Рішення від 14 червня 2026 р. у справі №761/7982/23 — Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/7982/23

Провадження № 2/761/676/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2026 року Шевченківський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Савчук Ю.Н.,

за участі секретаря судових засідань Фортуни М.А.,

представника позивача Кочерга В.М.,

представника відповідача Руденка А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу № 761/7982/23 за позовною заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про відшкодування шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивачів адвокат Кочерга В.М. 07.03.2023 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди заподіяної затопленням квартири.

В обґрунтування позову зазначила, що позивач ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , є співвласниками квартири АДРЕСА_1 .

Відповідачка є власницею квартири АДРЕСА_2 поверхом вище, що знаходиться за цією ж адресою.

09.11.2022 року стався витік води у квартирі відповідачки, в результаті якого було пошкоджено квартиру позивачів. Даний факт підтверджується Актом №20 від 15.11.2022 року обстеження квартири АДРЕСА_1 , складеним ТОВ «Імпульс- Газ», яке здійснює управління будинком.

Відповідачка відшкодування завданих збитків не здійснила.

З метою встановлення розміру матеріальної шкоди позивачем було замовлено проведення будівельно-технічної експертної експертизи, за результатами якої Товариством з обмеженою відповідальністю «Центр незалежної експертної оцінки» 06.12.2022 було складено висновок експерта , відповідно до якого розмір матеріальної шкоди, завданої внаслідок залиття квартири, становить 199 800 грн. За проведення експертного дослідження позивачами та відповідачем було сплачено 7000 грн., що підтверджується платіжною інструкцією.

Відповідачка в добровільному порядку завдані збитки не відшкодувала, що послугувало підставою для звернення до суду з позовом.

В результаті залиття квартири позивачі зазнали моральних переживань, які полягали у відчутті негативних емоцій, викликаних пошкодженням квартири та неможливості проживанні у ній та не усуненні відповідачкою причин залиття квартири, тривале ухилення відповідачки від пропозицій щодо врегулювання спору. Зазначені переживання негативно вплинули на стан здоров`я позивачів, що мало наслідком її звернення за медичною допомогою.

Розмір відшкодування за завдану моральну шкоду позивач оцінювали у 20 000,00 грн.

На підставі зазначеного позивачі просили суд позовні вимоги задовольнити та стягнути з відповідача на користь позивачів матеріальну шкоду, завдану затопленням квартири в розмірі 199 800 грн., витрати на визначення розміру збитку в розмірі 3 965 грн., та моральну шкоду в сумі 20 000,00 грн. та стягнути з відповідача судові витрати по справі.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.03.2023 року для розгляду цивільної справи № 761/7982/23 визначено суддю Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_5.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 21.08.2023 року було відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

27.10.2023 відповідачем через подано відзив на позову заяву, у якому він проти задоволення позовних вимог заперечив, посилаючись на необгрунтованість позовних вимог в цій частині недоведеності розміру матеріального збитку та відсутність доказів заподіяння моральної шкоди.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 06.02.2024 року призначено у справі будівельно-технічну експертизу, на вирішення якої поставлено питання щодо коефіцієнту зносу складових відновлювального ремонту квартири та зупинено провадження у справі на час проведення експертизи.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 06.02.2024 року було призначено судову будівельно-технічну експертизу та провадження у справі на час проведення експертного дослідження зупинено.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 01.09.2025 року було поновлено провадження у справі та продовжено підготовче засідання.

25.09.2025 року представником позивачів подано заяву про збільшення розміру позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди в розмірі 60 000 грн.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 01.12.2025 року було прийнято рішення про закриття підготовчого провадження та призначення судового розгляду.

Розпорядженням керівника апарату Шевченківського районного суду міста Києва від 02.03.2026 року № 01-08-442 у зв`язку із відрахуванням судді ОСОБА_5 зі штату суддів через звільнення у відставку призначено повторний автоматизований розподіл справи.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.03.2025 року справу передано у провадження судді Савчук Ю.Н.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києві від 09.03.2026 року прийнято справу до провадження судді Савчук Ю.Н., призначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження до судового розгляду по суті.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 15.06.2026 було прийнято заву позивачів про збільшення розміру позовних вимог в частині збільшення моральної шкоди до 60 000 грн.

У судовому засіданні 15.06.2026 представник позивачів адвокат Кочерга В.М. підтримала позовні вимоги у повному обсязі та просила суд їх задовольнити.

У судовому засіданні 15.06.2026 представник відповідача позовні вимоги визнав частково: в частині відшкодування матеріальних збитків в розмірі 119 880 грн., які визначені з врахуванням коефіцієнту зносу будівельних матеріалів та з вирахування частини відшкодування, яка припадає на співвласника квартири, який не є позивачем у справі, моральної шкоди в розмірі 20 000 грн. та 3 965 грн. витрат на визначення розміру збитку, в іншій частині позову просив суд відмовити.

Заслухавши представників сторін, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд приходить до наступного висновку.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст. ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 81, 89 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За змістом ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_3 , належить на праві приватної спільної сумісної власності ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 30.12.1997 року, виданим на підставі розпорядження № 17753. Право власності зареєстроване КП «БТІ» 23.01.1999 року за № 8213.

Відповідно до відповіді Київського міського бюро технічної інвентаризації від 18.01.2023 року № 062/14-1271(И-2023) за даними реєстрових книг квартира АДРЕСА_4 зареєстрована за ОСОБА_4 .

Відповідно до ст.181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Згідно з ч.1 ст.182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Ч.2 ст.331 ЦК України передбачено, що якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Ч.1 ст.5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення, меліоративні мережі, складові частини меліоративної мережі.

Реєстрація права власності до набрання чинності вказаним законом, тобто до 1 січня 2013 року, здійснювалась шляхом внесення записів відповідними Бюро технічної інвентаризації.

Таким чином, судом встановлено що у ОСОБА_4 виникло право власності на квартиру АДРЕСА_5 .

За змістом ч.4 ст.319 Цивільного кодексу України власність зобов`язує.

Відповідно до ст. 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належать, якщо інше не встановлено договором або законом.

Квартира відповідачки знаходиться над квартирою позивача, що не заперечувалось сторонами.

Відповідно до Акту № 20 від 15.11.2022 року обстеження квартири за адресою: АДРЕСА_6 , складного комісією у складі головного інженера ТОВ «Імпульс-Газ» Петренка С.Г., майстра технічної дільниці Зозулі Н.М. , слюсара-сантехніка Яроцького В.М. в результаті обстеження вище розташованої квартири АДРЕСА_2 спостерігається залиття стелі площею 2,5 кв.м., залиття та відшарування шпалер від основи площею 5,5 кв.м у житловій кімнаті площею 19,7 кв.м., залиття стін та стелі у кухні площею 13,3 кв.м., залиття стін та стелі в коридорі площею 18,4 кв.м., залиття підлоги, стін площею 3, 5 кв.м. та стелі площею до 2,5 кв.м. в коридорі площею 18, 4 кв.м., залиття стелі площею 0,2 кв.м. в туалеті площею 1 кв.м. Зі змісту Акту вбачається, що для підтвердження даного Акту винуватця шкоди та потерпілу сторону не було запрошено. Для врегулювання спору рекомендовано залучити незалежну експертизу.

З метою встановлення розміру матеріальної шкоди позивачем було замовлено Висновок експерта.

Так, за результатами проведення будівельно-технічного експертного дослідження судовим експертом ТОВ «Центр незалежної експертної оцінки» Нікітюком О.В. було складено висновок від 14.12.2022 року, відповідно до якого вартість відновлювального ремонту становить 199 800,00 грн.

Як встановлено з висновку будівельно-технічне експертне дослідження проводилось судовим експертом методом порівняння наданих матеріалів із даними отриманими під час обстеження на місці, при проведенні обстеження застосовувалися методи прямого відтворення та заміщення, обстеження проводилося експертом на місці у присутності представників замовника експертизи ОСОБА_2, фотографії приміщення та його частин були зроблені безпосередньо судовим експертом.

11.02.2023 на адресу відповідачки представником позивачів адвокатом Кочергою В.М. було направлено вимогу щодо понесених позивачем матеріальних збитків від залиття квартири та повідомлено відповідачці, що розмір матеріальної шкоди, що завдано внаслідок залиття квартири становить 199 800 грн., вартість послуг за надання експертного дослідження становить 75 00 грн., з яких 3 535 грн. було сплачено сином ОСОБА_4 , 10 000 грн моральної шкоди та 8 000 грн витрат на професійну правничу допомогу та запропоновано їй сплатити зазначені кошти на позивачам.

В матеріалах справи також наявні підтвердження направлення зазначеної вимоги відповідачу (фіскальний чек АТ «Укрпошта» від 12.02.2023; опис вкладення до цінного листа від 12.02.2023, накладна № 0200254101370).

Листом від 21.01.2023 року № 0131/3 представник відповідачки адвокат Руденко А.С. повідомив, що представника власника квартири АДРЕСА_4 неодноразово намагалися врегулювати питання розміру заподіяних збитків, проте згоди не було досягнуто. Цим листом власниця квартири АДРЕСА_2 вкотре пропонує врегулювати питання розміру заподіяних збитків.

За змістом положень частини третьої статті 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової і моральної шкоди.

У частинах першій, другій статті 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано пов`язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою.

Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку з порушенням.

За змістом ч.3 ст.386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Статтею 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди. Якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

З огляду на наведене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності і диспозитивності цивільного процесу, положень ЦК України щодо відшкодування шкоди, саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності вини у завданні шкоди.

Схожого висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 27 травня 2021 року у справі №761/12945/19.

Виходячи з цього, особа, яка вимагає відшкодування збитків (як грошової оцінки матеріальної шкоди), повинна довести факт заподіяння збитків (шкоди), розмір понесених збитків, (шкоди) безпосередній причинно-наслідковий зв`язок між неправомірними діями особи, яка спричинила збитки (шкоду), та самими збитками (шкодою), а відповідач має довести, що такі збитки (шкода) завдані не з його вини.

Позивачу належить довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а шкода, яка завдана особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Також позивач несе тягар доведення перед судом розміру завданої шкоди, зокрема зменшення або знищення майна, яке належить йому на праві власності.

Такого висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 23 вересня 2020 року у справі №329/382/19.

Відтак, обов`язковим для встановлення у спірних правовідносинах є факт залиття, встановлення осіб, які винні у такій, шкода заподіяна такою та причинно-наслідковий зв`язок між діями та наслідками. При цьому, на підтвердження позовних вимог позивач повинен надати належні та допустимі докази, які б підтверджували факт виникнення залиття саме з вини відповідача.

Представник відповідач в судовому засіданні заперечував щодо розміру завданої шкоди в сумі 199 800 грн., посилаючись на висновок судової будівельно-технічної експертизи від 14.08.2025 року № 5121/24-42, підготовленого судовим експертом Київського науково-дослідного інституту судових експертиз щодо коефіцієнту фізичного зносу.

Необхідно зауважити, що протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04 серпня 2020 року у справі №925/1478/16).

Для розгляду цивільного спору з питань відшкодування збитків, завданих внаслідок залиття має значення встановлення його причини, в тому числі місця аварії - місця пошкодження, виходу з ладу систем тепло- та/або гарячого, холодного водопостачання/водовідведення, що впливає на розмежування відповідальності виробника, виконавця та споживача житлово-комунальної послуги, правовідносини між якими, що виникають у процесі її створення, надання та споживання, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року №2189-VIII(постанова Верховного Суду від 11 березня 2021 року у справі №488/4653/18)

Згідно з правовою позицією, викладеною в Постанові Верховного Суду України від 23 серпня 2017 року у цивільній справі №676/4719/15-ц, обов`язок доведення факту залиття квартири покладається на позивача.

За змістом пункту 2.3.6 Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року №76, у разі залиття, аварії квартир складається відповідний акт, який повинен встановлювати причини залиття, зокрема чи залиття спричинено унаслідок несправності внутрішньо будинкових мереж водопостачання та водовідведення та з`ясування питання чи не було це наслідком недбалості осіб, мешканців квартир або інші обставини, що могли спричинити залиття. Форма вказаного акту встановлена в додатку №4 до Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій.

Відповідно до презумпції вини особи, яка завдала шкоди (стаття 1166 ЦК України), не позивач доводить вину відповідача, а відповідач доводить відсутність своєї вини.

Актом про обстеження квартири від 05.09.2024 встановлено факт залиття квартири позивачки із квартири відповідачки.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

В постановах Верховного Суду від 08 серпня 2019 року у справі №450/1686/17 та від 15 липня 2019 року у справі №235/499/17 зазначено, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

На суд покладено обов`язок вирішити наявний між сторонами спір з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів відповідних осіб. У той же час, предмет та підстави позову визначаються та можуть в установленому порядку змінюватися тільки позивачем, тоді як суд позбавлений права на відповідну процесуальну ініціативу.

Такі правові висновки є усталеними та знаходять втілення, зокрема, у постановах Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі №908/2637/20, від 29 вересня 2021 року у справі №910/17079/19, від 16 вересня 2021 року у справі №922/3059/16, від 26 січня 2021 року у справі №923/722/19, від 29 жовтня 2020 року у справі №917/814/16, від 29 січня 2020 року у справі №904/5265/18, від 28 січня 2020 року у справі №912/653/19, від 06 листопада 2019 року у справі №909/51/19, від 25 червня 2019 року у справі №5023/5836/12, від 19 червня 2019 року у справі №910/19581/16, від 05 червня 2019 року у справі №909/452/18, від 18 березня 2019 року у справі №908/1165/17, від 06 грудня 2018 року у справі №902/1592/15.

При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначає, чи відповідає обраний спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22 січня 2019 року у справі №912/1856/16, від 24 грудня 2019 року у справі №902/377/19).

Щодо заперечення представником відповідача Висновку експерта № 2-01/2024 від 25.01.2024 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до статей 12,81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (стаття 89 ЦПК України).

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, обов`язок доказування покладається на сторін. Це положення є найважливішою складовою принципу змагальності. Суд не може збирати докази за власною ініціативою. У разі недостатності доказів, наявності сумнівів щодо їх достовірності суд вправі запропонувати представити докази тій стороні, яка несе обов`язок по доказуванню.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина може вважатися доведеною, якщо інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Верховний Суд наголошує, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Аналіз змісту матеріалів цивільної справи свідчить про те, що позивачем доведено факт заподіяння йому діями відповідача матеріальної шкоди, натомість, відповідачем не спростовано жодними належними та допустимими доказами заявлені останнім позовні вимоги.

Вимоги ЦПК не передбачають, що розмір збитків у справі про відшкодування шкоди, внаслідок залиття квартири може підтверджуватись виключно висновком експерта, обмежень у засобах доказування для сторін не встановлено. Завдана матеріальна шкода (збитки) власнику майна може бути визначена як оцінювачем, так і експертом. Збитки та розмір відшкодування можуть бути визначені на підставі звіту про оцінку майна чи висновку, проведеної суб`єктом оціночної діяльності, з урахуванням встановлених положеннями (національними стандартами) вимог.

Відповідач не спростував належними та допустимими доказами своєї вини у залитті квартири позивачів, не надав інших належних та допустимих доказів щодо причин залиття та розміру спричиненої позивачу майнової шкоди, хоча це є її процесуальним обов`язком, оскільки у спірних правовідносинах діє презумпція вини заподіювача шкоди.

Тому, суд приймає до уваги наданий позивачами Висновок експерта Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр незалежної експертної оцінки» від 06.12.2022 на визначення розміру матеріальної шкоди, завданої залиттям квартири, як доказ у справі. Відповідачем, який вправі розпоряджатися своїми правами на власний розсуд, не спростовано доводів позивача та завданого розміру матеріальної шкоди.

Одна при цьому судом береться до уваги і висновок експерта за результатами судової будівельно-технічної експертизи від 14.08.2025 року № 5121/24-42, відповідно до якого коефіцієнт фізичного зносу будівельних матеріалів становить: обклеювання шпалерами (стін, стелі) приміщення коридору, кухні, кімнати площею 19,7 кв.м. та 112 кв.м. становить 0,8 (фізичний знос 20%); підлога паркетна в приміщенні коридору, кухні та кімнати площею 19, 7 кв.м. становить 0,59 (фізичний знос 41%), приміщення кімнати площею 11,2 кв.м. становить 0,8, (фізичний знос 20%); облицювання керамічними плитками у ванній кімнаті становить 0,80 (фізичний знос 20%); облицювання пластиковою вагонкою в приміщенні туалету становить 0,90 (фізичний знос 10%).

У частинах першій, четвертій статті 206 ЦПК України передбачено, що позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Отже, в розумінні приписів статті 206 ЦПК України суд відмовляє у прийнятті визнання відповідачем позову, якщо це суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

Оскільки часткове визнання позову відповідачкою закону не суперечить та прав, свобод чи інтересів третіх осіб не порушує, встановлені процесуальним законом підстави для відмови судом у прийнятті визнання відповідачкою позову відсутні.

Таким чином, встановивши, що позивачка довела розмір завданої шкоди, протиправність дій відповідачки, причинний зв`язок між ними, що призвело до залиття квартири позивача, суд приходить до висновку, що завдана позивачу шкода підлягає відшкодуванню відповідачкою. Крім того, суд враховує, що відповідач у відзиві на позову заяву та у судовому засіданні позов у частині відшкодування матеріальної шкоди та витрат на визначення її розміру визнала. Судом встановлено факт залиття квартири позивачки з квартири відповідачки, яка належить на праві власності відповідачці у справі.

Внаслідок такого залиття відповідачем завдано матеріальної шкоди позивачам у розмірі 199 800 грн., яка з вирахування частки, що припадає на співвласника, яким не заявлено позов (49 950 грн.) та з вирахування фізичного зносу будівельних матеріалів, що складає 20 %, становить 119 880 грн. ( 199 800 грн. - 49950 грн. = 149 850 грн. - 20 % ( 29 970 грн.) (фізичний знос будівельних матеріалів) = 119 880 грн. підлягає стягненню з відповідачки.

Щодо позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Позивачі у позовних вимогах та представник позивача у судовому засіданні зазначали, що залиття квартири спричинило зміни у їх життєдіяльності та замість звичного ритму життя вони вимушені були займатися ліквідацією наслідків залиття і позбавлені можливості користуватися належним чином своїм майном, яке виразилось у дискомфорті, пов`язаному із ситуацію, як сталася, що вимагало від них додаткових зусиль для організації свого життя. У заяві про збільшення позовних вимог позивачі зазначали, що з моменту затоплення квартири (09.11.2022) і до продовження розгляду справи минуло 2 роки і її місяців. Позивачі є людьми похилого віку. Здійснити відновлювальний ремонт не мали змоги, проживали увесь цей час в неналежних умовах та дискомфорті, були позбавлені можливості користуватися належним майном в повній мірі. Залиття квартири створило умови нервового напруження, оскільки позивачі відчувають у квартирі сирість. Вологу та запах плісняви, які негативно впливають на стан їх здоров`я, порушують спокій, погіршують настрій, що призводить до фізичних та нервових розладів. Моральну шкоду оцінює у розмірі 60 000 грн. У зв`язку з зауваженнями до свого стану здоров`я, внаслідок залиття квартири, позивач був змушений звернутися до лікаря, їй призначено лікування.

