Рішення від 21 червня 2026 р. у справі №420/1283/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/1283/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кузьменко Н.А., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та скасувати наказ, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 № 140 від 03.10.2025 року Про результати службового розслідування стосовно не надання медичної допомоги начальником медичного пункту військової частини НОМЕР_1 старшому матросу ОСОБА_2 , діловоду служби паливно-мастильних матеріалів тилу логістики військової частини НОМЕР_1 за яким на начальника медичного пункту військової частини НОМЕР_1 капітана ОСОБА_1 покладено дисциплінарне стягнення у вигляді ДОГАНИ.

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплатити недоотриману частину грошового забезпечення (грошової винагороди), яка була утримана у зв`язку із застосуванням скасованого дисциплінарного стягнення.

- cтягнути за рахунок Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 50 000 ( п`ятдесят тисяч) гривень та витрати на адвоката у розмірі 10 000 ( десять тисяч) гривень.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він проходив службу у військовій частини НОМЕР_1 на посаді начальника медичного пункту військової частини НОМЕР_1 . 24 вересня 2025 року позивачу було доведено наказ № 341 від 10.09.2025 про призначення службового розслідування стосовно не надання медичної допомоги начальником медичного пункту військової частини НОМЕР_1 , у жовтні 2025 році позивач отримав грошове забезпечення у меншому обсязі ніж зазвичай, звернувся до керівництва за роз`ясненнями та йому повідомили, що до нього застосоване дисциплінарне стягнення у вигляді ДОГАНИ, що призвело до зменшення грошового забезпечення у розмірі близько 2000 грн, що і стало підставою для звернення до суду.

Відповідно до ч.1 ст.258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Ухвалою суду від 23.01.2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії було прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

У відзиві на позовну заяву представник військової частини НОМЕР_1 зазначає, що керуючись пунктом 2.6 Положення про пункти психологічної допомоги у Збройних Силах України, затвердженого наказом Головнокомандувача Збройних Сил України № 99 від 28 липня 2020 року, “особи, психологічний стан яких після перебування на пункті психологічної допомоги, за висновками психолога, не відновився (не покращився) протягом трьох днів, направляються до медичного пункту військової частини для подальшої стратегічної медичної евакуації та надання кваліфікованої або спеціалізованої медичної допомоги”, заступник командира з психологічної підтримки персоналу - начальник відділення психологічної підтримки персоналу військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_3 та доповідної записки від 9 вересня 2025 командиру військової частини НОМЕР_1 було надано пропозиції про направлення старшого матроса ОСОБА_2 на стаціонарне лікування до медичного пункту військової частини НОМЕР_1 . А тому твердження позивача стосовно бездіяльності МПЗ, а саме групи психологічного супроводу та відновлення військової частини НОМЕР_1 є безпідставними. Як зазначає позивач, він не мав кваліфікації лікаря-психіатра, а тому лише повідомив молодшого лейтенанта ОСОБА_4 , що старший матрос ОСОБА_2 навмисно завдає собі шкоди (роздираючи рани, які з`явились після спроби скоєння суїциду, коли старший матрос ОСОБА_2 перебував у шпиталі на лікуванні) та надав рекомендації. Відповідно до абзацу 5 статті 110-1 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, відповідно до якого начальник медичного пункту бригади (полку, окремого батальйону, батальйону) зобов`язаний керувати лікувально-діагностичною роботою в медичному пункті, розробляти заходи щодо її постійного вдосконалення, контролювати своєчасність, повноту та якість обстеження, лікування хворих і нагляду за ними та абзацу 17 статті 110-1 Статуту внутрішньої служби України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року №548-XIV, начальник медичного пункту бригади (полку, окремого батальйону, батальйону) зобов`язаний: організовувати направлення і транспортування в госпіталь хворих, які потребують госпітального обстеження і лікування, проведення консультацій у медичних працівників (фахівців) лікувально-профілактичних закладів. На підставі вищенаведеного, з огляду на те, що позивач в проміжок часу вересень - жовтень 2025 року був обізнаний про проведення службового розслідування відносно нього, що в свою чергу додатково підтверджується бланком пояснення від 24 вересня 2025 року, твердження позивача щодо порушення процедури притягнення до відповідальності є безпідставним та не обґрунтованими. Дисциплінарне стягнення накладено з дотриманням процедури, визначеної Дисциплінарним статутом Збройних Сил України. Позивачу було надано можливість надати свої пояснення, а підстави для накладення стягнення були задокументовані в актах службового розслідування. У цьому випадку було дотримано принцип співвідношення інтересів військової служби та прав військовослужбовця, відповідно до положень статті 19 Конституції України

Зважаючи на вищевикладене, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову.

