Постанова від 18 червня 2026 р. у справі №580/2280/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 580/2280/25 Головуючий у 1-й інстанції: Орленко В.І.

Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Черпака Ю.К.,

суддів Кобаль М.І., Штульман І.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу адвоката Гаврилова Дмитра Олексійовича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 19 червня 2025 року, ухвалене в порядку спрощеного (письмового) позовного провадження без повідомлення та виклику сторін, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

03 березня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення з ОСОБА_1 своєчасного повного розрахунку при звільненні з військової служби та стягнення на його користь з військової частини середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 868 153,44 грн.

В обґрунтування позовних вимог послався на те, що на підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 31.08.20219 №151-РС позивача виключено зі списків особового складу та усіх видів забезпечення, проте фактичний розрахунок щодо виплати грошового забезпечення на виконання рішення Черкаського окружного адміністративного сулу від 26.07.2024 у справі №580/10889/21 здійснений 14.02.2025р. На підставі статей 116, 117 Кодексу законів про працю України просив зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку під час звільнення з військової служби, що виразилась у несвоєчасній виплаті грошового забезпечення.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 19 червня 2025 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено повністю.

Судове рішення мотивовано тим, що з 03.09.2019 (наступний день після виключення зі списків) до 21.09.2021 позивач не ініціював перед відповідачем питання про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення, лише 22.09.2021 звернувся до військової частини із заявою про нарахування та виплату грошового забезпечення, а до суду з позовом - 15.12.2021, що з урахуванням правової позиції Верховного Суду у справі №380/693/20 ЄДРСР 107571324 (п. 32, п.39) про застосування ст.117 КЗпП України суд дійшов висновку, що під час нарахування і виплати позивачу належних коштів під час звільнення був відсутній спір щодо сум як передумови для застосування до спірних правовідносин статті 117 КЗпП України, тому з огляду на невідкладне (не в стислі строки) звернення позивача до відповідача (активні прояви) щодо незгоди з розміром належних до виплати під час звільнення сум вважав необгрунтованими вимоги позивача та наявними підстави для відмови у задоволенні адміністративного позову.

В апеляційній скарзі Військова частина НОМЕР_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції як незаконне і необгрунтоване та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги. Зазначає, що суд в основу рішення поклав застарілу практику Верховного Суду (постанови від 04.12.2019 у справі № 825/742/16 та від 28.11.2022 у справі № 380/693/20), тоді як у постанові Верховного Суду від 29.04.2025 у справі № 560/526/23 висловлені інші правові позиції. Застосування судом неактуальної судової практики призвело до прийняття неправильного рішення, яке підлягає скасуванню. Наводить розрахунок заробітної плати за період з 02.09.2019 по 14.02.2025, яка за 1992 дні становить 868153,44 грн, а сума компенсації за чинною редакцією статті 117 КЗпП України за шість місяців складає 73319,24 грн.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач наводить аргументи на підтримку законності та обгрунтованості рішення суду першої інстанції, яке просить залишити без змін. Звертає увагу на обмеження законодавцем періоду стягнення заробітної плати за несвоєчасний розрахунок при звільненні шістьма місяцями та трьохмісячний строк звернення до суду у спірних правовідносинах.

Апеляційний розгляд справи відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами та на основі наявних доказів.

Згідно з частинами першою та другою статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

З метою повного та всебічного встановлення обставин справи, колегією суддів вирішено продовжити на розумний строк її апеляційний розгляд.

Перевіривши повноту встановлення фактичних обставин справ та їх правову оцінку, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судом першої інстанції зазначено, що у справі №580/10889/21 (ЄДРСР 120632720) між цими ж сторонами встановлено зарахування ОСОБА_1 до складу ВЧ НОМЕР_3 з 20.12.2016 згідно з наказом від 20.12.2016 № 9 та виключення зі списків особового складу частини і усіх видів забезпечення, в тому числі грошового, з 02.09.2019 згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 02.09.2019 № 390.

22.09.2021 позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату йому компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2016-2019 роки, індексації грошового забезпечення під час проходження військової служби за період з 2016 по 2019 роки та грошової компенсації вартості за неотримане речове майно за період служби з 2016 по 2019 роки.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 26 липня 2024 року у справі 580/10889/21 (набрало законної сили 16.09.2024) військову частину НОМЕР_1 зобов`язано: здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової соціальної відпустки як учаснику бойових дій за 2016-2019 роки з розрахунку грошового забезпечення станом на день звільнення, індексацію грошового забезпечення за період з 20.12.2016 по 31.10.2018 включно, грошову компенсацію вартості за не отримане речове майно.

Відповідно до виписки з рахунку позивача відповідачем 14.02.2025 виплачене грошове забезпечення у сумі 79057,80 грн, що сторонами не заперечується.

Вважаючи, що має право на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку під час звільнення у сумі 868153,44 грн відповідно до ст. 117 КЗпП України, позивач звернувся з позовом до суду за захистом майнового права.

Колегія суддів, переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, враховує такі норми чинного законодавства та фактичні обставини справи.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-ХІІ).

Згідно з частиною другою статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошові кошти, що передбачені рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 26 липня 2024 року у справі 580/10889/21, відноситься до грошового забезпечення військовослужбовця.

Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджене Указом Президента України від 10.12.2008р. №1153, встановлено обов`язок провести повний розрахунок із військовослужбовцем на день його виключення із списків особового складу військової частини.

Подібне правило встановлено статтею 47 Кодексу законів про працю України від 10 грудня 1971 року № 322-VIII (далі - КЗпП України (в редакції на день звільнення позивача з військової служби), відповідно до якої власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

За вимогами статті 116 КЗпП України (в редакції на день звільнення позивача з військової служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Отже, закон покладає на підприємство, установу, організацію обв`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання такого обов`язку є підставою для притягнення роботодавця до передбаченої законом відповідальності.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні не врегульоване нормами спеціального законодавства, що передбачає порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Зазначене питання унормоване КЗпП України, норми якого в цій ситуації є загальними та поширюється на правовідносини, які виникають у зв`язку з несвоєчасним розрахунком під час звільнення з військової служби.

Такі правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 28 січня 2021 року у справі № 240/11214/19, які відповідно до частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» підлягають врахуванню при вирішенні спірних правовідносин.

За приписами статті 117 КЗпП України ( в редакції на час звільнення позивача) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Законом України від 01.01.2022р. № 2352-IX, який набрав чинності 19 липня 2022 року, частину першу статті 117 КЗпП України викладено в новій редакції, згідно з якою у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Зазначене підтверджує обґрунтованість позову щодо наявності у позивача права на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України за певний період, починаючи з дня звільнення.

В постанові від 12.11.2025р. у справі № 306/2708/23 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку що до правовідносин, які виникли до набрання чинності Законом № 2352-ІХ, проте не припинилися або припинилися після набрання ним чинності (триваючі правовідносини), з 19 липня 2022 року слід застосовувати положення статті 117 КЗпП України у новій редакції та обмежувати нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку шістьма місяцями.

За висловленою в цій постанові правовою позицією Великої Палати Верховного Суду якщо працівника звільнено з роботи до 19 липня 2022 року, проте повного розрахунку станом на день набрання чинності Законом № 2352-ІХ із ним не проведено, то суми, передбачені статтею 117 КЗпП України, йому слід нараховувати в такому порядку: з дня звільнення по 18 липня 2022 року без обмеження строку шістьма місяцями, оскільки попередня редакція наведеної норми не містила відповідних обмежень; з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року (6 місяців, відлік яких починається з дня набрання Законом № 2352-ІХ чинності) або до дня остаточного розрахунку, якщо він здійснений раніше спливу наведених шести місяців.

Вирішуючи питання про можливість зменшення суми відшкодування за статтею 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08.10.2025р. у справі № 489/6074/23 сформулювала такий правовий висновок.

Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Отже, стаття 117 КЗпП України в редакції до 19 липня 2022 року та після цієї дати передбачає можливість зменшення суми середньої заробітної плати за період несвоєчасного розрахунку при звільненні з урахуванням конкретних обставин справи.

Позивачем дотримано встановлений статтею 233 КЗпП України (в редакції закону на момент звернення) 3-місячний строк звернення до суду, який обчислюється з дня проведення повного розрахунку.

Згідно з відомостями з державного реєстру фізичних осіб - платників про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору станом на 17.02.2025 року, за довідкою про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премії для обчислення пенсії відповідно до форми ОК-5 ПФУ від 124.03.2021 №238-фс грошове забезпечення позивача за два останні календарні місяці, що передують місяцю звільнення (02.09.2019) становить: за липень 2019 року - 10 317, 13 грн, за серпень 2019 року - 8 859, 30 грн.

Середньоденне грошове забезпечення складає 435,82 грн (10 317, 13 грн + 8859, 30 грн)/44 (кількість відпрацьованих днів у періоді).

Такий розрахунок, наведений позивачем у позовній заяві та апеляційній скарзі, відповідачем не оспорено в його двох відзивах, а лише зроблено посилання на відповідну судову практику та висловлено міркування про можливість зменшення розміру компенсаційного відшкодування.

Кількість днів, впродовж яких на користь позивача підлягає стягненню середнє грошове забезпечення за весь час затримки повного розрахунку, - календарні дні.

З моменту звільнення позивача 02.09.2019р. до 18.07.2022р. минуло 1051 календарні дні, за які середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні складає 458047 грн ( 1051 календарних днів х 435, 82 грн), а за період з 19.07.2022р. по 19.01.2023р. - 80627 грн ( 185 календарних днів х 435, 82 грн).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення залежить від багатьох критеріїв.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Оцінюючи характер спірних правовідносин, причини тривалості затримки, поведінку сторін та ступінь вини відповідача, суд виходить із необхідності забезпечення справедливого балансу між інтересами звільненого військовослужбовця та державного органу, який здійснює фінансування в умовах воєнного стану та обмеженого бюджетного ресурсу.

Тому, враховуючи принцип співмірності та розумності, тривалість затримки остаточного розрахунку, співвідношення між сумою невиплачених у день звільнення коштів та розміром середньомісячного грошового забезпечення за останні два місяці перед звільненням, проведення повного розрахунку без необґрунтованих надмірних зволікань, колегія суддів дійшла висновку, що сума у розмірі 25000 грн є справедливою та достатньою компенсацією середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні, яка відповідає принципам добросовісності, пропорційності та узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду.

Оскільки суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, внаслідок неправильного їх тлумачення та не врахував послідовну і сталу практику Верховного Суду з цього питання, то оскаржене судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 317, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу адвоката Гаврилова Дмитра Олексійовича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 19 червня 2025 року задовольнити частково.

Скасувати рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 19 червня 2025 року та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення з ОСОБА_1 своєчасного повного розрахунку при звільненні з військової служби.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) з Військової частина НОМЕР_1 (адреса: АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) 25000 (двадцять п`ять тисяч) гривень заробітної плати за затримку розрахунку при звільненні.

Постанова набирає законної сили з дати прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.

Судді: Кобаль М.І.

Штульман І.В.