Позивачі вважають саме такий розмір моральної шкоди є обґрунтованим.

Згідно ч.1,3,4,5 ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.2 ст.23 ЦК моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Частиною 1 ст.1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв`язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв`язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком.

При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Отже, позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв`язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.

У постанові від 03 серпня 2020 року у справі № 817/48/18 ВС виснував, що порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого

За змістом ч. 2-4 ст. 13 ЦК України, при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

За загальним правилом, яке встановлено у частині першій статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків (майнової шкоди) у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

У ч.2 ст.22 ЦК України визначено, що збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Під час вирішення спорів про відшкодування шкоди доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди, причинний зв`язок між протиправною дією чи бездіяльністю і негативними наслідками.

Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди.

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві шкоди, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вона заподіяна, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до частин другої-п`ятої статті 23 ЦК України моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

За загальним правилом підставою виникнення зобов`язання з компенсації моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом - моральною шкодою.

Отже, моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання.

Відповідно до роз`яснень, наведених у п. 3, 5, 9, 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» N4 від 31.03.1995, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Верховний Суд у постанові від 15.12.2020 року у справі № 752/17832/14-ц зазначив, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно з ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Так, судом враховуються правові висновки, здійснені Верховним Судом, викладені у постановах від 12.06.2023 у справі №686/7245/22, провадження №61-2174св23; від 29 травня 2023 року у справі №757/13867/21, провадження № 61-11498св22; від 02 березня 2023 року у справі №607/21703/21, провадження № 61-11873св22.

Суд зауважує, що Верховний Суд у постановах: від 20 березня 2019 року у справі №918/203/18; від 28 жовтня 2020 року у справі №904/3667/19, зробив висновок, який є застосованим й до даних правовідносин, про те, що у справах про відшкодування шкоди доведення обґрунтованості вимог покладається на позивача, який має надати суду докази наявності шкоди, протиправності поведінки того, хто завдав шкоду, а також причинно-наслідковий зв`язок такої поведінки із завданою шкодою.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

При цьому, суд виходить з того, причинний зв`язок, як обов`язковий елемент цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди, між протиправною поведінкою та шкодою виражається у тому, що шкода, повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди. Натомість, особливостей психічного / психологічного стану, зумовленого пошкодженням майна позивача внаслідок залиття квартири, не підтверджено. Суду не надано й доказів того, що внаслідок протиправних дій відповідача погіршився стан здоров`я позивачів.

У ч.1-3 ст.89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

При цьому, суд відзначає, що в рішенні ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі «Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі», зазначається, що «з огляду на її природу, стверджувана моральна шкода не завжди може бути предметом чіткого доведення. Проте розумно припустити, що особи, які … зіткнулися з проблемами … можуть зазнати страждань і тривоги». Звідси випливає, що фактичною основою для висновку про наявність негативних наслідків у немайновій сфері потерпілої особи у більшості ситуацій може бути як таке розумне припущення про природність їх виникнення за подібних обставин.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

У постанові ВС від 15.08.2019 року у справі № 823/782/16 зазначено, що моральну шкоду, зважаючи на її сутність, не можна відшкодувати у повному обсязі, оскільки не має (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Зважаючи на це, будь-яка компенсація моральної шкоди не є (і не може бути) адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом і в постанові від 03.08.2020 року у справі № 817/48/18.

Верховний Суд у постанові від 23 жовтня 2024 року по справі №293/174/23 зазначив, що при визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквівалента. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.

Розмір відшкодування моральної шкоди не є сталою величиною, а визначається судом в кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи, має бути не більш аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен приводити до її збагачення.

При визначенні розміру заподіяної моральної шкоди судом береться також до уваги той факт, що відповідач намагався врегулювати спір та пропонував сплатити частину завданої матеріальної шкоди добровільно що підтверджується листом від 21.01.2023 року № 0131/3 представника відповідачки адвоката Руденка А.С. та відшкодував частину витрат на послуги експерта в розмірі 3 535 грн., позов частково визнав.

За результатами розгляду справи суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди в розмірі 60 000 грн. не доведені належними та допустимими доказами, а твердження позивачів про завдану моральну шкоду не зумовлюють настання обов`язку з її відшкодування з боку відповідача. Тому за результатами розгляду справи суд дійшов висновку про наявність правових підстав для відшкодування 20 000 грн. моральної шкоди.

Згідно ч. 1 ст. 206 ЦПК України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Представником відповідача у судовому засіданні частково визнано позову: 119 880 грн. матеріальної шкоди та 20 000 грн. моральної шкоди.

Судом в порядку ч. 2 ст. 206 ЦПК України роз`яснено сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевірено, чи не суперечить закону визнання відповідачем позову та чи не порушено права, свободи чи інтереси інших осіб у зв`язку з таким визнання.

У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову (ч. 4 ст. 206 ЦПК України).

З врахуванням тієї обставини, що часткове визнання позовних вимог відповідачем не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, а також того, що залиттям квартири порушено майнові права позивача, позов підлягає частковому задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, дослідивши надані стороною позивача на підтвердження позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди письмові докази, суд дійшов висновку про те, що позов в цій частині за наявної аргументації та доведеності підлягає частковому задоволенню в розмірі 20 000 грн.

Відповідно до п. 6 ч.1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: як розподілити між сторонами судові витрати.

Щодо витрат за залучення суб`єкта оціночної діяльності, суд зазначає наступне.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст.133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Відповідно до ч. 6 ст. 139 ЦПК України розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

На підтвердження понесення позивачем судових витрат пов`язаних із залученням оцінювача, надано Висновок про вартість від 14.12.2022, підготовлений ТОВ «Центр незалежної експертної оцінки», Договір про надання оціночних послуг від 05.12.2022 (відповідно до п. 3.2 Договору вартість послуг складає 7 000 грн), рахунок № 80 від 05.12.2022 року, Акт надання послуг № 084 від 14.12.2022,

Як вбачається із претензії від 11.02.2023 року, сином ОСОБА_4 сплачено 3535 грн., що підтверджується зарахуванням переказу від 14.12.2022 року в розмірі 3535 грн. на картку № НОМЕР_1 , номер посилання НОМЕР_2 .

Суд вважає, що сплачені позивачем кошти в сумі 7500 грн. за проведення експертизи підлягають стягненню із відповідачки на користь позивачів з вирахуванням відшкодованих 3535 грн. відповідачкою пропорційно до задоволених вимог у розмірі 2 141,10 грн. (0,54 х 3965 грн.= 2 141,10 грн.)

Щодо судових витрат про стягнення судового збору, суд зазначає наступне.

Згідно ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При поданні позову позивачами сплачено судовий збір в розмірі 2 364 грн. згідно квитанції №32528798800006419136 від 02.03.2023 року.

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог позивача, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 581,38 грн. (139 880 грн. ?259800 грн. = 0,54 х 2 364 грн. = 1 276, 56 грн.)

На підставі ст. ст. 22, 386, 1166 ЦК України та керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 89, 133, 139, 141, 263, 265 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди заподіяної затопленням квартири - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 119 880 грн. матеріальної шкоди та 20 000 грн. моральної шкоди.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 судові витрати зі сплати судового збору у загальному розмірі 1 276, 56 грн.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 2 141,10 грн. витрат на проведення будівельно-технічної експертизи.

У задоволенні іншої частини вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про позивачів: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_7 , РНОКПП НОМЕР_3 )

ОСОБА_2 ( АДРЕСА_8 , РНОКПП НОМЕР_4 )

ОСОБА_3 ( АДРЕСА_8 , РНОКПП НОМЕР_5 )

Інформація про відповідача: ОСОБА_4 ( АДРЕСА_8 ,

Повне рішення складено 22.06.2026 року.

Суддя: