Вирок від 22 червня 2026 р. у справі №938/505/26 — Верховинський районний суд Івано-Франківської області

Справа№938/505/26

Провадження № 1-кп/938/98/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2026 року селище Верховина

Верховинський районний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1

з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2

прокурора ОСОБА_3

обвинуваченого ОСОБА_4

законного представника малолітного потерпілого – ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12026091130000023 від 20.02.2026 року про обвинувачення

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця селища Верховина Верховинського району Івано-Франківської області та жителя АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, одруженого, на утриманні 1 неповнолітня дитина, пенсіонера, з повною середньою освітою, депутатом не обирався, раніше не судимого

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_4 , керуючи 19.02.2026 року біля 17.00 годин автомобілем марки «ВАЗ211340» з реєстраційним номерним знаком НОМЕР_1 , на задньому пасажирському сидінні якого на руках у матері ОСОБА_5 знаходився малолітній пасажир ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , рухався ділянкою грунтової автомобільної дороги місцевого значення по вул. В.Зюзяка в с.Красник Верховинського району у напрямку центру цього села. Вказана ділянка дороги має одну смугу руху для руху в обох напрямках, дорожня розмітка відсутня та в напрямку руху до центру села Красник має незначне заокруглення ліворуч, яке йде на спуск, без значних ям та вибоїн, на момент події вкрита снігом, місцями ожеледиця.

При цьому, водій ОСОБА_4 , керуючи вищевказаним автомобілем, робоча гальмівна система якого знаходилася в конструктивно зміненому стані, а її працездатність та функціональне призначення не відповідали передбаченим конструкцією автомобіля, проявив неуважність під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху, не врахував дорожню обстановку, щоб мати змогу постійно контролювати рух транспортного засобу та безпечно керувати ним, не переконався, що це буде безпечним, не впоравшись із керуванням автомобіля, з`їхав за межі проїзної частини вліво, де виїхав на нагорб, від чого автомобіль перекинувся на дах. При цьому, ОСОБА_4 порушив вимоги Правил дорожнього руху України, а саме: 1.5 - дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків; п. 1.10. в частині визначення поняття "безпечна швидкість" - це швидкість, за якої водій має змогу безпечно керувати транспортним засобом та контролювати його рух у конкретних дорожніх умовах; дорожні умови - сукупність факторів, що характеризують (з урахуванням пори року, періоду доби, атмосферних явищ, освітленості дороги) видимість у напрямку руху, стан поверхні проїзної частини (чистота, рівність, шорсткість, зчеплення), а також її ширину, величину похилів на спусках і підйомах, віражів і заокруглень, наявність тротуарів або узбіч, засобів організації дорожнього руху та їх стан; дорожня обстановка сукупність факторів, що характеризуються дорожніми умовами, наявністю перешкод на певній ділянці дороги, інтенсивністю і рівнем організації дорожнього руху (наявність та стан дорожньої розмітки, дорожніх знаків, дорожнього обладнання, світлофорів), які повинен ураховувати водій під час вибору швидкості, смуги руху та прийомів керування транспортним засобом; п. 2.3., в якому зазначено, що для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний: б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі; д) не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху, п. 12.1 - під час вибору в установлених межах безнечної швидкості руху водій повинен урахувати дорожню обстановку і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним; п. 21.11 - згідно якого, забороняється перевозити дітей, зріст яких менше ніж 150 см, у транспортних засобах без використання дитячих утримуючих систем, що дають змогу пристебнути дитину за допомогою ременів безпеки, передбачених конструкцією цього транспортного засобу, п. 21.16 - згідно якого, діти повинні перебувати у дитячих утримуючих системах у пристебнутому положенні; п. 31.4 - згідно якого, забороняється експлуатація транспортних засобів згідно із законодавством за наявності таких технічних несправностей і невідповідності таким вимогам: I. 31.4.1 Гальмові системи: а) змінено конструкцію гальмових систем, застосовано гальмову рідину, вузли або окремі деталі, що не передбачені для даної моделі транспортного засобу або не відповідають вимогам підприємства виробника.

Внаслідок порушення ОСОБА_4 Правил дорожнього руху України сталася дорожньо-транспортна пригода, унаслідок якої малолітній пасажир ОСОБА_6 отримав тілесні ушкодження у вигляді: відкритої черепно-мозкової травми із саднами на обличчі, гематоліквореєю із лівого слухового проходу, переломами кісток скленіння та основи черепа (ліва тім`яна кістки, луска та пірамідка лівої скроневої кістки, ліве велике крило клиновидної кістки), забоєм головного мозку середнього ступеня тяжкості, крововиливами під оболонки та в шлуночки головного мозку, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя.

