Рішення від 21 червня 2026 р. у справі №520/25624/24 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2026 р. № 520/25624/24

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тітова О.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під.3, пов.2,м. Харків, Харківський р-н, Харківська обл.,61022, код ЄДРПОУ 14099344), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення комісії при Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ: 14099344) від 29.03.2024 №31/3-24, в частині відмови ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в зарахуванні періоду відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 25.09.2001 по 31.03.2004 та періоду роботи з 01.04.2004 по 30.12.2016, з 24.03.2022 по 31.12.2023 до пільгового стажу за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах;

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ: 14099344) від 22.04.2024 номер справи 203040019159 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), за віком на пільгових умовах за Списком №1 згідно із п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII з урахуванням висновків, викладених у рішенні Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ: 14099344) призначити та виплачувати з 05 лютого 2024 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 згідно із п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII з урахуванням висновків, викладених у рішенні Конституційного Суду України №1- р/2020 від 23.01.2020;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ: 14099344) при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) зарахувати до пільгового стажу за Списком №1 період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 25.09.2001 по 31.03.2004 та періоди роботи з 01.04.2004 по 30.12.2016, з 24.03.2022 по 31.12.2023, починаючи з 05 лютого 2024 року.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що рішення комісії при Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ: 14099344) від 29.03.2024 №31/3-24, в частині відмови ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в зарахуванні періоду відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 25.09.2001 по 31.03.2004 та періоду роботи з 01.04.2004 по 30.12.2016, з 24.03.2022 по 31.12.2023 до пільгового стажу за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах та рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ: 14099344) від 22.04.2024 номер справи 203040019159 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), за віком на пільгових умовах за Списком №1 згідно із п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII з урахуванням висновків, викладених у рішенні Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 є протиправними та підлягають скасуванню.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження в адміністративній справі.

Сторони були належним чином повідомлені про відкриття провадження у справі.

Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позовних вимог заперечував.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України №2102-IX, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року. Враховуючи викладене, суд розглядає справу за наявності безпечних умов для життя та здоров`я учасників процесу, суддів та працівників суду.

Суддя у період з 07.10.2024 по 11.10.2024 перебував на навчанні, з 28.10.2024 по 05.11.2024, з 23.12.2024 по 15.01.2025, з 28.04.2025 по 02.05.2025, з 14.07.2025 по 28.07.2025 перебував у відпустці, 01.08.2025 перебував на навчанні, з 04.08.2025 по 05.08.2025, з 10.11.2025 по 14.11.2025 та з 22.12.2025 по 13.01.2026 перебував у відпустці.

Дослідивши матеріали справи, суд зазначає наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 05.02.2024 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1.

Рішенням від 13.02.2024 №203040019159 за принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області відмовило позивачеві в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1, у зв`язку з відсутністю необхідного пільгового стажу за Списком №1 та недосягненням пенсійного віку (50 років). До пільгового стажу за Списком №1 орган ПФУ зарахував лише 5 років 2 місяці 21 день. Страховий стаж позивачки склав 27 років 28 днів.

Також орган ПФУ у рішенні від 13.02.2024 №203040019159 зазначив що питання зарахування до пільгового стажу по Списку №1 періоду роботи з 02.09.1996 по 30.12.2016 можливо буде розглянути після надходження рішення Комісії з питань підтвердження стажу на роботах, що зараховуються до стажу роботи для призначення пенсії на пільгових умовах.

Враховуючи вищезазначене, документи ОСОБА_1 за період роботи з 02.09.1996 по 30.12.2016 були направлені на розгляд Комісії з питань підтвердження стажу при Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області.

Однак рішенням Комісії від 29.03.2024 №31/3-24 при ГУПФУ в Харківській області було підтверджено лише період роботи з 02.09.1996 по 31.10.2000 за Списком №1, зазначивши, що підтвердити період роботи з 01.11.2000 по 30.12.2016 за професією медсестра лікарських кабінетів в поліклінічному відділенні немає підстав, оскільки відсутня атестація робочого місця з зазначеної професії.

Отримавши рішення Комісії від 29.03.2024 №31/3-24 при ГУПФУ в Харківській обл., яке було відправлене листом органом ПФУ 10.04.2024, позивач 15.04.2024 знову звернулася до відповідача з метою призначення пенсії за Списком №1 з урахуванням рішення Комісії .

