Вирок від 22 червня 2026 р. у справі №154/927/26 — Володимирський міський суд Волинської області

154/927/26

1-кп/154/439/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2026 року м. Володимир

Володимирський міський суд Волинської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

законного представника малолітніх потерпілих ОСОБА_4 ,

представника малолітніх потерпілих ОСОБА_5 ,

обвинуваченого ОСОБА_6 ,

його захисника ОСОБА_7 ,

обвинуваченої ОСОБА_8 ,

її захисника ОСОБА_9 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Володимирі кримінальне провадження, відомості про яке внесено 14 листопада 2025 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025030510000795, за обвинуваченням:

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Новосілки Володимир-Волинського району Волинської області, українця, громадянина України, із середньою освітою, одруженого, працюючого у ТОВ «Птахокомплекс «Губин»» оператором, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженки м. Нововолинська Волинської області, українки, громадянки України, із середньою освітою, одруженої, працюючої у ТОВ «Птахокомплекс «Губин»» оброблювачем птиці, жительки АДРЕСА_1 , раніше не судимої,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 166 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним

ОСОБА_6 та ОСОБА_8 з 14 листопада 2004 року перебувають у зареєстрованому шлюбі. У вказаному шлюбі народилися діти: ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який на даний час є повнолітнім, ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка на даний час є повнолітньою, ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Відповідно до вимог ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» та ст. 141 Сімейного кодексу України ОСОБА_6 і ОСОБА_8 мають рівні права та обов`язки щодо дітей, передбачені статтями 150, 151 Сімейного кодексу України.

ОСОБА_6 та ОСОБА_8 , проживаючи спільно з малолітніми дітьми ОСОБА_12 та ОСОБА_13 за адресами: АДРЕСА_2 , та АДРЕСА_1 , діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи можливість настання суспільно небезпечних наслідків та допускаючи їх настання, посягаючи на основні принципи суспільної моралі у сфері виховання дітей, свідомо нехтуючи своїми батьківськими обов`язками, будучи неодноразово притягнутими до адміністративної відповідальності за частинами першою та другою статті 184 КУпАП, незважаючи на профілактичні бесіди, неодноразові попередження та зауваження працівників соціальних служб, злісно не виконували встановлені законом обов`язки по догляду за дітьми, що спричинило тяжкі наслідки малолітнім потерпілим ОСОБА_12 та ОСОБА_13 за таких обставин.

Починаючи з малолітнього віку ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , більш точного часу досудовим розслідуванням не встановлено, ОСОБА_6 та ОСОБА_8 , свідомо нехтуючи своїми батьківськими обов`язками, посягаючи на основні принципи моральності у сфері виховання дітей, всупереч вимогам Декларації прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, Конвенції про права дитини, ратифікованої Україною 21 лютого 1990 року, вимогам ст. 3 Конституції України, згідно з якою людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, приписам статей 150, 155, 180 Сімейного кодексу України, статей 6, 8, 10, 11, 12 Закону України «Про охорону дитинства», відповідно до яких батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, поважати її гідність, готувати до самостійного життя та праці, утримувати до досягнення повноліття, нести відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток та навчання, ігноруючи вказані вимоги, розуміючи суспільну небезпечність такої поведінки, будучи неодноразово попередженими про необхідність здійснення за дітьми належного догляду, злісно та систематично не виконували свої батьківські обов`язки щодо піклування про здоров`я дітей, їх фізичний і духовний розвиток.

Невиконання батьківських обов`язків проявлялося у систематичному заподіянні дітям побоїв, їх приниженні та залякуванні шляхом систематичного вживання нецензурних висловів, байдужому ставленні до різних сфер життя дітей, які зумовлюють їх гармонійний розвиток, відсутності уваги, емпатії, піклування, родинного спілкування та відпочинку, незабезпеченні належними побутовими умовами.

У зв`язку із загрозою життю та здоров`ю дітей органом опіки та піклування виконавчого комітету Володимирської міської ради 13 листопада 2025 року прийнято рішення про відібрання малолітніх ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , та їх тимчасове влаштування до сім`ї патронатного вихователя.

Внаслідок злісного невиконання батьками обов`язків по вихованню дітей у малолітнього ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , спостерігаються ознаки затримки психічного розвитку змішаного генезу — психогенного та церебрально-органічного — та особистісна незрілість — інфантилізм, які є наслідком психотравмуючої ситуації в сім`ї. Загальний психічний розвиток дитини є зниженим і не відповідає її віку.

Наявний причинно-наслідковий зв`язок між аномальним вихованням ОСОБА_12 в умовах психоемоційної депривації та домашнього насильства і затримкою його розвитку та емоційними порушеннями.

У малолітнього ОСОБА_10 виявляються зміни в емоційному стані та індивідуально-психологічних проявах — інтелектуальний і особистісний недорозвиток, підвищена реактивна тривожність, знижені показники адаптації у соціумі, які за оцінкою систематичності, інтенсивності та вираженості наслідків перешкоджали його активному соціальному функціонуванню як особистості.

Малолітній ОСОБА_10 формувався у дисгармонійній сім`ї в умовах гіпопротекції та вираженої психоемоційної депривації, що могло зумовити його інтелектуальний та особистісний недорозвиток.

Внаслідок злісного невиконання батьками обов`язків по вихованню дітей у малолітнього ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , загальний психічний розвиток є зниженим і не відповідає віковій нормі, відставання стосується як когнітивних навичок — базових знань, так і особистісного дозрівання.

У ОСОБА_13 спостерігається затримка психічного розвитку психогенного та соціального походження, яка виникла у причинно-наслідковому зв`язку із сімейною ситуацією. Наявна затримка є шкодою для його психічного здоров`я.

У малолітнього ОСОБА_13 виявляються зміни в його емоційному стані та індивідуально-психологічних проявах — тривожність, лякливість, емоційна лабільність, погані комунікативні здібності, недорозвиток мотиваційної сфери, дезадаптованість, погіршення загального самопочуття, які за оцінкою систематичності, інтенсивності та вираженості наслідків перешкоджали його активному соціальному функціонуванню як особистості.

Малолітній ОСОБА_13 формувався у дисгармонійній сім`ї в умовах гіпопротекції та вираженої психоемоційної депривації, що могло зумовити його інтелектуальний та особистісний недорозвиток.

Наявним є причинно-наслідковий зв`язок між вказаними психологічними змінами у малолітнього ОСОБА_13 та діями батьків.

Таким чином, ОСОБА_6 та ОСОБА_8 вчинили злісне невиконання батьками встановлених законом обов`язків по догляду за дітьми, що спричинило тяжкі наслідки, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ст. 166 КК України.

Позиції учасників судового провадження

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_6 винуватості у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення не визнав. Пояснив, що спільно з дружиною та дітьми проживав у с. Новосілки. Не заперечував, що житлово-побутові умови сім`ї були неналежними, у будинку не завжди підтримувалися чистота і порядок, у зв`язку із чим дітей вилучали із сім`ї. Водночас вважав, що саме незадовільні побутові умови стали основною причиною їх відібрання. Стверджував, що алкогольні напої вживав нечасто, систематично ними не зловживав, із дітьми спілкувався та іноді грався. Заперечив систематичне застосування до дітей фізичного насильства, їх приниження чи залякування. Також заперечив наявність будь-якої домовленості з дружиною щодо спільного невиконання батьківських обов`язків, зазначивши, що кожен із батьків самостійно відповідав за свою поведінку. В останньому слові просив суворо його не карати, не позбавляти волі та надати можливість виправитися.

Обвинувачена ОСОБА_8 під час судового розгляду не заперечувала, що догляд за дітьми та житлово-побутові умови сім`ї не завжди були належними. Пояснила, що обоє з чоловіком працювали позмінно, у зв`язку із чим вона не завжди встигала прибирати в будинку, готувати їжу та приділяти дітям достатньо уваги. Підтвердила, що в сім`ї мали місце вживання алкогольних напоїв і сварки між подружжям. Визнала, що могла застосовувати до дітей фізичний вплив, однак стверджувала, що чоловік робив це частіше. Зазначала, що не мала наміру заподіяти дітям шкоду, а тяжкості наслідків неналежного догляду за ними повною мірою не усвідомлювала. В останньому слові просила суворо її не карати, не позбавляти волі та надати можливість виправити становище і зберегти сім`ю.

Прокурор ОСОБА_3 у судових дебатах вважала винуватість ОСОБА_6 та ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 166 КК України, повністю доведеною сукупністю досліджених доказів. Просила визнати обвинувачених винуватими та призначити кожному покарання у виді трьох років позбавлення волі.

