Постанова від 17 червня 2026 р. у справі №990/150/26 — Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2026 року

м. Київ

справа № 990/150/26

провадження № 11-223заі26

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Гімона М. М.,

суддів Банаська О. О., Білоконь О. В., Булейко О. Л., Губської О. А., Ємця А. А., Короля В. В., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартинюк Н. М., Пількова К. М., Погрібного С. О., Стефанів Н. С., Стрелець Т. Г., Ступак О. В., Тітова М. Ю., Ткача І. В., Уркевича В. Ю.

розглянула в порядку письмового провадження справу № 990/150/26 за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 05 травня 2026 року (судді Берназюк Я. О., Бевзенко В. М., Стародуб О. П., Стеценко С. Г., Тацій Л. В.), та

УСТАНОВИЛА:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. 01 травня 2026 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) через підсистему «Електронний суд» направив до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (далі - Касаційний адміністративний суд) як суду першої інстанції позов до Вищої ради правосуддя (далі - відповідач, ВРП, Рада), у якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача, зобов`язати його розглянути дисциплінарні скарги в межах об`єднаного провадження № 93670 (справа

№ К-1939/0/7-23 від 29 листопада 2023 року) та ухвалити мотивоване рішення.

2. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що 29 травня 2023 року, 10 липня 2023 року, 12 вересня 2024 року, 24 липня 2025 року подав до ВРП скарги щодо дисциплінарного проступку судді Яворівського районного суду Львівської області ОСОБА_2 . У подальшому ці скарги були об`єднані в одне провадження № 93670, справа № К-1939/0/7-23. Однак наведені скарги і досі не розглянуті ВРП, хоча з моменту подання першої з них минуло майже три роки.

3. Оскільки дисциплінарні скарги не розглянуті у визначені законом строки, мотивованого рішення за результатами їх розгляду не прийнято, така бездіяльність Ради, на переконання позивача, є протиправною та порушує його право на ефективний розгляд скарги у розумний строк відповідно до приписів частини першої статті 43 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII). При цьому неодноразові звернення до відповідача результату не дали, а надані однотипні відповіді на звернення мають формальний характер та свідчать про затягування розгляду скарг.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

4. Касаційний адміністративний суд ухвалою від 05 травня 2026 року відмовив у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ВРП про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

5. Постановляючи таку ухвалу, суд першої інстанції керувався приписами пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) [позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства]. При цьому суд не роз`яснював позивачу, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд цієї справи, оскільки спір, за вирішенням якого звернувся позивач, не підлягає судовому розгляду взагалі.

6. Такий висновок суду першої інстанції вмотивований тим, що обставини здійснення дисциплінарного провадження (його тривалість, підстави відкриття дисциплінарної справи, відмова у відкритті дисциплінарної справи тощо) не впливають і не змінюють обсяг прав, обов`язків чи інтересів особи, яка звернулася до ВРП зі скаргою щодо дисциплінарного проступку судді. Право на звернення особи з дисциплінарною скаргою спрямоване на ініціювання відповідної процедури, однак не трансформується у суб`єктивне право скаржника контролювати перебіг дисциплінарного провадження чи впливати на зміст і строки ухвалення рішень дисциплінарним органом. Враховуючи викладене, суд виснував, що дії, бездіяльність чи рішення ВРП у дисциплінарному провадженні щодо судді не можуть мати безпосереднього впливу на інтереси скаржника, не породжують, не змінюють і не припиняють прав чи обов`язків позивача як особи, яка подала дисциплінарну скаргу.

7. Касаційний адміністративний суд також врахував те, що приписи Закону № 1798-VIII не передбачають здійснення адміністративним судом контролю на стадії попередньої перевірки дисциплінарної скарги та прийняття рішення про відкриття дисциплінарної справи. Рішення Дисциплінарної палати ВРП про відкриття дисциплінарної справи також не підлягає оскарженню скаржником до самої ВРП як компетентного органу.

