Рішення від 21 червня 2026 р. у справі №520/7197/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 червня 2026 року Справа № 520/7197/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Садової М. І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в приміщенні суду в місті Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

у с т а н о в и в :

Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача у якому просить:

- визнати протиправним, та скасувати рішення Міністерства оборони України в особі Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, у формі витягу із протоколу від 13.12.2024 № 40/д;

- зобов`язати Міністерство оборони України в особі Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, призначити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в порядку пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", у зв`язку із загибеллю батька - військовослужбовця ОСОБА_2 , у період дії воєнного стану.

В обґрунтування позву покликається на те, що позивач звернулась із заявою до відповідача про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю батька, пов`язаної із захистом Батьківщини. Відповідачем прийнято рішення про відмову у виплаті такої допомоги у зв`язку із відсутність документів, які б підтверджували, що позивач непрацездатною особою і перебувала на утриманні батька. Вважає таке рішення протиправними та таким що підлягає скасуванню. У зв`язку із наведеним просить позов задовольнити.

Відповідачем не подано до суду відзив, який би містив заперечення на позов.

06.04.2026 та 15.04.2026 ухвалами суду адміністративний позов залишено без руху.

Ухвалою суду від 27.04.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

Ухвалою суду від 22.06.2026 поновлено процесуальний строк звернення до суду із цим позовом.

Розгляд і вирішення адміністративної справи проводиться за правилами письмового провадження на підставі матеріалів справи.

Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд прийшов до наступного з огляду на таке.

Батьками позивача є ОСОБА_2 (батько) та ОСОБА_3 (мати), що підтверджено копією свідоцтва про народження позивача.

ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 48 років, що підтверджено копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 .

Позивач звернулась із заявою до відповідача про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю батька.

Відповідачем прийнято рішення за заявою позивача, що підтверджено витягом з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 13.12.2024 №40/д. Розглянувши подані документи, комісія дійшла висновку про повернення на доопрацювання документів для призначення одноразової грошової допомоги, з оглядну на наступне. ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище ОСОБА_4 ), 1997 р.н. дочки загиблого ІНФОРМАЦІЯ_2 у період дії воєнного стану молодшого сержанта ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ), що підтверджено свідоцтвом про смерть НОМЕР_1 від 20.10.2023 та листом Кадрового центру Збройних Сил України від 30.07.2024 № 321/КЦ/7973. Відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", одноразова грошова допомога виплачується сім`ям загиблих осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". У редакції статті 16-1 згаданого Закону, чинній на дату смерті військовослужбовця, зазначено, що право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають: батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", або згідно статті 31 частини першої згаданого Закону, члени сім`ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Відповідно до наданих документів заявниця не відноситься до неповнолітньої дитини загиблого. Також за поданими документами неможливо встановити, чи є повнолітня дочка загиблого військовослужбовця непрацездатною (особою з інвалідністю) і перебувала на його утриманні. Підтверджуючих документів про право на призначення пенсії у разі втрати годувальника або факт призначення даного виду пенсії відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" на розгляд Комісії заявницею не надано.

Позивач наводить доводи про протиправність рішення та просить його скасувати у зв`язку із застосуванням відповідачем законодавства.

Отже спірним питанням в даній справі є встановлення факту, чи належать позивачі до кола осіб, яким відповідно до ст.16-1 Закону України №2011-XII та Постанови КМУ від 28.02.2022 №168, мають право на отримання одноразової грошової допомоги.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ (надалі - Закон України №2232-ХІІ, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Статтею 41 Закону №2232-ХІІ передбачено, що виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (надалі - Закон України №2011-ХІІ, в редакції чинній на момент загибелі військовослужбовця) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Частиною 1 ст.16 Закону України №2011-XII встановлено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.16 Закону України №2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі, зокрема, загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби.

Згідно з ч.1 ст.16-1 Закону України №2011-XII у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).

Частиною 3 ст.16-2 Закону України №2011-XII передбачено, що розмір одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця в період дії воєнного стану визначається Кабінетом Міністрів України.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05год. 30хв. 24.02.2022 строком на 30 діб. Указами Президента України протягом періоду з 24.02.2022 по цей час продовжувався строк дії воєнного стану в Україні.

Згідно з ч. ч. 6, 8, 9 ст. 16-3 Закону України №2011-XIІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами. Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права. Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовець, військовозобов`язаний та резервіст) визначається Порядком №975.

За приписами п.3 Порядку №975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є: у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть.

Згідно з пп.1 п.4 Порядку №975 одноразова грошова допомога призначається у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби.

Відповідно до п.5 Порядку №975 одноразова грошова допомога призначається і виплачується рівними частинами членам сім`ї, батькам та утриманцям загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста.

Аналіз правових норм Закону України №2011-ХІІ та Порядку №975 свідчать про те, що одноразова грошова допомога за своєю правовою природою є гарантованою державою соціальною допомогою, яка виплачується, зокрема, членам сім`ї військовослужбовця у разі, якщо смерть настала під час виконання військовослужбовцем обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби.

Отже, одноразова грошова допомога виплачується: 1) членам сім`ї військовослужбовця; 2) якщо смерть настала під час виконання військовослужбовцем обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.01.2024 у справі №560/17953/21.

Позиція відповідача обґрунтована тим, що у відповідності до ст.16-1 Закону України №2011-XII позивач не відноситься до неповнолітніх дітей загиблого, також з наданих документів неможливо встановити чи є повнолітні діти загиблого військовослужбовця непрацездатними (особою з інвалідністю) та чи перебували вони на його утриманні, документи повернуто на доопрацювання для надання копій відповідних документів), відносно чого зазначає наступне.

Пунктом 2 Постанови КМУ «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 №168 (у редакції, чинній станом на 02.09.2022 - день загибелі військовослужбовця), встановлено, що сім`ям загиблих осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15000000 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у ст.16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, можуть реалізувати це право з дня його виникнення. Днем виникнення такого права є дата загибелі особи, зазначеної у пункті 1 цієї постанови, в період дії воєнного стану, що зазначена у свідоцтві про смерть.

При цьому, з моменту прийняття постанови КМУ №168 та до загибелі батька позивача, положення ст.16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-ХІІ по різному визначало коло осіб, які мають право на призначення та отримання спірної одноразової грошової допомоги.

Згідно з ст.16-1 Закону України №2011-ХІІ (у редакції, що діяла до 25.08.2022), у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста.

Члени сім`ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Відповідно до ч.2 ст.3 Сімейного кодексу України, сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Згідно з ч.4 ст.3 Сімейного кодексу України, сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Відповідно до ст.16-1 Закону України №2011-ХІІ (у редакції, чинній з 25.08.2022 до 28.03.2023), у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).

Згідно з ст.16-1 Закону України №2011-ХІІ (у редакції, чинній з 29.03.2023) у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, зазначені у пункті 4 цієї статті.

Пунктом 4 ст.16-1 Закону України №2011-ХІІ до членів сімей загиблих (померлих) осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, належать, зокрема, діти, у тому числі усиновлені, зачаті за життя загиблої (померлої) особи та народжені після її смерті, а також діти, стосовно яких загиблу (померлу) особу за її життя було позбавлено батьківських прав.

Таким чином, аналіз ст.16-1 Закону України №2011-ХІІ, з урахуванням змін у період з 2022 по 2023 роки, свідчить, що законодавцем звужувався перелік осіб, які мають право на отримання ОГД у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, а з 29.03.2023 коло осіб було розширено та віднесено до нього, зокрема, дітей загиблого.

За своєю природою одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті) військовослужбовця має компенсаторний характер, яка спрямована матеріально підтримати, наскільки це можливо, членів сім`ї (батьків, дітей, дружину) та утриманців загиблого військовослужбовця після втрати близької людини (годувальника), а тому виключення із кола осіб, які мають право на отримання допомоги, дитини військовослужбовця з підстав дати її народження не відповідає змісту і меті закону.

Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав, аналізуючи питання дії нормативно-правових актів у часі, у постанові від 31.03.2021 у справі №803/1541/16 вказала, що у разі якщо під час розгляду заяви особи суб`єктом владних повноважень до прийняття остаточного рішення було змінено нормативно-правове регулювання, суб`єкт владних повноважень не має законних можливостей для прийняття рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, а його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними за формальними ознаками.

Такий підхід у вирішенні питання щодо застосування принципу дії законів у часі неодноразово застосовувався Верховним Судом, зокрема, у постановах від 01.12.2022 у справі №640/7578/20, від 07.11.2023 у справі №520/9778/19, від 10.01.2024 у справі №380/13615/21.

У постановах від 23.07.2024 у справі №280/3308/23, від 02.10.2024 року у справі №340/2273/23 Верховний Суд дійшов висновку, що правовідносини щодо призначення ОГД починаються саме з дати звернення особи з відповідною заявою про призначення їй ОГД і тривають до моменту прийняття рішення про призначення ОГД уповноваженим органом, а саме Комісією. Лише у разі якщо на момент прийняття суб`єктом владних повноважень у межах визначених законодавством строків рішення про призначення ОГД у законодавстві запроваджено нове правове регулювання цих правовідносин, відмінне від того, яке існувало на момент звернення особи із відповідною заявою, вказаний суб`єкт не має законних можливостей діяти або приймати рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке вже є нечинним, а його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними за формальними ознаками. З огляду на це, суб`єкт владних повноважень зобов`язаний застосовувати виключно те правове регулювання, яке чинне на момент прийняття ним рішення, за винятком випадків, коли він діє за межами визначених законодавством строків (у такому випадку застосовується законодавство у редакції станом на останній день можливого прийняття рішення), або нове законодавче регулювання передбачає особливості порядку застосування в часі нових норм права. Тобто, при прийнятті рішення Комісія повинна застосовувати ті нормативно-правові акти, які були чинні на момент прийняття відповідного рішення.

На підставі наведеного, враховуючи, що спірне рішення прийнято комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги, застосуванню підлягала редакція ст.16-1 Закону України №2011-ХІІ якою передбачалося, що діти загиблого мають право на ОГД.

Суд дійшов висновку, що підхід Міністерства оборони України щодо повернення позивачу документів на доопрацювання з метою підтвердження факту її перебування на утриманні загиблого є необґрунтованим, та відповідно протокольне рішення від 13.12.2024 №40-д є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача призначити позивачу ОГД, суд прийшов наступного.

Відповідно до п.7 ч.1 ст.2 Закону України «Про адміністративну процедуру» від 17.02.2022 №2073-IX дискреційне повноваження - повноваження, надане адміністративному органу законом, обирати один із можливих варіантів рішення відповідно до закону та мети, з якою таке повноваження надано.

Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи (далі - КМРЄ) № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень (concerning the exercise of discretionary powers by administrative authorities), прийнятими 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Здійснюючи судочинство, Європейський суд з прав людини неодноразово аналізував межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні ЄСПЛ від 17.12.2004 у справі «Педерсен і Баадсгаард проти Данії» («Pedersen and Baadsgaard v. Denmark», заява № 49017/99) зазначено, що, здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, відміняти замість нього рішення, яке визнається протиправним, приймати інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

Водночас у рішенні ЄСПЛ від 02.06.2006 у справі «Волохи проти України» (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».

З огляду на зазначене, дискреційними є такі повноваження, у межах яких норма права допускає кілька варіантів поведінки суб`єкта владних повноважень у кожній конкретній ситуації та встановлених обставинах справи, кожна з яких буде правомірною.

Аналогічні висновки щодо тлумачення дискреційних повноважень суб`єкта управлінської діяльності викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 01.05.2023 у справі №540/913/21, від 16.05.2023 у справі №380/3195/22, від 23.06.2023 у справі №160/6214/21, від 20.06.2024 у справі №340/2259/23, від 08.07.2025 у справі №280/2822/23.

З огляду на викладене вище суд прийшов переконання про те, що ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання Міністерства оборони України повторно розглянути заяву позивача щодо призначення їй одноразової грошової допомоги після загибелі їх батька ОСОБА_2 , з урахуванням висновків суду.

Як зазначено в пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, суд дійшов висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 цього Кодексу в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на викладене вище суд прийшов висновку про задоволення позову частково.

Щодо розподілу судових витрат суд прийшов наступного.

Позивачем при поданні позову до суду сплачено судовий збір у сумі 1331,20 грн, відповідно до платіжного документу від 30.03.2026 № 3528-3458-9094-4578.

Частиною 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" визначено, при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Як вбачається з матеріалів справи, позов подано через систему "Електронний суд", а тому за подання адміністративного позову до суду необхідно було сплатити судовий збір у сумі 1064,96 грн.

У відповідності до ст. 139 КАС України стягнути з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача судовий збір у розмірі 1064,96 грн.

Щодо надмірно зарахованих коштів у розмірі 266,24 грн (відповідно до платіжного документу від 30.03.2026 № 3528-3458-9094-4578), то їх повернення здійснюється відповідно до Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №787 (із наступними зміна та доповненнями).

Керуючись ст. 243-246, 250, 255, 257-262, 295, 297 КАС України, суд,

у х в а л и в :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України, оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 13.12.2024 №40-д, про повернення ОСОБА_1 документів, що дають право на отримання одноразової грошової допомоги, на доопрацювання.

Зобов`язати Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення їй одноразової грошової допомоги, як дочці загиблого військовослужбовця - батька ОСОБА_2 , який загинув під час захисту Батьківщини у період дії воєнного стану, з урахуванням висновків суду.

В решті позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Міністерство оборони України на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1064,96 грн.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 , місце проживання - АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ;

відповідач Міністерство оборони України, місцезнаходження - АДРЕСА_2, код ЄДРПОУ НОМЕР_3.

Повне судове рішення складено та підписано суддею 22.06.2026.

Суддя М. І. Садова