Законний представник малолітніх потерпілих ОСОБА_4 підтримала позицію прокурора.

Представник малолітніх потерпілих ОСОБА_5 також вважав обвинувачення доведеним. Водночас, з огляду на показання повнолітньої дочки обвинувачених ОСОБА_14 та бажання малолітніх дітей повернутися до батьків, просив виключно в інтересах дітей не призначати обвинуваченим реального позбавлення волі та надати їм можливість виправитися.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_6 — адвокат ОСОБА_7 та захисник обвинуваченої ОСОБА_8 — адвокат ОСОБА_9 просили не ізолювати обвинувачених від суспільства, застосувати до них положення ст. 75 КК України та надати шанс змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків. Зазначали, що таке рішення відповідатиме інтересам малолітніх дітей, які бажають повернутися до сім`ї, та сприятиме збереженню сімейних зв`язків.

Докази, досліджені судом

Незважаючи на невизнання ОСОБА_6 своєї винуватості та часткове визнання фактичних обставин ОСОБА_8 , їхня винуватість у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення підтверджується показаннями малолітніх потерпілих, свідків, висновками експертів та іншими письмовими доказами, безпосередньо дослідженими в судовому засіданні.

Так, малолітні потерпілі ОСОБА_12 та ОСОБА_13 безпосередньої участі в судовому розгляді не брали. Проте, суд дослідив відеозаписи їх допитів, проведених під час досудового розслідування у Центрі захисту дітей за моделлю «Барнахус» за участю спеціалістів-психологів, законного представника, представника потерпілих та інших учасників міждисциплінарної команди.

Під час допиту малолітній ОСОБА_12 повідомив, що батьки вживають алкогольні напої, часто сваряться між собою та погано ставляться до нього. Зазначив, що його били як батько, так і мати, однак найчастіше фізичне насильство застосовував батько. Розповів, що батько бив його руками та палицею, а також ударяв головою об шафу. Повідомив, що неодноразово був свідком сварок між батьками. Із поведінки дитини під час допиту вбачалося, що вона не завжди могла послідовно викладати події, швидко відволікалася, її відповіді були фрагментарними, однак основні повідомлення про сімейну ситуацію, вживання батьками алкоголю та застосування фізичного насильства були послідовними.

Під час допиту малолітній ОСОБА_13 повідомив, що батьки били його та старшого брата, кричали на дітей, вживали алкогольні напої та билися між собою. Зазначив, що батько міг бити його палицею по спині та ногах, а мати також могла завдавати ударів. Повідомив, що батьки мало гралися з дітьми та недостатньо приділяли їм уваги. Під час розповіді про застосування батьком фізичного насильства голос дитини ставав тихішим, відповіді — короткими, а загальний емоційний стан змінювався. Водночас ОСОБА_15 повідомив, що сумує за батьками та хоче повернутися додому.

Допитана в судовому засіданні як свідок ОСОБА_11 , повнолітня дочка обвинувачених, повідомила, що її молодші брати є неспокійними, часто сваряться та б`ються між собою, можуть не слухатися і робити наперекір. На її думку, така поведінка пов`язана з тим, що в дитинстві їм не вистачало уваги батьків та належного догляду. Пояснила, що батько зловживав алкогольними напоями, міг приходити з роботи у стані сп`яніння, після чого зазвичай лягав спати та з дітьми не займався. Мати також вживала алкогольні напої, зокрема пиво, іноді горілку. Зі слів свідка, батьки приділяли дітям певну увагу, однак її було недостатньо. Вони могли насварити або вдарити дітей, хоча особливо жорстоких побоїв вона не пам`ятає. Повідомила, що спочатку батьки намагалися підтримувати порядок, однак згодом будинок був занедбаний, через що дітей неодноразово вилучали із сім`ї. Після покращення умов дітей повертали, однак з часом ситуація знову погіршувалася. Була присутня під час одного з вилучень дітей та підтвердила, що в будинку не було належного порядку, продуктів харчування, а батьки перебували у стані алкогольного сп`яніння. Вона помічала у ОСОБА_16 відставання в розвитку, труднощі з концентрацією уваги та формулюванням думок. На зауваження свідка батьки реагували, вислуховували її, однак до реальних і тривалих змін у своїй поведінці не вдавалися.

