Постанова від 21 червня 2026 р. у справі №380/3991/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/3991/24 пров. № А/857/8435/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Пліша М.А.,

суддів Іщук Л.П., Обрізко І.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 січня 2025 року (головуючий суддя Ланкевича А.З., м. Львів) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулась в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачеві одноразової грошової допомоги у зв`язку із звільненням у розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний календарний рік служби;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачеві одноразову грошову допомогу у зв`язку із звільненням у розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний календарний рік служби;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачеві компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення на суму невиплаченої одноразової допомоги у зв`язку із звільненням за весь час затримки виплати – за період з 13.04.2023 року по день фактичної виплати.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16 січня 2025 року позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_2 одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

У задоволенні решти позовних вимог - відмолено

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Військова частина НОМЕР_1 оскаржила його в апеляційному порядку, просить таке скасувати, та прийняти нове яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В апеляційній скарзі зазначає, що згідно п. 3 р. ХХХІІ наказу МОУ «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» № 260 від 07.06.2018 року (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються зі служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, визначених Переліком сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року № 413, та мають вислугу десять календарних років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

У відповідності до Витягу із послужного списку молодшого сержанта ОСОБА_2 , який наявний в матеріалах справи, вислуга років за час проходження військової служби становила менше 10 (десяти) років.

Оскільки, вислуга Позивача за час проходження військової служби становить менше 10 (десяти) років були відсутні підстави для виплати вихідної допомоги при звільненні у відповідності до п. 3 р. ХХХІІ наказу МОУ № 260 від 07.06.2018 року «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам».

Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно п. 3 ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Згідно ч.1 та ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач, ОСОБА_2 , проходила військову службу у Збройних Силах України, зокрема, у Військовій частині НОМЕР_1 .

Згідно витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 12.04.2023 року №76, молодшого сержанта ОСОБА_2 звільнено з військової служби у запас за підпунктом «г» через такі сімейні обставини або інші поважні причини (у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я) п.3 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

На момент звільнення позивача з військової служби вислуга років становила 11 років 2 місяці 29 днів, з яких календарних – 9 років 8 місяців 0 днів.

03.08.2023 року позивач звернулася до відповідача із заявою, в якій просила нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу, передбачену абз.2 ч.2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік.

Листом відповідача від 27.01.2024 року відмовлено позивачеві у нарахуванні та виплаті спірної допомоги, мотивуючи тим, що під час дії воєнного стану відсутні підстави для виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом, та звільнені через сімейні обставини або інші поважні причини.

Не погоджуючись з такою бездіяльністю відповідача, позивач звернулася до суду з даним позовом.

Постановляючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до ч.ч.1, 2 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII від 12.12.1991 року (далі – Закон №2011-XII), держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно ч.2 ст.15 цього ж Закону(в редакції чинній на час звільнення), військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України «Про розвідку», а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Військовослужбовцям при звільненні з військової служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Аналогічні приписи містяться у п.10 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 року №393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» (далі - Постанова №393).

Крім того, у п.10 вказано, що строк календарної служби для визначення розміру одноразової грошової допомоги обчислюється згідно з пунктами 1 і 2 цієї постанови.

З урахуванням вказаного суд першої інстанції вірно вважав, що право на виплату одноразової грошової допомоги у розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби набувають військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової військової служби, при звільненні зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше.

Згідно матеріалів справи, позивача звільнено з військової служби на підставі підп.«г» п.3 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», за змістом якої контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах: під час проведення мобілізації та дії воєнного стану – через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

При цьому, на момент звільнення вислуга років позивача становила 11 років 2 місяці 29 днів, з яких календарних – 9 років 8 місяців 0 днів. Вказане не заперечується сторонами.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов підставного висновку, що позивач, як військовослужбовець, що звільнена з військової служби через сімейні обставини за наявності вислуги років, що перевищує 10 років, має право на одноразову грошову допомогу, передбачену абз.2 ч.2 ст.15 Закону №2011-XII.

Розмір такої допомоги визначається у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби позивача.

При цьому, суд першої інстанції слушно зауважив, що умовою набуття права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги, відповідно до ч.2 ст.15 «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» є наявність «вислуги 10 років і більше». У ч.2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відсутня пряма вказівка на те, що право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги виникає за наявності 10 і більше календарних років вислуги.

Верховний Суд у своїх постановах від 11.04.2018 року у справі №806/2104/17, від 24.11.2020 року у справі №822/3008/17, від 21.04.2021 року у справі №380/2427/20, від 19.05.2022 року у справі №580/3392/20 виклав правову позицію, згідно якої норма ч.2 ст.15 Закону №2011-ХІІ не містить вказівки на те, що право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги виникає за наявності 10 і більше саме календарних років вислуги. Поняття «календарна вислуга років» застосовується не для позначення необхідної для призначення допомоги вислуги років, а для визначення розміру грошової допомоги, а саме: «в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби». Умовою набуття права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до ч.2 ст.15 Закону №2011-ХІІ є наявність «вислуги 10 років і більше».

Враховуючи наведене вище, суд дійшов обґрунтованого висновку, що оскільки загальна вислуга років, на час звільнення позивача, становила більше 11 років (тобто умова про наявність 10 і більше років вислуги у даному випадку дотримана), то вона набула право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби (09 років), тому бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачеві такої допомоги є протиправною і як наслідок, заслуговують на увагу похідні вимоги про спонукання до вчинення дій відповідача (у цій частині).

Надаючи оцінку позовній вимозі про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачеві компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення на суму невиплаченої одноразової допомоги у зв`язку із звільненням за весь час затримки виплати – за період з 13.04.2023 року по день фактичної виплати, то суд вірно врахував, що статтею 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 року №2050-ІІІ (далі – Закон №2050-ІІІ) визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі №2050-ІІІ слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Відповідно до ст.3 Закону №2050-ІІІ, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно зі ст.4 Закону №2050-ІІІ, виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Отже, основними умовами для виплати компенсації втрати частини доходів є: 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів; та 2) факт виплати нарахованих доходів.

Тобто виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється у день виплати основної суми доходу.

Враховуючи те, що одноразова грошова допомога позивачу ще не нарахована та не виплачена, суд вірно вважав, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог в цій частині бо такі є передчасними.

До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 20.10.2022 року під час розгляду справи №140/862/19.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 січня 2025 року у справі №380/3991/24 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя М.А. Пліш

судді Л. П. Іщук

І. М. Обрізко