До суду від представника позивача подано додаткові пояснення, заява про доповнення підстав позову, які долучено до матеріалів справи, і враховано при розгляді справи.

Дослідивши надані письмові докази, перевіривши матеріали справи, а також проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд встановив наступне.

Капітан ОСОБА_1 проходив службу у військовій частини НОМЕР_1 на посаді начальника медичного пункту військової частини НОМЕР_1 .

05 вересня 2025 року до військової частини НОМЕР_1 із Військово-медичного клінічного центру Південного регіону прибув старший матрос ОСОБА_2 . 06 вересня 2025 року старшого матроса ОСОБА_2 направлено до медичного пункту військової частини НОМЕР_1 з метою визначення стану наркотичного сп`яніння.

У медичному пункті він повідомив, під час лікування у ВМКЦ 30.08.2025 року сам собі порізав ліву руку з метою суїциду. Військовослужбовцю була надана медична допомога в повному обсязі: виконувались перев`язки різаної рани передпліччя зі стерильною обробкою антисептичним розчином.

Оскільки у військовій частині НОМЕР_1 організацією процесу психологічної реабілітації військовослужбовців займається та направленнями до КНП “ООМЦПЗ” щодо перевірки військовослужбовців на стан алкогольного та/або наркотичного сп`яніння займається відділ Морально-психологічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 , то начальник медичного пункту капітан ОСОБА_1 повідомив вказаному відділу про характер та причини ран військовослужбовця, адже вони були нанесені ним собі ще в Військово-медичному клінічному центрі Південного регіону, відділом було видано направлення старшому матросу ОСОБА_2 до КНП “ООМЦПЗ” для перевірки його на стан наркотичного сп`яніння.

З 06 по 08 вересня 2025 року старший матрос ОСОБА_2 чотири рази звертався до медичного пункту військової частини НОМЕР_1 за медичною допомогою (перев`язки), яка йому була надана у повному обсязі. Доказом цього є повне загоєння пошкодженого військовослужбовцем передпліччя.

Оскільки під час кожного зі звернень до медичного пункту старший матрос ОСОБА_2 прибував з ознаками наркотичного сп`яніння, то, відповідно, керівник медичного пункту щоразу звертався до відділу Морально-психологічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 з повідомленням про психоемоційний стан військовослужбовця та ознаки сп`яніння та отримання направлення до КНП “ООМЦПЗ” щодо перевірки ОСОБА_2 на стан наркотичного сп`яніння.

З кожним наступним зверненням до медичного пункту ОСОБА_2 повідомляв, що робота відділу Морально-психологічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 зводилась до направлення його “на задувку”, жодних інших дій щодо психологічної реабілітації військовослужбовця відділом МПЗ не проводились.

Зважаючи на повідомлення ОСОБА_2 08.09.2025 року щодо бездіяльності відділу МПЗ військової частини НОМЕР_1 , капітан ОСОБА_1 у телефонному режимі доповів начальнику групи психологічного супроводу та відновлення А 4055 мол. лейтенанту ОСОБА_4 про основний діагноз ОСОБА_2 , а саме: розлади психіки та поведінки внаслідок вживання декількох препаратів та інших психоактивних речовин, синдром залежності, що є соціальною хворобою та потребує психологічної реабілітації, що є відповідальністю її підрозділу, натомість згідно отриманих за адвокатським запитом результатів службового розслідування позивачу стало відомо, що саме на нього було покладено відповідальність за поведінку та дії військовослужбовця ОСОБА_2

08.09.2025 року, хоча сама медична допомога йому надавалася, виходячи зі скарг військового та фізичного стану, за психоемоційний стан мав би відповідати відділом МПЗ, але ним було проігноровано і доповідь медичної служби і частота з якою до цього підрозділу зверталися щодо надання направлення для проведення огляду на стан наркотичного сп`яніння.

