Рішення від 21 червня 2026 р. у справі №941/630/24 — Петрівський районний суд Кіровоградської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2026 рокуселище Петрове Справа № 941/630/24

Провадження № 2/941/18/26

Петрівський районний суд Кіровоградської області

в складі: головуючого судді - Колесник С. І.

при секретарі - Проценко К.В.

з участю: представника позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференцзв`язку в залі суду в селищі Петрове Кіровоградської області цивільну справу за позовом ОСОБА_3 , від імені якого діє ОСОБА_1 , до ОСОБА_4 , з участю третьої особи – Петрівської селищної ради Кіровоградської області, про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном, -

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся до суду з позовом, обгрунтовуючи це тим, що ОСОБА_3 є власником житлового будинку з господарськими будівлями, розташованого по АДРЕСА_1 . Також йому належить земельна ділянка площею 0.2194 га, розташована по АДРЕСА_1 , кадастровий № 3524983700:51:000:0772, призначена для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Власником суміжного домоволодіння АДРЕСА_1 є ОСОБА_4 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів.

Позивачеві достеменно не відомо, на якій правовій підставі ОСОБА_4 використовує земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , призначену для будівництва та обслуговування належного йому житлового будинку та господарських будівель, оскільки, як вбачається з листів Петрівської селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області № 01.1-21/1203/2 від 04 квітня 2024 року та № 01.1¬21/1298/3 від 10 квітня 2024 року, правовстановлюючі документи, на підставі яких ОСОБА_4 володіє (користується) земельною ділянкою за зазначеною адресою в Петрівській селищній раді відсутні; Петрівською селищною радою ані зазначена, ані будь-які інші земельні ділянки ОСОБА_4 не виділялися.

При цьому, відповідачем фактично використовується не лише земельна ділянка, призначена для будівництва та обслуговування належного йому житлового будинку та господарських будівель, а й суміжна з нею частина охоронної зони ріки Інгулець шириною близько 3 м, а також суміжна з нею частина АДРЕСА_1 , яка є землею загального користування.

З викладеного вбачається, що ОСОБА_4 самовільно займає прилеглу до його домоволодіння частину охоронної зони ріки Інгулець шириною близько 3 м, а також прилеглу до його домоволодіння частину АДРЕСА_1 , яка є землею загального користування, на що орган місцевого самоврядування – Петрівська селищна рада Олександрійського району Кіровоградської області, не зважаючи на численні звернення позивача та інших мешканців с. Новий Стародуб Олександрійського району Кіровоградської області, належним чином не реагує.

Зазначеними протиправними діями відповідача правам та законним інтересам ОСОБА_3 завдається істотна шкода, оскільки ОСОБА_4 щорічно розробляє прилеглу до його домоволодіння частину охоронної зони ріки Інгулець шириною близько 3 м., використовуючи її як частину власного городу, з огляду на що до належної позивачеві земельної ділянки не може заїхати сільськогосподарська техніка з метою обробки його городу. Крім того, зважаючи на самовільне зайняття ОСОБА_4 прилеглої до його домоволодіння частини АДРЕСА_1 , яка є землею загального користування, ОСОБА_3 має значні складнощі із заїздом до належного йому домоволодіння власним транспортом.

У зв`язку з цим представник розивача просить суд усунути ОСОБА_3 перешкоди у володінні та користуванні належним йому домоволодінням, розташованим по АДРЕСА_1 , зобов`язавши відповідача звільнити та повернути в натурі на користь Петрівської селищної територіальної громади Олександрійського району Кіровоградської області самовільно зайняту частину охоронної зони ріки Інгулець шириною близько 3 м, прилеглу до домоволодіння, розташованого по АДРЕСА_1 , а також усунути перешкоди позивачу у володінні та користуванні належним йому домоволодінням, розташованим по АДРЕСА_1 , зобов`язавши відповідача звільнити та повернути в натурі на користь Петрівської селищної територіальної громади Олександрійського району Кіровоградської області самовільно зайняту частину вул. Набережної, яка є землею загального користування, прилеглу до домоволодіння, розташованого по АДРЕСА_1 , та стягнути з відповідача на користь позивача 2422 грн. 40 коп. сплаченого при зверненні до суду судового збору.

