Рішення від 21 червня 2026 р. у справі №140/4094/26 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2026 року ЛуцькСправа № 140/4094/26

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Стецика Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту з питань ветеранської політики Луцької міської ради про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Департаменту з питань ветеранської політики Луцької міської ради про визнання протиправною відмову, викладену у листі від 15.01.2026 за вих. №42-27/620/2026, у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення; зобов`язання відповідача встановити статус особи з інвалідністю внаслідок війни та видати відповідне посвідчення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є учасником бойових дій та особою з інвалідністю III групи, а причинний зв`язок наявної у нього інвалідності з виконанням обов`язків військової служби підтверджується довідками військово-лікарської комісії, документами медико-соціальної експертизи та рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Позивач зазначає, що рішенням медико-соціальної експертної комісії йому вперше встановлено III групу інвалідності з 13.10.2020 у зв`язку з травмою, пов`язаною з виконанням обов`язків військової служби, яку в подальшому продовжено 27.10.2022.

На цій підставі 27.10.2022 Департаментом соціальної політики Луцької міської ради було видано посвідчення серії НОМЕР_1 , дійсне до 01.11.2025, відповідно до якого позивач є особою з інвалідністю третьої групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - осіб з інвалідністю внаслідок війни.

У подальшому за результатами оцінювання повсякденного функціонування особи 28.10.2025 підтверджено III групу інвалідності та визначено причину інвалідності як поранення, контузію, травму, каліцтво, захворювання або інші ушкодження здоров`я, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби.

У зв`язку із закінченням строку дії посвідчення позивач звернувся до відповідача із заявою про продовження строку його дії, однак листом від 15.01.2026 №42-27/620/2026 був повідомлений про відсутність правових підстав для надання йому статусу особи з інвалідністю внаслідок війни.

Позивач вважає, що відповідач фактично здійснив перегляд та скасування раніше прийнятого рішення про надання відповідного статусу без наявності визначених законом підстав та без прийняття належного індивідуального акта.

На думку позивача, відповідач неправильно застосував положення статті 7 Закону України від 22.10.1993 №3551-XII “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, оскільки право на отримання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни за пунктом 2 частини другої цієї статті пов`язується із встановленням причинного зв`язку інвалідності з виконанням обов`язків військової служби, а не виключно з отриманням поранення чи захворювання під час безпосередньої участі у бойових діях.

Позивач зазначає, що чинне законодавство не надає відповідачу права довільно переоцінювати висновки військово-лікарських комісій та органів, уповноважених встановлювати групу інвалідності й визначати її причину.

Позивач вважає, що наявні у матеріалах справи документи підтверджують відповідність його правового статусу критеріям, визначеним пунктом 2 частини другої статті 7 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, а тому відмова відповідача є протиправною.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 07.04.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що не погоджується з позовними вимогами та вважає їх безпідставними.

Відповідач указує, що Департаментом соціальної політики Луцької міської ради позивачу було надано статус особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 1 частини другої статті 7 Закону України від 22.10.1993 №3551-XII “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та видано відповідне посвідчення строком дії до 01.11.2025.

Зазначає, що після звернення позивача із заявою про продовження строку дії посвідчення Департаментом з питань ветеранської політики Луцької міської ради проведено перевірку документів, які були підставою для надання відповідного статусу. За результатами перевірки встановлено відсутність у позивача правових підстав для подальшого перебування у статусі особи з інвалідністю внаслідок війни, у зв`язку із чим прийнято рішення про позбавлення його такого статусу.

На обґрунтування своєї позиції відповідач посилається на статтю 7 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затверджене наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 №402, та зазначає, що формулювання причини інвалідності позивача як такої, що пов`язана з виконанням обов`язків військової служби, саме по собі не підтверджує наявності підстав для надання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 1 частини другої статті 7 зазначеного Закону.

Відповідач вважає, що положення пункту 2 частини другої статті 7 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, на які посилається позивач, не поширюються на військовослужбовців Збройних Сил України.