Позивачем були видані наступні рекомендації: - не допускати старшого матроса до користування зброєю; - не допускати до державної таємниці; - не допускати керування транспортними засобами; - категорична заборона вживання алкоголю та ПАР; - при виникненні підозри вживання алкоголю та ПАР направити на обстеження.

Капітан ОСОБА_1 порекомендував пройти програму групової терапії “12 кроків”, яка допомогла військовослужбовцю почати шлях до боротьби із залежністю. Вказана інформація підтверджується самим старшим матросом у доповідній записці на ім`я Командира військової частини НОМЕР_1 .

24 вересня 2025 року позивачу особою відповідальною за проведення службового розслідування було доведено наказ № 341 від 10.09.2025 про призначення службового розслідування стосовно не надання медичної допомоги начальником медичного пункту військової частини НОМЕР_1 старшому матросу ОСОБА_2 , діловоду служби паливно-мастильних матеріалів тилу логістики військової частини НОМЕР_1 . Позивач надав пояснення стосовно взаємодії з військовослужбовцем з моменту повернення його з госпіталю до початку боротьби з залежністю за рекомендацією позивача.

У жовтні 2025 році позивач отримав грошове забезпечення у меншому обсязі ніж зазвичай, звернувся до керівництва за роз`ясненнями та йому повідомили, що до нього застосоване дисциплінарне стягнення у вигляді ДОГАНИ, що призвело до зменшення грошового забезпечення у розмірі близько 2000 грн.

Представник ОСОБА_1 направила відповідний адвокатський запит до військової частини НОМЕР_1 , на який 07 січня 2026 року було отримано відповідь і лише з даної відповіді і позивач і його представник ознайомилися з якого конкретного факту проводилось службове розслідування та його результатами.

Позивач вважає наказ Про результати службового розслідування стосовного не надання медичної допомоги начальником медичного пункту військової частини НОМЕР_1 старшому матросу ОСОБА_2 , діловоду служби паливно-мастильних матеріалів тилу логістики військової частини НОМЕР_1 № 140 від 03.10.2025 року за яким на начальника медичного пункту військової частини НОМЕР_1 капітана ОСОБА_1 накладено дисциплінарне стягнення у вигляді ДОГАНИ протиправним та таким, що підлягає скасуванню, що і стало підставою звернення до суду.

Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби регламентується нормами Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі Закон №2232).

Військова служба, в розумінні норм ч. 1 ст. 2 Закону №2232, є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами (ч. 4 ст. 2 Закону №2232).

Законом України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24.03.1999 №548-XIV (далі Статут внутрішньої служби) затверджено Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, що визначає загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах.

Відповідно до ст. 16 Статуту внутрішньої служби, кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

Військова дисципліна, в розумінні ст. 1 Закону України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» від 24.03.1999 №551-XIV (далі Дисциплінарний статут), це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України.

Статтею 6 Дисциплінарного статуту передбачено, що військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів; бути пильним, зберігати державну таємницю; додержуватися визначених статутами Збройних Сил України правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків; не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов`язків військової служби.

Відповідно до ст. 26 Статуту внутрішньої служби, військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України «Про оборону України» дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.

Згідно зі ст. 45 Дисциплінарного статуту, у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.

Положеннями ст. 48 Дисциплінарного статуту передбачені такі види дисциплінарні стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти); ґ) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби); д) пониження в посаді; е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу); є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу); ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов`язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів).

На військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення (ст. 83 Дисциплінарного статуту).

Згідно зі ст. 84 Дисциплінарного статуту, прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.

Відповідно до ст. 86 Дисциплінарного статуту, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир, який призначив службове розслідування, приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення.

Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.

Вказане кореспондується також з положеннями Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 №608 (далі Порядок).

В розумінні норм Порядку службова перевірка - комплекс заходів, які здійснюються відповідно до цього Порядку, з метою перевірки інформації про вчинення правопорушення, з`ясування наявності підстав для призначення службового розслідування, обставин порушення виконавської дисципліни, встановлення осіб, які вчинили правопорушення.

Службове розслідування - комплекс заходів, які проводяться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, а також встановлення ступеня вини особи (осіб), чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення.

Згідно з п. 3 розділу ІІ Порядку, службове розслідування проводиться для встановлення: неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; причинного зв`язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби; ступеня вини військовослужбовця; порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення; причин виникнення матеріальної шкоди, її розміру та винних осіб (у разі виявлення факту її заподіяння).