8. Суд виснував, що відсутність у позивача суб`єктивних прав, обов`язків чи охоронюваних законом інтересів, які б були зумовлені або порушені оскаржуваними діями, бездіяльністю чи рішенням ВРП у межах дисциплінарного провадження щодо судді, виключає виникнення у нього права на судовий захист у розумінні статей 2, 5 КАС України.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

9. Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 05 травня 2026 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

10. На обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник зазначає, що Касаційний адміністративний суд неправильно визначився із предметом позову в цій справі. Так, ОСОБА_1 оскаржив саме тривалу бездіяльність ВРП щодо нерозгляду його дисциплінарних скарг у встановлені законом строки, а не дискреційне рішення ВРП про відкриття чи відмову у відкритті дисциплінарної справи. Відповідно предметом спору було дотримання Радою вимог закону щодо належного та своєчасного здійснення останньою владних управлінських функцій. Після спливу визначеного законом строку у ВРП виник обов`язок ухвалити відповідне процесуальне рішення. Скаржник переконаний, що ігнорування звернення або його фактичний нерозгляд протягом майже трьох років очевидно впливає на його законні інтереси та породжує право на судовий захист у межах адміністративного судочинства.

11. ОСОБА_1 вказує на позбавлення його Касаційним адміністративним судом права на доступ до правосуддя щодо оскарження дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових і службових осіб всупереч гарантіям, визначеним статтею 55 Конституції України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Посилається на висновки, викладені Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ), щодо забезпечення права особи на доступ до суду.

12. Скаржник також переконаний, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні застосував нерелевантну практику Великої Палати Верховного Суду до спірних у цій справі правовідносин. Наведені Касаційним адміністративним судом висновки стосуються оскарження рішень ВРП у разі незгоди з результатами дисциплінарного провадження за наслідком розгляду питання про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Натомість у цій справі предметом спору є бездіяльність суб`єкта владних повноважень, яка полягає у нерозгляді скарг у встановлені законом строки. Враховуючи викладене, скаржник вважає необґрунтованими у розумінні статей 22, 266 КАС України висновки суду першої інстанції про відсутність предмета адміністративного спору. На підтвердження своєї позиції посилається на постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 лютого 2022 року у справі № 9901/369/21, від 01 квітня 2021 року у справі № 9901/183/20, від 07 травня 2020 року у справі № 9901/36/19, від 06 лютого 2025 року у справі № 990/29/22, від 19 квітня 2018 року у справі № П/9901/137/18.

Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу

13. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач посилається на те, що позивач реалізував своє право, передбачене частиною першою статті 107 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII), подавши до ВРП відповідну дисциплінарну скаргу. ВРП наполягає, що, враховуючи усталену практику Великої Палати Верховного Суду (постанови від 06 березня 2025 року у справі № 990/11/25, від 09 жовтня 2025 року у справі № 990/144/25, від 04 грудня 2025 року у справі № 990/248/25), позов про оскарження бездіяльності ВРП у межах дисциплінарного провадження не підвідомчий адміністративному суду.

14. З огляду на викладене відповідач просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.

Рух апеляційної скарги

15. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 21 травня 2026 року відкрила апеляційне провадження в цій справі.

16. Ухвалою від 09 червня 2026 року Велика Палата Верховного Суду призначила справу до розгляду в порядку письмового провадження на 18 червня 2026 року.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Межі розгляду справи апеляційним судом

17. Відповідно до частин першої - третьої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

18. Велика Палата Верховного Суду перевірила у межах доводів апеляційної скарги правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробила такі висновки.

Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи

19. Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

20. Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

21. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». У цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

22. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

23. Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів, вказаних у статті 55 Конституції України, утворено систему адміністративних судів.

24. Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).

25. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

26. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи в публічно-правових спорах, зокрема у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

27. Частина четверта статті 22 КАС України визначає, що Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи, зокрема, щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Вищої ради правосуддя.

28. Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності, зокрема, ВРП визначені статтею 266 КАС України.

29. Відповідно до частини першої статті 266 КАС України правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо, зокрема, законності дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (пункт 2); законності актів Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (пункт 3); законності рішень Вищої ради правосуддя, ухвалених за результатами розгляду скарг на рішення її дисциплінарних палат (пункт 4).

30. Повноваження, засади організації та порядок діяльності ВРП визначаються Конституцією України, Законом № 1798-VIII та Законом № 1402-VIII.

31. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131 Конституції України в Україні діє Вища рада правосуддя, яка, зокрема, розглядає скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора.

32. Частина перша статті 107 Закону № 1402-VIII встановлює, що право на звернення із скаргою щодо дисциплінарного проступку судді, з повідомленням про вчинення дисциплінарного проступку суддею (дисциплінарною скаргою) має будь-яка особа. Громадяни здійснюють зазначене право особисто або через адвоката, юридичні особи - через адвоката, органи державної влади та органи місцевого самоврядування - через своїх керівників або представників.

33. ОСОБА_1 реалізував надане йому частиною першою статті 107 Закону № 1402-VIII право та подав впродовж 2023-2025 років низку скарг на дії судді Яворівського районного суду Львівської області ОСОБА_2 . Позивач не згоден із тим, що станом на 01 травня 2026 року (дата подання позову до суду) означені дисциплінарні скарги не розглянуті, та вважає, що його права та інтереси порушені внаслідок неналежного здійснення дисциплінарного провадження ВРП.

34. Вирішуючи питання можливості судового оскарження такої бездіяльності відповідача, Велика Палата Верховного Суду зазначає про таке.

35. За правилами статті 108 Закону № 1402-VIII дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя у порядку, визначеному Законом України «Про Вищу раду правосуддя», з урахуванням вимог цього Закону.

36. Частина одинадцята статті 109 Закону № 1402-VIII передбачає, що дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження.

37. Згідно із частиною другою статті 42 Закону № 1798-VIII дисциплінарні провадження щодо суддів здійснюють Дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя.

Дисциплінарне провадження розпочинається після отримання Вищою радою правосуддя скарги щодо дисциплінарного проступку судді, з повідомленням про вчинення дисциплінарного проступку суддею (дисциплінарної скарги), поданої відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», або за ініціативою Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя чи за зверненням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у випадках, визначених законом.

Днем початку здійснення дисциплінарного провадження є день отримання Вищою радою правосуддя відповідної дисциплінарної скарги або день ухвалення Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя рішення про відкриття відповідної дисциплінарної справи за власною ініціативою чи день отримання Вищою радою правосуддя відповідного звернення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

38. Відповідно до частини третьої статті 42 Закону № 1798-VIII дисциплінарне провадження включає:

1) попередню перевірку дисциплінарної скарги, вивчення матеріалів для встановлення ознак вчинення суддею дисциплінарного проступку, ухвалення рішення про залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги, відмову у відкритті дисциплінарної справи або відкриття дисциплінарної справи;

2) підготовку дисциплінарної справи до розгляду, розгляд дисциплінарної справи та ухвалення рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності;

3) розгляд скарги на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності.

39. У частині першій статті 44 Закону № 1798-VIII визначено підстави для повернення дисциплінарної скарги.

40. Частина перша статті 45 Закону № 1798-VIII встановлює підстави для відмови у відкритті дисциплінарної справи.

41. Дисциплінарна палата протягом тридцяти днів з дня отримання висновку дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя - доповідача розглядає такий висновок та додані до нього матеріали без виклику судді та особи, яка подала дисциплінарну скаргу, і за результатами розгляду ухвалює рішення про відкриття або про відмову у відкритті дисциплінарної справи (частина перша статті 46 Закону № 1798-VIII).

42. Слід зазначити, що відповідно до норм Закону № 1798-VIII не підлягають оскарженню ухвалені в межах дисциплінарного провадження рішення: про повернення дисциплінарної скарги (частина четверта статті 44), про відмову у відкритті дисциплінарної справи (частина друга статті 45), про відкриття дисциплінарної справи (частина друга статті 46).

43. Зміст норм частини четвертої статті 44 та частини другої статті 45 Закону № 1798-VIII також знайшов своє відображення в абзацах першому та другому пункту 13.13 глави 13 Регламенту Вищої ради правосуддя, затвердженого рішенням ВРП від 24 січня 2017 року № 52/0/15-17.

44. Абзац другий частини першої статті 51 Закону № 1798-VIII надає право скаржнику оскаржити рішення Дисциплінарної палати у дисциплінарній справі до Вищої ради правосуддя за наявності дозволу Дисциплінарної палати на таке оскарження.

45. Отже, чинне законодавство не передбачає можливості оскаржити рішення Дисциплінарної палати ВРП про залишення без розгляду та повернення скаржнику дисциплінарної скарги, про відмову у відкритті дисциплінарної справи та про відкриття дисциплінарної справи, зокрема, до суду.

46. За змістом цих норм законодавець закріпив гарантії реалізації права будь-якої особи на звернення до ВРП із дисциплінарною скаргою щодо судді, проте акцентував, що право на звернення не може ототожнюватися із правом / інтересом скаржника щодо здійснення дисциплінарним органом певних дій, відкриття дисциплінарної справи чи притягнення до дисциплінарної відповідальності судді, відтак і не зумовлює права скаржника впливати на перебіг дисциплінарного провадження шляхом судового оскарження дій, бездіяльності чи рішень ВРП.

47. Протягом дисциплінарного провадження скаржник не позбавлений права на участь у цій процедурі в порядку, встановленому законом, проте його участь не є обов`язковою, а ухвалені ВРП чи її дисциплінарним органом рішення не можуть бути підставою для оскарження судових рішень, ухвалених суддею, щодо якого розглядалася скарга, або для перегляду їх за нововиявленими обставинами через притягнення до дисциплінарної відповідальності судді.

48. Отже, тлумачення в сукупності наведених норм засвідчує, що обставини здійснення дисциплінарного провадження (його тривалість, підстави відкриття дисциплінарної справи, відмова у відкритті дисциплінарної справи тощо) не впливають і не змінюють обсягу прав, обов`язків чи інтересів особи, яка звернулася до ВРП зі скаргою щодо дисциплінарного проступку судді.

49. Таким чином, відсутність у позивача прав чи обов`язків у зв`язку з оскаржуваними діями, бездіяльністю чи рішеннями суб`єкта владних повноважень не породжує для нього і права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.

50. Слід зазначити, що за усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду початок дисциплінарного провадження щодо судді слід ототожнювати не з датою відкриття дисциплінарної справи, а з датою отримання ВРП дисциплінарної скарги і що власне тривалість здійснення дисциплінарного провадження не може вплинути на перебіг строку притягнення до дисциплінарної відповідальності судді (див. постанови від 04 вересня 2025 року у справі № 560/8027/25, від 23 жовтня 2025 року у справі № 990/319/25, від 04 грудня 2025 року у справі № 990/248/25).

51. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду констатує, що сама по собі фактична тривалість здійснення ВРП дисциплінарного провадження щодо судді не порушує прав та інтересів осіб, які звернулися з відповідною дисциплінарною скаргою, і не може вплинути на такі права та інтереси.

52. У цій справі ОСОБА_1 оскаржує бездіяльність ВРП, що полягає у нерозгляді його скарги на суддю у визначений Законом № 1798-VIII строк.

53. Ураховуючи наведені вище висновки, Велика Палата Верховного Суду погоджується з судом першої інстанції, що посилання позивача на порушення його прав є безпідставними, оскільки дії, бездіяльність чи рішення ВРП у дисциплінарному провадженні щодо судді не можуть мати безпосереднього впливу на його інтереси, не породжують, не змінюють і не припиняють прав чи обов`язків позивача як особи, яка подала дисциплінарну скаргу.

54. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 березня 2025 року у справі № 990/11/25, предметом якої були подібні правовідносини, виснувала, що позивач, незважаючи на те, що має право подати скаргу на дії судді й ініціювати в такий спосіб дисциплінарне провадження, усе ж не є безпосереднім учасником правовідносин, які виникають у зв`язку з вирішенням питання про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Оцінювати дії судді під час виконання посадових обов`язків має право лише ВРП, рішення якої щодо притягнення чи відмови у притягненні судді до дисциплінарної відповідальності створюють юридичні наслідки для такого судді, але не для особи-скаржника. Тому правом на оскарження дій / рішень ВРП, її органів, що здійснюють дисциплінарне провадження, наділені лише суб`єкти цього провадження в порядку, передбаченому законом.