Таким чином, ОСОБА_4 , будучи особою, яка керує транспортним засобом, порушив правила безпеки дорожнього руху, що заподіяло потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, тобто вчинив кримінальне правопорушення (злочин), передбачений ч.2 ст. 286 КК України.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 вказав, що вину визнає повністю, 19.02.2026 року син з невісткою попросили його їх відвезти до центру села. Він погодився. Діти сиділи на задньому сидінні, внук був на руках у невістки. Дорога була слизька, ланцюг на колесах обірвало, він змушений був скерувати машину на обочину, де автомобіль перекинувся на дах. Він допомагав дітям у лікуванні внука.

Представник малолітнього потерпілого ОСОБА_5 у судовому засіданні надала аналогічні показання, просила обвинуваченого не карати, претензій до нього не має, оскільки саме він надав більшу частину коштів на лікування сина.

Крім визнання вини обвинуваченим ОСОБА_4 його винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, повністю доведена дослідженими в судовому засіданні належними та допустимими доказами:

-протоколом огляду місця події від 19.02.2026 року зі план-схемою та фототаблицями (а.с.46-56), відповідно до якого оглядом місця події є проїзна частина грунтової дороги місцевого значення по вул. В.Зузяка у селі Красник Верховинського району Івано-Франківської області; вказана ділянка дороги має одну смугу руху для руху в обох напрямках, дорожня розмітка відсутня та в напрямку руху до центру села Красник має незначне заокруглення ліворуч, яке йде на спуск, має незначні ями та вибоїни, на момент події вкрита снігом, місцями льодом; ширина проїжджої частини у місці звуження становить 3,4 м, а на прямому відрізку – 3,9 м; з обох сторін наявні грунтові узбіччя з пагорбами, що вкриті снігом, ширина лівого – 3,7 м, ширина правого – 2,2 м; за вказаними грунтовими узбіччями розташовані огорожі, за якими знаходяться домогосподарства; з лівої сторони узбіччя знаходиться домогосподарство ОСОБА_7 , вхід до якого здійснюється через металеві ворота, перед якими розташована кишеня для заїзду шириною 7,1 м, з правого боку розташоване домогосподарство, вхід до якого здійснюється через дерев`яні ворота, перед якими розташована кишеня для заїзду шириною 11,7 м; на грунтовому покритті виявлено слід шин автомобіля, який розпочинається на дорозі та завершується на грунтовому пагорбі дожиною 4,2 м, відстань від початку сліду до краю проїзної ділянки дороги становить 3,3 м, відстань від кінця сліду до краю проїзної ділянки дороги становить 4,3 м; за результатами огляду нічого не вилучалося;

-протоколом огляду місця події від 20.02.2026 року зі план-схемою та фототаблицями (а.с.57-67), відповідно до якого оглядом місця події є проїзна частина грунтової дороги місцевого значення по вул. В.Зузяка у селі Красник Верховинського району Івано-Франківської області зі сторони центральної автодороги сполученням с.Ільці-с.Буркут; на вказаній ділянці дороги розташована ЛЕП-опора №1061-15, до якої здійснено прив`язку для огляду місця події; вказана ділянка дороги є прямим відрізком, має одну смугу руху для руху в обох напрямках, дорожня розмітка відсутня, має незначні ями та вибоїни, на момент події вкрита снігом, місцями льодом, ширина проїжджої частини становить 4,6 м; на узбіччі виявлено транспортний засіб марки «ВАЗ211340» червоного кольору з реєстраційним номерним знаком НОМЕР_1 , на якому виявлено механічні пошкодження: деформація кузова (більше з лівої сторони), а саме даху автомобіля, переднього правого та лівого крила, вибиті переднє, заднє та бокові вікна, розбиті передні фари та покажчики поворотів, пом`яті бокові та задня частина, праві та ліві дверки, розбитий лівий задній покажчик поворотів; на правому та лівому крилах автомобіля наявні нашарування грунту; в салоні автомобіля ключ у замку запалювання відсутній, ручка та ричаг для перемикання передач відсутні; вказаний автомобіль вилучено;

