Постанова від 21 червня 2026 р. у справі №372/1892/25 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

22 червня 2026 року

м. Київ

справа № 372/1892/25

провадження № 61-16142св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Воробйової І. А.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 24 липня 2025 року у складі судді Тиханського О. Б. та постанову Київського апеляційного суду від 20 листопада 2025 рокуу складі колегії суддів: Оніщука М. І., Шебуєвої В. А., Кафідової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , у якому просив:

стягнути з ОСОБА_2 на його користь аліменти на утримання сина, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 4 000,00 грн до досягнення дитиною повноліття, щомісяця починаючи з дня подання позовної заяви;

встановити факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , самостійно виховує та утримує дитину, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 08 грудня 2012 року. Мають сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З часом сімейні відносини між ними погіршились та 25 лютого 2016 року рішенням Обухівського районного суду Київської області шлюб розірвано. Після розірвання шлюбу відповідачка виїхала в невідомому напрямку.

24 квітня 2017 року рішенням Обухівського районного суду Київської області визначено місце проживання дитини з батьком, за місцем його реєстрації.

Разом з тим відповідач як до рішення суду від 24 квітня 2017 року, так і на цей час, проживаючи окремо, будь-якої допомоги дитині не надає, вихованням сина не займається, не турбується про його стан здоров`я, фізичний і духовний розвиток, не створює належних умов для розвитку природних здібностей дитини, не спілкується з ним та не вживає активних дій для спілкування. Всі перелічені обов`язки стосовно дитини він здійснює самостійно.

За вказаних обставин просив встановити факт, що він самостійно виховує та утримує їхню спільну дитину - ОСОБА_4 , а також стягнути з відповідача аліменти на утримання неповнолітньої дитини.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 24 липня 2025 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 20 листопада 2025 року, позов задоволено частково.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі у розмірі 4 000,00 грн щомісяця починаючи з 10 квітня 2025 року та до досягнення дитиною повноліття.

У задоволенні позову в частині встановлення факту самостійного утримання дитини відмовлено.

Допущено негайне виконання рішення в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання дитини - ОСОБА_4 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , в межах суми платежу за один місяць.

Ухвалюючи заочне рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги про стягнення аліментів у розмірі 4 000,00 грн є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Ухвалюючи рішення у справі в іншій частині, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивач не надав достатніх, належних та допустимих доказів, що відповідач ухиляється від виховання та утримання сина, а тому позовні вимоги про встановлення факту утримання дитини батьком задоволенню не підлягають.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

18 грудня 2025 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Обухівського районного суду Київської області від 24 липня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 листопада 2025 року в частині відмови у встановлення факту утримання дитини.

Оскільки рішення судів оскаржуються в частині встановлення факту утримання дитини батьком, відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України у іншій частині рішення судів у касаційному порядку не переглядаються.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, підставою касаційного оскарження судових рішень представник заявника зазначає порушення судами норм процесуального права, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази, суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що 08 грудня 2012 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 виконавчий комітет Долинянської сільської ради Обухівського району Київської області зареєстрував шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , актовий запис № 3.

Сторони мають спільну дитину, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження дитини від 15 травня 2013 року.

За даними Єдиного державного реєстру судових рішень, рішенням Обухівського районного суду Київської області від 25 лютого 2016 у справі № 372/346/16-ц шлюб між сторонами розірвано.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 24 квітня 2017 року у справі № 372/150/17 визначено місце проживання малолітньої дитини, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком, ОСОБА_1 за місцем його фактичного проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідно до довідок про реєстрацію місця проживання, виданих виконавчим комітетом Обухівської міської ради Київської області, ОСОБА_1 і його син ОСОБА_4 дійсно зареєстровані та проживають за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно з актом обстеження житлово-побутових умов проживання сім`ї від 28 травня 2024 року, мати, ОСОБА_2 , за адресою: АДРЕСА_2 , разом з ОСОБА_1 та сином ОСОБА_4 не проживає.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У статті 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Статтею 141 СК встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені тільки актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

СК України не визначає підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Згідно з частиною першою статті 152 СК України право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, щоб реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

З огляду на викладене колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивач не надав доказів того, що відповідач умисно ухиляється від виконання батьківських обов`язків, від участі у вихованні та утримання дитини.

При цьому проживання матері ОСОБА_2 окремо не може бути підставою для встановлення факту самостійного виховання дитини батьком, оскільки зазначене не перешкоджає матері спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні.

Так само суди під час розгляду справи не встановили, що вказані та/або інші обставини свідчать, що мати дитини не здатна виконувати свої батьківські обов`язки чи позбавлена у визначений законом спосіб можливості здійснення своїх батьківських прав стосовно дитини.

Водночас встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Таким чином, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, оскільки підстав для їх скасування немає.

Щодо судових витрат

Оскільки в задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 24 липня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 листопада 2025 року в оскаржуваній частині залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

І. А. Воробйова

М. Є. Червинська