Постанова від 21 червня 2026 р. у справі №600/7385/23-а — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 600/7385/23-а

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Маренич Ігор Володимирович

Суддя-доповідач - Сапальова Т.В.

22 червня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Сапальової Т.В.

суддів: Ватаманюка Р.В. Капустинського М.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Чернівецькій області на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 13 травня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернівецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги,

В С Т А Н О В И В :

у листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Головного управління ДПС України у Чернівецькій області про визнання протиправно та скасування податкової вимоги, зобов`язання вчинити дії.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що в нього відсутній статус фізичної особи-підприємця, а тому він не є страхувальником в розумінні Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", зважаючи на те, що свідоцтво про реєстрацію ФОП недійсне. Вказана обставина свідчить про те, що вимоги податкового органу про сплату боргу (недоїмки) є протиправними, а тому підлягають скасуванню.

Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 13 червня 2024 року позов задоволено, а саме:

- визнати протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Чернівецькій області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-24383-56У від 12.07.2021 року;

- зобов`язано Головне управління ДПС в Чернівецькій області виключити з інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 відомості щодо заборгованості з єдиного соціального внеску у розмірі, визначеному вимогою про сплату боргу (недоїмки) № Ф-24383-56У від 12.07.2021 року зі сплати єдиного соціального внеску на суму 37788,74 грн.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Чернівецькій області судові витрати.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити постанову про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення процесуального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору.

Скаржник вказує на те, що позивач у встановленому законом порядку не припинив свою реєстрацію як фізичної особи-підприємця, тому він є платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу вимог ч. 4 ст. 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 02.08.2001 року позивача було зареєстровано як фізичну особу-підприємця, надалі 28.03.2014 року до Реєстру включено відомості із відміткою про те, що свідоцтво про державну реєстрацію вважається недійсним (запис №20381750000037268).

З відомостей інформаційно-комунікаційних систем ДПС (далі - ІКС) слідує, що фізичній-особі підприємцю ОСОБА_1 нараховано до сплати єдиний внесок у сумі 8448,00 грн за 2017 рік, єдиний внесок у сумі 9828,72 грн за 2018 рік, єдиний внесок у сумі 11016,72 грн за 2019 рік, єдиний внесок у сумі 8495,30 грн за 10 місяців 2020 року

12 липня 2021 року ГУ ДПС у Чернівецькій області сформувало фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 вимогу №Ф-24383-56У про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску, яка станом на 30 червня 2021 року становить 37788,74 грн. Вимога була надіслана за адресою: АДРЕСА_1 , однак повернута із відміткою відділення поштового зв`язку "за закінченням терміну зберігання".

Постановою державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у місті Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) відкрито виконавче провадження з примусового виконання вимоги від 12.07.2021 року №Ф-24383-56У.

Позивач, не погоджуючись з вимогою про сплату боргу, звернувся з даним позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що у позивача було відсутнє волевиявлення щодо здійснення підприємницької діяльності, а також що нею не подавалася реєстраційна картка для включення відомостей до ЄДР. Зазначені обставини виключають можливість законного здійснення позивачем підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, тому за відсутності належних і допустимих доказів такі обставини виключають можливість як формальної, так і фактичної участі позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відтак оскаржувана вимога про сплату боргу є протиправною та підлягає скасуванню.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає таке.

Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Статтею 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення і виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (надалі - Закон № 2464-VI, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску (частина друга статті 2 Закону № 2464-VI).

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VІ платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абз. 1, 2 п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VІ (у редакції Закону № 1774-VIII зі змінами, внесеними Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій») для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному періоді або окремому місяці звітного періоду, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Таким чином, у зв`язку із внесеними до Закону № 2464-VІ змінами щодо нарахування єдиного внеску його платниками у фізичних осіб - підприємців з 01 січня 2017 року виник обов`язок щодо нарахування та сплати єдиного внеску незалежно від того, чи отримували вони дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу.

Відповідно до частин другої - четвертої, восьмої, дванадцятої статті 9 Закону № 2464-VI Обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску податковими органами у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до податкових органів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску за минулі періоди, крім випадків сплати єдиного внеску згідно з частиною п`ятою статті 10 цього Закону, здійснюється виходячи з розміру єдиного внеску, що діяв на день нарахування (обчислення, визначення) заробітної плати (доходу), на яку відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Згідно з абзацами першим, п`ятим-сьомим частини четвертої статті 25 Закону № 2464-VI податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску.

Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.

У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з податковим органом шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

Порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон) та процедуру нарахування і сплати фінансових санкцій та стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів податковими органами визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування № 449 від 20.04.2015 (надалі Інструкція №449).

Абзацом 2 п. 2 розділу VI Інструкції № 449 установлено, що у разі виявлення податковим органом своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий податковий орган обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.

Податкові органи надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:

дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску податковими органами;

платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;

платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційно-телекомунікаційних систем ДПС (далі - ІТС) на суму боргу, що перевищує 10 гривень. (пункт 3 розділу VI Інструкції № 449).

Згідно з абз. 1 п. 4 розділу VI Інструкції № 449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з ІТС за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи, у тому числі відокремлених підрозділів юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

В даній справі спірним є питання щодо наявності чи відсутності у позивача обов`язку сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 2017 року по 2020 року за умови відсутності у вказаний період запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичний осіб-підприємців про реєстрацію фізичної особи-підприємця.

Колегія суддів зазначає, що згідно із ч. 2 ст. 50 Цивільного кодексу України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

01 липня 2004 року набрав чинності Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" (далі Закон № 755-IV), яким передбачено створення і формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців (у первинній редакції).

За приписами частини першої статті 42Закону №755-IV, для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем, повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації ФОП.

Згідно із пунктом 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» цього Закону державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов`язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.

Отже, визначена процедура державної реєстрації з дати набрання чинності Законом №755-IVпередбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу ФОП через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб`єкта підприємницької діяльності до 01 липня 2004 року) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до ЄДР - абзац сьомий частини першої статті 1 Закону №755-IV) та отримання свідоцтва про державну реєстрацію (документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію юридичної особи або ФОП - абзац дев`ятий частини першої статті 1 Закону № 755-IV).

3 березня 2011 року набрав чинності Закон № 2390-VI, яким внесені зміни до Закону №755-IV.

Пунктами 2-4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI було передбачено, що процес включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.

Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.

При цьому, пунктом 8 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI (у первинній редакції) визначено, що після закінчення передбаченого для включення відомостей до ЄДР строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до ЄДР. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до ЄДР з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.

Таким чином, строк для включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 1 липня 2004 року, визначений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI, закінчився 3 березня 2012 року. При цьому, цей строк включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб-підприємців, державна реєстрація яких проведена до 1 липня 2004 року, підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання останніми реєстраційних карток державному реєстратору.

Разом з тим, відомості про фізичних осіб-підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строк, установлений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI, підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб-підприємців до ЄДР, зобов`язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію.

25 квітня 2014 року набрав чинності Закон України від 25 березня 2014 року №1155-VII «Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців до Єдиного державного реєстру»(далі - Закон № 1155-VII).

Цим Законом пункт 2розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону № 755-IV викладено в новій редакції, відповідно до якої усі діючі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, відомості про яких не включені до ЄДР, зобов`язані подати державному реєстратору відповідно до вимог статті 19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР. Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов`язаний включити відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців і видати їм виписку з ЄДР.

Законом № 1155-VII були виключені пункти 2-4 і 7-9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI.

Колегія суддів зазначає, що оскільки статус фізичної особи-підприємця є формою реалізації особою конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації особою цього права в умовах нормативно-правового регулювання, чинного з 1 січня 2004 року, виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 1 липня 2004 року ознак суб`єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.

Водночас, зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб-підприємців, запроваджені законами №2390-VI та №1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу ФОП, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 1 липня 2004 року, що підтверджується виконанням ними обов`язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності.

Аналогічні правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 1 липня 2020 року у справі № 260/81/19 (провадження № 11-118апп20).

Судом встановлено, що позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець та перебував на обліку в податкових органах з 02.08.2001.

При цьому відповідачем не надано до суду належних та допустимих доказів отримання позивачем свідоцтва про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності фізичної особи нового зразка, або доказів подання позивачем державному реєстратору, у встановлений пунктом 2 розділу ІІ Закону № 2390-VI строк, реєстраційної картки для включення відомостей про нього до Єдиного державного реєстру.

Отже, враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підтвердження у ОСОБА_1 статусу фізичної особи-підприємця у спосіб і в порядку, визначеними Законом №755-IV, що свідчить про неможливість її фактичної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини у справі та відсутність відомостей про набуття позивачем статусу фізичної особи-підприємця після 2014 року відсутні підстави для донарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, штрафу та пені, у зв`язку з чим вимога про сплату боргу від 12.07.2021 №Ф-24383-56У підлягає скасуванню.

Відповідно до ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права та підстав для його скасування не встановлено, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Чернівецькій області залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 13 травня 2024 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий Сапальова Т.В.

Судді Ватаманюк Р.В. Капустинський М.М.