Рішення від 21 червня 2026 р. у справі №380/4561/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/4561/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 червня 2026 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої - судді Потабенко В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до військової частини НОМЕР_1 (далі також - відповідач), у якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в періоди з 14 червня 2022 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 14 червня 2022 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначає, що відповідач протиправно, починаючи з 14.06.2022, розраховував грошове забезпечення позивача із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2018 (1762,00 грн.), що призвело до порушення майнових прав позивача на отримання грошового забезпечення у законодавчо визначеному розмірі, а також до зменшення розміру грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та премії. Покликаючись на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18, якою визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, позивач вважає, що з 29.01.2020 відновлено дію п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 у первісній редакції, яка передбачає визначення посадового окладу та окладу за військовим званням виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, а не станом на 01.01.2018, у зв`язку з чим звернувся до суду.

Ухвалою від 23.03.2026 суддя відкрила провадження у справі та вирішила проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників сторін.

Ухвалою суду від 22.06.2026 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду.

06.04.2026 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 28134), в якому відповідач проти задоволення позову заперечує повністю. Відзив обґрунтований тим, що, на думку відповідача, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018. Відповідач зазначає, що прожитковий мінімум, встановлений на 01.01.2022 та 2023 років, є меншим за 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня цих років, а тому його застосування суперечило б п. 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 06.12.2016 № 1774-VIII. Крім того, відповідач посилається на постанову Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481, якою з 20.05.2023 п. 4 Постанови № 704 викладено в редакції, що передбачає сталу розрахункову величину 1762 грн., і вважає, що діяв правомірно, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Оскільки відсутні клопотання будь-якої зі сторін про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі факти, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Суд встановив, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Представник позивача звернувся до відповідача із заявою (адвокатським запитом) від 13.11.2025, в якій просив нарахувати та виплатити позивачу за період з 14.06.2022 по 20.05.2023 грошове забезпечення відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704, визначивши розміри посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14, з урахуванням раніше виплачених сум.

Листом від 15.12.2025 № 103/1553 відповідач повідомив, що при розрахунку грошового забезпечення позивача застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018, у розмірі 1762,00 грн., та що військова частина НОМЕР_1 діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. ч. 2, 4 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України кваліфікованим особовим складом.

На виконання наведених положень закону 30.08.2017 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704), яка набрала чинності 01.03.2018 та якою затверджено, зокрема, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів (додаток 1) та схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням (додаток 14).

Пунктом 2 Постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Згідно з п. 4 Постанови № 704 у первинній редакції було встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

На момент набрання чинності Постановою № 704 (01.03.2018) п. 4 цього акта було викладено у редакції п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 (далі - Постанова № 103), а саме: розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 не вносилися.

Отже, станом на 01.03.2018 пункт 4 Постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями використовується така розрахункова величина, як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 20.10.2022, визнано протиправним та скасовано п. 6 Постанови № 103, яким були внесені зміни до п. 4 Постанови № 704.

Відповідно до ч. 2 ст. 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Оскільки зміни, внесені Постановою № 103, зокрема, до п. 4 Постанови № 704, визнані у судовому порядку нечинними, то з 29.01.2020 діє редакція п. 4 Постанови № 704, яка діяла до зазначених змін і в якій передбачено, що для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням застосовується розрахункова величина «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року», а не «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018».

Суд враховує, що згідно з п. 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 06.12.2016 № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 1774-VIII) мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат; до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.

Доводи відповідача про те, що застосування у спірних правовідносинах прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2022 та 2023 років, суперечить наведеному положенню Закону № 1774-VIII (оскільки такий прожитковий мінімум є меншим за 50 відсотків мінімальної заробітної плати), суд відхиляє з огляду на таке.

Як неодноразово зазначав Верховний Суд, спеціальним нормативним актом - Постановою № 704 - визначено розрахунковою величиною для обчислення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням не мінімальну заробітну плату, а прожитковий мінімум для працездатних осіб, шляхом множення якого на відповідний тарифний коефіцієнт визначаються відповідні оклади. Застереження «але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати» гарантує лише мінімальну величину прожиткового мінімуму, що враховується як складова при визначенні розмірів окладів, та не перетворює мінімальну заробітну плату на самостійну розрахункову величину. Неприведення Кабінетом Міністрів України приміток до додатків 1, 12, 13, 14 Постанови № 704 у відповідність до змін, внесених до пункту 4 цієї ж Постанови, не може бути підставою для обчислення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням з використанням як розрахункової величини мінімальної заробітної плати, оскільки це суперечило б п. 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VIII. При цьому зазначені недоліки приміток були виправлені постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2020 № 1038, яка застосовується з 01.10.2020.

Відтак, встановлене положеннями п. 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VIII обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величиною є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосовується з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.

Суд також зазначає, що прожитковий мінімум, встановлений законом, є базовим державним соціальним стандартом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії (ст. ст. 1, 6 Закону України від 05.10.2000 № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії») і який щороку затверджується Верховною Радою України у законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Кабінет Міністрів України не уповноважений установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.

Згідно зі ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 № 1928-IX прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2022 встановлено у розмірі 2481 грн.

Згідно зі ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 № 2710-IX прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2023 встановлено у розмірі 2684 грн.

Наведені розміри прожиткового мінімуму перевищують розмір прожиткового мінімуму, встановленого станом на 01.01.2018 (1762 грн.), який застосовував відповідач.

Відповідно до ч. 3 ст. 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19).

Висновок про те, що з 29.01.2020 розрахунковою величиною для визначення посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням згідно з Постановою № 704 є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року (а не станом на 01.01.2018), є усталеним та викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21, від 15.06.2023 у справі № 380/13603/21, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2025 у справі № 400/6254/24, а також у постанові судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, ухваленій у лютому 2026 року. У цих рішеннях Верховний Суд, засновуючись на принципі подолання правової колізії, за яким перевагу у застосуванні має нормативний акт вищої юридичної сили, виснував, що положення п. 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно з якими прожитковий мінімум як базовий державний соціальний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік.

Суд враховує, що постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481, яка набрала чинності 20.05.2023, п. 4 Постанови № 704 викладено в новій редакції, якою замість розрахункової величини «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року» було запроваджено сталу розрахункову величину для посадового окладу та окладу за військове звання у розмірі 1762,00 грн.

Водночас, предметом цього спору є період з 14.06.2022 по 20.05.2023, тобто період, що передує набранню чинності Постановою № 481 (20.05.2023), упродовж якого діяв п. 4 Постанови № 704 у первісній редакції з розрахунковою величиною «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року».

Відтак, висновки Верховного Суду щодо застосування у період з 20.05.2023 редакції п. 4 Постанови № 704, запровадженої Постановою № 481, на спірні правовідносини у цій справі не впливають.

Таким чином, упродовж спірного періоду - з 14.06.2022 по 20.05.2023 - грошове забезпечення позивача підлягало обчисленню виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 (2481 грн.) та на 01.01.2023 (2684 грн.), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 до Постанови № 704.

Як вбачається з довідки військової частини НОМЕР_1 від 15.12.2025 № 431, грошове забезпечення позивача за період з 14.06.2022 по 20.05.2023 обчислювалося відповідачем виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2018 (1762 грн.), що не відповідає наведеним вище вимогам законодавства та усталеній практиці Верховного Суду.

За таких обставин суд доходить висновку, що відповідач протиправно не нарахував та не виплатив позивачу за період з 14.06.2022 по 20.05.2023 грошове забезпечення, обчислене виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 та 01.01.2023, у зв`язку з чим відповідні позовні вимоги є обґрунтованими.

Щодо вимог про перерахунок грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та премії суд зазначає таке.

Відповідно до п. 1 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.

Згідно з п. 1 розділу ХХІІІ та абз. 1 п. 6 розділу ХХІІІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі - Порядок № 260), розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою.

Розділом ХХІV Порядку № 260 визначено, що військовослужбовцям один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.

Оскільки розмір грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та премії є похідним від розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, які становлять складові грошового забезпечення, і ці виплати підлягали обчисленню з урахуванням належно визначеного грошового забезпечення, то висновок суду про протиправність дій відповідача щодо визначення грошового забезпечення позивача за спірний період поширюється і на зазначені виплати. Відповідні доводи відповідача про відсутність підстав для перерахунку цих виплат ґрунтуються на хибному застосуванні розрахункової величини, а тому судом відхиляються.

Щодо вимоги про одночасну компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб суд зазначає, що відповідно до п. п. 1, 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 (далі - Порядок № 44), грошова компенсація виплачується військовослужбовцям одночасно з виплатою їм грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення. Відтак перерахунок та виплата позивачу грошового забезпечення за спірний період має бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку № 44.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити.

Судові витрати не розподіляються, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись ст. ст. 2, 6-9, 19-20, 22, 25-26, 72, 77, 90, 139, 143, 241-246, 255, 257-258, 293, 295, п.п. 15.5 п.15 розділу VII “Перехідні положення” КАС України, суд

В И Р І Ш И В :

адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 14.06.2022 по 20.05.2023 грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та премії, визначених без урахування розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2022 (2481 гривень) та на 01.01.2023 (2684 гривень), на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ; місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) здійснити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ; адреса: АДРЕСА_2 ) перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 14.06.2022 по 20.05.2023, а також виплачених за вказаний період грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та премії, визначивши їх розмір виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2022 (2481 гривень) та на 01.01.2023 (2684 гривень), на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

Судові витрати в цій справі розподілу не підлягають.

Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений 22.06.2026 року.

Суддя Потабенко В.А.