним судом дотримано не у повній мірі.

Представник потерпілого у заявленому цивільному позові просив стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 завдану моральну шкоду у сумі 1 019 600 грн. (а.с.32-40, т.2).

За результатами розгляду цивільного позову суд першої інстанції частково задовольнив вимоги потерпілого та стягнув з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 150 000 грн моральної шкоди.

Визначаючи її розмір, суд вказав,що враховує глибину фізичних і моральних страждань потерпілого, погіршення його можливостей щодо реалізації професійних і життєвих навичок, характер і тяжкість отриманих потерпілим тілесних ушкоджень, істотність змін у його способі життя після ДТП, ступінь вини заподіювача шкоди та його матеріальне і соціальне становище.

Встановлюючи розмір відшкодування, суд вказав,що бере до уваги також поведінку обвинуваченого після вчинення кримінального правопорушення, зокрема те, що він намагався мінімізувати його наслідки, брав участь в організації лікування потерпілого, надавав йому фінансову та моральну підтримку, добровільно сплативши на лікування 83 605 грн.,щиро розкаявся і вибачився перед потерпілим, а також дані про його особу, зокрема проходження військової служби, наявність сім`ї та малолітньої дитини.

Разом із тим колегія суддів дійшла висновку, що, незважаючи на враховані судом першої інстанції обставини, визначений розмір відшкодування не є співмірним тяжкості наслідків кримінального правопорушення та обсягу моральних страждань, яких зазнав потерпілий.

Як вбачається з матеріалів справи, потерпілий після ДТП був госпіталізований до ОКНП «Чернівецька лікарня швидкої медичної допомоги», де проходив лікування в період з 28.09.2023 року по 05.01.2024 року в різних відділеннях.Під час лікування переніс ряд оперативних втручань. (а.с.43-46, т.2).

Відповідно до виписки №14410 із медичної карти стаціонарного хворого від 30.12.2023 року, після виписки зі стаціонару ОСОБА_8 потребував постійного стороннього догляду, був нездатний до самообслуговування, а також мав суворе обмеження рухової та фізичної активності строком на 6 місяців.

Згідно висновку експерта №89 мд від 05.02.2024р. та висновку експерта №034 у ОСОБА_8 було виявлено наступні тілесні ушкодження: багатоскалковий перелом лонної кістки в проекції верхньої та нижньої гілок з обох сторін; закритий багатоскалковий перелом кісток тазу по типу метелика; закритий перелом заднього відділу крила клубової кістки з переходом на крижову кістку справа з порушенням конгурентності тазового кільця, відкритий перелом великогомілкової та малогомілкової кісток в нижній третині справа; забійно-рвана рана по зовнішньо-задній поверхні правої гомілки в нижній третині,які є тяжкими тілесними ушкодженнями,що небезпечні для життя.

Ці ушкодження виникли внаслідок травмуючої дії твердих тупих предметів, зі значною силою за найкоротший проміжок часу одне вслід за іншим, практично одномоментно, могли виникнути в терміни та за обставин при травмуванні ОСОБА_8 в умовах ДТП (а.с.102-110, 112-121, т.1). .

У зв`язку з отриманими внаслідок ДТП травмами ОСОБА_8 безстроково встановлено 2 групу інвалідності, що підтверджується медичними документами (а.с.51-56, т.2).

Таким чином, унаслідок вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення потерпілий зазнав значного фізичного болю та душевних страждань, пов`язаних із тяжким ушкодженням здоров`я, каліцтвом, тривалим стаціонарним та подальшим амбулаторним лікуванням, проведенням численних оперативних втручань, стійкою втратою працездатності, встановленням групи інвалідності, істотною зміною звичного способу життя та фізичними обмеженнями, які він продовжує відчувати, а також необхідністю подальшого лікування і реабілітації.

Разом із тим, згідно п.4 підсумків до висновку комісійної судово-медичної експертизи №034 від 27.05.2024 року, на момент надходження на стаціонарне лікування у ОСОБА_8 вже було діагностовано ряд хронічних органічних захворювань, які зазначені у висновку,у тому числі, атеросклероз артерій нижніх кінцівок з гангреною (а.с.121 т.1).

Матеріалами справи також підтверджується, що потерпілий і надалі регулярно отримує медичну допомогу, про що свідчать виписки з медичної карти стаціонарного хворого №10894 від 08.07.2024 року, №13040 від 16.08.2024 року, №15863 від 21.10.2025 року, а також дані огляду ортопеда-травматолога КНП «Міська поліклініка №1» ЧМР від 09.09.2025 року (а.с.47-50, т.2).

У апеляційній скарзі представник потерпілого вказував,що ОСОБА_12 до ДТП вів активний спосіб життя, мав широке коло спілкування,займався підприємницькою діяльністю у сфері архітектури,є членом Національної спілки архітекторів України, керував Чернівецькою спілкою архітекторів (а.с. 57–62, т.2).

Разом з тим, доводи апелянта про те, що потерпілий у зв`язку з отриманими травмами повністю позбавлений можливості здійснювати підприємницьку діяльність,суд не може перевірити та такі докази суду не надані.Сам по собі факт зміни умов здійснення професійної діяльності не свідчить про повну неможливість її подальшого продовження та підлягає оцінці у сукупності з іншими обставинами справи.

При цьому колегія суддів враховує, що в умовах воєнного стану всі громадяни України змушені адаптуватися до нових життєвих обставин, долаючи значні труднощі та докладаючи зусиль для забезпечення належного рівня життя і виконання своїх суспільних обов`язків.

Зазначені обставини не нівелюють моральних страждань потерпілого, а підлягають врахуванню як один із факторів при визначенні справедливого та співмірного розміру відшкодування моральної шкоди.

Колегія суддів враховує, що потерпілий зазнав значних фізичних і душевних страждань, пов`язаних із тяжкими тілесними ушкодженнями, тривалим лікуванням, проведенням численних оперативних втручань, втратою працездатності, встановленням інвалідності та змінами у способі життя.

За таких обставин колегія суддів вважає слушними доводи апеляційної скарги представника потерпілого про те, що районний суд не в повній мірі врахував характер і тривалість фізичних та душевних страждань потерпілого, тяжкість наслідків для його здоров`я та істотність вимушених змін у його житті, що є підставою для збільшення розміру відшкодування моральної шкоди.

Разом із тим,суд зобов`язаний врахувати і інші обставини,зокрема,ті,які стосуються характеру і тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а також особи заподіювача шкоди.

У цьому провадженні потерпілому заподіяні тяжкі тілесні ушкодження внаслідок вчинення обвинуваченим необережного тяжкого злочину.

Як вже було зазначено, ОСОБА_6 є військовослужбовцем, тобто лише отримує грошове забезпечення(заробітну платню) від держави.

У справі немає даних,що у обвинуваченого наявні інші доходи чи майно,які би могли бути ним спрямовані на відшкодування шкоди у тому розмірі,про який просить потерпілий .

Районний суд оцінив як некоректне твердження потерпілого щодо необхідності продажу автомобіля обвинуваченим,зазначивши,що таке майно належить дружині ОСОБА_6 та використовується нею для забезпечення потреб сім`ї і малолітньої дитини,2022 року народження, у той час,коли обвинувачений перебуває на службі,захищаючи нашу державу.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд виходить із засад розумності, виваженості та справедливості, враховуючи необхідність забезпечення реального виконання судового рішення без надмірного втручання у права та законні інтереси відповідача.

З огляду на характер і тривалість страждань потерпілого, тяжкість наслідків для його здоров`я, незворотність негативних змін, істотність обмежень у професійній та повсякденній діяльності, колегія суддів вважає, що справедливим, розумним і співмірним розміром відшкодування моральної шкоди є 400 тис грн.

З урахуванням майнового становища військовослужбовця ОСОБА_6 та його обов`язку утримувати сім`ю, ступеню його вини та тяжкості вчиненого злочину,колегія суддів вважає, що визначена сума відшкодування є необхідною для компенсації завданих потерпілому моральних страждань і водночас не покладає на відповідача надмірного матеріального тягаря.

Отже, апеляційну скаргу представника потерпілого необхідно в цій частині також частково задовольнити та при вирішенні цивільного позову збільшити розмір коштів,які підлягають стягненню на користь потерпілого для відшкодування моральної шкоди.

Керуючись ст.ст.404,405,407,409,411,413,418,420 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Чернівецького апеляційного суду ,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_8 – адвоката ОСОБА_9 задовольнити частково.

Вирок Чернівецького районного суду м. Чернівці від 27 квітня 2026 року ОСОБА_6 скасувати в частині призначення покарання та вирішення цивільного позову.

Призначити ОСОБА_6 покарання за ст.286 ч.2 КК України із застосуванням вимог ст. 69 КК України у виді 2 (двох) років позбавлення волі.

У відповідності до ст. 58 КК України замість призначеного покарання у виді позбавлення волі призначити ОСОБА_6 покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців строком на 2 (два) роки з відрахуванням 10 (десяти) відсотків із суми грошового забезпечення в дохід держави.

Цивільний позов ОСОБА_8 до ОСОБА_6 про стягнення моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 400 000 (чотириста тисяч) гривень на відшкодування моральної шкоди.В іншій частині позовних вимог відмовити.

Вирок районного суду в іншій частині залишити без змін.

Вирок апеляційного суду набирає законної сили з дня його проголошення і може бути оскаржений до Касаційного кримінального Суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.

Суддя доповідач: Судді:

_________________ __________________ __________________

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3