Рішення від 18 червня 2026 р. у справі №140/2233/26 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2026 року ЛуцькСправа № 140/2233/26

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Плахтій Н.Б.,

розглянувши за правилами спрощеного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі – відповідач, ГУ ПФУ в Запорізькій області) про визнання протиправним та скасування рішення від 23.01.2026 №033050013088 про відмову в призначенні дострокової пенсії за віком як батькові дитині-інваліда;

зобов`язання призначити та виплачувати з 12.01.2026 пенсію за віком відповідно до пункту 3 частини першої статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне забезпечення» від 09.07.2003 №1058-IV (далі – Закону №1058-IV), зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 02.07.1990 по 03.01.1991, з 17.05.1993 по 24.07.1994, з 15.02.1995 по 30.06.1995, з 03.02.1997 по 11.03.1997 та період отримання допомоги по безробіттю з 19.03.1999 по 13.06.2000.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 16.01.2026 звернувся до територіального відділу Пенсійного Фонду України за місцем проживання з письмовою заявою про призначення достроково пенсії за віком відповідно до пункту 3 частини 1 статті 115 Закону №1058-IV, як батькові дитини-інваліда з дитинства.

Згідно з пунктом 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне забезпечення» за принципом екстериторіальності документи для призначення пенсії були направленні на розгляд до ГУ ПФУ в Запорізькій області, яке рішенням від 23.01.2026 №033050013088 відмовило у призначенні пенсії за віком по досягненню 55-річного віку у зв`язку з відсутністю законних підстав, зважаючи на те, що матір дитини-інваліда скористалась правом виходу на пенсію та отримує пенсію по інвалідності з 20.03.2000 ще до народження дитини-інваліда.

Окрім цього, відповідачем до страхового стажу не було враховано періоди роботи з 02.07.1990 по 03.01.1991 (запис в трудовій книжці завірений печаткою УРСР), з 17.05.1993 по 24.07.1994 (робота в Республіці Білорусь), з 15.02.1995 по 30.06.1995 та з 03.02.1997 по 11.03.1997 (виправлення дати наказів про звільнення та прийняття відповідно) та період отримання допомоги по безробіттю з 19.03.1999 по 13.06.2000 (з невідомих для позивача причин).

З рішенням відповідача позивач не погоджується, вважає його незаконними та таким, що не відповідає діючому законодавству та порушує конституційне право на соціальний захист, оскільки довідками управління соцзахисту населення виконавчого комітету Ковельської міської ради та управління ПФУ від 17.02.2026 та 16.02.2026 відповідно підтверджується факт, що батько дитини дійсно здійснював догляд за дитиною з інвалідністю.

Водночас всі періоди його роботи підтверджені трудовою книжкою та належними документами, а надмірний формалізм відповідача щодо надання правової оцінки наданим документам, на його думку, необґрунтований та безпідставний.

З наведених підстав позивач просить позов задовольнити.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 23.02.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за вказаним позовом та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (а.с.25).

Представник відповідача у відзиві на позовну заяву (а.с.29-33) позовні вимоги не визнала та в задоволенні позову просила відмовити. Зазначила, що позивач звернувся 16.01.2026 із заявою про призначення пенсії. Пенсійний вік, визначений пп.3 п.1 ст.115 Закону №1058-IV, становить 55 років. Вік заявника 55 років 00 місяців 06 днів. Необхідний страховий стаж, визначений пп.3 п.1 ст.115 Закону №1058-IV, становить 20 років. Страховий стаж особи становить 21 років 00 місяців 28 днів. До страхового стажу не зараховано періоди роботи: 02.09.1990-03.01.1991 – період роботи в СРСР завірено печаткою України; 17.05.1993-24.07.1994 – робота в Білорусі; 15.02.1995-30.06.1995 – виправлення дати наказу при звільненні; 03.02.1997-11.03.1997 – виправлення дати наказу про звільнення; 19.03.1999-13.06.2000 – період отримання допомоги по безробіттю потребує додаткового уточнення.

До заяви про призначення пенсії ОСОБА_1 додав заяву ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , матері дитини з інвалідністю з дитинства - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , щодо не заперечення призначення пенсії ОСОБА_1 . ОСОБА_2 отримує пенсію по інвалідності з 20.03.2000.

Згідно зі статтею 10 Закону №1058-IV особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором, а тому, якщо мати використала право на призначення пенсії (незалежно від віку) до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону №1058-IV, батько на призначення дострокової пенсії права не має.

ГУ ПФУ в Запорізькій області правомірно відмовило ОСОБА_1 у призначенні дострокової пенсії у зв`язку з відсутністю законних підстав.

Інші заяви по суті справи не надходили.

Враховуючи вимоги статті 262 КАС України судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , 16.01.2026 звернувся до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про призначення пенсії (а.с.11, 43).

Рішенням ГУ ПФУ в Запорізькій області від 23.01.2026 №033050013088 про відмову у призначенні пенсії (а.с.9зворот, 62) позивачу відмовлено в призначенні пенсії згідно з пп.3 п.1 ст.115 Закону №1058-IV у зв`язку із відсутністю законних підстав. Рішення обґрунтоване тим, що страховий стаж особи становить 21 років 00 місяців 28 днів. До страхового стажу не зараховано періоди роботи: 02.07.1990-03.01.1991 – період роботи в СРСР завірено печаткою України; 17.05.1993-24.07.1994 – робота в Білорусі; 15.02.1995-30.06.1995 – виправлення дати наказу при звільненні; 03.02.1997-11.03.1997 – виправлення дати наказу про звільнення; 19.03.1999-13.06.2000 – період отримання допомоги по безробіттю потребує додаткового уточнення.

До заяви про призначення пенсії ОСОБА_1 додав заяву ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , матері дитини з інвалідністю з дитинства, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , щодо не заперечення призначення пенсії ОСОБА_1 . ОСОБА_2 отримує пенсію по інвалідності з 20.03.2000. Враховуючи зазначене, якщо мати використала право на призначення пенсії (незалежно від виду) до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону №1058-IV, батько право на призначення дострокової пенсії не має.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, визначає Закон №1058-IV.

Частиною 1 статті 9 Закону №1058-ІV визначено, що в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати, зокрема, пенсія за віком.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 115 Закону №1058-IV право на призначення дострокової пенсії за віком мають: жінки, які народили п`ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства та тяжко хворих дітей, яким не встановлено інвалідність, які виховали їх до досягнення зазначеного віку, - після досягнення віку 50 років та за наявності не менше ніж 15 років страхового стажу. При цьому особами з інвалідністю з дитинства вважаються також, діти з інвалідністю віком до 18 років.

За вибором матері або в разі її відсутності, якщо виховання п`ятьох або більше дітей, дитини з інвалідністю чи тяжко хворої дитини, якій не установлено, інвалідність, до шестирічного віку здійснювалося батьком, батьку призначається дострокова, пенсія за віком після досягнення віку 55 років та за наявності страхового стажу не менше ніж 20 років.

Отже, за змістом пункту 3 частини першої статті 115 Закону №1058-IV дострокова пенсія за віком призначається лише одному з батьків за вибором матері (в разі її відсутності - батьку) у випадку досягнення встановленого віку та наявності відповідного страхового стажу.

Як вбачається з матеріалів справи, матері дитини з інвалідністю з дитинства ОСОБА_2 призначено пенсію по інвалідності з 20.03.2000 (а.с.15), тобто раніше встановленого пенсійного віку, за інших підстав (як особі з інвалідністю) ніж ті, які визначені пунктом 3 частини першої статті 115 Закону №1058-IV.

Так, спірні правовідносини виникли з приводу прийняття відповідачем рішення про відмову у призначенні пенсії позивачу, оскільки мати дитини отримує пенсію по інвалідності та використала право на призначення пенсії до досягнення пенсійного віку.

Проте, суд не погоджується з такими доводами відповідача з огляду на наступне.

Абзацом 2 пункту 3 частини першої статті 115 Закону №1058-IV визначено спеціальне суб`єктивне право батька, як одного з членів подружжя, що здійснював виховання дитини-інваліда, на призначення дострокової пенсії за віком, і допустимість реалізації цього права не може ставитися в залежність від реалізації матір`ю свого права на призначення дострокової пенсії за віком, передбаченого іншими нормами законодавства.

А тому, з урахуванням наведеного, у позивача наявне право на призначення пенсії за віком як батькові дитини з інвалідністю, оскільки матір`ю дитини з інвалідністю не використовується можливість призначення дострокової пенсії за віком з підстав виховання нею особи з інвалідністю з дитинства.

При цьому закон не ставить реалізацію права батька у залежність від отримання матір`ю пенсії по інвалідності або реалізації нею інших пенсійних прав.

Суд виснуває, що відмова ГУ ПФУ в Запорізькій області була обґрунтована неправильним застосуванням норм матеріального права, оскільки не враховано, що мати дитини не реалізувала право на дострокову пенсію саме за підставою виховання дитини з інвалідністю.

Разом із тим суд зауважує, що обов`язковою умовою для призначення дострокової пенсії є наявність необхідного страхового стажу та віку.

Так, з оскаржуваного рішення слідує, що на момент звернення із заявою про призначення пенсії від 16.01.2026 вік ОСОБА_1 становить 55 років, страховий стаж – 21 рік 00 місяців 28 днів.

Встановлені судом обставини у справі вказують на те, що позивач досяг пенсійного віку та має необхідний страховий стаж, встановлений статтею 115 Закону №1058-IV.

Отже, з урахуванням вище встановлених обставин справи ОСОБА_1 має право на пенсію за віком на підставі пункту 3 частини першої статті 115 Закону №1058-IV.

За вказаних підстав суд дійшов висновку, що спірне рішення відповідача від 20.03.2024 №907550168646 є необґрунтованим та безпідставним.

Щодо вимог позивача про зарахування до страхового стажу періодів роботи з 02.07.1990 по 03.01.1991, з 17.05.1993 по 24.07.1994, з 03.02.1997 по 11.03.1997, з 19.03.1999 по 13.06.2000, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 1 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Таке ж визначення містить і частина перша статті 24 Закону №1058-IV, яка передбачає, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно з частиною другою статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Таким чином, до 01.01.2004 стаж роботи підтверджується в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058-IV.

Так, приписами статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі – Закон №1788-ХІІ) визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Статтею 62 Закону №1788-XII передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Такий порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637).

Відповідно до пункту 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Згідно з пунктом 3 Порядку №637 За відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що основним документом, який підтверджує трудовий стаж позивача є його трудова книжка. При цьому, лише у разі відсутності трудової книжки або записів в ній органи пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших первинних документів.

З наявної в матеріалах справи копії трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_1 від 05.07.1990 (а.с.21-22), слідує, що позивач працював, зокрема:

з 02.07.1990 по 03.01.1991 на посаді столяра ІV розряду у Ковельському СПТУ-7;

з 17.05.1993 по 24.07.1994 на посаді столяра ІV розряду у Будівельно-монтажному управлінні №3 СМТ «Білорусьтрубопровідбуд»;

з 15.02.1995 по 30.06.1995 робітником в цеху лозоплетіння №3 в Ковельському спеціалізованому лісогосподарському підприємстві «ТУР»;

з 03.02.1997 по 11.03.1997 навальником-звальником на лісопункті у Ковельському держлісгоспі;

з 19.03.1999 по 13.06.2000 перебував на обліку по безробіттю в Ковельському міському центрі зайнятості.

Отже, записами трудової книжки підтверджується факт роботи позивача у спірні періоди з 02.07.1990 по 03.01.1991, з 17.05.1993 по 24.07.1994, з 15.02.1995 по 30.06.1995, з 03.02.1997 по 11.03.1997, з 19.03.1999 по 13.06.2000.

Водночас, період роботи позивача на посаді столяра ІV розряду у Ковельському СПТУ-7 з 02.07.1990 по 03.01.1991 не зарахований відповідачем до страхового стажу ОСОБА_1 з тих підстав, що вказаний період роботи в СРСР завірено печаткою України.

Щодо такого зауваження пенсійного органу, то суд враховує, що позивач 03.01.1991 був звільнений із займаної посади у зв`язку з призовом до лав Радянської Армії.

Після проходження строкової військової служби позивач з 15.12.1992 був знову прийнятий на посаду столяра 4 розряду в Ковельське СПТУ-7, з якої звільнений 11.05.1993 за власним бажанням.

Отже, завірення періодів роботи в Ковельському СПТУ-7 печаткою України є цілком правомірним, адже на момент останнього звільнення Україна мала статус незалежної держави.

Крім того, періоди роботи позивача з 15.02.1995 по 30.06.1995, з 03.02.1997 по 11.03.1997 не зараховані відповідачем до страхового стажу з тих підстав, що в трудовій книжці міститься виправлення у наказах про звільнення та прийняття на роботу відповідно.

