Рішення від 18 червня 2026 р. у справі №380/7813/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 червня 2026 рокусправа № 380/7813/26

м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Коморного О.І. розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 про визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 та зобов`язання вчинити дії.

Обставини справи.

До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 з вимогами:

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не здійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 18.03.2021 року по 19.05.2023 року та грошову допомогу на оздоровлення і матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законом на 01 січня 2021, на 01 січня 2022, на 1 січня 2023 років відповідно, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” № 704 від 30.08.2017”, з урахуванням раніше виплачених сум;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 18.03.2021 року по 19.05.2023 року та грошову допомогу на оздоровлення і матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законом на 01 січня 2021, на 01 січня 2022, на 1 січня 2023 років відповідно, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” № 704 від 30.08.2017”, з урахуванням раніше виплачених сум.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що він проходить військову службу в лавах Збройних Сил України, зокрема у Військовій частині НОМЕР_1 . Позивач вказує, що під час проходження служби фінансовим органом відповідача здійснювався розрахунок розміру його посадового окладу та окладу за військовим званням із застосуванням фіксованої розрахункової величини — прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01 січня 2018 року.

Позивач вважає такі дії протиправними та такими, що безпідставно звужують його майнові права і порушує конституційні гарантії на належний соціальний захист військовослужбовців. Свою правову позицію він мотивує тим, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 (яка набрала законної сили) було визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103.

На переконання позивача, у зв`язку із вказаним судовим рішенням відновила свою дію первинна редакція пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704. Відтак, у спірний період з 18 березня 2021 року по 19 травня 2023 року базою для обчислення посадового окладу, окладу за військовим званням та усіх похідних складових його грошового забезпечення мав слугувати актуальний прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року (тобто 2021, 2022 та 2023 років відповідно).

Крім того, позивач зазначає, що з метою досудового врегулювання спору він 09 березня 2026 року направив на офіційну адресу відповідача письмову заяву з вимогою здійснити відповідний перерахунок та виплату недоотриманих коштів. Однак вказане звернення було проігнороване суб`єктом владних повноважень, жодної відповіді по суті надано не було, що свідчить про протиправну бездіяльність та стало безпосередньою підставою для звернення за захистом своїх прав до адміністративного суду.

Ухвалою від 29 квітня 2026 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами, відповідно до положень статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідач подав до суду письмовий відзив на позовну заяву, у якому заявлені вимоги не визнав та заперечив проти їх задоволення у повному обсязі. Незгоду з позовом військова частина обґрунтовує тим, що нормативно-правовий акт — постанова Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 у редакції, що передбачала множення на прожитковий мінімум 2018 року, був чинним, не скасованим і підлягав обов`язковому використанню фінансовими органами під час нарахування грошового забезпечення.

Окрім цього, відповідач акцентує увагу на приписах пункту 3 розділу ІІ Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, згідно з якими мінімальна заробітна плата не може застосовуватися як розрахункова величина для визначення посадових окладів. Також відповідач стверджує, що визнання нечинним нормативно-правового акта (зокрема, пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України № 103) не відновлює автоматично дію попередньої редакції акта. З огляду на це, посадові особи Військової частини НОМЕР_1 діяли виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України, здійснюючи виплати в межах наявних і затверджених бюджетних асигнувань.

Суд повно, всебічно та об`єктивно дослідив матеріали адміністративної справи, з`ясував всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача та заперечення відповідача, проаналізував доводи, викладені у позовній заяві та відзиві на неї та

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 є військовослужбовцем Збройних Сил України та проходить безперервну військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

Відповідно до наявного в матеріалах справи витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 18 березня 2021 року № 58, капітана ОСОБА_1 з 18 березня 2021 року зараховано до списків особового складу військової частини та поставлено на всі види матеріального і грошового забезпечення. Цим же наказом позивачу встановлено посадовий оклад за 17 тарифним розрядом, щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби, а також надбавку за особливості проходження військової служби з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років.

Суд зазначає, що позивач є учасником бойових дій. Вказаний статус належним чином підтверджується доданою до матеріалів справи копією відповідного посвідчення серії НОМЕР_2 , виданого 12 липня 2022 року.

Як встановлено з матеріалів справи, змісту позовної заяви та відзиву, і фактично визнається обома сторонами спору, у період з 18 березня 2021 року по 19 травня 2023 року обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням позивача здійснювалося фінансовим органом відповідача із застосуванням фіксованої розрахункової бази. Зокрема, розрахунок усіх основних та похідних від них додаткових видів грошового забезпечення проводився виходячи виключно з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01 січня 2018 року, що становив 1762,00 гривні.

Вважаючи такі дії відповідача порушенням своїх майнових прав, та обґрунтовано стверджуючи, що його грошове забезпечення повинно було розраховуватися із застосуванням динамічного показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 1 січня відповідного поточного календарного року (зокрема, 2021, 2022 та 2023 років), позивач 09 березня 2026 року звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 із письмовою заявою, в якій вимагав здійснити відповідний перерахунок та виплату недоотриманих коштів за весь спірний період, а також надати детальну довідку про всі нараховані складові грошового забезпечення.

Згідно з наявними в матеріалах справи доказами, зокрема роздруківкою трекінгу поштового відправлення акціонерного товариства “Укрпошта” за штрихкодовим ідентифікатором № 8240000368164, вказана письмова заява позивача доставлена та вручена уповноваженій особі відповідача 12 березня 2026 року.

Надаючи правову оцінку встановленим фактичним обставинам, діям та бездіяльності відповідача, а також вирішуючи даний публічно-правовий спір по суті заявлених позовних вимог, суд керується такими мотивами та нормами права.

Частиною другою статті 19 Конституції України імперативно встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Зазначений конституційний принцип зумовлює суворе дотримання суб`єктами владних повноважень вимог профільного законодавства та унеможливлює довільне звуження гарантованих державою прав.

Згідно зі статтею 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України є найважливішою функцією держави, справою всього Українського народу. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює суспільні відносини у сфері соціального захисту військовослужбовців, є Закон України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ.

Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 9 вказаного Закону, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців.

Пунктом 4 вказаної постанови Кабінету Міністрів України (у первинній редакції на момент прийняття) було чітко встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Надалі, постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 “Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб” (а саме пунктом 6) було внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704, згідно з якими пункт 4 викладено в новій редакції: розміри посадових окладів визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

У такий спосіб розрахункову величину було штучно зафіксовано на рівні прожиткового мінімуму 2018 року (1762,00 гривні), що унеможливлювало щорічне зростання грошового забезпечення пропорційно до збільшення прожиткового мінімуму в державі.

Проте, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18, яка набрала законної сили з моменту проголошення, визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103.

Відповідно до частини другої статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Отже, з 29 січня 2020 року відновила свою дію первинна редакція пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704, яка імперативно передбачала розрахунок окладів військовослужбовців виходячи виключно з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом саме на 1 січня відповідного календарного року.

Суд відхиляє аргументи військової частини щодо неможливості застосування змінного прожиткового мінімуму з огляду на приписи пункту 3 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII.

Вказаним Законом дійсно встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників. Однак, зазначений Закон жодним чином не скасовує, не забороняє та не обмежує використання саме прожиткового мінімуму для працездатних осіб як базової розрахункової величини.

Відповідно до статті 6 Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії”, прожитковий мінімум є базовим державним соціальним стандартом. Як неодноразово наголошував Верховний Суд, Закон № 1774-VIII не перешкоджає визначенню розміру посадового окладу шляхом множення прожиткового мінімуму на тарифний коефіцієнт. Під час розв`язання правової колізії між нормами підзаконного акта та закону, перевагу безумовно належить віддавати положенням закону як акту вищої юридичної сили.

Суд звертає увагу, що Законами України “Про Державний бюджет України на 2021 рік”, “Про Державний бюджет України на 2022 рік” та “Про Державний бюджет України на 2023 рік” розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня відповідного року було законодавчо збільшено у порівнянні з показниками 2018 року.

Водночас, постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481 “Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704”, яка набрала чинності 20 травня 2023 року, знову було внесено зміни до пункту 4 постанови № 704, якими встановлено сталу, фіксовану розрахункову величину — 1762 гривні.

Отже, у період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року (включно) була чинною та підлягала застосуванню норма, згідно з якою розрахунок посадових окладів та окладів за званням військовослужбовців мав здійснюватися шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня поточного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Враховуючи те, що позивач проходив службу і правомірно вимагає здійснення перерахунку за період з 18 березня 2021 року по 19 травня 2023 року, Військова частина НОМЕР_1 зобов`язана здійснювати нарахування та виплату його грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, а також усіх похідних від них додаткових видів забезпечення) за наступним алгоритмом: — за період з 18 березня 2021 року по 31 грудня 2021 року — виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2021 року (2270,00 гривень); — за період з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року — виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2022 року (2481,00 гривня); — за період з 01 січня 2023 року по 19 травня 2023 року — виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2023 року (2684,00 гривні).

Дії відповідача щодо застосування при розрахунку грошового забезпечення позивача у вказаний спірний період заниженої величини прожиткового мінімуму 2018 року є протиправними, такими, що порушують право власності особи на отримання справедливої винагороди за службу та безпідставно звужують обсяг гарантованих державою соціально-економічних прав військовослужбовця.

Крім основного грошового забезпечення, застосування заниженого посадового окладу автоматично призвело до відповідного заниження усіх похідних від нього щорічних виплат — грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, які нараховувалися та виплачувалися позивачу у 2021, 2022 та 2023 роках. Відтак, ці виплати також підлягають обов`язковому перерахунку.

Обираючи належний, дієвий та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, відповідно до приписів частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за необхідне зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення (разом із похідними виплатами — грошовою допомогою на оздоровлення та матеріальною допомогою для вирішення соціально-побутових питань) за період з 18 березня 2021 року по 19 травня 2023 року.

Такий перерахунок має бути здійснений з обов`язковим урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2021 року, на 01 січня 2022 року та на 01 січня 2023 року відповідно, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704. При цьому, з метою недопущення безпідставного стягнення бюджетних коштів, перерахунок та остаточна виплата мають бути проведені з урахуванням раніше фактично виплачених позивачу сум.

Надаючи остаточну оцінку правомірності дій суб`єкта владних повноважень, суд обов`язково враховує імперативні положення частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, яка безпосередньо зобов`язує суд перевіряти, чи прийняті оскаржувані рішення та чи вчинені дії: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Водночас, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності безумовно покладається на відповідача.

Суд констатує, що відповідач як суб`єкт владних повноважень під час судового розгляду справи не виконав свій процесуальний обов`язок та не навів жодних переконливих доводів і не надав суду належних, достатніх і допустимих доказів, які б підтверджували правомірність його дій щодо обчислення грошового забезпечення позивача із застосуванням заниженої фіксованої розрахункової величини.

Згідно з приписами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат відповідно до положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає наступне.

Суд враховує, що позивач ОСОБА_1 має офіційний статус учасника бойових дій, що підтверджується копією відповідного посвідчення серії НОМЕР_2 . З огляду на це, в силу імперативних приписів пунктів 1 та 13 частини першої статті 5 Закону України “Про судовий збір”, він повністю звільнений від сплати судового збору під час звернення до суду з позовами, пов`язаними із стягненням заробітної плати (грошового забезпечення) та захистом соціальних прав учасників бойових дій.

Оскільки позивач за подання даного адміністративного позову судовий збір фактично не сплачував, а матеріали адміністративної справи не містять жодних належних та допустимих доказів понесення сторонами будь-яких інших судових витрат, пов`язаних з розглядом цієї справи, правові підстави для їх розподілу та стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у суду відсутні.

Керуючись статтями 2, 5, 9, 14, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд —

у х в а л и в :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не здійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 18.03.2021 року по 19.05.2023 року та грошову допомогу на оздоровлення і матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законом на 01 січня 2021, на 01 січня 2022, на 1 січня 2023 років відповідно, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” № 704 від 30.08.2017”, з урахуванням раніше виплачених сум.

3. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) грошове забезпечення за період з 18.03.2021 року по 19.05.2023 року та грошову допомогу на оздоровлення і матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законом на 01 січня 2021, на 01 січня 2022, на 1 січня 2023 років відповідно, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” № 704 від 30.08.2017”, з урахуванням раніше виплачених сум.

4. Судові витрати розподілу не підлягають.

Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно зі статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Восьмого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 19 червня 2026 року.

Суддя Коморний О.І.