Рішення від 21 червня 2026 р. у справі №380/4659/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/4659/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 червня 2026 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої - судді Потабенко В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центру спеціального призначення « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) до Центру спеціального призначення « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ) (далі також – відповідач, Центр), у якій просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо відмови у здійсненні перерахунку та виплати грошового забезпечення за періоди з 18 жовтня 2023 року по 31 грудня 2023 року, з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року, з 01 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року та з 01 січня 2026 року по 09 січня 2026 року, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704, та зобов`язати відповідача здійснити такий перерахунок і виплату з урахуванням раніше виплачених сум;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо відмови у здійсненні перерахунку та виплати суми одноразової грошової допомоги при звільненні, суми грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку та суми грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2026 року, та зобов`язати відповідача здійснити їх перерахунок і виплату з урахуванням раніше виплачених сум;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо відмови у здійсненні перерахунку та виплати суми грошової допомоги на оздоровлення за 2024, 2025 та 2026 роки, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного року, та зобов`язати відповідача здійснити їх перерахунок і виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що з 18.10.2023 до 09.01.2026 проходив військову службу у відповідача, а при нарахуванні розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням відповідач безпідставно застосовував фіксовану розрахункову величину 1762 грн., а не розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня відповідного календарного року. Посилаючись на відновлення дії первісної редакції п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704, а також на визнання протиправним та нечинним пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 (рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі № 320/29450/24, залишене без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025), позивач вважає, що грошове забезпечення та похідні від нього виплати підлягали обчисленню з прожиткового мінімуму на 01 січня відповідного року. У задоволенні поданої у лютому 2026 року заяви про перерахунок (відповідь військової частини НОМЕР_1 від 09.03.2026 № 73/8-В-74) позивачу було відмовлено, що й зумовило звернення до суду.

Ухвалою від 30.03.2026 суду відкрито провадження у справі та вирішено проводити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

08.04.2026 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 29064), в якому він проти задоволення позову заперечує повністю. Відзив обґрунтовано тим, що Центр є бюджетною установою, яка фінансується виключно з державного бюджету, та діє в межах ст. 19 Конституції України. Відповідач наголошує, що з 20.05.2023, з дня набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481, п. 4 Постанови № 704 викладено в редакції, за якою розміри посадових окладів та окладів за військовим званням розраховуються виходячи зі сталої величини 1762 грн., а не з прожиткового мінімуму, встановленого законом на 01 січня відповідного року. Відповідач посилається на висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 26.06.2025 у справі № 480/7154/24, від 21.08.2025 у справі № 520/22317/23 та у справі № 600/3516/24-а, а також зазначає, що визнання нормативно-правового акта нечинним не поновлює дію попереднього акта та має наслідки на майбутнє. Окремо відповідач вказує, що з позивачем при звільненні проведено всі необхідні розрахунки, з чим останній погодився, засвідчивши це особистим підписом на розрахунково-облікових документах.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Оскільки відсутні клопотання будь-якої зі сторін про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі факти, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Суд встановив, що ОСОБА_1 проходив військову службу, а з 18.10.2023 обіймав посади у Центрі спеціального призначення « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ), що підтверджується витягом з послужного списку від 24.02.2026 № 1585.

Наказом командування позивача звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу військової частини 09.01.2026.

У лютому 2026 року представник позивача звернувся до військової частини НОМЕР_1 із заявою про перерахунок грошового забезпечення за період з 18.10.2023 по 09.01.2026, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023, 2024, 2025 та 2026 років.

Листом від 09.03.2026 № 73/8-В-74 відповідач фактично відмовив у проведенні перерахунку, зазначивши, що у спірний період визначення посадових окладів та окладів за військовим званням здійснювалося виходячи з фіксованої величини 1762 грн., передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481, а грошове забезпечення за період служби у Центрі нараховано у повному обсязі.

Розмір та структура нарахованого позивачу грошового забезпечення за період з 18.10.2023 по 09.01.2026 підтверджуються архівною відомістю № 1 військової частини НОМЕР_1 .

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. ч. 1-3 ст. 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі – Закон № 2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця та виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

На виконання наведених приписів Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі – Постанова № 704), яка набрала чинності 01.01.2018 та якою затверджено, зокрема, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів (додаток 1) та схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням (додаток 14).

Пунктом 4 Постанови № 704 у первісній редакції було встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14. Аналогічні приписи містили примітки до додатків 1 та 14 до Постанови № 704.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 п. 4 Постанови № 704 було викладено у редакції, що передбачала використання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п. 6 Постанови № 103, яким внесено ці зміни, внаслідок чого відновлено дію п. 4 Постанови № 704 у первісній редакції з використанням прожиткового мінімуму, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704» (далі – Постанова № 481), яка набрала чинності 20.05.2023, абз. 1 п. 4 Постанови № 704 викладено в редакції, за якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями розраховуються виходячи з розміру 1762 грн. та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі № 320/29450/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, визнано протиправним та нечинним п. 2 Постанови № 481 у частині внесення змін до п. 4 Постанови № 704.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з того, що відповідно до ст. ст. 1, 2 та 6 Закону України від 05.10.2000 № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення. Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

Законами України про Державний бюджет України на відповідні роки прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня встановлено у таких розмірах: на 2023 рік – 2684 грн., на 2024 рік – 3028 грн., на 2025 рік – 3028 грн., на 2026 рік – 3328 грн. Таким чином, протягом спірного періоду базовий державний соціальний стандарт послідовно зростав.

Суд враховує, що зазначення у п. 4 Постанови № 704 у формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням прожиткового мінімуму для працездатних осіб як розрахункової величини відповідає делегованим Кабінету Міністрів України повноваженням та узгоджується з п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 № 1774-VIII, який запровадив для визначення посадових окладів саме прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений на 1 січня календарного року.

Натомість, п. 4 Постанови № 704 у редакції п. 2 Постанови № 481 замінює такий державний соціальний стандарт, як прожитковий мінімум, на сталу величину 1762 грн. (що відповідає прожитковому мінімуму станом на 01.01.2018), застосування якої при визначенні посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями не лише суттєво зменшує їх розміри, а й нівелює мету прийняття Постанови № 704, оскільки розриває залежність грошового забезпечення від щорічно встановлюваного законом базового державного соціального стандарту.

Суд враховує, що у відзиві відповідач послідовно посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 26.06.2025 у справі № 480/7154/24, від 21.08.2025 у справі № 520/22317/23 та у справі № 600/3516/24-а, згідно з якими з дня набрання чинності Постановою № 481 (20.05.2023) і до 18.06.2025 правові підстави для застосування розрахункової величини у вигляді прожиткового мінімуму, встановленого законом на 1 січня календарного року, були відсутні, а визначення окладів здійснювалося виходячи з фіксованої величини 1762 грн.

Разом з тим суд зважає на те, що постановою судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17.02.2026 у справі № 520/5814/24 (провадження № К/990/36443/24) Верховний Суд відступив від наведених вище висновків та сформулював правову позицію, згідно з якою під час обчислення розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням має застосовуватися п. 4 Постанови № 704 у первісній редакції, яка передбачала використання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року, а не редакція, змінена Постановою № 481, якою визначено фіксовану розрахункову величину 1762 грн. Суд зазначив, що положення п. 4 Постанови № 704 у редакції Постанови № 481 звужують зміст і обсяг державних соціальних гарантій, визначених законом, та нівелюють правове значення прожиткового мінімуму як базового державного соціального стандарту.

Відповідно до ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. При цьому правова позиція, висловлена судовою палатою, з огляду на встановлений процесуальним законом механізм забезпечення єдності судової практики (ст. 346 КАС України), має перевагу над висновками, викладеними у постановах колегій суддів, від яких така палата відступила.

За таких обставин суд при вирішенні цього спору керується саме висновками, викладеними у постанові судової палати від 17.02.2026 у справі № 520/5814/24.

Окрім того, суд враховує сталу правову позицію Верховного Суду про те, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувалися такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19, від 10.012023 у справі № 340/507/22).

З огляду на наведене, п. 4 Постанови № 704 у редакції Постанови № 481 у частині, що суперечить нормативно-правовому акту вищої юридичної сили – закону про Державний бюджет України на відповідний рік, до спірних правовідносин не застосовується.

Доводи відповідача з посиланням на ст. 265 КАС України про те, що визнання п. 2 Постанови № 481 нечинним має наслідки лише на майбутнє і не поновлює дію попередньої редакції Постанови № 704, не спростовують наведеного. Право позивача на обчислення грошового забезпечення з прожиткового мінімуму, встановленого законом на 1 січня календарного року, ґрунтується не на «автоматичному відновленні» попередньої редакції внаслідок скасування Постанови № 481, а на обов`язку суду не застосовувати дефектний підзаконний акт, що суперечить акту вищої юридичної сили, та застосувати п. 4 Постанови № 704 у первісній редакції, як про це й зазначено у наведеній вище постанові судової палати Верховного Суду.

Стосовно заперечень відповідача про те, що з позивачем при звільненні проведено всі необхідні розрахунки, з чим він погодився, засвідчивши це підписом на розрахунково-облікових документах, суд зазначає, що погодження військовослужбовця з фактом проведення розрахунку не позбавляє його права на отримання грошового забезпечення у належному, визначеному законом розмірі, та не легітимізує застосування заниженої розрахункової величини. Підписання обхідного листа та грошового атестата засвідчує факт здійснення виплат, але не свідчить про відмову позивача від частини грошового забезпечення, нарахованої з порушенням законодавства.

За таких обставин суд дійшов висновку, що відповідач, обчислюючи посадовий оклад та оклад за військовим званням позивача виходячи з фіксованої величини 1762 грн, а не з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, допустив протиправну бездіяльність, а тому вимоги позивача про визнання такої бездіяльності протиправною та про зобов`язання здійснити перерахунок і виплату грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням та похідних від них щомісячних додаткових видів грошового забезпечення) за період з 18.10.2023 по 09.01.2026 є обґрунтованими.

Оскільки розмір процентної надбавки за вислугу років та інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення обчислюється як відсоток від суми посадового окладу та окладу за військовим званням, заниження базової величини зумовлює пропорційне заниження і цих складових, а тому перерахунок підлягає здійсненню з урахуванням раніше виплачених сум.

Похідними від наведеного є й вимоги позивача щодо перерахунку суми одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку та грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій, а також грошової допомоги на оздоровлення за 2024 та 2025 роки, оскільки зазначені виплати обчислюються виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, які підлягають визначенню з прожиткового мінімуму, встановленого законом на 1 січня відповідного року. У цій частині позов також підлягає задоволенню.

Водночас суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог у частині перерахунку та виплати грошової допомоги на оздоровлення за 2026 рік. Грошова допомога на оздоровлення надається військовослужбовцю один раз протягом календарного року, як правило, при наданні щорічної основної відпустки.

З матеріалів справи, зокрема з архівної відомості № 1, слідує, що відповідна допомога за 2026 рік позивачу не нараховувалася до його звільнення 09.01.2026, а отже відсутній сам предмет перерахунку.

За таких обставин вимоги про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання здійснити перерахунок і виплату грошової допомоги на оздоровлення за 2026 рік є передчасними та задоволенню не підлягають.

Решта доводів та заперечень сторін не впливають на висновки суду по суті спору. Суд враховує, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент (рішення у справі «Серявін та інші проти України»).

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.

Судові витрати не розподіляються, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись ст. ст. 2, 6-9, 19-20, 22, 25-26, 72, 77, 90, 139, 143, 241-246, 255, 257-258, 293, 295, п.п. 15.5 п.15 розділу VII “Перехідні положення” КАС України, суд

В И Р І Ш И В :

адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Центру спеціального призначення « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ) щодо відмови у здійсненні перерахунку та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 18.10.2023 по 09.01.2026, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року (на 01 січня 2023, 2024, 2025 та 2026 років), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704, а також похідних щомісячних додаткових видів грошового забезпечення.

Зобов`язати Центр спеціального призначення « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ) (ЄДРПОУ НОМЕР_2 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) здійснити перерахунок та виплатити на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) грошове забезпечення (основні, додаткові та одноразові види грошового забезпечення, нараховані та виплачені за час проходження ним військової служби) за період з 18.10.2023 по 09.01.2026, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704, та з урахуванням раніше виплачених сум.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Судові витрати у цій справі розподілу не підлягають.

Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений 22.06.2026.

Суддя Потабенко В.А.