Постанова від 22 червня 2026 р. у справі №554/11715/24 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2026 року

м. Київ

справа № 554/11715/24

провадження № 61-13432св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: приватний виконавець виконавчого округу Полтавської області Лукмасло Тетяна Юріївна, Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» в особі філії «Полтавське головне регіональне управління» Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 13 березня 2025 року, ухвалене у складі судді Савченко Л. І., та постанову Полтавського апеляційного суду від 18 вересня 2025 року, постановлену у складі колегії суддів: Пікуля В. П., Дорош А. І., Панченка О. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Лукмасло Т. Ю. (далі - приватний виконавець Лукмасло Т. Ю.), Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» в особі філії «Полтавське головне регіональне управління» Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») про відшкодування майнової та моральної шкоди.

Позовну заяву ОСОБА_1 мотивував тим, що 05 жовтня 2023 року приватний виконавець Лукмасло Т. Ю. відкрила виконавче провадження ВП № НОМЕР_3 з примусового виконання виконавчого листа № 760/18306/18, виданого 04 серпня 2023 року Ленінським районним судом м. Полтави, про стягнення 83 620,00 грн боргу та 8 362,00 грн виконавчого збору, а всього 91 982,00 грн, боржник - ОСОБА_1 , стягувач - Акціонерне товариство «Полтаваобленерго» (далі - АТ «Полтаваобленерго»). Виконавче провадження закінчено у лютому 2024 року.

Позивач указував, що з жовтня 2023 року до лютого 2024 року його рахунки у АТ КБ «ПриватБанк» були заблоковані приватним виконавцем. Арешт стосувався усіх його рахунків, які на той час були відкриті у цій фінансовій установі, зокрема рахунку, відкритого для надходження регулярних пенсійних платежів від Пенсійного фонду України. Стверджував, що такі дії приватного виконавця перебували за межами закону, оскільки 22 березня 2022 року набрав чинності Закон України від 15 березня 2022 року № 2129-ІХ «Про внесення змін до розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», яким до скасування воєнного стану припинено звернення стягнення, зокрема на пенсію. Уважає, що приватний виконавець умисно, недобросовісно здійснювала виконання рішення суду у заборонений законом спосіб, про що свідчить постанова від 06 жовтня 2023 року у ВП № НОМЕР_3 про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника. Крім того, приватний виконавець списувала більше ніж 20 % пенсії на місяць, а саме повну суму пенсійних платежів, що є порушенням статтю 70 Закону України «Про виконавче провадження».

Звертав увагу, що з його рахунку у АТ КБ «ПриватБанк», де накопичувалися виключно пенсійні надходження, примусово було списано усі кошти та більше, ніж указано у судовому рішенні та постанові приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження.

Банк порушив вимоги статті 51 Закону України «Про банки і банківську діяльність», оскільки допустив накладення арешту на рахунок, який відкритий для перерахування пенсії. Працівники банку повинні були повернути приватному виконавцю постанову про арешт коштів боржника без виконання.

Указував, що його моральні страждання, спричинені незаконними діями відповідачів.

Крім того, окремим правопорушенням відповідачів є нехтування його інформаційними правами. 13 лютого 2024 року він звернувся із запитом до відділення АТ КБ «ПриватБанк» у м. Полтава та до приватного виконавця, однак відповіді не отримав.

Вказані порушення прав позивача призвели до моральних утисків щодо користування власними коштами та матеріальними благами, що за них можна придбати. Протягом півроку він перебував у скрутному матеріальному становищі, не мав змоги придбавати необхідні речі, зокрема ліки. Нервові та моральні стреси тривали весь час. При обчисленні розміру моральної шкоди враховував той факт, що правопорушення є протиправними, відповідачі нанесли йому значні фізичні та душевні страждання, він зазнав вимушених змін у житті. Ризик втрати можливості матеріального забезпечення додає значного страждання йому, як інваліду ІІ групи.

