Суд: Львівський окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: Справи щодо забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема щодо
Дата: 21 червня 2026 р.
Справа: №380/5272/26
Суддя: Потабенко Варвара Анатоліївна
ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
справа№380/5272/26
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
22 червня 2026 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої - судді Потабенко В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій щодо відмови у виплаті одноразової грошової винагороди та зобов`язання вчинити дії,
в с т а н о в и в:
до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до військової частини НОМЕР_1 (далі також - відповідач), у якій просить суд:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн грн, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду у розмірі 1 млн грн, передбачену постановою Кабінету Міністрів України “Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану” від 11.02.2025 №153.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що з 23.07.2020 по 21.09.2020 проходив строкову військову службу, а з 21.09.2020 на підставі контракту про проходження військової служби та витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 №208 від 21.09.2020 був прийнятий на військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 , де надалі проходив службу на різних посадах, а 30.09.2025 був звільнений у запас за станом здоров`я. Під час проходження військової служби позивач безпосередньо брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, у зв`язку зі збройною агресією Російської Федерації проти України, у періоди: 24.02.2022 - 25.05.2022, 21.12.2023 - 26.12.2023, 01.05.2024 - 23.06.2024, 15.12.2024 - 27.12.2024. 25.05.2022 під час безпосередньої участі у бойових діях, при виконанні бойових завдань у складі підрозділу військової частини НОМЕР_1 поблизу АДРЕСА_1 , позивач одержав поєднану краніо-вертебральну травму, відкриту черепно-мозкову травму, струс головного мозку, різану рану тім`яної ділянки зліва та інші ушкодження, що підтверджується довідкою про обставини травми. 24.02.2026 позивач звернувся до Військової частини НОМЕР_1 із заявою про виплату одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153, у задоволенні якої відповідач листом за наслідками розгляду заяви від 24.02.2026 (вх. №В-146 від 10.03.2026) відмовив, пославшись на те, що позивача було прийнято на військову службу до початку дії воєнного стану. Вважаючи відмову протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалою від 30.03.2026 суддя відкрила провадження у справі та вирішила проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників сторін.
07.04.2026 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 28536), в якому він проти задоволення позову заперечує повністю. Відзив обґрунтований тим, що позивач не належить до кола осіб, на яких поширюється дія п. 4 постанови Кабінету Міністрів України №153, оскільки був прийнятий на військову службу за контрактом 21.09.2020, тобто до введення воєнного стану 24.02.2022, а внесені постановою Кабінету Міністрів України від 30.07.2025 №942 зміни щодо осіб, які були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану з числа осіб, які проходили строкову військову службу, позивача не охоплюють. Крім того, відповідач зазначає, що 30.09.2025 позивача звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу частини, а із заявою про виплату він звернувся 24.02.2026, тобто вже після припинення проходження військової служби, хоча мав можливість звернутися з відповідним рапортом під час служби після прийняття Постанови №153. Відповідач також наголошує, що постанова №153 має мотиваційний, а не компенсаційний характер, тоді як питання виплат у зв`язку з наслідками поранення врегульовано постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Оскільки відсутні клопотання будь-якої зі сторін про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі факти, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, РНОКПП НОМЕР_2 .
З 23.07.2020 по 21.09.2020 позивач проходив строкову військову службу, а з 21.09.2020 на підставі контракту про проходження військової служби та витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 №208 від 21.09.2020 прийнятий на військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 на посадах рядового складу строком на 3 роки.
Згідно з витягом з послужного списку позивач безперервно проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на різних посадах, зокрема: розвідника-гранатометника (з 21.09.2020), старшого розвідника-далекомірника (з 30.11.2020), у розпорядженні командира (з 18.02.2023), бухгалтера (з 20.03.2023), та начальника групи бухгалтерського обліку та звітності фінансово-економічної служби (з 12.07.2025), що свідчить про продовження проходження ним військової служби за контрактом і після спливу первинного трирічного строку контракту, тобто в період дії воєнного стану.
Відповідно до довідки командира військової частини НОМЕР_1 позивач безпосередньо брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, у зв`язку зі збройною агресією рф проти України, у періоди: 24.02.2022 - 25.05.2022, 21.12.2023 - 26.12.2023, 01.05.2024 - 23.06.2024, 15.12.2024 - 27.12.2024.
Згідно з довідкою про обставини травми 25.05.2022 під час безпосередньої участі у бойових діях, при виконанні бойових завдань у складі підрозділу військової частини НОМЕР_1 поблизу АДРЕСА_1 , позивач одержав поєднану краніо-вертебральну травму, відкриту черепно-мозкову травму, струс головного мозку, різану рану тім`яної ділянки зліва та інші ушкодження.
Витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 30.09.2025 №279 позивача, на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 26.09.2025 №127-РС, звільнено з військової служби у запас за підпунктом «б» (за станом здоров`я) відповідно до п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», та з 30.09.2025 виключено зі списків особового складу частини.
24.02.2026 позивач звернувся до військової частини НОМЕР_1 із заявою про виплату одноразової грошової винагороди у розмірі 1000000 грн. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153.
Військова частина НОМЕР_1 листом за наслідками розгляду заяви від 24.02.2026 (вх. №В-146 від 10.03.2026) повідомила позивача про відмову у виплаті, зазначивши, що його було прийнято на військову службу до початку дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 №64, а тому правових підстав для застосування положень пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №153 не вбачається.
Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Згідно з ч. 4 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення та інші виплати військовослужбовцям встановлюються Кабінетом Міністрів України.
На реалізацію наведених положень Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 11.02.2025 №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» (далі - Постанова №153), якою затверджено відповідний Порядок.
Постанова №153 набрала чинності 13.02.2025.
Абзацом 2 п. 4 Постанови №153 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1000000 гривень.
Абзацом 4 п. 4 Постанови №153 встановлено, що військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону, винагорода виплачується в повному обсязі.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.07.2025 №942 п. 4 Постанови №153 доповнено, зокрема, положенням про те, що виплата винагороди здійснюється також військовослужбовцям, які були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану з числа осіб, які проходили строкову військову службу.
Аналіз наведених приписів дає підстави для висновку, що умовами набуття права на спірну виплату є сукупність таких ознак: належність особи до рядового, сержантського або старшинського складу; прийняття або призов на військову службу під час воєнного стану у віці до 25 років; проходження військової служби та безпосередня участь у бойових діях, тривалість якої за загальним правилом становить не менше шести місяців станом на 13.02.2025, а у разі участі строком менше шести місяців у зв`язку із наявністю поранення (травми, контузії, каліцтва), одержаного під час захисту Вітчизни, - незалежно від такої тривалості, з виплатою винагороди у повному обсязі.
Щодо доводів відповідача про те, що позивач не належить до кола осіб, визначених п. 4 Постанови №153, оскільки був прийнятий на військову службу за контрактом 21.09.2020, тобто до введення воєнного стану, суд зазначає таке.
Як встановлено судом, первинний контракт про проходження військової служби було укладено з позивачем 21.09.2020 строком на 3 роки, а отже, строк дії цього контракту сплив у вересні 2023 року, тобто в період дії воєнного стану. При цьому за даними послужного списку позивач безперервно продовжував проходити військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на різних посадах і після спливу первинного строку контракту, у тому числі станом на дату набрання чинності Постановою №153 (13.02.2025), що свідчить про продовження ним проходження військової служби за контрактом саме в умовах воєнного стану.
Суд враховує, що п. 4 Постанови №153 не містить застережень чи обмежень щодо необхідності укладення особою контракту вперше саме під час воєнного стану та не встановлює положень, які б виключали з кола осіб, що мають право на винагороду, військовослужбовців, які уклали первинний контракт до 24.02.2022, проте продовжили проходження військової служби в умовах воєнного стану. Тлумачення цієї норми у спосіб, запропонований відповідачем, призводило б до позбавлення права на соціальну виплату осіб, які до 25 років були прийняті на військову службу, продовжили її проходження під час воєнного стану та виконували бойові завдання, що не відповідало б меті прийняття Постанови №153 - підвищенню мотивації до проходження військової служби під час воєнного стану - та мало б ознаки дискримінації стосовно таких осіб.
Аналогічна за змістом правова позиція щодо застосування п. 4 Постанови №153 викладена у постанові Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02.02.2026 у справі №560/14855/25, в якій суд, оцінюючи ситуацію укладення військовослужбовцем первинного контракту до введення воєнного стану та подальшого продовження служби, виходив із того, що Постанова №153 не містить обмежень щодо повторного укладення контракту чи необхідності його укладення саме вперше під час воєнного стану, за умови дотримання інших передбачених постановою вимог.
Подібний підхід застосовано також у рішенні Львівського окружного адміністративного суду від 12.01.2026 у справі №380/17103/25, відповідно до якого вузьке тлумачення п. 4 Постанови №153 призводить до дискримінаційного підходу щодо осіб, які до 25 років були прийняті на службу, продовжили її під час воєнного стану та виконували бойові завдання.
За таких обставин суд відхиляє доводи відповідача про відсутність у позивача права на виплату лише з підстави укладення первинного контракту до введення воєнного стану, оскільки сама лише дата первинного контракту за наведених обставин не може бути єдиною та достатньою підставою для відмови у виплаті.
Судом встановлено, що станом на дату введення воєнного стану (24.02.2022), як і на дату початку безпосередньої участі позивача у бойових діях, позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , не досяг 25 років, а тому відповідає віковому критерію, визначеному п. 4 Постанови №153.
Факт безпосередньої участі позивача у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій підтверджується довідкою командира військової частини НОМЕР_1 . Хоча сукупна тривалість такої участі станом на 13.02.2025 становила менше шести місяців, судом встановлено, що 25.05.2022 під час безпосередньої участі у бойових діях позивач одержав поєднану краніо-вертебральну травму, відкриту черепно-мозкову травму та інші ушкодження, що підтверджується довідкою про обставини травми.
За таких обставин до спірних правовідносин підлягає застосуванню абз. 4 п. 4 Постанови №153, відповідно до якого винагорода виплачується в повному обсязі військовослужбовцям, які брали участь у бойових діях строком менше шести місяців у зв`язку із наявністю поранення (травми), одержаного під час захисту Вітчизни.
Доводи відповідача про те, що абз. 4 п. 4 Постанови №153 стосується лише тих військовослужбовців, які вже належать до базової категорії осіб, визначеної цим пунктом, не спростовують права позивача на виплату, оскільки, як встановлено вище, позивач такій базовій категорії відповідає: він є особою рядового (сержантського) складу, прийнятий на військову службу у віці до 25 років, продовжував проходження військової служби в умовах воєнного стану та брав безпосередню участь у бойових діях.
Щодо доводів відповідача про те, що позивач звернувся із заявою про виплату 24.02.2026, тобто вже після звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу 30.09.2025, суд зазначає таке.
Право на одноразову грошову винагороду за п. 4 Постанови №153 виникає за наявності визначеної цим пунктом сукупності умов, які мають оцінюватися станом на дату набрання чинності постановою (13.02.2025).
Як встановлено судом, станом на 13.02.2025 позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 (його звільнено лише 30.09.2025), а тому відповідав і умові щодо проходження військової служби станом на дату набрання чинності Постановою №153.
Наступне звільнення позивача з військової служби за станом здоров`я саме по собі не припиняє права на виплату, яке виникло у період проходження ним військової служби та за наявності встановлених Постановою №153 умов. Постанова №153 та затверджений нею Порядок не містять положень, які б пов`язували втрату права на винагороду із зверненням за її виплатою після звільнення, за умови що відповідне право виникло під час проходження військової служби. Інше тлумачення ставило б реалізацію права на соціальну виплату у залежність виключно від моменту подання заяви, що не відповідало б меті Постанови №153 та принципу соціального захисту військовослужбовців, гарантованого ст. 17 Конституції України.
Доводи відповідача про те, що позивач намагається надати спірній виплаті компенсаційного характеру, тоді як питання виплат у зв`язку з наслідками поранення врегульовано постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975, суд оцінює критично. Постанова №975 регулює призначення і виплату одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності та має самостійний предмет регулювання.
Натомість, у цій справі позивач претендує на виплату саме за п. 4 Постанови №153, а наявність у нього травми, одержаної під час захисту Вітчизни, має значення як обставина, з якою абз. 4 п. 4 Постанови №153 пов`язує виплату винагороди в повному обсязі при тривалості участі у бойових діях менше шести місяців. Наявність окремого механізму, передбаченого постановою №975, не виключає та не замінює права позивача на винагороду за Постановою №153.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач відповідає сукупності умов, визначених п. 4 Постанови №153 для набуття права на одноразову грошову винагороду, а відмова Військової частини НОМЕР_1 у її виплаті є протиправною як така, що ґрунтується на надмірно вузькому та формальному тлумаченні наведеної норми та не відповідає меті прийняття Постанови №153.
Суд враховує, що ефективним способом захисту порушеного права позивача у спірних правовідносинах є визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у виплаті та зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити позивачу одноразову грошову винагороду у розмірі 1000000 грн. відповідно до п. 4 Постанови №153, оскільки саме такий спосіб захисту відновлює порушене право позивача та узгоджується із завданням адміністративного судочинства.
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, належними та допустимими доказами правомірності своєї відмови у виплаті позивачу одноразової грошової винагороди не довів.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов належить задовольнити повністю.
Судові витрати за правилами ст. 139 КАС України розподілу не підлягають, оскільки позивач як військовослужбовець звільнений від сплати судового збору під час розгляду справ, пов`язаних з виконанням військового обов`язку та службових обов`язків, а доказів понесення позивачем інших судових витрат матеріали справи не містять.
Керуючись ст. ст. 2, 6-9, 19-20, 22, 25-26, 72, 77, 90, 139, 143, 241-246, 255, 257-258, 293, 295, п.п. 15.5 п.15 розділу VII “Перехідні положення” КАС України, суд
В И Р І Ш И В :
адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті одноразової грошової винагороди у розмірі 1000000 гривень, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».
Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ; місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) одноразову грошову винагороду у розмірі 1000000 (один мільйон) гривень, передбачену пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».
Судові витрати в цій справі розподілу не підлягають.
Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складений 22.06.2026.
Суддя Потабенко В.А.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua