Постанова від 21 червня 2026 р. у справі №160/1845/26 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

22 червня 2026 року м. Дніпросправа № 160/1845/26

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Юрко І.В. (доповідач),

суддів: Чабаненко С.В., Білак С.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 березня 2026 в адміністративній справі №160/1845/26 (головуючий суддя Прудник С.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду в Рівненській області, (третя особа - Головне управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач 27.01.2026 року звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до ГУ ПФУ в Рівненській області, (третя особа - ГУ ПФУ в Дніпропетровській області), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Рівненській області про відмову у призначенні йому пенсії за віком від 21.01.2026 року №047050034455;

- зобов`язати ГУ ПФУ в Рівненській області повторно розглянути його заяву від 13.01.2026 року про призначення пенсії за віком, зарахувавши до страхового стажу періоди навчання на денній формі з 01.09.1983 року по 05.06.1984 року та з 28.06.1986 року по 27.02.1988 року згідно диплому НОМЕР_1 від 26.03.1988 року, та періоди роботи з 25.04.1988 року по 24.05.1988 року, з 01.06.1988 року по 07.07.1988 року, з 22.07.1988 року по 24.10.1988 року, з 01.11.1988 року по 01.03.1990 року згідно записів трудової книжки НОМЕР_2 від 02.06.1988 року.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 березня 2026 року адміністративний позов задоволено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду та прийняти постанову про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що рішення суду першої інстанції ухвалено з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального права. Апелянт вважає, що подана позивачем заява про призначення пенсії за віком, відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», не підлягає задоволенню, оскільки у позивача відсутній необхідний страховий стаж та первинні документи для призначення пенсії за вказаними періодами.

Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 311 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся 13.01.2026 року до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Документи позивача розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області та прийнято рішення від 21.01.2026 року №047050034455 про відмову у призначені пенсії за віком в зв`язку з відсутністю страхового стажу роботи.

Відмова про призначення пенсії мотивована наступним. Пенсійний вік визначений статтею 26 Закону №1058 становить 60 років. Вік заявника 60 років 1 місяць 3 дні. Необхідний страховий стаж відповідно до статті 26 Закону №1058 становить 32 роки. Страховий стаж особи становить 30 років 1 місяць 1 день. За доданими документами до страхового стажу не зараховано період навчання з 01.09.1983 по 27.02.1988 згідно диплому НОМЕР_1 від 26.03.1988 року, оскільки навчання перетинається з проходженням військової служби. Не зараховано періоди роботи в Республіці Таджикистан згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 02.06.1988 року: період роботи з 25.04.1988 по 24.05.1988, оскільки є виправлення номеру наказу при прийнятті; період роботи з 01.06.1988 по 07.07.1988, з 22.07.1988 по 24.10.1988, з 01.11.1988 по 01.03.1990, оскільки відсутнє повідомлення щодо неможливості підтвердити факт неотримання пенсійних виплат від Республіки Таджикистан відповідно до пункту 4 Порядку підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 01.01.1992 за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування їх до страхового стажу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 562 від 16.05.2025.

Не погодившись з рішенням відповідача, позивач оскаржив таке рішення до суду.

Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, зазначає про таке.

Частиною четвертою статті 1 Закону №1788-XII передбачено, що у тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачені інші правила, ніж ті, які містяться в цьому законі, то застосовуються правила за цими договорами (угодами).

Відповідно до частини другої статті 6 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасників Співдружності незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, укладеною між Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Білорусь, Республіки Вірменії, Республіки Казахстан, Республіки Киргизстан, Республіки Молдова, російської федерації, Республіки Таджикистан, Республіки Узбекистан та України, для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди.

Частиною другою статті 4 Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів від 15.04.1994 року, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, Республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, російської федерації, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема, стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що обчислення стажу здійснюється згідно із законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність, стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.

Відповідно до записів трудової книжки позивача від 02.06.1988 НОМЕР_2 , останній в період з 25.04.1988 по 24.05.1988 працював на Душанбинському цементному комбинаті на посаді електромонтера по ремонту електроустаткування 4 розряду, 24.05.1988 звільнений з Душанбинського цементного комбинату за п.5 ст.34 КЗпП Таджикської РСР в зв`язку з переведенням; у період з 01.06.1988 по 07.07.1988 працював в СПТУ-5 м. Душанбе на посаді майстра виробничого навчання, 07.07.1988 звільнений за власним бажанням; у період з 22.07.1988 по 24.10.1988 працював в СПТУ-7 на посаді електрика, 24.10.1988 звільнений за власним бажанням; у період з 01.11.1988 по 01.03.1990 працював в ГТПІ «Таджикгипрострой» на посаді техніка, 01.06.1990 звільнений за власним бажанням у зв`язку з виїздом за межі республіки.. Вказана трудова книжка містить усі належним чином внесені записи про роботу позивача у спірний період. Такі записи засвідчені чітким відтиском печатки підприємств та не містять виправлень/підтирань, інших неточностей, які б давали підстави сумніватись у їх достовірності.

Натомість, ГУ ПФУ в Рівненській області ані в спірному рішенні, ані суду першої, ані суду апеляційної інстанції не зазначено та не надано доказів одержання позивачем пенсії в Республіці Таджикистан, та в матеріалах справи такі докази відсутні.

В силу пункту 2 статті 13 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасників Співдружності незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 р., пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для відмови в зарахуванні вказаних вище періодів роботи позивача в Республіці Таджикистан до страхового її стажу, а тому дії відповідача щодо не зарахування до страхового стажу спірного періоду є протиправними, з чим погоджується колегія суддів.

Стосовно зарахування періодів навчання.

Відповідно до частини 1 статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року №1788-XII (далі по тексту - Закон №1788-ХІІ) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Пунктом «д» частини 3 статті 56 Закону №1788-ХІІ встановлено, що до стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Відповідно до диплому НОМЕР_3 від 26.03.1988 року позивач навчався з 01.09.1983 по 27.02.1988 року в Канібадамському технологічному технікумі, по закінченню навчання позивачу присвоєно кваліфікацію технік-електрик за спеціальністю електроустаткування промислових підприємств та установок.

Будь-які зауваження до диплому, виданого 26.03.1988 року пенсійний орган не висловлював. Диплом не містить виправлень або дописок, в дипломі вказано дату вступу та дату закінчення навчання, диплом містить відповідні підписи уповноважених осіб та скріплений печаткою.

При цьому, згідно із записами, що містяться у військовому квитку позивача серії НОМЕР_4 та довідці від 17.12.2025 №1/Вх/262, виданої ІНФОРМАЦІЯ_2 позивач у період з 06.06.1984 по 27.06.1986 проходив строкову військову службу у збройних силах.

Вказані документи свідчать, про те, що позивач був призваний 06.06.1984 року на військову службу, тобто вже під час навчання в Канібадамському технологічному технікумі в м. Канібадам Таджикської РСР, та після звільнення 27.06.1986 року з військової служби продовжив навчання. Проходження позивачем військової служби відбулося з відповідною перервою періоду навчання у технікумі, що жодним чином не перешкоджає обрахувати та врахувати тривалість як одного, так й іншого без обчислення страхового стажу у подвійному розмірі.

З огляду на те, що період навчання позивача з 01.09.1983 по 27.02.1988 року частково перетинається з періодом проходження військової служби, вже зарахованим відповідачем самостійно, то вказаний період слід зарахувати до страхового стажу з урахуванням вже зарахованого періоду, а саме з 01.09.1983 по 05.06.1984 та з 28.06.1986 по 27.02.1988.

Відтак, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи висновків суду першої інстанції не спростовують.

Оскільки дана справа розглянута судом апеляційної інстанції у відповідності до вимог частини 1 статті 310 КАС України за правилами спрощеного провадження та не відноситься до справ, передбачених частиною 4 статті 257 КАС України, судове рішення апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 12, 77, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 березня 2026 в адміністративній справі №160/1845/26 залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 березня 2026 в адміністративній справі №160/1845/26 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий - суддя І.В. Юрко

суддя С.В. Чабаненко

суддя С.В. Білак