Постанова від 21 червня 2026 р. у справі №380/5189/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/5189/25 пров. № А/857/50131/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Сала П. І.,

суддів: Заверухи О. Б.,

Москаля Р. М.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

В березні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління ПФУ у Львівській області № 104650020606 від 09.01.2024 (у даті рішення допущено описку, оскільки дійсною датою є 09.01.2025) щодо відмови призначити позивачу пенсію за віком, зобов`язання відповідача зарахувати до страхового стажу роботи позивача, що дає право на отримання пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" періоди роботи з 18.12.1984 по 20.01.1986 та з 17.02.1986 по 31.12.1997 та призначити йому пенсію за віком з 10.10.2024.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 17.10.2025 позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління ПФУ у Львівській області про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії №104650020606. Зобов`язано Головне управління ПФУ у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком з 10.10.2024 (дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку), та прийняти відповідне рішення з урахуванням оцінки, наданої судом у рішенні, щодо періодів роботи ОСОБА_1 з 18.12.1984 по 20.01.1986 та з 17.02.1986 по 31.12.1997 відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 . У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ПФУ у Львівській області на користь позивача судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

У поданій апеляційній скарзі відповідач просить вказане рішення скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що суд першої інстанції не надав належної оцінки обставинам справи та нормам чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини. Наголошує, що до пільгового стажу позивача правомірно не зараховано період роботи з 18.12.1984 по 20.01.1986, оскільки запис про звільнення ОСОБА_1 не завірено печаткою, відсутня посада, підпис посадової особи, а також період роботи з 17.02.1986 по 30.09.2001, оскільки відсутня назва підприємства при прийнятті на роботу.

Позивач правом на подання відзив на апеляційну скаргу не скористався.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких мотивів.

Матеріалами справи підтверджується, що за результатами розгляду заяви позивача від 02.01.2025, рішенням Головного управління ПФУ у Львівській області № 104650020606 відмовлено у призначенні позивачу пенсії за віком з підстав відсутності необхідного страхового стажу. При цьому до страхового стажу позивача не зараховано наступні періоди роботи:

- з 18.12.1984 по 20.01.1986 згідно трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки звільнення не завірено печаткою, відсутня посада, підпис посадової особи;

- з 17.02.1986 по 30.09.2001 згідно трудової НОМЕР_1 , оскільки відсутня назва підприємства при прийнятті на роботу.

Зазначено, що для зарахування спірного періоду ОСОБА_1 необхідно долучити уточнюючі довідки про періоди роботи, видані на підставі первинних документів.

Позивач з вказаним рішенням не погодився, а тому з метою захисту своїх порушених прав звернувся до суду.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 "Про трудові книжки працівників", відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання.

Суд зазначив, що всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством. Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено. Отже, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.

Оскільки страховий стаж повністю підтверджується трудовою книжкою НОМЕР_1 , недотримання окремих правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для позивача.

Колегія суддів погоджується з наведеними висновками та вважає їх правильними.

Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.91 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) та Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).

Закон № 1788-XII був введений в дію з 01 січня 1992 року в частині норм, що стосуються призначення і виплати пенсій та коригування рівнів пенсій, призначених до введення цього Закону; з 01 квітня 1992 року в повному обсязі.

01 січня 2004 року набув чинності Закон № 1058-IV.

Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до ст. 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Отже, страховий стаж здобутий до впровадження системи персоніфікованого обліку обчислюється на підставі документів згідно законодавства, що діяло до набрання чинності Закону № 1058-IV.

Умови призначення пенсії за віком врегульовані статтею 26 Закону України № 1058-IV.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 роки.

Згідно копії паспорта громадянина України ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , а тому на час звернення із заявою від 02.01.2025 про призначення пенсії за віком, позивач досяг пенсійного віку 60-ти років. Таким чином, для призначення позивачу пенсії за віком необхідна наявність страхового стажу не менше 31 рік.

Відповідно до статті 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Норма про пріоритетність трудової книжки як документу, що підтверджує стаж роботи міститься й у Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637).

І лише у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відтак, за чинними на момент розгляду заяви позивача нормами законодавства про пенсійне забезпечення, саме трудова книжка вважається основним документом, що підтверджує стаж роботи працівника.

Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 у справі № 235/805/17, від 06.12.2019 у справі № 663/686/16-а, від 06.12.2019 у справі № 500/1561/17, від 05.12.2019 у справі № 242/2536/16.

Відповідно до пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 № 162 (у редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02.08.1985), із змінами, що внесені постановою Держкомпраці СРСР від 19.10.1990 року №412), (далі - Інструкція № 162), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих і службовців. Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, в тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.

Згідно з пунктом 2.2 Інструкції № 162 заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу.

У трудову книжку вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я по батькові, дату народження, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: нагородження орденами і медалями, присвоєння почесних звань; заохочення за успіхи в роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження і заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку і статутами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не заносяться.

За змістом пункту 2.3 Інструкції № 162 всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільненні в день звільнення, повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Пунктами 2.25 та 2.26 Інструкції № 162 визначено, що записи про причини звільнення у трудовій книжці повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства із посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер. Днем звільнення вважається останній день роботи.

Пунктом 4.1 Інструкції № 162 було передбачено, що при звільненні робітника чи службовця всі записи про роботу, нагородження та заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Згідно з пунктом 2.12 Інструкції № 162 посилання на відповідні документи записуються на внутрішній стороні обкладинки та засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Відповідно до пункту 4.1 Інструкції № 162 при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження і заохочення, внесені у трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

В подальшому порядок ведення трудових книжок регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 (надалі - Інструкція № 58).

Приписами пункту 1.1 Інструкції № 58 передбачено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Відповідно до пунктів 1.3, 1.4 Інструкції № 58 при влаштуванні на роботу працівники зобов`язані подавати трудову книжку, оформлену в установленому порядку.

Пунктами 2.2-2.4 Інструкції № 58 встановлено, що до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу, неналежний порядок ведення документації з вини адміністрації підприємства - не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист, зокрема, в даному випадку.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 10.10.2019 у справі № 304/877/17 та у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, де вказано, що позивач не повинен був здійснювати контроль за посадовими особами підприємств щодо правильності записів у трудовій книжці та за своєчасним та повним нарахуванням податків та зборів.

Крім того, у постанові від 19.12.2019 у справі № 307/541/17 Верховний Суд підкреслив, що однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Управління ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Також у постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17 Верховний Суд погодився з висновками суду першої інстанції стосовно того, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Аналогічна позиція підтримана Верховним Судом у постанові від 11.05.2022 у справі № 120/1089/19-а.

Таким чином, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. У разі відсутності трудової книжки стаж встановлюється на підставі інших документів, уточнюючих довідок, відомостей та інших документів, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про трудові книжки працівників" від 27.04.1993 року № 301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

З огляду на зазначене, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, щодо якої такі порушення було вчинено, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Верховний Суд займає усталену позицію про те, що однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Право на пенсійне забезпечення особи не повинно безумовно залежати від дій чи бездіяльності осіб, які зобов`язані заповнювати трудові книжки, вести облік трудового стажу працівників і відповідно забезпечувати зберігання цих даних та передачу їх за строками в архівні установи (постанови від 06.02.2018 у справі № 677/277/17, від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, від 30.09.2019 у справі № 638/18467/15-а, від 19.12.2019 у справі № 307/541/17).

Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідач не ставить під сумнів відомості, які занесені до трудової книжки щодо трудової діяльності позивача.

У свою чергу, окремі неточності у записах в трудовій книжці та відсутність в записі назви підприємства при прийнятті на роботу не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.

Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки або інших бухгалтерських документів.

Колегія суддів також зауважує, що записи в трудовій книжці позивача зроблено чітко та зрозуміло, відсутні ознаки підчисток та підробок.

З огляду на викладене, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції щодо неправомірності незарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи з 18.12.1984 по 20.01.1986 та з 17.02.1986 по 30.09.2001, а відтак наявності підстав для скасування оскаржуваного рішення № 104650020606.

Спосіб захисту порушених прав позивача у спірних правовідносинах шляхом зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком закону не суперечить.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи вищенаведені мотиви, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Судові витрати не розподіляються, оскільки рішення суду першої інстанції не змінюється/не скасовується.

Керуючись ст.ст. 139, 308, 311, 316, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2025 року у справі № 380/5189/25 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя П. І. Сало

судді О. Б. Заверуха

Р. М. Москаль