Однак суд зазначає, що згідно з пунктом 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників від 29.07.1993 №58 (далі – Інструкція №58) до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Відповідно до пункту п.2.4 зазначеної вище Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується «05.01.1993».

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Пунктом 2.27 Інструкції №58 передбачено, що запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер.

Пунктом 2.6. Інструкції №58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис.

Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

Суд зазначає, що відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників» від 27.04.1993 року №301 (далі - Постанова №301) відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Таким чином, відповідальність за ведення трудової книжки покладається на роботодавця, відтак виправлення у записах про прийняття на роботу та звільнення не може бути підставою для виключення певних періодів роботи зі страхового стажу позивача

Разом з тим, досліджуючи трудову книжку позивача, суд не виявив явних виправлень, як вказує відповідач, у записі №12 про звільнення, адже дата наказу чітко прописана – 30.06.1995, також дата наказу про прийняття (запис №17) також чітко прописана – 27.01.97.

Відтак неврахування відповідачем вказаних періодів роботи до страхового стажу є безпідставним.

Щодо неврахування до страхового стажу періоду роботи з 17.05.1993 по 24.07.1994 на посаді столяра ІV розряду у Будівельно-монтажному управлінні №3 СМТ «Білорусьтрубопровідбуд», то суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 4 Закону №1058-ІV якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Згідно зі статтею 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якої вони проживають.

Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Згідно із статтею 11 зазначеної Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.

Крім того, частиною другою статті 4 Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів від 15 квітня 1994 року, ратифікованої Законом України від 11 липня 1995 року №290/95-ВР, визначено, що трудовий стаж, стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.

Отже, наведені положення вказаних Угод передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди враховується при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.

29.11.2022 Кабінет Міністрів України ухвалив постанову №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» (далі - Постанова №1328), яка набрала чинності 02.12.2022 та якою постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві.

Разом із тим, відповідно до статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Таким чином, положення Постанови №1328 підлягають застосуванню щодо правовідносин, які виникли після набрання нею чинності, тобто з 02.12.2022.

Крім того, дію Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів від 15 квітня 1994 року, ратифікованої Законом України від 11 липня 1995 року №290/95-ВР, зупинено у відносинах України з Російською Федерацією та Республікою Білорусь на підставі Закону України №3192-IX від 29.06.2023 «Про зупинення у відносинах України з Російською Федерацією та Республікою Білорусь дії Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів та Протоколу про внесення змін і доповнень до Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів від 15 квітня 1994 року» (набуття чинності 21.07.2023).

Наведене також підтверджує, що діюче в Україні пенсійне законодавство визначає, що у разі, якщо пенсія призначена на території України, а особа працювала на території Республіки Білорусь або на підприємстві зареєстрованому на території Республіки Білорусь після 13.03.1992, то цей стаж має враховуватися на території України як власний страховий (трудовий) стаж, хоча пенсійні внески можуть сплачуватися в Республіці Білорусь. Тобто існує гарантія врахування страхового (трудового) стажу кожної із сторін при призначенні пенсії на її території без перерахування страхових внесків.

Таким чином, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права особи на пенсію та при її обчисленні.

Відтак, з огляду на те, що записами трудової книжки позивача підтверджується його робота у період з 17.05.1993 по 24.07.1994 в Республіці Білорусь, яка була учасником Угод, то такий спірний період підлягає зарахуванню до загального стажу роботи ОСОБА_1 в силу норм міжнародних договорів, які були чинними у вказаний період.

Неврахування пенсійним органом періоду роботи позивача на території Республіки Білорусь, які підтверджені записами в трудовій книжці, з посиланням на роботу після 1992 за межами України у республіках колишнього Союзу РСР, з якими не укладено міжнародні угоди, не повинно порушувати законні права та інтереси ОСОБА_1 на належне пенсійне забезпечення.

Щодо не зарахування періоду перебування позивача на обліку по безробіттю в Ковельському міському центрі зайнятості з 19.03.1999 по 13.06.2000, суд враховує, що записи в трудовій книжці про отримання допомоги по безробіттю (записи №23 та №24) з 19.03.1999 по 13.06.2000 містять чітку дату початку та припинення виплат по безробіттю відповідно. Записи про зазначений період роботи не містять жодних підтирань, виправлень.

Також суд зазначає, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Крім того, позивач не може нести відповідальності за правильність заповнення його трудової книжки.

Аналогічний висновок вказаний і в постановах Верховного Суду від 17.07.2018 у справі №220/989/17, від 19.12.2019 у справі №307/541/17.

Верховний Суд у постановах від 30.09.2019 в справі №638/18467/15-а та від 25.04.2019 в справі №593/283/17 зазначив, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів Пенсійного фонду України для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 21.02.2018 в справі №687/975/17 вказав, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства, відтак вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань з призначення пенсії за віком.

Відповідно до вимог частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки Верховного Суду.

Суд зазначає, що відповідно до підпункту 2 пункту 6 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2, Управління Фонду має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб - підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на головне управління Фонду завдань.

Відтак, враховуючи вищенаведене, у випадку виникнення сумнівів щодо достовірності поданих особою документів відповідач наділений правом звернення до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій з метою отримання інформації, необхідної для здійснення їхньої діяльності. Однак, доказів того, що ГУ ПФУ в Запорізькій області таким правом не скористалося, матеріали справи не містять.

Водночас частиною першою статті 28 Закону №1058-IV передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. У разі виплати застрахованій особі довічної пенсії, передбаченої цим Законом, пенсії або аналогічної виплати, встановленої в інших державах, мінімальний розмір пенсії за віком у солідарній системі встановлюється з урахуванням зазначених сум.

За кожний повний рік страхового стажу понад 35 років чоловікам і 30 років жінкам пенсія за віком збільшується на 1 відсоток розміру пенсії, обчисленої відповідно до статті 27 цього Закону, але не більш як на 1 відсоток мінімального розміру пенсії за віком, передбаченого абзацом першим цієї частини. Наявний в особи понаднормовий страховий стаж не може бути обмежений.

Вищенаведені норми закону передбачають, що кількість років трудового стажу прямо впливає на розмір отримуваної пенсії.

Таким чином, враховуючи вищевказані правові висновки Верховного Суду, суд виснуває, що відповідач при розгляді документів позивача протиправно не врахував до його страхового стажу періоди роботи з 02.07.1990 по 03.01.1991, з 17.05.1993 по 24.07.1994, з 15.02.1995 по 30.06.1995, з 03.02.1997 по 11.03.1997 та період отримання допомоги по безробіттю з 19.03.1999 по 13.06.2000, оскільки факт роботи позивача та факт отримання допомоги по безробіттю підтверджується записами в його трудовій книжці.

З урахуванням викладеного рішення ГУ ПФУ в Запорізькій області від 23.01.2026 №03350013088 про відмову в призначенні пенсії підлягає скасуванню як протиправне, а позовні вимоги задоволенню.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 45 Закону №1058-ІV пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Позивач досягнув пенсійного віку 55 років 11.01.2026, отже позовні вимоги зобов`язального характеру підлягають задоволенню шляхом зобов`язання відповідача призначити позивачу з 12.01.2026 пенсію за віком відповідно до пункту 3 частини першої статті 115 Закону №1058-ІV, зарахувавши до його страхового стажу періоди роботи 02.07.1990 по 03.01.1991, з 17.05.1993 по 24.07.1994, з 15.02.1995 по 30.06.1995, з 03.02.1997 по 11.03.1997 та період отримання допомоги по безробіттю з 19.03.1999 по 13.06.2000.

Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів судовий збір в розмірі 1311,20 грн, сплачений згідно з квитанцією.

Керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 23.01.2026 №03350013088 про відмову в призначенні пенсії.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити ОСОБА_1 з 12.01.2026 пенсію за віком відповідно до пункту 3 частини першої статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне забезпечення», зарахувавши до його страхового стажу періоди роботи з 02.07.1990 по 03.01.1991, з 17.05.1993 по 24.07.1994, з 15.02.1995 по 30.06.1995, з 03.02.1997 по 11.03.1997 та період отримання допомоги по безробіттю з 19.03.1999 по 13.06.2000.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області судові витрати у сумі 1331,20 грн (одна тисяча триста тридцять одна грн 20 коп.).

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 255 КАС України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 );

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, Запорізька обл., м.Запоріжжя, просп.Соборний, 158Б, код ЄДРПОУ 20490012).

Головуючий-суддя Н.Б.Плахтій