Рішення від 18 червня 2026 р. у справі №380/7797/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 червня 2026 рокусправа № 380/7797/26

м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Коморного О.І., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 про визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 та зобов`язання вчинити дії,

Обставини справи.

До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 з вимогами:

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , які полягають у здійсненні розрахунку та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення, а також інших похідних видів грошового забезпечення (щомісячних та одноразових) в період з 12.03.2022 по 19.05.2023 без урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік” станом на 01.01.2022, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік” станом на 01.01.2023;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення, а також інших похідних видів грошового забезпечення (щомісячних та одноразових) в період з 12.03.2022 по 19.05.2023, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік” станом на 01.01.2022, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік” станом на 01.01.2023, та на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінет Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” від 30.08.2017 №704, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44, з урахуванням виплачених сум;

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , які полягають у здійсненні нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки у кількості 63 доби та додаткової відпустки як учаснику бойових дій у кількості 28 діб, без урахування додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану”;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки у кількості 63 доби та додаткової відпустки як учаснику бойових дій у кількості 28 діб, з урахування додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану” із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44, з урахуванням виплачених сум.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що він проходив військову службу за призовом під час мобілізації у Військовій частині НОМЕР_1 . Позивач звертає увагу суду на те, що під час проходження служби фінансовим органом відповідача здійснювався розрахунок розміру його посадового окладу та окладу за військовим званням із застосуванням розрахункової величини — прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01 січня 2018 року.

Позивач вважає такий підхід суб`єкта владних повноважень порушенням своїх майнових прав та вимог чинного законодавства. Свою позицію він мотивує тим, що у зв`язку із набранням законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18, якою було скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103, відновила свою дію первинна редакція пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704. Відтак, на переконання позивача, у спірний період з 12 березня 2022 року по 19 травня 2023 року базою для розрахунку складових його грошового забезпечення мав слугувати прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року (тобто 2022 та 2023 років відповідно).

Крім того, позивач вказує, що під час його звільнення з військової служби та проведення остаточного розрахунку, відповідач протиправно нарахував та виплатив грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток без включення до бази розрахунку сум щомісячної додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168.

Позивач стверджує, що вказана додаткова винагорода має системний щомісячний характер, а її невключення до розрахунку відпускної компенсації прямо суперечить імперативним вимогам Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260.

Ухвалою від 27 квітня 2026 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами, відповідно до положень статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідач подав до суду письмовий відзив на позовну заяву, у якому заявлені вимоги не визнав та заперечив проти їх задоволення у повному обсязі. Незгоду з позовом військова частина обґрунтовує тим, що станом на час виникнення спірних правовідносин у національній судовій практиці відсутня єдина, стала позиція щодо механізму застосування пункту 4 Постанови № 704.

Відповідач акцентує увагу на приписах пункту 3 розділу ІІ Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, згідно з якими мінімальна заробітна плата не може застосовуватися як розрахункова величина для визначення посадових окладів. З огляду на це, відповідач переконаний, що замороження розрахункової величини на рівні прожиткового мінімуму 2018 року є цілком правомірним.

Щодо вимог про перерахунок компенсації за невикористані відпустки, відповідач зазначає, що додаткова винагорода (до 30 000 грн або 100 000 грн), встановлена постановою Кабінету Міністрів України № 168, за своєю правовою природою є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, виплата якого носить тимчасовий характер, прямо залежить від дії правового режиму воєнного стану та оформлюється щомісяця окремими наказами командира. Оскільки ця винагорода не є постійним щомісячним додатковим видом грошового забезпечення, відповідач наголошує, що нормативні підстави для її включення до складу місячного грошового забезпечення, з якого обчислюється компенсація за невикористану відпустку при звільненні, відсутні.