-висновком експерта від 09.03.2026 року №215/26-28 (а.с.73-79), згідно з яким на момент проведення дослідження робоча гальмівна система автомобіля марки «ВАЗ211340» червоного кольору з реєстраційним номерним знаком НОМЕР_1 знаходилася в конструктивно зміненому стані, працездатність робочої гальмівної системи та її функціональне призначення не відповідали передбаченим конструкцією автомобіля, загальмовування та зменшення швидкості досліджуваного транспортного засобу з виявленими змінами робочої гальмівної системи та її неправильного функціонування, може призвести до втрати курсової стійкості заносу транспортного засобу в ліву сторону відносно напрямку його руху при значній швидкості та поганому щепленню коліс із опорною поверхнею; виявлена зміна конструкції робочої гальмівної системи вказаного автомобіля та її несправність виникли задовго до настання ДТП та повинні бути виявлені водієм перед виїздом та в процесі технічного обслуговування, а також під час руху по погіршених гальмівних властивостях автомобіля при застосуванні гальмування;

-протоколом тимчасового доступу до речей і документів від 18.03.2026 року (а.с.81-82), а саме оригіналом медичної картки стаціонарного хворого №2431/26 на ім`я ОСОБА_6 , 2025 року народження;

-висновком експерта від 20-25.03.2026 року №189 (а.с.83-85), згідно з яким у ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , виявлено тілесні ушкодження у вигляді: відкритої черепно-мозгової травми із саднами на обличчі, гематолікворією із лівого слухового проходу, переломами кісток склепіння та основи черепа, забоєм головного мозку, середнього ступеня тяжкості, крововилами під оболонки та в шлуночки головного мозку, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя;

-висновком щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного сп`яніння від 20.02.2026 року, виданого КНП «Верховинська багатопропрофільна лікарня Верховинської селищної ради» (а.с.101), яким підтверджується, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не перебуває 20.02.2026 року о 00.20 годин у стані алкогольного сп`яніння;

-результатом токсикологічного дослідження №25 8від 16.03.2026 року (а.с.102), з якого вбачається, що в крові ОСОБА_4 ,1963 року народження, відібраної 20.02.2026 року о 10.05 годин у КНП «Верховинська БЛВСР» концентрації етанолу не виявлено.

Враховуючи вищевказане, суд вважає, що діяння ОСОБА_4 правильно кваліфіковано за ч.2 ст.286 КК України.

При призначенні покарання суд враховує, що у ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У справі «Ізмайлов проти Росії» (рішення від 16.10.2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що при призначенні покарання «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи». Також у справах «Бакланов проти Росії» (рішення від 09.06.2005 року) та «Фрізен проти Росії» (рішення від 24.02.2005 року) Європейський Суд з прав людини зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значним, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу законності і воно не було свавільним».

Крім того, загальні засади призначення покарання визначені в ст. 65 КК України, відповідно до якої покарання призначається 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу, 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненного кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. А згідно зі ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.

Вивченням особи обвинуваченого встановлено, що ОСОБА_4 є ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 90), його місце проживання та реєстрації: с.Красник Верховинського району Івано-Франківської області (а.с.92), на обліку в психіатричному та наркологічному кабінетах не знаходиться (а.с. 103), раніше не судимий (а.с.96), позитивно характеризується за місцем проживання, батько 9 дітей, з яких 2 сини учасники бойових дій, 1 повнолітня дитина є особою з інвалідністю 3 групи, на утриманні 1 неповнолітня дитина (а.с.98-99).

Згідно з досудовою доповіддю Верховинського РС філії ДУ «Центр пробації в Івано-Франківській області» від 25.05.2026 року (а.с.27-31), ризик вчинення ОСОБА_4 повторного кримінального правопорушення оцінюється як низький, ризик небезпеки для суспільства - низький, виправлення обвинуваченого без позбавлення волі або обмеження волі на певний строк можливе та не становить високої небезпеки для суспільства (у т.ч. окремих осіб).

До обставин, що пом`якшують покарання ОСОБА_4 суд відносить те, що він щиро розкаявся, про що зазначено в обвинувальному акті (а.с.5), добровільне відшкодування завданого збитку, що підтверджено в судовому засіданні законним представником малолітнього потерпілого.

Як вбачається з обвинувального акта, обставин, які обтяжують покарання ОСОБА_4 відповідно до ст. 67 КК України, не встановлено (а.с.5).

У ч. 2 ст. 4 КК України закріплено, що кримінальна протиправність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння.

Впродовж періоду з часу вчинення ОСОБА_4 інкримінованого йому вказаного кримінального правопорушення та по час ухвалення судом даного вироку не набирав чинності закон про кримінальну відповідальність, яким скасовувалася б кримінальна протиправність діяння, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, пом`якшувалася б кримінальна відповідальність за його вчинення або іншим чином поліпшувалося становище обвинуваченого.

Відповідно до ч. 2 ст.286 КК України (в редакції закону, що діяв на час вчинення ОСОБА_4 інкримінованого йому кримінального правопорушення, тобто станом на 19.02.2026 року) порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяло тяжке тілесне ушкодження караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого.

Таким чином, санкцією ч. 2 ст. 286 КК України передбачено тільки основне покарання у виді позбавлення волі, а також можливість суду призначити засудженому додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами або без такого.

Враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення (тяжкий, але необережний злочин), особу винного (раніше не судимий, пенсіонер, на утриманні одна неповнолітня дитина, батько 9 дітей, з яких 2 сини учасники бойових дій, 1 повнолітня дитина є особою з інвалідністю 3 групи), обставини, що пом`якшують його покарання (щире каяття, добровільне відшкодування завданого збитку), суд дійшов висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, у зв`язку з чим слід обвинуваченого звільнити від відбування покарання з випробуванням, застосувавши ст.ст.75,76 КК України.

На думку суду, іспитовий строк, необхідний для того, щоб обвинувачений ОСОБА_4 довів своє виправлення без реального відбування покарання, підлягає визначенню тривалістю один рік, з покладенням обов`язків, передбачених п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 та п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Суд вважає, що покарання у виді позбавлення волі з подальшим звільненням від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік відповідає загальним засадам призначення покарання згідно з ст. 65 КК України та меті кримінального покарання, що визначена ст. 50 КК України, узгоджується з принципом індивідуалізації покарання, та є справедливим.

За приписами ч. 1 ст. 165 КВК України іспитовий строк обчислюється з моменту проголошення вироку суду в разі набрання ним законної сили.

З приводу вирішення питання щодо доцільності чи недоцільності призначення ОСОБА_4 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами слід зазначити, що норми закону України про кримінальну відповідальність наділяють суд правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Названа функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності і потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою. Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб`єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.

Санкція ч. 2 ст. 286 КК надає можливість суду як призначити додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, так і не застосовувати такого покарання до особи. Указане положення закону України про кримінальну відповідальність має альтернативний характер застосування і це питання, як визначив законодавець, суд вирішує на власний розсуд залежно від конкретних обставин кримінального провадження, характеру допущених особою порушень вимог Правил дорожнього руху, їх наслідків тощо.

Враховуючи вищевказане та зважаючи, що ОСОБА_6 грубо знехтував Правилами дорожнього руху (перевезення 6-місячної дитини без використання дитячих утримуючих систем у не пристебнутому положенні в технічно несправному автомобілі, про що йому мало бути заздалегідь відомо), суд вважає за доцільне застосувати до обвинуваченого додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами строком на 1 рік.

Запобіжний захід ОСОБА_6 на момент ухвалення вироку не обраний і підстав для його обрання суд не вбачає.

Цивільний позов не заявлено.

Витрати на проведення судових експертиз в данному кримінальному провадженні становлять 11450,25 гривень (а.с. 4,72), а саме за висновок експерта від 09.03.2026 року №215/26-28

Дану суму слід стягнути з обвинуваченого в дохід держави, оскільки відповідно до ст. 124 КПК України, у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.

Відповідно до ч.4 ст.174 КПК України, одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, суд зобов`язаний вирішити питання про скасування арешту майна та про долю речових доказів у порядку ч. 9 ст. 100 КПК України.

Постановою від 20.02.2026 року визнано речовим доказом у кримінальному провадженні № 12026091130000023 від 20.02.2026 року (а.с.68-69) вилучений автомобіль марки «ВАЗ211340» з реєстраційним номерним знаком НОМЕР_1 , власником якого є ОСОБА_8 , житель АДРЕСА_2 (а.с.70) та, на час вчинення кримінального правопорушення, перебував у фактичному користування ОСОБА_4 , на який хвалою слідчого судді Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 23.02.2026 року накладено арешт (а.с.70) та який зберігається у Верховинському РВП ГУНП в Івано-Франківській області (а.с.71).

