Вирок від 22 червня 2026 р. у справі №727/6532/26 — Шевченківський районний суд м. Чернівців

Справа № 727/6532/26

Провадження № 1-кп/727/371/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2026 року м. Чернівці

Шевченківський районний суд м.Чернівців в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурорки ОСОБА_3 ,

обвинуваченої ОСОБА_4 ,

потерпілої ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Шевченківського районного суду м. Чернівців обвинувальний акт по кримінальному провадженню, зареєстрованому 23 квітня 2025 року в Єдиному реєстрі досудових розслідувань за №12025262020001396, по обвинуваченню ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Берислав Бериславського району Херсонської області, громадянки України, проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимої, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частино 3 статті 190 КК України,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 , усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, діючи умисно, маючи злочинний умисел на заволодіння чужим майном та незаконне збагачення, у соціальній мережі «Інстаграм» створила сторінку під ніком « ОСОБА_6 » ( ОСОБА_7 / таро / таролог / діагностика руни / розклад таро).

Далі, реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_4 , діючи з корисливим мотивом, шляхом обману, під приводом повернути хлопця потерпілої ОСОБА_5 силою ворожіння, з допомогою карт таро та різними обрядами, заволоділа чужим майном, а саме: грошовими коштами в сумі 283174,00 грн, які належали потерпілій ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , при таких обставинах.

11 березня 2025 року ОСОБА_5 , знайшовши оголошення « ОСОБА_8 » в соціальній мережі «Інстаграм», звернулася до останньої з проханням повернути свого хлопця, з яким вона раніше розійшлася. В подальшому, ОСОБА_4 з метою заволодіння грошовими коштами потерпілої ОСОБА_5 , шляхом обману пообіцяла останній, що силою ворожіння та з допомогою карт таро поверне колишнього хлопця. За свої послуги попросила скидати час від часу грошові кошти на картку «Приват Банк» № НОМЕР_1 для необхідності проведення різних обрядів.

Відтак, потерпіла ОСОБА_5 , будучи введеною в оману, не знаючи про корисливий мотив ОСОБА_4 , яка пообіцяла повернути їй хлопця, в період часу з 11.02.2025 по 18.04.2025 на картку «Приват Банк» № НОМЕР_1 , яка належить обвинуваченій, перерахувала грошові кошти в сумі 283174,00 грн. Однак, ворожіння ОСОБА_4 результатів не принесли і потерпіла перестала виходити на зв`язок.

Обвинувачена ОСОБА_4 в судовому засіданні підтвердила обставини вчинення нею злочину, свою вину визнала повністю. Вказала, що у вчиненому щиро кається, зазначила, що щиро хотіла допомогти потерпілій, просила суд суворо її не карати. Обіцяла відшкодувати ОСОБА_5 завдану шкоду в повному обсязі.

Потерпіла ОСОБА_5 в судовому засідання показала, що із ОСОБА_4 познайомилася через соціальну мережу «Інстаграм», де побачила, як рекламу, її сторінку. Обвинувачена пообіцяла повернути їй хлопця за допомогою різних ритуалів. Для проведення цих ритуалів потрібні були кошти, як потерпіла час від часу пересилала на банківську картку ОСОБА_4 . Їхнє спілкування тривало протягом лютого - квітня 2025 року, після чого ОСОБА_5 перестала виходити на зв`язок із ОСОБА_4 , щоб ще більше не платити обвинувачені грошей.

Потерпіла зазначила, що станом на 18 червня 2026 року ОСОБА_4 частково відшкодувала завдану їй шкоду в розмірі 27000,00 грн. Призначення виду та міри покарання ОСОБА_4 потерпіла залишила на розсуд суду.

Судом встановлено, що показання ОСОБА_4 відповідають фактичним обставинам обвинувачення і учасниками процесу не оспорюються.

Відповідно до частини 3 статті 349 КПК України суд, з`ясувавши думку учасників судового провадження про те, які докази треба дослідити та порядок їх дослідження, визнавши недоцільним дослідження доказів стосовно фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються, враховуючи, що учасниками судового провадження не оспорюються доведеність вини обвинуваченого та кваліфікація його дій, з`ясувавши правильне розуміння обвинуваченим змісту цих обставин, за відсутності сумнівів у добровільності та істинності його позиції, роз`яснивши йому, що у такому випадку він буде позбавлений права оспорювати ці фактичні обставини справи в апеляційному порядку, суд, згідно з вимогами частини 2 статті 349 КПК України, обмежив дослідження фактичних обставин справи допитом обвинуваченого та оголошенням матеріалів кримінальної справи, які характеризують останнього.

Суд вважає доведеним, що викладені в обвинуваченні діяння мали місце і містять склад кримінального правопорушення та кваліфікує дії ОСОБА_4 за частиною 3 статті 190 КК України, тобто заволодіння чужим майном шляхом обману, вчиненому в умовах воєнного стану, що завдало значної шкоди потерпілій.

Вирішуючи питання щодо виду та міри покарання, необхідного і достатнього для виправлення ОСОБА_4 та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень, суд бере до уваги роз`яснення, надані в пункті 2 постанови Пленуму ВСУ №7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», згідно з якими відповідно до пункту 1 частини першої статті 65 КК суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочини на ґрунті пияцтва, алкоголізму, наркоманії, за наявності рецидиву злочину, у складі організованих груп чи за більш складних форм співучасті (якщо ці обставини не є кваліфікуючими ознаками), і менш суворого особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, жінкам, котрі на час вчинення злочину чи розгляду справи перебували у стані вагітності, інвалідам, особам похилого віку і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.

У постанові від 14.06.2018 (справа №760/115405/16-к) Верховний Суд зазначив, що поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування статті 75 КК тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема, рішення від 12.04.2012 у справі «Довженко проти України» (Заява № 36650/03)), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Верховний Суд у постанові від 09.10.2018 (справа №756/4830/17-к) звернув увагу на те, що відповідно до статей 50 і 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для його виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Верховний Суд також зауважив, що ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (стаття 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у статті 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

Під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Тобто поняття «особа обвинуваченого» вживається у тому ж значенні, що й у пункті 3 частини першої статті 65 КК поняття «особа винного».

При призначенні обвинуваченій ОСОБА_4 виду та міри покарання суд враховує характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого нею кримінального правопорушення, яке згідно зі статтею 12 КК України відноситься до нетяжких злочинів, а також відомості про особу обвинуваченої, зокрема, те, що вона є особою молодого віку, раніше не судима, має на утриманні двох малолітніх дітей, не перебуває на спеціальному обліку у лікаря-нарколога та у лікаря-психіатра, ніде не працює, частково відшкодувала потерпілій завдана шкоду, яку обіцяла повністю відшкодувати.

Суд також враховує, що ОСОБА_4 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення визнала повністю, активно сприяла розкриттю кримінального правопорушення, у вчиненому щиро розкаялася. Наведені обставини, на підставі статті 66 КК України, суд визнає такими, що пом`якшують покарання обвинуваченого.

Обставини, які обтяжують покарання обвинуваченої ОСОБА_4 , судом не встановлені.

Водночас суд звертає увагу на те, що мета покарання, зокрема, виправлення засуджених та запобігання вчиненню ними нових кримінальних правопорушень, може бути досягнута лише тоді, коли кримінальне покарання буде для засудженого важким, але у той же час реальним щодо його виконання.

На підставі викладеного, беручи до уваги ступінь тяжкості та конкретні обставини вчиненого кримінального правопорушення, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, особу винної, керуючись принципом справедливості та індивідуалізації призначення покарання, беручи до уваги те, що злочин вчинений в умовах воєнного стану та ним завдана значна шкоди потерпілій, яка не відшкодована в повному обсязі, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_4 за вчинене кримінальне правопорушення покарання у виді позбавлення волі в межах санкції, встановленої частиною 3 статті 190 КК України.

Відповідно до вимог статті 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

При цьому суд враховує положення пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких: «Кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом».

У рішенні від 18.02.2010 у справі «Гарькавий проти України» (Заява № 25978/07) Європейський суд з прав людини зазначив, «що, кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Це право є найважливішим у демократичному суспільстві у розумінні Конвенції. Суд нагадує, що коли йдеться про позбавлення свободи, надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Отже, неодмінна вимога полягає в тому, що умови, за яких має здійснюватися позбавлення свободи, мають бути чітко сформульовані в національному законі і що застосування самого цього закону має бути передбачуваним і відповідати в цьому відношенні нормі «законності», яку встановлює Конвенція».

З урахуванням наведеного вище суд вважає, що наявні підстави для застосування інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням, оскільки ще не втрачена можливість соціальної реабілітації та виправлення обвинуваченої без ізоляції від суспільства, що також підтверджується її поведінкою після вчинення злочину та критичним ставленням до вчиненого, усвідомленням своєї провини і засудженням своєї протиправної поведінки, яка свідчить про дійсне прагнення стати на шлях виправлення і перевиховання.

Повною мірою врахувавши вказані обставини, а також зваживши на другорядну роль кари як мети покарання, суд дійшов висновку, що виправлення обвинуваченої ОСОБА_4 є можливим без відбування покарання у виді позбавлення волі з встановленням випробувального строку, який буде достатнім для того, щоб засуджена в умовах здійснення контролю за її поведінкою довела своє виправлення, та покладенням на неї обов`язків відповідно до частини 1 статті 76 КК України.

Саме таке покарання, на переконання суду, є справедливим і достатнім для виправлення обвинуваченої, попередження вчинення нею кримінальних правопорушень та відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягається до кримінальної відповідальності.

Питання щодо речових доказів суд вирішує відповідно до статті 100 КПК України.

Процесуальні витрати по кримінальному провадженню, які складаються з витрат за проведення експертизи, підлягають стягненню з обвинуваченої у відповідності до статті 124 КПК України.

Цивільний позов – не пред`являвся.

Керуючись статтями 100, 124, 368-370, 371, 373-376 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 визнати винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 190 КК України, та призначити їй покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки.

На підставі статті 75 КК України звільнити ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, якщо вона не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на неї судом обов`язки протягом іспитового строку тривалістю 2 (два) роки.

Відповідно до статті 76 КК України покласти на ОСОБА_4 04 жовтня 2001 року такі обов`язки:

- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;

- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Речові докази:

-автомобіль марки LINKOLN MKZ державний номерний знак НОМЕР_2 , білого кольору, 2014 року випуску, кузов НОМЕР_3 , повернутий ОСОБА_9 відповідно до розписки від 09.04.2026 – залишити в розпорядженні останньої;

-грошові кошти в розмірі 1750,00 дол. США (одна тисяча сімсот п`ятдесят дол. США 00 центів), 50,00 євро (п`ятдесят євро 00 євроцентів), гральні карти «ТАРО» в кількості 4 (чотири) колоди, підсвічник, 3 (три) мобільні телефони, банківські картки в кількості 10 (десять) штук, повернуті ОСОБА_4 відповідно до розписки від 10.04.2026 – залишити в розпорядженні останньої.

Стягнути з ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь держави витрати, пов`язані із проведенням судової молекулярно-генетичної експертизи, висновок № СE-19/126-26/4306-БД від 14.04.2026, в розмірі 8949,00 грн (вісім тисяч дев`ятсот сорок дев`ять грн 00 коп.).

Вирок суду може бути оскаржений до Чернівецького апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Чернівців протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок суду, ухвалений у випадку визнання судом недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити прокурору, обвинувачені, потерпілій.

Суддя ОСОБА_1