Рішення від 21 червня 2026 р. у справі №340/1711/26 — Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2026 року м. Кропивницький Справа № 340/1711/26

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сагуна А.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (далі – позивачка) до Міністерства оборони України (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся до суду з позовною заявою, у якій просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення комісії Міністерства оборони України, оформлене витягом з протоколу від 12.02.2026 №11/в, про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги;

- зобов`язати Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення одноразової грошової допомоги у зв`язку зі смертю ОСОБА_2 з урахуванням правової оцінки, наданої судом та вирішити питання про її призначення і виплату.

В обґрунтування вимог зазначено, що спірне рішення є протиправним, оскільки відповідачем не було доведено, що смерть військовослужбовця настала внаслідок вчинення ним кримінального правопорушення, а також наявність причинно-наслідкового зв`язку між обставинами самовільного залишення військової частини та його смертю. При цьому посилання Комісії на встановлення факту вчинення кримінального правопорушення у межах службового розслідування підлягає відхиленню, оскільки дані обставини не можуть вважатися встановленими у розумінні закону за відсутності обвинувального вироку суду, який набрав законної сили. Відтак, відповідачем не доведено належними та допустимими доказами правомірність прийнятого рішення, у зв`язку з чим воно є протиправним та підлягає скасуванню. Позовна вимога про зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву про призначення одноразової грошової допомоги є похідною від вимоги про скасування рішення, а тому також підлягає задоволенню.

Представник відповідача подав відзив, у якому заперечив проти позову, вказавши, що рішення Комісії, оформлене витягом з протоколу від 12.02.2026 № 11/в, є правомірним. На обґрунтування своєї позиції відповідач послався на витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 12.07.2023 № 3343 про результати службового розслідування, відповідно до якого військовослужбовець ОСОБА_2 15.06.2023 в умовах воєнного стану самовільно залишив місце тимчасового розташування свого підрозділу, чим вчинив діяння, передбачене частиною п`ятою статті 407 КК України. Встановлені службовим розслідуванням обставини свідчать про вчинення ним кримінального правопорушення, а тому відповідно до статті 16-4 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та пункту 29 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975, відсутні підстави для призначення одноразової грошової допомоги. Крім того, відповідач зазначив, що перебування військовослужбовця поза місцем служби внаслідок самовільного залишення військової частини перервало правовий та фактичний зв`язок між проходженням військової служби і подальшими подіями, а смерть ОСОБА_2 настала саме в період такого самовільного перебування поза військовою частиною. Відповідач також вказав, що положення статті 16-4 Закону № 2011-XII не вимагають наявності обвинувального вироку суду як обов`язкової умови для відмови у виплаті одноразової грошової допомоги, а позивачем не було подано документів, які б виключали застосування зазначеної норми (а.с.50-53).

У відповіді на відзив представник позивача послався на те, що відповідач неправильно тлумачить положення статті 16-4 Закону № 2011-XII, оскільки зазначена норма передбачає відмову у призначенні одноразової грошової допомоги лише у випадку, коли смерть є наслідком вчинення кримінального або адміністративного правопорушення. Отже, сам факт перебування військовослужбовця поза місцем служби не свідчить про наявність причинно-наслідкового зв`язку між таким діянням та смертю особи. Представник позивача зазначив, що відповідно до висновку судово-медичної експертизи причиною смерті ОСОБА_2 є гостра серцево-судинна недостатність, а згідно висновку військово-лікарської комісії смерть пов`язана із захворюванням, пов`язаним з проходженням військової служби. Також позивач вказав, що матеріали службового розслідування та наказ командира військової частини не є належними доказами вчинення кримінального правопорушення, а обвинувальний вирок суду щодо ОСОБА_2 відсутній. На переконання позивача, відповідач не довів належними та допустимими доказами ані факту вчинення кримінального правопорушення, ані наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями військовослужбовця та його смертю, тоді як обов`язок доведення правомірності прийнятого рішення покладається на суб`єкта владних повноважень (а.с.91-92).

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Предметом судового розгляду у справі є правомірність рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформленого витягом з протоколу від 12.02.2026 № 11/в, яким позивачу відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги у зв`язку зі смертю військовослужбовця ОСОБА_2 , а також наявність підстав для зобов`язання відповідача повторно розглянути її заяву про призначення зазначеної допомоги.

З наданого відповідачем витягу з протоколу засідання Комісії від 12.02.2026 № 11/в убачається, що підставою для відмови у призначенні одноразової грошової допомоги стали висновки, викладені у витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 12.07.2023 № 3343 про результати службового розслідування, відповідно до яких ОСОБА_2 15.06.2023 в умовах воєнного стану самовільно залишив без поважних причин місце тимчасового розташування підрозділу, що було кваліфіковано як діяння, передбачене частиною п`ятою статті 407 Кримінального кодексу України (а.с.89).

Зі змісту наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 12.07.2023 № 3343 (а.с.64зв.-66) убачається, що за результатами службового розслідування було встановлено самовільне залишення ОСОБА_2 15.06.2023 місця тимчасового розташування 1 мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_1 у населеному пункті АДРЕСА_1 та його відсутність на службі до дня смерті, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Разом із тим матеріали справи містять висновок судово-медичної експертизи, згідно до якого причиною смерті ОСОБА_2 визначено гостру серцево-судинну недостатність, а також висновок військово-лікарської комісії, згідно з яким захворювання, що спричинило смерть військовослужбовця, пов`язане з проходженням військової служби (а.с.21, 70-72).

Судом також встановлено, що обвинувальний вирок суду стосовно ОСОБА_2 за частиною п`ятою статті 407 Кримінального кодексу України у матеріалах справи відсутній.

Таким чином, не погодившись із рішенням Комісії, оформленим витягом з протоколу від 12.02.2026 № 11/в, позивачка звернулася до суду з цим позовом, вважаючи його таким, що прийняте без наявності передбачених статтею 16-4 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" підстав для відмови у призначенні одноразової грошової допомоги.

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначає Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі – Закон № 2011-ХІІ).

Відповідно до частини першої статті 16 Закону № 2011-XII одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Відповідно до частини другої статті 16 Закону № 2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі:

1) загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби;

2) смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов`язаних з проходженням військової служби;

3) загибелі (смерті) військовозобов`язаного або резервіста, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, що настала під час виконання обов`язків військової служби або служби у військовому резерві;

Відповідно до частини першої статті 16-2 Закону № 2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі:

а) 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпункті 1 пункту 2 статті 16 цього Закону;

500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпунктах 2-3 пункту 2 статті 16 цього Закону.

Згідно з частинами першою, шостою, восьмою статті 16-3 Закону №2011-ХІІ одноразова грошова допомога у випадках, передбачених підпунктами 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, за відсутності особистого розпорядження призначається і виплачується рівними частками всім особам, які мають право на її призначення та отримання, за їх особистою заявою або заявою їх законних представників.

Одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.

Якщо особа одночасно має право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, та одноразової грошової допомоги або компенсаційної виплати, встановлених іншими нормативно-правовими актами, виплата грошових сум здійснюється за однією з підстав за її вибором.

Відповідно до частини десятої статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Водночас, Закон №2011-ХІІ також визначає випадки, за яких призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється.

Зокрема, згідно з частиною першою статті 16-4 Закону № 2011-ХІІ призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), захворювання, інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста є наслідком:

а) вчинення ним кримінального або адміністративного правопорушення;

б) вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння;

в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров`ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом);

г) подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.

Постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі – Порядок № 975).

Згідно з пунктом 3 Порядку № 975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є: у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного, резервіста або особи, звільненої з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення її з військової служби, - дата складання актового запису про смерть.

Пунктом 4 Порядку № 975 аналогічно до положень пунктів 1-3 частини другої статті 16 Закону №2011-ХІІ, встановлено, що одноразова грошова допомога призначається у разі:

1) загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби;

2) смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов`язаних із проходженням військової служби;

3) загибелі (смерті) військовозобов`язаного або резервіста, призваного на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, що настала під час виконання обов`язків військової служби або служби у військовому резерві.

Пунктами 25, 29 Порядку № 975 визначено, що рішення про відмову у призначенні грошової допомоги може бути оскаржено в установленому порядку.

Призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), захворювання, інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста є наслідком:

вчинення ним кримінального або адміністративного правопорушення;

вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння;

навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров`ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом);

подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.

Аналіз наведених норм Закону №2011-ХІІ та Порядку № 975 свідчить, що одноразова грошова допомога є гарантованою державою соціальною виплатою, право на яку виникає за настання визначених законом юридичних фактів, зокрема у разі смерті військовослужбовця під час проходження військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з її проходженням.

Водночас законодавець визначив і вичерпний перелік обставин, за наявності яких призначення та виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються. Однією з таких підстав є встановлення того, що смерть військовослужбовця настала як наслідок вчинення ним кримінального або адміністративного правопорушення.

Отже, для правильного вирішення цього спору суду необхідно встановити те, чи підтверджуються належними та допустимими доказами обставини, покладені відповідачем в основу оскаржуваного рішення про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, а саме чи перебуває смерть військовослужбовця ОСОБА_2 у причинно-наслідковому зв`язку з вчиненням ним кримінального правопорушення у розумінні статті 16-4 Закону № 2011-ХІІ.

Судом встановлено, що підставою для відмови у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги стало рішення Комісії, оформлене витягом з протоколу від 12.02.2026 № 11/в, відповідно до якого смерть ОСОБА_2 визнано такою, що є наслідком вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 407 Кримінального кодексу України.

Як убачається з матеріалів справи, зазначений висновок Комісії ґрунтується виключно на витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 12.07.2023 № 3343 про результати службового розслідування, яким було встановлено, що ОСОБА_2 15.06.2023 самовільно залишив місце тимчасового розташування підрозділу та був відсутній на службі до дня смерті, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Разом із тим суд звертає увагу на те, що у відповідності до частини першої статті 16-4 Закону № 2011-ХІІ підставою для відмови у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги є не сам факт вчинення певних дій, які можуть містити ознаки кримінального або адміністративного правопорушення, а встановлення того, що загибель (смерть), поранення, захворювання чи інші наслідки є наслідком вчинення такого правопорушення.

Отже, для застосування положень статті 16-4 Закону № 2011-ХІІ необхідним є не лише встановлення факту вчинення особою кримінального або адміністративного правопорушення, а й наявності безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між таким правопорушенням та настанням смерті військовослужбовця.

Матеріалами справи підтверджено, що причиною смерті ОСОБА_2 відповідно до висновку судово-медичної експертизи визначено гостру серцево-судинну недостатність. Крім того, згідно з висновком військово-лікарської комісії захворювання, яке спричинило смерть військовослужбовця, пов`язане з проходженням військової служби.

Таким чином, наявні у справі медичні документи пов`язують смерть ОСОБА_2 із захворюванням, пов`язаним із проходженням військової служби, та не містять будь-яких висновків про те, що смерть настала внаслідок самовільного залишення місця служби або була обумовлена таким діянням.

Суд також відхиляє доводи відповідача про те, що сам факт самовільного залишення військовослужбовцем військової частини виключає можливість визнання смерті такою, що пов`язана з проходженням військової служби.

Ні стаття 16-4 Закону № 2011-ХІІ, ні Порядок № 975 не передбачають як самостійну підставу для відмови у призначенні спірної одноразової грошової допомоги перебування військовослужбовця поза місцем служби або самовільне залишення військової частини. Законодавець пов`язує настання негативних наслідків виключно з випадками, коли смерть є наслідком вчинення кримінального або адміністративного правопорушення.

Отже, саме по собі перебування особи поза місцем служби на момент смерті не може свідчити про наявність передбачених статтею 16-4 Закону № 2011-ХІІ підстав для відмови у виплаті одноразової грошової допомоги.

Крім того, суд враховує, що у матеріалах справи відсутній обвинувальний вирок суду щодо ОСОБА_2 за частиною п`ятою статті 407 Кримінального кодексу України.

Статтею 62 Конституції України чітко визначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Згідно з частиною шостою статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Отже, факт вчинення особою кримінального чи адміністративного правопорушення повинен підтверджуватися належними і допустимими доказами, отриманими у передбаченому законом порядку, а не ґрунтуватися виключно на висновках суб`єкта владних повноважень чи посадових осіб.

Матеріали службового розслідування та наказ командира військової частини є внутрішніми службовими документами, які можуть використовуватися для вирішення питань проходження військової служби та притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, однак не є процесуальними документами, якими у встановленому законом порядку встановлюється факт вчинення особою кримінального правопорушення.

Суд враховує, що положення статті 16-4 Закону № 2011-ХІІ не містять вимоги щодо обов`язкової наявності обвинувального вироку суду як єдиної підстави для підтвердження факту вчинення особою кримінального правопорушення. Однак за відсутності такого вироку обов`язок доведення правомірності прийнятого рішення покладається на суб`єкта владних повноважень, який повинен надати належні, допустимі та достатні докази як самого факту вчинення особою кримінального правопорушення, так і наявності причинно-наслідкового зв`язку між таким правопорушенням та настанням смерті військовослужбовця.

Проте матеріали даної справи не містять доказів, які б підтверджували, що смерть військовослужбовця ОСОБА_2 настала саме внаслідок самовільного залишення місця служби або перебувала у прямому причинно-наслідковому зв`язку з діями, які відповідач кваліфікував як кримінальне правопорушення. Навпаки, наявні у справі медичні документи пов`язують смерть військовослужбовця із захворюванням, пов`язаним із проходженням військової служби.

За таких обставин суд дійшов висновку, що відповідач не довів наявності передбачених статтею 16-4 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" підстав для відмови у призначенні одноразової грошової допомоги, а тому рішення Комісії, оформлене витягом з протоколу від 12.02.2026 №11/в, в частині відмови позивачці у виплаті такої допомоги не відповідає критеріям обґрунтованості та правомірності, визначеним статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Водночас обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушених прав, суд бере до уваги, що вирішення питання про призначення одноразової грошової допомоги належить до дискреційних повноважень Міністерства оборони України, відтак суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення та виплату одноразової грошової допомоги та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому судовому рішенні.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов до висновку про задоволення позову.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду позивачка сплатила судовий збір у сумі 1331,20 грн (а.с.41), який підлягає стягненню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст.139, 242-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Міністерства оборони України (просп. Повітрофлотський, буд. 6, м. Київ, 03168, ЄДРПОУ 00034022) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформленого витягом з протоколу від 12.02.2026 року № 11/в, в частині відмови ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги у зв`язку зі смертю військовослужбовця ОСОБА_2 .

Зобов`язати Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку зі смертю військовослужбовця ОСОБА_2 , та прийняти відповідне рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства оборони України (ЄДРПОУ 00034022) судовий збір в сумі 1331,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду А.В. САГУН