Постановою від 25.03.2026 року визнано речовим доказом у кримінальному провадженні № 12026091130000023 від 20.02.2026 року (а.с.86-87) медичну документацію на ім`я ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме оригінал медичної картки стаціонарного хворого №2431/26 КНП «Обласна дитяча клінічна лікарня» Івано-Франківської обласної ради, догоспітальний клінічний протокол №11 від 19.02.2026 року на ім`я ОСОБА_6 , карта виїзду швидкої медичної допомоги №329 від 19.02.2026 року, які зберігаються у Верховинському РВП ГУНП в Івано-Франківській області (а.с.88).

Як вбачається з правової позиції Верховного Суду, викладеній колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду в постанові від 11.11.2021 року в справі № 185/5823/20, провадження № 51-2086км21, оскільки за змістом п. 2.2 із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 124 від 11.02.2009 року в редакції постанови Кабінету Міністрів № 1029 від 26.09.2011 року, власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб, то відповідно фактична передача транспортного засобу разом із реєстраційним документом на цей транспортний засіб є правомірним способом набуття володіння такою особою (фактичним володільцем) щодо набутого у такий спосіб автомобіля. Таке володіння вважатиметься правомірним навіть за відсутності будь-яких документів, виданих від імені власника (доручення, договору тощо), допоки протилежне не буде встановлено судом або не зміниться воля власника, який вправі зажадати повернення власної речі від володільця.

Згідно з Конституцією України та Законом України "Про міжнародні договори і угоди", чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України.

До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948р.) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950р.), учасником яких є Україна.

У ст. 1 Протоколу №1 (1952р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини володіння майном повинно бути законним (рішення у справі "Іатрідіс проти Греції").

Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі "Антріш проти Франції" від 22.09.1994 року та "Кушоглу проти Болгарії" від 10.05.2007 року). Будь-яке втручання державного органу в право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи.

Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі ст. 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (рішення від 21.02.1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства").

Як свідчить практика Європейського суду з прав людини, найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.

Крім того, ч. 1 ст. 98 КПК України визначено, що речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

У ч. 1 ст.100 КПК України передбачено, що речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю. Одночасно в п.4 ч. 9 ст. 100 КПК України передбачено, що майно, яке було предметом кримінального правопорушення, або зберегли на собі сліди кримінального правопорушення конфіскується, крім того, яке повертається власнику (законному володільцю).

Враховуючи вищевказане, суд вважає, що речові докази в цій справі слід повернути власникам (законним володільцям).

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 368-371, 373, 374 КПК України, -

У Х В А Л И В:

ОСОБА_4 визнати виним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки з позбавлення права керувати транспортними засобами строком на 1 (один) рік.

На підставі ч.1 ст.75 КК України звільнити засудженого ОСОБА_4 від відбування основного покарання з випробуванням, встановивши йому іспитовий строк – 1 (один) рік.

Відповідно до вимог ч. 1, ч.3 ст.76 КК України покласти на засудженого ОСОБА_4 обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Стягнути з обвинуваченого ОСОБА_4 на користь держави 11450 (одинадцять тисяч чотириста п`ятдесят) гривень 25 копійок витрат за проведення експертиз.

Скасувати арешт накладений ухвалою слідчого судді Верховинського районного суду від 23.02.2026 року на автомобіль марки «ВАЗ211340» з реєстраційним номерним знаком НОМЕР_1 .

Речові докази по справі після набрання вироком законної сили :

- автомобіль марки «ВАЗ211340» з реєстраційним номерним знаком НОМЕР_1 – повернути власнику ОСОБА_8 , жителю АДРЕСА_2 або володільцю ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителю АДРЕСА_1 ;

- оригінал медичної картки №2431/26 КНП «Обласна дитяча клінічна лікарня» Івано-Франківської обласної ради стаціонарного хворого на ім`я ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , - повернути вказаному медичному закладу;

- догоспітальний клінічний протокол №11 від 19.02.2026 року на ім`я ОСОБА_6 , карту виїзду швидкої медичної допомоги №329 від 19.02.2026 року повернути КНП «Верховинська багатопрофільна лікарня Верховинської селищної ради».

На вирок суду може бути подана апеляція до Івано-Франківського апеляційного суду через Верховинський районний суд Івано-Франківської області протягом 30 днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. В разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно, після його проголошення, вручити обвинуваченому, прокурору, законному представнику потерпілого.

Суддя ОСОБА_9