Постанова від 08 червня 2026 р. у справі №990/130/26 — Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2026 року

м. Київ

справа № 990/130/26

провадження № 11-167заі26

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Кривенди О. В.,

суддів Білоконь О. В., Булейко О. Л., Гімона М. М., Губської О. А., Ємця А. А., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Мазура М. В., Мартинюк Н. М., Погрібного С. О., Стефанів Н. С., Стрелець Т. Г., Ступак О. В., Тітова М. Ю., Ткача І. В., Уркевича В. Ю.

розглянула в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправними дій, визнання протиправною та скасування ухвали Першої Дисциплінарної палати ВРП від 13 квітня 2026 року № 652/1дп/15-26 в частині, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 22 квітня 2026 року (судді Васильєва І. А., Блажівська Н. Є., Білоус О. В., Желтобрюх І. Л., Яковенко М. М.),

УСТАНОВИЛА

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

1. ОСОБА_1 17 квітня 2026 року подав до Верховного Суду як суду першої інстанції адміністративний позов до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП, Рада), у якому просив:

- визнати протиправними дії ВРП, що полягали у формальному застосуванні до його дисциплінарної скарги пункту 6 частини першої статті 44 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII) без належної індивідуальної оцінки її змісту, поданих фактичних даних і доказів;

- визнати протиправною та скасувати ухвалу Першої Дисциплінарної палати ВРП від 13 квітня 2026 року № 652/1дп/15-26 в частині пункту 33, яким дисциплінарну скаргу ОСОБА_1 стосовно судді Печерського районного суду міста Києва ОСОБА_2 залишено без розгляду та повернуто скаржнику;

- зобов`язати ВРП повторно вирішити питання щодо зазначеної дисциплінарної скарги з урахуванням висновків суду та з наданням належної індивідуальної оцінки скарзі, доповненню до неї й усім поданим фактичним даним і доказам;

- стягнути з ВРП на його користь 500 000 грн відшкодування моральної шкоди за рахунок бюджетних асигнувань Ради, а також нарахувати на присуджену суму індексацію за індексом інфляції та 3 % річних з дня набрання рішенням законної сили до дня фактичного його виконання.

2. На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що ухвалою від 13 квітня 2026 року № 652/1дп/15-26 Перша Дисциплінарна палата ВРП залишила без розгляду та повернула його дисциплінарну скаргу стосовно судді Печерського районного суду міста Києва ОСОБА_2 . У пункті 33 цієї ухвали зазначено, що дисциплінарна скарга ґрунтується лише на доводах, які можуть бути перевірені винятково судом вищої інстанції в порядку, визначеному процесуальним законом.

3. Позивач стверджує, що у своїй скарзі навів конкретні обставини, які містять ознаки дисциплінарного проступку судді ОСОБА_2 , зокрема: ігнорування поданого ОСОБА_1 зустрічного позову та пов`язаного з ним процесуального обов`язку перейти до розгляду справи за правилами загального позовного провадження; вчинення процесуальних дій у період, коли питання про відвід судді ще не було вирішено; відкриття провадження без належного забезпечення позивачу доступу до позовної заяви та доданих до неї матеріалів.

4. ОСОБА_1 наголошує, що його дисциплінарна скарга не ґрунтується лише на доводах, перевірка яких належить винятково до повноважень суду вищої інстанції. У скарзі наведено самостійні зовнішні фактичні дані дисциплінарного значення, що мають бути проаналізовані незалежно від оцінки законності конкретного судового рішення по суті спору, зокрема, об`єктивні електронні часові мітки, картки руху документів, послідовність подання процесуальних документів і послідовність накладення кваліфікованого електронного підпису на судові акти.

5. На думку позивача, Перша Дисциплінарна палата ВРП на стадії повернення скарги без розгляду не мала права підміняти перевірку наявності у скарзі фактичних даних та ознак дисциплінарного проступку попередньою та змістовною переоцінкою цих даних або відносити скаргу до категорії, доводи щодо якої можуть бути переглянуті винятково судом вищої інстанції.