Суд, повно, всебічно та об`єктивно дослідивши матеріали адміністративної справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача та заперечення відповідача, проаналізувавши доводи, викладені у позовній заяві та відзиві на неї, а також системно оцінивши надані сторонами письмові докази у їх сукупності,

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 , проходив військову службу за призовом під час мобілізації у лавах Збройних Сил України, зокрема у Військовій частині НОМЕР_1 , у період з 12 березня 2022 року по 08 серпня 2024 року.

Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 08 серпня 2024 року № 231, старшого сержанта ОСОБА_1 звільнено з військової служби за станом здоров`я (як непридатного до військової служби з виключенням з військового обліку), виключено із списків особового складу військової частини та знято з усіх видів матеріального та грошового забезпечення.

Суд зазначає, що позивач має особливий статус, який гарантує йому підвищений рівень соціального захисту з боку держави. Зокрема, ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується відповідним посвідченням серії НОМЕР_2 , а також визнаний особою з інвалідністю внаслідок війни II групи, на підтвердження чого суду надано копію посвідчення серії НОМЕР_3 та довідку медико-соціальної експертної комісії (МСЕК) серії 12 ААГ № 604853.

Дослідивши матеріали справи, зокрема лист-відповідь Військової частини НОМЕР_1 від 01 квітня 2026 року № 1848/5/1411 та додану до нього довідку про суми нарахованого та виплаченого грошового забезпечення, судом встановлено, що фінансовим органом відповідача при розрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням позивача у спірний період, а саме з 12 березня 2022 року по 19 травня 2023 року, як базова розрахункова величина застосовувався розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом станом на 01 січня 2018 року.

Відповідач не здійснював перерахунок вказаних складових грошового забезпечення із застосуванням прожиткового мінімуму, встановленого законами про Державний бюджет України станом на 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року відповідно.

Крім того, матеріалами справи підтверджується, що під час остаточного розрахунку при звільненні позивачу нарахована та виплачена грошова компенсація за невикористані дні відпусток, а саме: за 63 доби невикористаної щорічної основної відпустки та за 28 діб додаткової відпустки як учаснику бойових дій.

Однак, як встановлено з наданих фінансових документів, вказана грошова компенсація обчислена відповідачем без включення до складу місячного грошового забезпечення сум щомісячної додаткової винагороди (у розмірі до 30 000 грн або до 100 000 грн, залежно від участі у бойових діях), передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану”.

Вважаючи такі дії Військової частини НОМЕР_1 щодо заниження бази розрахунку грошового забезпечення та відпускної компенсації протиправними, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-XII (Закон №2011-XII) визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до ч.2 ст.9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно з ч. 3 ст. 9 Закону №2011-ХІІ визначено, що грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України було прийнято Постанову № 704, яка набрала чинності 01 березня 2018 року, якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років, пунктом 2 якої установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Пунктом 2 Постанови №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Додатком 1 до Постанови № 704 встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 4 Постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

На момент набрання чинності Постанови № 704 (01.03.2018) п. 4 цього нормативно-правового акту було викладено в редакції п. 6 постанови Кабінету Міністрів України "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби та деяким іншим категоріям осіб" від 21.02.2018 №103 (далі за текстом - постанова КМ України № 103), а саме: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".

У подальшому постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 “Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб”.

Відтак, з 29.01.2020, тобто з дня набрання законної сили рішенням у справі № 826/6453/18 пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України № 103 втратив чинність та була відновлена дія пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704 у первісній редакції.

При цьому згідно пункту 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року.

Верховний Суд, неодноразово зазначали, що під час розв`язання правової колізії між нормами пункту 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ та пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704, у редакції до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України № 103, та приміток до додатків 1, 12, 13, 14 по постанови Кабінету Міністрів України № 704 перевагу належить віддати положенням закону як акту права вищої юридичної сили.

Враховуючи те, що норма п. 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ не втратила чинності і за юридичною силою є вищою за приписи п.4 постанови Кабінету Міністрів України № 704, у редакції до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України № 103, а також додатків 1, 12, 13, 14 постанови Кабінету Міністрів України № 704, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для обчислення розміру окладу за посадою позивача та окладу за військовим званням із використанням іншого показнику ніж прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року.

Тобто, з 29.01.2020 була відновлена дія такої величини обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня календарного року на відміну від попереднього правила обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням як прожитковий мінімумом для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018.

Починаючи з 29 січня 2020 року (внаслідок скасування пункту 6 Постанови КМУ № 103), відновила дію первинна редакція пункту 4 Постанови КМУ № 704. Відповідно до неї, розміри посадових окладів визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

В подальшому Кабінет Міністрів України прийняв Постанову від 12 травня 2023 року № 481, якою змінено цей порядок та запроваджено сталу розрахункову величину для посадового окладу у розмірі 1762,00 грн.

Суд наголошує, що Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 17 лютого 2026 року у справі № 520/5814/24 сформував правовий висновок щодо цього питання. Судова палата відступила від попередньої практики та констатувала, що пункт 4 Постанови № 704 (в редакції Постанови № 481, яка встановлює фіксовану суму 1762 грн) не відповідає закону про Державний бюджет України на відповідний рік.

Згідно з частиною третьою статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі невідповідності правового акта закону України, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу. Верховний Суд чітко зазначив, що суди не повинні застосовувати дефектний підзаконний нормативно-правовий акт, який звужує соціальні гарантії та підміняє базовий державний стандарт (прожитковий мінімум), незалежно від того, чи був цей акт чинним на момент виникнення спірних правовідносин.

Таким чином, згідно з актуальною практикою Верховного Суду, під час обчислення грошового забезпечення Відповідач був зобов`язаний застосовувати виключно прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений спеціальним законом на 1 січня відповідного календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

Відповідно до частини третьої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору чи іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Суд відхиляє аргументи відповідача щодо неможливості застосування змінного прожиткового мінімуму з огляду на приписи Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII.

Вказаним Законом дійсно встановлено, що мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників. Однак, зазначений Закон жодним чином не скасовує та не обмежує використання прожиткового мінімуму для працездатних осіб як базової розрахункової величини.

Відповідно до Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії”, прожитковий мінімум є базовим державним соціальним стандартом. Як послідовно та багаторазово наголошував Верховний Суд (зокрема, у постановах від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21, від 12 квітня 2023 року у справі № 380/14933/21 та інших), Закон № 1774-VIII не впливає на обов`язок використовувати прожитковий мінімум для працездатних осіб, оскільки визначення розміру посадового окладу шляхом множення прожиткового мінімуму на тарифний коефіцієнт не суперечить чинному законодавству та цілком узгоджується із делегованими Уряду повноваженнями.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що положення пункту 4 Постанови № 704 (як у редакції постанови КМУ № 103, так і в редакції постанови КМУ № 481), які обмежують базову розрахункову величину фіксованою сумою (прожитковим мінімумом станом на 01.01.2018 або сталою сумою 1762,00 грн), суперечать приписам Законів України “Про Державний бюджет України на 2022 рік” та “Про Державний бюджет України на 2023 рік”.

Оскільки закони про Державний бюджет мають вищу юридичну силу, розрахунок посадового окладу та окладу за військовим званням позивача у спірний період мав здійснюватися виключно на підставі базового державного соціального стандарту — прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Як встановлено судом, позивач ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 в період з 12.03.2022 по 19.05.2023. Отже, при розрахунку його грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням та усіх похідних від них щомісячних і одноразових видів забезпечення) відповідач був зобов`язаний імперативно застосовувати:

за період з 12.03.2022 по 31.12.2022 — прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений станом на 01.01.2022 Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік” (2481,00 грн);

за період з 01.01.2023 по 19.05.2023 — прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений станом на 01.01.2023 Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік” (2684,00 грн).

Відповідач, застосовуючи при обчисленні грошового забезпечення позивача занижену розрахункову величину 2018 року, діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, чим грубо порушив право позивача на отримання належного матеріального забезпечення в повному обсязі, гарантоване статтею 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.

Відтак, позовні вимоги в частині визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 щодо здійснення розрахунку та виплати грошового забезпечення без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня відповідного календарного року (2022 та 2023 років відповідно) є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права, відповідно до статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за необхідне зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення (а також усіх інших похідних видів грошового забезпечення — щомісячних та одноразових) за період з 12.03.2022 по 19.05.2023.

Такий перерахунок має бути здійснений з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 та на 01.01.2023 відповідно, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704. При цьому перерахунок та виплата мають бути проведені з урахуванням раніше фактично виплачених сум.

Щодо позовної вимоги про одночасну компенсацію сум утриманого податку з доходів фізичних осіб (ПДФО) при виплаті заборгованості, суд зазначає таке.

Згідно з пунктом 168.5 статті 168 Податкового кодексу України та приписами Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 (зокрема пункту 2), військовослужбовці мають право на отримання повної та рівноцінної компенсації втрат доходів у розмірі утриманого податку.

Оскільки стягувана заборгованість виплачується за минулі періоди служби та підлягає оподаткуванню на загальних підставах, відповідач при виплаті донарахованих коштів зобов`язаний одночасно нарахувати та виплатити позивачу рівноцінну компенсацію утриманого ПДФО. Такий підхід забезпечить отримання позивачем належних йому сум “на руки” в повному обсязі. Відповідно, ця позовна вимога також є правомірною і підлягає задоволенню.

Щодо нарахування грошової компенсації за невикористані відпустки з урахуванням додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168

Надаючи правову оцінку доводам сторін у частині позовних вимог, що стосуються правильності розрахунку грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток, суд виходить із такого нормативно-правового регулювання.

Відповідно до абзацу першого пункту 14 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20 грудня 1991 року № 2011-XII, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право, за кожний повний місяць служби в році звільнення.

При цьому, якщо щорічна основна відпустка за минулий рік не була надана, військовослужбовцям, які звільняються з військової служби, виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки.

Механізм та умови виплати такої компенсації деталізовано у Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі — Порядок № 260).

Пунктом 3 розділу ХХIII Порядку № 260 імперативно визначено, що у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

База для обчислення розміру вказаної компенсації чітко окреслена пунктом 6 розділу ХХХІ Порядку № 260. Згідно з цією нормою, розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з: — посадового окладу; — окладу за військовим званням; — надбавки за вислугу років; — щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою).

На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 “Про введення воєнного стану в Україні” та № 69 “Про загальну мобілізацію”, Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову від 28 лютого 2022 року № 168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану”.

Вказаною постановою запроваджено виплату додаткової винагороди військовослужбовцям у розмірі до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії — до 100 000 гривень у розрахунку на місяць.

Суд критично оцінює доводи відповідача про те, що додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, є одноразовим видом грошового забезпечення і тому не підлягає включенню до бази розрахунку компенсації за відпустку.

Оцінюючи правову природу вказаної додаткової винагороди, суд враховує сталу та обов`язкову для врахування практику Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. Зокрема, у постановах від 23 вересня 2024 року у справі № 240/32125/23 та від 30 жовтня 2025 року у справі № 240/3749/24 Верховний Суд зробив висновок, згідно з яким додаткова винагорода, встановлена постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, виплачується військовослужбовцям систематично (пропорційно в розрахунку на місяць) протягом усього періоду дії воєнного стану за умови виконання відповідних обов`язків.

Враховуючи її регулярний, триваючий характер, вказана винагорода за своєю юридичною природою та сутністю є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення.

Верховний Суд наголосив, що положення пункту 6 розділу ХХХІ Порядку № 260 не містять жодних виключень чи застережень щодо заборони урахування певних видів винагород (зокрема й тих, що запроваджені на період воєнного стану) до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється розмір відповідної відпускної компенсації. Навпаки, норма прямо вимагає включати до розрахунку всі щомісячні додаткові види грошового забезпечення, які військовослужбовець фактично отримував перед звільненням за останньою штатною посадою.

Таким чином, оскільки додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, має ознаки щомісячного додаткового виду грошового забезпечення, відповідач (Військова частина НОМЕР_1 ) при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні відпустки був зобов`язаний імперативно включити суму цієї винагороди до загальної бази розрахунку.

З огляду на встановлені обставини, відмова Військової частини НОМЕР_1 врахувати вказану додаткову винагороду при здійсненні розрахунку та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за 63 доби невикористаної щорічної основної відпустки та за 28 діб додаткової відпустки як учаснику бойових дій є необґрунтованою та прямо суперечить вимогам Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” і нормам Порядку № 260. Вказані дії призвели до штучного заниження сум належних позивачу виплат при звільненні.

З метою повного та ефективного відновлення порушених майнових прав позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату вказаної грошової компенсації за невикористані дні відпусток з обов`язковим урахуванням у складі місячного грошового забезпечення додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168. При цьому перерахунок має бути здійснений з урахуванням раніше фактично виплачених сум, а також з одночасною компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

Надаючи остаточну оцінку правомірності дій суб`єкта владних повноважень, суд враховує положення частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, яка зобов`язує суд перевіряти, чи прийняті рішення та вчинені дії: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Водночас, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності безумовно покладається на відповідача.

Суд констатує, що відповідач як суб`єкт владних повноважень під час судового розгляду справи не виконав свій процесуальний обов`язок та не навів переконливих доводів і не надав суду належних, достатніх і допустимих доказів, які б підтверджували правомірність його дій щодо обчислення грошового забезпечення позивача із застосуванням заниженої розрахункової величини, а також щодо неврахування додаткової винагороди при розрахунку грошової компенсації за невикористані відпустки.

Згідно з приписами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до приписів частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Водночас, суд враховує, що позивач ОСОБА_1 має офіційний статус учасника бойових дій (посвідчення серії НОМЕР_2 ) та особи з інвалідністю внаслідок війни II групи (посвідчення серії НОМЕР_3 ), а тому, в силу імперативних приписів пунктів 8, 9 та 13 частини першої статті 5 Закону України “Про судовий збір”, він повністю звільнений від сплати судового збору під час звернення до суду з позовами, пов`язаними із захистом своїх соціальних та майнових прав.

З огляду на те, що позивач за подання адміністративного позову судовий збір не сплачував, а матеріали адміністративної справи не містять жодних належних та допустимих доказів понесення сторонами інших судових витрат (зокрема, документально підтверджених витрат на професійну правничу допомогу), пов`язаних з розглядом цієї справи, правові підстави для їх розподілу та стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача відсутні.

Керуючись статтями 2, 5, 9, 14, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд —

у х в а л и в :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 у здійсненні розрахунку та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення, а також інших похідних видів грошового забезпечення (щомісячних та одноразових) в період з 12.03.2022 по 19.05.2023 без урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік” станом на 01.01.2022, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік” станом на 01.01.2023.

3. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_5 ) грошового забезпечення, а також інших похідних видів грошового забезпечення (щомісячних та одноразових) в період з 12.03.2022 по 19.05.2023, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік” станом на 01.01.2022, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік” станом на 01.01.2023, та на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінет Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” від 30.08.2017 №704, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44, з урахуванням виплачених сум.

4. Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 у здійсненні нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки у кількості 63 доби та додаткової відпустки як учаснику бойових дій у кількості 28 діб, без урахування додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану”.

5. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_5 ) грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки у кількості 63 доби та додаткової відпустки як учаснику бойових дій у кількості 28 діб, з урахування додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану” із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44, з урахуванням виплачених сум.

6. Судові витрати розподілу не підлягають.

Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно зі статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Восьмого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 19 червня 2026 року.

Суддя Коморний О.І.