Рішення від 21 червня 2026 р. у справі №380/5637/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/5637/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 червня 2026 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої - судді Потабенко В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) (далі також - відповідач), у якій просить суд:

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), які полягають у застосуванні із липня 2025 року по грудень 2025 року включно, розрахункової величини 1762 грн, при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення, грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2022-2025 роки, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку передбачену для учасників бойових дій за 2021-2025 роки, грошової компенсації за невикористану щорічну додаткову відпустку передбачену частиною 4 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2012 року № 702 за 2020-2023 роки, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби та звільненням з неї;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 із липня 2025 року по грудень 2025 року включно, грошового забезпечення, грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2022-2025 роки, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку передбачену для учасників бойових дій за 2021 2025 роки, грошової компенсації за невикористану щорічну додаткову відпустку передбачену частиною 4 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2012 року № 702 за 2020-2023 роки, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби та звільненням з неї, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2025 року із одночасним нарахуванням та виплатою компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми місячного грошового забезпечення за весь час затримки виплати - за період з серпня 2025 року по день фактичної виплати.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що під час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) у період з липня 2025 року по грудень 2025 року включно відповідач визначав позивачу розміри посадового окладу та окладу за військовим званням, а відтак і похідних від них видів грошового забезпечення, виходячи із розрахункової величини 1762 грн. Позивач вважає такі дії протиправними, оскільки рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі № 320/29450/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, визнано протиправним та нечинним п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 в частині внесення змін до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704, унаслідок чого з 18.06.2025 розміри окладів мали визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт. Унаслідок застосування заниженої розрахункової величини позивачу виплачено грошове забезпечення та похідні виплати у меншому, ніж належало розмірі, чим порушено його майнові права, у зв`язку з чим він звернувся до суду.

Ухвалою від 30.03.2026 суддя відкрила провадження у справі та вирішила проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників сторін.

15.04.2026 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 31130), в якому він проти задоволення позову заперечує повністю. Відзив обґрунтований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 є бюджетною установою, розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, який діє виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також виключно у відповідності до чинних нормативно-правових актів, які не вправі змінювати чи ігнорувати. Відповідач зазначає, що на час спірних правовідносин п. 4 Постанови № 704 діяв у редакції постанови № 481, якою встановлено фіксовану (тверду) розрахункову величину 1762 грн., а відтак застосування такої величини є правомірним. Скасування судом п. 2 Постанови № 481 не породжує для позивача юридичних наслідків за період, коли відповідна норма була чинною, оскільки нормативно-правовий акт втрачає чинність лише з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду (ч. 2 ст. 265 КАС України). Крім того, відповідач указує, що вимоги про перерахунок грошової компенсації за невикористані відпустки із застосуванням прожиткового мінімуму на 01.01.2025 не відповідають Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, а вимоги про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати є передчасними з огляду на відсутність нарахованого, але не виплаченого доходу. На підставі викладеного просив у задоволенні позову відмовити.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Оскільки відсутні клопотання будь-якої зі сторін про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі факти, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Суд встановив, що наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 31.08.2020 № 308-ОС старшого прапорщика запасу ОСОБА_1 прийнято на військову службу за контрактом строком на 3 роки та призначено на посаду дільничного інспектора прикордонної служби 1 категорії відділення дільничних інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 ».

Відповідно до інформації, відображеної в архівних відомостях та особистих картках грошового забезпечення за 2020-2026 роки, у період з серпня 2020 року до часу звільнення позивач перебував на грошовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 29 грудня 2025 року № 1726-ОС майстер-сержанта ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас, а наказом від 02.01.2026 № 5-ОС виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення з 30.12.2025.

Остаточною датою проходження військової служби визначено 30.12.2025.

Із особистих карток грошового забезпечення слідує, що позивачу за займаною посадою (10 тарифний розряд) із застосуванням розрахункової величини 1762 грн. встановлено посадовий оклад у розмірі 3260 грн. та оклад за військовим званням «майстер-сержант» у розмірі 1020 грн. У зазначених розмірах оклади виплачувались позивачу до часу звільнення, у тому числі у спірний період з липня 2025 року по грудень 2025 року включно.

Виходячи із зазначених розмірів окладів, у спірний період позивачу нараховувались та виплачувались похідні від них постійні та одноразові види грошового забезпечення, а також грошові компенсації за невикористані відпустки, грошова допомога на оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань та одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби, що підтверджується наказом від 02.01.2026 № 5-ОС та архівними відомостями.

Вважаючи свої майнові права порушеними застосуванням заниженої розрахункової величини, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно з ч. ч. 1-3 ст. 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Частиною 4 ст. 9 Закону № 2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

30.08.2017 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704), яка набрала чинності 01.03.2018 та якою затверджено, зокрема, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів та схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням.

Пунктом 2 Постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Пунктом 4 Постанови № 704 у первісній редакції було встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 (яка набрала чинності 24.02.2018) п. 4 Постанови № 704 викладено у новій редакції, згідно з якою розрахунковою величиною визначено прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови № 103, яким були внесені зміни до п. 4 Постанови № 704.

Унаслідок цього з 29.01.2020 відновлено дію попередньої редакції п. 4 Постанови № 704, згідно з якою розміри посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

12.05.2023 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 481 «Про скасування п.п. 1 п. 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704» (далі - Постанова № 481), яка набрала чинності 20.05.2023 та п. 2 якої абз. 1 п. 4 Постанови № 704 викладено в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі № 320/29450/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, визнано протиправним та нечинним п. 2 Постанови № 481 в частині внесення змін до п. 4 Постанови № 704.

Згідно з ч. 2 ст. 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

За вказаних обставин п. 2 Постанови № 481 у відповідній частині втратив чинність 18.06.2025.

Спірні правовідносини у цій справі стосуються періоду з липня 2025 року по грудень 2025 року включно, тобто періоду, який охоплює як проміжок дії редакції п. 4 Постанови № 704, викладеної Постановою № 481 (до 18.06.2025), так і проміжок після втрати нею чинності (з 18.06.2025).

Вирішуючи питання про те, яка розрахункова величина підлягала застосуванню для визначення розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням позивача у спірний період, суд виходить із такого.

Закон України від 05.10.2000 № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів.

Згідно зі ст. 6 цього Закону базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення. Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

Відповідно до ч. 2 ст. 92 Конституції України виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України, а також порядок встановлення державних стандартів.

У ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» № 4059-IX від 19.11.2024 встановлено з 01.01.2025 прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 3028 грн.

Суд наголошує, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі встановлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів, яка не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили. Зазначення у п. 4 Постанови № 704 у формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту - прожиткового мінімуму для працездатних осіб - як розрахункової величини відповідає змісту державних соціальних гарантій, закріплених законом.

Натомість, п. 4 Постанови № 704 у редакції пункту 2 Постанови № 481 замінив такий державний соціальний стандарт, як прожитковий мінімум, на сталу величину 1762 грн., застосування якої при визначенні посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців не лише суттєво зменшує їх розміри, а й нівелює правове значення прожиткового мінімуму як базового державного соціального стандарту та мету прийняття Постанови № 704. Така фіксована величина за своїм змістом відповідає прожитковому мінімуму для працездатних осіб, встановленому законом станом на 01.01.2018, тобто фактично відтворює раніше скасований у судовому порядку підхід.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 17.02.2026 у справі № 520/5814/24, а також у постанові від 06.04.2026 у справі № 520/16223/25, у яких сформульовано правову позицію про те, що положення п. 4 Постанови № 704 у редакції, зміненій Постановою № 481, якими встановлено фіксовану розрахункову величину 1762 грн., не можуть застосовуватися у відповідних правовідносинах, оскільки звужують зміст і обсяг державних соціальних гарантій, визначених законом, та нівелюють правове значення прожиткового мінімуму як базового державного соціального стандарту.

Відповідно до ч. 3 ст. 7 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

\Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19).

З огляду на викладене, для визначення розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням позивача у спірний період підлягав застосуванню розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2025, а не стала розрахункова величина 1762 грн. До того ж за період з 18.06.2025 застосування фіксованої величини 1762 грн. виключається й через втрату чинності п. 2 Постанови № 481 у силу ч. 2 ст. 265 КАС України.

Посилання відповідача на те, що він діяв правомірно, керуючись чинною на час спірних правовідносин редакцією п. 4 Постанови № 704, суд відхиляє, оскільки наведений припис підзаконного акта не підлягав застосуванню як такий, що суперечить актам вищої юридичної сили, а обов`язок суб`єкта владних повноважень діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України, не звільняє його від обов`язку не застосовувати норму, що не відповідає закону.

Оскільки посадовий оклад та оклад за військовим званням є розрахунковою величиною для нарахування інших постійних та одноразових видів грошового забезпечення (надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, премії, інших надбавок та доплат), а також грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, заниження розрахункової величини призвело до виплати позивачу у спірний період зазначених видів грошового забезпечення у меншому, ніж належало розмірі.

За таких обставин дії відповідача щодо застосування у період з липня 2025 року по грудень 2025 року включно розрахункової величини 1762 грн. при нарахуванні позивачу грошового забезпечення, надбавок, доплат, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби є протиправними, а тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню шляхом зобов`язання відповідача здійснити відповідний перерахунок і виплату із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2025.

Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача та зобов`язання нарахувати і виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати суд зазначає таке.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-III (далі - Закон № 2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок № 159).

Згідно ст. 2 Закону № 2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі необхідно розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення).

Статтею 4 Закону № 2050-III визначено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Системний аналіз норм, що регулюють спірні правовідносини, дає підстави для висновку, що індексація є складовою грошового забезпечення (заробітної плати), а у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства. При цьому право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені; виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав нарахування грошового доходу - самим суб`єктом владних повноважень добровільно чи на виконання судового рішення.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 15.10.2020 у справі № 240/11882/19, від 29.04.2021 у справі № 240/6583/20 та від 21.03.2023 у справі № 620/7687/21.

Водночас, відповідно до ст. 4 Закону № 2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Тобто право на компенсацію втрати частини доходів реалізується одночасно з виплатою заборгованості, а саме із сумою індексації грошового забезпечення.

Як встановлено судом, на час розгляду справи заборгованість з індексації грошового забезпечення позивачу ще не виплачена, а її розмір буде визначений відповідачем на виконання цього судового рішення. За таких обставин суд вважає за можливе зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення одночасно з виплатою такої заборгованості за весь час затримки виплати, що відповідає вимогам ст. ст. 2-4 Закону № 2050-III та забезпечить ефективний захист порушеного права позивача.

При цьому суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає необхідність повторного звернення особи до суду.

З огляду на викладене, позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів та зобов`язання її нарахувати і виплатити за весь час затримки виплати грошового забезпечення є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом.

Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити повністю.

Судові витрати не розподіляються, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись ст. ст. 2, 6-9, 19-20, 22, 25-26, 72, 77, 90, 139, 143, 241-246, 255, 257-258, 293, 295, п.п. 15.5 п. 15 розділу VII «Перехідні положення» КАС України, суд

В И Р І Ш И В :

адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), які полягають у застосуванні із липня 2025 року по грудень 2025 року включно розрахункової величини 1762 гривень при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби та звільненням з неї, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ; місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ; адреса: АДРЕСА_2 ) із липня 2025 року по грудень 2025 року включно грошового забезпечення (основні, додаткові та одноразові види грошового забезпечення, нараховані та виплачені за час проходження ним військової служби), із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2025, для визначення розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), яка виразилась у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за період із липня 2025 по день фактичної виплати грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ; місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ; адреса: АДРЕСА_2 ) компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за період із липня 2025 по день фактичної виплати грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

Судові витрати в цій справі розподілу не підлягають.

Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений 22.06.2026.

Суддя Потабенко В.А.