ОСОБА_1 просив суд:

- стягнути з приватного виконавця Лукмасло Т. Ю. солідарно з АТ КБ «ПриватБанк» в особі філії «Полтавське головне регіональне управління» у рахунок нанесеної йому майнової шкоди шляхом незаконного списання з його рахунку коштів на пенсійне забезпечення суму у розмірі 92 240,95 грн;

- стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» в особі філії «Полтавське головне регіональне управління» солідарно з приватним виконавцем Лукмасло Т. Ю. у рахунок нанесеної йому майнової шкоди шляхом незаконного списання з його рахунку коштів на пенсійне забезпечення суму у розмірі 92 240,95 грн;

- стягнути з приватного виконавця Лукмасло Т. Ю. суму у розмірі 100 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірними діями щодо списання коштів з рахунку, накладення стягнення за виконавчими документами, на які заборонено законом;

- стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» в особі філії «Полтавське головне регіональне управління» суму у розмірі 900 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірними діями щодо списання коштів з рахунку, накладення стягнення за виконавчими документами, на які заборонено законом;

- зобов`язати приватного виконавця Лукмасло Т. Ю. та АТ КБ «ПриватБанк» в особі філії «Полтавське головне регіональне управління» надати йому повну та обґрунтовану відповідь на питання, задані ним в інформаційних запитах, направлених 13 лютого 2024 року і продубльованих у цьому позові.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 13 березня 2025 року, з урахуванням ухвали Шевченківського районного суду м. Полтави від 02 червня 2025 року про виправлення описки, у задоволенні позову ОСОБА_1 до приватного виконавця Лукмасло Т. Ю., АТ КБ «ПриватБанк» про відшкодування майнової та моральної шкоди відмовлено.

Судовий збір віднесено на рахунок держави.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 18 вересня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 13 березня 2025 року - без змін.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач в АТ КБ «ПриватБанк» відкрив поточний рахунок, який не є рахунком зі спеціальним режимом використання, цільове призначення рахунку не визначено. Приватний виконавець діяла у відповідності з вимогами Закону України «Про виконавче провадження». Постанова приватного виконавця про накладення арешту була чинною, не оскаржувалася позивачем.

Відсутні підстави вважати, що дії банку щодо арешту та списання коштів з рахунку позивача були протиправними, оскільки вони здійснювалися на виконання рішення та вимог приватного виконавця, які не були визнані незаконними.

Суд уважав, що позивач не довів завдання йому діями відповідачів шкоди чи інших збитків, а також моральної шкоди.

Крім того, позивач не довів ненадання відповіді на його інформаційні запити відповідачами та порушення його прав у зв`язку із цим.

Короткий зміст касаційної скарги

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 13 березня 2025 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 18 вересня 2025 року, в якій просив суд скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

30 жовтня 2025 року ухвалою Верховного Суду касаційну скаргу залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків.

11 грудня 2025 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою у справі, справу витребувано із Октябрського районного суду м. Полтави, іншим учасникам надіслано копії касаційної скарги.

У лютому 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норма матеріального права та порушив норми процесуального права.

Підставами касаційного оскарження заявник зазначає те, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваному судовому рішенні застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 905/361/19 (провадження № 12-28гс20), від 20 квітня 2022 року у справі № 756/8815/20 (провадження № 14-218цс21) та у постановах Верховного Суду від 27 червня 2019 року у справі № 916/73/19, від 10 жовтня 2019 року у справі № 916/1572/19, від 17 січня 2020 року у справі № 340/1018/19 (провадження № К/9901/22118/19), від 10 вересня 2020 року у справі № 340/3042/19 (К/9901/6558/20).

Суди не врахували, що з 26 березня 2022 року набрав чинності Закон України від 15 березня 2022 року № 2129-ІХ «Про внесення змін до розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», яким заборонено звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію тощо.

Суду першої інстанції надано докази того, що арештовані кошти на рахунку в банку - це перерахована Пенсійним фондом пенсія.

Звертає увагу, що статтею 52 Закону України «Про виконавче провадження», яку банк не виконав, зобов`язано фінансові установи повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання, в частині арешту коштів, на яких знаходяться кошти, стягнення яких заборонено законом, зокрема пенсію.

Суди не врахували, що приватний виконавець порушила статті 68, 70 Закону України «Про виконавче провадження».

Виокремлення рахунків, на які перераховуються зокрема пенсійні кошти, належить до повноважень виконавця.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У грудні 2025 року приватний виконавець Лукмасло Т. Ю. подала до Верховного Суду відзив, у якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін, як такі, що ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Постановою приватного виконавця від 05 жовтня 2023 року відкрито ВП № НОМЕР_3 з виконання виконавчого листа № 760/18306/18, виданого 04 серпня 2023 року Ленінським районним судом м. Полтави, про поворот виконання рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 11 лютого 2021 року у справі № 760/18306/18 (провадження № 2/553/88/2021) за позовом ОСОБА_1 до АТ «Полтаваобленерго» про визнання дій незаконними та відшкодування моральної шкоди, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Полтаваобленерго» кошти у сумі 83 620,00 грн.

Постанова приватного виконавця ВП № НОМЕР_3 від 05 жовтня 2023 року направлена боржнику та стягувачу 05 жовтня 2023 року за вих. № 28941.

05 жовтня 2023 року приватний виконавець Лукмасло Т. Ю. винесла постанови:

- про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження ВП № НОМЕР_3 у сумі 500,00 грн;

- про стягнення з боржника основної винагороди у сумі 8 362,00 грн;

- про арешт коштів боржника у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів у сумі 92 482,00 грн;

- про арешт майна боржника у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів у сумі 92 482,00 грн.

06 жовтня 2023 року приватний виконавець Лукмасло Т. Ю. винесла постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника у межах суми 92 482,00 грн, зокрема, виконавчий збір, основну винагороду приватного виконавця та витрати, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій.

На підставі розпоряджень № НОМЕР_3, затверджених приватним виконавцем Лукмасло Т. Ю. 13 жовтня 2023 року, 23 листопада 2023 року, 29 грудня 2023 року, 24 січня 2024 року та 19 лютого 2024 року, та платіжних інструкцій № 19321-19324, № 22425-22426, 25845, 25847, 27266-27267, 29034-29035 до банківських установ з метою списання коштів, у рамках виконавчого провадження ВП № НОМЕР_3, примусово стягнуто та перераховано на користь стягувача борг у сумі 83 620,00 грн, основну винагороду приватного виконавця 8 362,00 грн, витрати виконавчого провадження у сумі 500,00 грн.

19 лютого 2024 року приватний виконавець Лукмасло Т. Ю. винесла постанову про закінчення ВП № НОМЕР_3 на підставі пункту 9 частини першої статті 39, статті 40 Закону України «Про виконавче провадження», у зв`язку із фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Із виписки з картки/рахунку НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ) і додаткових рахунків договору від 10 серпня 2015 року, наданої 28 травня 2024 року АТ КБ «ПриватБанк», встановлено, що рахунок ОСОБА_1 є універсальним, окрім, пенсійних виплат, його можна використовувати для зарахування будь-яких інших виплат, переказів.

Встановлено, що будь-яких інших даних, що рахунок, на який накладено арешт, є рахунком із спеціальним режимом використання, спеціальним чи іншим рахунком, передбаченим Положенням про порядок відкриття та ведення поточних рахунків із спеціальним режимом використання в національній та іноземних валютах, банківських металах для цілей одноразового (спеціального) добровільного декларування, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 02 вересня 2022 року № 200, матеріали справи не містять.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають, доводи касаційної скарги цих висновків не спростовує.

Збитки, заподіяні виконавцем громадянам чи юридичним особам під час здійснення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом. Предметом доказування у такій справі є факти неправомірних дій (бездіяльності) виконавця при виконанні вимог виконавчого документа, виникнення шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями (бездіяльністю) виконавця і заподіяння ним шкоди. Неправомірність дій (бездіяльності) виконавця має підтверджуватись належними доказами, зокрема, відповідним рішенням суду, яке може мати преюдиційне значення для справи про відшкодування збитків.

Статтею 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Підставою для застосування цивільно-правової відповідальності відповідно до статті 1166 ЦК України є наявність у діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого, з урахуванням особливостей, передбачених статтями 1173, 1174 ЦК України, є заподіяна шкода, протиправна поведінка та причинний зв`язок між ними.

У статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до частини першої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (пред`явленні електронних грошей до погашення в обмін на кошти, що перераховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця). Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

У статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Відповідно до частини третьої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов`язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках. Не підлягають арешту кошти, що знаходяться на кореспондентських рахунках банку.

Згідно зі статтею 68 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається у разі відсутності в боржника коштів/електронних грошей, що знаходяться на рахунках у банках чи інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, а також у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів.

За іншими виконавчими документами виконавець має право звернути стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника без застосування заходів примусового звернення стягнення на майно боржника - за письмовою заявою стягувача або за виконавчими документами, сума стягнення за якими не перевищує п`яти мінімальних розмірів заробітної плати.

Про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника виконавець виносить постанову, яка надсилається для виконання підприємству, установі, організації, фізичній особі, фізичній особі - підприємцю, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи.

Зазначене правило визначає ті кошти, що складають, зокрема, пенсію як особливий об`єкт, на який може бути звернуто стягнення на виконання виконавчого документа, та обмежує таке стягнення відсутністю інших коштів та/або об`єктів для стягнення, видами боргових зобов`язань (періодичні платежі) та сумою стягнення.

Разом із тим, 26 березня 2022 року набрав чинності Закон України від 15 березня 2022 року № 2129-ІХ, яким розділ XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» доповнено пунктом 10-2, у якому зокрема зазначено, що тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України припиняється звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника (крім рішень про стягнення аліментів та рішень, боржниками за якими є громадяни російської федерації).

На підставі Закону України від 11 квітня 2023 року № 3048-ІХ, який набрав чинності 06 травня 2023 року, пункт 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» викладено у новій редакції, зокрема зазначено, що тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, припиняється звернення стягнення на пенсію, стипендію (крім рішень про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю внаслідок кримінального правопорушення, та рішень, боржниками за якими є громадяни російської федерації).

Така редакція Закону України «Про виконавче провадження» була чинна на час звернення стягнення на кошти боржника ОСОБА_1 .

Відповідно до абзацу другого частини другої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника та/або з електронних грошей, які знаходяться на електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку, небанківських надавачів платіжних послуг документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктами 10, 15 частини першої статті 34 цього Закону.

За змістом пункту 1 частини четвертої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом.

Отже, виконуючи рішення суду, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом. При цьому саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до частини третьої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» повинен визначити статус коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі знаходження на рахунку коштів, накладення арешту на які заборонено, банк зобов`язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження».

Також виконавець може самостійно зняти арешт з усіх або частини коштів на рахунку боржника у банківській установі в разі отримання документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом (частина четверта статті 59 Закону України «Про виконавче провадження»).

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 905/361/19 (провадження № 12-28гс20) (пункти 7.14, 7.15), а також підтверджений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 квітня 2022 року у справі № 756/8815/20 (провадження № 14-218цс21), на які як на підставу касаційного перегляду справи послався заявник.

Крім того, у пунктах 74-77 постанови від 20 квітня 2022 року у справі № 756/8815/20 (провадження № 14-218цс21) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що передбачене абзацом другим частини другої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» зобов`язання виконавця зняти арешт на підставі повідомлення банку не виключає зняття такого арешту на підставі повідомлення боржника, та за наслідками здійснення контролю за правильністю стягнення на підставі наданих звітів про стягнення, оскільки у відповідності до підпункту 1 частини четвертої статті 59 цього закону підставами для зняття виконавцем арешту з майна боржника або його частини є отримання ним документального підтвердження, що звернення стягнення на такі кошти боржника заборонено законом.

Для боржника надання вищевказаних підтверджуючих документів є процесуальною можливістю відновити свої права, порушені у зв`язку з накладенням незаконного арешту, а для виконавця зняття такого арешту є здійсненням повноважень для усунення спричинених негативних наслідків. Однак це не виключає зобов`язання банку при виконанні приписів державного та/або приватного виконавця окремо від боржника повідомити виконавця про неможливість накладення арешту на грошові кошти боржника у зв`язку з забороною встановленою законом.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- ОСОБА_1 відкрив у АТ КБ «ПриватБанк» поточний рахунок, який не має спеціального режиму використання, визначеного постановою Національного банку України від 02 вересня 2022 року № 200, цей рахунок є універсальним, окрім пенсійних виплат, його можна використовувати для зарахування будь-яких інших виплат, переказів;

