Рішення від 22 червня 2026 р. у справі №369/12806/23 — Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/12806/23

Провадження № 2/369/839/26

РІШЕННЯ

Іменем України

23.06.2026 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді – Пінкевич Н.С.

секретаря судового засідання – Худинець Д.С.

за участі

представника позивача ОСОБА_1

представник відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Києва в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гришаєва Ірина Вікторівна про визнання недійсним договору, скасування реєстрації

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2023 року позивач ОСОБА_3 звернулася до суду з даним позовом. Свої позовні вимоги позивач обґрунтувала тим, що 04 серпня 2023 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . Того ж дня запис про право власності ОСОБА_5 внесено у відповідний реєстр. Даний договір є недійсним, оскільки укладений в період чинності ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 квітня 2023 року по справі 761/12336/23 про заборону ОСОБА_4 вчиняти дії, спрямовані на набуття права власності на квартиру, продаж предмету іпотеки.

Вказала, що ухвала про забезпечення позову підлягає негайному виконанню, а особи винні в невиконанні такої ухвали несуть відповідальність, встановленому законом. Відповідачці про ухвалу суду було повідомлено приватним виконавцем у рамках ВП 72144100 – 03 серпня 2023 року, про що складено відповідний акт. Тобто на час вчинення оспорюваного правочину, відповідачці достеменно відомо про наявну заборону. Але вона умисно невиконувала судову заборону, вчинила дії на заволодіння її майном. Тому укладений договір з порушенням ст.215 ЦК України та має бути визнаний судом недійсним та скасовано запис нотаріуса про проведення державної реєстрації права власності на квартиру.

Просила суд:

визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гришаєвою Іриною Вікторівною та зареєстрований в реєстрі за №2754 від 04 серпня 2023 року;

скасувати запис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гришаєвої Ірини Вікторівни про проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно згідно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №68751133 від 04 серпня 2023 року щодо державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 , за ОСОБА_5 ;

судові витрати покласти на відповідача.

Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Дубас Т.С. від 21 серпня 2023 року відкрито провадження по справі та визначено розгляд проводити за правилами загального позовного провадження.

15 вересня 2023 року до суду надійшов відзив на позов. Не погоджуючись з доводами позову, відповідач ОСОБА_4 вказала, що 28 липня 2021 року між нею та ОСОБА_3 укладено договір позики, за яким позивачка отримала грошові кошти в розмірі 27 050 дол.США. Того ж дня укладений договір іпотеки квартири АДРЕСА_1 . Згодом сума позика була збільшена до 38 502 дол.США, про що внесені зміни до вищевказаних договорів.

Оскільки ОСОБА_3 кошти не повернула, тому вона звернулась до приватного нотаріуса та на підставі Закону України «Про іпотеку» зареєструвала за собою право власності на іпотечне майно. Тому з 25 квітня 2023 року вона стала власницею квартири без будь-яких обмежень, обтяжень щодо розпорядження власністю. ОСОБА_3 не оскаржує правомірність набуття нею права власності на майно. Користуючись своїми правами як власник майна, вона 04 серпня 2023 року уклала договір купівлі-продажу квартири з ОСОБА_5 , при цьому вже будь-яких прав ОСОБА_3 на квартиру не мала.

Наявна ухвала про забезпечення позову, постановлену 27 квітня 2023 року, стосувалась саме іпотечного майна, обмежувала дії щодо квартири у статусі предмету іпотеки. Але після реєстрації права власності на кватиру, іпотека припинилась і неможливо квартиру вважати вже предметом іпотеки в розумінні Закону України «Про іпотеку» станом на 25 квітня 2023 року. Тому наявність ухвали про забезпечення позову жодним чином не впливала на зміст правовідносин щодо укладеного договору купівлі-продажу. Також визнання договору недійсним та скасування державної реєстрації права власності за новим власником не є належним, ефективним способом захисту права. Просила відмовити у задоволенні позову.

Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 березня 2024 року, на підставі розпорядження керівника апарату Києво-Святошинського районного суду Київської області Распутної Н.О. щодо повторного автоматичного розподілу справи №205 від 29 лютого 2024 року та протоколу повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями від 29 лютого 2024 року, який проведений, у зв`язку з мобілізацією в ЗСУ судді Дубас Т.В. справа прийнята до провадження судді Пінкевич Н.С.

12 жовтня 2023 року до суду надійшла відповідь на відзив. Додатково позивачка вказала, що дії ОСОБА_4 по заволодінню її майном є кримінальним правопорушенням, передбаченим ч.2 ст.190 КК України та на даний час за її заявою проводиться досудове розслідування. Неправомірні дії відповідача не лише суперечать закону і порушують її права, а й порушують права неповнолітньої ОСОБА_6 ,2014 року народження.

Ухвала суду про забезпечення позову стосувалась саме квартири АДРЕСА_1 , а не лише іпотеки. І про її наявність відповідачці достеменно відомо на час укладення оспорюваного правочину, тому остання свідомо не виконала ухвалу суду. Просила позов задоволити.

Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 липня 2024 року, на підставі розпорядження керівника апарату Києво-Святошинського районного суду Київської області Распутної Н.О. щодо повторного автоматичного розподілу справи №785 від 12 липня 2024 року та протоколу повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями від 12 липня 2024 року, який проведений, у зв`язку з мобілізацією в ЗСУ судді Дубас Т.В. справа прийнята до провадження судді Пінкевич Н.С.

У підготовчому судовому засіданні 11 березня 2025 року протокольною ухвалою до участі у справі у якості третьої особи залучено ОСОБА_5 .

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 липня 2025 року закрито підготовче судове засідання та призначено розгляд справи в судовому засіданні.

У судовому засіданні представник позивача – адвокат Щетінан М.Ю. позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив позов задовольнити.

У судовому засіданні представник відповідача – адвокат Гайдаш О.В. проти позову заперечував. Просив відмовити.

У судове засідання треті особи приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гришаєва Ірина Вікторівна та ОСОБА_5 не з`явилися, про день, час та місце розгляду повідомлені належним чином, причини своєї неявки суду не повідомили, клопотань про відкладення розгляду справи, будь-які пояснення, заперечення не подавали.

Дослідивши матеріали справи, зібрані у справі докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

При розгляді справи судом встановлено, що 23 квітня 2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір позики, за умовами якого ОСОБА_3 отримала від ОСОБА_4 грошові кошти на суму 285056 грн, що еквівалентно 10880 дол.США. Передачу коштів було здійснено до підписання цього договору, а факт отримання коштів ОСОБА_2 засвідчила підписом у договорі позики відповідно до пункту 1 Договору.

Відповідно до пункту 2 цього Договору позики сторони погодили строк повернення суми позики до 23 квітня 2019 року. Договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гамаль І.М. та зареєстровано в реєстрі за № 1820.

23 квітня 2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір іпотеки, предметом якого стала квартира АДРЕСА_1 . Договір укладений на забезпечення виконання зобов`язання ОСОБА_3 за договором позики від 23 квітня 2018 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гамаль І.М. та зареєстрований в реєстрі за № 1821. У випадку невиконання нею зобов`язання надала згоду на застосування іпотекодержателем статей 37, 38 Закону України «Про іпотеку».

28 липня 2021 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір позики № 28072021, за умовами якого ОСОБА_3 отримала у борг кошти на суму 730350 грн., що еквівалентно 27050 дол.США. Строк договору позики сторони погодили до 28 липня 2026 року.

28 липня 2021 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір іпотеки на забезпечення виконання зобов`язання за договором позики № 28072021. Предметом договору іпотеки стала квартира АДРЕСА_1 . Договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гамаль І.М. та зареєстрований в реєстрі за № 7026.

