Окрема думка від 21 червня 2026 р. у справі №420/25373/24 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

О К Р Е М А Д У М К А

22 червня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/25373/24

Судді П`ятого апеляційного адміністративного суду на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17.06.2026 по справі №420/25373/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії

12.08.2024 ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою, у якій просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 у період з 29.01.2020 по 21.03.2024 грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, премії, допомоги для вирішення соціально-побутових питань, одноразової грошової допомоги при звільненні виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлено законом 01.01.2018, а також суми в розмірі 1762грн, що дорівнює прожитковому мінімуму для працездатних осіб, встановлено законом 01.01.2018 на відповідні тарифні коефіцієнти, тобто без врахуванням положень пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (в редакції чинній з 29.01.2020);

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України здійснити перерахунок ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 21.06.2024, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, премії, допомоги для вирішення соціально-побутових питань, одноразової грошової допомоги при звільненні визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024 на відповідні тарифні коефіцієнти, та провести їх виплату, з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового i начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за період з 29.01.2020 по день фактичної виплати грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що розрахунковою величиною для визначення розміру посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня відповідного року. Неправильний розрахунок посадового окладу вплинув на правильність розрахунку додаткових видів грошового забезпечення. До того ж, на думку ОСОБА_1 , під час виплати грошового забезпечення Військова частина НОМЕР_2 має компенсувати суми податку з доходів фізичних осіб, а також втрату частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Відповідач – Військова частина НОМЕР_1 з позовними вимогами не погоджується та вважає їх необґрунтованими з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, вказуючи, що розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина – прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018, тобто 1762грн.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30.03.2026 у справі №420/25373/25 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 в період з 29.01.2020 по 19.05.2023 грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, премії, допомоги для вирішення соціально-побутових питань, одноразової грошової допомоги при звільненні виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлено законом 01.01.2018, а також суми в розмірі 1762 гривні, що дорівнює прожитковому мінімуму для працездатних осіб, встановлено законом 01.01.2018 на відповідні тарифні коефіцієнти, тобто без врахуванням положень пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (в редакції чинній з 29.01.2020).

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 19.05.2023, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, премії, допомоги для вирішення соціально-побутових питань, одноразової грошової допомоги при звільненні визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти, з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Приймаючи вказане рішення в частині задоволених позовних вимог за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 суд першої інстанції виходив із того, що в межах спірного періоду грошове забезпечення ОСОБА_1 має розраховуватись виходячи прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного року, а не розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.

При цьому, відмовляючи в задоволенні іншої частини позову, який стосується періоду з 20.05.2023 по 21.06.2024, окружний адміністративний суд вказав про необхідність врахування до спірних правовідносин чинної постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481, за приписами якої розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру сталої величини - 1762 грн.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог Військовою частиною НОМЕР_1 подано апеляційну скаргу в якій, з посиланням на неправильне застосування окружним адміністративним судом норм матеріального права, викладено прохання скасувати оскаржувану частину судового акту із прийняттям у відповідній частині нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги Військова частина НОМЕР_1 зазначає, що розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина – прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018, тобто 1762грн.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу в якій, з посиланням на неправильне застосування окружним адміністративним судом норм матеріального права, викладено прохання скасувати оскаржувану частину судового акту із прийняттям у відповідній частині нового судового рішення про задоволення позовних вимог.

Мотивуючи вимоги апеляційної скарги позивач вказує, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі №320/29450/24 визнано протиправним та нечинним пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481, а тому у період з 20.05.2023 по 04.09.2024 грошове забезпечення має розраховуватись виходячи із такої розрахункової величини, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня відповідного року.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17.06.2023 апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишено без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30.03.2026 у справі №420/25373/24 скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо перерахунку грошового забезпечення, а також виплачених: грошової допомоги для оздоровлення, премії, допомоги для вирішення соціально-побутових питань, одноразової грошової допомоги при звільненні за період з 20.05.2023 по 21.06.2024.

Прийнято у вказаній частині нове судове рішення.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України, щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 в період з 20.05.2023 по 21.06.2024 грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, премії, допомоги для вирішення соціально-побутових питань, одноразової грошової допомоги при звільненні виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлено законом 01.01.2018, а також суми в розмірі 1762 гривні, що дорівнює прожитковому мінімуму для працездатних осіб, встановлено законом 01.01.2018 на відповідні тарифні коефіцієнти, тобто без врахуванням положень пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (в редакції чинній з 29.01.2020).

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 20.05.2023 по 21.06.2024, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, премії, допомоги для вирішення соціально-побутових питань, одноразової грошової допомоги при звільненні визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024 на відповідні тарифні коефіцієнти, з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30.03.2026 залишено без змін.

Приймаючи такий судовий акт суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що положення постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу, а саме закону про Державний бюджет України на відповідний рік, а тому в період дії такого рішення Уряду розрахунковою величиною для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року.

З вказаним висновком апеляційного адміністративного суду не погоджуюсь виходячи із такого.

Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України.

Частиною 1 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

Відповідно до частин другої, третьої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

За приписами частини четвертої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

30.08.2017 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (набрала чинності 01.03.2018).

Означеним рішенням Уряду затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Додатком 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (в первинній редакції на дату прийняття) було передбачено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Додатки 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» містять примітки, відповідно до яких, зокрема, посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

21.02.2018 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», пунктом 6 якої внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням яких пункт 4 вказаного підзаконного нормативно-правового акту викладено в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Означене рішення Уряду набуло чинності 24.02.2018.

Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», яким внесено зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Частиною 1 статті 325 КАС України передбачено, що постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Отже, з 29.01.2020 (дати набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18) до спірних правовідносин застосовуються положення пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» у редакції до 24.02.2018.

Такою редакцією було передбачено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

20.05.2023 набула чинності постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 «Про скасування п.п.1 п. 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, та внесення зміни до п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017№ 704».

В означеному рішенні Уряду вказано про таке:

1. Скасувати підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 “Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб” (Офіційний вісник України, 2018 р., № 20, ст. 662).

2. Внести зміну до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” (Офіційний вісник України, 2017 р., № 77, ст. 2374), виклавши абзац перший в такій редакції:

“4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.”.

Отже, з 20.05.2023 у зв`язку із внесенням постановою Кабінету Міністрів України №481 змін до постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 та постанови Кабінету Міністрів України №704, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 грн. та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14, а не виходячи із розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.

У подальшому, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі №320/29450/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, визнано протиправним та нечинним пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Частиною 1 статті 325 КАС України передбачено, що постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Відповідно до статті 265 КАС України визначено, що нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Як зазначено в постанові Верховного Суду від 08.02.2022 у справі №1540/3828/18 відмінність між встановленою судом незаконністю (протиправністю) актів індивідуальних та нормативно-правових є істотною і полягає, зокрема, в моменті втрати чинності такими актами. У разі визнання незаконним (протиправним) індивідуальний акт є таким, що не діє з моменту його прийняття, а нормативно-правовий, якщо інше не встановлено законом або не зазначено судом, втрачає чинність після набрання законної сили судовим рішенням.

Отже, в період з 20.05.2023 по 17.06.2025 (в період дії постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481) до спірних правовідносин застосовуються положення пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» у редакції після 24.02.2018.

Лише втрата чинності норм постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481, якими внесено зміни до пункту 4 постанови № 704, здатна відновити дію попередньої редакції пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704.

Такого ефекту не може бути досягнуто в індивідуальному спорі про визнання протиправними дій суб`єкта владних повноважень, який діяв у відповідності до чинного нормативно-правового акту.

Рішеннями Конституційного Суду України від 26.12.2011 № 20-рп/2011 та від 25.01.2012 №3-рп/2012 підтверджено конституційність повноважень Кабінету Міністрів України щодо реалізації політики у сфері соціального захисту, в тому числі регулювання порядку та розмірів соціальних виплат і допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави.

У пункті 3 резолютивної частини рішення від 25.01.2012 № 3-рп/2012 Конституційний Суд України вказав, що в аспекті конституційного подання положення частини другої статті 95, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України та пункту 2 частини першої статті 9 КАС України в системному зв`язку з положеннями статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 117 Конституції України треба розуміти так, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції.

Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постановах від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22 та від 11.09.2024 у справі № 554/154/22, наголошувала на тому, що суд не може перебирати на себе правотворчі функції законодавчої та виконавчої влади. Порушення такого підходу та, відповідно, ігнорування принципу законності: суперечить, щонайменше, принципам правової визначеності, легітимних очікувань та належного урядування як базовим складовим правовладдя (верховенства права); дискримінує іншу сторону правовідносин; означає, що суд може надати дозвіл будь-кому та будь-коли діяти за межами закону (який містить заборони) або за межами наданих законом прав (повноважень); іде в розріз з принципом поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, а також порушує систему стримувань і противаг (суд втручається в компетенцію суб`єктів нормотворення та може ігнорувати їх волю).

Нараховуючи позивачу грошове забезпечення у період з 20.05.2023 по 21.06.2024 суб`єкт владних повноважень у цій справі виконував чинну постанову Кабінету Міністрів України.

Внесені постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 не дозволяють застосовувати попередню редакцію пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704.

Такого ефекту не може бути досягнуто в індивідуальному спорі про визнання протиправними дій суб`єкта владних повноважень, який діяв відповідно до чинного нормативно-правового акту.

Законодавець визначив лише перспективну дію судового рішення (ex nunc).

Наведений окружним адміністративним судом підхід до вирішення спірної ситуації призводить до ретроспективного невизнання юридичних наслідків чинності нормативного акта. Така позиція не супроводжується належним обґрунтуванням відступу від прямої норми процесуального закону (ст. 265 КАС України).