Стислий виклад змісту ухвали суду першої інстанції

6. Ухвалою від 22 квітня 2026 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду відмовив у відкритті провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 .

7. На обґрунтування ухвали суд зазначив, що відповідно до частини четвертої статті 44 Закону № 1798-VIII рішення про повернення дисциплінарної скарги має бути вмотивованим та оскарженню не підлягає. Чинне законодавство не визначає можливості оскарження ухвали Дисциплінарної палати ВРП про залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги ні до ВРП, ані до суду.

8. Позивач хоча й наділений правом подати скаргу на дії судді та ініціювати в такий спосіб дисциплінарне провадження, не є безпосереднім учасником правовідносин, які виникають у зв`язку з вирішенням питання про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Оцінювати дії судді під час виконання посадових обов`язків має право лише ВРП, рішення якої щодо притягнення чи відмови у притягненні судді до дисциплінарної відповідальності створюють юридичні наслідки для такого судді, а не для скаржника. Правом на оскарження дій і рішень ВРП та її органів, що здійснюють дисциплінарне провадження, наділені лише суб`єкти цього провадження в порядку, визначеному законом.

9. Суд також звернув увагу, що вимога позову про визнання протиправними дій ВРП не підлягає самостійному розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки вона нерозривно пов`язана з вимогою про скасування ухвали Першої Дисциплінарної палати ВРП від 13 квітня 2026 року

№ 652/1дп/15-26 в частині пункту 33 та вимогою зобов`язального характеру щодо повторного вирішення питання стосовно дисциплінарної скарги ОСОБА_1 .

10. Суд наголосив, що дії, бездіяльність і рішення ВРП у дисциплінарному провадженні щодо судді не можуть безпосередньо впливати на інтереси скаржника, не породжують, не змінюють і не припиняють прав чи обов`язків позивача як особи, яка подала дисциплінарну скаргу. Подання дисциплінарної скарги не є і не може бути способом захисту прав скаржника в інших правовідносинах, а факт притягнення чи непритягнення судді до дисциплінарної відповідальності не змінює обсягу прав і обов`язків скаржника в матеріальних чи процесуальних правовідносинах, учасником яких він є. Зазначений висновок суд обґрунтував із покликанням на правові позиції Великої Палати Верховного Суду, викладені в постановах від 22 квітня 2021 року у справі № 9901/384/20, від 06 березня 2025 року у справі № 990/11/25 та від 09 жовтня 2025 року у справі № 990/144/25.

11. З огляду на викладене суд констатував, що цей позов не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, та на підставі пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відмовив у відкритті провадження у справі. Оскільки спір не підлягає судовому розгляду взагалі, суд не зазначив, до юрисдикції якого суду віднесено його вирішення.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

12. ОСОБА_1 22 квітня 2026 року подав до Великої Палати Верховного Суду апеляційну скаргу на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 22 квітня 2026 року, в якій просив її скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду і вирішення питання про відкриття провадження.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

13. На обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначив, що суд першої інстанції постановив незаконну ухвалу з порушенням норм процесуального права, що призвело до порушення його права на доступ до правосуддя та права на ефективний засіб юридичного захисту, гарантованого статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

14. Скаржник стверджує, що суд першої інстанції припустився логічної та правової помилки, ототожнивши незгоду з результатом оцінки доказів ВРП, що дійсно є дискрецією Ради, з протиправною відмовою державного органу здійснювати таку оцінку взагалі.

15. На переконання ОСОБА_1 , його адміністративний позов спрямований не на перебирання судом функцій ВРП щодо притягнення судді до відповідальності, а на визнання протиправними дій ВРП, які полягали у формальному застосуванні пункту 6 частини першої статті 44 Закону № 1798-VIII для ухилення від виконання владних повноважень. На підтвердження цього скаржник посилається на те, що ВРП проігнорувала надані ним об`єктивні електронні докази, які, на його думку, свідчать про ознаки службового підроблення.

