Постанова від 09 червня 2026 р. у справі №541/4410/23 — Полтавський апеляційний суд

Суд: Полтавський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: про виплату заробітної плати

Дата: 09 червня 2026 р.

Справа: №541/4410/23

Суддя: Обідіна О. І.

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 541/4410/23 Номер провадження 22-ц/814/2336/26Головуючий у 1-й інстанції Городівський О. А. Доповідач ап. інст. Обідіна О. І.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2026 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Полтавського апеляційного суду в складі:

головуючого судді: Обідіної О.І.,

суддів: Карпушина Г.Л., Панченка О.О.,

за участю секретаря: Дороженка Р.Г.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві, в режимі відеоконференції, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 27 лютого 2026 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» про стягнення вихідної допомоги при звільненні,

В С Т Н О В И Л А :

У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (надалі- ДП «АМПУ»), уточнивши який остаточно просила стягнути з відповідача різницю невиплаченої вихідної допомоги при звільненні в сумі 127081,81 грн.

Вимоги обґрунтовані тим, що вона з 03.05.2018 працювала в ДП «АМПУ», обіймаючи з 21.04.2020 посаду директора департаменту по роботі з персоналом апарату управління ДП «АМПУ» на підставі наказу від 21 квітня 2020 року №304-к. В подальшому «департамент по роботі з персоналом апарату управління» перейменовано у «департамент кадрової політики апарату управління».

Наказом ДП «АМПУ» від 14.11.2022 №403-к «Про звільнення» її було звільнено з посали за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників. Підпунктом 2.2 пункту 2 наказу №403-к «Про звільнення» від 14 листопада 2022 року визначено виплатити їй допомогу у розмірі середньомісячного заробітку відповідно до статті 44 К3пП України.

Згідно повідомлення про нараховані суми, розмір вихідної допомоги складав 98279,30 грн., який на її думку обрахована відповідачем неправильно, у розмірі середнього заробітку, зокрема у розмірі посадового окладу, а не у відповідності до ст. 27 ЗУ «Про оплату праці» за правилами, визначеними Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою КМУ від 08 лютого 1995 року №100.

Вказані обставини стали підставою для звернення до суду з вимогою про здійснення виплати вихідної допомоги в повному обсязі.

Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 27 лютого 2026 року в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, місцевий суд дійшов висновку про його необґрунтованість та прийнявши до уваги встановлені судовим рішенням обставини по справі про поновлення позивача на посаді, вказав про відсутність правових підстав для стягнення з роботодавця на користь працівника, який був поновлений на роботі та отримав всі належні в такому випадку виплати, вихідну допомогу згідно положень ст. 44 КЗпП України.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Вважає, що фактичне поновлення працівника на роботі не позбавляє останнього права на отримання вихідної допомоги як гарантії, визначені положеннями ст. 44 КЗпП України. Наголошує, що за своїм правовим статусом отримані від підприємства кошти при поновленні на роботі та кошти, які підлягають виплаті в порядку ст. 44 КЗпП України є різними і отримання одних, не може позбавити її права на отримання інших.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на наступне.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами, згідно наказу ДП «АМПУ» від 21 квітня 2020 року №304-к ОСОБА_1 , начальника управління по роботі з персоналом апарату управління, переведено на посаду директора департаменту по роботі з персоналом апарату управління постійно з 21 квітня 2020 року з посадовим окладом 59301 грн. згідно зі штатним розписом.

Указом Президента України від 24 квітня 2022 року №64/2022 в Україні введено воєнний стан з 05:30 год. 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який у подальшому неодноразово продовжувався.

Наказом ДП «АМПУ» від 28 лютого 2022 року №84-к «Про організаційні заходи, пов`язані з введенням воєнного стану в Україні» встановлено початок простою в апараті управління ДП «АМПУ» з 08:30 год. 01 березня 2022 року до припинення або скасування воєнного стану в Україні. Виплату заробітної плати визначено проводити для працівників апарату управління ДП «АМПУ» у розмірі посадового окладу, встановленого у штатному розписі.

На підставі пункту 1 наказу ДП «АМПУ» від 24 червня 2022 року №152-к «Про припинення простою», ОСОБА_1 припинено з 27 червня 2022 року простій, встановлений наказом ДП «АМПУ» від 28 лютого 2022 року №84-к «Про організаційні заходи, пов`язані з введенням воєнного стану в Україні» (зі змінами).

Наказом ДП «АМПУ» від 14 листопада 2022 року №403-к ОСОБА_1 , директора департаменту з кадрової політики апарату управління, звільнено відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗПП України (у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників) та доручено департаменту бухгалтерського обліку апарату управління виплатити вихідну допомогу у розмірі середньомісячного заробітку згідно ст. 44 К3пП України.

14 листопада 2022 року ОСОБА_1 було виплачено вихідну допомогу у розмірі 98279,30 грн., що підтверджується копією повідомлення про нараховані суми, належні працівникові при звільненні.

Не погодившись зі своїм звільненням, ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 20.02.2024 у справі №541/3201/22 поновлено ОСОБА_1 на посаді директора департаменту кадрової політики апарату управління з 14.11.2022, стягнуто з ДП «АМПУ» на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 14.11.2022 по 20.02.2024 в розмірі 2463440 грн, компенсацію за завдану моральну шкоду в сумі 100000 грн, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 77700 грн, судовий збір у сумі 1000 грн, допущено негайне виконання рішення в частині поновлення та виплати середнього заробітку за один місяць у розмірі 163240 грн.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 22.01.2025 апеляційні скарги ДП «АМПУ» та ОСОБА_1 задоволено частково: скасовано рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 20.02.2024 та ухвалено нове рішення, яким поновлено ОСОБА_1 на посаді директора департаменту кадрової політики апарату управління ДП «АМПУ» з 15.11.2022; стягнуто з ДП «АМПУ» суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 15.11.2022 по дату ухвалення рішення 20.02.2024, у розмірі 3124699,58 грн, з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів; моральну шкоду в сумі 10 000 грн; стягнуто з ДП «АМПУ» на користь держави судовий збір у розмірі 15397,40 грн; стягнуто з ДП «АМПУ» на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 100 грн; стягнуто з ДП «АМПУ» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 грн.

Постановою Верховного Суду від 26.11.2025 касаційну скаргу ДП «АМПУ» залишено без задоволення, а касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено та змінено резолютивну частину постанови Полтавського апеляційного суду від 22.01.2025 щодо дати звільнення та розміру стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, викладено її у новій редакції, а саме: «Поновити ОСОБА_1 на посаді директора департаменту кадрової політики апарату управління ДП «АМПУ» з 14.11.2022. Стягнути з ДП «АМПУ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 14.11.2022 до дати ухвалення рішення 20.02.2024 у розмірі 3134139,76 грн, з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів». В іншій частині постанову Полтавського апеляційного суду від 22.01.2025 залишено без змін.

На виконанні рішення у справі №541/3201/22 пунктом 1 наказу ДП «АМПУ» від 20.02.2024 №112-к «Про поновлення ОСОБА_1 » поновлено ОСОБА_1 на посаді директора департаменту кадрової політики апарату управління ДП «АМПУ» з дати звільнення 14.11.2022, з істотними умовами праці, що діяли на дату звільнення, у тому числі посадовим окладом (76588 грн), скасувавши наказ ДП «АМПУ» від 14.11.2022 року №403-к «Про звільнення».

Ухвалюючи рішення, суд встановив, що ОСОБА_1 була поновлена на посаді та їй роботодавцем було виплачено середній заробіток за весь час прогулу, в зв`язку з чим відсутні підстави для виплати вихідної допомоги як звільненому працівнику, що може призвести до подвійного грошового компенсування за один і той же період. Окрім того суд зазначив, що вихідна допомога є разовим платежем та виплачується при остаточному звільненні працівника як компенсаційна грошова гарантія, однак враховуючи поновлення позивача на роботі, правові підстави для стягнення такої грошової виплати з роботодавця відсутні.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду.

Відповідно до ст. 44 КЗпП України, при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40, пункті 6 частини першої статті 41 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного чи трудового договору, вчинення мобінгу (цькування) стосовно працівника або невжиття заходів щодо його припинення (статті 38 і 39) у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Таким чином, закон пов`язує право на отримання передбачених положеннями ст. 44 КЗпП України виплат виключно з фактом звільнення правника.

За своєю правовою природою такі виплати є грошовою компенсацією як гарантованого державою способу матеріального забезпечення такого звільненого працівника засобами для існування впродовж часу для пошуку нового місця роботи.

В даному випадку, ОСОБА_1 як звільнений працівник спочатку в грудні 2022 року звернулась до суду з позовом про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, та вже під час розгляду цього позову судом першої інстанції - в грудні 2023 року звернулась до суду з позовом про стягнення вихідної допомоги в порядку ст. 44 КЗпП України.

Таким чином, на час розгляду справи про стягнення вихідної допомоги, працівник ОСОБА_1 вже була поновлена на роботі зі стягненням на її користь середнього заробітку за час вилущеного прогулу в розмірі, 3134139,76 грн, що свідчить про відновлення її трудових прав.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що поновлення на посаді і виплата вихідної допомоги при звільненні є взаємовиключними вимогами, що також узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду, при розгляді справ з подібними правовідносинами.

Так, Верховний Суд в постанові від 19.12.2025 у справі № 640/8468/20 зазначив, що вихідна допомога не ототожнюється із заробітною платою, що виплачуються працівникові при звільненні, оскільки її розмір пов`язаний не з кількістю і якістю праці, а з фактом звільнення працівника з визначених законом підстав.

Основним завданням вихідної допомоги є матеріальне забезпечення звільненого працівника в період пошуку ним нової роботи.

Ключовою метою вихідної допомоги (як окремої грошової виплати, що не відноситься до заробітної плати) є компенсування звільненому працівнику відсутності доходу. При цьому підставою для такої виплати є те, що працівник утратив роботу не з власної волі.

Оскільки позивач був поновлений на посаді з дати його звільнення на підставі судового рішення, а також йому було компенсовано середній заробіток за весь час вимушеного прогулу внаслідок незаконного звільнення, відповідно до статті 235 КЗпП України, що свідчить про повне відновлення його права на отримання заробітної плати, яка підлягала виплаті, касаційний суд дійшов висновку про відсутність у цьому випадку втрати доходу та правових підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення вихідної допомоги.

Беручи до уваги викладену правову позицію касаційної інстанції, підстави для стягнення на користь позивача різниці вихідної допомоги за умови скасування наказу про звільнення та поновлення працівника на посаді – відсутні, оскільки така допомога передбачена виключно у випадках звільнення працівника.

За вказаних обставин, суд першої інстанції вірно визначився з характером спірних правовідносин та з`ясувавши всі фактичні обставини по справі дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для стягнення на користь ОСОБА_1 вихідної допомоги (в даному випадку різниці в розмірі такої допомоги, оскільки роботодавцем при звільненні їй така допомога вже була виплачена).

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого суду та не містять посилання на обставини, з якими процесуальне законодавство пов`язує скасування чи зміну судового рішення.

Так, апелянт зазначає, що на її користь підлягає стягненню недоплачена роботодавцем вихідна допомога, оскільки підприємством при її звільненні невірно було визначено розмір її середнього заробітку та всіх необхідних складових заробітної плати, які були встановлені судовими рішеннями у справі про її поновлення на роботі та не були взяті місцевим судом до уваги при розгляді даної справи.

Між тим, вказані твердження, які фактично дублюють за своїм змістом предмет позовної вимоги, відхиляються колегією суддів як такі, що не ґрунтуються на законі, оскільки положення ст. 44 КЗпП України поширюються на осіб, які звільнені з роботи, тоді як позивач після свого звільнення, була поновлена на роботі, на попередній посаді, що виключає отримання нею такої компенсаційної виплати при звільненні як вихідна допомога.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення місцевого суду, як ухваленого з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 384 ЦПК України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 27 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови суду виготовлено 22 червня 2026 року.

Судді: О.І. Обідіна Г.Л. Карпушин О.О. Панченко

Оригінал: reyestr.court.gov.ua