Постанова від 21 червня 2026 р. у справі №260/2262/23 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2026 року

м. Київ

справа № 260/2262/23

адміністративне провадження № К/990/676/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж. М.,

суддів - Єресько Л.О.,

Радишевської О.Р.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою Міністерства юстиції України

на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 19.07.2023 (головуючий суддя - Плеханова З.Б.)

та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24.10.2023 (головуючий суддя - Кузьмич С.М., судді - Довга О.І., Матковська З.М.)

у справі № 260/2262/23

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства юстиції України,

Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції,

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів, - Національного агентства України з питань державної служби,

про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Міністерства юстиції України (далі - відповідач-1), Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - відповідач-2), за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів, - Національного агентства України з питань державної служби, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ в.о. державного секретаря Міністерства юстиції України, директора Департаменту публічного права Л. Кравченко № 204/к від 03.03.2023 про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у Закарпатській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) з припиненням державної служби;

- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у Закарпатській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) з 07.03.2023, а також на державній службі;

- стягнути з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

2. На обґрунтування позовних вимог позивач указує, що оскаржуваним наказом позивача звільнено з посади з припиненням державної служби на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» у зв`язку з скороченням посади, яку обіймав позивач. Своє звільнення позивач уважає незаконним, оскільки відповідачем не було дотримано приписів статті 87 Закону України «Про державну службу» в частині надання пропозицій позивачу усіх вакантних рівнозначних посад, не враховано переважного права на залишення на роботі.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 19.07.2023, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24.10.2023, позов ОСОБА_1 задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано наказ № 204/к від 03.03.2023 в.о. державного секретаря Міністерства юстиції України, директора Департаменту публічного права Л. Кравченко № 204/к від 03.03.2023 «Про звільнення». Поновлено ОСОБА_1 на державній службі на посаді заступника начальника Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у Закарпатській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) з 07.03.2023. Стягнуто з західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 07.03.2023 по 19.07.2023 в розмірі 78 458, 52 грн.

4. При ухваленні рішення суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про недотримання відповідачем процедури звільнення позивача відповідно до статті 87 Закону України «Про державну службу». Підставою для такого висновку слугувало те, що відповідач не здійснив порівняльного аналізу продуктивності праці і кваліфікації з метою визначення працівника, який має переважне право на залишення на роботі; не запропонував рівнозначної посади позивачу, тим самим було допущено порушення принципу державної служби, встановленого пунктом 7 частини першої статті 4 Закону України «Про державну службу». Стверджуючи про незаконність оскаржуваного наказу, суди попередніх інстанцій керувалися тим, що вакантні посади заступників управлінь, які є рівнозначними посаді позивача, були запропоновані іншим посадовим особам ще до часу попередження позивача про звільнення у січні 2023 року, що, на думку судів попередніх інстанцій, свідчить про дискримінаційний характер.

Короткий зміст касаційної скарги та її обґрунтування

5. Не погодившись із ухваленими судовими рішеннями, Міністерством юстиції України подано до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, скаржник просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, постановити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

6. Підстави, на яких подана касаційна скарга, скаржник вказує пункти 1, 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

7. Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, заявник касаційної скарги зазначає про неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування статті 6, частин першої, третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 03.11.2022 у справі № 240/20237/20, у яких Верховний Суд наголосив, що правовідносини щодо звільнення між роботодавцем та працівником, зокрема, у разі реорганізації підприємства, виникають не з дати початку реорганізації, а з дати попередження працівника про зміну в майбутньому його становища, тобто можливого звільнення. У цьому аспекті скаржник зауважує про неправильне застосування судами наведених норм, що призвело до хибного висновку цих судів про те, що позивачу повинні були бути запропоновані вакантні посади, що були наявні з моменту реорганізації Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ).

8. Також скаржник посилається на неврахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладених у постанові від 26.01.2023 у справі № 140/318/21, щодо неможливості з боку суб`єкта призначення самостійно створювати документи, здійснювати дії, які не передбачені в цілому нормами Закону України «Про державну службу» чи іншими нормативно-правовими актами. Скаржник наголошує, що ні Закон України «Про державну службу», ні Кодекс законів про працю України не передбачають обов`язку здійснення суб`єктом призначення/роботодавцем порівняльного аналізу продуктивності праці, кваліфікації, тощо.

9. Обґрунтовуючи посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, автор касаційної скарги зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема, в частині відсутності в частині третій статті 87 Закону України «Про державну службу» початкового терміну після виникнення обставин, коли власник зобов`язаний попередити працівника про наступне звільнення, що зумовлює виключну правову проблему, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Скаржник зауважує, що відповідно до вимог частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» Міністерством юстиції України в повній мірі виконано обов`язок щодо винесення попередження про наступне вивільнення позивача та пропонування вакантних посад.