В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги та просив їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву. Вказав, що по-перше, межі земельної ділянки домоволодіння ОСОБА_4 не сформовано, оскільки на сьогоднішній день існує спір про межі земельної ділянки, бо землевпорядною організацією при формуванні земельної ділянки ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 , було порушено вимоги щодо погодження меж його земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд з відповідачем, як суміжним землекористувачем, що призвело до того, що земельна ділянка ОСОБА_3 проходить у будинку ОСОБА_4 та на його земельній ділянці, а тому Петрівським районним судом Кіровоградської області розглядається справа № 941/1291/21 про скасування рішення, скасування державної реєстрації земельної ділянки ОСОБА_3 та усунення перешкод у користуванні майном ОСОБА_4 .

По-друге, ОСОБА_3 є неналежним позивачем у даній справі, оскільки він просить у позовній заяві звільнити та повернути в натурі на користь Петрівської селищної територіальної громади Олександрійського району Кіровоградської області самовільно зайняту частину охоронної зони ріки Інгулець шириною близько 3 м, прилеглу до домоволодіння, розташованого по АДРЕСА_1 , а відповідно до ст. 391 Цивільного кодексу України лише власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

По-третє, позивачем не надано жодного доказу, який підтверджує факт використання відповідачем частини охоронної зони ріки Інгулець шириною близько 3м. та не надано доказів, що дана земельна ділянка є частиною охоронної зони ріки Інгулець.

Всі твердження, які викладено позивачем у позовній заяви, зокрема щодо самовільного зайняття ОСОБА_4 частини охоронної зони ріки Інгулець шириною близько 3м, на що Петрівська селищна рада Олександрійського району Кіровоградської області, незважаючи численні звернення позивача, не реагує, є лише припущенням позивача.

Окрім того, відповідно до листа Петрівської селищної ради № 1 від 05.01.2024 р. відповідно до наявної містобудівної документації, а саме Генерального плану с. Новий Стародуб – проїзд на вказаній позивачем земельній ділянці не передбачений. У зв`язку з викладеним у задоволенні позову просить відмовити.

Представник Петрівської селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області у судове засідання не з`явився, своєю заявою прохав розглядати справу без його участі.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов не підлягає до задоволення з таких підстав.

Згідно з ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право на звернення до суду для захисту своїх прав.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові

Згідно зі ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватись та розпоряджатись своєю власністю.

Статтею 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановленому законом.

Відповідно до ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках або порядку, встановлених законом.

Згідно із приписами ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 83 ЗК України встановлено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності. До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо).

Згідно з частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу.

Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.

Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Судом встановлено, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченого приватним нотаріусом Петрівського районного нотаріального округу Кіровоградської області Каліушко Д.І. 31 березня 2011 року, зареєстрованого в реєстрі за № 516, ОСОБА_3 належить житловий будинок з господарськими будівлями, розташований по АДРЕСА_1 .

Як вбачається з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності інд. № 109412961 від 28 грудня 2017 року ОСОБА_3 належить земельна ділянка площею 0.2194 Га, розташована по АДРЕСА_1 , кадастровий № 3524983700:51:000:0772, призначена для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Власником суміжного домоволодіння АДРЕСА_1 є ОСОБА_4 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 275897952 від 21 вересня 2021 року.

Однак, в матеріалах справи відсутні документи, на якій правовій підставі ОСОБА_4 використовує земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , призначену для будівництва та обслуговування належного йому житлового будинку та господарських будівель, оскільки, як вбачається з листів Петрівської селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області № 01.1-21/1203/2 від 04 квітня 2024 року та № 01.1¬21/1298/3 від 10 квітня 2024 року, правовстановлюючі документи, на підставі яких ОСОБА_4 володіє (користується) земельною ділянкою за зазначеною адресою в Петрівській селищній раді відсутні; Петрівською селищною радою ані зазначена, ані будь-які інші земельні ділянки ОСОБА_4 не виділялися.

