Постанова від 16 червня 2026 р. у справі №464/6398/24 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17червня 2026 року

м. Київ

справа № 464/6398/24

провадження № 61-11699св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Сердюка В. В., Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство «Універсал Банк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Універсал Банк», в інтересах якого діє адвокат Задорожний Антон Геннадійович, на рішення Сихівського районного суду

м. Львова, у складі судді Бойко О. М., від 04 лютого 2025 року та постанову Львівського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Цяцяк Р. П.,

Ванівський О. М., Шеремета Н. О., від 13 серпня 2025 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. У вересні 2024 року Акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі -

АТ «Універсал Банк», банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договорів недійсними та повернення сторін договорів у попередній стан, в якому просило суд:

- визнати недійсним договір дарування квартири

АДРЕСА_1 (далі - квартира АДРЕСА_2 ) від 03 грудня 2013 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;

- припинити/скасувати державну реєстрацію права власності

ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 229227846101);

- поновити право власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 229227846101);

- визнати недійсним договір дарування квартири

АДРЕСА_3 (далі - квартира АДРЕСА_4 ) від 03 грудня 2013 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ;

- припинити/скасувати державну реєстрацію права власності

ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_4 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 229237646101);

- поновити право власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_4 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 229237646101).

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 13 грудня 2006 року між Відкритим акціонерним товариством «Банк Універсальний» (далі - ВАТ «Банк Універсальний»), правонаступником якого є АТ «Універсал Банк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 11-1/695к-06, відповідно до умов якого позичальнику надано кредитні кошти в сумі 304 000 доларів США на строк по 12 грудня 2026 року, за користування якими позичальник зобов`язався сплачувати проценти.

3. У зв`язку з неналежним виконанням позичальником зобов`язань за кредитним договором, банк звернувся до суду з позовом до позичальника ОСОБА_1 та поручителів ТОВ «Стек-комп`ютер», ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, за наслідками розгляду якого

28 січня 2015 року Сихівським районним судом м. Львова у справі

№ 464/11343/14-ц ухвалено рішення про стягнення солідарно із вказаних відповідачів 217 601,41 доларів США.

4. Також рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 15 травня 2017 року у справі № 464/217/17 стягнуто солідарно з позичальника ОСОБА_1 та поручителя ОСОБА_4 55 689,84 доларів США заборгованості по процентам за кредитним договором.

5. На виконання цих судових рішень видано виконавчі листи, які перебувають на примусовому виконанні.

6. ТОВ «Стек-комп`ютер» припинено у 2019 році.

7. У серпні 2024 року з матеріалів виконавчого провадження № НОМЕР_1 по виконанню рішення суду у справі № 464/11343/14-ц стало відомо, що:

- 03 грудня 2013 року ОСОБА_5 на підставі договору дарування відчужив квартиру АДРЕСА_2 на користь ОСОБА_1 ;

- того ж дня, 03 грудня 2013 року, ОСОБА_1 на підставі договору дарування відчужив квартиру АДРЕСА_2 на користь своєї малолітньої дочки ОСОБА_2 ;

- 03 грудня 2013 року ОСОБА_6 на підставі договору дарування відчужила квартиру АДРЕСА_4 на користь ОСОБА_1 ;

- того ж дня, 03 грудня 2013 року ОСОБА_1 на підставі договору дарування відчужив квартиру АДРЕСА_4 на користь своєї малолітньої дочки ОСОБА_3 .

8. Позивач вважає ці правочини фраудаторними, оскільки квартири АДРЕСА_2 та АДРЕСА_4 , які належали батькам ОСОБА_1 , були передані йому 03 грудня 2013 року на безоплатній основі. Водночас батьки ОСОБА_1 також мали борги перед АТ «Універсал Банк» за кредитним договором № 11-1/545к-07

від 15 серпня 2007 року у розмірі 400 000 доларів США, за яким з грудня

2013 року нараховується прострочена заборгованість.

9. Крім того, ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 10 липня 2015 року у справі № 755/10235/15-ц видані виконавчі листи на виконання рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків

від 30 січня 2015 року у справі №43/15 про стягнення з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованості в розмірі 2 487 803,22 грн та витрат, пов`язаних з вирішенням третейського спору, у розмірі 25 278,03 грн.

10. Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 28 серпня 2017 року у справі № 464/2480/17 стягнуто ОСОБА_3 , ОСОБА_1 ,

ОСОБА_5 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованість в розмірі 64 852,55 доларів США.

