Рішення від 18 червня 2026 р. у справі №380/7732/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 червня 2026 рокусправа № 380/7732/26

м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Коморного О.І., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України та зобов`язання вчинити певні дії.

Обставини справи.

До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 з вимогами:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди в розмірі одного мільйона гривень, передбаченої пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 “Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану”;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду в розмірі одного мільйона гривень, передбаченої пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 “Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану”.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначає, що ОСОБА_1 призваний на військову службу за мобілізацією під час дії воєнного стану 13 березня 2022 року у віці 22 років. Під час проходження військової служби у складі ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) Позивач брав безпосередню участь у бойових діях у районах їх ведення. Загальна тривалість безпосередньої участі Позивача у бойових діях становить 412 діб (у періоди з 11.04.2022 по 23.04.2022, з 07.05.2022 по 09.07.2022, з 20.01.2023 по 23.04.2023, з 10.01.2024 по 31.05.2024, з 20.06.2024 по 04.07.2024, з 18.08.2024 по 10.10.2024, з 13.02.2025 по 16.02.2025, з 07.03.2025 по 31.03.2025). Крім того, 05 липня 2024 року під час безпосереднього захисту Вітчизни Позивач отримав поранення. Наразі Позивач переведений та продовжує нести службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

Позивач стверджує, що він відповідає всім критеріям, визначеним пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 “Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби...”, для отримання одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби у бойових умовах у розмірі 1 000 000 (одного мільйона) гривень.

З метою отримання вказаної виплати Позивач звертався до командування Військової частини НОМЕР_1 . Проте Відповідач своїми листами від 04 грудня 2025 року та 12 березня 2026 року фактично ухилився від проведення нарахування та виплати. Свою позицію військова частина мотивувала тим, що питання нібито все ще перебуває на розгляді комісії, а Відповідач очікує надходження інформації щодо безпосередньої участі Позивача у бойових діях з його попереднього місця служби.

Представник Позивача наголошує на неправомірному затягуванні процесу Відповідачем та його протиправній бездіяльності. На підтвердження цього представник зазначає, що самостійно, за допомогою адвокатського запиту, у найкоротші строки отримала від НОМЕР_3 прикордонного загону всі необхідні підтверджуючі документи (витяги з журналів бойових дій та довідку про обставини травми). Крім того, відповідно до Окремого доручення Міністра оборони України №5601/уд від 26.09.2025 року, командирів військових частин прямо зобов`язано не вимагати від військовослужбовців рапортів та документів на підтвердження участі в бойових діях, а обов`язок зі збору інформації та підготовки наказів для здійснення виплат покладено виключно на відповідні служби персоналу. Враховуючи викладене, тривала бездіяльність Відповідача (яка триває понад п`ять місяців з моменту звернення) є протиправною, демотивує молодого захисника України та грубо порушує його гарантовані соціальні права.

Ухвалою від 27 квітня 2026 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами. Відповідачеві встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Станом на дату розгляду справи Відповідач не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву. Жодних пояснень, доказів поважності причин неподання відзиву чи заперечень щодо суті заявлених позовних вимог Відповідач до суду не скерував.

Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 призваний на військову службу за загальною мобілізацією 13 березня 2022 року у віці 22 роки.

З матеріалів справи встановлено, що у період з 2022 по 2025 роки Позивач проходив військову службу у складі ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ).

Починаючи з 26 липня 2025 року і дотепер, Позивач проходить службу у Військовій частині НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України (Відповідач), що визнається останнім в офіційному листуванні.

Відповідно до листа НОМЕР_3 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) від 04 травня 2026 року № 04.2_9995-26-Вих, наданого у відповідь на адвокатський запит представника Позивача, встановлено та документально підтверджено такі юридично значимі факти щодо проходження служби ОСОБА_1 :

періоди безпосередньої участі у бойових діях в районах їх ведення у складі НОМЕР_3 прикордонного загону (згідно з витягами з журналу бойових дій) становлять: 11.04.2022– 23.04.2022; 07.05.2022– 09.07.2022; 20.01.2023– 23.04.2023; 10.01.2024– 31.05.2024; 20.06.2024– 04.07.2024; 18.08.2024– 10.10.2024; 13.02.2025– 16.02.2025; 07.03.2025– 31.03.2025;

загальна кількість діб безпосередньої участі у бойових діях складає 412 діб;

отримання поранення: 05 липня 2024 року під час безпосереднього захисту Вітчизни Позивач отримав поранення, що підтверджується відповідною довідкою про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва).

01 грудня 2025 року Позивач звернувся до командування Військової частини НОМЕР_1 щодо виплати йому одноразової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153.

Листом від 04 грудня 2025 року Військова частина НОМЕР_1 повідомила, що вирішення питання щодо здійснення вказаної виплати відбуватиметься “у загальній черговості після надходження та оцінки сукупно інформації щодо безпосередньої участі у бойових діях... згідно запитів, направлених за попереднім місцем проходження військової служби”.

У подальшому, на черговий адвокатський запит представника Позивача, Відповідач листом від 12 березня 2026 року № 3807-26-Вх зазначив, що “станом на 11.03.2026 триває збір документів для визначення права ОСОБА_1 на отримання одноразової грошової винагороди... та буде розглянуто на комісії військової частини НОМЕР_1 ”.

Вважаючи таку тривалу бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо неприйняття остаточного рішення та непроведення виплати належної винагороди протиправною, Позивач звернувся за захистом своїх порушених прав до суду.

Відповідно до частини першої статті 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Частиною п`ятою цієї ж статті закріплено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зазначений конституційний принцип встановлює спеціально-дозвільний тип правового регулювання і вимагає від суб`єкта владних повноважень суворого, неухильного дотримання закону та недопущення свавілля у своїх діях чи, як у даному випадку, у своїй бездіяльності.

Окрім того, статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначає Закон України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ.

Відповідно до статті 1 вищевказаного Закону України, соціальний захист військовослужбовців – це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Згідно із частинами першою, другою та третьою статті 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби.

Реалізуючи державну політику щодо підвищення мотивації військовослужбовців, Кабінет Міністрів України 11 лютого 2025 року прийняв постанову № 153 “Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану”.

Пунктом 4 вказаної постанови Кабінету Міністрів України встановлено, що:

“громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 000 000 гривень”.

Системний аналіз вищенаведеної норми права дає суду підстави для формування висновку, що для виникнення та реалізації права на одноразову грошову винагороду в розмірі 1 000 000 (одного мільйона) гривень військовослужбовець повинен відповідати чіткій сукупності таких юридичних критеріїв:

громадянство України;

належність до осіб рядового, сержантського і старшинського складу;

призов або прийняття на військову службу у віці до 25 років;

призов або прийняття на службу під час дії воєнного стану (тобто після 24 лютого 2022 року);

безперервне проходження військової служби на момент дії зазначеної постанови;

безпосередня участь у бойових діях у визначених районах ведення воєнних (бойових) дій;

сукупний строк безпосередньої участі у бойових діях має становити не менше шести місяців (тобто не менше 180 діб).

Застосовуючи такі нормативні критерії до встановлених обставин цієї адміністративної справи, суд констатує наступне:

ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується копією паспорта громадянина України та довідкою про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків, які містяться в матеріалах справи.

Позивач призваний на військову службу за загальною мобілізацією 13 березня 2022 року, тобто безпосередньо під час дії правового режиму воєнного стану.

На момент призову на військову службу Позивачу було повних 22 роки, що повністю відповідає віковому цензу та підпадає під визначену Урядом категорію осіб “до 25 років”.

ОСОБА_1 продовжує безперервно проходити військову службу у лавах Державної прикордонної служби України, перебуваючи у списках особового складу Військової частини НОМЕР_1 .

Документально підтверджений витягами з журналів бойових дій сукупний строк безпосередньої участі Позивача у бойових діях у районах їх ведення становить 412 діб. Цей показник значно перевищує встановлений постановою Кабінету Міністрів України мінімальний поріг у “не менше шести місяців”, оскільки фактично становить понад 13 місяців безпосереднього перебування в бойових умовах.

Суд звертає особливу увагу на той факт, що 05 липня 2024 року під час безпосереднього захисту Вітчизни Позивач отримав поранення. Відповідно до абзацу третього пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153, наявність поранення (травми, контузії, каліцтва), одержаного під час захисту Вітчизни, є самостійною, окремою та достатньою підставою для виплати повної суми винагороди у розмірі 1 000 000 гривень, навіть у тому гіпотетичному випадку, якби сумарний строк участі військовослужбовця у бойових діях становив менше шести місяців.

Відтак, суд дійшов до обґрунтованого та беззаперечного висновку, що ОСОБА_1 має безумовне та повністю доведене матеріалами справи право на отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1000000 (одного мільйона) гривень, передбаченої пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153.

Оцінюючи правомірність поведінки Відповідача (Військової частини НОМЕР_1 ) щодо непроведення вказаної виплати та допущення бездіяльності, суд зазначає наступне.

Постанова Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 набрала чинності 13 лютого 2025 року. З наявних матеріалів справи встановлено, що Позивач звертався за захистом свого права починаючи з грудня 2025 року.

У відповідь на ці звернення Відповідач неодноразово (зокрема, у грудні 2025 року та у березні 2026 року) обмежувався формальними відписками, повідомляючи про “очікування інформації”, “збір документів” та “перебування питання на розгляді комісії”.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував на необхідності суворого дотримання державними органами принципу “належного урядування” (good governance). Зокрема, у своєму рішенні у справі “Рисовський проти України” (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що державні органи повинні діяти вчасно та в належний, найбільш послідовний спосіб. Ризик будь-якої помилки чи затримки державного органу повинен покладатися виключно на саму державу; власні помилки або бюрократичні зволікання державних структур не можуть виправлятися чи компенсуватися за рахунок осіб, яких вони безпосередньо стосуються.

Суд обов`язково враховує сталу практику Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує кожній фізичній або юридичній особі право на мирне володіння своїм майном. У рішенні у справі “Кечко проти України” (заява № 63134/00) Європейський суд зауважив, що держава не може відмовляти у здійсненні виплат, передбачених чинним національним законодавством, посилаючись на відсутність бюджетних коштів або незавершеність внутрішніх бюрократичних процедур.

Право Позивача на грошову винагороду, яка чітко та недвозначно передбачена постановою Кабінету Міністрів України, становить його “легітимне очікування”, яке в силу практики Європейського суду визнається “майном” у розумінні статті 1 Першого протоколу (як зазначено у справі Pine Valley Developments Ltd and Others v. Ireland).

У цій адміністративній справі Відповідач, будучи суб`єктом владних повноважень та безпосереднім розпорядником державних коштів, допустив очевидну, невиправдану та надмірну затримку у прийнятті рішення щодо виплати законної винагороди. Посилання командування Військової частини НОМЕР_1 на необхідність тривалого “збору документів” із попереднього місця служби Позивача не може слугувати правомірним виправданням для багатьох місяців бездіяльності. Принцип належного урядування вимагає від суб`єктів владних повноважень ефективної, швидкої та злагодженої взаємодії в межах єдиної системи Державної прикордонної служби України.

Показовим та переконливим є той факт, що представник Позивача через передбачений законом механізм адвокатського запиту змогла самостійно, без жодних перешкод та у вкрай стислі строки (про що свідчить лист від 04 травня 2026 року) отримати від ІНФОРМАЦІЯ_2 всі необхідні довідки та витяги з журналів бойових дій, які підтверджують право Позивача на винагороду. Цей факт беззаперечно доводить те, що Відповідач мав усю повноту об`єктивних можливостей для того, щоб своєчасно зібрати необхідну інформацію службовими каналами, проте виявив пасивність та проявив протиправну бездіяльність.

Відповідно до положень частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається виключно на відповідача. Відповідач у даній справі не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву та не надав суду жодних належних і допустимих доказів, які б могли спростувати доводи Позивача або довести правомірність своїх бюрократичних зволікань.

Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Підсумовуючи вищенаведене, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 має право на отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 (одного мільйона) гривень відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153. Тривале (понад розумні та допустимі строки) неприйняття Відповідачем рішення про нарахування та виплату вказаної винагороди є прямим проявом протиправної бездіяльності, яка підриває довіру громадян до встановлених державних гарантій, вкрай негативно впливає на мотивацію військовослужбовців в умовах воєнного стану та грубо порушує законні майнові права Позивача.

З метою ефективного, реального та повного відновлення порушених прав позовача, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги у повному обсязі шляхом визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 та зобов`язання Відповідача нарахувати та виплатити Позивачу належну йому одноразову грошову винагороду.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає, що відповідно до пункту 12 частини першої статті 5 Закону України “Про судовий збір” від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються військовослужбовці, військовозобов`язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, – у справах, пов`язаних з виконанням військового обов`язку, а також під час виконання службових обов`язків.

Оскільки Позивач на законних підставах звільнений від сплати судового збору при поданні позову, і матеріали адміністративної справи не містять жодних доказів понесення сторонами інших судових витрат (наприклад, витрат на професійну правничу допомогу), розподіл судових витрат у даній справі судом не здійснюється.

З огляду на вищевикладене, керуючись статтями 2, 5, 9, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 257, 262, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, –

у х в а л и в :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди в розмірі одного мільйона гривень, передбаченої пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 “Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану”.

3. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_5 ) одноразову грошову винагороду в розмірі одного мільйона гривень, передбаченої пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 “Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану”.

4. Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 19 червня 2026 року.

Суддя Коморний О.І.