Рішення від 22 червня 2026 р. у справі №161/2670/26 — Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/2670/26

Провадження № 2/161/3077/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 червня 2026 року м. Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого – судді Мазура Д.Г.,

за участі секретаря судового засідання – Дручок О.М.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача адвоката Кобилинського А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Луцького міськрайонного суду Волинської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо - транспортної пригоди,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2026 позивач ОСОБА_1 , звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо - транспортної пригоди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 17 грудня 2025 року близько 16 год. 42 хв. по вул. Лесі Українки, 2 у м. Луцьку позивач разом зі своєю колегою здійснювали перехід проїзної частини дороги по нерегульованому пішохідному переходу. Підійшовши до середини пішохідного переходу на позивача з колегою було здійснено наїзд автомобілем «CITROEN C-ZERO АC2031УА», під керуванням ОСОБА_2 .

В результаті дорожньо-транспортної пригоди позивач отримала тілесні ушкодження у вигляді забою грудної клітки, обох колінних суглобів, обох гомілок та садни лівого колінного суглобу, що підтверджується довідкою чергового лікаря травматолога КП «Медичне об`єднання Луцької міської територіальної громади» №11870 від 18.12.2025 р.. У зв`язку із заподіянням тілесних ушкоджень позивачка була змушена у період з 18.12.2025 р. по 26.12.2025 р. перебувати у стані тимчасової непрацездатності, внаслідок чого втратила частину заробітку, а саме премію у розмірі 7 000 (сім тисяч) гривень 00 копійок, що підтверджується довідкою № 13/1 від 13.01.2026 р.

Постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09.01.2026 року у справі № 161/26242/25, ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

Внаслідок вчинення адміністративного правопорушення ОСОБА_2 , позивач просить стягнути з відповідача 7 000,00 грн відшкодування матеріальної шкоди, 10 000,00 грн. відшкодування моральної шкоди, та 8 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 лютого 2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження.

28 квітня 2026 протокольною ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області, було закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві, та просила задовольнити позов у повному обсязі.

У судовому засіданні представник відповідача — адвокат Кобилинський — позов визнав частково. Зокрема, заперечував проти задоволення вимоги про відшкодування матеріальних збитків у розмірі 7 000,00 грн, вказуючи, що сам факт перебування позивача на лікарняному не свідчить про безумовне виникнення права на отримання премії у заявленому розмірі, а відповідні вимоги не підтверджені належними та допустимими доказами у справі, у зв`язку з чим не підлягають задоволенню. Щодо позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди позов визнав частково — у розмірі 2500,00 грн. Крім того, просив зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу до 1 000,00 грн.

Суд, заслухавши учасників справи, дослідивши надані сторонами докази, всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, доходить до наступних висновків.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1ст.16 ЦК України).

Судом встановлено, що ОСОБА_2 17.12.2025 року о 16.42 год., керуючи автомобілем «Citroen C-Zero», р.н. НОМЕР_1 у м. Луцьку по вул. Лесі Українки, 2, та наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебували пішоходи, не врахувала дорожню обстановку, не зменшила швидкість, щоб в разі потреби зупинитись, в результаті чого здійснила наїзд на пішоходів ОСОБА_3 та

ОСОБА_4 результаті дорожньо-транспортної пригоди позивач отримала тілесні ушкодження у вигляді забою грудної клітки, обох колінних суглобів, обох гомілок та садни лівого колінного суглобу, що підтверджується довідкою чергового лікаря травматолога КП «Медичне об`єднання Луцької міської територіальної громади» №11870 від 18.12.2025 р.

Постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09.01.2026 року у справі № 161/26242/25, ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 850,00 гривень.

У силу положень ч. 6 ст. 82 ЦПК України, постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, є обов`язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені судовими рішеннями, що набрали законної сили і не підлягають доведенню в іншій справі.

При розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду у справі про адміністративне правопорушення, ця постанова обов`язкова для суду з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Тому, розглядаючи справу, суд не вправі обговорювати вину такої особи, а може вирішувати питання лише про розмір відшкодування.

Отже, наявність вини у діях ОСОБА_2 у настанні дорожньо-транспортної пригоди у даному випадку встановлена і не підлягає доказуванню.

У судовому засіданні зазначені обставини не заперечуються представником відповідача.

Згідно ч. 2, 5 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкода була завдана внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом.

Згідно з частиною першою статті 1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я фізичній особі, зобов`язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.

Частинами першою, третьою статті 1197 ЦК України передбачено, що розмір втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я заробітку (доходу), що підлягає відшкодуванню, визначається у відсотках від середнього місячного заробітку (доходу), який потерпілий мав до каліцтва або іншого ушкодження здоров`я, з урахуванням ступеня втрати потерпілим професійної працездатності, а за її відсутності - загальної працездатності. Середньомісячний заробіток (дохід) обчислюється за бажанням потерпілого за дванадцять або за три останні календарні місяці роботи, що передували ушкодженню здоров`я або втраті працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я. Якщо середньомісячний заробіток (дохід) потерпілого є меншим від п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, розмір втраченого заробітку (доходу) обчислюється виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати. До втраченого заробітку (доходу) включаються всі види оплати праці за трудовим договором за місцем основної роботи і за сумісництвом, з яких сплачується податок на доходи громадян, у сумах, нарахованих до вирахування податку. До втраченого заробітку (доходу) не включаються одноразові виплати, компенсація за невикористану відпустку, вихідна допомога, допомога по вагітності та пологах тощо.

При вирішенні спору суд враховує, що відповідно до ст. 13 ЦПК України цивільні справи розглядаються на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Принципами судового доказування є обов`язковість доказування (оскільки всі обставини справи підлягають доказуванню, за винятком тих, які не підлягають доказуванню в силу закону); належність доказів; допустимість доказів; вільна оцінка доказів.

Позивач повинен довести факти, що свідчать про існування правовідносин, з приводу яких виник спір, і про порушення відповідачем прав і законних інтересів позивача.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Закон покладає обов`язок доказування на сторони у справі.

Відповідно до положень ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивач просить стягнути матеріальну шкоду, а саме неотриману премію в розмірі 7000,00 грн за понаднормові години роботи.

Проте, премія не є гарантованою складовою заробітної плати, а її нарахування та виплата залежать від умов преміювання, результатів праці працівника, виконання встановлених показників та відповідного рішення роботодавця. Сам факт перебування позивача на лікарняному не свідчить автоматично про безумовне виникнення права на отримання премії у заявленому розмірі.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що така премія мала обов`язковий, гарантований та регулярний характер, а також, що вона була б безумовно нарахована і виплачена у спірний період за відсутності тимчасової непрацездатності.

Крім того, відсутні докази, які підтверджують систематичність виплати аналогічних премій у попередні періоди, умови їх нарахування, а також документи, які б свідчили про обов`язковість її виплати незалежно від рішення роботодавця.

Таким чином, заявлена сума втраченої премії ґрунтується на припущеннях про можливий дохід і не підтверджується належними доказами реальної майнової шкоди, у зв`язку з чим не підлягає задоволенню.

Що стосується вимог про стягнення моральної шкоди, то суд доходить наступного висновку.

Згідно ч. 1, п. 3 ч. 2, ч. ч. 3 - 5 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Як установлено судом, унаслідок дорожньо-транспортної пригоди позивачу ОСОБА_1 було завдано моральної шкоди, що виразилася в моральних стражданнях, зазнанні сильного стресу, порушенні сну та звичних життєвих зв`язків, що негативно вплинуло на її повсякденне життя.

Разом із тим, вирішуючи питання щодо розміру відшкодування моральної шкоди, суд виходить із засад розумності, виваженості та справедливості, враховує обставини справи, характер і ступінь моральних страждань позивача, а також часткове визнання відповідачем позовних вимог у частині відшкодування моральної шкоди в розмірі 2 500,00 грн.

Водночас, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі №752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19) міститься висновок про те, що визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Подібний висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі № 944/4790/19 (провадження № 61-15852св21).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частини четвертої статті 263 ЦПК України).

Таким чином, суд вважає, що заявлений позивачем розмір моральної шкоди у сумі 10 000,00 грн є завищеним, не повною мірою відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості, а також не підтверджений належними та достатніми доказами в заявленому розмірі.

З огляду на характер правопорушення, обсяг моральних страждань, заподіяних позивачу, а також конкретні обставини справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог щодо відшкодування моральної шкоди та визначення її розміру в сумі 4 000,00 грн, що відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості.

Отже, на підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позов у цій частині підлягає частковому задоволенню в сумі в 4 000,00 грн.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат суд виходить з наступного.

Відповідно до положень ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частинами 3 та 4 ст. 137 ЦПК України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Так, зокрема, понесені позивачем витрати на оплату правничої допомоги складають 8 000,00 грн..

Відповідно до договору про надання правової допомоги від 09 січня 2026 укладеному між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , предметом договору є надання правової допомоги клієнту в обсязі та на умовах, передбачених цим договором.

Як вбачається з акту до договору про надання правової допомоги від 09 січня 2026 від від 02 лютого 2026 сторони погодили, що винагорода адвоката за надані правові слуги (крім послуг участі адвоката у судовому засіданні) визначається шляхом множення кількості затраченого адвокатом часу на надання послуг на погодинні ставки, що склало загалом суму у розмірі 8 000,00 грн.

Загальна вартість наданих послуг становить 8 000,00 грн., що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера №13 від 02 лютого 2026 ОСОБА_1 сплатила 8 000,00 грн., за надання адвокатом професійної правничої допомоги.

У судовому засіданні представник відповідача, адвокат Кобилинський А.О., заперечував проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу у заявленому розмірі, посилаючись на їх неспівмірність зі складністю справи. Зокрема, зазначив, що дана справа не відзначалася складністю, не потребувала значних часових затрат на підготовку процесуальних документів та інших матеріалів, а також звернув увагу на те, що представник позивача безпосередньої участі у судових засіданнях не брав.

Суд, розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, доходить до висновку про те, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу у вказаному розмірі з відповідача, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у додатковій постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 753/15687/15.

Суд вважає, що витрати на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 8 000,00 грн. є завищеними, належним чином не обґрунтованими та становитимуть надмірний тягар для відповідачів, що суперечить принципу розподілу судових витрат.

За наведених обставин, з урахуванням обставин у цій справі, зокрема, складності справи, обсягу наданих адвокатських послуг і виконаних робіт у межах судового розгляду та фактичне надання правової допомоги у цій справі, заперечення представника відповідача, суд вважає, що з відповідача на користь позивача слід стягнути витрати на правничу допомогу у розмірі 3 000,00 гривень.

Згідно з частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно частини шостої статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», розмір якого становить 1 331,20 грн, суд, керуючись ч. 6 ст. 141 ЦПК України, дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати у вигляді судового збору пропорційно до задоволених позовних вимог.

Оскільки позов задоволено частково у розмірі 4 000,00 грн із заявлених 17 000,00 грн, частка задоволених вимог становить 23,53 %, тому до стягнення підлягає 313,20 грн судового збору (1 331,20 ? 4 000,00 / 17 000,00).

На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 2, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 352, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо - транспортної пригоди задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди кошти в розмірі 4 000 (чотири тисячі) гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 накористь держави 313 (триста тринадцять) гривень 20 копійок судового збору.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3000 (три тисячі) гривень 00 копійок витрат на професійну правничу допомогу.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити

Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складення повного судового рішення 23 червня 2026.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 .

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області Д.Г. Мазур