Постанова від 21 червня 2026 р. у справі №160/969/26 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

22 червня 2026 року м. Дніпросправа № 160/969/26

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Семененка Я.В. (доповідач),

суддів: Добродняк І.Ю., Суховарова А.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу Пенітенціарної академії України

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 травня 2026 року (суддя Царікова О.В.) у справі №160/969/26 за позовом ОСОБА_1 до Пенітенціарної академії України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

встановиВ:

Позивач звернувся до суду із позовом, в якому просив:

- визнати протиправними дії Пенітенціарної академії України, які полягають у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в період з 01 березня 2018 року по 16 січня 2024 року в неповному обсязі, а саме: з порушенням абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078;

- зобов`язати Пенітенціарну академію України, нарахувати і виплатити ОСОБА_1 різницю індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 16 січня 2024 року в загальній сумі 314 724,06 грн., відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, із одночасним відрахуванням 1,5 % військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44;

- визнати протиправною бездіяльність Пенітенціарної академії України, яка виразилась у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати;

- зобов`язати Пенітенціарну академію України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність в питанні виплати індексації грошового забезпечення.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 травня 2026 року адміністративний позов задоволено частково:

визнано протиправними дії Пенітенціарної академії України, які полягають у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в період з 01 березня 2018 року по 16 січня 2024 року в не повному обсязі, а саме: з порушенням абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078;

зобов`язано Пенітенціарну академію України нарахувати і виплатити ОСОБА_1 різницю індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 16 січня 2024 року відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, із одночасним відрахуванням 1,5 % військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44;

визнано протиправною бездіяльність Пенітенціарної академії України, яка виразилася у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати;

зобов`язано Пенітенціарну академію України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про безпідставне не нарахування і не виплату позивачу індексацію – різницю у спірному періоді, оскільки грошовий дохід позивача, внаслідок збільшення посадових окладів у березні 2018 року, не перевищив суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.

Суд зазначив, що визначення конкретної суми фіксованої різниці при обрахунку нарахування та виплати індексації за спірний період належить до дискреційних повноважень відповідача, відтак з урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов до висновку, що належним способом захисту є визнання протиправними дії Пенітенціарної академії України, які полягають у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в період з 01 березня 2018 року по 16 січня 2024 року в неповному обсязі, а саме: з порушенням абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.

Суд також дійшов висновку про право позивача на компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, що передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

Також, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність у позивача права на виплату компенсації втрати частини доходів, у зв`язку з несвоєчасною виплатою доходу у вигляду індексації грошового забезпечення.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову Відповідач вказує на необгрунтованість висновків суду першої інстанції щодо наявність у позивача права на виплату індексації-різниці, оскільки судом не було враховано суму підвищення доходів позивача (посадового окладу) станом на 01.03.2018, а розрахунок суми можливої індексації, яка склалася у місяці підвищення доходу, зроблено необгрунтовано, оскільки показник величини приросту індексу споживчих цін у розмірі 253,30%, який прийнято до уваги судом першої інстанції, застосовується при умові відсутності зміни до розмірів грошового забезпечення з січня 2008 по березень 2018 року. Крім того, відповідач вказує на те, що судом першої інстанції задоволено позовні вимоги за періоди, в яких, відповідно до Законів України про Державний бюджет України на 2023-2024 роки, виплату індексації було призупинено. Не погоджується відповідач і з рішенням суду першої інстанції, в частині наявності у позивача права на компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, що передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, а також компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з несвоєчасно виплаченою індексацією грошового забезпечення.

Перевіривши, в межах доводів апеляційних скарг, законність та обґрунтованість судового рішення, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Дніпровському центрі підвищення кваліфікації персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України, який припинив свою діяльність з 25.03.2021 через реорганізацію та став структурним підрозділом Пенітенціарної академії України. Наказом Пенітенціарної академії України від 15.01.2024 №26/ОС підполковника внутрішньої служби ОСОБА_1 звільнено згідно п.4 ч. 1 ст. 77 Закону України Про Національну поліцію (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) з 16.01.2024.

Листом від 03.12.2025 №5/1733 на лист представника позивача Пенітенціарна академія України надала копії архівних відомостей, копії розрахункових листів про нараховане грошове забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.02.2028 по день звільнення.

Позивач, вважаючи протиправними дії Пенітенціарної академії України щодо не нарахування та не виплати йому індексації грошового забезпечення в період з 01.03.2018 до 16.01.2024 в повному обсязі, а саме: з порушенням абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, звернувся з позовом до суду.

За наслідками перегляду справи суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.

Абзаци 3, 4 пункту 5 Порядку №1078 передбачають обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не)нараховується, а саме:

- сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3);

- якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу (абзац 4).

Суд першої інстанції правильно зазначив, що для вирішення питання про наявність підстав для виплати індексації у місяці підвищення доходу (базовому місяці) необхідно враховувати дві складові: розмір підвищення грошового доходу особи, що відбувся у зв`язку зі зміною посадових окладів згідно рішень Уряду; суму індексації, що склалася у місяці підвищення грошового доходу що відбувся у зв`язку зі зміною посадових окладів згідно рішень Уряду (березень 2018 року); і встановлювати, чи перевищує розмір підвищення грошового доходу особи суму індексації, що склалася у місяці підвищення посадових окладів.

Правильно встановлено судом першої інстанції і те, що місяцем підвищення доходів у спірному випадку є березень 2018 року, оскільки з вказаного періоду було підвищено грошове забезпечення на підставі положень постанови КМУ №704.

Обгрунтованим є і висновок суду першої інстанції про те, що сума можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 Порядку №1078).

Відповідач в апеляційній скарзі зазначає те, що розрахунок суми можливої індексації, яка склалася у місяці підвищення доходу, зроблено необгрунтовано, оскільки показник величини приросту індексу споживчих цін у розмірі 253,30%, який прийнято до уваги судом першої інстанції, застосовується при умові відсутності зміни до розмірів грошового забезпечення з січня 2008 по березень 2018 року.

З приводу таких аргументів відповідача слід зазначити таке.

Так, судом першої інстанції не було зроблено висновок про те, що при розрахунку індексації-різниці слід приймати до уваги показник величини приросту індексу споживчих цін у розмірі 253,30%.

Таку позицію наведено позивачем у позові, натомість, з огляду на зміст судового рішення, вона не була прийняття до уваги судом першої інстанції.

Позивач у своєму позові стверджував, що сума можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року, враховуючи положення абзацу 5 пункту 4 Порядку № 1078, становила 4463,15 грн (1 762,00 грн х 253,30 % / 100 = 4 463,15 грн).

При цьому, позивач у свої розрахунках, не врахував того, що величина приросту індексу споживчих цін – 253,30%, як складова для розрахунку суми можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року, визначена виходячи з «базового місяця» - січень 2008 року, в той час, як «базовим місяцем» для обчислення індексації грошового забезпечення посадових осіб Державної кримінально-виконавчої служби є січень 2017 року.

Висновок про те, що «базовим місяцем» для обчислення індексації грошового забезпечення посадових осіб Державної кримінально-виконавчої служби є січень 2017 року грунтується на такому.

З 01 грудня 2015 року положення Порядку № 1078 діють із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року № 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» (далі – Постанова № 1013).

За змістом пояснюючої записки до проекту Постанови № 1013 метою цього акту є внесення змін до умов оплати праці працівників установ, закладів, організацій окремих галузей бюджетної сфери, органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, прокуратури та інших органів, а також забезпечення єдиного підходу до проведення індексації при підвищенні заробітної плати працівників.

У зв`язку із цим указаною постановою удосконалено механізм проведення індексації доходів громадян, у тому числі з урахуванням періодів підвищення заробітної плати працівників (зокрема, пункт 5 викладено у новій редакції).

Внесені зміни, серед іншого, передбачали не лише заміну терміну «базовий місяць» на «місяць підвищення доходу», ці зміни надали іншого значення запровадженому новому терміну із зміною алгоритму визначення такого місяця підвищення.

На відміну від правил визначення «базового місяця» (яким вважався місяць, у якому відбулося підвищення мінімальної зарплати, пенсій, стипендій виплат із соціального страхування чи зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів (за рахунок постійних складових зарплати) та який визначався у разі, коли збільшувалася заробітна плата внаслідок підвищення тарифної ставки (окладу) або за рахунок будь-якої постійної складової зарплати), «місяцем підвищення доходу» є місяць, у якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів) і визначається він тільки в разі, якщо підвищена тарифна ставка (оклад). При цьому, за новими правилами зростання зарплати за рахунок інших постійних складових зарплати (без підвищення тарифної ставки чи окладу) не впливає на індексацію та не призводить до зменшення суми індексації.

Термін «підвищення тарифних ставок (окладів)» для працівників бюджетної сфери за змістом запроваджених нововведень застосовується у розумінні підвищення, що здійснюється відповідно до законодавства, а не у розумінні підвищення тарифної ставки (окладу) кожному працівнику індивідуально (зокрема, у зв`язку з призначенням на посаду чи переведенням на іншу посаду), як це було передбачено попереднім механізмом індексації. Тобто за новими правилами місяць підвищення тарифних ставок (окладів) для кожного окремого працівника не визначається індивідуально.

Якщо точкою відліку для обчислення індексу споживчих цін (ІСЦ) для проведення індексації за попереднім механізмом визначався базовий місяць, у якому індекс споживчих цін приймався за одиницю чи 100%, обчислення ІСЦ розпочиналося із місяця, наступного за базовим, а нарахування індексації провадилося з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін (частини третя і четверта статті 4 Закону № 1282-ХІІ), то зміни, внесені Постановою № 1013, передбачали здійснення обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації не індивідуально для кожного працівника в залежності від прийняття його на роботу та зростання його доплат та надбавок, а від моменту останнього перегляду тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник.

Отже, з 01 грудня 2015 року відправною точкою для визначення місяця підвищення й початку обчислення індексу споживчих цін (ІСЦ) наростаючим підсумком є місяць останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку обіймає працівник.

В період служби позивача до 01.03.2018 діяла постанова Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», якою були визначені розміри посадових окладів осіб рядового та начальницького складу, затверджено нові схеми посадових окладів.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України №1294 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

В свою чергу пунктом 3 постанови №1294 затверджені:

- схеми посадових окладів військовослужбовців та курсантів навчальних закладів у розмірах згідно з додатками 1-8, 30-32;

- схеми посадових окладів осіб рядового і начальницького складу у розмірах згідно з додатками 9-23;

- схеми окладів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу у розмірах згідно з додатком 23;

- додаткові види грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу у розмірах згідно з додатками 25-28, 33.

Не зважаючи на те, що умови грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб передбачені однією постановою №1294, визначення та встановлення розмірів посадових окладів у них різне і для кожної категорії осіб затверджені окремою схемою, зазначеною в пункті 3 постанови №1294.

Для осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України схеми посадових окладів затверджені Додатками 9-23.

Так як позивач проходив службу в Державній кримінально-виконавчій службі України, то для встановлення йому розміру посадового окладу використовується Додатки 9-23 до постанови №1294 «Схема посадових окладів осіб начальницького складу міжрегіональних управлінь з питань виконання кримінальних покарань та пробації Мін`юсту».

Постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2016 року №1036 внесені зміни до постанови № 1294, якими збільшено посадові оклади осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України.

Згідно з пунктом 2 постанови №1036, яка набрала чинності з 1 січня 2017 року, затверджено нові схеми посадових окладів особам начальницького складу установ виконання покарань, посадових окладів осіб рядового і молодшого начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби.

Отже, саме 01 січня 2017 року є датою встановлення базового місяця для індексації грошового забезпечення зазначених в ній категорій осіб.

Відтак, оскільки підвищення посадового окладу позивача з січня 2017 року відбулось у зв`язку із прийняттям Кабінетом Міністрів України постанови від 28 грудня 2016 року №1036, якою змінено (підвищено) розміри посадових окладів осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, саме січень 2017 року в контексті застосування у спірних правовідносинах норми абзацу першого пункту 5 Порядку № 1078, є місяцем підвищення доходів (базовим місяцем) для подальшого нарахування індексації грошового забезпечення позивача.

Отже, позивачем неправильно визначено «базовий місяць» для обчислення індексації грошового забезпечення посадових осіб Державної кримінально-виконавчої служби, що призвело до неправильних розрахунків, які наведено в позові.

В той же час, як зазначено вище, частково задовольняючи позов, суд першої інстанції не було зроблено висновок про те, що при розрахунку індексації-різниці слід приймати до уваги показник величини приросту індексу споживчих цін у розмірі 253,30%, натомість, суд першої інстанції зазначив про дискреційні повноваження відповідача. у зв`язку з чим, зокрема, зобов`язав останнього здійснити розрахунок індексації-грошового забезпечення.

Таким чином, твердження відповідача про неправильний розрахунок судом першої інстанції суми можливої індексації, яка склалася у місяці підвищення доходу, свого підтвердження не знайшли.

Щодо аргументів відповідача про не врахування суму підвищення доходів позивача (посадового окладу) станом на 01.03.2018.

За позицією відповідача, при визначенні розміру підвищення доходу у березні 2018 року (базовий місяці) по відношенню до доходу позивача за лютий 2018 рік, слід враховувати виключно ті складові грошового забезпечення, які виплачувалися як в лютому так і в березні 2018 року. Тобто, якщо у березні було виплачено лише посадовий оклад, оклад за спеціальним званням та надбавку за вислугу років, то саме ці складові грошового забезпечення підлягають порівнянню з аналогічними складовими грошового забезпечення, які були виплачені у лютому 2018 року, без урахування інших складових грошового забезпечення, які були виплачені у лютому 2018 року.

З приводу таких аргументів відповідача слід зазначити те, що відповідно до абз.5 пункту 5 Порядку №1078 у разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (посадового окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові грошового доходу, які не мають разового характеру.