Отже, законодавчими нормами не передбачено обов`язковість проведення службового розслідування для накладення на військовослужбовця дисциплінарного стягнення. Однак, з огляду на те, що дисциплінарне стягнення є наслідком встановлення факту вчинення військовослужбовцем дисциплінарного проступку, суд вважає, що накладенню такого стягнення повинна передувати перевірка фактів неправомірності дій військовослужбовця, в тому числі щодо порушення вимог нормативно-правових актів та посадових обов`язків; наявності в таких діях вини, зв`язку правопорушення з виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби та інших обставин його вчинення.

В свою чергу перевіряючи правомірність рішень суб`єкта владних повноважень, яким в даному випадку являється Військова частина НОМЕР_1 , суд повинен з`ясувати, чи прийняте таке на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Так, оцінюючи оскаржуваний наказ про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності з точки зору вищенаведених положень, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що на ОСОБА_1 було накладено 1 дисциплінарне стягнення у вигляді догани. З оскарженого наказу вбачається, що стягнення було накладено за порушення позивачем ст. 1, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року №551-XIV; ст. 11, 110 Статуту внутрішньої служби України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року №548-XIV, в порядку ст. 45 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.

Так, ст. 49 Статуту внутрішньої служби передбачено, що військовослужбовці повинні постійно бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей, зобов`язані завжди пам`ятати, що за їх поведінкою судять не лише про них, а й про Збройні Сили України в цілому.

Усі військовослужбовці повинні під час зустрічі (обгону) вітати один одного, додержуючись правил, визначених Стройовим статутом Збройних Сил України. Військове вітання - це вияв взаємної поваги і згуртованості військовослужбовців.

Згідно зі ст. 50 Статуту внутрішньої служби, відносини між військовослужбовцями повинні ґрунтуватися на взаємній повазі, і у питаннях служби вони звертаються один до одного на «Ви».

Статтею 87 Статуту внутрішньої служби регламентовані обов`язки начальника медичної служби бригади. В свою чергу ст. 87-1 Статуту внутрішньої служби встановлює обов`язки начальника медичної служби полку. Стаття ж ст. 110-1 Статуту внутрішньої служби визначає посадові обов`язки начальника медичного пункту бригади (полку, окремого батальйону, батальйону).

Незважаючи на те, що статті 87, 87-1 та 110-1 Статуту внутрішньої служби регламентують посадові обов`язки за різними посадами військової служби, в оскаржених наказах про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності стверджується про порушення останнім, що обіймав посаду начальника медичного пункту Військової частини НОМЕР_1 , положень всіх перелічених статей.

Норми ст. 291 Статуту внутрішньої служби регулюють обов`язки військовослужбовців добового наряду. Так, вказаною законодавчою нормою передбачено, що усі військовослужбовці добового наряду повинні твердо знати, неухильно й сумлінно виконувати свої обов`язки, наполегливо домагаючись додержання розпорядку дня та правил внутрішнього порядку.

Без дозволу чергового частини військовослужбовці добового наряду не мають права припиняти чи передавати будь-кому виконання своїх обов`язків.

Про всі події, що сталися під час несення служби, а також обставини, які викликали зміни в порядку несення служби, військовослужбовці добового наряду повинні негайно доповідати черговому військової частини та своїм командирам (начальникам).

Згідно зі ст. 318 Статуту внутрішньої служби, черговий фельдшер (санітарний інструктор) медичного пункту відповідає за внутрішній порядок у медичному пункті, а за відсутності лікаря - за подання медичної допомоги. Він підпорядковується черговому частини, його помічникові й начальникові медичного пункту військової частини. Йому підпорядковуються днювальні медичного пункту.

Про здавання та прийняття чергування попередній і новопризначений чергові доповідають начальникові медичного пункту й черговому частини.

Норми ст. 319 Статуту внутрішньої служби визначають обов`язки чергового фельдшера (санітарний інструктор) медичного пункту.

Відповідно до змісту наказу № 140 від 03.10.2025, на ОСОБА_1 було накладено дисциплінарне стягнення за не надання медичної допомоги начальником медичного пункту військової частини НОМЕР_1 старшому матросу ОСОБА_2 , діловоду служби паливно-мастильних матеріалів тилу логістики військової частини НОМЕР_1 .

В той же час, відповідно до п.п. 12, 13 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов`язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов`язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові. Військовослужбовець зобов`язаний додержуватися вимог безпеки, вживати заходів до запобігання захворюванню, травматизму, повсякденно підвищувати фізичну загартованість і тренованість, утримуватися від шкідливих для здоров`я звичок.

Згідно з п. 241 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України кожний військовослужбовець повинен піклуватися про збереження свого здоров`я, не приховувати хвороб, суворо додержуватися правил особистої, громадської гігієни та утримуватися від шкідливих звичок (куріння і вживання алкоголю).

Так, відповідно до п. 246 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України основними лікувально-профілактичними заходами є диспансеризація, амбулаторне, стаціонарне і санаторно-курортне лікування військовослужбовців.

Згідно з п. 247 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України диспансеризація включає медичний контроль за станом здоров`я особового складу, активне завчасне виявлення захворювань, вивчення умов служби і побуту військовослужбовців, виявлення факторів, які негативно впливають на їх здоров`я, проведення профілактичних і лікувально-оздоровчих заходів.

Пунктом 248 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України передбачено, що медичний контроль за станом здоров`я військовослужбовців здійснюється шляхом проведення:

щоденного медичного спостереження за ними у процесі бойової підготовки і в побуті;

медичних оглядів;

поглиблених і контрольних медичних обстежень.

До проведення медичного обстеження військовослужбовців залучаються лікарі-спеціалісти із військових закладів охорони здоров`я.

Відповідно до п. 254 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України військовослужбовці зобов`язані негайно повідомити про захворювання безпосередньому начальникові, який зобов`язаний направити хворого до медичного пункту частини.

В той же час, згідно з п. 255 вказаного Статуту амбулаторний прийом проводиться в медичному пункті військової частини лікарем (фельдшером) у години, встановлені розпорядком дня військової частини. Військовослужбовці, які захворіли раптово або дістали травму, направляються до медичного пункту частини негайно, у будь-який час доби.

Згідно з п. 256 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України військовослужбовці строкової військової служби направляються до медичного пункту частини черговим роти під командою інструктора з тактичної медицини роти або старшого, призначеного з числа хворих. Книга запису хворих (згідно з додатком 14 до цього Статуту) за підписом головного сержанта роти подається черговому медичного пункту не пізніше ніж за 2 години до початку амбулаторного прийому. Черговий медичного пункту контролює прибуття до медичного пункту всіх військовослужбовців, занесених до книги запису хворих.

Після огляду лікарем (фельдшером) хворі залежно від характеру хвороби направляються для лікування.

Хворі, яким призначене амбулаторне лікування, для приймання ліків і проведення інших лікувальних процедур, а також ті, що потребують консультації медичних спеціалістів, направляються до медичного пункту військової частини у дні і години, зазначені лікарем у книзі запису хворих.

В той же час, відповідно до п. 260 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України на стаціонарне лікування поза розташуванням військової частини військовослужбовці направляються за висновком лікаря військової частини, а для подання невідкладної допомоги за відсутності лікаря - черговим фельдшером (санітарним інструктором) медичного пункту з одночасним доповіданням про це начальникові медичної служби і черговому військової частини. До лікувальних закладів хворі доставляються у супроводі фельдшера (санітарного інструктора).

Отже, проаналізувавши зазначені вище вимоги законодавства, суд приходить до висновку, що кожний військовослужбовець повинен піклуватися про збереження свого здоров`я, не приховувати хвороб, а відтак - проходити медичний огляд, у тому числі із проведенням поглиблених і контрольних медичних обстежень із залученням лікарів-спеціалістів із військових закладів охорони здоров`я, а відтак проходити лікування як амбулаторне у військовій частині так і стаціонарне як у межах військової частини, а за необхідністю шляхом направлення на стаціонарне лікування поза розташуванням військової частини за висновком лікаря військової частини.

При цьому, згідно з п. 87 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України начальник медичної служби бригади відповідає за організацію та проведення лікувально-профілактичних, санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів у бригаді, своєчасне надання необхідної медичної допомоги травмованим (пораненим) та хворим.

Однак, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 тільки надав рекомендації для старшого матроса ОСОБА_2 : Не допускати до користування зброєю; Не допускати до державної таємниці; Не допускати до керування транспортними засобами; Категорична заборона вживання алкоголю та психоактивних речовин.

Згідно абзацу 17 статті 110 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV, начальник медичного пункту бригади (полку, окремого батальйону, батальйону) зобов`язаний організовувати направлення і транспортування в госпіталь хворих, які потребують госпітального обстеження і лікування, проведення консультацій у медичних працівників (фахівців) лікувально-профілактичних закладів.

У зв`язку з цим начальник медичного пункту військової частини НОМЕР_1 капітан ОСОБА_1 був зобов`язаний організувати направлення старшого матроса ОСОБА_2 до госпіталю або для проведення консультації у лікаря-психіатра. Натомість обмежившись лише перев`язкою рани і поверненням військовослужбовця до підрозділу, капітан ОСОБА_1 не виконав покладені на нього службові обов`язки, відтак, адміністративний позов в цій частині задоволенню не підлягає.

Щодо твердження позивача, що він не був ознайомлений із наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 140 від 03.10.2025 року Про результати службового розслідування, суд зазначає наступне.

24 вересня 2025 року позивачу особою відповідальною за проведення службового розслідування було доведено наказ № 341 від 10.09.2025 про призначення службового розслідування стосовно не надання медичної допомоги начальником медичного пункту військової частини НОМЕР_1 старшому матросу ОСОБА_2 , діловоду служби паливно-мастильних матеріалів тилу логістики військової частини НОМЕР_1 .

Як вбачається з матеріалів службового розслідування позивач надав пояснення стосовно взаємодії з військовослужбовцем з моменту повернення його з госпіталю до початку боротьби з залежністю за рекомендацією позивача.

Наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 № 608, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13 грудня 2017 р. за № 1503/31371, затверджено Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України (далі Порядок №608).

Згідно з пунктом 3 розділу IV Порядку № 608 військовослужбовець, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право:

знати підстави проведення службового розслідування;

бути ознайомленим про свої права та обов`язки під час проведення службового розслідування;

відмовитися давати будь-які пояснення щодо себе, членів своєї сім`ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом;

давати усні, письмові або за допомогою технічних засобів пояснення, подавати документи, які стосуються службового розслідування, вимагати опитування (додаткового опитування) осіб, які були присутні під час вчинення правопорушення або яким відомі обставини, що стосуються правопорушення;

з дозволу командира (начальника) отримувати копії документів, які стосуються службового розслідування, та долучати їх до власних пояснень;

порушувати клопотання про витребування та долучення нових документів, видань, інших матеріальних носіїв інформації;

висловлювати письмові зауваження та пропозиції щодо проведення службового розслідування, дій або бездіяльності посадових (службових) осіб, які його проводять;

ознайомлюватися з актом службового розслідування (у частині, що його стосується) після розгляду командиром (начальником);

оскаржувати рішення, прийняте за результатами службового розслідування, у строки та у порядку, визначені законодавством України.

Разом з тим, як видно з матеріалів справи, відповідачем було доведено до відома позивача обставини та підстави проведення службового розслідування, обставин призначення службового розслідування, а також ознайомлено позивача з правами та обов`язками під час проведення службового розслідування.

Суд наголошує, що ознайомлення особи, щодо якої проводиться службове розслідування з його правами та обов`язками є гарантією дотримання права на захист, об`єктивності, неупередженості проведення службового розслідування та обґрунтованості його висновків.

Враховуючи, що основна вимога позову задоволенню не підлягає, а відтак і похідні вимоги щодо зобов`язання провести перерахунок та виплатити недоотриману частину грошового забезпечення (грошової винагороди), яка була утримана у зв`язку із застосуванням скасованого дисциплінарного стягнення, cтягнення на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 50 000 (п`ятдесят тисяч) гривень та витрати на адвоката у розмірі 10 000 (десять тисяч) гривень не можуть бути задоволенні.

Таким чином, у зв`язку з встановленням обставин відсутності порушення з боку відповідача прав та законних інтересів позивача, суд приходить до переконання, що право особи порушено не було та, як наслідок, про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно з ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що у задоволенні позову належить відмовити.

Керуючись Конституцією України, ст.2, 77, 90, 139, 242-246, 250 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та скасувати наказ, зобов`язання вчинити певні дії,- відмовити.

Порядок і строки оскарження рішення визначаються ст.293, 295 КАС України.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.255 КАС України.

Суддя Н.А. Кузьменко

.