Рішення від 21 червня 2026 р. у справі №420/12361/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/12361/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Скупінської О.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду 30.04.2026 надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій позивач просить суд:

1. Визнати протиправним та скасувати рішення Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене протоколом №3/710 від 23.04.2026 року, про відмову ОСОБА_1 у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;

2. Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», та прийняти рішення про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

В обгрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що він є особою, що доглядає та утримує свого батька – ОСОБА_2 . ОСОБА_1 21.04.2026 року через Адміністратора Центра надання адміністративних послуг Маяківської сільської ради подавав заяву на відстрочку за пунктом 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», яка була оформлена за вхідним №20260421-629307. Згідно опису вхідного пакету документів для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період було надано: Заяву за формою додатка 15; Довідку до акта огляду МСЕК; Висновок ЛКК про потребу в постійному догляді; Свідоцтво про народження дитини; Облікова картка платника податків, паспорт матері та батька з інвалідністю; Акт (проживання та обстеження умов); рішення суду; витяг; відомості про прописаних; Свідоцтво про народження; посвідчення (пенсійне); Довідка багатодітної родини; Довідка внутрішньо переміщеної особи.

24.04.2026 року ІНФОРМАЦІЯ_2 направлено Позивачу повідомлення №3/487, за змістом якого повідомлено, що: «Комісією ІНФОРМАЦІЯ_1 розглянуто Вашу заяву та підтвердні документи щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до абзацу (за наявності) пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». За результатами розгляду повідомляємо, що протоколом від « 23» квітня 2026 р. №3/710 комісія ухвалила рішення про відмову у наданні Вам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, особливий період та повідомляє, що Ви підлягаєте призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на загальних підставах. Причини відмови: не надано відомості про неможливість утримання батька сестрою заявника».

Відповідно до п.п. 3, 5, 6 ч.1 ст.171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Ухвалою судді від 04.05.2026 постановлено позовну заяву залишено без руху, встановивши 10-денний строк для усунення недоліків, шляхом надання до суду

- позовної заяви в новій редакції в якій має бути визначено вірне найменування відповідача та поштовий індекс сторін, з уточненими позовними вимогами;

- докази на яких ґрунтуються позовні вимоги, а саме рішення Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене протоколом №3/710 від 23.04.2026 року.

06.05.2026 від представника позивача надійшла заява (вх. №ЕС/49067/26) про долучення позовної заяви в новій редакції, в якій в якості відповідача визначено – ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) та відповідно позовні вимоги викладені наступним чином:

1. Визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене протоколом №3/710 від 23.04.2026 року, про відмову ОСОБА_1 у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;

2. Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», та прийняти рішення про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Крім того, в якості додатку долучено клопотання про витребування у ІНФОРМАЦІЯ_1 належним чином засвідчену копію рішення щодо відмови ОСОБА_1 у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період.

Ухвалою судді від 08.05.2026 постановлено прийняти до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 та відкрити провадження у адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи; у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів – відмовити; витребувати за власної ініціативи від ІНФОРМАЦІЯ_1

- належним чином засвідченні копію рішення Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене протоколом №3/710 від 23.04.2026 року про відмову у наданні відстрочки ОСОБА_1 .

Відповідно до ч.13 ст.171 КАС України суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення позивачу ухвали.

Ухвалою суду від 08.05.2026 постановлено позовну заяву залишити без руху, встановивши 5-денний строк для усунення недоліків, шляхом надання до суду доказів, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги належної якості.

14.05.2026 від позивача надійшла заява (вх. №ЕС/52995/26) про надання до суду документів на виконання ухвали суду від 08.05.2026.

19.05.2026 суд ухвалив продовжити розгляд справи №420/12361/26.

Копії ухвал доставлені до Електронного кабінету відповідача, проте, своїм правом на надання відзиву на позовну заяву останній не скористався.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

ОСОБА_1 21.04.2026 через Адміністратора Центра надання адміністративних послуг Маяківської сільської ради подавав заяву на відстрочку за пунктом 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», яка була оформлена за вхідним №20260421-629307.

Згідно опису вхідного пакету документів для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період було надано:

Заяву за формою додатка 15;

Довідку до акта огляду МСЕК;

Висновок ЛКК про потребу в постійному догляді;

Свідоцтво про народження дитини;

Облікова картка платника податків, паспорт матері та батька з інвалідністю;

Акт (проживання та обстеження умов);

рішення суду;

витяг;

відомості про прописаних;

Свідоцтво про народження;

посвідчення (пенсійне);

Довідка багатодітної родини;

Довідка внутрішньо переміщеної особи.

24.04.2026 ІНФОРМАЦІЯ_2 направлено позивачу повідомлення №3/487, за змістом якого повідомлено, що: «Комісією ІНФОРМАЦІЯ_1 розглянуто Вашу заяву та підтвердні документи щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до абзацу (за наявності) пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". За результатами розгляду повідомляємо, що протоколом від « 23» квітня 2026 р. №3/710 комісія ухвалила рішення про відмову у наданні Вам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, особливий період та повідомляє, що Ви підлягаєте призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на загальних підставах. Причини відмови: не надано відомості про неможливість утримання батька сестрою заявника».

Вважаючи спірне рішення протиправним, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду.

Відповідно до свідоцтва про народження НОМЕР_2 (а.с.24), батьком ОСОБА_1 є ОСОБА_2 .

Матеріали справи містять заяву ОСОБА_2 від 13.03.2026 (а.с.25), якою заявник зазначає, що потребує постійного догляду та утримання, підтверджує, що із числа військовозобов`язаних членів його сім`ї першого ступеня споріднення для свого утримання (догляду) обирає сина ОСОБА_1 .

Відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААВ №528479 від 11.07.2022 (а.с.28), пенсійного посвідчення № НОМЕР_3 (а.с.62) ОСОБА_2 є особою з інвалідністю ІІ групи безстроково.

Відповідно до відомостей про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб (а.с.27), за адресою АДРЕСА_2 зареєстровані ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Матеріали справи містять свідоцтво про народження серії НОМЕР_4 , відповідно до якого батьком ОСОБА_3 є ОСОБА_2 .

Позивачем, при зверненні до суду, на підтвердження відомостей про неможливість утримання батька сестрою заявника надано:

витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань кримінального провадження 120266162270000198 від 01.04.2026, відповідно до якого 31.03.026 до чергової частини відділення поліції №2 Болградського РВП ГУНП в Одеській області надійшло повідомлення від ОСОБА_4 про те, що 27.03.2026 її донька ОСОБА_5 вийшла з місця свого мешкання, направилась у невідомому напрямку та по теперішній час до дому не повернулась, з близькими родичами на зв`язок не виходить (а.с.16);

повідомлення про початок досудового розслідування за ч.1 ст.115 КК України (а.с.17);

довідки Буджанської селищної ради Болградського району Одеської області від 06.03.2026 (а.с.31-32) та акт про фактичне проживання особи без реєстрації від 17.03.2026 (а.с.33) про те, що ОСОБА_5 проживає у с.Перемога разом із своїми трьома малолітніми дітьми;

свідоцтва про народження дітей ОСОБА_5 та довідка багатодітньої сім`ї №39 від 06.08.2025 (а.с.34-38);

довідки з місця навчання дітей ОСОБА_5 (а.с.39-41);

довідки про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб ( ОСОБА_5 та її дітей) (а.с.42-46);

виписки з банківських рахунків ОСОБА_6 (а.с.57-59).

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Згідно з ч.ч. 1, 2 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями .

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан із 05 год 30 хв 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та діє дотепер.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлює Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Підстави для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації визначені статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Відповідно до пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані: які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі). У разі відсутності невійськовозобов`язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов`язаних за вибором такої особи з інвалідністю.

Процедуру надання військовозобов`язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення визначено Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 (далі - Порядок № 560).

Відповідно до Додатку 5 до Порядку № 560, документами, що підтверджують право на відстрочку для категорії осіб, які мають право на відстрочку, відповідно до статті 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію за пунктом 13 частини першої статті 23 Закону № 3543, є: для батьків військовозобов`язаного з числа осіб з інвалідністю I чи II групи або батьків дружини (чоловіка) військовозобов`язаного з числа осіб з інвалідністю I чи II групи - один із таких документів, що підтверджує інвалідність: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, або посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або пенсійне посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю, Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю, в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики; заява за формою згідно з додатком 15 (у разі потреби) із зазначенням прізвища, ім`я та по батькові (за наявності) особи, яку вона обирає для здійснення свого утримання; для військовозобов`язаного, який має одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи, - документи, що підтверджують родинні зв`язки (свідоцтво про народження); для військовозобов`язаного, який має одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, - документи, що підтверджують родинні зв`язки (свідоцтво про народження дружини (чоловіка) та свідоцтво про шлюб); для військовозобов`язаного, який має одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, - один із таких документів, що підтверджує неможливість інших осіб, які не є військовозобов`язаними та зобов`язані за законом утримувати одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, або висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я про потребу в постійному догляді за формою, затвердженою МОЗ, або документ, що підтверджує перебування під арештом (крім домашнього арешту), або відбування покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі.

Оцінюючи доводи позивача, суд звертає увагу на те, що за змістом положень пункту 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» умовами для реалізації права на відстрочку є:

по-перше, наявність одного із батьків з інвалідністю I чи II групи або ж одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи;

по-друге, відсутність інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані утримувати вищезазначених осіб з інвалідністю.

Тобто, лише сукупність наведених обов`язкових обставин (фактів) надають законні підстави для отримання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 , батьком ОСОБА_3 є ОСОБА_2 .

Відповідно до частини першої статті 202 Сімейного кодексу України, повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

Аналіз пункту 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та статті 202 Сімейного кодексу України дає підстави для висновку, що для набуття права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації є: наявність одного із своїх батьків з інвалідністю І чи ІІ групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю І чи ІІ групи; відсутність інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані їх утримувати.

Виключеннями є чотири випадки, коли інша особа: є особою з інвалідністю; потребує постійного догляду; перебуває під арештом (крім домашнього); відбуває покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі.

Суд резюмує, що у спірних правовідносинах позивач, звертаючись до відповідача із заявою щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, не довів наявність правових підстав для застосування до позивача абзацу 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Щодо тверджень позивача про зникнення безвісті його сестри, із посиланням на витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань кримінального провадження 120266162270000198 від 01.04.2026, та повідомлення про початок досудового розслідування за ч.1 ст.115 КК України, суд зазначає, що порядок визнання фізичної особи безвісно відсутньою встановлюється ЦПК України. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження, зокрема, справи про визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою.

Відповідно до ст. 43 ЦК України, фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місті її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування. При визнані фізичної особи безвісно відсутньою настають правові наслідки, визначені ст. 44 ЦК України.

Разом з тим, сама по собі тривала відсутність особи за місцем проживання або реєстрації не може бути підставою для визнання такої особи безвісно відсутньою, оскільки безвісна відсутність є засвідчений у судовому порядку факт довготривалої відсутності фізичної особи в місці свого проживання, якщо не вдалося встановити місця її перебування.

Визнання особи безвісно відсутньою має широке коло правових наслідків, тому мають бути вжитті всі заходи для з`ясування обставин зникнення особи, заходи щодо її розшуку.

Процес розшуку безвісно відсутніх осіб регулюється такими нормативно-правовими актами законодавчого рівня, як Кримінальний кодекс України, Кримінальний процесуальний кодекс України, Закони України «Про Національну поліцію» та «Про оперативну-розшукову діяльність».

Законом України «Про Національну поліцію» визначено, що одним із повноважень поліції є розшук безвісно зниклих осіб; початок розшуку безвісно зниклих осіб є підставою для відкриття кримінального провадження. Відповідно до ст. 6 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» інформація про безвісно зниклу особу є підставою для здійснення оперативно-розшукової діяльності.

Отже, безвісна відсутність - це посвідчення в судовому порядку тривалої відсутності фізичної особи в місці її постійного проживання за умов, що не вдалося встановити місця її знаходження (перебування). При визнанні особи безвісно відсутньою застосовується презумпція, що особа є живою, однак встановити її місцезнаходження у цей час неможливо, причому вказана презумпція має спростовний характер.

Натомість матеріали справи не містять судового рішення про визнання ОСОБА_5 безвісно відсутньою.

Щодо відсутність доходу у ОСОБА_5 , проживання окремо від батька та наявність малолітніх дітей, суд такі посилання відхиляє також та зазначає, що вказані обставини не звільняють її від обов`язків, передбачених ст.202 Сімейного кодексу України.

Такий обов`язок визначений в статті 51 Конституції України та в Сімейному кодексі України.

Приписами ст. 51 Конституції України визначено, що повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.

Відповідно до ч. 1 ст. 172 Сімейного кодексу України, дитина, повнолітні дочка, син зобов`язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу.

Статтею 204 Сімейного кодексу України визначено підстави звільнення дочки, сина від обов`язку утримувати матір, батька.

Згідно з частинами першою та другої статті 204 Сімейного кодексу України дочка, син можуть бути звільнені судом від обов`язку утримувати матір, батька та обов`язку брати участь у додаткових витратах, якщо буде встановлено, що мати, батько ухилялися від виконання своїх батьківських обов`язків.

Дочка, син звільняються судом від обов`язку утримувати матір, батька та обов`язку брати участь у додаткових витратах, якщо буде встановлено, що мати, батько не сплачували аліменти на утримання дитини, що призвело до виникнення заборгованості, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, і така заборгованість є непогашеною на момент прийняття судом рішення про визначення розміру аліментів на батьків.

У виняткових випадках суд може присудити з дочки, сина аліменти на строк не більш як три роки.

Несплата аліментів на утримання дитини, що призвела до виникнення заборгованості, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, підтверджується довідкою, виданою органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем у порядку, встановленому законом.

В спірному випадку, позивач не надав ні відповідачу разом із заявою, ні суду жодних документів, які б містили підстави для звільнення ОСОБА_5 від обов`язку утримувати батька.

На думку суду, пункт 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» стосується кола осіб, які не фактично утримують своїх батьків, а зобов`язані це здійснювати в силу закону.

Перебування ж особи за іншим місцем проживання та відсутність доходу, яка за законом зобов`язана утримувати своїх батьків, законодавством не визначено, як підставу неможливості виконання відповідного обов`язку.

Підсумовуючи наведене, суд погоджується із відповідачем, що у спірних правовідносинах не підтверджено неможливість здійснення утримання іншими особами, які зобов`язані утримувати.

Зважаючи на встановлені обставини справи в їх сукупності, суд вважає, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені чинним законодавством.

Отже, позовні вимоги є необґрунтованими та не підтверджені належними і допустимими доказами, а тому не підлягають задоволенню.

У контексті оцінки кожного аргументу (доводу), наданого стороною, суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) і «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів і інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бендерський проти України» від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.

З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що решта аргументів сторін, які мають значення для правильного вирішення спору, на вирішення спірних правовідносин не впливають та не змінюють судовий розсуд цього спору за результатами судового процесу.

В адміністративному судочинстві принцип верховенства права зобов`язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Частиною 2 статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 7, 9, 77, 139, 241-246, 250, 255, 263, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

Позивач – ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 );

Відповідач – ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ).

Суддя Олена СКУПІНСЬКА

.