Постанова від 21 червня 2026 р. у справі №500/1716/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 500/1716/26 пров. № А/857/25343/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Онишкевича Т.В.,

суддів Гудима Л.Я., Качмара В.Я.,

розглянувши у порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу судді Тернопільського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2026 року про повернення позовної заяви у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

суддя(і) у І інстанції Юзьків М.І.,

час ухвалення рішення не зазначено,

місце ухвалення рішення м. Тернопіль,

дата складення повного тексту рішення 09 квітня 2026 року,

ВСТАНОВИВ :

23 березня 2026 року ОСОБА_1 подав до Тернопільського окружного адміністративного суду позовну заяву, у якій просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Тернопільській області №0413072-2409-1918-UA61040450000064468 від 12 березня 2025 року.

Ухвалою судді від 26 березня 2026 року вказану позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу строк на усунення недоліків шляхом подання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з обґрунтуванням та доказами поважності причин його пропуску.

02 квітня 2026 ОСОБА_1 на виконання вимог вказаної ухвали подав заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду, у якій обґрунтовував пропуск такого строку тим, що оспорюване податкове повідомлення-рішення № 0413072-2409-1918-UA61040450000064468 від 12.03.2025 йому не було вручено Головним управлінням ДПС у Тернопільській області належним чином. При цьому вказує, що про таке рішення дізнався лише 15 січня 2026 року після візиту до контролюючого органу.

Ухвалою судді від 09 квітня 2026 року у справі №500/1716/26 позовну заяву ОСОБА_1 було повернуто позивачу на підставі частини 2 статті 123 та пункту 9 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому суддя виходив із того, що викладені позивачем у заяві про поновлення строку звернення до суду факти, зокрема, що податкове повідомлення-рішення № 0413072-2409-1918-UA61040450000064468 від 12 березня 2025 року не було йому вручено належним чином і про таке рішення відповідача він дізнався 15 січня 2026 року після візиту до контролюючого органу не свідчать про наявність обставини, які б перешкодили своєчасно звернутися до суду, і поважних причин пропуску строку звернення до суду позивачем не наведено.

У апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив ухвалу судді від 09 квітня 2026 року про повернення його позовної заяви скасувати, поновити строк звернення до суду та направити справу до суду першої інстанції для розгляду по суті.

При цьому скаржник наполягає на тому, що йому не було вручено оспорюване податкове повідомлення-рішення належним чином і він не отримував відповідне поштове відправлення. Суддя не дослідив належним чином факт вручення йому вказаного рішення контролюючого органу та позбавив права на доступу до суду.

Відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 312 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається у порядку письмового провадження.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення суддею першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги з таких мотивів.

За змістом статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

У постанові від 16 липня 2025 року у справі № 500/2276/24 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що в адміністративному судочинстві можна виділити такі строки оскарження рішень / дій / бездіяльності суб`єкта владних повноважень:

1) якщо платник податків не оскаржував рішення контролюючого органу в досудовому (адміністративному) порядку – строк звернення до суду становить 6 місяців (частина 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України);

3) якщо платник податків оскаржував рішення контролюючого органу в досудовому (адміністративному) порядку, яке передбачає нарахування грошових зобов`язань (наприклад, податкове повідомлення-рішення), - строк звернення до суду становить 1 місяць (пункт 56.19 статті 56 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 42.1 статті 42 Податкового кодексу України податкові повідомлення - рішення, податкові вимоги або інші документи з питань адміністрування податків, зборів, платежів, податкового контролю, у тому числі з питань проведення перевірок, звірок, адресовані контролюючим органом платнику податків, повинні бути складені у письмовій формі, відповідним чином підписані та у випадках, передбачених законодавством, завірені печаткою такого контролюючого органу і відображатися в електронному кабінеті.

За правилами пункту 42.2 статті 42 Податкового кодексу України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).

Відповідно до положень пункту 42.5 статті 42 Податкового кодексу України у разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ у зв`язку з відсутністю за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їхньою відмовою прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.

На підставі наведених правових норм апеляційний суд вважає, що у цій справі строк звернення ОСОБА_1 до адміністративного суду має обчислюватися або з дня вручення йому під розписку оспорюваного податкового повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Тернопільській області №0413072-2409-1918-UA61040450000064468 від 12 березня 2025 року, або із зазначеного поштовою службою в повідомленні про вручення дня із зазначенням причини невручення (пункт 42.5 статті 42 Податкового кодексу України).

Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_1 категорично заперечує те, що підпис на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення (а.с. 14) належить йому або уповноваженій ним особі і що він отримував таке поштове відправлення.

Передбачених пунктом 42.5 статті 42 Податкового кодексу України обставин суддею першої інстанції не встановлено.

У рішенні від 13 грудня 2011 року №17-рп/2011 Конституційний Суд України роз`яснив, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Апеляційний суд погоджується із судом першої інстанції у тому, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, а інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа “Стаббігс на інші проти Великобританії”, справа “Девеер проти Бельгії”).

Водночас апеляційний суд наголошує, що приписами частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З урахуванням принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі суд на підставі положень частини 4 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

За усталеною практикою Верховного Суду при вирішенні питання про дотримання строку звернення до суду у кожному конкретному випадку необхідно виходити не лише з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, але й з об`єктивної можливості особи знати про такі факти.

Так, днем, коли особа дізналася про порушення свого права, є встановлений доказами день, коли їй стало відомо про прийняття певного рішення, вчинення дії чи допущення бездіяльності, внаслідок чого відбулося порушення прав, свобод чи інтересів особи. Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дії, і у неї не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.

З урахуванням наведеного суд апеляційної інстанції вважає висновок судді першої інстанції про відсутність підстав для поновлення ОСОБА_1 строку на звернення до адміністративного суду у справі, що розглядається, без детального з`ясування фактичних обставин справи є передчасним та недостатньо обґрунтованим.

Водночас апеляційний суд зазначає, що виходячи із приписів частини 4 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Відповідно до частини 1 статті 320 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є:

1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків суду обставинам справи;

4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Підсумовуючи наведене, на переконання апеляційного суду, при вирішенні вказаного процесуального питання суддя першої інстанції допустив недоведеність обставин, що мають значення для справи, які він визнав встановленими, що призвело до помилкового передчасного повернення позовної заяви. Відтак, оскаржувану ухвалу слід скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Вимоги скаржника про поновлення йому строку звернення до суду виходять за межі повноважень апеляційного суду за наслідками апеляційного перегляду оскаржуваної ухвали судді першої інстанції, а тому не можуть бути задоволені.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 312, 320, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу судді Тернопільського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2026 року про повернення позовної заяви скасувати та направити справу №500/1716/26 до суду першої інстанції для продовження розгляду.

У задоволенні решти вимог апеляційної скарги відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Т. В. Онишкевич

судді Л. Я. Гудим

В. Я. Качмар