Вирок від 14 червня 2026 р. у справі №953/11710/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 953/11710/25 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/818/1237/26 Доповідач: ОСОБА_2

Категорія: ч.5 ст.190 КК України

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 червня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справах Харківського апеляційного суду у складі:

головуючого – судді - ОСОБА_2 ,

суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю: секретаря - ОСОБА_5 ,

прокурора - ОСОБА_6 ,

обвинуваченої - ОСОБА_7 ,

захисника - ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові в режимі відеоконференції кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_9 на вирок Київського районного суду м.Харкова від 16 березня 2026 року стосовно ОСОБА_7 , -

В С Т А Н О В И Л А:

Цим вироком

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженку м. Полтава, українку, громадянку України, заміжня, із неповною вищою освітою, офіційно не працевлаштовану, яка має на утриманні трьох неповнолітніх дітей: ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 та фактично проживала за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судима, в провадженні Шевченківського районного суду міста Полтави щодо ОСОБА_13 перебуває кримінальне провадження за ч.ч. 1, 2 ст.190 КК України,-

визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 190 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

Запобіжний захід у виді тримання під вартою в ДУ «Харківський слідчий ізолятор» - залишено без змін до набрання вироком законної сили.

Початок строку відбування покарання обвинуваченій ОСОБА_7 рахується з дня набрання цим вироком законної сили.

На підставі ч.5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_7 у строк покарання строк попереднього ув`язнення з 16 жовтня 2025 року (з моменту фактичного затримання) до набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_14 матеріальну шкоду в розмірі 423 922,00 гривні 00 коп.

Вирішено долю речових доказів та судових витрат.

Як встановив суд, у травні 2025 року ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , познайомилася з ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який здійснював послуги з приватних перевезень (таксі). Під час спілкування, в ході спільних поїздок із ОСОБА_14 в період з травня по липень 2025 року, ОСОБА_7 , маючи умисел на заволодіння чужим майном шляхом обману та зловживання довірою в особливо великих розмірах і реалізовуючи його, діючи з корисливих мотивів, заздалегідь не маючи наміру виконувати взяті на себе зобов`язання, представляючись ОСОБА_15 , повідомила потерпілому ОСОБА_16 завідомо неправдиву інформацію про те, що в неї є знайомі посадові особи у м. Києві, за допомогою яких можна придбати квартири та автомобілі за цінами, які є нижчими ринкових, та запропонувала ОСОБА_16 скористатись цією пропозицією.

У подальшому, реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_7 , 28 липня 2025 року, в день, перебуваючи біля другого під`їзду будинку за адресою: АДРЕСА_3 , отримала від ОСОБА_14 , який будучи введеним в оману ОСОБА_7 , сприймаючи інформацію останньої про можливість придбання двох житлових квартир як достовірну, погодився на пропозицію ОСОБА_7 , грошові кошти в сумі 15 000 доларів США, що відповідно до офіційного курсу Національного банку України становить 626 736 гривень.

Продовжуючи свої злочинні протиправні дії, 30 липня 2025 року, в період з 14:24 до 15:40, ОСОБА_7 , перебуваючи біля другого під`їзду будинку за адресою: АДРЕСА_3 , отримала від ОСОБА_14 , який будучи введеним в оману ОСОБА_7 , сприймаючи інформацію останньої про можливість придбання автомобілів у кількості п`яти штук як достовірну, погодився на пропозицію ОСОБА_7 , грошові кошти в сумі 10 000 доларів США, що відповідно до офіційного курсу Національного банку України становить 417 886 гривень.

Отримавши від ОСОБА_14 грошові кошти, ОСОБА_7 звернула їх на свою користь, розпорядившись ними на власний розсуд.

У результаті протиправних дій ОСОБА_7 потерпілому ОСОБА_14 завдано матеріальну шкоду в особливо великих розмірах на загальну суму 1 044 622 гривень.

