Постанова від 16 червня 2026 р. у справі №354/591/15-ц — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2026 року

м. Київ

справа № 354/591/15-ц

провадження № 61-9278св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Сердюка В. В., Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - перший заступник прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України,

відповідачі: Поляницька сільська рада Надвірнянського району

Івано-Франківської області, ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури на постанову Івано-Франківського апеляційного суду, в складі колегії суддів: Мальцевої Є. Є., Девляшевського В. А., Луганської В. М., від 19 червня 2025 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. У серпні 2015 року перший заступник прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі державного агентства лісових ресурсів України, державного підприємства «Ворохтянське лісове господарство» (далі - ДП «Ворохтянське лісове господарство») звернувся до суду з позовом до Поляницької сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, ОСОБА_1 про визнання недійсним державного акта на право приватної власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

2. В обґрунтування заявлених позовних вимог прокурор зазначав, що рішенням виконавчого комітету Поляницької сільської ради від 14 травня

2002 року № 15 передано ОСОБА_1 безоплатно у приватну власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку на діл. «Щивка» в с. Поляниця площею 0,1500 га. На підставі цього рішення,

29 листопада 2002 року ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії IV- ІФ № 028138, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та права постійного користування землею, договорів оренди землі за № 000068.

3. Зазначена земельна ділянка належить до земель державного лісового фонду, які перебували у постійному користуванні Поляницького лісництва Ворохтянського держлісгоспу, рішення про вилучення якої Поляницькою сільською радою та виконавчим комітетом сільської ради в установленому порядку не приймалось, дозволу на таке вилучення постійний землекористувач не надавав.

4. Спірна земельна ділянка перебуває у постійному користуванні ДП «Ворохтянське лісове господарство» на підставі державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-ІФ №002701 від 10 листопада

2001 року та знаходиться у кварталі 23 , виділ 27 Поляницького лісництва, що підтверджено матеріалами лісовпорядкування та таксаційною книгою.

5. Постановою Галицького районного суду Івано-Франківської області

від 04 березня 2015 року у кримінальній справі № 248436 було звільнено від кримінальної відповідальності ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

ОСОБА_4 за вчинення злочинів, передбачених частиною третьою статті 28 частиною першою статті 366, частиною третьою статті 28 частиною другою статті 364 КК України у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

6. Прокурор вказує, що упродовж 2002-2003 років члени організованої групи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 незаконно надали у приватну власність під будівництво індивідуальних житлових будинків землі державного лісового фонду, які перебували у постійному користуванні Поляницького лісництва Ворохтянського держлісгоспу, рішення про вилучення яких Поляницькою сільською радою та виконавчим комітетом сільської ради в установленому порядку не приймались, дозволу на таке вилучення постійний землекористувач не надавав. В ході розгляду кримінальної справи встановлено, що рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради від 14 травня 2002 року № 15 щодо безоплатної передачі ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку площею 0,1500 га в с. Поляниця не приймалось в установленому порядку на засіданні виконавчого комітету Поляницької сільської ради, а було самостійно виготовлено сільським головою с. Поляниця ОСОБА_2 .

7. ОСОБА_1 із заявою про передачу їй земельної ділянки до сільської ради не зверталась, зазначене питання на розгляд сесії сільської ради не виносилось.

8. За твердженням прокурора, внаслідок передачі у приватну власність спірної землі ОСОБА_1 , у ДП «Ворохтянське лісове господарство» було незаконно вилучено земельну ділянку площею 0,1500 га.

9. В обґрунтування повноважень на представництво інтересів держави у цій справі прокурор зазначив, що незважаючи на те, що постановою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04 березня

2015 року цивільний позов ДП «Ворохтянське лісове господарство» у кримінальній справі залишено без розгляду та роз`яснено право на його пред`явлення у порядку цивільного судочинства, постійним землекористувачем не вжито заходів щодо повернення спірної ділянки у державну власність, що стало підставою для звернення прокурора до суду із цим позовом. Перед зверненням до суду прокурор, у відповідності до вимог частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», направив відповідне повідомлення постійному землекористувачу. Із урахуванням того, що зазначені у позові обставини встановлені постановою суду від 04 березня 2015 року у кримінальній справі, прокурор просить визнати поважними причини пропуску позовної давності з метою захисту інтересів держави.

10. Посилаючись на викладене, прокурор, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, просив суд:

- визнати недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії IV-ІФ № 028138 від 29 листопада 2002 року площею 0,1500 га;

- витребувати у ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,1500 га, яка розташована на ділянці «Щивка» у с. Поляниця, з чужого незаконного володіння у власність держави в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство».

Інформація про рух справи та короткий змістухвалених cудових рішень

11. Ухвалою Яремчанського міського суду від 26 січня 2022 року, залишеною без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 29 березня 2022 року, позов першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України,

ДП «Ворохтянське лісове господарство» залишено без розгляду.

12. Постановою Верховного Суду від 04 жовтня 2023 року касаційну скаргу заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури задоволено частково, ухвалу Яремчанського міського суду Івано-Франківської області

від 26 січня 2022 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду

від 29 березня 2022 року в частині залишення без розгляду позову першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України до Поляницької сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, ОСОБА_1 про визнання недійсним державного акта на право приватної власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння у державну власність скасовано, а справу в цій частині передано до суду першої інстанції для продовження розгляду. В іншій частині ухвалу Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 26 січня 2022 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 29 березня 2022 року залишено без змін.

13. Рішенням Яремчанського міського суду Івано-Франківської області

від 09 грудня 2024 року позов прокурора задоволено частково.

Витребувано із незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,1500 га з кадастровим номером 2611092001:22:002:2319, що розташована у с. Поляниця Надвірнянського району Івано-Франківської області у власність держави, в особі Державного агентства лісових ресурсів України. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

14. Вирішуючи спір, суд врахував, що передана ОСОБА_1 у приватну власність спірна земельна ділянка площею 0,1500 га на момент прийняття рішення про передачу її відповідачці, перебувала у постійному користуванні ДП «Ворохтянське лісове господарство», належала до земель лісового фонду, а її вилучення та зміна цільового призначення проведені неуповноваженим на це суб`єктом всупереч вимог діючого на момент виникнення спірних правовідносин законодавства, зокрема з порушенням статті 19 Конституції України, Земельного та Лісового кодексів України, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

15. У зв`язку з цим суд дійшов висновку, що рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради від 14 травня 2002 року № 15 в частині передачі безоплатно відповідачці у приватну власність земельної ділянки площею 0,1500 га, що знаходиться на ділянці Вишня в с. Поляниця із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель та споруд, є незаконним.

16. Також суд вказав, що спірна земельна ділянка вибула із власності держави у протиправний спосіб, на підставі рішення органу місцевого самоврядування, який не був наділений відповідними повноваженням щодо розпорядження нею, що одночасно потягнуло за собою протиправну зміну цільового призначення ділянки.

17. Відсутність спрямованого на відчуження спірної земельної ділянки рішення повноважного органу виконавчої влади означає, що держава як власник, не виявляла волю на вилучення та передачу у приватну власність цієї земельної ділянки і свідчить про те, що ОСОБА_1 в установленому законом порядку не набула право власності на спірну земельну ділянку, а тому наявні підстави для її витребування у власність держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України.

18. З урахуванням висновку від 11 березня 2005 року № 248436 проведеної у кримінальній справікомісійної судової земельної експертизи, суд дійшов висновку, що земельні ділянки, які вибули із власності держави внаслідок злочину, зокрема і спірна ділянка, площею 0,1500 га, передана у приватну власність ОСОБА_1 , станом на березень 2005 року залишались залісненими і відповідачка, з огляду на місце розташування ділянки, видимі природні ознаки, могла проявити розумну обачність при набутті її у власність.

19. Позовну вимогу про визнання недійсним виданого

ОСОБА_1 державного акту на право власності на землю серії

IV-ІФ № 028138 від 29 листопада 2002 року суд вважав неналежним способом захисту, а тому відмовив у її задоволенні.

20. Зважаючи на те, що постійним землекористувачем у кримінальній справі був поданий цивільний позов на захист інтересів держави, який розглядався у період з травня 2005 року по березень 2015 року, суд дійшов висновку, що до 04 березня 2015 року у прокурора не було визначених законом підстав та необхідності для звернення до суду з цим позовом в інтересах держави. Такі підстави виникли лише після залишення без розгляду у кримінальній справі позову ДП «Ворохтянське лісове господарство» 04 березня 2015 року, та не звернення впродовж шести місяців з відповідним позовом до суду ні цим підприємством, ні Держлісагентством, що дало прокурору підстави вважати наявною загрозу порушення інтересів держави.

21. Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 19 червня

2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат

Шургот О. В. задоволено. Рішення Яремчанського міського суду

Івано-Франківської області від 09 грудня 2024 року в частині задоволених позовних вимог скасовано. У задоволенні позовних вимог першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння у державну власність, в особі Державного агентства лісових ресурсів України відмовлено.

22. Апеляційний суд вважав необґрунтованими доводи відповідачки про передчасність висновку суду першої інстанції щодо знаходження спірної земельної ділянки в межах ДП «Ворохтянське лісове господарство» і відсутність даних про те, що належна відповідачці земельна ділянка є однією із тих, про які йде мова у постанові суду від 04 березня 2015 року у кримінальній справі.

За висновками апеляційного суду ці доводи спростовані наявними доказами, зокрема матеріалами кримінальної справи, в межах якої і встановлені обставини порушення закону при вилученні земель, включно зі спірною земельною ділянкою, а також змістом рішення виконавчого комітету сільської ради з додатками, незаконність якого встановлено судом у цій справі.