11. Банк вважає, що 03 грудня 2013 року, ОСОБА_1 безоплатно відчужив квартири своїм малолітнім дочкам з метою приховати майно від звернення стягнення. Крім того, 19 грудня 2013 року ОСОБА_1 подарував дві земельні ділянки матері своєї дружини.

Короткий зміст оскаржених судових рішень

12. Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 04 лютого 2025 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 13 серпня 2025 року, у задоволенні позову АТ «Універсал Банк» відмовлено.

13. Суди попередніх інстанцій виходили з недоведеності обставин, які б дозволяли кваліфікувати оспорювані правочини як фраудаторні.

14. Суди звернули увагу, що на час укладення оспорюваних договорів були відсутні обмеження щодо розпорядження ОСОБА_1 належним йому майном. Крім того, ОСОБА_1 володів іншим майном, на яке могло бути накладене стягнення.

15. Оспорювані правочини укладені відповідачем до виникнення заборгованості перед позивачем та пред`явлення банком вимог про стягнення такої заборгованості. На час набуття зобов`язань та на час виникнення боргу, квартири, які є предметом спірних договорів, взагалі не були у власності ОСОБА_1 .

16. Щодо строку позовної давності, то суди вказали, що позивач не надав доказів існування обставин, які б перешкоджали йому довідатись про укладення оспорюваних договорів з 2013 року до серпня 2024 року. Відтак, на переконання судів, банком не доведено поважності причин пропуску позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем, що є підставою для відмови в позові у випадку обґрунтованості позовних вимог. Проте заявлені банком у цій справі вимоги суди вважали необґрунтованими.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

17. У касаційній скарзі АТ «Універсал Банк», в інтересах якого діє адвокат Задорожний А. Г., просить рішення Сихівського районного суду м. Львова

від 04 лютого 2025 року та постанову Львівського апеляційного суду

від 13 серпня 2025 року скасувати, ухваливши нове судове рішення про задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

18. 12 вересня 2025 року АТ «Універсал Банк», в інтересах якого діє адвокат Задорожний А. Г., подав касаційну скаргу на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 04 лютого 2025 року та постанову Львівського апеляційного суду від 13 серпня 2025 року у справі № 464/6398/24.

19. Ухвалою Верховного Суду від 25 вересня 2025 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ «Універсал Банк». Витребувано із суду першої інстанції матеріали справи, які надійшли у жовтні 2025 року.

20. Ухвалою Верховного Суду від 10 червня 2026 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

21. Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду

від 03 серпня 2022 року у справі № 910/11027/18, від 07 вересня 2022 року у справі № 910/16579/20, від 18 грудня 2024 року у справі № 916/379/23, постановах Верховного Суду від 30 квітня 2020 року у справі № 19/49-10,

від 02 травня 2023 року у справі № 904/648/22, від 16 жовтня 2024 року у справі № 911/3706/23, від 13 серпня 2025 року у справі № 728/189/24 (пункт 1

частини другої статті 389 ЦПК України).

22. Вказує, що починаючи з листопада 2013 року у ОСОБА_1 почала утворюватися прострочена заборгованість за сумою кредиту, а з березня

2014 року заборгованість по процентам. Вимогою від 20 травня 2014 року банк повідомив позичальника про наявність простроченого зобов`язання та необхідність усунення порушень. Однак вважає, неправильним обмежитись лише фактом пред`явлення вимоги, оскільки значення має розмір зобов`язань в цілому (не лише простроченого, але й поточного) та історія їх виконання.

23. Зауважує, що обставинами, яка свідчать про фраудаторність оспорюваних правочинів, є те, що:

- квартири АДРЕСА_2 та АДРЕСА_4 належали батькам ОСОБА_1 , які станом на грудень 2013 року мали невиконані боргові зобов`язання перед

АТ «Універсал Банк»;

- ОСОБА_1 в день набуття права власності на квартири АДРЕСА_2 та

АДРЕСА_4 , тобто 03 грудня 2013 року, відчужив їх на безоплатній основі на користь своїх малолітніх дочок;

- відчуження майна відбулося в період формування прострочених боргових зобов`язань ОСОБА_1 ;

- ОСОБА_1 в той же період відчужив своє інше майно, а саме дві земельні ділянки, на користь ОСОБА_7 , яка є матір`ю його дружини.

24. Наголошує, що кошти, отримані від реалізації предмета іпотеки, не покрили всієї суми боргу, яка стягнута судовими рішеннями. Залишок заборгованості за рішенням Сихівським районним судом м. Львова від 28 січня 2015 року у справі № 464/11343/14-ц становить 129 642,57 доларів США, за рішенням того ж суду від 15 травня 2017 року у справі № 464/217/17 - 55 221,79 доларів США. Натомість ринкова вартість спірних квартир станом на 12 серпня 2024 року становить 134 900 доларів США.

25. Посилається на те, що судами не встановлено наявності у боржника іншого майна, достатнього для задоволення вимог кредитора.

26. Вважає, що факт перебування у власності відповідача спірних квартир протягом одного дня не можна сприймати, як такі, що спростовують факт фраудаторності правочинів.

27. Зазначає, що апеляційний суд вказав підставами для відмови в позові одночасно необґрунтованість, недоведеність та сплив позовної давності, що є взаємовиключними. При цьому про порушення своїх прав банк дізнався з виконавчого провадження 06 серпня 2024 року, а матеріали справи не містять доказів на спростування цього. Так само не надано доказів на підтвердження того, що банк міг знати про обставини укладення оспорюваних правочинів.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

28. 21 жовтня 2025 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу та заяву про поновлення строк для подання відзиву, яка обґрунтована тим, що він отримав копію ухвали про відкриття касаційного провадження 15 жовтня

2025 року.

29. Враховуючи дату отримання ухвали Верховного Суду про відкриття касаційного провадження, якою було визначено строк подання відзиву

до 17 жовтня 2025 року, строк, необхідний для підготовки відзиву, а також право особи на подання відзиву на касаційну скаргу, колегія суддів вважає за можливе продовжити ОСОБА_1 строк на подання відзиву до 21 жовтня 2025 року.

30. Відзив мотивований тим, що доводи касаційної скарги за своїм змістом зводяться до незгоди банку з наданою судами оцінкою зібраним у справі доказам та спрямовані на необхідність переоцінки цих доказів Верховним Судом, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

31. Наголошує, що позивач не довів фактів зловживання правом з боку відповідачів та звертає увагу на сплив позовної давності, про застосування наслідків якої ним було заявлено в суді першої інстанції. Зауважує, що позов подано у вересні 2024 року, тобто через 10 років після укладення оспорюваних правочинів. Однак з огляду на необґрунтованість позовних вимог, позовна давність судами не застосовувалась.

Інші процесуальні звернення, поданні до Верховного Суду

32. У жовтні 2025 року АТ «Універсал Банк», в інтересах якого діє адвокат Задорожний А. Г., подав заяву про врахування окремих висновків Верховного Суду, доводи якої не можуть бути враховані, оскільки ця заява за своїм змістом фактично є доповненням до касаційної скарги, однак всупереч положень

статті 398 ЦПК України, доказів направлення заяви іншим учасникам справи банк не надав.

Обставини справи, встановлені судами

33. 13 грудня 2006 року між ВАТ «Універсал Банк» і ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 11-1/695к-06, згідно з яким кредитор надав позичальнику кредит у розмірі 304 000 доларів США, з кінцевим терміном повернення коштів по 12 грудня 2026 року, за користування якими позичальник зобов`язався сплачувати 12,5% річних.

34. В рахунок забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 13 грудня 2006 року між ВАТ «Універсал Банк» і ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, згідно з яким іпотекодавець передав іпотекодержателю в іпотеку житловий будинок та земельну ділянку, за адресою: АДРЕСА_5 .

35. В рахунок забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 13 грудня 2006 року між ВАТ «Універсал Банк», і ОСОБА_4 укладено договір поруки, згідно з яким поручитель зобов`язався перед кредитором відповідати за невиконання ОСОБА_1 усіх його зобов`язань перед кредитором, що виникли з кредитного договору

від 13 грудня 2006 року, в повному обсязі, як існуючих в теперішній час, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому.

36. Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 28 січня 2015 року у справі № 464/11343/14-ц з ОСОБА_1 , ТОВ «Стек-комп`ютер» та ОСОБА_4 солідарно стягнуто на користь ПАТ «Універсал Банк» 217 601,41 доларів США, що еквівалентно 2 839 116,07 грн, заборгованості за кредитним договором № 11-1/695к-06 від 13 грудня 2006 року.

37. Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 15 травня 2017 року у справі № 464/217/17 з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 солідарно стягнуто на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованість за кредитним договором

№ 11-1/695к-06 від 13 грудня 2006 року в розмірі 55 689,84 доларів США.

38. Вказаними рішеннями судів стягнуто заборгованість, яка виникла станом на 22 вересня 2014 року та 15 грудня 2016 року, відповідно.

39. На виконання вказаних судових рішень видано виконавчі документи, які стали підставою відкриття виконавчих проваджень.

40. 03 грудня 2013 року між ОСОБА_5 і ОСОБА_1 , від імені якого на підставі довіреності діяла ОСОБА_6 , укладено договір дарування квартири

АДРЕСА_1 .

41. 03 грудня 2013 року між ОСОБА_6 і

ОСОБА_1 , від імені якого на підставі довіреності діяв ОСОБА_5 , укладено договір дарування квартири

АДРЕСА_3 .

42. Того ж дня, 03 грудня 2013 року, ОСОБА_1 подарував ці дві квартири, своїм дочкам, а саме ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , в інтересах яких, як законний представник діяла їх матір ОСОБА_4 .

43. Судами встановлено, що на день укладення договорів дарування квартир ОСОБА_1 володів двома земельними ділянками, що підтверджено:

- державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯД

№ 5122850, виданим 12 червня 2008 року Управлінням земельних ресурсів у Пустомитівському районі Львівської області на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки ВКІ № 586732 від 08 квітня 2008 року;

- державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ

№ 674152, виданим 10 червня 2011 року Управлінням Держкомзему у Пустомитівському районі Львівської області на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки № 1594 від 02 грудня 2009 року.

44. Зі складеного банком розрахунку заборгованості по кредитному договору вбачається, що ОСОБА_1 вносив кошти на погашення кредиту і станом на 09 листопада 2013 року прострочена заборгованість в нього була відсутня, а прострочена заборгованість, яка виникла з 10 грудня 2013 року була погашена 10 січня 2014 року.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

45. Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

46. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

47. Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

48. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

49. За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність (стаття 717 ЦК України).

50. Згідно з частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

51. Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

52. Частиною першою статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

53. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

54. Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

55. Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

56. Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.

57. Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані із зменшенням його платоспроможності) після виникнення у нього зобов`язання з повернення суми позики, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами щодо кредитора.

58. У постанові від 05 лютого 2025 року у справі № 757/52379/21-ц Верховний Суд звертав увагу на те, що договором, який вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір.

59. До обставин, які дозволяють кваліфікувати безоплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору зокрема, відноситься: безоплатність договору; момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа).

60. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника).

61. У постанові від 18 грудня 2024 року у справі № 916/379/23 Велика Палата Верховного Суду дійшла, зокрема, таких висновків: «…у силу гнучкості та різноманіття цивільних правовідносин вичерпний та закритий перелік обставин, за яких той чи інший правочин слід вважати фраудаторним, відсутній. Натомість Верховний Суд напрацював перелік обставин, які окремо або в сукупності можуть враховуватися при оцінці правочину як фраудаторного. Остаточну кваліфікацію певного правочину як фраудаторного повинен здійснювати суд в кожній конкретній справі виходячи із встановлених обставин».

62. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

63. У розглядуваній справі суди попередніх інстанцій встановили, що

13 грудня 2006 року між ВАТ «Універсал Банк» і ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 11-1/695к-06, згідно з яким кредитор надав позичальнику кошти у розмірі 304 000 доларів США, з кінцевим терміном повернення коштів по 12 грудня 2026 року, за користування якими позичальник зобов`язався сплачувати 12,5% річних.

64. З наданого банком розрахунку заборгованості по кредитному договору вбачається, що ОСОБА_1 вносив кошти на погашення кредиту. Зокрема, станом на 09 листопада 2013 року прострочена заборгованість була відсутня, а ОСОБА_1 на виконання зобов`язань за кредитним договором сплатив банку понад 300 000 доларів США, з яких 102 605,30 доларів США банк зарахував на погашення тіла кредиту. Прострочена заборгованість фактично виникла з 10 грудня 2013 року і була погашена при здійсненні

ОСОБА_1 платежу 10 січня 2014 року.

65. В забезпечення виконання зобов`язань по кредитному договору

№ 11-1/695к-06, ОСОБА_1 передав банку в іпотеку житловий будинок та земельну ділянку, за адресою: АДРЕСА_5 , а також були укладені договори поруки, за якими перед банком поручителями за кредитним договором виступила, зокрема

ОСОБА_4 .

66. Крім того, на день укладення оспорюваних договорів дарування квартир, ОСОБА_1 володів двома земельними ділянками.

67. Банк посилається на те, що після звернення стягнення на предмет іпотеки, непогашена заборгованість за рішенням суду у справі

№ 464/11343/14-ц становить 129 642,57 доларів США, а за рішенням суду у справі № 464/217/17 - 55 221,79 доларів США.

68. Проте, матеріали справи не містять відомостей як про те, що таке звернення стягнення відбулося, так і про вартість, за якою нерухоме майно було відчужене.

69. Доводи банку про те, що квартири були подаровані ОСОБА_1 його батьками, які мають заборгованість перед АТ «Універсал Банк» за кредитним договором № 11-1/545к-07, підлягають відхиленню з огляду на предмет позову, оскільки у розглядуваній справі банком заявлено вимоги про визнання недійсними договорів дарування, укладених ОСОБА_1 на користь своїх дітей, а не договорів, що укладені між ОСОБА_1 та його батьками.

70. Таким чином задоволення позовних вимог призведе до повернення спірних квартир у власність саме ОСОБА_1 , а не його батьків.

71. В межах розглядуваної справи банк не заявляв вимог про визнання недійсними договорів, на підставі яких ОСОБА_1 набув право власності на квартири, а його батьки не є учасниками цієї справи.

72. Колегія суддів також звертає увагу, що за відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень, рішенням Франківського районного суду м. Львова від 03 квітня 2019 року у справі № 465/6895/17 було звернуто стягнення на належні ОСОБА_1 нежитлові приміщення, вартістю 8 926 000 грн, як на іпотечне майно, яким було забезпечено, зокрема виконання зобов`язань за кредитним договором № 11-1/545к-07.

73. Враховуючи наведене, а також те, що ОСОБА_1 набув спірні квартири у 2013 року, після періоду належного виконання кредитного договору понад 6 років, за відсутності на час їх набуття простроченої заборгованості та вимог банку про дострокове повернення кредиту, за наявності у власності іншого майна, за рахунок якого було можливе виконання зобов`язань за кредитним договором, зокрема й обтяженого іпотекою, суди попередніх інстанцій обґрунтовано вказали на відсутність підстав для визнання оспорюваних правочинів недійсними через їх фраудаторність.

74. За обставинами цієї справи зобов`язання ОСОБА_1 були забезпечені наявним іншим майном, а також іпотекою і порукою. При цьому

ОСОБА_1 набув у власність квартири, які є предметом оспорюваних правочинів, після укладення кредитного договору та безоплатно, тобто не витрачав на їх придбання активів, за рахунок яких міг би розрахуватись з банком.

75. За встановлених обставин висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 серпня 2022 року у справі № 910/11027/18, від 07 вересня 2022 року у справі № 910/16579/20, від 18 грудня 2024 року у справі № 916/379/23, постановах Верховного Суду від 30 квітня 2020 року у справі № 19/49-10,

від 02 травня 2023 року у справі № 904/648/22, від 16 жовтня 2024 року у справі № 911/3706/23, від 13 серпня 2025 року у справі № 728/189/24, на які заявник посилається у касаційній скарзі.

76. Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд одночасно відмовив у задоволенні позову у зв`язку з його необґрунтованістю та спливом позовної давності, є помилковими, оскільки апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про відмову в позові через його необґрунтованість.

77. Інші доводи касаційної скарги переважно спрямовані на необхідність Верховному Суду здійснити переоцінку доказів у справі, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, визначені статтею 400 ЦПК України.

78. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду

від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц).

79. Оскаржувані судові рішення є достатньо вмотивованими та містять висновки суду щодо питань, які мають значення для вирішення справи.

80. В межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що судами попередніх інстанцій ухвалені оскаржені судові рішення із неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права.

81. Відповідно до першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального прав. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Універсал Банк», в інтересах якого діє адвокат Задорожний Антон Геннадійович, залишити без задоволення.

2. Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 04 лютого 2025 року та постанову Львівського апеляційного суду від 13 серпня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Сердюк В. В. Шипович