Неврахування презумпції правомірності нормативно-правового акта, до моменту його скасування адміністративним судом, означає фактичне запровадження інституту оскарження нормативно-правових актів у межах індивідуального спору, що суперечить статтям 264-265 Кодексу адміністративного судочинства України.

Визнання припустимості інцидентного незастосування чинного нормативно-правового акта з моменту його прийняття зумовлює ситуацію, за якої порядок застосування нормативно-правового акта залежить від розсуду окремого складу суду. Це нівелює передбачуваність правового регулювання та унеможливлює забезпечення єдності судової практики, оскільки один і той самий акт може кваліфікуватися як “застосовний” або “ігнорований” у подібних правовідносинах.

Частиною 3 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує правовий акт вищої юридичної сили у разі невідповідності правового акта нижчої юридичної сили закону.

Однак, ця норма не може тлумачитися ізольовано від статті 265 КАС України, яка спеціально регулює наслідки судового оскарження нормативно-правових актів.

Системне тлумачення процесуального закону свідчить, що частина третя статті 7 КАС України виступає загальною матеріальною нормою щодо ієрархії актів, а стаття 265 КАС України є спеціальною процесуальною нормою, що імперативно визначає часові межі чинності акта та момент припинення його дії.

Ігнорування спеціального порядку, встановленого статтею 265 КАС України та пряме посилання лише на статтю 7 КАС України фактично передбачає незастосування чинного нормативно-правового акта без належного процесуального обґрунтування, що нівелює саму суть процедури судового оскарження такого акта.

Спеціальна норма має пріоритет над загальною (lex specialis derogat generali).

Незастосування чинного нормативного акта без його скасування нівелює встановлену законодавцем процедуру судового контролю та створює стан нормативної невизначеності.

Щодо повноважень Кабінету Міністрів України у сфері соціального забезпечення військовослужбовців, слід зазначити таке.

Частиною 4 статті 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Це є прямим законодавчим делегуванням повноважень.

Кабінет Міністрів України реалізував це повноваження, прийнявши постанову Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” та постанову Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481.

Визначення Урядом у своєму рішенні фіксованої величини розміру посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб (1762 гривні) є реалізацією визначених статтею 116 Конституції України повноважень Кабінету Міністрів України у сфері бюджетної політики.

Жодна норма Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” не встановлює імперативного обов`язку Кабінету Міністрів України застосовувати саме актуальний прожитковий мінімум для обчислення посадових окладів.

Законодавство України про Державний бюджет на відповідний рік визначає лише розміри прожиткового мінімуму як державного соціального стандарту.

Однак, такі нормативно-правові акти не містять норми прямої дії щодо автоматичного застосування прожиткового мінімуму як розрахункової величини для визначення грошового забезпечення та не скасовує постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481.

У даному випадку суд апеляційної інстанції фактично ототожнив зміну прожиткового мінімуму із автоматичним підвищенням грошового забезпечення, що не відповідає чинному законодавчому регулюванню.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам слід врахувати правові висновки Верховного Суду, які викладено в постановах від 24.06.2025 у справі №420/5584/24, від 26.06.2025 у справі № 480/7154/24, від 09.07.2025 у справі №420/18853/24, від 09.09.2025 у справі №420/6924/24, від 25.09.2025 у справі №420/32801/24, від 16.10.2025 у справі № 120/10479/24.

Також, необхідно акцентувати увагу на суперечності підходу апеляційного адміністративного суду до вирішення спірної ситуації.

Зокрема, спочатку колегія суддів погоджується із підходом за яким саме з дня набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 пункт 4 постанови № 704 підлягає застосуванню у редакції, чинній до внесення змін згідно із постановою №103.

Однак, у подальшому, вирішуючи питання щодо застосування до досліджуваної ситуації приписів постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481, суд апеляційної інстанції застосовує протилежний підхід, вказуючи про пріоритетність законів над підзаконними нормативно-правовими актами.

При цьому, є безпідставним врахування апеляційним адміністративним судом під час вирішення даного спору правових висновків Верховного Суду, які викладено в постанові від 17.02.2026 у справі №520/5814/24, оскільки вони не є релевантними по відношенню до спірних правовідносин.

Так, у межах справи №520/5814/24 суд касаційної інстанції досліджував питання щодо наявності в уповноваженого органу протиправної бездіяльності із підготовки та надання до органу Пенсійного фонду оновленої довідки про розмір грошового забезпечення.

Натомість, у даному випадку позивачем оскаржується бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення у період з 29.01.2020 по 21.03.2024.

До того ж, у порівнюючи суб`єктний склад сторін у справах №520/5814/24 та №420/25373/24 слід врахувати, що він є різним.

Відтак, беручи до уваги наведене, а також те, що в період 20.05.2023 по 21.06.2024 постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 була чинною, уважаю неправильним висновок судів першої та апеляційної інстанцій щодо задоволення позову в досліджуваній частині правовідносин.

Суддя О.О. Димерлій