23. Апеляційний суд вказав, що оскільки спірна земельна ділянка перебуває на праві постійного користування ДП «Ворохтянське лісове господарство», яке входить до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України, прокурором при зверненні до суду правильно визначено в якості позивача Державне агентство лісових ресурсів України.

24. Водночас, апеляційний суд врахував, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем, спірна ділянка була їй передана у власність у 2002 році і вона відкрито та добросовісно користувалася, збудувавши на ній три будинки.

Пославшись на зворотну дію статті 388 ЦК України в редакції від 09 квітня

2025 року, апеляційний суд вказав на відсутність правових підстав для витребування у відповідачки земельної ділянки на користь держави.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

25. У касаційній скарзі заступник керівника Івано-Франківської обласної прокуратури просить скасувати постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про витребування земельної ділянки, залишивши в цій частині в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

26. У липні 2025 року заступник керівника Івано-Франківської обласної прокуратури подав касаційну скаргу на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 19 червня 2025 року.

27. Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2025 року відкрито касаційне провадження, витребувано із суду першої інстанції матеріали справи, які у вересні 2025 року надійшли до Верховного Суду.

28. Ухвалою Верховного Суду від 02 квітня 2026 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

29. Підставою касаційного оскарження судового рішення прокурор зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14, від 14 грудня

2022 року у справі № 461/12525/15, постановах Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15, від 22 травня 2018 року у справі

№ 469/1203/15, від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16,

від 02 березня 2023 року у справі № 569/1158/20, від 05 квітня 2023 року

у справі № 199/8279/16, від 16 серпня 2023 року у справі № 175/5124/19,

від 26 березня 2024 року у справі № 137/201/23, від 04 вересня 2024 року

у справі № 372/378/17, від 09 вересня 2024 року у справі № 136/349/22,

від 25 жовтня 2024 року у справі № 522/11302/20, від 06 листопада 2024 року у справі № 278/1735/15, від 27 листопада 2024 року у справі № 278/1087/22, від 05 березня 2025 року у справі № 243/16/23, від 01 травня 2025 року

у справі № 369/1457/22 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

30. Касаційна скарга мотивована тим, що задоволення позову і витребування спірного майна у відповідачки не призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а відповідатиме справедливому балансу інтересів сторін та є пропорційним заходом захисту порушеного права позивача.

31. Витребування спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення, протиправно відчуженої фізичній особі, переслідує легітимну мету контролю за використанням цього майна відповідно до загальних інтересів, а також у тому, щоби таке використання відбувалось за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлена, зокрема, особливим правовим режимом спірного майна.

32. Прокурор наголошує, що ОСОБА_1 при набутті спірної земельної ділянки у власність не могла не розуміти ризики такого набуття. При цьому йдеться не тільки про наявні насадження, а й про притаманні лісовому господарству зовнішні ознаки - відповідні знаки, таблиці, загородження тощо.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

33. У жовтні 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат

Шургот О. В., подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити скаргу без задоволення, а оскаржену постанову апеляційного суду - без змін.

34. Відзив мотивований тим, що згідно з релевантною практикою ЄСПЛ відповідачка має законні очікування щодо стабільності права власності на земельну ділянку. Вилучення в неї цієї ділянки без належної компенсації буде порушенням її прав. ОСОБА_1 понад 20 років безперервно, відкрито і добросовісно володіє та користується спірною ділянкою, інвестувала в її розвиток, зокрема шляхом будівництва трьох будинків площею 168,3 кв. м, 108,8 кв. м та 102,4 кв. м відповідно.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

35. 10 листопада 2001 року Поляницька сільська рада відповідно до рішення від 11 січня 2002 року № 3 видала Ворохтянському державному лісогосподарському підприємству державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-ІФ № 002701 на земельну ділянку площею

4358,5 га для ведення лісового господарства. Вказаний державний акт зареєстрований у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 00001.

36. Відповідно до Статуту ДП «Ворохтянське лісове господарство» у редакції станом на 13 липня 2011 року, державне підприємство створене на підставі наказу Міністерства лісового господарства України від 26 травня 1995 року

№ 57, засноване на державній власності та належить до сфери управління Державного комітету лісового господарства України, який відповідно до Указу Президента України від 09 грудня 2010 року № 1085/2010 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» реорганізовано у Державне агентство лісових ресурсів України.

37. 14 травня 2002 року виконавчий комітет Поляницької сільської ради прийняв рішення № 15 «Про вилучення, надання та передачу земельних ділянок у приватну власність, надання дозволу на збір матеріалів попереднього погодження» відповідно до пунктів 1-3 якого виконком, керуючись рішенням сільської ради від 16 квітня 2002 року «Про делегування сільвиконкому повноважень в галузі регулювання земельних відносин», та, розглянувши заяви громадян про вилучення, надання та передачу земельних ділянок у приватну власність, вирішив вилучити земельні ділянки у громадян згідно статей 141, 149 ЗК України (додаток № 1); надати громадянам земельні ділянки згідно з статтями 116, 119, 121 ЗК України (додаток № 2); передати безоплатно у приватну власність земельні ділянки громадянам згідно з статтею 118 ЗК України (додаток № 3).

38. Згідно пункту 2 додатку № 3 «Передача земельних ділянок у приватну власність» до вказаного рішення, ОСОБА_1 , передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,15 га для будівництва та обслуговування жилого будинку на ділянці « Вишня ».

39. 29 листопада 2002 року ОСОБА_1 виданий державний акт на право власності на землю серії IV-ІФ № 028138 на земельну ділянку площею 0,1500 га, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на території Поляницької сільської ради. У вказаному державному акті зазначено, що він виданий на підставі рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради від 14 травня 2002 року № 15 та зареєстрований у Книзі записів державних актів на право власності на землю за № 000068.

40. 07 жовтня 2008 року виконавчий комітет Яремчанської міської ради на підставі рішення від 23 вересня 2008 року № 84 видав ОСОБА_1 свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_2 на житловий будинок, за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею

279,6 кв. м., житловою площею 168,3 кв. м.

Право власності на будинок зареєстроване за відповідачкою 08 жовтня

2008 року, що підтверджено витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданим ОКП «Коломийське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» від 08 жовтня 2008 року № 20505606.

41. У лютому 2004 року начальником напрямку спецпідрозділу УСБУ в Івано-Франківській області була порушена кримінальна справа за фактом зловживання службовим становищем службовими особами Поляницької сільської ради, Карпатського державного підприємства геодезії, картографії та кадастру та Яремчанського міського управління земельними ресурсами за ознаками злочину, передбаченого статтею 364 КК України за фактом незаконного вилучення та безоплатної передачі у приватну власність

13,1428 га земель рекреаційного призначення у с. Поляниця.

42. 15 березня 2004 року слідчим з ОВС СВ прокуратури Івано-Франківської області розпочато досудове розслідування у кримінальній справі № 248436 за фактом зловживання службовим становищем службовими особами Поляницької сільської ради, Карпатського державного підприємства геодезії, картографії, кадастру, Яремчанського управління земельних ресурсів при передачі на протязі 2002-2003 років у приватну власність земельних ділянок для будівництва і обслуговування індивідуальних житлових будинків 64 громадянам загальною площею 13,1 га на землях рекреаційного призначення, за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 364 КК України.

43. 23 березня 2004 року слідчим з ОВС прокуратури Івано-Франківської області порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 364 КК України за фактом зловживання службовим становищем посадовими особами Поляницької сільської ради та її виконавчого комітету, які протягом 2002-2003 років без розгляду та вирішення на сесіях Поляницької сільської ради та її виконавчого комітету, незаконно вилучили із власності Ворохтянського держлісгоспу 40,69 га земель лісового фонду в межах с. Поляниця, без згоди державних органів лісового господарства, незаконно змінили їх цільове призначення, перевівши із земельних угідь лісового фонду у землі житлової та громадської забудови та безоплатно надали їх у приватну власність 160 громадянам для будівництва та обслуговування житлових будинків, що спричинило тяжкі наслідки державним інтересам.

Цю кримінальну справу об`єднано в одне провадження зі справою № 248436.

44. 21 вересня 2004 року начальник відділу нагляду за додержанням законів при проведенні слідства органами прокуратури Івано-Франківської області порушив щодо ОСОБА_2 кримінальну справу № 248436 за ознаками злочинів, передбачених частиною другою статті 364, частиною другою статті 366 КК України, за фактом незаконного безоплатного вилучення у Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ 40,69 га земельних угідь лісового фонду вартістю 3 714 997 грн без відшкодування Держлісгоспу втрат щодо вартості лісових та деревно-чагарникових насаджень в сумі 1 432 753,24 грн, незаконної зміни їх цільового призначення, переведення в землі житлової та громадської забудови та надання під будівництво індивідуальних житлових будинків окремим громадянам, що спричинило державним інтересам тяжкі наслідки, а також за фактом складення та видачі завідомо неправдивих рішень виконкому Поляницької сільської ради від 14 лютого 2022 року № 4,

від 12 вересня 2002 року № 32, від 10 жовтня 2002 року № 36, від 15 листопада 2022 року № 40, від 13 лютого 2003 року № 6, від 10 липня 2003 року № 27, які він завірив печаткою Поляницької сільської ради про нібито колегіальне вирішення членами виконкому даних питань.

45. Окрім цього, ухвалою господарського суду Івано-Франківської області

від 10 травня 2005 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 23 червня 2005 року, залишено без розгляду позов першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного комітету лісового господарства України та ДП «Ворохтянське лісове господарство» про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради від 10 липня 2003 року

№ 27 (справа № А-5/78).

46. 18 травня 2005 року прокурором Івано-Франківської області затверджено обвинувальний висновок у кримінальній справі № 248436 за обвинуваченням сільського голови с. Поляниця ОСОБА_2 у вчиненні злочинів, передбачених частиною третьою статті 365, частиною четвертою статті 190, частиною другою статті 364, частиною другою статті 366 КК України, інженера-землевпорядника Поляницької сільської ради ОСОБА_3 у вчиненні злочинів, передбачених частиною третьою статті 365, частиною другою статті 366 КК України, начальника відділу земельних ресурсів Яремчанської міської ради ОСОБА_4 у вчиненні злочинів, передбачених частиною другою статті 364, частиною другою статті 366 КК України, головного бухгалтера ОСОБА_5 у вчиненні злочинів, передбачених частиною четвертою статті 190, частиною другою статті 364, частиною другою статті 366 КК України, начальника відділення Державного казначейства в м. Яремча ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, передбачених частиною четвертою статті 190, частиною другою статті 364 КК України, який скеровано на розгляд до Галицького районного суду Івано-Франківської області.

Вказана кримінальна справа розглядалась судами неодноразово.

47. 20 квітня 2011 року Галицький районний суд Івано-Франківської області ухвалив обвинувальний вирок, який залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 18 квітня 2012 року та набрав законної сили. Однак в подальшому ці судові рішення були скасовані судом касаційної інстанції (справа № 1-6/11).

48. В ході розгляду кримінальної справи, ДП «Ворохтянське лісове господарство» 11 серпня та 19 жовтня 2009 року, а також 08 жовтня 2010 року зверталось до Галицького районного суду Івано-Франківської області із клопотаннями про уточнення заявлених позовних вимог за цивільним позовом.

49. Постановою Галицького районного суду Івано-Франківської області

від 04 березня 2015 року (справа № 1-6/11, провадження № 1/341/6/15), відповідно до статті 49 КК України звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_2 за вчинення злочинів, передбачених частиною третьою статті 28, частиною першою статті 366, частиною третьою статті 28, частиною другою статті 364, частиною третьою статті 28, частиною першою статті 366 КК України, ОСОБА_3 за вчинення злочинів, передбачених частиною третьою статті 28, частиною першою статті 366, частиною третьою статті 28, частиною другою статті 364 КК України,

ОСОБА_4 за вчинення злочинів, передбачених частиною третьою статті 28, частиною першою статті 366, частиною третьою статті 28, частиною другою статті 364 КК України.

Цивільний позов ДП «Ворохтянське лісове господарство» залишено без розгляду.

Ця постанова суду не була оскаржена та набрала законної сили 11 березня

2015 року.

50. Згідно із вказаною постановою суду від 04 березня 2015 року, з метою протиправного вилучення з державної власності земель державного лісового фонду Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ та їх незаконної передачі у приватну власність фізичним особам шляхом зловживання владою та службовим становищем і службового підроблення офіційних документів, сільський голова с. Поляниця ОСОБА_2 у листопаді 2001 року створив та очолив організовану групу, до якої залучив спеціаліста 1 категорії Яремчанського міського відділу земельних ресурсів, інженера-землевпорядника Поляницької сільської ради ОСОБА_3, а також начальника відділу земельних ресурсів Яремчанської міської ради

ОСОБА_4

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , зловживаючи владою та службовим становищем, з корисливих мотивів, в особистих інтересах та в інтересах осіб, які бажали безоплатно отримати для індивідуального житлового будівництва земельні ділянки у с. Поляниця Яремчанської міськради, склали та видали завідомо неправдиві офіційні документи листи виконавчого комітету Поляницької сільської ради про вилучення з державної власності та передачу сільській раді в землі запасу, земельних ділянок державного лісового фонду від 26 листопада 2001 року № 25, від 27 травня 2002 року № 28, від 27 серпня

2022 року № 28, від 19 вересня 2002 року № 132, від 07 жовтня без зазначення року № 171, від 15 березня 2003 року № 25, від 26 травня 2003 року № 24,

від 26 червня 2003 року № 32, які ОСОБА_2 підписав, завірив печаткою Поляницької сільської ради і направив на адресу керівників Ворохтянського ДЛГ.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

51. Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

52. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

53. З огляду на межі касаційного оскарження постанова Івано-Франківського апеляційного суду від 19 червня 2025 року переглядається Верховним Судом в частині вирішення позовних вимог прокурора про витребування земельної ділянки.

54. Земля є унікальним обмеженим природним ресурсом, на якому будується добробут суспільства.

55. Отже, розподіл землі є особливо чутливим до принципів справедливості, розумності і добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

56. Верховний Суд зазначає, що на будь-якому етапі надання земельної ділянки у власність чи користування сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності.

57. Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, придбання за договором купівлі-продажу та безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності (пункти «а», «б» частини першої статті 81 ЗК України).

58. Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

59. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

60. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

61. Відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

62. Згідно з пунктами «а», «б», «в», «г» частини першої статті 12 ЗК України (тут і надалі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

63. Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, в тому числі землі лісового фонду (пункт «е» частини першої статті 19 ЗК України).

64. Частиною першою статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

65. Згідно із пунктом 12 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

66. Порядок безоплатної приватизації громадянами земельних ділянок визначений статтею 118 ЗК України.

67. Відповідно до частини першої статті 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.

68. Частиною шостою статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання.

69. Відповідна місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає заяву, а при передачі земельної ділянки фермерському господарству - також висновки конкурсної комісії, і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення (частина сьома статті 118 ЗК України).

70. Частинами першою, другою статті 20 ЗК України визначено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

71. Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно екологічні (водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні), естетичні, виховні та інші функції, мають обмежене експлуатаційне значення і підлягають державному обліку та охороні (частина друга статті 3 ЛК України, тут і надалі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

72. Усі ліси на території України становлять її лісовий фонд. До лісового фонду належать також земельні ділянки, не вкриті лісовою рослинністю, але надані для потреб лісового господарства (стаття 4 ЛК України).

73. Ліси України підлягають охороні і захисту, що передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на їх збереження від знищення, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб, а також раціональне використання. Забезпечення охорони та захисту лісів покладається на центральні та місцеві органи державної виконавчої влади, Верховну Раду Республіки Крим, місцеві Ради народних депутатів та постійних лісокористувачів відповідно до законодавства України (частини перша, друга статті 85 ЛК України).

74. У частині другій статті 5 ЛК України передбачено, що віднесення земельних ділянок до складу земель лісового фонду, визначення їх меж провадиться в порядку, встановленому земельним законодавством.

75. Згідно зі статтями 56, 57 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5,0 га у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення. Земельні ділянки лісового фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, а на умовах оренди - іншим підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи, для ведення лісового господарства, спеціального використання лісових ресурсів і для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо. Порядок використання земель лісового фонду визначається законом.

76. Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЗК України земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

77. Відповідно до статті 42 ЛК України переведення лісових земель до нелісових для використання у цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, використанням лісових ресурсів і користуванням земельними ділянками лісового фонду для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт, провадиться за рішенням органів, які надають ці землі у користування відповідно до земельного законодавства.

78. Переведення лісових земель до інших категорій провадиться за згодою відповідних державних органів лісового господарства Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя.

79. Згідно зі статтями 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

80. Відповідно до частин першої та другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

81. За загальним правилом, закріпленим у статті 387 ЦК України, власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин

речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

82. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України пов`язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Указана норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

83. За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.

84. Згідно з висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, який підтримав Верховний Суд, зокрема у постановах від 13 вересня 2023 року у справі № 359/3912/15-ц (провадження № 61-3901св23), від 20 вересня 2023 року у справі

№ 206/2421/16-ц (провадження № 61-18150св21), захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

85. Можливість власника реалізувати його право на витребування майна від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша-третя статті 388 ЦК України).

86. Для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, і тим більше документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право. Такі вимоги є неналежними, зокрема неефективними, способами захисту права власника. Їхнє задоволення не відновить володіння позивачем його майном. Тому не допускається відмова у віндикаційному позові, наприклад, з тих мотивів, що договір, рішення органу влади, певний документ, відомості чи запис про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно не визнані незаконними, або що позивач їх не оскаржив (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року в справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункти 99-100), від 06 липня 2022 року в справі № 914/2618/16 (провадження № 12-25гс21, пункти 39, 42-44, 50), від 21 вересня 2022 року в справі № 908/976/19 (провадження № 12-10гс21, пункти 5.27, 5.36, 5.44, 5.46, 5.69, 6.5), від 28 вересня 2022 року в справі № 483/448/20 (провадження № 14-206цс21, пункти 9.65-9.66), від 15 лютого 2023 року в справі № 910/18214/19 (провадження № 12-8гс22, пункт 9.47).

87. Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

88. Судами попередніх інстанцій із матеріалів кримінальної справи

№ 1-6/11 щодо посадових осіб Поляницької сільської ради за фактом підроблення рішень виконавчого комітету Поляницької сільської ради за

2002-2003 роки про передачу у приватну власність незаконно вилучених в

ДП «Ворохтянське лісове господарство» земельних ділянок лісового фонду фізичним особам та постанови Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04 березня 2015 року про закриття кримінального провадження у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, встановлено, що ОСОБА_1 набула право власності на земельну ділянку лісового фонду площею 0,1500 га, розташовану на території Поляницької сільської ради, внаслідок вчинення злочину посадовими особами.

89. Спірна земельна ділянка перебувала у постійному користуванні

ДП «Ворохтянське лісове господарство» на підставі державного акта на право постійного користування землею серії ІІ-ІФ № 002701 від 10 листопада 2001 та знаходилась у кварталі 23 , виділ 27 Поляницького лісництва.

90. Згідно з висновком комісійної судово-земельної експертизи

від 11 березня 2005 року, проведеної у кримінальній справі, на вилучених у Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ земельних ділянках фактів незаконної рубки лісу на момент проведення експертизи не встановлено.

91. ОСОБА_1 не оскаржує в касаційному порядку постанову апеляційного суду в частині висновків щодо незаконного, внаслідок вчинення злочину посадовими особами, вибуття земельної ділянки лісового фонду із власності держави.

92. Висновок суду першої інстанції про дотримання прокурором позовної давності під час звернення до суду у розглядуваній справі узгоджується з висновками Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанови від 25 травня 2026 року у справі № 354/625/15, яка виснувала, що тривалий розгляд кримінального провадження, в якому підлягали оцінці та були встановлені обставини підробки офіційних документів, на підставі яких земельні ділянки вибули з володіння держави на користь приватного власника (обставини незаконного вибуття майна власника), може за певних обставин вважатися поважною причиною пропуску позовної давності за вимогою про витребування земельної ділянки, як правового наслідку протиправних дій.

93. Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;

- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;

- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, розглядатиметься як порушення

статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04, «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року, заява № 43768/07).

94. Відповідно до сталої практики ЄСПЛ(серед багатьох інших, рішення у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня

2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії (принципи), які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

95. Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинне здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

96. Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

97. Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» - це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Одним із елементів дотримання критерію пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

98. У справах «Рисовський проти України» (рішення від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» (рішення від 16 лютого

2017 року, заява № 43768/07), пов`язаних із земельними правовідносинами, ЄСПЛ, установивши порушення статті 1 Першого протоколу, зазначив про право добросовісного власника на відповідну компенсацію чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на землю.

99. У справі «Галина Степанівна Нога проти України» (рішення від 19 березня 2026 року, заява № 45763/20) ЄСПЛ дійшов висновку, що повернення земельної ділянки лісогосподарського призначення у власність держави переслідувало легітимну мету забезпечення дотримання принципу верховенства права і відповідало суспільним інтересам.

100. Цивільні справи за позовами прокурора щодо витребування земельних ділянок, які вибули із власності держави внаслідок злочинних дій посадових осіб, встановлених постановою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04 березня 2015 року (справа № 1-6/11, провадження № 1/341/6/15) неодноразово були предметом розгляду Верховного Суду.

Зокрема у постановах від 03 грудня 2025 року у справі № 354/599/15-ц,

від 23 грудня 2025 року у справі № 354/601/15-ц, від 28 січня 2026 року у справі № 354/637/15-ц, від 25 травня 2026 року у справі № 354/625/15 Верховний Суд погодився із наявністю правових підстав для такого витребування.

101. У розглядуваній справі Яремчанський міський суд Івано-Франківської області 09 грудня 2024 року ухвалив рішення, яке відповідає вищенаведеній практиці Верховного Суду по суті вирішення спору.

102. Колегія суддів також погоджується із висновками районного суду, що місцезнаходження ділянки та її об`єктивні, природні ознаки свідчили про необхідність більш ретельної перевірки відповідачкою підстав для набуття у власність такої ділянки.

103. Крім того, згідно з матеріалами розглядуваної справи (т. 2 а. с. 23-26) ще у 2004 році ОСОБА_1 була допитана в якості свідка в межах кримінального провадження щодо незаконних дій посадових осіб, які призвели до незаконного вибуття земель лісового фонду із власності держави.

104. Суд апеляційної інстанції, відмову в позові обґрунтував тим, що

ОСОБА_1 із 2002 року відкрито користувалася спірною ділянкою і збудувала на цій ділянці три будинки, а крім того, з урахуванням зворотної дії в часі нової редакції статті 388 ЦК України, апеляційний суд вказав на відсутність правових підстав для витребування у відповідачки земельної ділянки.

105. Верховний Суд не може погодитись із цими висновками апеляційного суду.

106. Дійсно, 09 квітня 2025 року набув чинності Закону України від 12 березня 2025 року № 4292-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» (Закон № 4292-ІХ).

107. Законом № 4292-ІХ статтю 388 ЦК України викладено у наступній редакції:

«Стаття 388. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача 1. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

2. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо: 1) воно було продане або передане у власність у порядку, встановленому для виконання судових рішень; 2) воно було продане такому набувачеві на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна.

3. Держава, територіальна громада, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті, також не може витребувати майно від добросовісного набувача на свою користь, якщо: 1) з моменту реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності першого набувача на нерухоме майно, передане такому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність, незалежно від виду такого майна, минуло більше десяти років; 2) з дати передачі першому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність нерухомого майна, щодо якого на момент такої передачі законодавством не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності, минуло більше десяти років.

Зміна першого та подальших набувачів не змінює порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування майна, передбаченого цією частиною.

Дія положень цієї частини не поширюється на випадки, якщо майно на момент вибуття з володіння держави або територіальної громади належало: а) до об`єктів критичної інфраструктури; б) до об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави; в) до об`єктів та земель оборони; г) до об`єктів або територій природно-заповідного фонду, за умови наявності підтвердних документів про статус таких об`єктів (територій) на момент вибуття з володіння; ґ) до гідротехнічних споруд, за умови наявності підтвердних документів про статус таких об`єктів на момент вибуття з володіння; д) до пам`яток культурної спадщини, які не підлягали приватизації.

4. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках».

108. Статтю 390 ЦК України доповнено частиною п`ятою такого змісту:

«5. Суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві. Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред`явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади. Держава чи територіальна громада, яка на підставі рішення суду компенсувала добросовісному набувачеві вартість майна, набуває право вимоги про стягнення виплачених грошових коштів як компенсації вартості майна до особи, з вини якої таке майно незаконно вибуло з володіння власника. Порядок компенсації, передбачений цією частиною, не застосовується щодо об`єктів приватизації, визначених Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду». Для цілей цієї статті під вартістю майна розуміється вартість майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви».

109. Відповідно до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону

№ 4292-ІХ цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування. Положення цього Закону мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом, а також у частині порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права щодо: нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно до дня набрання чинності цим Законом; нерухомого майна, щодо якого на момент його передачі першому набувачеві законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності і дата його передачі першому набувачеві передує дню набрання чинності цим Законом.

110. Водночас Верховний Суд у постановах від 17 грудня 2025 року у справі № 370/702/21, від 04 лютого 2026 року у справі № 686/229/24, від 18 лютого 2026 року у справі № 636/7343/23, від 08 квітня 2026 року у справі № 314/3213/23, від 29 квітня 2026 року у справі № 354/1216/13-ц, від 03 червня 2026 року у справі № 752/8908/24 звертав увагу, що положення Закону України № 4292-ІХ, який набрав чинності 09 квітня 2025 року, не мають ретроспективної дії щодо умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка якого (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) здійснена у порядку, визначеному законом, чинному на дату подання позовної заяви, а також порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права, у випадку, якщо судом першої інстанції до набрання чинності цим законом було ухвалене рішення по суті спору.

111. У розглядуваній справі районний суд ухвалив рішення 09 грудня

2024 року, тобто до набрання чинності Законом України № 4292-ІХ, а тому з огляду на вищенаведену практику Верховного Суду, апеляційний суд помилково застосував положення статті 388 ЦК України зі змінами, внесеними Законом України № 4292-ІХ від 12 березня 2025 року.

112. Таким чином у справі, яка переглядається, з огляду на характер спірних правовідносин та встановлені обставини вбачається, що вибуття спірної земельної ділянки із земель лісового фонду та її передача у приватну власність в порядку безоплатної приватизації відбулися внаслідок вчинення злочину посадовими особами, всупереч вимог закону та за відсутності рішення уповноваженого суб`єкта щодо її вилучення у постійного землекористувача та зміни цільового призначення.

113. Колегія суддів вважає, що повернення державі спірної земельної ділянки, яка вибула з її власності внаслідок вчинення злочину і незаконної безоплатної передачі фізичній особі, переслідує легітимну мету відновлення справедливості та контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів суспільства. Важливість цих інтересів зумовлена, зокрема, особливим статусом земельної ділянки - належністю її до земель лісогосподарського призначення, перебування у сучасних межах найбільшого всесезонного курорту України, розташованого в Українських Карпатах.

114. Щодо розміщення на спірній земельній ділянці будівель і споруд, то колегія суддів враховує, що питання про витребування чи знесення об`єктів будівництва розташованих на спірній земельній ділянці у розглядуваній справі судами не вирішувалось, як і питання відповідної компенсації за ці будівлі.

У випадку ініціювання таких спорів вони можуть бути вирішені судом.

115. При цьому витребування земельної ділянки на користь держави у цій справі автоматично не припиняє зареєстрованого права власності

ОСОБА_1 на будівлі, які на ній розташовані, і не встановлює заборони для неї ініціювати набуття речових прав на земельну ділянку за наявності для цього законних підстав та у встановленому законом порядку.

Вирішення питань подальшої юридичної долі спірної земельної ділянки, зокрема і щодо її цільового призначення, належить до компетенції уповноважених державою органів.

У випадку незгоди з рішеннями, діями чи бездіяльністю таких органів

ОСОБА_1 має право оскаржити їх до суду.

116. Отже, суд першої інстанції, врахувавши встановлені у справі фактичні обставини, здійснивши оцінку доказів, наданих сторонами, правильно застосувавши норми матеріального права, ухвалив законне та обґрунтоване рішення по суті вирішення спору, яке було помилково скасоване апеляційним судом.

Тому касаційну скаргу прокурора необхідно задовольнити, постанову апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

117. Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись статтями 2, 400, 409, 413, 416 ЦПК України ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури задовольнити.

2. Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 19 червня

2025 року скасувати, а рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 09 грудня 2024 року залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Сердюк В. В. Шипович