16. ОСОБА_1 також стверджує, що суд першої інстанції повністю проігнорував його аргумент про безпідставність віднесення Першою Дисциплінарною палатою ВРП його скарги до категорії таких, що можуть бути перевірені винятково судом вищої інстанції. На думку скаржника, суд апеляційної інстанції під час перегляду цивільної справи перевіряє законність та обґрунтованість рішення по суті спору і не наділений повноваженнями розслідувати факт підроблення цифрових часових міток або притягати суддю до відповідальності за умисне блокування зустрічного позову чи призначення засідань за наявності нерозглянутих відводів.

17. ОСОБА_1 також звернув увагу на те, що позиція суду першої інстанції про обмеження ролі скаржника лише «інформуванням» компетентного органу та відсутність у нього права вимагати від ВРП дотримання закону під час розгляду його заяви порушує статтю 13 Конвенції. На його переконання, якщо державний орган діє свавільно, особа повинна мати механізм судової оцінки таких дій, а позбавлення права на такий перегляд є відмовою у доступі до правосуддя.

Узагальнений виклад позиції ВРП

18. ВРП 20 травня 2026 року подала до Великої Палати Верховного Суду відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 22 квітня 2026 року - без змін з огляду на таке.

19. Суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про невстановлення підстав для відкриття провадження, оскільки чинне законодавство не дає можливості оскаржити рішення Дисциплінарної палати ВРП про залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги ні до ВРП, ні до суду. Частиною четвертою статті 44 Закону № 1798-VIII встановлено, що рішення про повернення дисциплінарної скарги має бути вмотивованим та оскарженню не підлягає. Аналогічне правило є й у Регламенті ВРП.

20. Умови та порядок оскарження актів ВРП і її дисциплінарних палат у питаннях, що вирішуються під час дисциплінарного провадження стосовно судді, регламентовані Законом № 1798-VIII, який не визначає права судового перегляду на етапі попередньої перевірки дисциплінарної скарги та ухвалення рішення про залишення її без розгляду і повернення скаржнику. Статтями 51 та 52 Закону № 1798-VIII визначено право оскаржувати рішення дисциплінарного органу, ухвалене за результатами розгляду скарги на дії судді по суті, а не рішення про повернення скарги на стадії її попередньої перевірки.

21. Скаржник хоча й наділений правом подати скаргу на дії судді та ініціювати в такий спосіб дисциплінарне провадження, не є безпосереднім учасником правовідносин, що виникають у зв`язку з вирішенням питання про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Оцінювати дії судді під час виконання посадових обов`язків має право винятково ВРП, рішення якої щодо притягнення чи відмови у притягненні судді до дисциплінарної відповідальності створюють юридичні наслідки для такого судді, а не для скаржника. Правом на оскарження дій і рішень ВРП та її органів, що здійснюють дисциплінарне провадження, наділені лише суб`єкти цього провадження в порядку, визначеному законом.

22. Посилання позивача на порушення його прав є безпідставними, оскільки дії, бездіяльність і рішення ВРП у дисциплінарному провадженні щодо судді не можуть безпосередньо впливати на інтереси скаржника, не породжують, не змінюють і не припиняють прав чи обов`язків позивача як особи, яка подала дисциплінарну скаргу. Подання дисциплінарної скарги не є і не може бути способом захисту скаржника в інших правовідносинах, а факт притягнення чи непритягнення судді до дисциплінарної відповідальності не змінює обсягу прав і обов`язків скаржника. Зазначений висновок ВРП обґрунтувала з покликанням на правові позиції Великої Палати Верховного Суду, викладені в постановах від 22 квітня 2021 року у справі № 9901/384/20, від 06 березня 2025 року у справі № 990/11/25, від 09 жовтня 2025 року у справі № 990/144/25 та від 05 лютого 2026 року у справі № 990/538/25.

