Постанова від 21 червня 2026 р. у справі №240/18461/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/18461/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Лавренчук О.В.

Суддя-доповідач - Біла Л.М.

22 червня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Білої Л.М.

суддів: Гонтарука В. М. Боровицького О. А. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Житомирській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2025 року позов задоволено частково.

Суд визнав протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Житомирській області щодо не зарахування ОСОБА_1 до стажу служби в поліції наявну, на момент зарахування на службу в Національну поліцію України вислугу років з 18 лютого 2013 року по 06 січня 2016 року в Житомирській виправній колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Житомирській області (№ 4) та зобов`язав Головне управління Національної поліції в Житомирській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу служби в поліції наявну на момент зарахування на службу в Національну поліцію України вислугу років із 18 лютого 2013 року по 06 січня 2016 року в Житомирській виправній колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Житомирській області (№ 4).

У задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п.3 ч.1 ст.311 КАС України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила наступні обставини.

Позивач в період з 18.02.2013 по 06.01.2016 проходив службу в установах Державної кримінально-виконавчої служби України, а саме в Житомирській виправній колонії управління Державної пенітенціарної служби України (№ 4).

Відповідно до витягу з наказу начальника Житомирської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Житомирській області (№4) № 5 о/с від 06.01.2016 по особовому складу позивача звільнено зі служби.

Відповідно до довідки Державної установи "Житомирська виправна колонія (№4)" від 12.12.2023 №5/4/3-62-23/Б-66 позивач дійсно проходив службу на посадах рядового та молодшого начальницького складу в Житомирській виправній колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Житомирській області (№ 4) з 18 лютого 2013 року (наказ Житомирської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Житомирській області (№ 4) ВІД 18.02.2013 № 8 о/с) по 06 січня 2016 року (наказ Житомирської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Житомирській області (№ 4) від 06.01.2016 № 5 о/с).".

У наказі від 06.01.2016 № 5 о/с вказано: "Вислуга років на день звільнення у календарному обчисленні становить 08 (вісім) років 02 (два) місяця 21 (двадцять один) день, у пільговому обчисленні 09 (дев`ять) років 02 (два) місяці 07 (сім) днів".

Наказом Головного управління Національної поліції в Житомирській області від 28.02.2025 №133 о/с позивача, який прибув з Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, призначено поліцейським офіцером громади сектору поліцейських офіцерів громади відділу взаємозв`язку з громадами Житомирського РУП №1.

Позивач звернувся до начальника ГУ НП в Житомирській області з рапортом від 10.06.2025, в якому просив зарахувати до стажу служби в поліції, в тому числі, що дає право на встановлення надбавки за вислугу років та додаткової оплачуваної відпустки, вислугу років за період служби в Державній кримінально-виконавчій службі України з 18 лютого 2013 року по 06 січня 2016 року.

Листом від 19.06.2025 №103884-2025 відповідач повідомив позивача про відсутність правових підстав зарахувати до стажу служби в поліції, що дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки проходження Вами служби в Державній кримінально-виконавчій службі України.

Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся до суду.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції та доводам апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України від 02.07.2015 №580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон №580-VIII).

Відповідно до ст.59 Закону №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Час проходження служби в поліції зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно із ч.ч.1-3 ст.78 Закону №580-VIII стаж служби в поліції дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки.

До стажу служби в поліції зараховуються: 1) служба в поліції на посадах, що заміщуються поліцейськими, з дня призначення на відповідну посаду; 2) військова служба в Збройних Силах України, Державній прикордонній службі України, Національній гвардії України, Управлінні державної охорони, Цивільній обороні України, внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону, Службі безпеки України, Службі зовнішньої розвідки, Державній спеціальній службі транспорту; 3) служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду; 4) час роботи у Верховній Раді України, місцевих радах, центральних і місцевих органах виконавчої влади із залишенням на військовій службі, на службі в органах внутрішніх справ України або на службі в поліції; 5) час роботи в органах прокуратури і суді осіб, які працювали на посадах суддів, прокурорів, слідчих, а також служба у Службі судової охорони; 6) дійсна військова служба в Радянській Армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР.

Під час обчислення стажу служби в поліції враховуються тільки повні роки вислуги років без округлення фактичного розміру вислуги років у бік збільшення.

Пунктом 5 Прикінцевих положень Кримінально-виконавчого кодексу України від 11.07.2003 № 1129-IV було передбачено, що до законодавчого врегулювання питань проходження служби персоналом органів і установ виконання покарань та його соціального захисту на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої системи поширюються дія статтями 22 і 23 Закону України "Про міліцію", а також порядок і умови проходження служби та грошового забезпечення, передбачені для працівників органів внутрішніх справ.

Спеціальним Законом, який визначає правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноваження, є Закон України "Про державну кримінально-виконавчу службу України" від 23.06.2005 №2713-IV (далі - Закон № 2713-IV), що набрав чинності 20.07.2005.

Частина 5 ст.23 Закону №2713-IV передбачає, що на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.

Згідно із постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про Державну пенітенціарну службу України» від 02.07.2014 №225, що втратила чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України» від 26.04.2017 №294, Державна пенітенціарна служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра юстиції, який реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань та пробації.

Системний аналіз наведених норм чинного законодавства свідчить про те, що фактично законодавець поширив дію усіх норм, які врегульовують порядок і умови проходження служби працівниками органів внутрішніх справ, а в подальшому - поліцейськими, на працівників кримінально-виконавчої служби (пенітенціарної служби).

Сутність службової дисципліни, обов`язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень визначені Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України, затвердженим Законом України від 22.02.2006 №3460-IV.

Згідно з преамбулою зазначеного Статуту його дія поширюється на осіб начальницького складу Національного антикорупційного бюро України, осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України та податкової міліції, які повинні неухильно додержуватися його вимог.

Отже, дія нормативно-правових актів органів внутрішніх справ України, в тому числі й дія ст.ст.22, 23 Закону України «Про міліцію» та відповідні норми Закону України «Про Національну поліцію», Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР №114 від 29.07.1991, Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України розповсюджується на позивача під час проходження ним служби в оспорюваний період.

Всі обов`язки, обмеження служби в органах внутрішніх справ та поліції, її специфічні умови, порядок та підстави дисциплінарної відповідальності визнані законодавцем тотожними умовам проходження служби персоналом органів і установ виконання покарань.

Отже, враховуючи тотожність правового статусу служби в органах внутрішніх справ і служби в установі виконання покарань, діяльність позивача, функції, які позивачем виконувались на момент проходження служби, та статус позивача, суд дійшов висновку, що стаж служби позивача в Державній кримінально-виконавчій службі України підлягає зарахуванню до стажу служби в поліції.

Таким чином, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції про те, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо незарахування позивачу до стажу служби в Національній поліції України наявну на момент переходу на службу у Національну поліцію України вислугу років з 18 лютого 2013 року по 06 січня 2016 року в Житомирській виправній колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Житомирській області (№ 4).

Відтак, порушене право позивача належним чином відновлено у спосіб зобов`язання відповідача зарахувати позивачу до стажу служби в поліції наявну на момент зарахування на службу в Національну поліцію України вислугу років із 18 лютого 2013 року по 06 січня 2016 року в Житомирській виправній колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Житомирській області (№ 4).

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2025 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.

Головуючий Біла Л.М.

Судді Гонтарук В. М. Боровицький О. А.