- на виконання постанови приватного виконавця від 05 жовтня 2023 року у ВП № НОМЕР_3 накладено арешт на кошти боржника, які знаходяться на відкритому поточному рахунку ОСОБА_1 у АТ КБ «ПриватБанк»;

- ОСОБА_1 не оскаржив постанову приватного виконавця від 05 жовтня 2023 року про накладення арешту на кошти на рахунку, відкритому в АТ КБ «ПриватБанк» ;

- ОСОБА_1 не подавав заяв приватному виконавцю про зняття арешту із коштів на поточному рахунку, відкритому в АТ КБ «ПриватБанк», цільове призначення якого не визначено.

Таким чином, установивши, що звернення стягнення на кошти, що знаходяться на рахунку ОСОБА_1 , відкритому в АТ КБ «ПриватБанк», не заборонено законом (відсутність цільового призначення та спеціального режиму використання поточного рахунку), суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що приватний виконавець під час примусового виконання судового рішення діяв згідно з вимогами, визначеними статтями 18, 68 Закону України «Про виконавче провадження».

У свою чергу суди не встановили порушень банку, визначених частиною третьою статті 52 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки поточний рахунок, відкритий в АТ КБ «ПриватБанк», є універсальним, окрім пенсійних виплат, його можна використовувати для зарахування будь-яких інших виплат, переказів.

Крім того, банк виконував чинну постанову приватного виконавця щодо списання арештованих коштів з рахунку позивача на підставі розпоряджень приватного виконавця, що передбачено частиною першою статті 68 Закону України «Про виконавче провадження».

Отже, правильними є висновки судів попередніх інстанції про те, що позивач не довів наявність заподіяної йому майнової та моральної шкоди винними діями приватного виконавця та АТ КБ «ПриватБанк», причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями відповідачів.

Колегія суддів погоджується з таким висновками судів попередніх інстанцій, доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Суд першої інстанції та суд апеляційної інстанцій виконали вимоги статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів і статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідили і оцінили докази та встановили обставини у справі, правильно застосували норми матеріального права до спірних правовідносин.

Доводи касаційної скарги про порушення приватним виконавцем вимог пункту 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», у редакції Закону України від 15 березня 2022 року № 2129-ІХ, яким на час воєнного стану введено тимчасове обмеження щодо звернення стягнення, зокрема на пенсії, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки рахунок, на якому знаходилися арештовані кошти, не був відкритий банком як рахунок з цільовим призначенням - для зарахування пенсійних виплат, а бувуніверсальним, тобто його можна було використовувати для зарахування будь-яких інших виплат, переказів. При тому позивач не скористався правом, наданим йому підпунктом 1 частини четвертої статті 59 Законом України «Про виконавче провадження», і не надав приватному виконавцю доказів зарахування на цей рахунок пенсійних виплат, що було б підставою для несписання цих платежів банком на вимогу приватного виконавця.

Доводи касаційної скарги про те, що банк не повідомив виконавця про наявність заборон чи перешкод у накладенні відповідного арешту, не спростовують передбаченого пунктом 1 частини четвертої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» обов`язку виконавця скасувати арешт після отримання ним, зокрема і від боржника, документального підтвердження, що відповідний рахунок має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 27 червня 2019 року у справі № 916/73/19, від 10 жовтня 2019 року у справі № 916/1572/19, від 17 січня 2020 року у справі № 340/1018/19 (провадження № К/9901/22118/19), від 10 вересня 2020 року у справі № 340/3042/19 (К/9901/6558/20), є необґрунтованими, оскільки встановлені судами у цих справах фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є іншими, ніж у справі, яка переглядається і не суперечать висновкам, висловленим у цій постанові.

Інші доводи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів попередніх інстанцій, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Таким чином, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли свого підтвердження.

Верховний Суд розглянув справу у межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Оскільки касаційні скарги залишаються без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 13 березня 2025 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 18 вересня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць

Д. Д. Луспеник

Ю. В. Черняк