В апеляційній скарзі прокурор у кримінальному провадженні просить вирок Київського районного суду м.Харкова від 16 березня 2026 року стосовно ОСОБА_7 скасувати в частині призначення покарання, у зв`язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, а саме наявністю у висновках суду істотних суперечностей, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а саме незастосування закону, який підлягає застосуванню, а також невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченої внаслідок м`якості.

Ухвалити новий вирок, призначивши ОСОБА_7 покарання за ч.5 ст.190 КК України у виді 6 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є її власністю.

В решті вирок суду першої інстанції залишити без змін.

В обґрунтування доводів зазначає, що судом встановлено наявність у ОСОБА_7 корисливого мотиву при кваліфікації її дій за ч.5 ст.190 КК України, санкція якої передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 12 років з конфіскацією майна. При цьому, в мотивувальній частині вироку судом зазначено про те, що необхідним і достатнім для обвинуваченої покаранням, яке сприятиме її виправленню та запобігатиме вчиненню нею нових злочинів, є покарання в межах санкції ч.5 ст.190 КК України, у виді мінімального позбавлення волі на строк 5 років з конфіскацією належного їй на праві власності майна, за виключенням житла, зважаючи на те, що зазначене додаткове покарання визначено у санкції ч.5 ст.190 КК України, як обов`язкове. Проте, в резолютивній частині вироку, суд, визнавши ОСОБА_7 винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.190 КК України, не призначив їй додаткового покарання у виді конфіскації майна, яке є обов`язковим, відповідно до вимог ст.59 КК України. Поряд із цим, судом першої інстанції при призначенні покарання не в повній мірі враховані дані, що характеризують особу засудженої, яка офіційно не працевлаштована, раніше не судима, але в Шевченківському районному суді м. Полтави та Зарічному районному суді м. Суми стосовно неї перебувають матеріали кримінальних проваджень за фактами вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.1, ч.2 ст190 КК України, а також характер вчинених нею дій, зокрема, тривалість протиправної поведінки стосовно потерпілого ОСОБА_17 , особливо великий розмір завданих йому матеріальних збитків, у зв`язку з чим призначене обвинуваченій покарання є явно несправедливим через м`якість.

Заслухавши доповідь судді, вислухавши доводи прокурора, який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, а також думку обвинуваченої та її захисника, які просили залишити вирок суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу сторони обвинувачення без задоволення, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів прийшла до наступних висновків.

Відповідно до вимог ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційних скарг.

Згідно вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Висновок суду про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.190 КК України, відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, ґрунтується на доказах, досліджених у судовому засіданні, аналіз яких даний у вироку.

Оскільки фактичні обставини кримінального провадження стосовно ОСОБА_7 ніким із учасників кримінального провадження не оскаржені, то висновки суду першої інстанції щодо цих фактичних обставин перевірці судом апеляційної інстанції не підлягають, з урахуванням вимог ч.1 ст.404 КПК України.

Перевіряючи вирок суду в межах доводів апеляційної скарги прокурора в частині призначення покарання обвинуваченій ОСОБА_7 , колегія суддів прийшла до наступних висновків.

За змістом статей 50, 65 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності і індивідуалізації. Суд при призначенні покарання враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Враховуючи роз`яснення, які містяться у п.п. 1, 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Згідно ст.409 КПК України, підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є, зокрема, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

Невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість (ч.1 ст.414 КПК України).

Суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

При призначенні обвинуваченій ОСОБА_7 покарання, суд першої інстанції врахував характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.190 КК України, яке, відповідно до ст.12 КК України, є особливо тяжким злочином, а також особу обвинуваченої, яка є уродженкою м.Полтави, із неповною вищою освітою, офіційно не працевлаштованою, заміжньою, має на утриманні трьох неповнолітніх дітей: ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , раніше не судима, але в провадженні Шевченківського районного суду м.Полтави щодо ОСОБА_13 перебуває кримінальне провадження за ч.ч.1, 2 ст.190 КК України, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, матеріальну шкоду потерпілому не відшкодувала, потерпілим заявлено цивільний позов.

Обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченій, відповідно до ч.1 ст.66 КК України, суд першої інстанції визнав її правдиві і послідовні покази, які сприяли встановленню істини у кримінальному провадженні, наявність трьох неповнолітніх дітей на утриманні.

Обставин, що обтяжують обвинуваченій покарання, судом не встановлено.

При цьому, суд першої інстанції не знайшов підстав для застосування до обвинуваченої положень ст.75, 76 КК України, як і ст.ст.69, 69-1 КК України.

Таким чином, суд першої інстанції, в межах своїх дискреційних повноважень, при призначенні ОСОБА_7 основного покарання, фактично прийняв до уваги всі наявні у суду дані, що характеризують особу обвинуваченої, в тому числі і в соціально - побутовому плані, а також врахував обставини кримінального провадження в їх сукупності, які визначають тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, тяжкість його наслідків, форму і ступінь вини.

Колегія суддів вважає, що основне покарання, призначене судом першої інстанції обвинуваченій ОСОБА_7 у повній мірі відповідає ст. 50, 65 КК України, є справедливим, законним, обґрунтованим та таким, що відповідає принципам справедливості, обґрунтованості, індивідуалізації та невідворотності покарання, є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченої та попередження вчинення нею нових злочинів, підстав для його посилення колегія суддів не вбачає, у зв`язку з чим, доводи апеляційної скарги прокурора в цій частині не підлягають задоволенню.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги прокурора про безпідставність не застосування судом першої інстанції додаткового покарання у виді конфіскації майна обвинуваченої ОСОБА_7 , з огляду на наступне.

Так, згідно ч.6 ст.12 КК України, особливо тяжким злочином є передбачене цим Кодексом діяння, за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад 25 тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, позбавлення волі на строк понад 10 років або довічного позбавлення волі.

Санкція ч.5 ст.190 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 12 років з конфіскацією майна.

Відповідно до ч. 2 ст. 59 КК України, конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу.

Корисливим тяжким або особливо тяжким злочином може бути визнаний будь-який із злочинів, визначених у ч.5 та ч.6 ст.12 КК України, якщо його вчинено з корисливих спонукань. Під корисливими спонуканнями потрібно розуміти бажання винного одержати внаслідок вчинення злочину матеріальної блага для себе або інших осіб, одержати чи зберегти певні майнові права, уникнути матеріальних витрат чи обов`язків або досягти іншої матеріальної вигоди.

Відповідно до формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, встановлено, що ОСОБА_7 вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч.5 ст.190 КК України, діючи з корисливим умислом, які виразилися у заволодінні грошовими коштами ОСОБА_14 шляхом обману та зловживанням довірою, в особливо великих розмірах.

При цьому, суд першої інстанції в мотивувальній частині вироку зазначив, що необхідним і достатнім для обвинуваченої покаранням, яке сприятиме її виправленню і запобігатиме вчиненню нею нових злочинів, є покарання в межах санкції ч.5 ст.190 КК України, у виді мінімального позбавлення волі на строк 5 років з конфіскацією належного їй на праві власності майна, за виключенням житла, зважаючи на те, що зазначене додаткове покарання визначено у санкції ч.5 ст.190 КК України, як обов`язкове.

Однак, в резолютивній частині, суд першої інстанції, визнавши ОСОБА_7 винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.190 КК України, не призначив їй додаткового покарання у виді конфіскації майна, яке є обов`язковим, відповідно до вимог ст.59 КК України.

Таким чином, суд першої інстанції безпідставно не призначив обвинуваченій обов`язкове додаткове покарання за ч.5 ст.190 КК України у виді конфіскації майна, що є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а саме незастосування закону, який підлягає застосуванню, що, відповідно п.1 ч.1 ст.413 КПК України, є підставою для скасування судового рішення.

Пунктом п. 4 ч. 1 ст. 409 КПК України передбачено, що підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції, крім іншого, є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є незастосування судом закону, який підлягає застосуванню.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 420 КПК України, суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування більш суворого покарання.

З огляду на те, що ОСОБА_7 вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч.5 ст.190 КК України, діючи з корисливим умислом, колегія суддів дійшла висновку про необхідність застосування відносно обвинуваченої додаткового покарання у виді конфіскації належного обвинуваченій на праві власності майна, за виключенням житла. Саме застосування такого додаткового покарання у виді конфіскації на праві власності майна, за виключенням житла, буде необхідним для досягнення встановлених законом цілей такого додаткового покарання та його індивідуалізації.

Призначаючи обвинуваченій покарання, колегія суддів враховує характер та ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченою кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.190 КК України, яке, відповідно до ст.12 КК України, є особливо тяжким злочином, а також враховує особу обвинуваченої, яка є уродженкою м.Полтави, із неповною вищою освітою, офіційно не працевлаштованою, заміжньою, має на утриманні трьох неповнолітніх дітей: ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , раніше не судима, але в провадженні Шевченківського районного суду м.Полтави щодо ОСОБА_13 знаходиться кримінальне провадження за ч.ч.1, 2 ст.190 КК України, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, матеріальну шкоду потерпілому не відшкодувала, у зв`язку з чим останнім заявлено цивільний позов.

Обставинами, які пом`якшують покарання, відповідно до ст. 66 КК України, колегія суддів визнає її правдиві і послідовні покази, які сприяли встановленню істини у кримінальному провадженні, наявність трьох неповнолітніх дітей на утриманні.

Обставин, що обтяжують покарання, відповідно до ст.67 КК України, судом апеляційної інстанції не встановлено.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що обвинуваченій ОСОБА_7 слід призначити покарання у виді позбавлення волі в мінімальних межах санкції, передбаченої ч.5 ст.190 КК України, з призначенням додаткового покарання у виді конфіскації всього належного їй на праві власності майна, за виключенням житла, яке буде відповідати вимогам статей 50,65 КК України, необхідним та достатнім для її виправлення та попередження нових правопорушень.

Така позиція відповідає практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно при розгляді справ застосовується як джерело, зокрема у справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року (заява № 10249/03), де зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.

При цьому, колегією судді не встановлено підстав для застосування до обвинуваченої положень ст.75, ст.69, ст.69-1 КК України.

З огляду на викладене, апеляційна скарга прокурора у кримінальному провадженні підлягає частковому задоволенню, а вирок суду першої інстанції в частині призначення обвинуваченій покарання скасуванню з ухваленням судом апеляційної інстанції нового вироку.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б тягли за собою скасування оскаржуваного обвинувального вироку, не вбачається.

Поряд із цим, належить врахувати, що, відповідно до вимог ч.15 ст. 615 КПК України, в умовах дії воєнного стану після складання та підписання повного тексту вироку, суд має право обмежитися проголошенням його резолютивної частини з обов`язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.

Керуючись ст.ст.404, 405, 407, 409, 413, 414, 418, 420 КПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_9 – задовольнити частково.

Вирок Київського районного суду м.Харкова від 16 березня 2026 року стосовно ОСОБА_7 в частині призначеного покарання скасувати та ухвалити в цій частині новий вирок.

Призначити ОСОБА_7 покарання за ч.5 ст.190 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років, з конфіскацією майна, належного їй на праві власності, за винятком житла.

Строк відбуття покарання засудженій ОСОБА_7 рахувати з дня ухвалення цього вироку, тобто з 15 червня 2026 року.

На підставі ч.5 ст.72 КК України, зарахувати ОСОБА_7 у строк покарання строк попереднього ув`язнення, а саме з 16 жовтня 2025 року до 14 червня 2026 року включно, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

В решті вирок Київського районного суду м.Харкова від 16 березня 2026 року стосовно ОСОБА_7 залишити без змін.

Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення, а засудженою, яка тримається під вартою, - у той самий строк з дня вручення їй копії судового рішення.

Головуючий –

Судді: