Рішення від 21 червня 2026 р. у справі №320/21669/25 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 червня 2026 року м. Київ справа №320/21669/25

Суддя Київського окружного адміністративного суду Кочанова П.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства освіти та науки України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Міністерства освіти та науки України, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Міністерства освіти і науки України, які полягають в такій організації формування довідки про здобувача освіти за даними ЄДЕБО, при якій відносно ОСОБА_1 формується висновок про порушення послідовності здобуття освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту»,

- зобов`язати Міністерство освіти і науки України організувати формування довідки про здобувача освіти за даними ЄДЕБО таким чином, щоб відносно ОСОБА_1 , в довідці про здобувача освіти формувався висновок про непорушення послідовності здобуття освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту».

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що він є студентом денної форми навчання, фаховий ступінь «магістр» в «Державному університеті інформаційно-комунікаційних технологій». Позивачем отримано Довідку про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти, Інформація про поточне здобуття освіти, в якій вказано про порушення позивачем послідовності здобуття освіти. Позивач звернувся до відповідача з запитом про отримання довідки, в якій вказано про не порушення послідовності отримання освіти. Листом Міністерства освіти і науки України повідомлено, що повторне зарахування означає, що особа знову формуватиме такі знання, уміння, навички та загальні компетентності.

Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, у зв`язку з чим, змушений був звернутися до суду за захистом своїх прав.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12 травня 2025 року адміністративний позов ОСОБА_1 залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

На виконання вимог вищезазначеної ухвали, позивачем усунуто недоліки у повному обсязі.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12 червня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

27 червня 2025 року відповідачем надано до суду відзив на адміністративний позов ОСОБА_1 , в якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог. В обгрунтування заперечень зазначив про те, що згідно з інформацією, яка міститься в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, ОСОБА_1 , 08.10.2020 був зарахований для здобуття освітнього ступеня магістра (НРК 7) до Національного університету «Чернігівська політехніка» та був відрахований з цього закладу освіти 30.12.2020. 30.08.2024 був повторно зарахований для здобуття освітнього ступеня магістра (НРК 7) до Державного університету інформаційно-комунікаційних технологій. Таким чином, ОСОБА_1 здобуває освіту в непослідовному порядку. Саме тому у довідці, сформованій відповідно до вимог законодавства на підставі даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, у відповідному полі зазначено «Ні, порушує».

Згідно з пунктом 10 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.

З матеріалів справи вбачається, позивач 30 червня 2017 року отримав диплом молодшого спеціаліста (серії НОМЕР_1 ) Коледжу транспорту та комп`ютерних технологій Чернігівського національного технологічного університету.

30 червня 2019 року отримав диплом бакалавра (серії НОМЕР_2 ) Чернігівського національного технологічного університету.

З інформації про навчання судом встановлено, що у 2021 році позивача відраховано з Чернігівського національного технологічного університету (Параметри навчання: Освітній рівень: Магістр Форма навчання: Денна Фінансування: Контракт Структурний підрозділ: ННІ Електронних та інформаційних технологій Спеціальність: 121 Інженерія програмного забезпечення Спеціалізація: - Освітня програма: Інженерія програмного забезпечення Професія(ї): -Дати початку та закінчення навчання: 28.09.2020- 31.12.2021).

У 2024 році позивач вступив до (82) Державного університету інформаційно-комунікаційних технологій (Параметри навчання: Освітній рівень: Магістр Форма навчання: Денна Фінансування: Контракт Структурний підрозділ: Навчально-науковий інститут Інформаційних технологій Спеціальність: 121 Інженерія програмного забезпечення Спеціалізація: - Освітня програма: Інженерія програмного забезпечення Професія(ї): - Дати початку та закінчення навчання: 01.09.2024- 31.01.2026).

27 вересня 2024 року на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було сформовано Довідку №389356 про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти, зі змісту якої вбачається, що позивач порушує послідовність здобуття освіти, а саме: вказано в колонці “На підставі даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної частиною другою статті 10 Закону України “Про освіту” - “НІ, порушує”.

Не погоджуючись із такими діями відповідача, вважаючи свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся із даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом. Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Відповідно до частин першої-третьої статті 53 Конституції України кожен має право на освіту. Повна загальна середня освіта є обов`язковою. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.