Крім того, відповідач зазначає, що постанова Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317 “Питання медико-соціальної експертизи”, на яку посилається позивач, втратила чинність з 01.01.2025 у зв`язку з набранням чинності постановою Кабінету Міністрів України від 15.11.2024 №1338 “Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи”.

Також відповідач посилається на абзац третій пункту 17 та пункт 21 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 №302, відповідно до яких місцевий структурний підрозділ з питань ветеранської політики уповноважений витребовувати документи, що були підставою для видачі посвідчення ветерана, перевіряти їх на відповідність законодавству та вилучати посвідчення у разі втрати особою права на відповідний статус.

З огляду на викладене відповідач вважає, що оскаржуване рішення прийнято в межах наданих повноважень та відповідно до вимог чинного законодавства, а тому просить у задоволенні позову відмовити повністю.

Ухвалою суду від 09.06.2026 витребувано у відповідача належним чином завірену копію рішення від 15.01.2026 про позбавлення ОСОБА_1 статусу особи з інвалідністю внаслідок війни.

На виконання вимог вказаної ухвали відповідач повідомив, що окремий адміністративний акт про позбавлення позивача відповідного статусу не приймався, а причини такого рішення викладено у листі від 15.01.2026 №42-27/620/2026.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини та дійшов наступних висновків.

Відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ №046893 від 27.10.2022 позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності, причиною якої визначено травму, так, пов`язану з виконанням обов`язків військової служби, на строк до 01.11.2025.

На підставі вказаної довідки Департаментом соціальної політики Луцької міської ради позивачу надано статус особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 1 частини другої статті 7 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та видано 27.10.2022 посвідчення серії НОМЕР_1 , строк дії якого встановлено до 01.11.2025.

17.05.2024 ІНФОРМАЦІЯ_1 позивачу видано посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_2 .

Довідкою військово-лікарської комісії від 13.12.2024 №32912 встановлено, що захворювання та травми позивача пов`язані з виконанням обов`язків військової служби.

Рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 28.10.2025 №177/25/4940/Р позивача визнано особою з інвалідністю ІІІ групи (дата повторного оцінювання – 28.10.2028). Причиною інвалідності визначено поранення (контузію, травму, каліцтво), так, пов`язане з виконанням обов`язків військової служби.

15.12.2025 позивач звернувся до Департаменту з питань ветеранської політики Луцької міської ради із заявою про продовження терміну дії посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.

За результатами розгляду зазначеної заяви відповідач листом від 15.01.2026 №42-27/620/2026 повідомив позивача про відсутність правових підстав для продовження дії посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.

Як убачається зі змісту вказаного листа, відповідач зазначив, що статус особи з інвалідністю внаслідок війни було надано позивачу Департаментом соціальної політики Луцької міської ради 22.10.2021 відповідно до пункту 1 частини другої статті 7 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.

Під час розгляду заяви про продовження строку дії посвідчення відповідач дійшов висновку, що визначена у рішенні експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 28.10.2025 №177/25/4940/Р причина інвалідності позивача – “поранення (контузія, травма, каліцтво), захворювання або інші ушкодження здоров`я, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби або службових обов`язків з охорони громадського порядку, боротьби зі злочинністю та ліквідацією наслідків надзвичайних ситуацій” – не відповідає умовам пункту 1 частини другої статті 7 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.

Відповідач виходив із того, що встановлений позивачу причинний зв`язок інвалідності з виконанням обов`язків військової служби не є достатньою підставою для надання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, оскільки подані документи не підтверджують отримання поранення, контузії, травми, каліцтва чи захворювання під час захисту Батьківщини або за інших обставин, передбачених пунктом 1 частини другої статті 7 зазначеного Закону.

Крім того, відповідач зазначив, що позивач не належить до кола осіб, визначених пунктом 2 частини другої статті 7 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, а тому підстави для надання йому статусу особи з інвалідністю внаслідок війни за цією нормою також відсутні.

У зв`язку з наведеним відповідач дійшов висновку про помилковість первісного надання позивачу статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та повідомив, що 15.01.2026 прийнято рішення про позбавлення позивача зазначеного статусу, унаслідок чого підстави для продовження строку дії посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни відсутні.