10. Крім того, скаржником указується на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема, висновку в частині застосування норми в частині третій статті 87 Закону України «Про державну службу» випадків, які можна вважати винятками при пропонуванні нижчої посади, з урахуванням наявного акта Уряду, який став підставою для фактичного скорочення рівнозначних посад, що зумовлює виключну правову проблему, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. У цій частині доводи касаційної скарги зводяться до того, що законодавством надано альтернативну можливість суб`єкту призначення пропонувати працівнику й нижчу посаду. Підкреслює, що у Міністерства юстиції України була відсутня фактична можливість запропонувати позивачу рівнозначну посаду, оскільки внаслідок реалізації постанови Кабінету Міністрів України від 16.08.2022 № 912 «Про реорганізацію міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції» відбулося зменшення штатної чисельності працівників та керівного складу (зокрема, скорочення посад категорії «Б», яку обіймав позивач).

11. У доводах касаційної скарги скаржник наголошує, що державним секретарем Міністерства юстиції України, як суб`єктом призначення позивача, у повному обсязі виконано обов`язок стосовно пропозиції посади, із застосуванням вимог частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу», - пропонування, як виняток, нижчої посади державної служби відповідно до категорії посад та рівню державного органу. З огляду на відсутність згоди на переведення на запропоновані посади та наявності письмових відмов позивача від запропонованої посади, оскаржуваним наказом позивача звільнено із займаної посади.

Позиція інших учасників справи

12. Національним агентством України з питань державної служби подано до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому підтримує касаційну скаргу Міністерства юстиції України, вважає, що судами неправильно застосовано норми права, просить задовольнити касаційну скаргу Міністерства юстиції України, рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, постановити нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.

13. У відзиві на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами скаржника не погоджується, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Рух касаційних скарг

14. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж.М., суддів: Мартинюк Н.М., Єресько Л.О. від 05.02.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Міністерства юстиції України.

15. Ухвалою Верховного Суду від 18.06.2026 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

16. Розпорядженням т.в.о. заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 18.06.2026 № 701/0/78-26 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 260/2262/23 у зв`язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Мартинюк Н.М.

17. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.06.2026 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючий суддя - Мельник-Томенко Ж.М., суддів: Єресько Л.О., Радишевську О.Р. для розгляду судової справи № 260/2262/23.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

18. Наказом в.о. державного секретаря Міністерства юстиції України Л. Кравченко від 21.12.2019 № 4086/к призначено ОСОБА_1 з 26.12.2019 на посаду заступника начальника Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у Закарпатській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) як переможця конкурсу в порядку переведення з посадовим окладом згідно зі штатним розписом, збереженням 6 рангу державного службовця в межах категорії «Б» посад державної служби та встановленням випробування строком шість місяців.

19. 09.06.2020 згідно з повідомленням державного секретаря Міністерства юстиції України випробування ОСОБА_1 пройдено успішно.

20. 18.01.2022 ОСОБА_1 ознайомлено з посадовою інструкцією заступника начальника Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у Закарпатській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), згідно з якою: категорія посади державної служби - Б; безпосередній керівник - начальник Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ); основні посадові обов`язки - здійснення керівництва та організація діяльністю міжрегіонального управління Міністерства юстиції у Закарпатській області.

21. Постановою Кабінету Міністрів України від 16.08.2022 № 912 «Про реорганізацію міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції» Уряд постановив реорганізувати такі міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції, зокрема, Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Львів) шляхом його приєднання до Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) з перейменуванням у Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції.

22. Пунктом 2 згаданої постанови установлено, що здійснення заходів, пов`язаних з реорганізацією міжрегіональних територіальних органів, згідно з пунктом 1 цієї постанови, покладається на Міністерство юстиції.

23. Наказами Міністерства юстиції України від 07.10.2022 № 437/к «Про затвердження структури та штатної чисельності», від 23.11.2022 № 5225/5 «Про затвердження структури та штатної чисельності», від 23.12.2022 № 5794/5 «Про затвердження структури та штатної чисельності» затверджено структуру та штатну чисельність Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції. Визначено: керівництво міжрегіонального управління - 5 штатних одиниць: начальник міжрегіонального управління - 1, перший заступник начальника міжрегіонального управління - 1, заступники начальника міжрегіонального управління - 2, заступник начальника міжрегіонального управління-начальник Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області - 1.

24. 13.01.2022 державним секретарем Міністерства юстиції України О. Богачовою заступнику начальника Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у Закарпатській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) надіслано ОСОБА_1 попередження про звільнення, згідно з яким, у зв`язку з реалізацією постанови Кабінету Міністрів України від 16.08.2022 № 912 «Про реорганізацію міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції» та затвердженням структури та штатної чисельності Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції повідомлено про скорочення посади заступника начальника Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у Закарпатській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), згідно якої: категорія посади державної служби - Б; безпосередній керівник - начальник Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ); проінформовано про перейменування Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства (м. Івано-Франківськ) у Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції; попереджено ОСОБА_1 про наступне звільнення із займаної посади та припинення державної служби відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності не раніше ніж через 30 календарних днів з дня доведення до відома цього попередження згідно зі статтею 9-1 Закону України «Про державну службу»; одночасно запропоновано ОСОБА_1 переведення на одну з посад державної служби, зазначених у листі Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 10.01.2023 № 3/14/152, згідно з додатком до попередження про звільнення; повідомлено, що у разі згоди на переведення на одну із запропонованих посад, необхідно подати відповідні заяви про звільнення за переведенням на ім`я державного секретаря Міністерства юстиції України та про призначення на ім`я начальника Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції в тридцятиденний строк з дня доведення до відома цього попередження згідно зі статтею 9-1 Закону України «Про державну службу»; повідомлено, що у разі відмови від переведення на одну із запропонованих посад ОСОБА_1 буде звільнено на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» з виплатою вихідної допомоги у розмірі двох середньомісячних заробітних плат.

25. 14.02.2023 ОСОБА_1 направив Державному секретарю Міністерства юстиції України О. Богачовій лист, в якому повідомив, що змушений відмовитися від запропонованих посад, оскільки жодна з них не є рівнозначною до займаної ним посади, а тому вважає, що така пропозиція позбавляє його права доступу до державної служби і носить дискримінаційний характер.

26. 24.02.2023 державний секретар Міністерства юстиції України О. Богачова направила лист ОСОБА_1 «Щодо зайняття посади», в якому повідомлено, що станом на день внесення позивачу попередження про звільнення від 13.01.2023 № 4595/14.3/31-23 рівнозначні вакантні посади державної служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, призначення на які здійснюється державним секретарем Міністерства юстиції України, відсутні, та запропоновано повторно переведення на одну з посад державної служби, зазначених у листі Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 20.02.2023.

27. 24.02.2023 ОСОБА_1 направив листа державному секретарю Міністерства юстиції України О. Богачовій, у якому повідомив про відмову від запропонованих посад, оскільки ці посади не є рівнозначними займаній ним посади.

28. Наказом в.о. державного секретаря Міністерства юстиції України, директора Департаменту публічного права Л. Кравченко від 03.03.2023 № 204/к «Про звільнення» звільнено ОСОБА_1 з посади заступника начальника Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у Закарпатській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) 06.03.2023 відповідно до пункту 1 частини першої, абзацу третього частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» у зв`язку із скороченням посади заступника начальника Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у Закарпатській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) з припиненням державної служби.

29. 03.03.2023 Західним міжрегіональним управлінням юстиції видано наказ № 509/03 «Про оголошення наказу Міністерства юстиції України від 03.03.2023 № 204/к «Про звільнення», яким наказано провести відповідні заходи та виплати ОСОБА_1 .

30. Указане зумовило звернення позивача до суду з цим позовом.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їх застосування

31. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

32. Стаття 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

33. Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України «Про державну службу».

34. Відповідно до частин другої та третьої статті 5 Закону України «Про державну службу» (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

35. За правилами пункту 4 частини першої статті 83 Закону України «Про державну службу» державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону).

36. Згідно із пунктом 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

37. Частиною третьою статті 87 Закону України «Про державну службу» передбачено, що суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.

Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

38. За правилами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

39. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).

40. Надаючи оцінку оскаржуваним судовим рішенням у межах доводів касаційної інстанції, які стали підставою для відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд виходить із такого.

41. Нагадаємо, що підставою для відкриття касаційного провадження на підставі указаної норми процесуального закону було посилання скаржника на неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень статті 6, частин першої, третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 03.11.2022 у справі № 240/20237/20. В означеній постанові Верховний Суд наголосив, що правовідносини щодо звільнення між роботодавцем та працівником, зокрема, у разі реорганізації підприємства виникають не з дати початку реорганізації, а з дати попередження працівника про зміну в майбутньому його становища, тобто можливого звільнення. Указане твердження підтверджується і тим, що трудове законодавство саме з цього моменту покладає обов`язок на роботодавця пропонувати працівнику вакантні посади. Припиняються ці відносини з моменту звільнення працівника.

42. У цьому аспекті необхідно зауважити, що текст частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу», яка підлягала застосуванню при вирішенні спору у справі № 240/20237/20, відрізняється від редакції статті 87 Закону України «Про державну службу», яка є чинною на момент виникнення спірних правовідносин (і застосовується при вирішенні спору в цій справі). Вирішальним при вирішення спору у справі № 240/20237/20, з огляду на доводи заявника касаційної скарги про недоведеність відповідачем неможливості запропонувати позивачу будь-яку вакантну посаду, було встановлення моменту виникнення спірних правовідносин, ураховуючи неодноразове внесення змін до Закону України «Про державну службу». У справі № 240/20237/20 Верховний Суд урахував, що на момент попередження позивача про зміни організаційно-штатної структури органу та скорочення посади, яку обіймав позивач, частина третя статті 87 Закону України «Про державну службу» діяла у редакції Закону України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 14.01.2020 № 440-IX, якою вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення. Саме із цих підстав ключовим при вирішенні справи № 240/20237/20 було встановлення моменту виникнення спірних правовідносин, що впливало на результат вирішення спору № 240/20237/20.

43. З огляду на відмінність редакції статті 87 Закону України «Про державну службу», яка застосована судом при вирішенні справи № 240/20237/20, від редакції статті 87 Закону України «Про державну службу», що підлягає застосуванню при вирішенні спірних правовідносин, висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 03.11.2022 у справі № 240/20237/20, не можуть слугувати прикладом правозастосування в контексті спірних правовідносин.

44. Оцінюючи посилання скаржника про неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 26.01.2023 у справі № 140/318/21, Суд зазначає таке.

45. При встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, як на підставу для перегляду оскаржуваних рішень за пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів. У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.

46. У контексті доводів скаржника необхідно зауважити, що у справі № 140/318/21 правовідносини пов`язані із звільненням позивача у зв`язку з отриманням негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності (пункт 3 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу»).

47. З урахуванням викладеного, Суд констатує, що правовідносини у цій справі та у справі № 140/318/21 не є подібними, оскільки у них різні правові підстави для звільнення та відмінне нормативно-правове врегулювання спірних правовідносин.

48. Зважаючи на це Суд не знаходить підстав для необхідності врахування висновків Верховного Суду у названих скаржником справах під час вирішення цієї справи.

49. Щодо доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття провадження на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд зазначає таке.

50. Так, за правилами частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» при скороченні чисельності або штату державних службовців, скороченні посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу на суб`єкта призначення або керівника державної служби покладено обов`язок щодо працевлаштування державних службовців, які попереджаються про наступне звільнення, а саме з моменту виникнення обставин, які зумовлюють їх можливе вивільнення.

51. Одночасно з попередженням про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» державному службовцю має бути запропонована відповідна рівнозначна, а за відсутності відповідної рівнозначної - нижча посада державної служби. При цьому така посада має відповідати професійній підготовці і професійній компетентності державного службовця.

52. У цій справі суди встановили, що вакантні посади заступників управлінь, які є рівнозначними посаді позивача були запропоновані іншим посадовим особам ще до часу попередження позивача про звільнення, що спонукало до висновку цих судів, що позивач був поставлений не в однакові умови переведення на рівнозначну посаду, що свідчить про дискримінаційний характер.

53. Отже, одним із мотивів для висновку судів попередніх інстанцій про протиправність спірного наказу слугувало те, що особи, які зайняли вакантні посади державної категорії «Б» заступників начальника Західного міжрегіонального управління, які є рівнозначними посаді, яку обіймав позивач, були попереджені про звільнення в жовтні-грудні 2022 року, тоді як позивача попереджено про звільнення 13.01.2023, коли рівнозначні посади вже були відсутні.

54. З цих підстав скаржник ставить питання перед Верховним Судом щодо визначення початкового терміну після виникнення обставин, коли власник зобов`язаний попередити працівника про наступне звільнення.

55. Відповідаючи на поставлене запитання Верховний Суд зазначає, що чинне законодавство не містить визначення початкового терміна, коли суб`єкт призначення або керівник державної служби зобов`язаний попередити державного службовця про наступне звільнення. Важливе лише дотримання визначеного строку попередження державного службовця.

56. Попередження одночасно всіх державних службовців, посада яких скорочується, не є обов`язковою вимогою закону.

57. У цій справі виникла така ситуація, за якої одні державні службовці були попереджені про звільнення раніше із можливістю працевлаштування на рівнозначній посаді, а інші, -зокрема, позивач повідомлений зі спливом часу, коли рівнозначні посади були відсутні.

58. Верховний Суд ураховує, що внаслідок реалізації постанови Кабінету Міністрів України від 16.08.2022 № 912 «Про реорганізацію міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції» відбулося скорочення чисельності заступників начальника управління з 12 одиниць до 3. Отже, 9 штатних одиниць заступників начальника управління було скорочено.

59. У зв`язку із цим у відповідача виник обов`язок про попередження 9 заступників начальника управління про наступне звільнення.

60. Очевидним є те, що у відповідача відсутня фактична можливість запропонувати усім 9 заступникам начальника управління рівнозначну посаду.

61. Водночас з цією метою законодавець у приписах частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» поклав обов`язок на суб`єкта призначення/керівника державної служби враховувати переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.

62. Недотримання цього обов`язку, як і невмотивоване (необґрунтоване) надання переваги одному державному службовцю над іншим (коли йдеться про переведення в рамках скорочення чисельності і штату державних службовців), має наслідком порушення принципу забезпечення рівного доступу до державної служби, який визначено у статті 4 Закону України «Про державну службу».

63. Суд зауважує, що Закон України «Про державну службу» не регламентує як саме (за якою процедурою, на основі яких документів) має визначатися рівень кваліфікації і продуктивності праці, проте це питання було предметом дослідження Верховним Судом у постанові від 11.07.2018 у справі № 816/1232/17.

64. У згаданій постанові Верховний Суд висловився щодо того, яким чином роботодавець може визначити хто з працівників має право на переважне залишення на роботі.

65. Так, Верховний Суд, зокрема, зазначив: «При проведенні вивільнення орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, за його згодою на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника.

Тому при вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов`язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці.

Для такої перевірки повинні досліджуватись документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов`язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм виробітку (продуктивність праці), про розширення зони обслуговування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо. Однією з істотних ознак більш високої продуктивності праці є дисциплінованість працівника. Тому при застосуванні положень статті 42 Кодексу законів про працю України щодо переважного права на залишення на роботі слід враховувати, в тому числі і наявність дисциплінарного стягнення.

Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 Кодексу законів про працю України.

Для виявлення працівників, які мають це право, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Такий аналіз може бути проведений шляхом приготування довідки у довільній формі про результати порівняльного аналізу з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного перед іншим на залишення на роботі. Тобто, ці обставини повинен з`ясовувати сам суб`єкт владних повноважень, приймаючи відповідне рішення».

66. У постанові від 25.01.2023 у справі № 600/752/22-а суд касаційної інстанції зазначив, що запропоновані у постанові Верховного Суду від 11.07.2018 у справі № 816/1232/17 підходи/способи не є вичерпними. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може зважити також на інші обставини, які, як він уважає, можуть мати значення для визначення того з державних службовців, хто є більш кваліфікованим і продуктивним у роботі. Важливо те, що визначення переважного права на залишенні на роботі має бути обґрунтованим і певним чином об`єктивованим (вираженим назовні, оформленим) для розуміння того, як відбувався цей процес, особливо тими, кого це стосується.

67. Судами попередніх інстанцій установлено, що відповідачем не здійснено порівняльного аналізу продуктивності праці і кваліфікації з метою визначення працівника, який має переважне право на залишення на роботі.

68. За відсутності порівняльного аналізу продуктивності праці і кваліфікації заступників начальника управління, Верховний Суд поділяє висновок судів попередніх інстанцій, що оскаржуваний наказ не може відповідати критеріям, які визначені частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

69. З наведеного випливає і надання відповіді на інше питання, поставлене скаржником у касаційній скарзі, а саме про які винятки зазначено у частині третій статті 87 Закону України «Про державну службу», за яких суб`єкт призначення може пропонувати державному службовцю нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей.

70. Так, за умови здійснення суб`єктом призначення/керівником державної служби порівняльного аналізу продуктивності праці і кваліфікації з метою визначення працівника, який має переважне право на залишення на роботі та за умови відсутності у суб`єкта призначення можливості пропонування рівнозначної посади державної служби, суб`єкт призначення може запропонувати державному службовцю наявну вакантну нижчу посаду державної служби відповідно до його професійної підготовки та професійних компетентностей.

71. Підсумовуючи наведене, Суд констатує, що переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

72. Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

73. Зважаючи на приписи статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Висновки щодо розподілу судових витрат

74. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 139, 327, 341, 345, 349, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Міністерства юстиції України залишити без задоволення.

2. Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 19.07.2023 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24.10.2023 у справі № 260/2262/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ж.М. Мельник-Томенко

Судді Л.О. Єресько

О.Р. Радишевська