Частиною першої статті 17 Конституції України визначено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

За змістом статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлює та визначає Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації. Відповідно до пункту 1 частини третьої цієї статті призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту», а також докторанти та особи, зараховані на навчання до інтернатури.

Додатком 5 до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 (далі по тексту також - Порядок №560), затверджено перелік документів, що подаються військовозобов`язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Означеним переліком передбачено, що документами, що підтверджують право на відстрочку для здобувачів професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти, у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України Про освіту, а також докторантів та осіб, зарахованих на навчання до інтернатури, є довідка про здобувача освіти, сформована в ЄДЕБО, або довідка закладу освіти про зарахування на навчання до інтернатури та довідка закладу охорони здоров`я про місце роботи на посаді лікаря-інтерна.

Додатком 9 до Порядку №560 затверджено форму довідки про здобувача освіти за даними ЄДЕБО.

З наведеного слідує, що право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації мають також здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту".

При цьому, документом, що підтверджує право на відстрочку для здобувачів професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти, у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту", є довідка про здобувача освіти, сформована в ЄДЕБО.

Спірним у цій справі є питання послідовності здобуття позивачем освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту», у контексті застосування пункту 1 частини третьої статті 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, а отже правомірність формування довідки про здобувача освіти за даними ЄДЕБО.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на ім`я позивача сформовано довідку про здобувача освіти за даними ЄДЕБО від 27 вересня 2024 року №389356, у одній із граф, яка має назву: На підставі даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту», зазначено «Ні, порушує».

Суд зазначає, що суспільні відносини, які виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, прав та обов`язків фізичних і юридичних осіб, що беруть участь у реалізації цього права, а також компетенцію державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти регламентовані приписами Закону України Про освіту.

Згідно з частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту» рівнями освіти є:

дошкільна освіта;

початкова освіта;

базова середня освіта;

профільна середня освіта;

перший (початковий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти;

другий (базовий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти;

третій (вищий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти;

фахова передвища освіта;

початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти;

перший (бакалаврський) рівень вищої освіти;

другий (магістерський) рівень вищої освіти;

третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень вищої освіти.

Відповідно до частини другої статті 16 Закону України «Про освіту» фахова передвища освіта здобувається на основі повної або базової середньої освіти. Здобуття фахової передвищої освіти на основі базової середньої освіти здійснюється з одночасним здобуттям повної загальної середньої освіти та отриманням відповідного документа про повну загальну середню освіту.

Згідно з частиною другою статті 17 Закону України «Про освіту» вища освіта здобувається на основі повної загальної середньої освіти. Рівні, ступені вищої освіти, порядок, умови, форми та особливості її здобуття визначаються спеціальним законом.

За приписами статті 40 Закону України «Про освіту» після успішного завершення навчання за освітньою програмою здобувачі освіти (крім вихованців дошкільних закладів освіти) отримують відповідний документ про освіту.

Документи про освіту видаються закладами освіти та іншими суб`єктами освітньої діяльності.

Інформація про видані документи про середню, професійну (професійно-технічну), фахову передвищу та вищу освіту вноситься до Єдиного державного реєстру документів про освіту в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.

Пунктом 23 частини першої статті 1 Закону України «Про освіту» визначено, що рівень освіти - завершений етап освіти, що характеризується рівнем складності освітньої програми, сукупністю компетентностей, які визначені, як правило, стандартом освіти та відповідають певному рівню Національної рамки кваліфікацій.

Зазначені норми чітко передбачають умову здобуття рівня освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту".

Суд звертає увагу на те, що обов`язковою характеристикою є завершеність етапу освіти.

Основні правові, організаційні, фінансові засади функціонування системи вищої освіти, умови для посилення співпраці державних органів і бізнесу з закладами вищої освіти на принципах автономії закладів вищої освіти, поєднання освіти з наукою та виробництвом з метою підготовки конкурентоспроможного людського капіталу для високотехнологічного та інноваційного розвитку країни, самореалізації особистості, забезпечення потреб суспільства, ринку праці та держави у кваліфікованих фахівцях встановлює та створює Закон України від 01.07.2014 № 1556-VII «Про вищу освіту».

Згідно з частинами першою, другою, п`ятою статті 5 Закону України «Про вищу освіту» підготовка фахівців з вищою освітою здійснюється за відповідними освітніми програмами на таких рівнях вищої освіти:

початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти;

перший (бакалаврський) рівень;

другий (магістерський) рівень;

третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень.

Перший (бакалаврський) рівень вищої освіти передбачає набуття здобувачами вищої освіти здатності до розв`язування складних спеціалізованих задач у певній галузі професійної діяльності.

Другий (магістерський) рівень вищої освіти передбачає набуття здобувачами вищої освіти здатності до розв`язування задач дослідницького та/або інноваційного характеру у певній галузі професійної діяльності.

Здобуття вищої освіти на кожному рівні вищої освіти передбачає успішне виконання особою освітньої програми, що є підставою для присудження відповідного ступеня вищої освіти: 1) молодший бакалавр; 2) бакалавр; 3) магістр; 4) доктор філософії/доктор мистецтва.

Молодший бакалавр - це освітній або освітньо-професійний ступінь, що здобувається на початковому рівні (короткому циклі) вищої освіти і присуджується закладом вищої освіти у результаті успішного виконання здобувачем вищої освіти освітньої програми, обсяг якої становить 120 кредитів ЄКТС. Для здобуття освітнього ступеня молодшого бакалавра на основі фахової передвищої освіти заклад вищої освіти має право визнати та перезарахувати кредити ЄКТС, максимальний обсяг яких визначається стандартом вищої освіти.

Бакалавр - це освітній ступінь, що здобувається на першому рівні вищої освіти та присуджується закладом вищої освіти у результаті успішного виконання здобувачем вищої освіти освітньо-професійної програми, обсяг якої становить 180- 240 кредитів ЄКТС. Для здобуття освітнього ступеня бакалавра на основі освітнього ступеня молодшого бакалавра або на основі фахової передвищої освіти заклад вищої освіти має право визнати та перезарахувати кредити ЄКТС, максимальний обсяг яких визначається стандартом вищої освіти.

Магістр - це освітній ступінь, що здобувається на другому рівні вищої освіти та присуджується закладом вищої освіти (науковою установою) у результаті успішного виконання здобувачем вищої освіти відповідної освітньої програми. Ступінь магістра здобувається за освітньо-професійною або за освітньо-науковою програмою. Обсяг освітньо-професійної програми підготовки магістра становить 90- 120 кредитів ЄКТС, обсяг освітньо-наукової програми - 120 кредитів ЄКТС. Освітньо-наукова програма магістра обов`язково включає дослідницьку (наукову) компоненту обсягом не менше 30 відсотків.

Особа має право здобувати ступінь магістра за умови наявності в неї ступеня бакалавра.

Відповідно до положень частин першої, другої статті 6 Закону України «Про вищу освіту» атестація - це встановлення відповідності результатів навчання (наукової або творчої роботи) здобувачів вищої освіти вимогам освітньої програми та/або вимогам програми єдиного державного кваліфікаційного іспиту.

Атестація осіб, які здобувають ступінь молодшого бакалавра, бакалавра чи магістра, здійснюється екзаменаційною комісією, до складу якої можуть включатися представники роботодавців та їх об`єднань, відповідно до положення про екзаменаційну комісію, затвердженого вченою радою закладу вищої освіти (наукової установи).

Заклад вищої освіти на підставі рішення екзаменаційної комісії присуджує особі, яка успішно виконала освітню програму на певному рівні вищої освіти, відповідний ступінь вищої освіти та присвоює відповідну кваліфікацію.

Атестація осіб на першому (бакалаврському) та/або другому (магістерському) рівнях вищої освіти може включати єдиний державний кваліфікаційний іспит, що проводиться за спеціальностями та в порядку, визначеними Кабінетом Міністрів України.

Згідно з приписами статті 7 Закону України «Про вищу освіту» документ про вищу освіту видається особі, яка успішно виконала відповідну освітню програму та пройшла атестацію.

Встановлюються такі види документів про вищу освіту за відповідними ступенями:

диплом молодшого бакалавра;

диплом бакалавра;

диплом магістра;

диплом доктора філософії/доктора мистецтва.

Невід`ємною частиною диплома молодшого бакалавра, бакалавра, магістра, доктора філософії/доктора мистецтва є додаток до диплома європейського зразка, що містить структуровану інформацію про завершене навчання. У додатку до диплома наводиться інформація про результати навчання особи, освітні компоненти, отримані оцінки і здобуту кількість кредитів ЄКТС, а також відомості про національну систему вищої освіти України.

Інформація про видані дипломи вноситься закладами вищої освіти, крім вищих військових навчальних закладів, до ЄДЕБО.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що фізична особа вважається такою, яка здобула певний рівень освіти та набула знань і навичок, що відповідають такому рівню, у разі завершення нею навчання за відповідною освітньо-кваліфікаційною програмою, виконання необхідного обсягу відповідної освітньої програми та проходження атестації.

Таким чином, основним критерієм є завершеність попереднього етапу навчання та здобуття певного рівня освіти, що має підтверджуватись відповідним документом про освіту.

Водночас, матеріалами справи підтверджено, що позивач раніше не здобував другий (магістерський) рівень вищої освіти, оскільки у 2021 році був відрахований з Чернігівського національного технологічного університету, а тому цей етап освіти позивачем не був завершений.

За таких обставин, суд вважає, що послідовність здобуття позивачем освіти відповідає положенням частини другої статті 10 Закону України «Про освіту», оскільки він здобуває другий рівень вищої освіти, який є вищим за раніше здобутий ним рівень перший (бакалаврський).

Отже, в межах спірних відносин відсутні як правові, так і фактичні підстави для формування довідки про здобувача освіти за даними ЄДЕБО із зазначенням у ній відомостей про те, що поточне здобуття освіти позивачем порушує послідовність, визначену частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту».

Щодо наявності/відсутності повноважень у Міністерства освіти і науки України вносити зміни до даних Єдиної державної електронної бази з питань освіти, суд зазначає таке.

На теперішній час механізм функціонування Єдиної державної електронної бази з питань освіти (далі - Єдина електронна база) в галузі освіти як інтегрованої інформаційної системи, що забезпечує збирання, створення, реєстрацію, накопичення, зберігання, зміну, використання, поширення та захист інформації про суб`єктів освітньої діяльності, вступників до закладів освіти, здобувачів освіти, документи про освіту (науковий ступінь), педагогічних, науково-педагогічних та наукових працівників з метою задоволення потреб фізичних та юридичних осіб, порядок її ведення визначає Положення про Єдину державну електронну базу з питань освіти, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 15 липня 2025 р. № 872 (далі по тексту - Положення №872).

При цьому Наказом Міністерства освіти і науки № 1384 від 22.10.2025 визнано таким, що втратив чинність, наказ Міністерства освіти і науки України від 08 червня 2018 року № 620 Про затвердження Положення про Єдину державну електронну базу з питань освіти, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 05 жовтня 2018 року за № 1132/32584.

Відповідно до пунктів 4, 5 Положення №872 власником Єдиної електронної бази та виключних майнових прав на її програмне забезпечення є держава в особі МОН. Держателем Єдиної електронної бази є МОН, адміністратором - державне підприємство Інфоресурс, що належить до сфери управління МОН (далі - адміністратор).

МОН є володільцем інформації, що міститься в Єдиній електронній базі.

Суб`єктами ведення Єдиної електронної бази є МОН, адміністратор, Державна служба якості освіти, Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, які мають у підпорядкуванні заклади освіти, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації, а також суб`єкти освітньої діяльності та їх відокремлені підрозділи, які провадять освітню діяльність на рівні професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти та освіти дорослих, зокрема післядипломної освіти незалежно від форми власності та сфери управління, Український центр оцінювання якості освіти, державна наукова установа Інститут освітньої аналітики, інші підприємства, установи, організації, що у випадках, визначених законодавством у сфері освіти, вносять та отримують інформацію з Єдиної електронної бази.

Пунктом 7 Положення №872 визначено, що головним призначенням Єдиної електронної бази є забезпечення фізичних та юридичних осіб інформацією у сфері освіти.

Згідно з пунктами 9, 10 Положення №872 для виконання суб`єктами ведення Єдиної електронної бази функцій, визначених цим Положенням, адміністратор надає (організовує та підтримує) доступ до Єдиної електронної бази користувачам на підставі:

наказу МОН - користувачам від МОН;

наказу (розпорядження) адміністратора - користувачам від адміністратора;

заяви суб`єкта ведення Єдиної електронної бази про організацію доступу до Єдиної електронної бази, що обов`язково містить інформацію про нього або його відокремлений підрозділ, дані його користувача (користувачів), якому (яким) надається доступ до Єдиної електронної бази, визначені підпунктом 6 пункту 14 цього Положення, - користувачам від інших суб`єктів ведення Єдиної електронної бази.

Інформація вноситься (змінюється) в Єдиній електронній базі користувачами протягом п`яти робочих днів з моменту її створення, отримання (зміни) суб`єктом ведення Єдиної електронної бази, якщо інший строк не встановлено законодавством, за допомогою спеціалізованого програмного забезпечення Єдиної електронної бази або спеціалізованого програмного забезпечення, що використовується суб`єктом ведення Єдиної електронної бази, узгодженого з адміністратором.

Пунктом 14 Положення №872 визначено інформацію про фізичних осіб (персональні дані), яка вноситься (передається) в Єдину електронну базу, а пунктом 15 - інформацію про суб`єктів ведення Єдиної електронної бази та їх відокремлені підрозділи, користувачам яких забезпечується (забезпечувався) доступ до Єдиної електронної бази.

Відповідно до пункту 24 Положення №872 МОН, серед іншого: вживає організаційних заходів, пов`язаних із забезпеченням функціонування Єдиної електронної бази; використовує інформацію, що міститься в Єдиній електронній базі, зокрема персональні дані, з метою прийняття управлінських рішень та виконання повноважень, визначених законодавством у сфері державного регулювання та освіти; встановлює вимоги до апаратного та програмного забезпечення Єдиної електронної бази.

Згідно з пунктом 32 Положення №872 суб`єкти освітньої діяльності та їх відокремлені підрозділи, що провадять освітню діяльність у сферах професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти, освіти дорослих, зокрема післядипломної освіти, незалежно від форми власності та сфери управління:

1) вносять до Єдиної електронної бази з накладенням у випадках, визначених МОН, кваліфікованого електронного підпису відповідального працівника, а також підтримують в повному, актуальному і достовірному стані інформацію, визначену у пунктах 14-17 цього Положення (крім інформації про сертифікати зовнішнього незалежного оцінювання, результати зовнішнього незалежного оцінювання, участь у вступних кампаніях до закладів освіти (коли, до яких закладів освіти, на які професії, спеціальності, спеціалізації, рівні, форми здобуття освіти особа подавала заяви в електронній формі), інформації, що згідно з цим Положенням передається до Єдиної електронної бази з інтегрованої автоматизованої системи державного нагляду (контролю) та реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування);

2) здійснюють в Єдиній електронній базі інші дії у порядку та обсягах, визначених МОН.

З огляду на вищевказані норми Положення №872 суд дійшов висновку, що формування інформації з ЄДЕБО для видання документів у сферах, зокрема, вищої освіти здійснюється автоматизовано з використанням програмного забезпечення, вимоги до якого встановлює Міносвіти як розпорядник зазначеної системи, який також є володільцем вказаної інформації та має повний доступ до неї як уповноважений суб`єкт.

При цьому забезпечення функціонування ЄДЕБО здійснюється технічним адміністратором системи в порядку, визначеному Міносвіти як розпорядником ЄДЕБО, у тому числі й стосовно здійснення заходів із технічного і технологічного забезпечення ЄДЕБО, створення, модернізації і супроводження її програмного забезпечення.

Суб`єкти ж освітньої діяльності та їх територіально відокремлені структурні підрозділи (відокремлені підрозділи), що надають освітні послуги у сфері, зокрема, вищої освіти не мають повноважень на встановлення вимог до програмного забезпечення ЄДЕБО та зміни технічних параметрів й алгоритмів його функціонування.

Це означає, що заклад освіти, в якому станом на момент виникнення спірних у цій справі правовідносин навчається позивач, в силу своїх повноважень в ЄДЕБО, не має технічної можливості для формування та видачі позивачу довідки з іншим, аніж у спірних відносинах змістом відомостей щодо поточного здобуття освіти, порушення або непорушення послідовності, визначеної частиною другою статті 10 Закону України Про освіту, оскільки такий документ формується автоматично з використанням засобів програмного забезпечення, вимоги до якого визначає МОН України.

Саме дії щодо формування довідки з ЄДЕБО й оскаржує позивач у справі, що розглядається. Суд враховує, що хоча формування довідки з ЄДЕБО й здійснюється автоматично у цій системі, однак порядок вчинення таких дій визначається безпосередньо МОН України шляхом забезпечення функціонування ЄДЕБО і встановлення вимог до апаратного та програмного забезпечення вказаної системи. Тобто формування довідки про здобувача освіти є результатом виконання вказаним Міністерством закріплених за ним у законі повноважень. Це ж Міністерство є володільцем усієї інформації, яка міститься в ЄДЕБО, має повний доступ до неї та не позбавлене технічної можливості і повноважень сформувати довідку про здобувача освіти з дотриманням вимог законодавства.

На підставі аналізу вищевказаного нормативного регулювання суд вважає, що саме МОН України має повноваження щодо внесення змін до ЄДЕБО про наявність чи відсутність порушення послідовності здобуття освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України Про освіту, натомість навчальний заклад, в якому навчається позивач, виконує лише технічну функцію, оскільки довідка формується автоматично на підставі даних ЄДЕБО.

Аналогічний висновок у подібних правовідносинах викладений у постановах Верховного Суду від 29.10.2025 у справі № 200/5372/24 та від 25.11.2025 у справі №160/34591/24.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні.

Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

Європейський Суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13 Конвенції, має бути “ефективним” як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13 Конвенції, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством. Засіб юридичного захисту має бути “ефективним” у теорії права та на практиці.

При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника. Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулася до суду, відповідно до вимог законодавства.

Адміністративний суд здійснює правосуддя у порядку, встановленому процесуальним законом, і не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, та вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права.

Суд зазначає, що “ефективний засіб правового захисту” повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Ухвалення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав і забезпечення їхньої примусової реалізації, не відповідає положенням Конвенції та, відповідно, завданню адміністративного судочинства.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд зазначає, що у Висновку №11 від 18.12.2008 року Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів Ради Європи про якість судових рішень викладено наступні висновки:

“Усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою й простою мовою - це необхідна передумова розуміння рішення сторонами та громадськістю. Для цього потрібно логічно структурувати рішення й викласти його у зрозумілому стилі, доступному для всіх.”

“Кожен суддя може обрати власний стиль та побудову документа або використовувати типові зразки, якщо такі існують.”

Водночас, відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду від 16.12.2021 р. у справі №11-164сап21, в тексті якої зазначено, що не повинно викликати сумнівів чи заперечень відносно того, що всі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, з метою ефективного захисту прав позивача, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, проаналізувавши чинне законодавство України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню шляхом визнання протиправними дії Міністерства освіти і науки України, які полягають у внесенні до Єдиної державної електронної бази з питань освіти недостовірних відомостей про порушення ОСОБА_1 , послідовності здобуття освіти, визначеної частиною 2 статті 10 Закону України «Про освіту», та зобов`язання Міністерство освіти і науки України внести зміни до Єдиної державної електронної бази з питань освіти про відсутність у ОСОБА_1 , порушення послідовності здобуття освіти, визначеної частиною 2 статті 10 Закону України «Про освіту», зазначивши у відомостях під назвою: «На підставі даних, що містяться в ЄДЕБО, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної ч. 2 ст. 10 Закону України «Про освіту» відомості: «ТАК, НЕ ПОРУШУЄ» замість: «НІ, ПОРУШУЄ».

Враховуючи вищевикладене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, положень проаналізованого законодавства, наявних у матеріалах справи доказів та встановлених судом обставин справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі, із коригуванням обраного позивачем способу захисту.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, судовий збір у розмірі 1 211,20 грн. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 2, 5-10, 72-90, 139, 242-246, 205, 250, 255, 257-262, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства освіти та науки України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати протиправними дії Міністерства освіти і науки України, які полягають у внесенні до Єдиної державної електронної бази з питань освіти недостовірних відомостей про порушення ОСОБА_1 , послідовності здобуття освіти, визначеної частиною 2 статті 10 Закону України «Про освіту».

Зобов`язати Міністерство освіти і науки України (ЄДРПОУ: 38621185, адреса: 01135, м.Київ, просп.Берестейський, 10) внести зміни до Єдиної державної електронної бази з питань освіти про відсутність у ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 ), порушення послідовності здобуття освіти, визначеної частиною 2 статті 10 Закону України «Про освіту», зазначивши у відомостях під назвою: «На підставі даних, що містяться в ЄДЕБО, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної ч. 2 ст. 10 Закону України «Про освіту» відомості: «ТАК, НЕ ПОРУШУЄ» замість: «НІ, ПОРУШУЄ».

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства освіти і науки України (ЄДРПОУ: 38621185, адреса: 01135, м.Київ, просп.Берестейський, 10) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять гривень) 20 коп.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 22 червня 2026 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Кочанова П.В.