Таким чином, при визначенні розміру підвищення доходу, враховуються всі складові грошового доходу (грошового забезпечення), які не мають разового характеру, а не лише ті складові грошового забезпечення, які виплачувалися як у лютому так і березні 2018. Тому, для порівняння доходу, що є ширшим поняттям, ніж посадовий оклад, підвищення якого мало місце у березні 2018 року, судом першої інстанції обгрунтовано до уваги прийнято усі складові грошового забезпечення, які не мали разового характеру та які були виплачені у лютому та березні 2018 року.

Отже, оскільки грошове забезпечення позивача (дохід), виплачене за березень 2018 року, було меншим за грошове забезпечення, виплачене за лютий 2018 року, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність у позивача права на виплату індексації-різниці.

В той же час, зобов`язавши відповідача нарахувати та виплатити індексацію-різницю за період з 01 березня 2018 року по 16 січня 2024 року, суд першої інстанції не врахував того, що нарахування та виплату індексації грошового забезпечення призупинено у зв`язку із зупиненням на 2023 рік дії Закону №1282-XII відповідно до пункту 3 розділу Прикінцеві положення Закону України від 03 листопада 2022 року № 2710-IX “Про Державний бюджет України на 2023 рік”.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає необгрунтованим висновок суду першої інстанції щодо наявності підстав для виплати позивачу індексації-різниці за період з 01.01.2023 по 31.12.2023.

У свою чергу, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними твердження відповідача про відсутність підстав для нарахування індексації у 2024 році через встановлення ст.39 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» певних вимог для проведення індексації.

Так, статтею 39 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено, що обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з 1 січня 2024 року.

Отже, положення вказаної норми права не стосуються нарахування та виплати індексації-різниці грошового забезпечення відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078. Положення вказаної норми стосуються поточної індексації, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки.

Щодо компенсації сум податку з доходів фізичних осіб

Відповідно до Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 № 44 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 6 січня 2005 р. № 17), цей Порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ) у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби.

За правилами пунктів 2, 3 Порядку №44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України “Про податок з доходів фізичних осіб”.

Пунктами 4, 5 Порядку №44 передбачено, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Отже, аналізу наведених норм Порядку № 44 суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, службовцями кримінально-виконавчої служби, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Таким чином, з урахуванням наведеного правового регулювання та фактичних обставин справи, які свідчать про те, що оскільки позивач набув право на індексацію грошового забезпечення, то виплата індексації грошового забезпечення має відбутися із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.

Щодо компенсації втрати частини доходів, суд апеляційної інстанції враховує, що Верховний Суд неодноразово викладав правові висновки щодо застосування норм Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ, зокрема у постанові від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19.

Ухвалюючи постанову у справі №240/11882/19, Верховний Суд виходив із аналізу норм Закону №2050-ІІІ, відповідно до статті 2 якого компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі №2050-ІІІ слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, заробітна плата (грошове забезпечення).

Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться).

Згідно зі статтею 4 Закону №2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

У справі №240/11882/19 Верховний Суд зауважив, що використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

З покликанням на аналогічні висновки, сформульовані у постановах Верховного Суду України від 11 липня 2017 року №21-2003а16, Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі №810/1092/17 та від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17, Верховний Суд у справі №240/11882/19 висновував, що зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Застосовуючи цей висновок у справі №240/11882/19, з урахуванням наявності факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення за заявлений період у зв`язку з бездіяльністю власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, Верховний Суд дійшов висновку, що така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.

Такої правової позиції дотримувався і Верховний Суд у справах №120/9475/21-а (постанова від 29.03.2023), №620/7687/21 (постанова від 21.03.2023), №280/5397/19 (постанова від 10.10.2024), №640/12053/21 (постанова від 29.05.2025).

Отже, висновки суду першої інстанції щодо наявності у позивача права на компенсацію втрати частини доходів, є обгрунтованими.

Підсумовуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції, в частині задоволених позовних вимог про нарахування та виплати індексації-різниці за період з 01.01.2023 по 31.12.2023 та ухвалення в цій частині заявлених вимог нової постанови про відмову в задоволенні позову.

На підставі викладеного, керуючись п.2 ч.1 ст.315, ст.ст.317, 321, 322, 325 КАС України, суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Пенітенціарної академії України – задовольнити частково.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 травня 2026 року у справі №160/969/26, в частині задоволених позовних вимог щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2023 по 31.12.2023 – скасувати та в цій частині заявлених вимог ухвалити нову постанову про відмову в задоволенні позову.

В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 травня 2026 року у справі №160/969/26 – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, передбачених ч.5 ст.291 КАС України.

Повне судове рішення складено 22.06.2026

Головуючий - суддя Я.В. Семененко

суддя І.Ю. Добродняк

суддя А.В. Суховаров