Не погодившись із відмовою відповідача, позивач звернувся зі скаргою у формі заяви від 03.03.2026 до Міністерства у справах ветеранів України. Листом від 19.03.2026 №7404/1.3/3.1 Міністерство повідомило про відсутність підстав для скасування рішення Департаменту з питань ветеранської політики Луцької міської ради

Вважаючи відмову відповідача протиправною та такою, що порушує його право на соціальний захист, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Правовий статус ветеранів війни визначено Законом України від 22.10.1993 №3551-XII “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” (далі – Закон №3551-XII).

Відповідно до статті 4 Закону №3551-XII ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.

До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.

Згідно з абзацом сьомим частини першої статті 18 Закону №3551-XII особам, зазначеним у статтях 6-10-1, 16-1 цього Закону, видаються нагрудні знаки та за бажанням - посвідчення ветерана. Порядок виготовлення та видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до абзацу одинадцятого частини першої статті 18 Закону №3551-XII е-посвідчення ветерана та посвідчення ветерана мають однакову юридичну силу та використовуються на території України для підтвердження відповідного статусу, отримання пільг, гарантій та компенсацій.

Отже, е-посвідчення ветерана та посвідчення ветерана у паперовій формі є лише засобами підтвердження вже встановленого статусу особи, а не самостійною підставою для його виникнення чи припинення.

Порядок виготовлення та видачі посвідчень ветеранів визначено Порядком видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 № 302 (далі – Порядок №302).

Судом установлено, що Департаментом соціальної політики Луцької міської ради від позивачу надано статус особи з інвалідністю внаслідок війни та видано 27.10.2022 посвідчення серії НОМЕР_1 строком дії до 01.11.2025.

Рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 28.10.2025 № 177/25/4940/Р позивачу продовжено строк встановлення III групи інвалідності до 28.10.2028.

У зв`язку із продовженням строку встановлення інвалідності позивач звернувся до відповідача із заявою від 15.12.2025 про продовження строку (терміну) дії посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.

Відповідно до пункту 16 Порядку №302 особам з інвалідністю внаслідок війни, яким групу інвалідності встановлено без строку перегляду, видаються безстрокові посвідчення ветерана, іншим особам з інвалідністю внаслідок війни - на період встановлення групи інвалідності. У разі продовження експертною командою з оцінювання повсякденного функціонування особи строку чи зміни групи інвалідності в посвідчення ветерана (на правій внутрішній стороні) вклеюється новий бланк, до якого вносяться відповідні записи. Записи в бланку засвідчуються відповідно до пункту 14 цього Порядку.

Отже, строк дії посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни законодавець пов`язує виключно зі строком встановлення інвалідності.

Таким чином, продовження строку інвалідності є юридичним фактом, з яким закон пов`язує продовження строку дії посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.

Пунктом 17 Порядку встановлено, що ящо посвідчення ветерана стало непридатним, було втрачене або змінилися особисті дані (прізвище, власне ім`я та по батькові (у разі наявності), за заявою (у довільній формі) ветерана війни чи члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни, члена сім`ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці України (їх законного представника або уповноваженої особи) видається нове посвідчення ветерана у порядку, визначеному пунктами 9 і 10 цього Порядку.

У разі зміни задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) або адреси фактичного місця проживання (для внутрішньо переміщених осіб) заявник для одержання нового посвідчення ветерана та/або листів талонів (у разі, коли строк дії попередніх листів талонів закінчився) та/або вклеювання бланка-вкладки до посвідчення ветерана подає до місцевого структурного підрозділу з питань ветеранської політики за новим задекларованим/зареєстрованим місцем проживання (перебування) або за новою адресою фактичного місця проживання (для внутрішньо переміщених осіб) заяву (у довільній формі) у паперовій формі (шляхом особистого подання або надсилання засобами поштового зв`язку) або в електронній формі (шляхом надсилання її електронної копії на адресу електронної пошти).

Місцевий структурний підрозділ з питань ветеранської політики витребовує в органу, який видав відповідне посвідчення ветерана та/або листи талонів та/або вклеїв бланк-вкладку до посвідчення ветерана, документи, що були для цього підставою, та після їх перевірки на відповідність законодавству, чинному на момент прийняття відповідного рішення таким органом, видає нове посвідчення ветерана та/або лист талонів та/або вклеює бланк-вкладку у посвідчення ветерана.

Аналіз положень Порядку №302 свідчить про чітке розмежування процедур первинного надання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, продовження строку дії посвідчення у зв`язку з продовженням строку інвалідності та припинення права на відповідний статус.

Так, пунктом 21 Порядку №302 передбачено, що у разі виникнення підстав, за якими особа втрачає право на статус, визначений Законом №3551-XII, посвідчення ветерана, видане їй раніше, вилучається органом, уповноваженим на видачу посвідчень ветерана.

Інформацію про осіб, у яких вилучено посвідчення ветерана, органи, уповноважені на видачу посвідчень ветерана, в одноденний строк з дня прийняття відповідного рішення вносять до Єдиного державного реєстру ветеранів війни, а в разі відсутності технічної можливості подають таку інформацію Міністерству у справах ветеранів України з дотриманням вимог законодавства у сфері охорони інформації з обмеженим доступом за формою згідно з додатком 2 до Порядку №302.

Форма інформації, наведена у додатку 2 до Порядку №302, передбачає зазначення, зокрема, найменування органу, який прийняв рішення про позбавлення статусу, дати та номера такого рішення, а також підстав позбавлення статусу.

Наведене свідчить про те, що Порядок №302 пов`язує припинення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни саме з прийняттям уповноваженим органом відповідного рішення, а не з вчиненням юридично значущої дії без оформлення окремого адміністративного акта.

Відтак суд зазначає, що закінчення строку дії посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни не є тотожним втраті права на відповідний статус, оскільки чинне законодавство пов`язує припинення такого статусу з наявністю визначених законом підстав та прийняттям уповноваженим органом відповідного рішення.

Водночас пункт 16 Порядку №302 не передбачає повторної перевірки підстав первинного надання особі статусу особи з інвалідністю внаслідок війни під час вирішення питання про продовження строку дії посвідчення.

Отже, у разі продовження строку встановлення інвалідності відповідач був зобов`язаний діяти відповідно до пункту 16 Порядку №302, а саме продовжити строк дії посвідчення позивача шляхом внесення до нього відповідних записів.

Натомість відповідач, розглядаючи заяву позивача про продовження строку дії посвідчення, фактично здійснив повторну оцінку документів, які були підставою для первинного надання позивачу статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, та дійшов висновку про відсутність у позивача права на такий статус.

При цьому у листі від 15.01.2026 №42-27/620/2026 відповідач зазначив, що 15.01.2026 прийнято рішення про позбавлення позивача статусу особи з інвалідністю внаслідок війни.

Водночас матеріали справи не містять доказів прийняття відповідачем окремого рішення з цього приводу.

Більше того, на виконання ухвали суду від 09.06.2026 про витребування доказів відповідач не надав суду копії відповідного рішення, посилаючись на те, що Порядком №302 не визначено обов`язкової форми такого рішення, а позбавлення статусу може бути здійснено шляхом вчинення юридично значущої дії без складання окремого адміністративного акта.

Суд не погоджується з такими доводами відповідача.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 2 Закону України від 17.02.2022 №2073-IX “Про адміністративну процедуру” адміністративний акт - рішення або юридично значуща дія індивідуального характеру, прийняте (вчинена) адміністративним органом для вирішення конкретної справи та спрямоване (спрямована) на набуття, зміну, припинення чи реалізацію прав та/або обов`язків окремої особи (осіб).

Позбавлення особи статусу особи з інвалідністю внаслідок війни є припиненням дії раніше прийнятого сприятливого адміністративного акта та впливає на реалізацію прав і гарантій, передбачених Законом №3551-XII.

Відсутність у Порядку №302 затвердженої форми рішення про позбавлення особи відповідного статусу не звільняє відповідача від обов`язку дотримуватися визначеної законом адміністративної процедури та належним чином оформити результати розгляду питання щодо припинення дії раніше прийнятого сприятливого адміністративного акта.

Крім того, як зазначалося судом вище, пунктом 21 Порядку № 302 передбачено, що у разі виникнення підстав, за якими особа втрачає право на статус, визначений Законом №3551-XII, посвідчення ветерана, видане їй раніше, вилучається органом, уповноваженим на видачу посвідчень ветерана.

Інформацію про осіб, у яких вилучено посвідчення ветерана, органи, уповноважені на видачу посвідчень ветерана, в одноденний строк з дня прийняття відповідного рішення вносять до Єдиного державного реєстру ветеранів війни, а в разі відсутності технічної можливості подають таку інформацію Міністерству у справах ветеранів України з дотриманням вимог законодавства у сфері охорони інформації з обмеженим доступом за формою згідно з додатком 2 до Порядку №302.

Форма інформації, наведена у додатку 2 до Порядку № 302, передбачає зазначення, зокрема, найменування органу, який прийняв рішення про позбавлення статусу, дати та номера такого рішення, а також підстав позбавлення статусу.

Наведене свідчить про те, що Порядок №302 пов`язує припинення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни саме з прийняттям уповноваженим органом відповідного рішення, а не з вчиненням юридично значущої дії без оформлення окремого адміністративного акта.

Крім того, відповідно до пункту 22 Порядку №302 відносини щодо прийняття, набрання чинності, оскарження в адміністративному порядку, припинення дії, виконання адміністративних актів, передбачені цим Порядком, регулюються Законом України “Про адміністративну процедуру”.

Отже, питання припинення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та вилучення посвідчення ветерана повинні вирішуватися з дотриманням вимог зазначеного Закону, зокрема щодо належного оформлення адміністративного акта, його мотивування та доведення до відома особи, стосовно якої такий акт приймається.

Разом із тим предметом спору у цій справі є правомірність відмови у продовженні строку дії посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни. Обставини щодо дотримання відповідачем процедури припинення відповідного статусу підлягають оцінці судом виключно в тій мірі, в якій вони впливають на вирішення спору щодо правомірності оскаржуваної відмови.

Оскільки доказів прийняття окремого рішення про припинення дії раніше наданого позивачу статусу відповідачем не надано, суд виходить із того, що на момент звернення позивача із заявою про продовження строку дії посвідчення статус особи з інвалідністю внаслідок війни залишався чинним.

Відтак суд зазначає, що закінчення строку дії посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни не є тотожним втраті права на відповідний статус, оскільки чинне законодавство пов`язує припинення такого статусу з наявністю визначених законом підстав та прийняттям уповноваженим органом відповідного рішення.

Водночас пункт 16 Порядку №302 не передбачає повторної перевірки підстав первинного надання особі статусу особи з інвалідністю внаслідок війни під час вирішення питання про продовження строку дії посвідчення.

Рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 28.10.2025 № 177/25/4940/Р позивачу продовжено строк встановлення III групи інвалідності до 28.10.2028.

Отже, відповідач був зобов`язаний діяти відповідно до пункту 16 Порядку №302, а саме продовжити строк дії посвідчення позивача шляхом внесення до нього відповідних записів.

Натомість під час розгляду заяви позивача про продовження строку дії посвідчення відповідач фактично здійснив повторну оцінку документів, які були підставою для первинного надання позивачу статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, та дійшов висновку про відсутність у нього права на такий статус.

У разі наявності сумнівів щодо правомірності первинного надання особі відповідного статусу або виникнення підстав для його припинення відповідач повинен діяти в межах процедури, визначеної Законом №3551-XII, Порядком №302 та Законом України “Про адміністративну процедуру”.

Однак доказів дотримання відповідачем такої процедури матеріали справи не містять.

Суд відхиляє посилання відповідача на абзац третій пункту 17 Порядку №302.

Зі змісту пункту 17 Порядку № 302 вбачається, що його положення регулюють порядок видачі нового посвідчення ветерана у разі, якщо посвідчення стало непридатним, було втрачене або змінилися особисті дані особи, а також у разі зміни задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) чи адреси фактичного місця проживання внутрішньо переміщеної особи.

При цьому абзац третій пункту 17 Порядку №302, який передбачає право місцевого структурного підрозділу з питань ветеранської політики витребовувати документи, що були підставою для видачі посвідчення, підлягає застосуванню у системному зв`язку з абзацом другим цього пункту, тобто у разі звернення особи до місцевого структурного підрозділу з питань ветеранської політики за новим задекларованим/зареєстрованим місцем проживання (перебування) або за новою адресою фактичного місця проживання.

Матеріали справи не містять доказів зміни позивачем місця проживання.

Крім того, звернення позивача до Департаменту з питань ветеранської політики Луцької міської ради було зумовлене утворенням зазначеного департаменту та передачею йому відповідних повноважень від Департаменту соціальної політики Луцької міської ради, а не зміною місця проживання чи зверненням до іншого місцевого структурного підрозділу з питань ветеранської політики.

Більш того, матеріали справи не містять доказів витребування відповідачем документів, що були підставою для первинного надання позивачу статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, як це передбачено абзацом третім пункту 17 Порядку №302.

Отже, підстави для застосування пункту 17 Порядку №302 та повторної перевірки документів, які були підставою для первинного надання позивачу статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, у відповідача були відсутні.

Враховуючи, що строк встановлення III групи інвалідності позивачу продовжено до 28.10.2028, доказів припинення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни у встановленому законодавством порядку відповідачем не надано, а процедура, передбачена пунктами 21, 22 Порядку №302 та Законом України “Про адміністративну процедуру”, не дотримана, суд дійшов висновку, що відмова Департаменту з питань ветеранської політики Луцької міської ради, викладена у листі від 15.01.2026 №42-27/620/2026, суперечить вимогам Закону №3551-XII та Порядку №302, а тому є протиправною.

З огляду на те, що позивачу раніше було надано статус особи з інвалідністю внаслідок війни, який на момент звернення із заявою про продовження строку дії посвідчення не був припинений у встановленому законом порядку, належним способом захисту порушеного права є не повторне встановлення відповідного статусу та видача нового посвідчення, а продовження строку дії раніше виданого посвідчення.

Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З метою ефективного захисту порушеного права позивача суд вважає за необхідне на підставі частини другої статті 9 КАС України вийти за межі позовних вимог та застосувати інший спосіб захисту, який відповідає суті спірних правовідносин, шляхом зобов`язання відповідача продовжити строк дії посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни серії НОМЕР_1 відповідно до рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 28.10.2025 №177/25/4940/Р.

Згідно із частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів правомірності відмови у продовженні строку дії посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни, викладеної у листі від 15.01.2026 №42-27/620/2026.

За наведених обставин позов підлягає задоволенню шляхом визнання протиправною відмови відповідача та зобов`язання продовжити строк дії посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни як ефективного способу захисту порушеного права позивача.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а матеріали справи не містять доказів понесення сторонами інших судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись статтями 2, 9, 72-77, 241-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Департаменту з питань ветеранської політики Луцької міської ради про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити дії задовольнити.

Визнати протиправною відмову Департаменту з питань ветеранської політики Луцької міської ради, викладену у листі від 15.01.2026 №42-27/620/2026, щодо продовження ОСОБА_1 строку дії посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни серії НОМЕР_1 .

Зобов`язати Департамент з питань ветеранської політики Луцької міської ради продовжити строк дії посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни серії НОМЕР_1 , виданого ОСОБА_1 , у порядку, визначеному пунктом 16 Порядку видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 №302.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України. У разі подання апеляційної скарги рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ).

Відповідач: Департамент з питань ветеранської політики Луцької міської ради (43025, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Тимошенка Сергія, будинок 2; ідентифікаційний код юридичної особи 45736155).

Суддя Н. В. Стецик