Постанова від 21 червня 2026 р. у справі №527/814/24 — Глобинський районний суд Полтавської області

Справа № 527/814/24

провадження № 3-в/527/34/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2026 року м. Глобине

Глобинський районний суд в складі:

головуючого судді Павлійчук А.В.,

за участю: секретаря Козинко Ю.С.,

розглянувши подання Кременчуцького районного сектору № 1 філії Державної установи «Центр пробації» в Полтавській області відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , рнокпп: НОМЕР_1 , (інші відомості щодо особи відсутні), на якого постановою Глобинського районного суду Полтавської області від 25.04.2024 за ч. 1 ст. 183-1 КУпАП накладено адміністративне стягнення у виді 120 годин суспільно корисних робіт, про вирішення питання про давність виконання постанови про накладення адміністративного стягнення-

В С Т А Н О В И В:

Постановою Глобинського районного суду Полтавської області від 25.04.2024 ОСОБА_1 , було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст.183-1 КУпАП у виді 120 годин суспільно корисних робіт.

ОСОБА_1 на обліку Кременчуцького районного сектору № 1 філії Державної установи «Центр пробації» в Полтавській області перебуває з 08.05.2024.

Подання органу пробації мотивоване тим, що 08.05.2024 та 23.05.2024 ОСОБА_1 направлено виклик до Кременчуцького районного сектору № 1 філії Державної установи «Центр пробації» в Полтавській області на 22.05.2024 та 06.06.2024, на які порушник не з`явився, довідок, які б підтверджували неможливість явки до сектору не надав.

Постановою Глобиського районного суду Полтавської області від 08.08.2024 органу пробації у задоволенні подання було відмовлено. В подальшому відповідно до подання Глобинського ВДВС у Кременчуцькому районі Полтавської області Східного МРУ МІНЮСТУ, ухвалою Глобинського районного суду Полтавської області від 10.10.2024 року ОСОБА_1 був оголошений в розшук. Відповідно до інформації відділу поліції № 1 Кременчуцького РУП ГУНП в Полтавській області від 15.01.2025 року – ОСОБА_1 у державному розшуку не перебував.

Встановити місце знаходження ОСОБА_1 не можливо оскільки відповідно до довідки Великокринківського старостинського округу « 02-28.13/80 від 12.08.2025 ОСОБА_1 в АДРЕСА_2 не зареєстрований та не проживає, відділ поліції № 1 від 01.09.2025 року надав інформацією щодо відсутності порушника за визначеною адресою, другий відділ ТЦК та СП 20.08.2025 та 24.02.2026 повідомив, що на військову службу ОСОБА_1 не призивався.

Кременчуцький РС №1 звертався до Глобинського районного суду з поданнями про вирішення питання, пов`язаного з виконанням постанови Глобинського районного суду від 25.04.2024 року, щодо громадянина ОСОБА_2 . Постановами Глобинського районного суду Полтавської області від 08.08.2024 та 01.12.2025 року у задоволенні подання було відмовлено.

Інформацією щодо ухилення порушника від виконання адміністративного стягнення у виді суспільно корисних робіт уповноважений орган з питань пробації не володіє.

Під час виконання судового рішення наказом Міністерства юстиції України №474/5 від 19.03.2013 року «Про затвердження Порядку виконання суспільно корисних робіт» у служби пробації не передбачені функції розшуку, або затримання порушника.

Відповідно до ч.1 ст.2 КУпАП, законодавство України про адміністративне правопорушення складається з Кодексу та інших законів України, а згідно з положеннями ст.9 Конституції України, ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» усталена судова практика Європейського суду з прав людини (далі- ЄСПЛ) є частиною національного законодавства та обов`язкова для застосування судами як джерело права. Європейський суд з прав людини, надаючи автономного значення поняттям, які застосовуються в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі-Конвенція), часто розцінює справи про адміністративні правопорушення саме як «кримінальні» у розумінні норм Конвенції. Так, ЄСПЛ у своєму рішенні у справі «Надточій проти України» від 15.05.2008 р. зазначив, що український уряд визнав кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення. У п.3.4 і 3.6 свого рішення від 11.10.2011 р. (справа №10-рп/2011) Конституційний Суд України, аналізуючи положення міжнародних актів, наголосив, що «не вбачається різниці між кримінальними та адміністративними протиправними діяннями, оскільки вони охоплюються загальним поняттям «правопорушення», а відмінність адміністративного правопорушення від злочину полягає, насамперед, у тому, що воно є менш суспільно небезпечним». У цьому рішенні суд поширив певні гарантії кримінального процесу і на процес притягнення особи до адміністративної відповідальності. Ураховуючи вищезазначене, окремі суди (судді) вважають за можливе до правовідносин, які виникли, застосувати аналогію закону, а саме норми ст. 80 КК України, яка передбачає звільнення від відбування покарання у зв`язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку (особа звільняється від відбування покарання, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано в такі строки, зокрема, два роки У разі засудження до покарання менш суворого, ніж обмеження волі). Таким чином, системний аналіз положень КУпАП у поєднанні із чинним законодавством і судовою практикою, дає право вважати, що строк давності виконання постанови суду про накладення стягнення повинен розпочинатися з дня набрання цим судовим рішенням законної сили і в усякому разі не перевищувати двох років. Оскільки особи, які притягуються до адміністративної відповідальності знаходяться явно в невигідній правовій ситуації порівнянні з тими, хто вчинив більш тяжке правопорушення (злочин) у питанні давності виконання постанов про накладення адміністративних стягнень та обвинувальних вироків. Відповідно до ст.304, 305 КУпАП контроль за правильним і своєчасним виконанням постанови про накладення адміністративного стягнення здійснюється органом (посадовою особою), який виніс постанову, та іншими пов`язані із виконанням постанови про накладення адміністративного стягнення, вирішуються органом (посадовою особою), який виніс постанову.

Статтею 298 КУпАП встановлено, що постанова про накладення адміністративного стягнення є обов`язковою для виконання державними і громадськими органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами і громадянами.

Згідно ч. 1 ст. 303 КУпАП не підлягає виконанню постанова про накладення адміністративного стягнення, якщо її не було звернуто до виконання протягом трьох місяців з дня винесення.

Відповідно статті 304 КУпАП питання, зв`язані з виконанням постанови про накладення адміністративного стягнення, вирішуються органом (посадовою особою), який виніс постанову.

Враховуючи практику Європейського суду з прав людини (зокрема, mutatismutandis рішення у справі Озтюрк проти Германії 21 лютого 1984 року, пункт 53), справи про адміністративні правопорушення, для цілей статті 6 ЄКПЛ належать до справ із обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення. Відтак, на дану категорію справ поширюються гарантії статті 6 ЄКПЛ.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КУпАП, законодавство України про адміністративне правопорушення складається з Кодексу та інших законів України, а згідно з положеннями ст. 9 Конституції України, ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» усталена судова практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) є частиною національного законодавства та обов`язкова для застосування судами як джерело права.

Європейський суд з прав людини, надаючи автономного значення поняттям, які застосовуються в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), часто розцінює справи про адміністративні правопорушення саме як «кримінальні» у розумінні норм Конвенції.

Так, ЄСПЛ у своєму рішенні у справі «Надточій проти України» від 15.05.2008 зазначив, що український уряд визнав кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Положення Кодексу України про адміністративні правопорушення, не містить поняття строки давності виконання постанови суду про накладення адміністративного стягнення, тобто законодавцем залишено поза сферою свого регулювання питання щодо строків виконання таких постанов, створивши при цьому ситуацію безстрокового виконання такого рішення суду. Фактична «безстроковість» виконання таких постанов суперечить принципу правової визначеності, що є складовою принципу верховенства права і широко застосовується ЄСПЛ при оцінці порушень державами-членами Конвенції, а «необмежений строк виконання» своєчасно надісланої постанови суперечить принципу Рекомендації №R(91)1 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам стосовно адміністративних санкцій, згідно якого, якщо адміністративний орган влади розпочав адміністративне провадження із застосування санкції, він зобов`язаний діяти залежно від обставин справи з розумною швидкістю. Натомість, дані строки, передбачені в Кримінальному кодексі України, а саме, ст. 80, яка розташована у розділі ХІІ «Звільнення від покарання та його відбування» і регламентує звільнення від відбування покарання у зв`язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку. Таким чином, порушено інший фундаментальний із принципів права принцип справедливості, оскільки засуджені, які вчинили кримінальне правопорушення, в порівнянні з адміністративним правопорушенням на підставі ст. 80 КК України звільняються судом від відбування покарання у зв`язку із закінченням строків давності виконання вироку суду.

Крім того, КСУ у п. 3.4 і 3.6 свого рішення від 11.10.2011 (справа № 10-рп/2011), аналізуючи положення міжнародних актів, наголосив, що «не вбачається різниці між кримінальними та адміністративними протиправними діяннями, оскільки вони охоплюються загальним поняттям «правопорушення», а відмінність адміністративного правопорушення від злочину полягає, насамперед, у тому, що воно є менш суспільно небезпечним». У цьому рішенні Суд поширив певні гарантії кримінального процесу і на процес притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Таким чином, суд вважає за можливе до виниклих правовідносин застосувати аналогію закону, а саме норми ст. 80 КК України, яка передбачає звільнення від відбування покарання у зв`язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку, яка передбачає звільнення від відбування покарання у зв`язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку (особа звільняється від відбування покарання, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано в такі строки, зокрема, два роки у разі засудження до покарання менш суворого, ніж обмеження волі).

Крім цього, з часу набрання законної сили постановою суду про призначення ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді 120 годин суспільно корисних робіт минуло два роки.

На підставі викладеного, виходячи із неможливості виконання постанови про накладення адміністративного стягнення відносно ОСОБА_1 відповідно до ст. 303, 304 КУПАП, його слід звільнити від відбування покарання у виді суспільно корисних робіт у зв`язку із закінченням строків давності виконання постанови про накладення адміністративного стягнення.

Керуючись ст. ст. 303, 304 КУпАП, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Подання - задовольнити.

Звільнити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп: НОМЕР_1 від відбування адміністративного стягнення у вигляді 120 годин суспільно корисних робіт за ч. 1 ст. 183-1 КУпАП призначеного постановою Глобинського районного суду Полтавської області від 25.04.2024, у зв`язку із закінченням строків давності виконання постанови про накладення адміністративного стягнення.

Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови до Полтавського апеляційного суду.

Суддя А. В. Павлійчук