55. Велика Палата Верховного Суду акцентує, що умови і порядок оскарження актів ВРП та її дисциплінарних палат у питаннях, які вирішуються під час дисциплінарного провадження щодо судді, зокрема в аспекті відкриття чи відмови у відкритті дисциплінарної справи, чітко регламентовані у Законі № 1798-VIІІ, який не передбачає судового контролю адміністративного суду на етапі попередньої перевірки дисциплінарної скарги і ухвалення рішення щодо відкриття дисциплінарної справи. Рішення Дисциплінарної палати ВРП щодо відкриття дисциплінарної справи теж не підлягає (з боку скаржника) оскарженню до компетентного органу (ВРП). Відтак якщо не підлягає оскарженню рішення дисциплінарного органу ВРП, то немає причин поширювати адміністративний судовий контроль на його перегляд.

56. Аналогічних за змістом висновків щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах дійшла Велика Палата Верховного Суду в постановах від 09 жовтня 2025 року у справі № 990/144/25, від 04 грудня 2025 року у справі № 990/248/25, від 19 лютого 2026 року у справі № 990/527/25, від 12 березня 2026 року у справі № 990/18/26, від 07 травня 2026 року у справі № 990/46/26.

57. Касаційний адміністративний суд під час постановлення оскаржуваної ухвали правильно врахував правові висновки, викладені у наведених вище постановах Великої Палати Верховного Суду. З огляду на викладене довід скаржника про використання судом першої інстанції посилань на нерелевантну судову практику не знайшов свого підтвердження.

58. Посилання позивача на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 06 лютого 2025 року у справі № 990/29/22, підлягають відхиленню, оскільки обставини справи та спірні правовідносини у наведеній ОСОБА_1 справі не є подібними до обставин цієї справи.

59. Щодо посилань скаржника на висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 10 лютого 2022 року у справі № 9901/369/21, від 01 квітня 2021 року у справі № 9901/183/20, від 07 травня 2020 року у справі № 9901/36/19, від 19 квітня 2018 року у справі № П/9901/137/18, Велика Палата Верховного Суду нагадує, що під час вирішення тотожних спорів слід враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

60. Реагуючи на довід позивача про обмеження його у праві на доступ до правосуддя, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що законодавчі обмеження можливості оскаржити діяльність суб`єкта владних повноважень не шкодять самій суті права на доступ до суду, оскільки заявлені ним позовні вимоги не спрямовані на відновлення чи захист прав позивача.

61. У пункті 53 рішення від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України» (заява № 377/02) ЄСПЛ зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету, за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (див. пункт 57 рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), Series A, № 93).

62. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

У разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи (частина шоста вказаної статті КАС України).

63. З огляду на предмет спірних правовідносин Велика Палата Верховного Суду вважає за доречне наголосити, що при вирішенні питання щодо наявності підстав для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі через те, що позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, поняття спору, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, слід тлумачити в контексті частини третьої статті 124 Конституції України в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується спорів, які не підпадають під юрисдикцію саме адміністративних судів, і спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду.

64. Ураховуючи обставини, у зв`язку з якими позивач звернувся до адміністративного суду із цим позовом, зміст позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання відповідача розглянути його дисциплінарні скарги і наведене вище правове регулювання цих правовідносин, Велика Палата Верховного Суду вважає правильним висновок Касаційного адміністративного суду про те, що цей спір не підлягає судовому розгляду.

65. Інші міркування і твердження скаржника не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваній ухвалі.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

66. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

67. Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

68. Велика Палата Верховного Суду вважає, що ухвалу суду першої інстанції від 05 травня 2026 року постановлено з дотриманням норм процесуального права, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують правильності висновків Касаційного адміністративного суду, а тому підстав для скасування оскаржуваної ухвали немає.

Керуючись статтями 266, 308, 311, 315, 316, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 05 травня 2026 року у справі № 990/150/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач М. М. Гімон

Судді:О. О. БанаськоК. М. Пільков

О. В. БілоконьС. О. Погрібний

О. Л. БулейкоН. С. Стефанів

О. А. ГубськаТ. Г. Стрелець

А. А. ЄмецьО. В. Ступак

В. В. КорольМ. Ю. Тітов

О. В. КривендаІ. В. Ткач

М. В. МазурВ. Ю. Уркевич

Н. М. Мартинюк