Постанова від 17 червня 2026 р. у справі №990/138/26 — Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2026 року

м. Київ

справа № 990/138/26

провадження № 11-224заі26

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Гімона М. М.,

суддів Банаська О. О., Білоконь О. В., Булейко О. Л., Губської О. А., Ємця А. А., Короля В. В., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартинюк Н. М., Пількова К. М., Погрібного С. О., Стефанів Н. С., Стрелець Т. Г., Ступак О. В., Тітова М. Ю., Ткача І. В., Уркевича В. Ю.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу № 990/138/26 за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправними дій, провадження у якій відкрито за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 квітня 2026 року (судді Шевцова Н. В., Бевзенко В. М., Берназюк Я. О., Стеценко С. Г., Тацій Л. В.),

УСТАНОВИЛА:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. 23 квітня 2026 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (далі - Касаційний адміністративний суд) як суду першої інстанції з позовом до Вищої ради правосуддя (далі також - ВРП, Рада, відповідач), у якому просив визнати протиправними дії ВРП щодо розгляду за відсутності кворуму у складі 10 членів ВРП на пленарному засіданні № 23 24 березня 2026 року питання по скарзі судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 на рішення Першої Дисциплінарної палати ВРП від 03 лютого 2025 року № 170/1дп/15-25 про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності (вх. № 695/0/6-25, № 695/1/6-25).

2. На обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 посилався на те, що 24 березня 2026 року ВРП на порушення вимог частини другої статті 30 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон

№ 1798-VIII), розглянула заяви від 08 і 09 грудня 2025 року, 24 березня 2026 року про відводи членів ВРП Усика Г. І., ОСОБА_2 , Махінчука В. М. від участі у розгляді його скарги у складі 10 осіб, тобто за відсутності кворуму в 11 членів ВРП, встановленого частиною другою статті 30 Закону

№ 1798-VIII. Такі дії ВРП, на переконання ОСОБА_1 , порушують його право на своєчасний і належний розгляд його скарги на рішення Першої Дисциплінарної палати ВРП від 03 лютого 2025 року № 170/1дп/15-25 про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

3. Касаційний адміністративний суд ухвалою від 27 квітня 2026 року відмовив у відкритті провадження в цій адміністративній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки розгляд цього спору перебуває поза межами юрисдикції адміністративних судів та взагалі не підлягає розгляду судами.

4. Судове рішення вмотивоване тим, що оскаржувані позивачем дії ВРП виразились у прийнятті ухвал від 24 березня 2026 року № 485/0/15-16,

№ 486/0/15-26, № 487/0/15-26, якими відмовлено в задоволенні заяв про відвід членів ВРП, визначених позивачем. Вимоги ж про визнання протиправними дій ВРП, за позицією суду, за своїм змістом є запереченням повноважності складу ВРП під час прийняття зазначених ухвал.

5. Водночас ці вимоги є не стільки способом захисту порушеного права, скільки мотивацією (доводами) протиправності ухвал ВРП від 24 березня 2026 року № 485/0/15-16, № 486/0/15-26, № 487/0/15-26, а тому дії ВРП у тому обсязі, в якому їх оспорює позивач, потрібно розглядати в площині підстав позову та предмета доказування.

6. Суд дійшов висновку, що оспорювані позивачем дії ВРП не можуть бути самостійним предметом судового розгляду, оскільки внаслідок таких дій відповідач уже ухвалив відповідні рішення. Більш того, за висновком суду, процедурні (проміжні) дії / рішення, які передують прийняттю рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, за своєю природою є організаційними та не зумовлюють самостійних правових наслідків, оскільки неповноважність складу ВРП відповідно до пункту 1 частини першої статті 52 Закону № 1798-VIIІ може бути підставою оскарження рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати.

Короткий зміст та обґрунтування наведених в апеляційній скарзі вимог

7. ОСОБА_1 не погодився із таким судовим рішенням і звернувся до Великої Палати Верховного Суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати зазначену ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

8. Заперечуючи проти висновків суду першої інстанції, позивач наполягає на тому, що вони зроблені всупереч приписам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), статей 19, 55, 124, 125 Конституції України, статей 2, 6, 7, 22, 266 КАС України. Так, на переконання позивача, висновки суду першої інстанції: не ґрунтуються на приписах Конвенції, Конституції України, КАС України; порушують принцип верховенства права; порушують законність, включаючи прозору, з`ясовну (поясненну) та демократичну процедуру надання юридичної сили актам права; порушують юридичну визначеність; перешкоджають доступу до правосуддя в особі незалежних і безсторонніх судів, включно з тими, що здійснюють судовий нагляд за адміністративною діяльністю; порушують людські права.

9. ОСОБА_1 наполягає на тому, що Касаційний адміністративний суд був зобов`язаний відкрити провадження в адміністративній справі та розглянути її по суті.

Позиція відповідача щодо апеляційної скарги позивача

10. ВРП у відзиві на апеляційну скаргу просить залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу Касаційного адміністративного суду - без змін, вважаючи її законною і обґрунтованою.

11. Вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для відкриття провадження у цій справі. Звертає увагу, що в засіданні Ради брали участь 11 членів ВРП. При цьому, постановляючи ухвали про відмову в задоволенні заяв ОСОБА_1 про відвід членів ВРП, Рада вирішувала процедурне питання, пов`язане з розглядом дисциплінарної скарги, і публічно-владні управлінські функції щодо позивача не здійснювала. Вважає, що прийняті ухвали ВРП не мають самостійного впливу на права, обов`язки та законні інтереси позивача, тому не відповідають ознакам рішення суб`єкта владних повноважень.

Рух апеляційної скарги

12. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 21 травня 2026 року відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , а ухвалою від 09 червня 2026 року призначила цю справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи

13. Велика Палата Верховного Суду, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права, доводи відповідача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, дійшла таких висновків.

14. Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

15. Конституційний Суд України, вирішуючи питання щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцією та законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

16. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

17. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України»).

18. ЄСПЛ у пункті 53 рішення від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України» констатував, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пунктові 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету, за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (див. пункт 57 рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom, заява № 8225/78).

19. Усталеною є позиція Верховного Суду, в тому числі і його Великої Палати, про те, що за змістом статей 2, 4, 5, 19 КАС України до справ адміністративної юрисдикції процесуальний закон відніс публічно-правові спори, ознакою яких є не лише особливий суб`єктний склад, але й їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких закон установив інший порядок судового вирішення. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір, тобто по відношенню до особи, яка звернулася до суду. Прийняте суб`єктом владних повноважень при виконанні управлінських функцій рішення, вчинені дії або бездіяльність повинні безпосередньо стосуватися правового статусу (прав, законних інтересів, свобод, обов`язків) цієї особи (зокрема, але не виключно, постанови Верховного Суду від 01 квітня 2026 року у справі № 420/19712/24, від 05 грудня 2024 року у справі № 320/36351/23, від 24 липня 2024 року у справі № 640/23574/20, постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 жовтня 2023 року у справі № 990/166/23, від 25 квітня 2024 року у справі № 990/27/24, від 13 лютого 2025 року у справі № 990/220/24).

20. Таким чином, до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у правовідносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень (такі ж висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17, від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, від 18 вересня 2018 року у справі № 823/218/17, від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17, від 02 квітня 2019 року у справі № 137/1842/16-а, від 18 грудня 2019 року у справі № 826/2323/17, від 13 жовтня 2020 року у справі № 640/22013/18, від 23 листопада 2021 року у справі № 175/1571/15, від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21).

21. Завдання адміністративного судочинства полягає в захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах, у яких відповідач реалізує владні управлінські функції стосовно заявника.

22. Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року

№ 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

23. Неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

24. Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

25. Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності, зокрема, ВРП визначені у статті 266 КАС України. Відповідно до частини першої цієї статті її правила поширюються на розгляд адміністративних справ щодо, зокрема, законності дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, ВРП, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (пункт 2); законності актів ВРП, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (пункт 3); законності рішень ВРП, ухвалених за результатами розгляду скарг на рішення її Дисциплінарних палат (пункт 4).

26. З метою усунення прогалин національного законодавства, на які звернув увагу ЄСПЛ у рішенні від 09 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України», Верховна Рада України прийняла Закон № 1798-VІІІ,відповідно до частини першої статті 1 якого ВРП є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

27. Згідно із частиною першою статті 2 Закону № 1798-VIII статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності ВРП визначаються Конституцією України, цим Законом та Законом України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII).

28. У контексті спірних правовідносин Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що статтею 131 Конституції України визначено, що в Україні діє ВРП, яка, зокрема, розглядає скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора, а також ухвалює рішення про звільнення судді з посади.

29. Аналогічні положення закріплені в пунктах 5 і 6 частини третьої статті 3 Закону № 1798-VIII.

30. Відповідно до частини другої статті 26 Закону № 1798-VIII для розгляду справ щодо дисциплінарної відповідальності суддів ВРП утворює дисциплінарні палати з числа членів ВРП.

31. Згідно із частиною третьою статті 42 Закону № 1798-VIII дисциплінарне провадження включає:

- попередню перевірку дисциплінарної скарги, вивчення матеріалів для встановлення ознак вчинення суддею дисциплінарного проступку, ухвалення рішення про залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги, відмову у відкритті дисциплінарної справи або відкриття дисциплінарної справи;

- підготовку дисциплінарної справи до розгляду, розгляд дисциплінарної справи та ухвалення рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності;

- розгляд скарги на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності.

32. Відповідно до частини другої статті 50 Закону № 1798-VIII за результатами розгляду дисциплінарної справи Дисциплінарна палата ухвалює рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову у притягненні до дисциплінарної відповідальності судді.

33. Водночас статтею 51 указаного Закону перебачено право судді, щодо якого ухвалено відповідне рішення, на оскарження рішення Дисциплінарної палати у дисциплінарній справі до ВРП.

34. Згідно з положеннями частин дев`ятої та десятої статті 51 Закону № 1798-VIII розгляд скарги на рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді здійснюється в порядку, визначеному статтею 49 цього Закону. За результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати Рада має право:

- скасувати повністю рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді та закрити дисциплінарне провадження;

- скасувати частково рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді та ухвалити нове рішення;

- скасувати повністю або частково рішення Дисциплінарної палати про відмову в притягненні до дисциплінарної відповідальності судді та ухвалити нове рішення;

- змінити рішення Дисциплінарної палати, застосувавши інший вид дисциплінарного стягнення;

- залишити рішення Дисциплінарної палати без змін.

Відповідно до частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:

1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати;

2) рішення не підписано будь-ким із складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні;

3) суддя не був належним чином повідомлений про засідання ВРП - якщо було ухвалено будь-яке з рішень, визначених пунктами 2-5 частини десятої статті

51 цього Закону;

4) рішення не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

Відповідно до положень статті 56 Закону № 1798-VIII питання про звільнення судді з підстав, визначених, зокрема, пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України, розглядається на засіданні ВРП на підставі подання Дисциплінарної палати про звільнення судді.

35. Частиною шостою статті 56 Закону № 1798-VIII встановлено, що за результатами розгляду питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 2, 3, 5 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, ВРП ухвалює вмотивоване рішення.

36. Зміст наведених норм дає підстави для висновку про наявність трьох умовних стадій у процедурі звільнення судді у зв`язку з притягненням його до дисциплінарної відповідальності, зокрема, у виді подання про звільнення судді з посади на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України, а саме: 1) здійснення дисциплінарного провадження щодо судді і ухвалення відповідного рішення Дисциплінарною палатою; 2) перегляд цього рішення Радою у разі його оскарження; 3) ухвалення ВРП рішення про звільнення судді з посади у разі застосування такого виду дисциплінарного стягнення, яке не було скасоване.

37. Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи наведенівище норми законодавства, в постанові від 13 лютого 2025 року у справі № 990/220/24 виснувала, що кінцевим кадровим рішенням в процесі дисциплінарної процедури щодо судді є рішення ВРП, яке ухвалюється на підставі подання Дисциплінарної палати і яке безпосередньо впливає на права, обов`язки та інтереси особи у правовому статусі як судді та породжує юридично значимі наслідки для позивача, такі, як звільнення з посади судді. Процедурні (проміжні) дії та рішення, які за своєю юридичною природою є актами організаційного характеру та які передують прийняттю ВРП рішення про звільнення з посади судді, не можуть бути окремим предметом судового оскарження, оскільки безпосередньо не зумовлюють самостійних правових наслідків. Такі дії є частиною відповідної процедури, що регулюється законом, і лише забезпечують реалізацію процедури дисциплінарного провадження.

38. Велика Палата Верховного Суду враховує, що зазначені висновки сформульовані у правовідносинах, які стосуються процедурних (організаційних) дій ВРП, вчинених на реалізацію рішення Дисциплінарної палати про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності у виді подання про звільнення судді. Тобто дії ВРП стосувалися третьої стадії процедури звільнення судді у зв`язку з притягненням його до дисциплінарної відповідальності.

39. Водночас такий підхід є застосовним і до другої стадії такої процедури. Позивач у цій справі визначив предметом спору саме дії ВРП, вчинені на етапі перегляду рішення Дисциплінарної палати про притягнення його до дисциплінарної відповідальності.

40. З урахуванням викладеного Велика Палата Верховного Суду вважає правильною позицію суду першої інстанції про те, що дії відповідача, пов`язані із розглядом заяв ОСОБА_1 про відвід деяких членів ВРП, не можуть бути самостійним предметом судового розгляду, оскільки такі процедурні дії відповідача можуть бути оскаржені виключно в межах провадження, пов`язаного з переглядом рішення ВРП, ухваленого за результатом розгляду скарги судді на рішення Дисциплінарної палати про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

41. Також суд першої інстанції правильно звернув увагу на те, що оскаржувані позивачем дії вже знайшли свою формалізацію у формі відповідних ухвал про відмову в задоволенні заяв ОСОБА_1 про відвід членів ВРП. Тобто в цьому випадку дія ВРП з розгляду заяв позивача була завершена шляхом прийняття ухвал, а сам процес їх прийняття [дія] не має юридичних наслідків.

42. Відтак суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 170 КАС України. Оскільки спір, за вирішенням якого звернувся позивач, не підлягає судовому розгляду, суд обґрунтовано не вказав, до юрисдикції якого суду віднесено його вирішення.

43. Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують правильності висновків, яких дійшов суд першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

44. Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

45. Велика Палата Верховного Суду вважає, що ухвалу суду першої інстанції постановлено з дотриманням норм процесуального права, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують правильності висновків Касаційного адміністративного суду, а тому підстав для скасування оскаржуваної ухвали немає.

Керуючись статтями 266, 308, 311, 315, 316, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 квітня 2026 року у справі № 990/138/26 залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач М. М. Гімон

Судді:О. О. Банасько О. В. Білоконь О. Л. Булейко О. А. Губська А. А. Ємець В. В. Король О. В. Кривенда М. В. МазурН. М. Мартинюк К. М. Пільков С. О. Погрібний Н. С. Стефанів Т. Г. Стрелець О. В. Ступак М. Ю. Тітов І. В. Ткач В. Ю. Уркевич