Рішенням від 22.04.2024 номер справи 203040019159 Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області відмовило позивачеві в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1. У якості підстави для відмови у призначенні пенсії відповідачем зазначено, що позивачка не досягла необхідного віку , що встановлений п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV, а саме – 50 років. До пільгового стажу за Списком №1 відповідач зарахував 9 років 4 місяці 21 день. Страховий стаж позивачки склав 27 років 1 місяць 1 день.

Відповідно до рішення від 22.04.2024 номер справи 203040019159 та протоколу розрахунку стажу, проведеного ГУПФУ в Харківській обл., відповідачем не було зараховано такі періоди за Списком №1:

- період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 25.09.2001 по 31.03.2004, який враховується до стажу роботи за спеціальністю, тобто до періоду роботи за Списком №1 та період роботи з 01.04.2004 по 30.12.2016, які не були враховані рішенням Комісії від 29.03.2024 №31/3-24 при ГУПФУ в Харківській обл.;

- період роботи з 24.03.2022 по 31.12.2023 згідно довідки №03-27/841 від 19.12.2023, виданої комунальним некомерційним підприємством «Обласний центр онкології», оскільки у довідці зазначена дата проведення атестації робочих місць та умов праці на підприємстві 07.06.2023 (надано наказ про атестацію робочих місць та умов праці на підприємстві №66 від 07.06.2022).

Не погоджуючись із оскаржуваними рішення відповідача, вважаючи їх протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

З 01.01.2004 таким законом є, насамперед Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі ЗУ №1058-IV), який був прийнятий після Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року №1788-XII (далі – ЗУ №1788-XII).

Оскільки і ЗУ №1058-IV, і ЗУ №1788-XII регулюють одні й ті ж правовідносини, то пріоритет у застосуванні за загальним правилом мають норми ЗУ №1058-IV як акту права, прийнятого пізніше у часі, а норми ЗУ №1788-XII підлягають субсидіарному (додатковому) застосуванню у разі неурегульованості певного питання у ЗУ №1058-IV.

Водночас із цим, існують виключення з наведеного загального правила.

Згідно з пунктом "а" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (у редакції до прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком жінки, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Законом України від 02.03.2015 №213-VIII раніше передбачений п. «а» ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" було запроваджено правила поетапної зміни показника вікового цензу. Максимальний віковий ценз для жінок з 45 років було збільшено до 50 років.

Згідно п. 2 розділу XV Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".

Отже, і після набуття чинності нормами Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" правила призначення пенсій за Списком №1 регламентувались п. «а» ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Такий стан правового регулювання існував до календарної дати набрання чинності нормами Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII (11.10.2017), яким текст Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" був доповнений, зокрема, п. 1 ч. 2 ст.114, якою встановлено, що на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Отже, з 01.10.2017 правила призначення пенсій за Списком №1 регламентувались одночасно двома законами, а саме: п. «а» ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.

Правила вказаних законів були повністю уніфікованими (ідентичними).

Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 року №1-р/2020 "У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-VIII".

Пунктом 1 резолютивної частини названого судового акту визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13 , частину другу статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-VIII.

Відповідно до п. 2 резолютивної частини названого судового акту стаття 13 , частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-VIII, визнані неконституційними, . втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Згідно із п. 3 резолютивної частини названого судового акту застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року №1788-XII в редакції ДО внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:

"а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;

жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам".

Отже, з 23.01.2020 в Україні існують два Закони, котрі одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №1, а саме: п. «а» ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII).

Відносно позивачки правила означених законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає 45 років за п. «а» ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції до Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та 50 років (для жінок, що народилися з 1 жовтня 1975 року) за п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.

Статтею 22 Конституції України встановлено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Враховуючи ч. 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011 по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05 – найбільш сприятливим для позивача є підхід, коли віковий ценз має бути встановлений на рівні найменшої величини, тобто 45 років.

У рішенні Конституційного Суду від 23.01.2020 №1-р/2020 зазначено: «Вирішуючи порушені в конституційному поданні питання, Конституційний Суд України виходить з такого. У Конституції України встановлено, що Україна є правовою державою (стаття 1); в Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8). За юридичною позицією Конституційного Суду України верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (абзац другий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018).

Враховуючи зміст статті 8 Конституції України, розвиваючи практику Конституційного Суду України, верховенство права слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю над використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій державної влади.

Верховенство права як нормативний ідеал, до якого має прагнути кожна система права, і як універсальний та інтегральний принцип права необхідно розглядати, у тому числі, в контексті основоположних таких його складових, як принцип законності, принцип поділу влади, принцип народного суверенітету, принцип демократії, принцип юридичної визначеності, принцип справедливого суду.

Європейська Комісія "За демократію через право" (Венеційська Комісія) на 86-му пленарному засіданні 25-26 березня 2011 року у Доповіді „Верховенство права“ вказала, що основними критеріями розуміння верховенства права, зокрема, є: доступність закону (закон має бути зрозумілим, чітким та передбачуваним), питання юридичних прав мають бути вирішені нормами права, а не на основі дискреції; рівність перед законом, влада має здійснюватись у правомірний, справедливий та розумний спосіб; елементами верховенства права є: законність, включаючи прозорий, підзвітний та демократичний процес введення в дію приписів права; юридична визначеність; заборона свавілля; рівність перед законом.

У такому контексті верховенство права означає, що органи державної влади не можуть діяти свавільно та зобов`язані дотримуватись правил, які даватимуть можливість передбачити заходи, що будуть застосовані в конкретних правовідносинах. На підставі зазначеного особа може передбачати й планувати свої дії та розраховувати на очікуваний результат.

Принцип юридичної визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017). У контексті статті 8 Конституції України юридична визначеність забезпечує адаптацію суб`єкта правозастосування до нормативних умов правової дійсності та його впевненість у своєму правовому становищі, а також захист від свавільного втручання з боку держави у сферу його прав. Юридичну визначеність необхідно розуміти через такі її складові: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (легітимні очікування).

Таким чином, юридична визначеність передбачає, що законодавець повинен прагнути чіткості та зрозумілості у викладенні норм права. Кожна особа залежно від обставин повинна мати можливість орієнтуватися в тому, яка саме норма права застосовується у певному випадку, та мати чітке розуміння щодо настання конкретних юридичних наслідків у відповідних правовідносинах з огляду на розумну та передбачувану стабільність норм права.

Конституційний Суд України, дослідивши правовідносини, пов`язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років, зазначає, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію».

Крім того, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Водночас положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 листопада 2018 року у справі №812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.

У постанові від 13 лютого 2019 року, ухваленою Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Ч. 4 ст. 24 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Ч. 4 ст. 3 КАС України встановлено, що закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Отже, як вже було зазначено позивачка має 26 років 5 місяців 5 днів стажу роботи за Списком №1, загальний стаж складає 27 років 1 місяць 1 день (за підрахунком відповідача), тому, враховуючи положення ст. 22 Конституції України, ч. 1 ст. 8 Конституції України, ч. 4 ст. 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та рішення КСУ від 23 січня 2020 року № 1-р/2020, застосуванню підлягають положення п. «а» ст. 13 чинного Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII, як для особи, яка працювала за Списком №1 до 1 квітня 2015 року. Тобто – із застосуванням при призначенні пенсії вікового цензу у 45 років.

21 квітня 2021 року Верховний Суд за наслідками розгляду зразкової справи №360/3611/20 (режим доступу в ЄДРСР: 96463469) постановив рішення, яким позов фізичної особи до територіального органу Пенсійного фонду України задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення територіального органу Пенсійного фонду України "Про відмову в призначенні пенсії на пільгових умовах за віком згідно з п . 2 ч.2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" позивачу. Зобов`язано територіальний орган Пенсійного фонду України призначити позивачу пенсію на пільгових умовах за Списком №2 з 12 серпня 2020 року на підставі п. "б" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року №213-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення".

У вищевказаному рішенні Верховного Суду вказано:

« 100. Суд зазначає, що до категорії осіб, на яких поширюється дія Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, і відповідно мають право на пенсію за віком на пільгових умовах за положеннями Закону № 1788-ХІІ після 23.01.2020 (набрання чинності Рішення КСУ № 1-р/2020) належать особи, які працювали до 01.04.2015, були зайняті повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, мали стаж роботи, визначений статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до 01.04.2015, та досягли віку, визначеного цією статтею, на момент звернення до Пенсійного фонду за призначенням пенсії.

112. У контексті предмету спору, Європейським судом з прав людини сформовано підхід щодо застосування принципу «належного урядування».

113. Так, в рішенні від 20 травня 2010 року у справі «Лелас проти Хорватії» (заява № 55555/08) ЄСПЛ наголосив, що держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов`язків; ризик будь якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу» (пункт 74).

114. Отже, принцип "належного урядування" без сумніву є дотичним і до означених пенсійних спорів. Адже особа-пенсіонер чи майбутній пенсіонер, як приватна особа, не має у своєму розпорядженні ані державного апарату, ані владних функцій. Зоною відповідальності саме держави є те, щоб пенсії при призначені були правомірно нараховані та своєчасно поновлені й виплачені. І всі помилки та прорахунки в цій сфері є саме помилками, які могли з`явитись лише як наслідок порушення принципу «неналежного урядування».

115. За таких обставин та правового регулювання Суд вважає, що відповідач не застосував більш сприятливий закон, який передбачає право позивача на обумовлену попередньою роботою пільгову пенсію, проте застосував закон, який позбавляє зазначеного права, отже діяв всупереч вимог верховенства права.

119. Це рішення суду є зразковим для справ, у яких предметом спору є оскарження дій територіального органу Пенсійного фонду України щодо вирішення питання про призначення пенсії на пільгових умовах, для працівників, зайнятих повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці.

120. Обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права:

а) позивач - особа, яка:

звернулась до Пенсійного фонду за призначенням пенсії після 23.01.2020 з підстав, визначених статтею 13 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення»;

на момент звернення досягла: чоловіки - 55 років, жінки - 50 років (мається на увазі призначення по Списку №2, для Списку №1: чоловіки – 50 років, жінки - 45 років );

набула стаж роботи, визначений статтею 13 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення»;

б) відповідачем є орган Пенсійного фонду України, уповноважений на вирішення питання про призначення пенсії».

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 у справі №360/3611/20 (режим доступу в ЄДРСР: 101211541) мотивувальну частину рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 квітня 2021 року було змінено, викладено її в редакції цієї постанови, а в решті - залишено без змін.

У вищевказаній постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено:

«На час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.

Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV .

Щодо наявності підстав для зарахування періоду відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 25.09.2001 по 31.03.2004 та періодів роботи з 01.04.2004 по 30.12.2016, з 24.03.2022 по 31.12.2023 до пільгового стажу за Списком №1, суд зазначає наступне.

Суд звертає увагу, що оспорюванні періоди роботи були зараховані відповідачем до загального страхового стажу, що підтверджується протоколом розрахунку стажу (копія додається ), однак не були зараховані до пільгового стажу за Списком №1.

Згідно зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ (далі ЗУ №1788-ХІІ), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 1993 року № 637 (далі Порядок №637) передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, а також архівними установами.

Наведене узгоджується також з положеннями ч. 1 ст. 48 КЗпПУ (який діяв в період роботи позивача).

Відповідно до записів трудової книги НОМЕР_2 позивач працювала:

- з 02.09.1996 по 30.12.2016 – в Комунальному закладі охорони здоров`я "Харківський обласний клінічний онкологічний центр": 02.09.1996 прийнята на посаду палатної санітарки радіологічного відділення; 01.06.1998 – відповідно до Державного класифікатора України замінено посаду санітарки на посаду молодшої медичної сестри; 10.01.1999 – переведена на посаду медсестри радіологічного відділення у зв`язку із закінченням медучилища; 01.06.1999 – переведена на посаду медсестри для обслуговування гамма-терапевтичних апаратів радіологічного відділення №1; 23.05.2002 – радіологічне відділення №1 перейменоване у відділення променевої терапії №1; 30.12.2016– звільнена із посади у зв`язку з переведенням до КНП «Обласний центр онкології».

З 03.01.2017 по теперішній час - в КНП «Обласний центр онкології»: 03.01.2017 - прийнято на посаду сестри медичної (для обслуговування Г терапевтичних апаратів) відділення променевої терапії №1 в порядку переведення; 01.01.2023– відділення променевої терапії №1 перейменовано на відділення променевої терапії.

Суд зазначає, що Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 1994 р. N 162 розділом ХІХ «Охорона здоров`я» передбачені працівники установ охорони здоров`я, які постійно і безпосередньо працюють з радіоактивними речовинами з активністю на робочому місці більше 10 мілікюрі радію-226 або еквівалентної за радіотоксичністю кількості радіоактивних речовин, а також на гама-терапевтичних апаратах (код 12300000-17541).

Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 2003 р. №36 розділом ХІХ «Охорона здоров`я» позицією 19-1 передбачені працівники закладів охорони здоров`я, які безпосередньо працюють з радіоактивними речовинами з активністю на робочому місці понад 10 мілікюрі радію-226 або еквівалентною за радіотоксичністюкі лькістю радіоактивних речовин, а також на гамма-терапевтичних апаратах.

Крім того, Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 24 червня 2016 р. № 461, Розділом XXII. РОБОТИ З РАДІОАКТИВНИМИ РЕЧОВИНАМИ ТА ДЖЕРЕЛАМИ ІОНІЗУЮЧИХ ВИПРОМІНЮВАНЬ І БЕРИЛІЄМ підрозділом 1. Роботи на підприємствах, в установах і організаціях передбачені працівники, зайняті на роботах із радіоактивними речовинами з активністю на робочому місці понад 10 мілікюрі радію-226 або еквівалентною за радіотоксичністю кількістю радіоактивних речовин, на гамма-терапевтичних апаратах, а також ремонтом устаткування в цих умовах.

Крім записів трудової книжки НОМЕР_2 , вищевказані періоди роботи також підтверджуються іншими документами, а саме:

- архівною довідкою №Б-127 від 12.12.2023, яка видана КП «Міський архів» виконавчого комітету ХМР Харківської області;

- довідкою №Б-127 від 12.12.2023 про відсутність наказів про переведення на роботу з неповним робочих днем, простоях за 1996-2016 роки;

- особовою карткою №613;

- наказом від 02.09.1996 №77, який виданий Харківським облклінонкодиспансер;

- наказом від 19.09.1997 №101, який виданий Харківським облклінонкодиспансер;

- наказом від 01.06.1998 №46, який виданий Харківським облклінонкодиспансер;

- наказом від 10.01.1999 №3, який виданий Харківським облклінонкодиспансер;

- наказом від 01.03.1999 №22, який виданий Харківським облклінонкодиспансер;

- наказом від 01.06.1999 №49, який виданий Харківським облклінонкодиспансер;

- наказом від 01.11.2000 №110, який виданий Харківським облклінонкодиспансер;

- наказом від 27.12.2016 №239-к, який виданий Комунальним закладом охорони здоров`я «Харківський обласний клінічний онкологічний центр»;

- наказом від 24.09.2001 №98, який виданий Харківським облклінонкодиспансер;

- наказом від 01.04.2004 №31, який виданий Харківським облклінонкодиспансер;

- наказом про результати атестації робочих місць від 10.06.1996 №29;

- наказом про результати атестації робочих місць від 31.05.2001 №64;

- наказом про результати атестації робочих місць від 26.05.2006 №67;

- наказом про результати атестації робочих місць від 26.05.2011 №118;

- наказом про результати атестації робочих місць від 20.05.2016 №117;

- довідкою про перейменування №Б-127 від 12.12.2023, яка видана КП «Міський архів» виконавчого комітету ХМР Харківської області;

- довідкою №03-27/841 від 19.12.2023, яка видана КНП «Обласний центр онкології»;

- наказом про результати атестації робочих місць від 24.03.2017 №124;

- наказом про результати атестації робочих місць від 07.06.2022 №66;

- індивідуальними відомостями з персоніфікованого обліку про застраховану особу ОСОБА_1 (довідка по формі ОК-5).

Щодо періоду відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 25.09.2001 по 31.03.2004 та періоду роботи з 01.04.2004 по 30.12.2016, суд зазначає таке.

Рішенням Комісії від 29.03.2024 №31/3-24 при ГУПФУ в Харківській обл. (копію додаю) було підтверджено лише період роботи з 02.09.1996 по 31.10.2000 за Списком №1 , зазначивши, що підтвердити період роботи з 01.11.2000 по 30.12.2016 за професією медсестра лікарських кабінетів в поліклінічному відділенні немає підстав, оскільки відсутня атестація робочого місця з зазначеної професії.

Суд критично ставиться до вищезазначеного твердження, оскільки воно не відповідає дійсності.

Так, відповідно до наказу від 01.06.1999 №49, який виданий Харківським облклінонкодиспансер, медичну сестру радіологічного відділення ОСОБА_1 (дівоче прізвище – ОСОБА_2 ) було переведено на посаду медсестри по обслуговуванню гамматерапевтичних апаратів радіологічного відділення №1 з 01.06.1996.

Згідно із наказом від 01.11.2000 №110, який виданий Харківським облклінонкодиспансер, медсестру по обслуговуванню гамматерапевтичних апаратів радіологічного відділення №1 ОСОБА_1 (дівоче прізвище ОСОБА_2 ) виведено із зони дії радіоактивного опромінення, у зв`язку з вагітністю, і переведено на період вагітності в поліклінічне відділення на посаду медсестри лікарських кабінетів з 01.11.2000 із збереженням середньомісчної зарплати за основним місцем роботи;

Свідоцтвом про народження дитини НОМЕР_3 , підтверджується що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 народила дитину - ОСОБА_3 .

Відповідно до наказу від 24.09.2001 №98, який виданий Харківським облклінонкодиспансер, медсестрі по обслуговуванню гамматерапевтичних апаратів радіологічного відділення ОСОБА_1 надано відпустку без збереження зарплати по догляду за дитиною до 3-х років з 25.09.2001 по 15.06.2004.

Згідно із наказом від 01.04.2004 №31, який виданий Харківським облклінонкодиспансер, медсестру по обслуговуванню гамматерапевтичних апаратів відділу променевої терапії ОСОБА_1 рахувати таку що приступила до роботи після відпустки по догляду за дитиною з 01.04.2004.

Вищезазначене також підтверджується архівними довідками від №Б-127 від 12.12.2023 , які видані КП «Міський архів» виконавчого комітету ХМР Харківської області.

Отже, лише з 01.11.2000 по 14.06.2001 позивачка працювала на посаді медсестри лікарських кабінетів поліклінічного відділення на період вагітності , тобто до народження дитини.

Тому твердження відповідача, що ОСОБА_1 працювала з 01.11.2000 по 30.12.2016 за професією медсестра лікарських кабінетів в поліклінічному відділенні не відповідає дійсності.

З 15.06.2001 по 24.09.2001 позивач перебувала у відпустці у зв`язку із народженням сина.

З 25.09.2001 по 31.03.2004 ОСОБА_1 перебувала у відпустці по догляду за дитиною до 3-х років, яка відповідно до ст. 181 КЗпП України зараховується до стажу роботи за спеціальністю, у випадку позивачки до стажу за Списком №1 .

Статтею 181 Кодексу законів про працю України (нинішня редакція) передбачено, що, відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку зараховується як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю .

Відповідно до ст. 181 Кодексу законів про працю України роботи позивачки) відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю . Час відпусток, зазначених у цій статті, до стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку, не зараховується.

Проте, Період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку помилково зазначений органом ПФУ у протоколі розрахунку стажу як «Догляд за пенсіонером».

Отже, після виходу з відпустки з 01.04.2004 по 30.12.2016 продовжила працювати на посаді позивачка медсестри по обслуговуванню гамматерапевтичних апаратів відділу променевої терапії , яка передбачена Списком №1.

Також позивачем надавалися відповідачку накази про результати атестації робочих місць від 10.06.1996 №29, від 31.05.2001 №64, від 26.05.2006 №67, від 26.05.2011 №118, від 20.05.2016 №117, місць позивачки які підтверджують атестацію робочих місць на посаді медсестри по обслуговуванню гамматерапевтичних апаратів відділу променевої терапії .

Отже, робоче місце позивачки було атестоване за Списком №1.

Так, відповідач повинен був врахувати період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 25.09.2001 по 31.03.2004 та період роботи з 01.04.2004 по 30.12.2016 до Списку №1.

Щодо періоду роботи з 24.03.2022 по 31.12.2023, суд зазначає наступне.

Відповідно до рішення від 22.04.2024 номер справи 203040019159 та протоколу розрахунку стажу , відповідачем не було зараховано період роботи з 24.03.2022 по 31.12.2023 згідно довідки №03-27/841 від 19.12.2023, виданої комунальним некомерційним підприємством «Обласний центр онкології», оскільки у довідці зазначена дата проведення атестації робочих місць та умов праці на підприємстві 07.06.202 3 (надано наказ про атестацію робочих місць та умов праці на підприємстві №66 від 07.06.2022).

Довідкою №03-27/841 від 19.12.2023, яка видана КНП «Обласний центр онкології» підтверджується, що ОСОБА_1 з 03.01.2017 по теперішній час працює повний робочий день на посаді сестри медичної (для обслуговування Г.-терапевтичних апаратів) відділення променевої терапії №1, яка передбачена Списком №1 Розділом XXII Код КП-3231 «Медичні сестри».

Суд зазначає, про те що у довідці №03-27/841 від 19.12.2023 зроблена очевидна ОПИСКА, а саме зазначена дата чергової атестації робочих місць 07.06.2023, замість належної 07.06.2022, не ставить під сумнів зміст цієї довідки. Оскільки у довідці також вказано, що чергова атестація була проведена на підставі Наказу від 07.06.2022 №66. Тобто дату самого наказу зазначено правильно в довідці.

Крім того, позивачем було надано належним чином засвідчену копію самого наказу від 07.06.2022 №66.

Суд наголошує, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Аналогічна правова позиціє міститься у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2019 року у справі №638/18467/15-а.

Отже, відповідач повинен був врахувати період роботи з 24.03.2022 по 31.12.2023 до Списку №1 на підставі наданих документів: трудової книжки, індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 , уточнюючої довідки №03-27/841 від 19.12.2023, яка видана КНП «Обласний центр онкології», наказу про результати атестації робочих місць від 24.03.2017 №124, робочих місць від 07.06.2022 №66.

Суд звертає увагу, на відсутність жодних зауваження, з боку територіального органу ПФУ, до записів трудової книжки позивача.

Більш того, починаючи з 1999 року , підприємства подавали звітність по спеціальному стажу саме за Списком №1 за ОСОБА_1 до персоніфікованого обліку (копію довідки ОК-5 ОСОБА_1 , разом з роздруківкою витягу з Додатку 3 до Порядку № 435 від 14.04.2015 задля розшифровки кодів – додано до позову).

Отже, враховуючи те, що період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 25.09.2001 по 31.03.2004 та періоди роботи з 01.04.2004 по 30.12.2016, з 24.03.2022 по 31.12.2023 за Списком №1, підтверджуються трудовою книжкою , індивідуальними відомостями з персоніфікованого обліку про застраховану особу ОСОБА_1 уточнюючими довідками , , та іншими документами, у відповідача відсутні були підстави не зараховувати періоди до пільгового стажу за Списком №1.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про визнання визнати протиправним та скасування рішення комісії при Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ: 14099344) від 29.03.2024 №31/3-24, в частині відмови ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в зарахуванні періоду відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 25.09.2001 по 31.03.2004 та періоду роботи з 01.04.2004 по 30.12.2016, з 24.03.2022 по 31.12.2023 до пільгового стажу за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах та наявність правових підстав для зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу за Списком №1 період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 25.09.2001 по 31.03.2004 та періоди роботи з 01.04.2004 по 30.12.2016, з 24.03.2022 по 31.12.2023.

Щодо наявності підстав для призначення пільгової пенсії за Списком №1 відповідно до п. «а» ст. 13 ЗУ №1788, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. "а" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (у редакції до прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII, із врахуванням рішення КСУ від 23.01.2020 року №1-р/2020 ) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком жінки, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: - жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Враховуючи вищезазначене, позивачці необхідно мати 7 років 6 місяців пільгового стажу за Списком №1, та 20 років загального стажу. Зазначені умови ОСОБА_1 дотримані, у зв`язку з чим позивачка має право на призначення пільгової пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 згідно п. «а» ст. 13 ЗУ №1788.

Загальний стаж ОСОБА_1 складає 27 років 1 місяць 1 день (згідно рішення відповідача від 22.04.2024 номер справи 203040019159), якого достатньо для призначення вищезазначеного виду пенсії.

За підрахунками територіального органу Пенсійного фонду України позивачка має 9 років 4 місяці 21 день стажу роботи за Списком №1 , що більш ніж достатньо для призначення пільгової пенсії за Списком №1, про що прямо зазначено в рішенні від 22.04.2024 номер справи 203040019159, яким відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1.

Крім того, позивачці не було зараховано ще 16 років 9 місяців 19 днів стажу за Списком №1 за період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 25.09.2001 по 31.03.2004, періоди роботи з 01.04.2004 по 30.12.2016, з 24.03.2022 по 31.12.2023.

Врахувавши вищезазначені періоди до Списку №1 пільговий стаж позивачки складе 26 років 5 місяців 5 днів o 2 роки 6 місяців 7 днів , з них: (за період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 25.09.2001 по 31.03.2004); o 12 років 8 місяців 29 днів o 1 рік 9 місяців 8 днів (за період роботи з 25.09.2001 по 31.03.2004); (за період роботи з 24.03.2022 по 31.12.2023).

Таким чином, питання наявності загального та спеціального стажу не заперечується відповідачем, та не підлягають доказуванню в даній справі .

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ: 14099344) від 22.04.2024 номер справи 203040019159 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), за віком на пільгових умовах за Списком №1 згідно із п. “а” ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 №1788-XII з урахуванням висновків, викладених у рішенні Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020.

Щодо зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ: 14099344) призначити та виплачувати з 05 лютого 2024 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 згідно із п. “а” ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 №1788-XII з урахуванням висновків, викладених у рішенні Конституційного Суду України №1- р/2020 від 23.01.2020, суд зазначає наступне.

згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

З огляду на наявність дискреційних повноважень органів Пенсійного фонду з призначення пенсій, положення КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Стосовно дискреційних повноважень, Верховний Суд уже зазначав, що такими є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом подібних повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».

Подібний висновок, зокрема, міститься у Постанові КАС ВС у справі № 400/4491/20 від 31.05.2022р.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що дискреція це не є обов`язок, а повноваження адміністративного органу, оскільки юридична концепція дискреції передбачає можливість вибору між альтернативними способами дій та/або бездіяльністю. У разі, якщо законодавство передбачає прийняття лише певного конкретного рішення, то це не є реалізацією дискреції (повноважень), а є виконанням обов`язку.

Дискреція не є довільною, вона завжди здійснюється відповідно до закону (права), оскільки згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тому, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Згідно абз. 2 ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Таким чином суд також вбачає з боку відповідача дискреційні повноваження щодо призначення пенсії.

З метою належного захисту прав Позивача, суд вважає за можливе зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 15.04.2024 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 згідно із п. “а” ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 №1788-XII з урахуванням висновків, викладених у рішенні Конституційного Суду України №1- р/2020 від 23.01.2020, з урахуванням висновків суду викладених в цьому рішенні.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 257, 258, 262, 246, 255, 295 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під.3, пов.2,м. Харків, Харківський р-н, Харківська обл.,61022, код ЄДРПОУ 14099344) про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення комісії при Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області від 29.03.2024 №31/3-24, в частині відмови ОСОБА_1 в зарахуванні періоду відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 25.09.2001 по 31.03.2004 та періоду роботи з 01.04.2004 по 30.12.2016, з 24.03.2022 по 31.12.2023 до пільгового стажу за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 22.04.2024 номер справи 203040019159 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 за віком на пільгових умовах за Списком №1 згідно із п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII з урахуванням висновків, викладених у рішенні Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу за Списком №1 період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 25.09.2001 по 31.03.2004 та періоди роботи з 01.04.2004 по 30.12.2016, з 24.03.2022 по 31.12.2023, починаючи з 05 лютого 2024 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 15.04.2024 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 згідно із п. "а" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII з урахуванням висновків, викладених у рішенні Конституційного Суду України №1- р/2020 від 23.01.2020 та з урахуванням висновків суду викладених в цьому рішенні.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1937 (одна тисяча дев`ятсот тридцять сім) грн. 92 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.М. Тітов