Рішення від 16 червня 2026 р. у справі №990/146/26 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

РІШЕННЯ

Іменем України

17 червня 2026 року

м. Київ

справа №990/146/26

адміністративне провадження № П/990/146/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Блажівська Н.Є.

суддів: Білоуса О.В., Васильєвої І.А., Шишова О.О., Желтобрюх І.Л.

розглянувши у письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити ді

УСТАНОВИВ:

1. ПРОЦЕДУРА

29 квітня 2026 року до Верховного Суду як суду першої інстанції надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , Позивач) до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС України, Комісія, Відповідач), в якій вона просить:

визнати протиправним та скасувати пункт 2 рішення ВККС України від 15 січня 2026 року № 10/ас-26 «Про встановлення результатів спеціальної перевірки, дослідження досьє, проведення співбесіди та визначення результатів кваліфікаційного оцінювання кандидата на посаду судді апеляційного загального суду ОСОБА_1 в межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14.09.2023 №94/зп-23».

зобов`язати ВККС України повторно оцінити відповідність кандидата на посаду судді апеляційного загального суду ОСОБА_1 критеріям особистої компетентності, соціальної компетентності, а також доброчесності і професійної етики з урахуванням висновків, викладених судом.

визнати протиправним та скасувати рішення ВККС України №105/ас-26 від 30 березня 2026 року «Про підтвердження здатності кандидата на посаду судді ОСОБА_1 здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді в межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14.09.2023 № 94/зп-23 (зі змінами)».

зобов`язати ВККС України у пленарному складі повторно розглянути питання щодо підтвердження здатності ОСОБА_1 здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді з урахуванням правової оцінки, наданої у рішенні Верховного Суду.

30 квітня 2026 року Верховний Суд постановив ухвалу, якою відмовив у задоволенні заяви про самовідвід судді Блажівської Н.Є. від участі у розгляді справи №990/146/26

Верховний Суд ухвалою від 30 квітня 2026 року визнав неповажними наведені Позивачем причини пропуску строку звернення до суду з позовними вимогами про визнання протиправним та скасування пункту 2 рішення ВККС України від 15 січня 2026 року № 10/ас-26 «Про встановлення результатів спеціальної перевірки, дослідження досьє, проведення співбесіди та визначення результатів кваліфікаційного оцінювання кандидата на посаду судді апеляційного загального суду Позивача в межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23», а також про зобов`язання ВККС України повторно оцінити відповідність Позивача як кандидата на посаду судді апеляційного загального суду критеріям особистої компетентності, соціальної компетентності, доброчесності та професійної етики з урахуванням висновків суду.

Цією ж ухвалою Верховний Суд залишив позовну заяву без руху, надавши Позивачу десятиденний строк з дня вручення копії ухвали для усунення виявлених недоліків, та роз`яснив, що у разі їх неусунення у встановлений строк, а також якщо причини пропуску строку звернення до суду будуть визнані неповажними, позовну заяву буде повернуто.

На виконання вимог ухвали Позивач подала заяву, в якій просила:

- визнати поважними причини пропуску строку на подання позовної заяви ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування пункту 2 рішення ВККС України № 10/ас-26 від 15 січня 2026 року, зобов`язання ВККС України повторно оцінити відповідність кандидата на посаду судді апеляційного загального суду ОСОБА_1 критеріям особистої компетентності, соціальної компетентності, а також доброчесності і професійної етики з урахуванням висновків, викладених судом.

- поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду з адміністративним позовом до ВККС України про визнання протиправним та скасування пункту 2 рішення ВККС України № 10/ас-26 від 15 січня 2026 року, зобов`язання ВККС України повторно оцінити відповідність кандидата на посаду судді апеляційного загального суду ОСОБА_1 критеріям особистої компетентності, соціальної компетентності, а також доброчесності і професійної етики з урахуванням висновків, викладених судом.

З урахуванням означених доводів 12 травня 2026 року Верховний Суд постановив ухвалу про відкриття провадження у цій справі. При цьому суд зазначив, що доводи Позивача щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду та надані на їх підтвердження докази підлягають перевірці під час судового розгляду у взаємозв`язку з іншими обставинами справи. Оскільки така оцінка не видавалася можливою до початку розгляду справи по суті, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відкриття провадження до вирішення питання щодо дотримання Позивачем строку звернення до суду.

27 травня 2026 року Представник Відповідача подав клопотання, в якому просив залишити без розгляду адміністративний позов ОСОБА_1 до ВККС України про визнання протиправним та скасування пункту 2 рішення ВККС України від 15 січня 2026 року № 10/ас-26, зобов`язання вчинити певні дії.

28 травня 2026 до Верховного Суду надійшов відзив на позовну заяву.

Ухвалою від 16 квітня 2026 року Верховний Суд:

- відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду з позовними вимогами щодо визнання протиправним та скасування пункту 2 рішення ВККС України від 15 січня 2026 року № 10/ас-26 «Про встановлення результатів спеціальної перевірки, дослідження досьє, проведення співбесіди та визначення результатів кваліфікаційного оцінювання кандидата на посаду судді апеляційного загального суду ОСОБА_1 в межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14.09.2023 №94/зп-23» та зобов`язання ВККС України повторно оцінити відповідність кандидата на посаду судді апеляційного загального суду ОСОБА_1 критеріям особистої компетентності, соціальної компетентності, а також доброчесності і професійної етики з урахуванням висновків, викладених судом.

- визнав неповажними наведені ОСОБА_1 підстави пропуску строку звернення до суду з позовними вимогами про: визнання протиправним та скасування пункт 2 рішення ВККС України від 15 січня 2026 року № 10/ас-26 «Про встановлення результатів спеціальної перевірки, дослідження досьє, проведення співбесіди та визначення результатів кваліфікаційного оцінювання кандидата на посаду судді апеляційного загального суду ОСОБА_1 в межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14.09.2023 №94/зп-23»; зобов`язання ВККС України повторно оцінити відповідність кандидата на посаду судді апеляційного загального суду ОСОБА_1 критеріям особистої компетентності, соціальної компетентності, а також доброчесності і професійної етики з урахуванням висновків, викладених судом.

- клопотання ВККС України задовольнив;

- позов ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії України залишив без розгляду в частині позовних вимог про: визнання протиправним та скасувати пункт 2 рішення Вищої кваліфікаційної комісії України від 15 січня 2026 року № 10/ас-26 «Про встановлення результатів спеціальної перевірки, дослідження досьє, проведення співбесіди та визначення результатів кваліфікаційного оцінювання кандидата на посаду судді апеляційного загального суду ОСОБА_1 в межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14.09.2023 №94/зп-23»; зобов`язання ВККС України повторно оцінити відповідність кандидата на посаду судді апеляційного загального суду ОСОБА_1 критеріям особистої компетентності, соціальної компетентності, а також доброчесності і професійної етики з урахуванням висновків, викладених судом.

3 червня 2026 року до Суду надійшли додаткові пояснення Відповідача та відповідь на відзив та додаткові докази у справі.

Цього ж дня Позивач подала клопотання про витребування доказів у справі, яке Верховний Суд протокольною ухвалою від 4 червня 2026 року залишив без задоволення.

Крім того, Позивач подавала клопотання про долучення відповідних доказів у справі.

У судовому засіданні, яке відбулось 17 червня 2026 року, сторони висловили свою думку щодо викладених обставин, а після судового засідання подали заяви щодо розгляду справи у порядку письмового провадження.

З урахуванням вимог частини третьої статі 194 КАС України розгляд справи продовжено в письмовому провадженні.

З огляду на залишення позову без розгляду в частині вимог щодо оскарження рішення ВККС України від 15 січня 2026 року № 10/ас-26, предметом судового контролю та правового аналізу у цій справі є рішення ВККС України у пленарному складі від 30 березня 2026 року № 105/ас-26, яким Позивача визнано такою, що не підтвердила здатності здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді.

2. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Указом Президента України від 24 квітня 2012 № 286/2012 ОСОБА_1 призначено строком на п`ять років на посаду судді Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області.

Указом Президента України від 12 грудня 2019 року № 900/2019 ОСОБА_1 призначено на посаду судді цього суду безстроково.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 12 січня 2021 року № 10/0/15-21 суддю Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА_1 відряджено до Київського районного суду міста Одеси для здійснення правосуддя строком на один рік із 26 січня 2021 року.

Рішенням Комісії від 24 вересня 2019 року № 816/ко-19 суддю Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА_1 визнано такою, що відповідає займаній посаді.

Рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами) оголошено конкурс на зайняття 550 вакантних посад суддів в апеляційних судах (далі - Конкурс).

До Комісії у встановлений строк із заявою про участь у Конкурсі звернулася ОСОБА_1 як особа, яка відповідає вимогам, визначеним пунктом 1 частини першої статті 28 Закону, тобто має стаж роботи на посаді судді не менше 5 років.

Рішенням Комісії від 04 березня 2024 року № 84/ас-24 ОСОБА_1 допущено до проходження кваліфікаційного оцінювання та участі в Конкурсі.

Рішенням Комісії від 16 жовтня 2024 року № 319/зп-24 затверджено кодовані та декодовані результати тестування загальних знань у сфері права та знань зі спеціалізації апеляційного загального суду в межах Конкурсу. ОСОБА_1 допущено до другого етапу кваліфікаційного іспиту - тестування когнітивних здібностей.

Рішенням Комісії від 13 січня 2025 року № 9/зп-25 затверджено кодовані та декодовані результати тестування когнітивних здібностей. ОСОБА_1 допущено до третього етапу кваліфікаційного іспиту - виконання практичного завдання зі спеціалізації апеляційного загального суду (цивільна спеціалізація).

Рішенням Комісії від 17 квітня 2025 року № 89/зп-25 затверджено декодовані результати виконання практичного завдання та загальні результати першого етапу «Складання кваліфікаційного іспиту» кваліфікаційного оцінювання кандидатів на посади суддів апеляційних загальних судів у межах Конкурсу. ОСОБА_1 допущено до другого етапу кваліфікаційного оцінювання «Дослідження досьє та проведення співбесіди».

Відповідно до рішення Комісії від 30 липня 2025 року № 143/зп-25 здійснено повторний автоматизований розподіл справ (документів) кандидатів на посади суддів Одеського апеляційного суду в межах Конкурсу.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу між членами Комісії від 01 серпня 2025 року доповідачем у справі визначено члена Комісії ОСОБА_2 .

За результатами спеціальної перевірки ОСОБА_1 уповноваженими працівниками секретаріату Комісії складено довідку від 30 вересня 2025 року № 21.2-507/25.

Запити про надання відомостей стосовно кандидата надіслано до Державної судової адміністрації України, Міністерства охорони здоров`я України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства юстиції України, Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Національного агентства з питань запобігання корупції, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Департаменту кримінального аналізу Національної поліції України.

З наданих на запит Комісії відповідей не отримано інформації, що перешкоджає ОСОБА_1 зайняттю посади, яка передбачає зайняття відповідального або особливо відповідального становища, та посади з підвищеним корупційним ризиком.

Громадська рада доброчесності (далі також - ГРД) 1 січня 2026 року надала Комісії висновок про невідповідність кандидата на посаду судді ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики.

ГРД зазначала, що за результатами аналізу судової практики кандидата у справах про позбавлення батьківських прав встановлено, що після 24 лютого 2022 року вона ухвалила 102 рішення у цій категорії справ, з яких 89 - про задоволення позовів. Із них 26 рішень (близько 29,2 %) ухвалено за позовами батьків-чоловіків. Водночас до початку повномасштабної агресії кількість розглянутих кандидатом справ цієї категорії становила 33, що свідчить про істотне зростання інтенсивності розгляду таких справ у період дії воєнного стану.

Аналіз окремих судових рішень, ухвалених кандидатом, на переконання ГРД, свідчить про наявність низки характерних ознак, а саме:

значна кількість справ розглядалася у стислі строки (близько одного - півтора місяця), нерідко у формі заочного розгляду або за умови визнання позову відповідачкою;

мотивувальні частини рішень мають подібний зміст і містять узагальнені формулювання без належної індивідуалізації обставин;

у більшості справ відсутні відомості про з`ясування та врахування позиції дитини, яка досягла відповідного віку, як цього вимагають норми сімейного законодавства та міжнародні стандарти захисту прав дитини.

ГРД звертала увагу, що позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, застосування якого допускається лише за наявності доведених обставин винної поведінки батьків та за умови, що такий захід відповідає найкращим інтересам дитини. На цьому неодноразово наголошував Верховний Суд у своїй усталеній практиці.

Зокрема, у постанові Верховного Суду від 11 червня 2021 року у справі № 758/9706/18 зазначено, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом і може застосовуватися лише у виняткових випадках, за умови доведення винної поведінки батьків та неможливості змінити їх ставлення до виконання батьківських обов`язків. Аналогічні підходи підтверджені у постановах Верховного Суду від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 29 листопада 2023 року у справі № 607/15704/22 та від 20 грудня 2023 року у справі № 522/20260/21.

Водночас аналіз окремих рішень кандидата свідчить, що у ряді випадків позови про позбавлення батьківських прав задовольнялися переважно на підставі висновків органу опіки та піклування, які мали загальний характер, а також заяв відповідачок про визнання позову або згоду на позбавлення їх батьківських прав. Зокрема мотивувальні частини таких рішень не містять належної оцінки доказів щодо наявності винної поведінки матері, встановлення виключних обставин або обґрунтування неможливості застосування менш суворих заходів.

З огляду на наведене ГРД звернула увагу, що системний характер ухвалення рішень про позбавлення батьківських прав у період дії воєнного стану, їх подібність за фактичними обставинами та мотивуванням, а також вирішальна роль формального визнання позову відповідачками можуть створювати враження формального підходу до розгляду справ цієї категорії. У контексті загальної мобілізації та суспільно відомих ризиків використання судових рішень у справах про позбавлення батьківських прав як інструменту для уникнення мобілізації потребує від судді підвищеного стандарту ретельності при перевірці доводів сторін та доказів.

На думку ГРД, сукупність зазначених обставин - системність ухвалення рішень про позбавлення батьківських прав у період воєнного стану, шаблонність мотивувальних частин рішень, відсутність належної індивідуалізованої оцінки винної поведінки батьків та обґрунтування застосування крайнього заходу - свідчить про відступ кандидата від стандартів належного здійснення правосуддя.

У зв`язку з викладеним у розсудливої та поінформованої особи, на переконання ГРД, можуть виникнути обґрунтовані сумніви щодо здатності ОСОБА_1 здійснювати правосуддя неупереджено, незалежно та з дотриманням підвищеного стандарту ретельності, необхідного при вирішенні справ про позбавлення батьківських прав, особливо в умовах воєнного стану.

На спростування висновку ГРД кандидатом ОСОБА_1 надані пояснення.

Комісією у складі колегії 15 січня 2026 року проведено співбесіду з кандидатом ОСОБА_1 , досліджено матеріали досьє, зокрема висновок ГРД, усні та письмові пояснення кандидата, загальновідому та загальнодоступну інформацію щодо кандидата, а також інші обставини, документи та матеріали.

Відповідно до рішення Комісії від 15 січня 2026 року № 10/ас-25 за результатами проходження процедури кваліфікаційного оцінювання кандидат на посаду судді апеляційного загального суду ОСОБА_1 набрала 689,30 бала.

У рішенні обґрунтовано кількість набраних балів за результатами оцінювання відповідності кандидата на посаду судді за визначеними законом критеріями. За результатами складеного кваліфікаційного іспиту ОСОБА_1 набрала 356,30 бала; за критерієм особистої компетентності - 39 балів; за критерієм соціальної компетентності - 39 балів; за критеріями доброчесності та професійної етики - 255 балів.

Таким чином, за результатами проходження процедури кваліфікаційного оцінювання кандидат на посаду судді апеляційного загального суду ОСОБА_1 набрала 689,30 бала, що більше 75 відсотків суми максимального можливого бала за оцінювання цих критеріїв.

Комісією у пленарному складі проведено співбесіду з кандидатом 30 березня 2026 року.

Відеозапис проведеного засідання розміщено за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1 (часові мітки: 41:37 -1:58:07).

Як убачається з відеозапису співбесіди, основна частина запитань членів ВККС України була зосереджена на висновку ГРД про невідповідність Позивача критеріям доброчесності та професійної етики.

Зокрема, предметом обговорення стала значна кількість ухвалених Позивачкою після 24 лютого 2022 року рішень у справах про позбавлення батьківських прав та визначення місця проживання дітей. Члени Комісії звертали увагу на статистичні показники таких справ, строки їх розгляду, особливості процесуального порядку ухвалення рішень, а також на обставини, викладені у висновку ГРД щодо можливих ризиків використання відповідних судових рішень для отримання відстрочки чи звільнення від мобілізації.

Відповідаючи на поставлені запитання, Позивач не погодилася з висновками ГРД та пояснила збільшення кількості розглянутих нею сімейних справ зміною спеціалізації суддів та перерозподілом навантаження у суді після початку повномасштабного вторгнення. Також вона зазначила, що строки розгляду відповідних справ відповідали вимогам процесуального законодавства, а ухвалення рішень у підготовчому судовому засіданні було зумовлене визнанням позовів відповідачами у випадках, прямо передбачених ЦПК України.

Крім того, Позивач надала пояснення щодо особливостей здійснення правосуддя в умовах воєнного стану, зміни судової практики після ухвалення Верховним Судом відповідних правових висновків, а також щодо врахування думки дитини під час розгляду сімейних спорів.

Рішенням ВККС України №105/ас-26 від 30 березня 2026 року «Про підтвердження здатності кандидата на посаду судді ОСОБА_1 здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді в межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14.09.2023 № 94/зп-23 (зі змінами)» вирішила визнати ОСОБА_1 такою, що не підтвердила здатності здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді.

Обґрунтовуючи свою позицію, Комісія указала, що:

- під час розгляду зазначених справ кандидатом не було забезпечено належного рівня обґрунтованості судових рішень та повноти дослідження обставин справи. Зокрема, у судових рішеннях часто відсутні конкретні мотиви прийняття окремих процесуальних рішень, а використання узагальнених формулювань не дає змоги встановити реальні підстави для їх ухвалення.

- розгляд окремих справ у стислі строки, за відсутності сторін та представників органу опіки і піклування, без з`ясування думки дитини свідчить про недотримання кандидатом необхідного рівня ретельності та обачності під час розгляду справ, що безпосередньо стосуються прав та інтересів дітей.

- в умовах воєнного стану та підвищеної суспільної уваги до судових рішень у спорах, пов`язаних із сімейними правовідносинами, суддя повинен демонструвати особливо високий рівень професійної відповідальності, обґрунтованості рішень та прозорості здійснення правосуддя. Натомість встановлені обставини свідчать про те, що дії кандидата не повною мірою відповідали таким стандартам.

Крім того, як зазначила ВККС у рішенні, вимоги статті 3 Кодексу суддівської етики, затвердженого рішенням ХІ чергового з`їзду суддів України від 22 лютого 2013 року, зобов`язують суддю зважати на постійну увагу суспільства та демонструвати високі стандарти поведінки з метою зміцнення довіри до судової влади та утвердження авторитету правосуддя.

Забезпечити авторитет правосуддя буде неможливо, якщо суд при здійсненні правосуддя не забезпечить «демонстрації здійснення правосуддя», а тому суд має не допускати не тільки порушення строків розгляду справи, але й уникати «аномально швидкого здійснення правосуддя».

Вища рада правосуддя 28 серпня 2025 року № 1814/0/15-25 розпочала заходи, спрямовані на захист авторитету суду, оскільки «статистика щодо судів України дійсно показує нетипове збільшення справ, пов`язаних із сімейними відносинами. Очевидно, що не всі вони є штучними або спрямованими на сприяння в ухиленні від мобілізації, але такі дані породжують обґрунтовані сумніви».

Зазначені обставини, на переконання ВККС, свідчать про порушення кандидатом стандартів професійної етики та поведінки судді, визначених Кодексом суддівської етики, а також про недотримання обов`язку судді демонструвати поведінку, яка забезпечує довіру суспільства до судової влади та утвердження авторитету правосуддя.

Під час закритого обговорення «за» підтвердження здатності кандидата на посаду судді ОСОБА_1 здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді проголосувало сім членів Комісії ( ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ), «Проти» - вісім членів Комісії ( ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 ).

Не погодившись з рішенням Комісії, Позивач звернулася до Верховного Суду з цим позовом.

3. АРГУМЕНТИ СТОРІН

ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧА

Обґрунтовуючи позовні вимоги в частині, що стосуються протиправності рішення ВККС України від 30 березня 2026 року № 105/ас-26, ОСОБА_1 зазначає, що воно є протиправним та підлягає скасуванню.

На обґрунтування своєї позиції Позивач вказує, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам щодо вмотивованості та обґрунтованості, оскільки не містить належного правового обґрунтування та посилань на конкретні фактичні обставини, які б свідчили про її невідповідність критеріям професійної етики та доброчесності. На думку Позивача, Комісія поклала в основу рішення припущення та оціночні судження, не навівши достатніх доказів умисного порушення нею етичних стандартів.

Також Позивачка вважає, що Комісія допустила непослідовність під час оцінювання одних і тих самих обставин. Зокрема, рішенням ВККС від 15 січня 2026 року № 10/ас-26 обставини, пов`язані з розглядом нею справ про позбавлення батьківських прав, були підставою лише для зниження балів за критерієм сумлінності, тоді як у подальшому ці самі факти без наведення нових обставин стали підставою для висновку про невідповідність критерію професійної етики та доброчесності. На переконання в це свідчить про довільну зміну підходу до оцінювання та порушення принципу правової визначеності.

Заперечуючи висновки Комісії щодо нетипового збільшення кількості справ про позбавлення батьківських прав та швидкості їх розгляду після 24 лютого 2022 року, Позивач зазначає, що її спеціалізація була відновлена 10 лютого 2022 року після тривалої перерви, а скорочення кількості суддів, які розглядали відповідну категорію справ, спричинило концентрацію таких справ у її провадженні. Крім того, Позивач звертає увагу на збільшення населення району за рахунок внутрішньо переміщених осіб та зазначає, що практика задоволення позовів батьків про позбавлення матерів батьківських прав існувала і до початку повномасштабного вторгнення. Щодо строків розгляду справ Позивач наголошує, що законодавство не містить поняття «аномально швидкий розгляд», а під час здійснення правосуддя вона керувалася принципом невідкладності розгляду справ, які стосуються прав та інтересів дітей.

Позивач також не погоджується з висновками щодо недостатнього дослідження обставин у відповідних справах та зазначає, що під час їх розгляду досліджувалися висновки органів опіки та піклування, акти обстеження умов проживання, характеристики, довідки з навчальних закладів, висновки психологів, показання свідків та інші докази. Відсутність заслуховування думки дитини у частині справ Позивач пояснює малолітнім віком дітей, тогочасною судовою практикою та відсутністю відповідних клопотань учасників справи. При цьому вона зазначає, що після зміни підходів у практиці Верховного Суду та Європейського суду з прав людини наприкінці 2023 року змінила власний підхід до вирішення таких справ.

Крім того, Позивач стверджує, що Комісія фактично вийшла за межі своїх повноважень, здійснивши оцінку законності та обґрунтованості судових рішень, які набрали законної сили та не були скасовані в установленому законом порядку. На її думку, така діяльність становить втручання у незалежність судді та суперечить міжнародним стандартам оцінювання суддів.

Також Позивач посилається на допущені під час пленарного засідання Комісії процедурні порушення, зокрема залишення окремими членами Комісії зали засідання під час співбесіди та несвоєчасне надання повного тексту рішення.

Окремо Позивач зазначає про можливу упередженість під час оцінювання її діяльності, пов`язану з її участю у професійній асоціації та публічно висловленою позицією щодо питань судової реформи.

З огляду на викладене Позивач вважає, що оскаржуване рішення ґрунтується на припущеннях, не містить належних доказів порушення нею вимог професійної етики та доброчесності, не враховує наданих пояснень і доказів, а тому є свавільним та таким, що порушує принцип верховенства права.

ПОЗИЦІЯ ВІДПОВІДАЧА

Заперечуючи проти задоволення позову, Відповідач зазначає, що рішення ВККС України від 30 березня 2026 року № 105/ас-26 є законним, обґрунтованим та прийнятим у межах наданих законом повноважень.

На обґрунтування своєї позиції Відповідач вказує, що оскаржуване рішення ухвалено пленарним складом Комісії відповідно до вимог законодавства за результатами кваліфікаційного оцінювання Позивача. При цьому Позивач не набрала необхідної кількості голосів членів Комісії для підтвердження здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді.

Відповідач не погоджується з доводами Позивача щодо невмотивованості рішення та зазначає, що в ньому наведено достатні підстави і мотиви для висновку про невідповідність Позивача критеріям професійної етики та доброчесності. Зокрема, під час оцінювання Комісією було встановлено обставини, які, на її переконання, свідчать про неналежний рівень обґрунтованості окремих судових рішень, недостатню повноту дослідження обставин у справах, що стосуються прав та інтересів дітей, а також про здійснення розгляду окремих категорій справ у стислі строки без належного з`ясування всіх істотних обставин.

Також Відповідач наголошує, що повноваження щодо оцінювання відповідності судді критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності належать до дискреційних повноважень Комісії та становлять її виключну компетенцію. На думку Відповідача, судовий контроль за рішеннями Комісії не передбачає повторної оцінки доказів або підміну судом висновків Комісії власними висновками щодо відповідності кандидата встановленим критеріям. Відповідач зазначає, що підстави для скасування рішення Комісії є вичерпно визначеними законом, тоді як незгода Позивача з результатами оцінювання сама по собі не свідчить про протиправність оскаржуваного рішення.

Щодо доводів Позивача про порушення процедури проведення співбесіди Відповідач зазначає, що такі твердження є необґрунтованими та не підтверджені належними доказами. Крім того, під час проведення співбесіди Позивач не заявляла клопотань чи зауважень щодо порядку її проведення, не порушувала питання про оголошення перерви або відкладення розгляду, що, на думку Відповідача, свідчить про відсутність істотних порушень процедури.

Відповідач також звертає увагу на те, що під час оцінювання враховувалися обставини, які можуть впливати на суспільну довіру до судової влади та сприйняття поведінки судді з точки зору критеріїв професійної етики та доброчесності. При цьому Комісія виходила з необхідності забезпечення високих стандартів суддівської поведінки та підтримання авторитету правосуддя.

З огляду на викладене Відповідач вважає, що оскаржуване рішення прийняте на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України, а тому підстави для його скасування відсутні.

Відповідач у додаткових поясненнях зазначає, що під час кваліфікаційного оцінювання Комісією було враховано висновок ГРД щодо відповідності Позивача критеріям професійної етики та доброчесності. На обґрунтування прийнятого рішення Комісія вказує, що після 24 лютого 2022 року Позивачем було ухвалено 102 рішення у справах про позбавлення батьківських прав, з яких 26 - за позовами батьків-чоловіків.

За твердженням Відповідача, аналіз зазначених справ свідчить про наявність ознак формального підходу до їх розгляду, зокрема про нетипово короткі строки розгляду окремих справ, відсутність у низці випадків з`ясування думки дитини та ухвалення рішень переважно на підставі заяв про визнання позову. На думку Комісії, такі обставини могли створювати передумови для використання відповідних судових рішень з метою отримання чоловіками відстрочки від мобілізації.

Крім того, Відповідач звертає увагу, що під час співбесіди Позивач визнала, що окремі ухвалені нею у 2022 році та першій половині 2023 року рішення були недостатньо мотивованими, однотипними та підготовленими за шаблонними зразками.

Також Відповідач зазначає, що Позивач підтвердила факти несвоєчасного надсилання судових рішень до Єдиного державного реєстру судових рішень та недотримання процесуальних строків розгляду окремих справ, пояснюючи це значним навантаженням та організаційними обставинами діяльності суду.

Водночас Відповідач наголошує, що під час оцінювання Комісія не зобов`язана володіти усіма можливими матеріалами щодо діяльності судді, якщо такі матеріали не були покладені в основу оскаржуваного рішення. При цьому Комісія має право використовувати інформацію, що міститься у суддівському досьє, а також іншу загальнодоступну інформацію та матеріали співбесід для оцінки відповідності судді критеріям професійної етики та доброчесності.

На переконання Відповідача, висновок про невідповідність Позивача критеріям професійної етики та доброчесності ґрунтується не на оцінці законності ухвалених нею судових рішень, а на сукупності встановлених обставин, зокрема щодо шаблонності окремих судових рішень, особливостей розгляду справ, пов`язаних із захистом прав дітей, та порушення процесуальних строків, які, на думку Комісії, можуть викликати у розсудливого спостерігача обґрунтовані сумніви щодо відповідності Позивача критеріям професійної етики та доброчесності.

4. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН ТА ОЦІНКА СУДУ

Так, статтею 6 Конституції України визначено, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

За правилами частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведені конституційні приписи поширюються й на Вищу кваліфікаційну комісію суддів України як державний орган суддівського врядування, який на постійній основі діє у системі правосуддя України та уповноважений, з-поміж іншого, проводити кваліфікаційне оцінювання суддів і кандидатів на посаду судді та конкурси на зайняття вакантних суддівських посад.

Відповідно до частини другої статті 128 Конституції України призначення на посаду судді здійснюється за конкурсом, крім випадків, визначених законом.

Згідно з частиною першою статті 28 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі також- Закон № 1402-VIII) суддею апеляційного суду може бути особа, яка відповідає вимогам до кандидатів на посаду судді, за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердила здатність здійснювати правосуддя в апеляційному суді, а також відповідає одній із таких вимог: 1) має стаж роботи на посаді судді не менше п`яти років; 2) має науковий ступінь у сфері права та стаж наукової роботи у сфері права щонайменше сім років; 3) має досвід професійної діяльності адвоката, в тому числі щодо здійснення представництва в суді та/або захисту від кримінального обвинувачення щонайменше сім років; 4) має сукупний стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) відповідно до вимог, визначених пунктами 1-3 цієї частини, щонайменше сім років.

Особливості проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді апеляційного суду визначені статтею 79-3 Закону № 1402-VIII. За частиною другою цієї статті у конкурсі на зайняття вакантної посади судді апеляційного суду може брати участь особа, яка відповідає вимогам до кандидата на посаду судді, за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердила здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді та з відповідною спеціалізацією, а також відповідає одній із вимог, визначених частиною першою статті 28 (для апеляційного суду).

За змістом пунктів 2 та 4 частини четвертої статті 79-3 Закону № 1402-VIII (у редакції Закону № 4433-IX від 14 травня 2025 року) Вища кваліфікаційна комісія суддів України проводить кваліфікаційне оцінювання кандидата на посаду судді апеляційного суду; за результатами кваліфікаційного оцінювання кандидатів на посаду судді апеляційного суду ухвалює рішення про підтвердження або непідтвердження здатності таких кандидатів здійснювати правосуддя у відповідному суді.

За частиною першою статті 88 Закону № 1402-VIII Вища кваліфікаційна комісія суддів України ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді. Якщо Громадська рада доброчесності у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, Вища кваліфікаційна комісія суддів України може ухвалити вмотивоване рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане двома третинами голосів призначених членів Комісії, але не менше ніж дев`ятьма голосами.

Частиною другою статті 88 Закону № 1402-VIII передбачено, що суддя (кандидат на посаду судді), який не згодний із рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо його кваліфікаційного оцінювання, може оскаржити це рішення в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України.

Водночас частина третя статті 88 Закону № 1402-VIII встановлює Рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:

1) склад членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, який провів кваліфікаційне оцінювання, не мав повноважень його проводити;

2) рішення не підписано будь-ким із складу членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, який провів кваліфікаційне оцінювання;

3) суддя (кандидат на посаду судді) не був належним чином повідомлений про проведення кваліфікаційного оцінювання - якщо було ухвалено рішення про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді з підстав неявки для проходження кваліфікаційного оцінювання;

4) рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків.

Доводи Позивача фактично зводяться до того, що прийняте у пленарному складі рішення не містить посилань на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків.

Для перевірки обґрунтованості зазначених доводів Суд враховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо меж судового контролю у спорах щодо оскарження рішень ВККС України, прийнятих в рамках добору на посаду судді.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 лютого 2026 року у справі № 990/301/25 зазначила, що ВККС України є уповноваженим суб`єктом з питань проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді та прийняття рішення за його результатами, тобто є суб`єктом владних повноважень, на дії якого поширюються вимоги, встановлені статтею 2 КАС України.

Судовий контроль за реалізацією суб`єктами владних повноважень їхніх дискреційних повноважень здійснюється за визначеними частиною другою статті 2 КАС України критеріями, зокрема, чи діяли вони на підстав і, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, добросовісно, розсудливо.

При цьому, якщо суд установить, що діяльність органу державної влади не відповідає хоча б одному з визначених у частині другій статті 2 КАС України критеріїв, це може бути підставою для задоволення позову щодо оскарження відповідних дій (бездіяльності) чи рішення, якщо така діяльність порушує права, свободи та інтереси позивача.

У свою чергу, Велика Палата Верховного Суду підтвердила в означеній постанові зокрема, що повноваження Комісії стосовно оцінювання кандидата на посаду судді є дискреційними та є виключною компетенцією її як уповноваженого органу, який на постійній основі діє в національній системі судоустрою.

Жоден суб`єкт, у тому числі й суд, не вправі втручатися у здійснення Комісією компетенції щодо оцінювання кандидатів на посаду судді в межах конкурсу на зайняття вакантних посад суддів.

Повноваження Комісії щодо оцінки встановлених щодо кандидата на посаду судді обставин на предмет відповідності його критерію доброчесності є дискреційними. Рішення приймається за внутрішнім переконанням членів Комісії.

Мета дискреції (розсуду) адміністративного органу зводиться до того, що:

- завдяки дискреції забезпечується індивідуалізація та справедливість вирішення тих або інших справ, оскільки вони розглядаються в межах конкретних обставин, які можуть бути враховані відповідним суб`єктом;

- такі повноваження сприяють адміністративній гнучкості, дозволяючи адміністративним органам, які приймають рішення, адаптуватися до мінливих обставин та пріоритетів (за умови дотримання обмежень законності та розумності) та сприяють підвищенню ефективності (раціональності) та оперативності управлінської діяльності;

- дискреція дозволяє максимально повно врахувати права, свободи та інтереси приватної особи і особливо під час їх зважування з публічним інтересом.

Разом з тим наділення ВККС України свободою розсуду під час оцінки відповідності кандидата на посаду судді критеріям доброчесності не означає, що такий розсуд не має меж. У всякому випадку межа розсуду виключає свавільність дій та використання наданих повноважень не з легітимною метою, тобто не з метою, задля досягнення якої повноваження надані. Іншими словами, процедура оцінювання кандидата повинна бути правовою. У свою чергу правова процедура (fair procedure - справедлива процедура) є складовою принципів законності та верховенства права і передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади.

Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року під дискреційним потрібно розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за певних обставин.

Європейський суд з прав людини (далі також - ЄСПЛ) послідовно висловлює правову позицію, згідно з якою надання правової дискреції органам влади у вигляді необмежених повноважень є несумісним з принципом верховенства права, і закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, та порядок її здійснення з урахуванням законної мети цього заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання (рішення від 2 листопада 2006 року у справі «Волохи проти України», від 2 серпня 1984 року у справі «Мелоун проти Сполученого Королівства»).

Правовладдя вимагає, щоб будь-яка дискреція не була так необмеженою, щоб стати потенційно свавільною. Жодна дискреція не може бути юридично безмежною.

Наведене дає підстави стверджувати, що межі дискреції Комісії у конкурсній процедурі на посаду судді апеляційного суду, зокрема і ухвалення рішення за результатами проведення співбесіди з кандидатами, не можуть бути неосяжними та повинні підлягати зовнішньому публічному контролю. Обсяг і ступінь мотивації рішення залежить від конкретних обставин, які були предметом розгляду, але у будь-якому випадку має показувати, наприклад, що доводи / пояснення кандидата на посаду судді взято до уваги, і, що важливо, давати розуміння, чим керувалася Комісія, коли оцінювала цього кандидата.

Отже, законодавець визначив вичерпний перелік підстав, з яких рішення Комісії, ухвалене за результатами кваліфікаційного оцінювання, може бути скасоване судом. Таке законодавче регулювання зумовлене особливим характером дискреційних повноважень Комісії у сфері оцінювання компетентності, доброчесності та професійної етики судді (кандидата на посаду судді) і означає, що суд, здійснюючи контроль за рішенням Комісії, не може перебирати на себе її повноваження та переоцінювати професійний рівень кандидата чи кількість набраних ним балів, а перевіряє дотримання Комісією визначеної законом процедури ухвалення рішення, меж наданих їй повноважень та вимог щодо вмотивованості рішення.

Водночас відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Тобто судовий контроль за реалізацією суб`єктами владних повноважень їхніх повноважень здійснюється за визначеними частиною другою статті 2 КАС України критеріями у системному зв`язку з положеннями частини третьої статті 88 Закону № 1402-VIII, які окреслюють межі такого контролю стосовно рішень Комісії, ухвалених за результатами кваліфікаційного оцінювання.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово, зокрема у постанові від 12 березня 2026 року у справі № 990/261/25, вказувала, що:

«…ВККС відповідно до свого статусу, повноважень, встановленого законом порядку, мети і завдань, які перед нею стоять, вільна у виборі будь-яких підстав і, керуючись власною оцінкою цих підстав, вправі засумніватися у відповідності кандидата на посаду судді критеріям та умовам, за яких можливе внесення рекомендації про призначення на посаду судді».

«… завдання ВККС в рамках процедури конкурсного призначення на посаду судді апеляційного суду полягає в тому, щоб сформувати професійний суддівський корпус, який, здійснюючи правосуддя іменем України, має також утверджувати довіру до судової влади. Іншими словами, посада судді передбачає не тільки високий професійний рівень особи, яка займає цю посаду чи претендує на її зайняття, але також відповідні особистісні якості, які необхідні для виконання професійних обов`язків на цій посаді, адже здійснення правосуддя, як і його сприйняття (розуміння таким) у соціумі, вимагає передовсім від «носія» (представника) судової влади (як і від того / тих, хто претендує(-ють) ним / ними стати) дотримуватися гідної поведінки не лише в межах професійної роботи, але й повсякчас, що таким чином має сприяти утвердженню у суспільстві та державі авторитету судової влади та верховенства права».

З огляду на викладене Верховний Суд перевіряє оскаржуване рішення ВККС України №105/ас-26 від 30 березня 2026 року «Про підтвердження здатності кандидата на посаду судді ОСОБА_1 здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді в межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14.09.2023 № 94/зп-23 (зі змінами)» на відповідність наведеним критеріям з урахуванням підстав, визначених частиною третьою статті 88 Закону № 1402-VIII, та доводів Позивача.

Позивач не погоджується з такими викладеними у рішенні твердженнями та вважає, що воно не містить належного правового обґрунтування та посилань на конкретні фактичні дані, які б спростовували презумпцію доброчесності кандидата або вказували на умисне порушення норм етики.

Надаючи оцінку цим доводам у взаємозв`язку з необхідністю перевірки оскаржуваного рішення на відповідність вимогам частини другої статті 2 КАС України, як це випливає із відповідних наведених вище підходів Великої Палати Верховного Суду колегія суддів звертає увагу на таке правове регулювання.

Відповідно до частини першої статті 83 Закону № 1402-VIII кваліфікаційне оцінювання проводиться Вищою кваліфікаційною комісією суддів України з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями.

Частиною другою статті 83 Закону № 1402-VIII встановлено, що критеріями кваліфікаційного оцінювання є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність.

Згідно з частиною першою статті 85 Закону № 1402-VIII кваліфікаційне оцінювання включає такі етапи: 1) складання кваліфікаційного іспиту; 2) дослідження досьє та проведення співбесіди. Рішення про черговість етапів проведення кваліфікаційного оцінювання ухвалює Вища кваліфікаційна комісія суддів України. Сукупна кількість балів, які суддя (кандидат на посаду судді) може отримати на етапі дослідження досьє та проведення співбесіди, не може перевищувати 50 відсотків максимальної кількості балів кваліфікаційного оцінювання.

Відповідно до частини дев`ятої статті 85 Закону № 1402-VIII співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження досьє.

Відповідно до статті 87 Закону № 1402-VIII з метою сприяння Комісії у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання утворюється Громадська рада доброчесності яка, зокрема, надає Комісії інформацію стосовно судді (кандидата на посаду судді), а за наявності відповідних підстав - висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності.

Пунктом 6.54 розділу 6 Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 22 січня 2025 року № 20/зп-25 (далі також - Положення про кваліфікаційне оцінювання), встановлено, що розгляд Комісією інформації щодо судді (кандидата на посаду судді), висновку про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, що надані Громадською радою доброчесності, здійснюється в порядку, визначеному Регламентом Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Відповідно до пункту 120 параграфу 9 розділу ІІ Регламенту Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, затвердженого рішенням Комісії від 13 жовтня 2016 року № 81/зп-16 (в редакції рішення Комісії від 19 жовтня 2023 року № 119/зп-23 зі змінами) (далі також - Регламент), висновок або інформація ГРД розглядаються Комісією під час проведення співбесіди та дослідження досьє судді (кандидата на посаду судді) на відповідному засіданні з метою встановлення наявності або спростування обґрунтованого сумніву щодо відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики.

Згідно з абзацом першим пункту 124 параграфу 9 розділу ІІ Регламенту рішення про підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді (відповідність судді займаній посаді), за наявності висновку ГРД, приймається Комісією у пленарному складі згідно з абзацом другим частини першої статті 88 Закону.

Відповідно до пункту 126 параграфу 9 розділу ІІ Регламенту у засіданні Комісії у пленарному складі з підстави, визначеної абзацом другим частини першої статті 88 Закону, розгляду підлягають рішення Комісії, ухвалені у складі Колегії, про оцінювання судді (кандидата на посаду судді) на відповідність критеріям, визначеним законом; висновок Громадської ради доброчесності, пояснення судді (кандидата на посаду судді), інші обставини, документи та матеріали.

Пунктом 128 параграфу 9 розділу ІІ Регламенту передбачено, що за результатами засідання у пленарному складі з підстави, визначеної абзацом другим частини першої статті 88 Закону, Комісія ухвалює одне з таких рішень:

- про підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді (відповідності судді займаній посаді).

- про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді (невідповідність судді займаній посаді та внесення подання до Вищої ради правосуддя про звільнення судді з посади).

Відповідно до частини тринадцятої статті 98 Закону № 1402-VIII засідання Комісії або її палати є повноважним, якщо в ньому бере участь більшість від складу Комісії або відповідної палати.

Згідно з частинами третьою та четвертою статті 92 Закону № 1402-VIII ВККС складається з шістнадцяти членів, вісім з яких призначаються з числа суддів або суддів у відставці. Вища кваліфікаційна комісія суддів України вважається повноважною за умови призначення до її складу не менше одинадцяти членів, щонайменше вісім із яких призначені з числа суддів або суддів у відставці.

Як визначено частиною першою статті 101 Закону № 1402-VIII рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у пленарному складі ухвалюється більшістю від установленого цим Законом складу Комісії. Голосування проводиться за відсутності особи, щодо якої вирішується питання, та інших осіб, які не є членами Комісії.

Як передбачено частиною п`ятою цієї статті рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, палат та колегій Комісії викладаються у письмовій формі. У рішенні зазначаються дата і місце ухвалення рішення, склад Комісії (палати, колегії), питання, що розглядалося, мотиви ухваленого рішення, результати поіменного голосування членів Комісії. Рішення підписується головуючим і членами Комісії (палати, колегії), які брали участь у його ухваленні.

Як зазначено у частині восьмій та дев`ятій статті 69 Закону № 1402-VIII кандидат на посаду судді відповідає критерію компетентності, якщо він володіє знаннями у сфері права та вміє їх застосовувати, має навички юридичного письма та правничої аргументації, когнітивні здібності.

Кандидат на посаду судді відповідає критерію доброчесності, якщо відсутні обґрунтовані сумніви у його незалежності, чесності, неупередженості, непідкупності, сумлінності, у дотриманні ним етичних норм, у його бездоганній поведінці у професійній діяльності та особистому житті, а також щодо законності джерел походження його майна, відповідності рівня життя кандидата на посаду судді або членів його сім`ї задекларованим доходам, відповідності способу життя кандидата на посаду судді його попередньому статусу.

Пунктами 1.3- 1.4 Положення про кваліфікаційне оцінювання передбачено, що завданням кваліфікаційного оцінювання є встановлення відповідності судді (кандидата на посаду судді) вимогам до посади судді за критеріями компетентності (професійна, особиста, соціальна), доброчесності та професійної етики згідно з визначеними показниками. Основними принципами кваліфікаційного оцінювання є автономність, запобігання конфлікту інтересів, об`єктивність, неупередженість, прозорість, публічність, рівність умов для суддів (кандидатів на посаду судді).

Відповідно до пункту 2.13 Положення про кваліфікаційне оцінювання відповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики оцінюється (встановлюється) за такими показниками: незалежність; чесність; неупередженість; сумлінність; непідкупність; дотримання етичних норм і бездоганна поведінка у професійній діяльності та особистому житті; законність джерел походження майна, відповідність рівня життя судді (кандидата на посаду судді) або членів його сім`ї задекларованим доходам, відповідність способу життя судді (кандидата на посаду судді) його статусу.

Як передбачено пунктом 5.10 Положення про кваліфікаційне оцінювання суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям доброчесності та професійної етики у разі встановлення невідповідності або наявності обґрунтованого сумніву в його відповідності хоча б одному показнику, визначеному пунктом 2.13 цього Положення. Такий суддя (кандидат на посаду судді), припиняє участь у кваліфікаційному оцінюванні та визнається таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді.

Пунктом 5.11 Положення про кваліфікаційне оцінювання передбачено, що під час оцінювання відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям кваліфікаційного оцінювання враховуються обставини, що вказують на істотність порушення правил та/або норм, зокрема: тяжкість діяння та його наслідки, суб`єктивна сторона поведінки, історичний контекст події, систематичність, давність порушення тощо.

У пунктах 8.4 - 8.6. Положення про проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді, затвердженого рішенням ВККС від 02 листопада 2016 року № 141/зп-16 (у редакції, чинній на час ухвалення спірного рішення ВККС; далі - Положення про проведення конкурсу № 141/зп-16), регламентовано порядок, за яким Комісії належить з`ясувати питання наявності / відсутності обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата на посаду судді критеріям доброчесності чи професійної етики.

За змістом цих приписів дані щодо відповідності кандидата критеріям доброчесності та професійної етики та пов`язана із цим інформація обговорюються під час співбесіди. Співбесіда складається з таких етапів: оголошення доповіді членом Комісії; - надання кандидату можливості доповнити, уточнити чи спростувати оголошену в доповіді інформацію; - послідовне обговорення з кандидатом даних щодо його відповідності критеріям доброчесності та професійної етики та пов`язана з цим інформація.

У постанові від 1 травня 2025 року у справі №990/199/24 Велика Палата указала, що «…оцінювання кандидата на посаду судді за критерієм доброчесності здійснюється ВККС фактично лише за внутрішнім переконанням, що об`єктивно зумовлює підвищені вимоги до мотивування (обґрунтованості) відповідних сумнівів Комісії та рішень ВККС у процедурі конкурсу на зайняття вакантної посади судді, зокрема рішень у яких Комісія констатувала наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата критеріям доброчесності чи професійної етики.

9.11. Слід ураховувати, що поняття «обґрунтовані сумніви» в адміністративному судочинстві означає, що сумніви повинні бути підкріплені конкретними фактами або доказами, які можуть викликати сумнів у правильності або законності певного рішення, дії чи бездіяльності, а також достовірності наданих (в цьому випадку) кандидатом на посаду судді відповідних пояснень, які Комісія ставить під сумнів. Ці сумніви не можуть бути простою підозрою чи відчуттям членів Комісії, а повинні базуватись на реальних фактах або обставинах, що дозволяють обґрунтовано сумніватися в певних подіях, фактах чи твердженнях.

9.12. Це означає, що сумніви не можуть бути просто суб`єктивними, вони повинні мати об`єктивну основу (мають підтверджуватися фактичними даними, документами, розрахунками, ґрунтуватися на доказах), яка може бути перевірена і оцінена судом.

9.13. Тому мотиви відмови у наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді не мають бути формальними, номінальними чи декларативними тощо. Такі підстави мають містити змістовну, якісну інформацію про претендента на цю посаду, про його життя, відповідність поведінки морально-етичним нормам, про репутацію тощо.

9.14. Умотивованість рішення ВККС про відмову у внесенні рекомендацій до ВРП про призначення кандидата на посаду судді є не лише формальним дотриманням вимог закону, а й принципу правової визначеності у питанні встановлення законності підстав такої відмови.

9.15. Належна мотивація рішення ВККС (як форма зовнішнього вираження дискреційних повноважень) дає можливість перевірити, як саме (за якими ознаками) відбувалася процедура вирішення цього питання».

Велика Палата Верховного Суду у цій справі наголосила, що не може бути визнано вмотивованим рішення ВККС про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді, у якому поряд з обґрунтуванням сумнівів у його доброчесності Комісія не навела належного аналізу пояснень кандидата та мотивів відхилення / врахування його доводів.

Дослідивши матеріали справи та зміст оскаржуваного рішення, Суд установив, що Позивач подала пояснення на спростування висновку ГРД, а під час усної співбесіди у пленарному складі 30 березня 2026 року надала пояснення по суті обставин, викладених у висновку ГРД, із уточненнями.

Так, відповідно до відеозапису засідання ВККС Позивач пояснювала збільшення кількості сімейних справ у своєму провадженні запровадженням спеціалізації в Ізмаїльському міськрайонному суді, внаслідок чого після початку повномасштабного вторгнення такі справи розглядали лише двоє суддів замість чотирьох. За її твердженням, у разі перерахунку навантаження на одного суддю інтенсивність надходження відповідних категорій справ фактично не зросла, а в окремих випадках до 2022 року була навіть вищою. Також вона зазначила, що позови про визначення місця проживання дитини не є підставою для отримання відстрочки від мобілізації, а подаються з метою вирішення практичних питань, пов`язаних із реєстрацією дитини, її виїздом за кордон для лікування чи участі у спортивних заходах без згоди іншого з батьків.

Стосовно строків розгляду справ суддя пояснила, що діяла відповідно до вимог Цивільного процесуального кодексу України, який передбачає можливість призначення підготовчого засідання протягом тридцяти днів. Швидке ухвалення окремих рішень вона обґрунтувала положеннями статті 200 ЦПК України, яка допускає ухвалення рішення у підготовчому засіданні в разі визнання відповідачем позову за відсутності порушення прав та інтересів інших осіб. Крім того, вона зазначила, що оперативність розгляду забезпечувалася використанням системи «Електронний суд» та інших засобів зв`язку для належного повідомлення учасників процесу.

Щодо мотивування судових рішень ОСОБА_1 вказувала, що у 2022 році та першій половині 2023 року задовольняла окремі позови на підставі їх визнання відповідачами, керуючись судовою практикою, яка існувала на той час. Водночас після формування нової правової позиції Верховного Суду вона змінила підхід і перестала розглядати саме лише визнання позову як достатню підставу для його задоволення у відповідній категорії справ. Вона також заперечила формальний характер ухвалених рішень, пояснивши, що використання типових проєктів стосувалося лише структури документів, тоді як зміст кожного рішення формувався з урахуванням конкретних обставин справи. Обсяг мотивування, на її переконання, залежав від активності сторін: якщо позов визнавався, обґрунтування було стислішим. ОСОБА_1 у своїх поясеннях підкреслювала, що не обмежувалася лише висновками органів опіки; вона заслуховувала свідків, досліджувала довідки з медзакладів, шкіл та акти огляду умов проживання

Стосовно врахування думки дитини суддя зазначила, що на початковому етапі повномасштабної збройної агресії не в усіх випадках заслуховувала дітей безпосередньо, посилаючись на рекомендації щодо забезпечення безпеки та розгляду справ за письмовими матеріалами. Надалі, враховуючи зміни у практиці Європейського суду з прав людини та результати спеціалізованого навчання, вона запровадила практику обов`язкового з`ясування думки дитини, зауваживши при цьому, що реалізація такого підходу інколи ускладнювалася невиконанням органами опіки та піклування ухвал суду щодо забезпечення участі дітей у режимі відеоконференції.

Ухвалюючи рішення у пленарному складі ВККС фактично процитувала рішення ГРД та вказала, що:

під час розгляду зазначених справ кандидатом не було забезпечено належного рівня обґрунтованості судових рішень та повноти дослідження обставин справи. Зокрема, у судових рішеннях часто відсутні конкретні мотиви прийняття окремих процесуальних рішень, а використання узагальнених формулювань не дає змоги встановити реальні підстави для їх ухвалення.

розгляд окремих справ у стислі строки, за відсутності сторін та представників органу опіки і піклування, без з`ясування думки дитини свідчить про недотримання кандидатом необхідного рівня ретельності та обачності під час розгляду справ, що безпосередньо стосуються прав та інтересів дітей.

в умовах воєнного стану та підвищеної суспільної уваги до судових рішень у спорах, пов`язаних із сімейними правовідносинами, суддя повинен демонструвати особливо високий рівень професійної відповідальності, обґрунтованості рішень та прозорості здійснення правосуддя. Натомість встановлені обставини свідчать про те, що дії кандидата не повною мірою відповідали таким стандартам.

Разом з тим рішення не містить жодної оцінки зазначених Позивачем доводів, що вона озвучувала під час пленарного засідання.

Наведені висновки Комісії носять загальний характер, і жодним чином не співвіднесені з конкретними поясненнями Позивача. Рішення не містить ні аналізу, ні спростування, ні навіть згадки про результат оцінки доводів про спеціалізацію та перерахунок навантаження, про процесуальні підстави строків розгляду, про зміну підходу до мотивування після оновлення практики Верховного Суду чи про об`єктивні причини незаслуховування дітей. Комісія повторила тезу про «істотне зростання інтенсивності», не давши відповіді на конкретний контраргумент Позивача, яка цю тезу прямо заперечувала, попри те, що саме від оцінки цього доводу залежала достовірність фактів, покладених в основу всього рішення.

Текст оскаржуваного рішення прямо фіксує факт наведення кандидатом доводів, зазначаючи, що пояснення надано «з деякими уточненнями щодо кількості суддів, які розглядали справи у сімейних правовідносинах». Отже, Комісія не лише мала процесуальну можливість дослідити ці доводи, а й засвідчила обізнаність із ними. Попри це жодного аналізу, спростування чи згадки про результат їх оцінки мотивувальна частина рішення не містить. Така вибірковість мотивування, за якої детально відтворюється позиція ГРД і повністю оминаються заперечення особи, свідчить про невмотивованість оскаржуваного рішення Відповідача.

Зазначений підхід Комісії суперечить вимозі вмотивованості, закріпленій частиною першою статті 88 Закону № 1402-VIII, та критеріям обґрунтованості, визначеним частиною другою статті 2 КАС України.

Він не узгоджується також і з конвенційним стандартом: у рішенні від 21 травня 2026 року у справі «Sobczyсska та інші проти Польщі» (заяви № 62765/14, 62769/14, 62772/14) Європейський суд з прав людини у пунктах 152 та 153 зазначив таке:

об`єктивні критерії, що супроводжуються прозорим процесом , вважаються стандартом у відборі, призначенні та просуванні суддів як гарантія незалежності та автономії судової влади, щоб уникнути свавільного втручання або неналежного використання дискреційних повноважень (див. вищезгадану справу «Білген» , § 63). У зв`язку з цим у своїй попередній практиці Суд посилався на пункт 25 Висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів (КРЄС), який рекомендує, щоб «органи, відповідальні в державах-членах за призначення та просування по службі, тепер запроваджували, публікували та впроваджували об`єктивні критерії з метою забезпечення того, щоб відбір та кар`єра суддів ґрунтувалися на заслугах, враховуючи кваліфікацію, доброчесність, здібності та ефективність», та підкреслював важливість суворого процесу призначення звичайних суддів, щоб забезпечити призначення на судові посади найбільш кваліфікованих кандидатів - як з точки зору технічної компетентності, так і моральної доброчесності (див. вищезгадану справу «Гудмундур Андрі Астрассон », §§ 221-22). Суд також заявив, що національне законодавство має бути сформульоване однозначно, наскільки це можливо, щоб не допустити свавільного втручання в процес призначення, зокрема з боку виконавчої влади (там само, § 230). У зв`язку з цим Суд зазначає, що існує чіткий зв`язок між доброчесністю процесу призначення суддів та вимогою незалежності судової влади, викладеною у статті 6 § 1 (див. , № 80018/12 , §§ 81-82, 18 жовтня 2018 року; див. також , цитовано вище, § 50fine ).

свавілля тягне за собою заперечення верховенства права (див.Dulimi and Montana Management Inc. проти Швейцарії [GC], № 5809/08 , § 145, 21 червня 2016 року) і не може бути терпимим щодо процесуальних прав так само, як і щодо матеріальних прав. У цьому сенсі Конвенція є, по суті, інструментом верховенства права (див.кda, згадане вище, § 339). Суд також повторює зауваження, зроблене ним у справі Bilgen (згодом, § 63), що - не ставлячи під сумнів легітимність існуючих систем призначення суддів у державах-членах - право члена судової влади на захист від, серед іншого , свавільного призначення підтверджується міжнародними нормами як наслідок незалежності судової влади.

Наведені правові позиції ЄСПЛ, попри відмінність фактичних обставин справи «Sobczyсska та інші проти Польщі» від цієї справи, формулюють універсальний за змістом стандарт: рішення, що визначає доступ особи до суддівської посади чи просування по службі, має ухвалюватися в межах прозорої процедури, заснованої на об`єктивних критеріях, і бути вільним від свавілля та необґрунтованого розсуду, оскільки свавілля само собою заперечує верховенство права. Перевірка дотримання цього стандарту в межах цієї справи вимагала від Суду встановити, чи забезпечила Комісія реальне, а не формальне, дослідження доводів Позивача, наведених нею на спростування висновку ГРД.

За таких обставин Суд дійшов висновку, що, залишивши доводи Позивача без оцінки, Комісія не спростувала їх по суті, а отже не усунула обґрунтованих сумнівів у їх достовірності. У зв`язку з цим самі лише доводи, наведені Комісією, за відсутності аналізу та відхилення наведених кандидатом пояснень у цій справі не можуть вважатися достатніми для формування обґрунтованого сумніву щодо порушення Позивачем стандартів професійної етики та поведінки судді, визначених Кодексом суддівської етики, а також щодо недотримання нею обов`язку демонструвати поведінку, яка забезпечує довіру суспільства до судової влади та утвердження авторитету правосуддя.

При цьому Суд, з урахуванням наведених вище підходів Великої Палати Верховного Суду, не вирішує по суті питання про відповідність Позивача критеріям доброчесності та професійної етики, що належить до повноважень Комісії, а лише констатує, що покладені в основу оскаржуваного рішення мотиви не є достатніми та належно обґрунтованими.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, зокрема, в постанові від 14 листопада 2024 року у справі № 990/71/24, що обґрунтованість рішення передбачає належну його аргументацію, яка охоплює з`ясування обставин, які мають значення для ухвалення цього рішення. У сукупності це все надає рішенню якості вмотивованого, тобто такого, яке дозволяє з достатньою чіткістю розуміти, чим керувався суб`єкт, що його ухвалив.

Аналогічні правові підходи викладені Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 7 листопада 2024 року у справі № 990/124/24, від 14 листопада 2024 року у справі №990/71/24, від 14 листопада 2024 у справі № 990/139/24.

В основі застосування до особи будь-яких негативних наслідків лежить принцип індивідуалізації відповідальності, який виключає покладення на особу несприятливих висновків лише через сумніви щодо дій інших осіб без належного доведення персонального зв`язку з відповідними обставинами.

З огляду на викладене Суд вважає, що вмотивованість рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання особи такою, що не підтвердила здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді є не лише формальним дотриманням вимог закону, а повинна забезпечити дотримання принципу правової визначеності у питанні встановлення підстав для визнання особи такою, що не підтвердила здатності здійснювати правосуддя.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, передбаченими у цій статті й інших законах. Водночас оцінка Верховним Судом мотивів та обґрунтованості оспорюваних рішень Комісії не є втручанням у її дискреційні повноваження (постанова від 11 липня 2024 року у справі № 990/183/23).

У процедурі розв`язання Комісією питання про визнання особи такою, що не підтвердила здатності здійснювати правосуддя, негативне рішення має містити не лише покликання на визначені законом підстави для ухвалення такого рішення, а й мотиви, з яких Комісія дійшла висновку про наявність обставин, з якими пов`язується обґрунтований сумнів щодо відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики, або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з таким призначенням.

Суд не заперечує, що ВККС відповідно до свого статусу, повноважень, встановленого законом порядку, мети і завдань, які перед нею стоять, вільна у виборі будь-яких підстав і, керуючись власною оцінкою цих підстав, має право засумніватися у відповідності кандидата на посаду судді критеріям та умовам, за яких можливе для визнання цієї особи такою, що підтвердила здатність здійснювати правосуддя.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суд наголошує, що одним із завдань адміністративного судочинства є перевірка реалізації суб`єктами владних повноважень їхніх дискреційних повноважень, зокрема за критеріями обґрунтованості, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

При цьому вимога щодо обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень означає, що таке рішення повинне прийматися з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття. Цей критерій відображає принцип обґрунтованості рішення або дії. Він вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так й інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього суб`єкт владних повноважень має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад документи, пояснення осіб, висновки експертів тощо. Суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків. Несприятливе для особи рішення повинне бути вмотивованим.

Зазначений висновок узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 7 листопада 2024 року у справі № 990/124/24.

Ураховуючи наведене вище, Суд констатує передчасність висновків, що містяться в оскаржуваному рішенні, оскільки Комісія не надала належного обґрунтування щодо прийняття або відмови у прийнятті доводів Позивача щодо суті спірних правовідносин, що лягли в основу спірного у справі рішення.

Отже, в обсязі встановлених у цій справі обставин у зіставленні з правовим регулюванням спірних правовідносин Суд висновує, що оскаржуване рішення Комісії не відповідає критеріям обґрунтованості, визначеним статтею 2 КАС України, що є самостійною та достатньою підставою для визнання його протиправним і скасування.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

При цьому Суд зауважує, що при повторному розгляді Комісією питання щодо підтвердження здатності Позивача здійснювати правосуддя в апеляційному суді Відповідач повинен врахувати висновки, викладені в цьому судовому рішенні.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, усі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем було сплачено судовий збір за подання позовної заяви в сумі 2642 грн. При цьому позовну заяву подано Позивачем через підсистему «Електронний суд», у зв`язку з чим згідно з частиною третьою статті 4 Закону України від 8 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» до ставки судового збору за звернення до суду з цим позовом застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Враховуючи наведене, а також те, що Суд задовольнив частково одну позовну вимогу (та похідну від неї), відшкодуванню на користь Позивача за рахунок бюджетних асигнувань ВККС підлягає 1064,96 грн.

З огляду на наведене Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

З огляду на наведене, Верховний Суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову.

Керуючись статтями 22, 241-246, 250, 255, 266, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України №105/ас-26 від 30 березня 2026 року «Про підтвердження здатності кандидата на посаду судді ОСОБА_1 здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді в межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14.09.2023 № 94/зп-23 (зі змінами)».

Зобов`язати Вищу кваліфікаційну комісію суддів України у пленарному складі повторно розглянути питання щодо підтвердження здатності ОСОБА_1 здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді з урахуванням правової оцінки, наданої у рішенні Верховного Суду.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (код ЄДРПОУ 37316378, адреса: 01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) 1064,96 грн (одна тисяча шістдесят чотири гривні дев`яносто шість копійок) судового збору.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляд справи проведено в порядку письмового провадження, цей строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач Н. Є. Блажівська

Судді О.В. Білоус

І.А. Васильєва

І.Л. Желтобрюх

О.О. Шишов