Узагальнений виклад відповіді позивача на відзив

23. ОСОБА_1 21 травня 2026 року подав до Великої Палати Верховного Суду відповідь на відзив ВРП, у якій зазначив, що доводи відзиву є необґрунтованими, не спростовують апеляційну скаргу та не містять відповіді на предмет спору з огляду на таке.

24. На переконання позивача, ВРП у відзиві підміняє предмет спору, зосереджуючись на тому, що особа, яка подала дисциплінарну скаргу, не є суб`єктом дисциплінарного провадження.

25. ОСОБА_1 наголошує, що предмет його позову є іншим, а саме чи мала ВРП право формально застосувати пункт 6 частини першої статті 44 Закону № 1798-VIII до дисциплінарної скарги, яка не ґрунтувалася винятково на доводах, що можуть бути перевірені судом вищої інстанції, а містила самостійні зовнішні фактичні дані дисциплінарного значення. Він не просить суд притягнути суддю до дисциплінарної відповідальності, оцінити правильність судових рішень у цивільній справі або перебрати на себе дискреційні повноваження ВРП.

26. Позивач також стверджує, що ВРП ігнорує ключове слово, визначене в законі, - «лише». Пункт 6 частини першої статті 44 Закону № 1798-VIII дозволяє повернути дисциплінарну скаргу лише тоді, коли вона ґрунтується винятково на доводах, що можуть бути перевірені судом вищої інстанції. Його ж скарга, як він стверджує, містила конкретні фактичні дані, що існують незалежно від майбутньої оцінки цивільної справи судом вищої інстанції, зокрема, дані про час подання процесуальних документів, час накладення кваліфікованого електронного підпису на судові акти, картки руху документів в ЄСІТС, електронні підтвердження часу створення та підписання процесуальних документів, послідовність подання заяв про відвід та обставини тривалого нерозгляду зустрічного позову.

27. ОСОБА_1 зазначає, що ВРП фактично підмінила попередню перевірку дисциплінарної скарги повним усуненням від здійснення такої перевірки. На стадії попередньої перевірки ВРП зобов`язана встановити, чи містить скарга відомості про ознаки дисциплінарного проступку та посилання на фактичні дані щодо нього, проте не вирішує остаточно питання про достовірність доказів або винуватість судді. Оскільки його скарга такі відомості і такі фактичні дані містила, ВРП не мала права повертати її шляхом механічного застосування зазначеної норми без індивідуального пояснення, чому наведені електронні часові мітки, відомості про накладення кваліфікованого електронного підпису та картки руху документів не мають самостійного дисциплінарного значення.

28. Позивач також наголошує, що суд апеляційної або касаційної інстанції у цивільній справі перевіряє законність і обґрунтованість судових рішень у межах цивільного процесу та не є органом суддівського врядування, не здійснює попередню дисциплінарну перевірку поведінки судді й не вирішує питання про наявність підстав для відкриття дисциплінарної справи. Тому механічне віднесення наведених у скарзі зовнішніх електронних даних до категорії доводів, що можуть бути перевірені винятково судом вищої інстанції, фактично усуває їх від будь-якої належної перевірки.

29. До того ж позивач зауважує, що законодавча формула про неоскаржуваність рішення про повернення дисциплінарної скарги не може означати дозволу на свавільне та невмотивоване повернення скарги. Оскільки закон вимагає вмотивованості такого рішення, ВРП не має права обмежуватися загальною формулою без реального співвіднесення мотиву повернення з конкретним змістом скарги. У цьому випадку ВРП не пояснила, чому наведені електронні фактичні дані не мають самостійного дисциплінарного значення і можуть бути перевірені винятково судом вищої інстанції.

ІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ В СУДІ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

30. Ухвалою від 30 квітня 2026 року Велика Палата Верховного Суду відкрила провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , а ухвалою від 03 червня 2026 року призначила справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження на 09 червня 2026 року.

ІII. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

31. Велика Палата Верховного Суду перевірила у межах доводів апеляційної скарги правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, за наслідкамичого зробила такі висновки.

32. Згідно зі статтею 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

33. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга статті 55 Конституції України).

34. Конституційний Суд України, вирішуючи питання щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року

№ 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцією та законами України, ухвалювати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень ухвалив рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

35. Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).

36. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити їх захистити у визначений процесуальним законом спосіб (частина перша статті 5 КАС України).

37. Для розуміння меж права звернення до адміністративного суду потрібно враховувати тлумачення Конституційного Суду України, що «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду, має той самий зміст, що й «охоронюваний законом інтерес». Відповідно «охоронюваний законом інтерес» характеризується тим, що: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним (Рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004).

38. Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване, зокрема, у нормах КАС України право на судовий захист визначає можливість звернення до суду за захистом порушеного права. Ідеться про реально існуючі порушення індивідуально виражених прав (законного інтересу) особи, яка звертається до суду за захистом.

39. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (пункт 1 частини першої статті 19 КАС України).

40. За змістом частини четвертої статті 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи, зокрема, щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності ВРП.

41. Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності ВРП визначені у статті 266 КАС України. Відповідно до частини першої цієї статті її правила поширюються на розгляд адміністративних справ щодо: 1) законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України, указів і розпоряджень Президента України; 2) законності дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, ВРП, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) законності актів ВРП, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 4) законності рішень ВРП, ухвалених за результатами розгляду скарг на рішення її Дисциплінарних палат; 5) законності бездіяльності Кабінету Міністрів України щодо невнесення до Верховної Ради України законопроєкту на виконання (реалізацію) рішення Українського народу про підтримку питання загальнодержавного значення на всеукраїнському референдумі за народною ініціативою.

42. З метою усунення прогалин національного законодавства, на які звернув увагу ЄСПЛ у рішенні від 09 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України», Верховна Рада України схвалила Закон № 1798-VІІІ, відповідно до частини першої статті 1 якого ВРП є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

43. Згідно зі статтею 108 Закону № 1402-VІІІ дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють дисциплінарні палати ВРП у порядку, визначеному Законом № 1798-VIII, з урахуванням вимог цього Закону.

44. Відповідно до статті 42 Закону № 1798-VІІІ дисциплінарне провадження розпочинається за скаргою щодо дисциплінарного проступку судді (дисциплінарна скарга), поданою відповідно до Закону № 1402-VІІІ, або за ініціативою Дисциплінарної палати чи Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у випадках, визначених законом.

45. Дисциплінарні провадження щодо суддів здійснюють Дисциплінарні палати ВРП (частина друга статті 42 Закону № 1798-VІІІ).

46. Дисциплінарне провадження включає: 1) попередню перевірку дисциплінарної скарги, вивчення матеріалів для встановлення ознак вчинення суддею дисциплінарного проступку, ухвалення рішення про залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги, відмову у відкритті дисциплінарної справи або відкриття дисциплінарної справи; 2) підготовку дисциплінарної справи до розгляду, розгляд дисциплінарної справи та ухвалення рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності; 3) розгляд скарги на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності (частина третя статті 42 Закону № 1798-VІІІ).

47. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 43 Закону № 1798-VІІІ дисциплінарний інспектор ВРП, визначений автоматизованою системою розподілу справ для попередньої перевірки відповідної дисциплінарної скарги (дисциплінарний інспектор ВРП - доповідач): 1) вивчає дисциплінарну скаргу і перевіряє її відповідність вимогам закону; 2) за наявності підстав, визначених пунктами 1, 4 і 5 частини першої статті 44 цього Закону, - залишає без розгляду та повертає дисциплінарну скаргу скаржнику; 3) за наявності підстав, визначених пунктами 2, 3 і 6 частини першої статті 44 цього Закону, - передає скаргу на розгляд Дисциплінарної палати для ухвалення рішення щодо залишення без розгляду та повернення її скаржнику або відкриття дисциплінарної справи; 4) за відсутності підстав для залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги - протягом тридцяти днів з дня отримання такої скарги готує матеріали з пропозицією про відкриття або про відмову у відкритті дисциплінарної справи.

48. Згідно із частиною першою статті 44 Закону № 1798-VІІІ дисциплінарна скарга залишається без розгляду та повертається скаржнику, якщо: 1) дисциплінарна скарга подана з порушенням порядку, визначеного Законом № 1402-VІІІ; 2) дисциплінарна скарга не містить відомостей про ознаки дисциплінарного проступку судді; 3) дисциплінарна скарга не містить посилання на фактичні дані (свідчення, докази) щодо дисциплінарного проступку судді; 4) дисциплінарна скарга містить виражені у непристойній формі висловлювання або висловлювання, що принижують честь і гідність будь-якої особи; 5) у дисциплінарній скарзі порушується питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді, звільненого з посади або повноваження якого припинені; 6) дисциплінарна скарга ґрунтується лише на доводах, що можуть бути перевірені виключно судом вищої інстанції в порядку, передбаченому процесуальним законом.

49. Рішення про повернення дисциплінарної скарги має бути вмотивованим та оскарженню не підлягає (частина четверта статті 44 Закону № 1798-VІІІ).

50. З аналізу наведених правових норм випливає, що чинним законодавством не визначено можливості оскаржити рішення Дисциплінарної палати ВРП про залишення без розгляду та повернення скаржнику дисциплінарної скарги ні до ВРП, ані до суду.

51. Натомість ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому, зокрема, просить визнати протиправною та скасувати ухвалу Першої Дисциплінарної палати ВРП від 13 квітня 2026 року № 652/1дп/15-26 в частині пункту 33, яким його дисциплінарну скаргу залишено без розгляду та повернуто скаржнику.

52. Тож у цій справі позивач оскаржує рішення Дисциплінарної палати ВРП про залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги, яке відповідно до частини четвертої статті 44 Закону № 1798-VIII оскарженню не підлягає. Ця ухвала Першої Дисциплінарної палати ВРП не є рішенням ВРП, ухваленим за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати в порядку статті 51 Закону № 1798-VIII, а тому не належить до категорії актів, законність яких може бути перевірена судом відповідно до пункту 4 частини першої статті 266 КАС України.

53. Незгода позивача (на якій ґрунтуються позовні вимоги у цій справі) з ухвалою Дисциплінарної палати, якою дисциплінарну скаргу залишено без розгляду та повернуто скаржнику, не створює для нього можливості її перегляду в судовому порядку, зокрема й обставин, покладених в основу її змісту, з огляду на імперативну законодавчу заборону такого оскарження.

54. Водночас зазначена заборона не позбавляє скаржника права повторно звернутися до ВРП з дисциплінарною скаргою щодо того самого судді, оформивши її відповідно до вимог закону.

55. Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в подібних процесуальних правовідносинах, зокрема, у постановах від 11 вересня 2025 року у справі № 990/212/25, від 02 жовтня 2025 року у справі № 320/24274/25, так само виснувавши, що ухвала Дисциплінарної палати ВРП про залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги не може бути самостійним предметом судового розгляду.

56. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України»).

57. ЄСПЛ у пункті 53 рішення від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України» констатував, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пунктові 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету, за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (див. пункт 57 рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. The United Kingdom), Series A, № 93).

58. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (частина друга статті 124 Конституції України).

59. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про наявність підстав для відмови у відкритті провадження, визначених пунктом 1 частини першої статті 170 КАС України, оскільки позов ОСОБА_1 не підлягає розгляду ні в порядку адміністративного судочинства, ні судом взагалі.

60. Велика Палата Верховного Суду також вважає непереконливими доводи апеляційної скарги, наведені на обґрунтування незаконності ухвали суду першої інстанції, з огляду на таке.

61. ОСОБА_1 наполягає, що його позов спрямований не на перегляд результату дисциплінарного провадження, а на визнання протиправними дій ВРП, які полягали у формальному застосуванні пункту 6 частини першої статті 44 Закону № 1798-VIII без належної індивідуальної оцінки поданих фактичних даних. Втім цей довід не змінює правової природи оскаржуваного акта. Незалежно від того, в який спосіб сформульовані позовні вимоги, їх фактичним предметом є саме ухвала Першої Дисциплінарної палати ВРП про залишення дисциплінарної скарги без розгляду та повернення її скаржнику. Саме це рішення відповідача позивач просить визнати протиправним і скасувати, а ВРП - зобов`язати повторно розглянути скаргу. Вимога про визнання протиправними «дій ВРП» є похідною від вимоги про скасування ухвали Дисциплінарної палати, що сам позивач підтверджує у позовній заяві. Отже, незалежно від застосованого позивачем формулювання його позовних вимог, предметом спору є акт, оскарження якого законом прямо заборонено.

62. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що перевірка обґрунтованості застосування підстави, визначеної пунктом 6 частини першої статті 44 Закону № 1798-VIII, до конкретної дисциплінарної скарги є питанням, яке виникає в межах дисциплінарного провадження і вирішується уповноваженим органом - Дисциплінарною палатою ВРП. Законодавець свідомо визначив рішення про повернення дисциплінарної скарги як таке, що оскарженню не підлягає. За умови чіткої законодавчої заборони адміністративний суд не має повноважень та процесуальних підстав перевіряти, чи правильно Дисциплінарна палата ВРП застосувала конкретну підставу для повернення скарги незалежно від змісту доводів, наведених у цій скарзі. Інакше судовий перегляд фактично підмінив би повноваження Дисциплінарної палати щодо попередньої перевірки дисциплінарних скарг, що суперечило б конституційній природі ВРП як незалежного органу суддівського врядування.

63. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що стаття 13 Конвенції гарантує ефективний засіб захисту в національному органі щодо порушення прав, гарантованих Конвенцією. Проте ця стаття не зобов`язує держави забезпечувати судове оскарження будь-якого рішення органу публічної влади незалежно від того, чи зачіпає воно права заявника. Законодавча заборона на оскарження ухвали Дисциплінарної палати ВРП про повернення дисциплінарної скарги не завдає шкоди самій суті права позивача на доступ до суду, оскільки ця ухвала не породжує, не змінює і не припиняє жодного з його прав чи обов`язків.

64. Велика Палата Верховного Суду також наголошує, що в ситуації, коли основна заявлена позовна вимога не підлягає судовому розгляду, то й похідні від неї вимоги, які нерозривно з нею пов`язані, також не можуть бути розглянуті судом у порядку будь-якого виду судочинства.

65. Стосовно ж вимоги про відшкодування моральної шкоди, то такі вимоги можуть бути вирішені адміністративним судом винятково у разі, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір (яка може бути предметом судового перегляду), інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства (частина п`ята статті 21 КАС України).

66. Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують правильності висновків, яких дійшов суд першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

67. Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

68. Велика Палата Верховного Суду вважає, що ухвалу суду першої інстанції постановлено з дотриманням норм процесуального права, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують правильності висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, а тому підстав для скасування оскаржуваної ухвали немає.

Керуючись статтями 266, 308, 311, 315, 316, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 22 квітня 2026 року в адміністративній справі № 990/130/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. В. Кривенда

Судді: О. В. Білоконь Н. М. Мартинюк

О. Л. Булейко С. О. Погрібний

М. М. Гімон Н. С. Стефанів

О. А. Губська Т. Г. Стрелець

А. А. Ємець О. В. Ступак

Л. Ю. Кишакевич М. Ю. Тітов

В. В. Король І. В. Ткач

М. В. Мазур В. Ю. Уркевич