Допитана як свідок медичний працівник Суходільського ліцею ОСОБА_17 повідомила, що 13 листопада 2025 року до неї звернувся ОСОБА_16 зі скаргами на головний біль. Під час огляду вона побачила у нього гематоми під очима. На запитання, чи б`є його мати, дитина відповіла заперечно, а на запитання, чи б`є батько, — ствердно. Оскільки ОСОБА_16 надавав різні пояснення, свідок запитала в молодшого брата ОСОБА_15 , чи ОСОБА_18 батько, на що той відповів ствердно. Також вона побачила синець на лобі ОСОБА_15 . Свідок повідомила, що загальний стан здоров`я дітей був задовільним, однак ОСОБА_16 відставав у психоемоційному розвитку, не міг послідовно сформулювати думку та речення. Діти приходили до навчального закладу у брудному одязі, який не відповідав їхньому розміру, мав специфічний запах; нігті у дітей були брудні та нестрижені. На думку свідка, якби батьки належно займалися дітьми та приділяли їм достатньо уваги, таких наслідків можна було б уникнути.

Допитаний як свідок директор Суходільського ліцею ОСОБА_19 повідомив, що 13 листопада 2025 року перебував у кабінеті медичного працівника, коли туди звернувся ОСОБА_16 зі скаргами на головний біль. Він бачив у дитини синці на обличчі. На запитання медичного працівника про те, хто його б`є, ОСОБА_16 повідомив, що батько, а також зазначив, що молодшого брата ОСОБА_15 б`ють сильніше. Після цього свідок з`ясовував, чи міг ОСОБА_16 отримати ушкодження в навчальному закладі, однак було встановлено, що перед цим дитина тривалий час не відвідувала школу. Зі слів свідка, ОСОБА_15 також підтвердив, що ОСОБА_20 батько. Також ОСОБА_19 повідомив, що ОСОБА_16 відстає у розвитку та потребує інклюзивного навчання. Йому було відомо, що батьки зловживають алкогольними напоями, а догляд за дітьми фактично значною мірою здійснювала старша сестра. Діти часто приходили до школи у брудному одязі, від якого був неприємний запах, у зв`язку із чим у них виникали труднощі у спілкуванні з однолітками.

Допитана в судовому засіданні законний представник малолітніх потерпілих ОСОБА_4 , яка є начальником служби у справах дітей виконавчого комітету Володимирської міської ради, повідомила, що сім`я ОСОБА_21 перебуває у полі зору служби з листопада 2021 року, коли надійшла інформація про неналежне виконання батьками обов`язків щодо дітей. Під час першого відвідування сім`ї за місцем її тодішнього проживання працівники служби виявили вкрай незадовільні та небезпечні для дітей умови. У будинку панувала антисанітарія, приміщення було захаращене сміттям і пляшками з-під алкогольних напоїв, продукти харчування були зіпсованими та непридатними до вживання, опалення й електропроводка перебували у небезпечному стані. Обоє батьків перебували у стані алкогольного сп`яніння. У кімнаті знаходилося відро, в яке діти справляли природні потреби, сліди сечі та фекалій були у житловому приміщенні. Діти не мали належних окремих спальних місць, були голодними та перебували в умовах, які створювали безпосередню загрозу їхньому здоров`ю і нормальному розвитку. За час перебування сім`ї на обліку дітей відбирали у батьків тричі.

Уперше дітей відібрали 21 грудня 2021 року у зв`язку з виявленими за першою адресою проживання жахливими санітарно-побутовими умовами та перебуванням батьків у стані алкогольного сп`яніння. У подальшому перший будинок, у якому проживала сім`я, згорів, після чого вона змінила місце проживання. Вдруге дітей відібрали 01 травня 2025 року через повторне істотне погіршення умов їх проживання та неналежне виконання батьками своїх обов`язків. Після цього батьки частково виконали надані рекомендації, покращили стан житла, у зв`язку із чим дітей було повернуто до сім`ї. Водночас після їх повернення батьки взяли кредитні зобов`язання, а досягнуті позитивні зміни не були стійкими. Утретє дітей відібрали 13 листопада 2025 року після надходження від директора Суходільського ліцею повідомлення про виявлені у них тілесні ушкодження. Під час спілкування з працівниками служби діти повідомляли, що батьки їх б`ють. Після цього дітей оглянули медичні працівники та було вжито заходів для їх негайного влаштування до сім`ї патронатного вихователя.

