Рішення від 21 червня 2026 р. у справі №380/7122/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/7122/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 червня 2026 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої - судді Потабенко В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання неправомірною відмови та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 (далі також -відповідач), в якій просить суд:

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні військовослужбовця, солдата ОСОБА_1 з військової служби відповідно до підпункту г пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу»;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 3 частини п`ятої та пункту 3 частини 12 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) (необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи ІІ групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня спорідненості самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я та прийняти відповідне рішення за результатами його розгляду.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що позивач звернувся із рапортом до командира військової частини НОМЕР_1 про звільнення з військової служби на підставі п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон №2232-ХІІ) у зв`язку із сімейними обставинами, а саме: необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю, яка є особою з інвалідністю І чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я. 24.03.2026 позивачем отримано відповідь (рішення) №128, якою командир військової частини НОМЕР_1 повідомив, що із долучених до рапорту від 23.03.2026 № 285 підтверджуючих документів вбачається наявність інших членів сім`ї другого ступеня спорідненості, які можуть здійснювати догляд за ОСОБА_2 , а тому не має достатніх підстав для звільнення з військової служби. З таким твердженням відповідача позивач повністю не погоджується, вважає, що воно необґрунтоване та таке, що суперечить нормам чинного законодавства України, відтак, звернувся до суду

Ухвалою від 20.04.2026 суддя відкрила провадження в адміністративній справі та вирішено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін.

05.05.2026 від відповідача за вх. №37597 надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача позовні вимоги заперечив, пояснивши, що доводи позовної заяви не спростовують рішення командира військової частини НОМЕР_1 , викладене у листі від 24.03.2026 №128, а документи долучені до позовної заяви не підтверджують наявність підстав для звільнення п.п. «г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини), якщо військовослужбовець не виявив бажання продовжувати військову службу) п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за підставою, визначеною ч. 12 вказаної статті: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи. Таким чином, рішення командира військової частини НОМЕР_1 прийняте в межах наданих повноважень та у спосіб визначений Законом, оскільки долучені позивачем до рапорту документи не містять беззаперечних доказів відсутності членів сім`ї першого та другого ступеня споріднення. Також покликається на те, що в даному спорі неможливе застосування постанови КАС у складі Верховного суду України від 27.02.2025 у справі № 380/16966/24, оскільки докази, які містяться у справі, не виключають реальної можливості здійснення онукою (членом другого ступеня споріднення) постійного догляду за бабусею, та конституційного обов`язку громадянина України лише з підстав перебування за межами країни. Оскільки позивачем також не надано доказів, які б підтверджували потребу члена другого ступеня споріднення в постійному догляді за висновком МСЕК чи ЛКК, вважає відсутні правові підстави для задоволення позову. Просив суд відмовити у задоволенні позову.

07.05.2026 від позивача за вх. №38472 надійшла відповідь на відзив, в якій представник позивача пояснила, що до рапорту були долучені всі необхідні та наявні у позивача документи, які свідчать про об`єктивну та фактичну неможливість здійснення постійного догляду за бабусею членом другого ступеня спорідненості - онукою ОСОБА_3 , незалежно від відсутності висновку МСЕК чи ЛКК члена сім`ї першого чи другого рівня спорідненості. Вважає, що відповідачем протиправно відмовлено у звільненні з військової служби на підставі п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» з урахуванням вимог абз. 13 п. 2 ч. 12 ст. 26 цього ж Закону. Просив суд позовні вимоги задовольнити.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Оскільки відсутні клопотання будь-якої зі сторін про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі факти, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

ОСОБА_1 проходить військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_4 , зарахований у списки особового складу та всі види забезпечення.

Згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 за №74 від 11.06.2025 «Про особовий склад» позивач призначений на посаду водій-заправник автомобільного відділення взводу матеріального забезпечення, ВОС - 790057А.

Згідно довідки військової частини НОМЕР_1 за №143 від 29.11.2025 солдат ОСОБА_1 перебуває на військовій службі в ВЧ НОМЕР_1 з 11.06.2025 по теперішній час.

23.03.2026 за №285 ОСОБА_1 звернувся з рапортом до командира військової частини про звільнення з військової служби у зв`язку з необхідністю наявністю інвалідністю ІІ групи у матері та необхідності здійснення опіки.

З підтверджуючих документів до рапорту долучено: акт обстеження сімейного стану військовослужбовця ОСОБА_1 ; нотаріально-засвідчену копію довідки до акта огляду МСЕК від 20.05.2024; копію висновку про наявність порушення функцій організму №159/7 від 14.07.2025; нотаріально-засвідчену копію свідоцтва про народження ОСОБА_5 від 30.08.1945 серії НОМЕР_3 ; нотаріально-засвідчену копію паспорта громадянки України ОСОБА_6 ; нотаріально-засвідчену копію довідки про присвоєння РНОКПП ОСОБА_6 ; витяг з Реєстру територіальної громади на ОСОБА_6 від 18.06.2025 №2025/008093107; нотаріально-засвідчену копію пенсійного посвідчення ОСОБА_6 від 12.06.2024 серії НОМЕР_4 ; нотаріально-засвідчену копію свідоцтва про одруження ОСОБА_7 та ОСОБА_5 від 02.11.1967 серії НОМЕР_5 ; нотаріально-засвідчену копію свідоцтва про смерть ОСОБА_7 від 26.11.2014 серії НОМЕР_6 ; нотаріально-засвідчену копію паспорта громадянина України ОСОБА_1 серії НОМЕР_7 , виданого Шевченківським РВ ЛМУ УМВС України у Л/о.; нотаріально-засвідчену копію довідки про присвоєння РНОКПП ОСОБА_1 ; витяг з реєстру територіальної громади на ОСОБА_1 від 24.07.2025 №2025/010114869; повний витяг з державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо запису про народження на ОСОБА_1 від 10.07.2025 №00052312766; копію свідоцтва про народження ОСОБА_3 від 26.02.1999 року серії НОМЕР_8 ; копію паспорта громадянки України ОСОБА_3 серії НОМЕР_9 ; копія картки про присвоєння РНОКПП ОСОБА_3 ; нотаріально-засвідчену копію довідки постійного місця проживання у Канаді від 30.04.2025 №Т605884263; нотаріально-засвідчену копію картки постійного мешканця Канади від 30.04.2025 №8935-9182.

24.03.2026 позивачем отримано відповідь № 128, якою командир військової частини НОМЕР_1 повідомив, що порушене в рапорті питання щодо звільнення з військової служби не може бути реалізовано, так як актом обстеження сімейного стану, складеним ІНФОРМАЦІЯ_1 28.07.2025, встановлено родинні зв`язки особи, за якою здійснюється догляд, а саме наявність родичів другого ступеня спорідненості - онуки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , тому не має достатніх підстав для звільнення з військової служби.

Не погоджуючись з такою відмовою, позивач звернувся до суду із цим позовом.

При вирішенні спору по суті суд керується таким.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до ст. 17 Конституції України оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Згідно з ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-ХІІ (тут і далі - Закон №2232-ХІІ, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Частинами 1 та 5 ст. 1 цього Закону визначено, що Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.

За змістом ч. 1 ст. 2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Проходження військової служби громадянами України здійснюється у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом (ч.2 ст.2).

Згідно з ч. ч. 3 і 4 ст. 2 Закону №2232-ХІІ громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями. Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Пунктом 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022 року, затвердженим Законом України №2102-IX від 24.02.2022 , введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та діє до тепер.

Указом Президента України «Про загальну мобілізацію» №69/2022 від 24.02.2022 року постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

Станом на час розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено.

Підстави звільнення з військової служби передбачені ст. 26 Закону №2232-XII і залежать від виду військової служби.

Відповідно до абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232-ХІІ військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану з підстави необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Суть спірних правовідносин полягає у тому, що позивач, будучи військовослужбовцем, звернувся до відповідача з рапортом про звільнення з військової служби на підставі п.п. «г» п. 2 ч. 4, абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232-ХІІ, а саме, за сімейними обставинами, у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за своєю матір`ю - ОСОБА_6 , яка є особою з інвалідністю II групи.

Проте, вказаний рапорт відповідач не задовольнив і позивача не звільнив, оскільки порушене в рапорті питання щодо звільнення з військової служби не може бути реалізовано, так як актом обстеження сімейного стану, складеним ІНФОРМАЦІЯ_1 28.07.2025, встановлено родинні зв`язки особи, за якою здійснюється догляд, а саме наявність родичів другого ступеня спорідненості - онуки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , тому не має достатніх підстав для звільнення з військової служби.

Відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону №2232-ХІІ закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Приписами ч. 7 ст. 26 Закону №2232-XII визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначений в Положенні про проходження громадянами України військової служби в Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008).

В розділі І Положення №1153/2008 зазначено, що початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» (п. 6). Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим (п.7).

Згідно п. 12 розділу І Положення № 1153/2008 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України (абз 1). Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України (абз 2). Порядок підготовки та видання наказів з питань проходження військової служби встановлюється Міністерством оборони України (абз 4).

Звільнення військовослужбовців із військової служби регламентовано п. 225 Положення № 1153/2008.

Так в п.п. 2 п. 225 зазначено, що під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»: у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

В п. 233 Положення №1153/2008 передбачає, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Приписами ст. 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV передбачено, що із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.

Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153 визначено в Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженій наказом Міністра оборони України № 170 від 10.04.2009 (далі - Інструкція № 170).

В розділі XII Інструкції № 170 передбачено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення (п.12.1).

Відповідно до п. 14.10 розділу XIV Інструкції № 170 звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення (абз 2). Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України (абз. 13).

В п. 14.28 розділу XIV Інструкції № 170 зазначено, що документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби.

Відповідно до п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232-ХІІ військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Відповідно до абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232-ХІІ військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану з підстави необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.

Судом встановлено, що 23.03.2026 позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 з проханням звільнити його в запас Збройних Сил України відповідно до п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Відповідно до п. 2.1.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 31.01.2024 № 40 (далі - Інструкція № 40) рапорт (заява) - письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.

Згідно з приписами п. 3.1 Інструкції № 40 документообіг у військовій частині (установі), їх підрозділах це проходження документів із моменту їх створення або одержання до завершення виконання або відправлення. Документи незалежно від способу фіксації та відтворення інформації проходять і опрацьовуються на єдиних організаційних та правових засадах організації документообігу.

Відповідно до п. 14.10 Інструкції № 170 звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.

Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України (абз. 13 п. 14.10 Інструкції № 170).

Додатком 19 до Інструкції №170 передбачено перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зокрема відповідно до пункту 5 Додатку при поданні до звільнення з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року N 413 та визначено підпунктом "г" пунктів 1, 2 частини четвертої, підпунктом "ґ" пункту 2 частини п`ятої, підпунктом "г" пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років).

Разом з тим, варто вказати, що рапорт передбачає собою вид службового документу Збройних Сил України, який є письмовим зверненням військовослужбовця до вищого по посаді чи званню військовослужбовця з викладом питань службового або особистого характеру та відображає прагнення військовослужбовця реалізувати свої права.

Порядок розгляду, реєстрації, приймання, узагальнення та аналізу звернень військовослужбовців, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України, а також інших громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які законно перебувають на території України (далі - громадяни), у структурних підрозділах апарату Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України, інших органів військового управління, з`єднаннях, військових частинах, військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів, установах та організаціях Збройних Сил України (далі - військові частини) визначає Інструкція про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, затверджена наказом Міністерства оборони України N 735 від 28.12.2016 (далі - Інструкція № 735).

Порядок розгляду, реєстрації, приймання, узагальнення та аналізу звернень військовослужбовців, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України, а також інших громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які законно перебувають на території України (далі - громадяни), у структурних підрозділах апарату Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України, у командуваннях видів Збройних Сил України, з`єднаннях, військових частинах, військових навчальних закладах, установах та організаціях Збройних Сил України (далі - органи військового управління) та порядок контролю за його дотриманням встановлює та визначає Інструкція про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України від 03.12.2005 №722 (далі - Інструкція №722).

Відповідно до п. 2.2 Інструкції №722 письмові звернення громадян, оформлені належним чином і подані в установленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю, первинному розгляду та реєстрації з метою визначення їх належності до компетенції відповідного органу військового управління та призначення за ними конкретного виконавця.

Відповідно до п. 3.5 Інструкції №722 звернення розглядаються і вирішуються в термін не більше одного місяця від дня їх надходження, ураховуючи вихідні, святкові та неробочі дні, а ті, які не потребують додаткового вивчення та проведення перевірки за ними, - невідкладно, але не пізніше 15 днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін розв`язати порушені у зверненні питання неможливо, то керівник відповідного органу військового управління або особа, що тимчасово виконує його обов`язки, установлює термін, потрібний для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати 45 днів.

Відповідно до п. п. 7, 8 розділу ІІІ Інструкції №722 відповідь за результатами розгляду звернення обов`язково дається тим органом військового управління, військовою частиною, які його отримали і до компетенції яких входить розв`язання порушених у зверненні питань, за підписом керівників або осіб, яким право ставити підпис надано відповідним керівником органу військового управління, командиром військової частини. Рішення про відмову в задоволенні вимог або прохань, викладених у зверненні, доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на чинне законодавство і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення. При цьому вказуються заходи, які вживались органом військового управління, військовою частиною для перевірки цього звернення. Якщо давалася усна відповідь, то складається відповідна довідка, яка додається до матеріалів перевірки звернення.

Щодо доводів відповідача про те, що відсутні правові підстави для звільнення з військової служби через наявність інших членів другого ступеня споріднення, та відсутність відомостей про їх потребу у постійному догляді, суд зазначає наступне.

Відповідно до матеріалів справи ОСОБА_1 є сином ОСОБА_6 , тобто особою першого ступеня споріднення по відношенню до ОСОБА_6 .

До другого ступеня споріднення ОСОБА_6 належить онука - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка проживає у Канаді та має підтвердження про постійне місце проживання.

Суд зазначає, що «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Відповідач листом 24.03.2026 відмовив позивачу у задоволенні його рапорту, посилаючись на те, що не має підстав для звільнення з військової служби, так як у особи ОСОБА_6 - особи, яка потребує постійного догляду, є інший член другого рівня спорідненості - онука ОСОБА_3 .

Відповідно до п.п. 26 п. 5 Додатку 19 до Інструкції №170 через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", подаються у разі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків у разі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я:

документи, які підтверджують відповідні родинні зв`язки з цією особою (особами);

один із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім`ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків): один із документів, що підтверджує інвалідність особи першого чи другого ступеня споріднення, її потребу у постійному догляді та акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки;

один із документів, що підтверджує інвалідність особи, яка потребує догляду: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики;

висновок медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я про потребу в постійному догляді.

Отже, аналізуючи вищезазначені приписи суд доходить висновку, що військовослужбовець може звільнитися з військової служби під час дії воєнного стану на підставі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків, який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи. Тобто, для можливості звільнення військовослужбовця з військової служби з-за вищенаведеної підстави ключовим питанням є фактична відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи для можливості здійснення постійного догляду.

Зазначена правова позиція знаходить своє відображення в постанові Верховного Суду від 07.05.2025 у справі № 420/30227/24.

Відповідно до ст. 172 Сімейного кодексу України дитина, повнолітні дочка, син зобов`язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу.

Відповідач вважає, що наявність у позивача рідного брата не звільняє його від обов`язку здійснювати утримання та догляд за батьком.

Разом з тим, слід вказати, що обов`язок «здійснювати утримання батьків» та «здійснювати догляд за батьками», не є тотожнім у спірних правовідносинах.

Постійний догляд - це форма догляду за особами з різними фізичними або психічними обмеженнями, що вимагає постійної присутності доглядача для надання необхідної допомоги та підтримки.

Згідно з ч. 1 ст. 202 Сімейного кодексу України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

Тобто, «здійснювати утримання за батьками» це надання матеріальної допомоги, в той час як «постійний догляд» це вимагає постійної присутності доглядача для надання необхідної допомоги та підтримки.

З урахуванням висновків Верховного Суду, наведеними вище, можна зробити висновок, що відмова у звільненні військовослужбовця за наявності в нього обов`язку щодо догляду за особою з інвалідністю та відсутністю іншої особи, спроможної реально забезпечити необхідний догляд особі з інвалідністю, буде суперечити принципам: державних гарантій соціального захисту (ст. 46 Конституції України); недопущення перешкод у реалізації прав людини (ст. 21 Конституції України); пріоритетності прав осіб з інвалідністю на отримання належного догляду (Закон №875-XII).

Таким чином, при ухвалені рішення про звільнення військовослужбовця з військової служби повинно бути забезпечено належний баланс між інтересами держави та правами людини.

Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 27.02.2025 у справі № 380/16966/24.

Верховний Суд в постанові від 27.02.2025 у справі № 380/16966/24 виснував, що оцінка можливості здійснення догляду повинна здійснюватися з урахуванням реальних життєвих обставин.

Позивачем подано докази, які підтверджують факт проживання на постійній основі ОСОБА_3 у Канаді. Також подано документи про те, що ОСОБА_3 створила там сім`ю та очікує на народження дитини, що свідчить про наявність фактичного центру життєвих інтересів поза межами України та об`єктивну неможливість здійснювати догляд за бабусею ОСОБА_6 .

Крім цього, актом перевірки сімейного стану військовослужбовця ОСОБА_1 на підставі обстеження було встановлено, що військовослужбовець ОСОБА_1 є єдиним сином ОСОБА_6 .

Онука ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є членом другого рівня спорідненості по відношенню до ОСОБА_6 , проте вона проживає в Канаді та має підтвердження про постійне місце проживання.

Суд враховує також позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 29.04.2026 у справі №520/14746/25, де суд наголосив, що під відсутністю членів слід розуміти їхню фактичну неможливість здійснювати догляд. Суди мають досліджувати реальний стан речей, а саме: де проживає родич, чи має він фізичну та матеріальну можливість доглядати за хворим, його місце роботи та сімейні обставини. Також має бути надано належну оцінку актам обстеження матеріально-побутових умов, які підтверджують факт одинокого проживання особи з інвалідністю.

Правові висновки, зроблені Верховним Судом України, стосуються правового критерію «фактичної можливості здійснення догляду» та «оцінки відсутності члена сім`ї у розумінні норм права.

Таким чином, дослідивши подані позивачем докази у своїй сукупності, суд дійшов висновку, що онука ОСОБА_3 не може з об`єктивних та фактичних причин здійснювати постійний догляд за бабусею ОСОБА_6 .

Втім, відповідні обставини, на переконання суду, не можуть позбавляти матір позивача права на постійний сторонній догляд, якого вона потребує згідно із заключенням ЛКК №159/1 від 14.07.2025.

Суд відхиляє доводи відповідача та вважає, що такі ґрунтуються на звуженому та формальному тлумаченні норм права, неправильно інтерпретують правову позицію Верховного Суду України, а відтак не спростовують факту об`єктивної відсутності особи, яка може здійснювати догляд.

А тому, суд дійшов висновку, що відповідач протиправно відмовив у звільненні позивача з військової служби з підстав, визначених п.п. "г" п. 2 ч. 4, абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232-ХІІ.

Суд зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів ч. 1 ст. 2 КАС України, згідно яких завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ст. 55 Конституції кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

При цьому суд зазначає, що "на підставі" означає, що суб`єкт владних повноважень: 1) повинен бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України; 2) зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним; "у межах повноважень" означає, що суб`єкт владних повноважень повинен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх; "у спосіб" означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби; "з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано", тобто використання наданих суб`єкту владних повноважень повинно відповідати меті та завданням діяльності суб`єкта, які визначені нормативним актом, на підставі якого він діє; "обґрунтовано", тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). Рішення повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Матеріали справи свідчать, що відповідні положення КАС України відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення не були дотримані в повній мірі.

За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що належним способом відновлення порушеного права позивача у спірних правовідносинах є зобов`язання відповідача повторно розглянути рапорт позивача ОСОБА_1 від 23.03.2026 (разом з поданими до нього документами) про звільнення в запас Збройних Сил України відповідно до п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), з урахуванням висновків суду, викладених в судовому рішенні.

Таким чином, позовні вимоги підлягають до задоволення.

Інші доводи та заперечення сторін не спростовують вище встановленого судом.

Щодо стягнення судових витрат на правничу допомогу, суд виходить з наступного.

Частина 1 ст. 139 КАС України передбачає, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За змістом ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

За правилами ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Суд зазначає, що розгляд даної адміністративної справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін.

При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться (ч. 8 ст. 262 КАС України).

Статтею 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 2 ст. 16 КАС України представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Частинами 2, 3 ст. 134 КАС України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно зі ст. 30 Закону України №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).

За вимогами ч. .7 ст. 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Як вже було зазначено вище, ч. 1 ст. 139 КАС України визначає, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Європейським судом з прав людини від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04, зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (п. п. 268, 269).

Згідно з висновком, сформованим Європейським судом з прав людини у рішенні у справі «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia), від 28.11.2002, відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і які були дійсно необхідними.

Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги, необхідно виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.

До матеріалів справи на підтвердження складу та розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано копії:

- Ордер на надання правничої допомоги адвокатом Сливкою Н.В.;

- Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЛВ №000512;

- Договір про надання правничої допомоги №04.04.2026;

- Детальний опис наданих послуг ОСОБА_1., відповідно до якого на виконання договору про надання правничої допомоги від 04.04.2026 було надано послуги: усна консультація. Аналіз документів, наданих клієнтом та формування правової позиції щодо захисту порушених прав клієнта - 2000 грн. (2 години); вивчення судової практики в даній категорії справ - 2 години (2000 грн.); формування та написання адміністративного позову, копіювання документів відповідно до кількості сторін, повний супровід подачі позову до суду - 6000 гривень (6 годин); написання відповіді на відзив - 3000 грн. (3 години); написання апеляційної скарги - 7000 грн.;

- Касовий ордер від 04.04.2026 про оплату гонорару у сумі 10000,00 грн.

Дослідивши вказані вище письмові докази, суд вважає за необхідне зменшити розмір стягуваних судових витрат.

Предмет спору в цій справі не є складним, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними.

У цій справі, суд при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, надаючи оцінку співмірності заявленої до повернення позивачем суми коштів із критеріями, встановленими ч. 5 ст. 134 КАС України, виходить із такого:

- дана справа відноситься до справ незначної складності;

- розгляд справи хоча проведено в порядку спрощеного провадження, без виклику сторін;

- дана справа не характеризується наявністю виключної правової проблеми, не стосується встановлення значного обсягу фактичних обставин справи, що потребувало подання великої кількості письмових доказів та вжиття дій щодо їх збирання;

- представником позивача в межах розгляду цієї справи подано лише позовну заяву та відповідь на відзив;

Суд зауважує, що особа має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Верховний Суд у постанові від 11.12.2019 у справі №545/2432/16-а зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відтак, суд дійшов висновку, що заявлений представником позивача до відшкодування розмір витрат на правничу допомогу є неспівмірним зі складністю даної справи та непропорційним до предмета спору, а тому належить зменшити до 3000,00 грн.

Щодо іншої частини витрат на професійну правничу допомогу, то її повинен понести позивач.

Судові витрати у вигляді судового збору розподілу не підлягають, оскільки позивач відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від його сплати.

Для вирішення питання про повернення помилково сплаченого судового збору позивач може звернутись до суду із відповідною заявою.

Керуючись ст. ст. 2, 6-9, 19-20, 22, 25-26, 72, 77, 90, 139, 143, 241-246, 255, 257-258, 293, 295, п.п. 15.5 п. 15 розділу VII «Перехідні положення» КАС України, суд

В И Р І Ш И В :

адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні військовослужбовця солдата ОСОБА_1 з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу».

Зобов`язати військову частину НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_10 , адреса місця знаходження: АДРЕСА_1 ) повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_11 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 , адреса місця проживання: АДРЕСА_3 ) про звільнення з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 3 частини 5 та пункту 3 частини 12 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) (необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи ІІ групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня спорідненості самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я) та прийняти відповідне рішення за результатами його розгляду, з урахування висновків суду у цій справі.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_10 , адреса місця знаходження: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_11 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 , адреса місця проживання: АДРЕСА_3 ) витрати на професійну правову допомогу у сумі 3000 (три тисячі) гривень рівно.

Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений 22.06.2026.

Суддя Потабенко В.А.