При цьому позивач стверджує, що відповідачем фактично використовується не лише земельна ділянка,призначена для будівництва та обслуговування належного йому житлового будинку та господарськими будівлями, а й суміжна з нею частина охоронної зони ріки Інгулець шириною близько 3 м, а також суміжна з нею частина АДРЕСА_1 , яка є землею загального користування, і зазначеними протиправними діями правам та законним інтересам позивача завдається істотна шкода, оскільки ОСОБА_4 щорічно розробляє прилеглу до його домоволодіння частину охоронної зони ріки Інгулець шириною близько 3 м, використовуючи її як частину власного городу, з огляду на що до належної позивачеві земельної ділянки не може заїхати сільськогосподарська техніка з метою обробки його городу. Крім того, зважаючи на самовільне зайняття ОСОБА_4 прилеглої до його домоволодіння частини АДРЕСА_1 , яка є землею загального користування, ОСОБА_3 має значні складнощі із заїздом до належного йому домоволодіння власним транспортом.

Однак будь-яких належних і допустимих доказів (висновків експертиз, актів органів місцевого самоврядування, протоколів про адміністративні правопорушення у сфері використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства про охорону земель, тощо, які підтверджують факт самовільного використання відповідачем частини охоронної зони ріки Інгулець шириною близько 3м та що дана земельна ділянка є частиною охоронної зони ріки Інгулець, а також про створення відповідачем інших перешкод, які негативно впливають на власність позивача, стороною позивача суду не надано.

Крім цього, ОСОБА_3 просить у позовній заяві звільнити та повернути в натурі на користь Петрівської селищної територіальної громади Олександрійського району Кіровоградської області самовільно зайняту частину охоронної зони ріки Інгулець шириною близько 3м, прилеглу до домоволодіння, розташованого по АДРЕСА_1 .

Відповідно до ст. 391 Цивільного кодексу України лише власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2024 року у справі №927/1206/21 «…119 Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що саме власник земельної ділянки може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку."

25 жовтня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 607/14378/21, провадження № 61- 5246св22 (ЄДРСРУ № 106940414) досліджував питання щодо визначення належного позивача.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 48 ЦПК України сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач.

Суд, розглядаючи справу, повинен вирішити питання про правильність визначення процесуальної правосуб`єктності сторін, зокрема, що позивач дійсно є суб`єктом тих прав, законних інтересів та юридичних обов`язків, які становлять зміст спірних правовідносин і з приводу яких суд повинен ухвалити судове рішення.

Нормами ЦПК України не передбачено можливості заміни позивача чи залучення особи як співпозивача.

Не підлягає судовому захисту також і похідний інтерес позивача у захисті порушеного права іншої особи (постраждалого), оскільки судовому захисту підлягає саме порушене право останнього. Такий захист за участі позивача можливий лише за умови здійснення ним процесуального представництва постраждалого, у цьому разі, боржника. Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц, у постанові Верховного Суду від 26.05.2022 зі справи № 1-23-32/135-08-4825.

Водночас Верховний Суд зазначає, що встановивши те, що оспорюваний правочин або інші правовідносини не порушують прав і законних інтересів позивача, суд не повинен вдаватися до перевірки ефективності обраного позивачем способу захисту та правової оцінки по суті спору, встановлення обставин наявності/відсутності ідентифікуючих ознак, оскільки вказане є самостійною, достатньою підставою для відмови в позові (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19, від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17).

Як встановлено з матеріалів справи, позивач ОСОБА_3 просить усунути перешкоди у володінні та користуванні належним йому домоволодінням, звільнити та повернути в натурі Петрівській селищній територіальній громаді самовільно зайняту частину охоронної зони ріки Інгулець, власником якої він не являється, а тому не може бути належним позивачем у даній справі.

За наведених обставин суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами відповідно до вимог статей 77-78 ЦПК України наявності порушень його прав з боку відповідача.

Таким чином суд вважає, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити у зв`язку з їх недоведеністю.

На підставі викладеного, ст.319, 321, 391 ЦК України, ст. 83, 152 ЗК України, керуючись ст. 258, 259, 264, 265, 268, 273 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_3 , від імені якого діє ОСОБА_1 , до ОСОБА_4 , з участю третьої особи – Петрівської селищної ради Кіровоградської області, про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном, - залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після відмови у відкритті апеляційного провадження, повернення апеляційної скарги, залишення її без розгляду, ухвалення іншого рішення, яким закінчується апеляційне провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Повний текст рішення складено 22 червня 2026 року.

Суддя С. І. Колесник