20 червня 2022 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір про внесення змін до Договору позики № 28072021, яким внесли зміни до пункту 1 Договору позики шляхом зміни суми позичених грошових коштів до 1374521,40 грн, що еквівалентно 38502,00 дол. США. У пункті 2 сторони погодили строк дії договору позики до 28 липня 2027 року. У випадку невиконання нею зобов`язання надала згоду на застосування іпотекодержателем статей 37, 38 Закону України «Про іпотеку».

20 червня 2022 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір про внесення змін до договору іпотеки, виклавши у новій редакції, зокрема, пункт 1.2 Договору іпотеки, а саме заставну вартість предмета іпотеки у розмірі 1374521,40 грн; пункт 1 договору, привівши у відповідність поняття «основне зобов`язання» умовам договору позики в редакції від 20 червня 2022 року, зокрема, змінивши суму позичених коштів, на забезпечення повернення якої укладено договір іпотеки, на 1374521,40 грн.

Право власності на квартиру АДРЕСА_1 , станом на 23 квітня 2023 року належало ОСОБА_3 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 23 березня 2023 року № 326679110.

Дані обставини встановлені судами при розгляді справи №761/12336/23: рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 червня 2025 року, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання договору позики неукладеним та визнання недійсним договору іпотеки.

Постановою Київського апеляційного суду від 28 січня 2026 року рішення районного суду залишено без змін.

Відомості про оскарження судових рішень в касаційному порядку відсутні в Єдиному реєстрі судових рішень та в матеріалах справи.

Встановлено, що ОСОБА_4 надіслала вимогу ОСОБА_3 про усунення порушень виконання зобов`язання за договором позики та попередила про задоволення вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

28 березня 2023 року ОСОБА_3 направила заперечення на вимогу від 28 березня 2023 року, в яких зазначив, що кошти в борг не отримувала, а отже відсутні підстави вважати, що між ними виникло зобов`язання.

21 квітня 2023 року ОСОБА_4 зареєструвала за собою право власності на квартиру АДРЕСА_1 (рішення державного реєстратора від 25 квітня 2023 року № 37328267) в порядку статті 35 Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до частини 1, 2 ст. 37 Закону України «Про іпотеку», іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотеко держателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке приріанюєтьсч до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпоиекодержателю права власності на предмет іпотеки а рахкнок аиконаннч основного зобов`язання. Договір про задоволення вимог іпекоджержателя чи іпотечний договір, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, є документами, що підтверджують перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя та є підставою для внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Статтею 37 Закону України «Про іпотеку» визначено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, до якого згідно з частиною другою ст. 36 прирівнюється відповідне застереження в договорі іпотеки, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

У разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання .

Згідно із пунктом 1 частини 3 статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає держаній реєстрації.

Отже, Державний реєстратор, отримавши повний обсяг обов`язкових для подання документів, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки, перевірив їх на відповідність вказаним нормативним актам та прийняв відповідне рішення про здійснення реєстраційних дій.

Зважаючи на невиконання боржником ОСОБА_3 своїх зобов`язань за договором позики відповідачка реалізувала своє право передбачене договірними та законодавчими нормами у відповідності до Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2025 № 1127. Так, 21 квітня 2023 року ОСОБА_4 зареєструвала за собою право власності на квартиру в порядку статті 35 Закону України «Про іпотеку».

Під час реєстрації права власності за іпотекодержателем не було жодних обтяжень та обмежень, які заважали б здійснити цю реєстрацію, а державний реєстратор прийняв законне та обґрунтоване рішення, яке жодним чином не спростоване апелянтом.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді (частина четверта статті 37 Закону України «Про іпотеку»).

Натомість позивачка не оспорює правомірність реєстрації права власності на квартиру за ОСОБА_4 , а лише договір купівлі-продажу.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Частина 1 ст. 626 ЦК України, визначає договір як домовленість двох або більше сторін спрямована на встановлення змісту або припинення цивільних прав або обов`язків.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 статті 638, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно із статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Істотними умовами договору купівлі-продажу є умови про предмет та ціну. Ціна товару це грошова сума, яка підлягає сплаті покупцем за одержану від продавця річ.

04 серпня 2023 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гришаєвою І.В., зареєстрований за №2754.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 квітня 2023 року забезпечено позов шляхом заборони ОСОБА_4 вчиняти дії, спрямовані на набуття права власності на предмет іпотеки та на продаж предмета іпотеки, а саме квартири АДРЕСА_1 , до набрання законної сили рішення суду по справі за позовом ОСОБА_3 про визнання Договору позики № 28072021 від 28 липня 2021 року неукладеним та Договору іпотеки від 28 липня 2021 року недійсним.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва від 30 червня 2023 року відкрито виконавче провадження ВП72144100 щодо виконання ухвали суду про заборону вчинення дій.

03 серпня 2023 року приватним виконавцем складено акт, про те, що до ОСОБА_4 в телефонному режимі повідомлено про постановлену ухвалу суду про заборону вчинення дій.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва від 07 серпня 2023 року виконавче провадження закінчено на підставі п.9 чт.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження».

ОСОБА_4 дії приватного виконавця не оскаржувала та не заперечувала обізнаності про ухвалу суду на час укладення оспорюваного договору.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Виходячи зі змісту статті 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

При вирішенні позову про визнання недійсним договору враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було на час пред`явлення позову порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний та ефективний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося (постанова Верховного Суду від 27 травня 2021 року у справі № 910/8072/20).

У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17 зазначено, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Враховуючи подані докази, суд приходить до висновку, що ОСОБА_4 набула право власності на квартиру, а ухвала Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27.04.2023 у справі №369/6034/23, якою заборонено вчиняти дії, що спрямовані на набуття трава власності на предмет іпотеки за відповідачкою, постановлена вже після здійснення такої реєстрації 21.04.2023.

У подальшому, користуючись своїми правами власника, ОСОБА_4 укладає договір купівлі-продажу вже на час постановлення ухвали.

Так, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) вказано, що: «Якщо позивач (іпотекодавець) вважає порушеними свої права на предмет іпотеки (внаслідок позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки відповідачем), він може, з огляду на фактичні обставини, вимагати відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України). Цей спосіб захисту застосовується у випадку вчинення однією із сторін правопорушення, в результаті чого порушені права та законні інтереси іншої сторони. При цьому позивач повинен довести, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснено всупереч вимогам закону, тобто з порушенням прав позивача. Відповідно до чинної правозастосовчої практики захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, що було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, не є ефективним способом захисту права власника (пункти 73, 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц; пункти 84, 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).

За загальним правилом речово-правові способи захисту прав особи застосовуються тоді, коли сторони не пов`язані зобов`язально-правовими відносинами, що визначають їх зміст та правову природу. Якщо спір стосується правочину, укладеного власником майна, то його відносини з контрагентом мають договірний характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав. Водночас, коли власник та володілець майна не перебували у договірних відносинах один з одним, власник майна може використовувати речово-правові способи захисту. Відповідно до частини четвертої статті 37 Закону України «Про іпотеку» рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

Таким чином, хоч і оспорюваний договір укладений під час дії ухвали про забезпечення позову, але права ОСОБА_3 даний договір не порушив, оскільки позивачка не була власником майна з 21 квітня 2023 року і не оспорювала правомірність реєстрації права власності за ОСОБА_4 , а також обраний спосіб захисту не відновить права власності позивача на квартиру. Тому вимоги про визнання договору недійсним та похідна вимога про скасування запису задоволенню не підлягають.

Розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність відмовити у задоволенні поданого позову.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення

Керуючись ст.ст.12,81,141,200,206,263-265 ЦПК України

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гришаєва Ірина Вікторівна про визнання недійсним договору, скасування реєстрації - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи(вирішення питання) без повідомлення(виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скаргу на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 23 червня 2026 року.

Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