ОСОБА_4 зазначила, що протягом усього періоду перебування сім`ї на обліку діти часто були одягнені у брудний одяг із різким неприємним запахом, у них неодноразово виявляли педикульоз. Їхні когнітивні та мовленнєві здібності були значно зниженими: діти мали труднощі з формулюванням думок, побудовою речень і послідовним викладом подій. Батьки жодного разу самостійно не зверталися по належну медичну допомогу для обстеження причин затримки розвитку дітей і не виконували наданих рекомендацій щодо роботи з відповідними спеціалістами. Служба у справах дітей та інші соціальні служби неодноразово надавали сім`ї допомогу у вигляді одягу, продуктів харчування та інших необхідних речей, однак діти постійно залишалися належним чином не забезпеченими. Після останнього відібрання дітей ОСОБА_8 жодного разу не телефонувала до служби, не зверталася за інформацією про їхній стан та не виявляла практичної зацікавленості в їхньому житті. Дітьми цікавилася переважно їхня повнолітня сестра ОСОБА_22 , яка підтримувала з ними зв`язок, відвідувала їх і передавала необхідні речі.

За оцінкою свідка, неодноразове відібрання дітей, тривала робота із сім`єю, матеріальна допомога, профілактичні бесіди та конкретні рекомендації не призвели до стійкої зміни ставлення обвинувачених до виконання батьківських обов`язків.

Допитана як свідок директор Володимирського центру соціальних служб ОСОБА_23 повідомила, що сім`я ОСОБА_21 перебуває у полі зору соціальних служб із 2021 року. Під час першого обстеження умови проживання були одними з найгірших, які вона бачила у своїй професійній діяльності. Уся сім`я проживала в одній кімнаті, належних спальних місць не було, батько перебував у стані сильного алкогольного сп`яніння. Дітей було вилучено, оглянуто, сім`ю взято під соціальний супровід, батькам надавалися соціальні послуги та рекомендації. У подальшому ситуація повторювалася. У травні 2025 року умови знову стали критичними, у зв`язку із чим дітей повторно вилучили. Вадим не міг завершувати речення, належно формулювати думки, іноді розмовляв сам із собою. Батькам пропонувалося звернутися з дитиною до психолога та психіатра, однак ці рекомендації вони належним чином не виконали. ОСОБА_15 також мав ознаки психологічної травмованості та проблеми з контролюванням фізіологічних потреб. Після отримання у листопаді 2025 року повідомлення від директора школи працівники служби провели бесіди з дітьми. ОСОБА_16 показував синці та розповідав, що його били батько і мати, руками та палицею. ОСОБА_15 також повідомляв, що його могли бити обоє батьків, а старша сестра ОСОБА_22 була для дітей захисницею.

Допитана як свідок спеціаліст служби у справах дітей ОСОБА_24 повідомила, що вперше відвідала сім`ю у червні 2025 року за місцем проживання у АДРЕСА_1 . У будинку був неприємний запах, бруд, речі були розкидані, продуктів харчування було мало, одна з шибок була відсутня. Діти на той час уже були вилучені із сім`ї. Батькам надавалися рекомендації щодо усунення недоліків. Під час повторного відвідування наприкінці липня — на початку серпня 2025 року умови дещо покращилися: було придбано диван, засклено вікно, речі складено, після чого дітей повернули до сім`ї. Під час обстеження 14 листопада 2025 року стан житла був ще гіршим, ніж до повернення дітей. Продукти харчування фактично були відсутні, дров не було, батьки перебували у стані, схожому на алкогольне сп`яніння. Мати мала почервоніле обличчя, висловлювала незв`язні думки, батько лежав на дивані та майже не реагував. У будинку не було належних місць для відпочинку та навчання дітей. На засіданні комісії з питань захисту прав дитини мати, відповідаючи на запитання про походження синців у дітей, висловилася у тому значенні, що батьки можуть бити дітей. Свідок повідомила, що під час поїздки до Центру захисту дітей ОСОБА_16 самостійно розповів, що батько вдарив його головою об шафу, а ОСОБА_15 — що батько може бити його палицею по спині. За її спостереженнями, обидві дитини мають ознаки затримки розвитку, їм важко послідовно висловлювати свої думки, вдома з ними належним чином не займалися та не вели систематичного спілкування.

Допитані як свідки директор закладу дошкільної освіти села Суходоли ОСОБА_25 та вихователь ОСОБА_26 повідомили, що ОСОБА_15 відвідував дошкільний заклад у 2022–2025 роках, а ОСОБА_16 — у 2019–2022 роках. Мати та батько належним чином не цікавилися вихованням та перебуванням дітей у закладі. Вадим відвідував дошкільний заклад нерегулярно, ОСОБА_15 — дещо частіше. Діти приходили у зношеному одязі, який часто не відповідав їхньому розміру та мав неприємний запах. Через це однолітки могли уникати спілкування з ними. У дітей неодноразово виявляли педикульоз. ОСОБА_15 під час глибокого сну міг не контролювати сечовипускання.

Показання малолітніх потерпілих, законного представника та наведених свідків у частині неналежних житлово-побутових умов, недостатнього догляду, зловживання батьками алкогольними напоями, відсутності належної уваги до навчання, здоров`я та розвитку дітей є послідовними, взаємно узгоджуються між собою та підтверджуються дослідженими в судовому засіданні письмовими доказами, висновками експертів, відеозаписами й іншими документами.

З витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань убачається, що 14 листопада 2025 року до Реєстру внесено відомості за повідомленням про можливе вчинення протиправних дій щодо малолітніх ОСОБА_12 та ОСОБА_13 . Підставою для відповідного реагування стало, зокрема, повідомлення служби у справах дітей про виявлення у дітей тілесних ушкоджень та отримання від них відомостей про застосування фізичного насильства батьком.

Відповідно до висновку судово-медичного експерта № 109 від 19 листопада 2025 року у ОСОБА_12 виявлено синці у правій лобній ділянці над бровою, у правій виличній ділянці, два синці на правому плечі та синець у ділянці проєкції лівого колінного суглоба. Зазначені тілесні ушкодження виникли від травмувальної дії тупих предметів з обмеженою поверхнею, належать до легких тілесних ушкоджень та за своєю давністю могли утворитися 02 листопада 2025 року. Експерт не підтвердив конкретний предмет чи точний механізм спричинення кожного ушкодження, оскільки вирішення питання про відповідність ушкоджень певним фактичним обставинам події не належало до його компетенції. Водночас характер і давність виявлених ушкоджень не суперечать повідомленому дитиною загальному механізму їх утворення внаслідок дії тупих предметів.

Згідно з висновком судово-медичного експерта № 108 від 19 листопада 2025 року у ОСОБА_13 виявлено синець у правій лобній ділянці над бровою. Вказане тілесне ушкодження виникло від травмувальної дії тупого предмета з обмеженою поверхнею, належить до легких тілесних ушкоджень та за своєю давністю могло утворитися 02 листопада 2025 року. Так само експерт не встановлював, чи було це ушкодження завдано саме палицею, однак його характер і давність не суперечать загальним відомостям, повідомленим дитиною.

Судом досліджено протоколи та відеозаписи допитів малолітніх ОСОБА_10 та ОСОБА_13 , проведених у Центрі захисту дітей за моделлю «Барнахус». Із протоколів убачається, що допити проводилися у спеціально обладнаному приміщенні за участю психолога, законного представника, представника потерпілих, прокурора та інших членів міждисциплінарної команди. Під час допитів діти повідомляли про застосування до них фізичного насильства, вживання батьками алкогольних напоїв, сімейні сварки, недостатню увагу та відсутність належного догляду.

У професійному висновку спеціаліста-психолога за результатами опитування ОСОБА_10 зазначено, що поведінка дитини та її емоційні реакції характеризувалися емоційною нестійкістю, підвищеною руховою активністю, імпульсивністю та фрагментарністю пам`яті. Такі прояви могли свідчити про наявність психотравматичного досвіду, пов`язаного, зокрема, із фізичним насильством з боку близьких дорослих, які мали забезпечувати дитині безпеку.

У професійному висновку спеціаліста-психолога за результатами опитування ОСОБА_13 зафіксовано ознаки можливого психотравматичного досвіду. Під час розповіді про застосування батьком фізичного насильства змінювався емоційний стан дитини: голос ставав тихішим і сумнішим, відповіді — короткими. Спеціаліст зазначив, що такі прояви можуть бути характерними для дітей, які пережили насильство або значний стрес, та рекомендував уникати повторного багаторазового опитування дитини для недопущення її повторної травматизації.

Згідно з висновком комплексної судової психолого-психіатричної експертизи № 19 у ОСОБА_12 спостерігаються ознаки затримки психічного розвитку змішаного генезу — психогенного та церебрально-органічного — та особистісна незрілість у формі інфантилізму. Загальний психічний розвиток ОСОБА_16 є зниженим і не відповідає його віку. У дитини виявлено інтелектуальний та особистісний недорозвиток, підвищену реактивну тривожність, знижені показники соціальної адаптації. Експерти встановили причинний зв`язок між аномальним вихованням дитини в умовах психоемоційної депривації та домашнього насильства, з одного боку, і затримкою її розвитку та емоційними порушеннями — з іншого.

Виявлені зміни за своєю систематичністю, інтенсивністю та вираженістю перешкоджали активному соціальному функціонуванню ОСОБА_10 як особистості. Водночас експерти зазначили про змішаний характер затримки розвитку, який поряд із психогенним містить церебрально-органічний компонент. ОСОБА_10 за своїм психічним станом здатний правильно сприймати фактичний бік зовнішніх подій та повідомляти про нього. Даних, які б свідчили про надання ним показань під визначальним впливом інших осіб, експертами не встановлено.

Відповідно до висновку комплексної судової психолого-психіатричної експертизи № 18 загальний психічний розвиток ОСОБА_13 є зниженим і не відповідає віковій нормі. Відставання стосується як когнітивних навичок та обсягу базових знань, так і особистісного дозрівання. У дитини встановлено затримку психічного розвитку психогенного та соціального походження, яка виникла у причинному зв`язку із сімейною ситуацією та є шкодою для її психічного здоров`я. У ОСОБА_13 виявлено тривожність, лякливість, емоційну лабільність, недостатньо сформовані комунікативні здібності, недорозвиток мотиваційної сфери, дезадаптованість та погіршення загального самопочуття. Такі зміни за своєю систематичністю, інтенсивністю та вираженістю перешкоджали активному соціальному функціонуванню дитини. Експертами встановлено причинний зв`язок між психологічними змінами у ОСОБА_13 та діями його батьків.

ОСОБА_13 здатний правильно сприймати фактичний бік зовнішніх подій та повідомляти про нього. Даних про надання ним показань під впливом інших осіб експертами не встановлено.

Рішенням виконавчого комітету Володимирської міської ради від 22 травня 2025 року № 177 підтверджується факт відібрання ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 у батьків у зв`язку із загрозою їх життю та здоров`ю.

Рішенням виконавчого комітету Володимирської міської ради від 22 травня 2025 року № 184 дітей влаштовано до сім`ї патронатного вихователя ОСОБА_27 з 01 травня 2025 року строком на три місяці.

Із протоколу засідання комісії з питань захисту прав дитини від 14 травня 2025 року вбачається, що підставою для відібрання дітей стали неналежне виконання батьками своїх обов`язків, антисанітарний стан житла, зловживання алкогольними напоями та відсутність належного догляду. На засіданні комісії зазначалося, що раніше в сім`ї вже виникала небезпечна ситуація, пов`язана із пожежею в будинку, а батькам надавався строк для наведення порядку, створення безпечних умов та зміни способу життя.

Після певного покращення житлово-побутових умов дітей було повернуто до сім`ї.

Рішенням виконавчого комітету Володимирської міської ради від 20 листопада 2025 року № 412 ОСОБА_10 та ОСОБА_13 повторно відібрано у батьків.

Рішенням виконавчого комітету від 20 листопада 2025 року № 418 дітей влаштовано до сім`ї патронатного вихователя з 13 листопада 2025 року строком на шість місяців.

Із протоколу засідання комісії з питань захисту прав дитини від 17 листопада 2025 року вбачається, що приводом для повторного відібрання дітей стало повідомлення навчального закладу про виявлені у них тілесні ушкодження. Представники закладу освіти повідомили, що діти пояснювали походження ушкоджень застосуванням фізичного насильства батьком, зокрема ударами руками та палицею. Мати під час засідання заперечувала насильницьке походження ушкоджень та пояснювала їх активною поведінкою дітей і побутовими обставинами. За результатами розгляду комісія одноголосно підтримала відібрання дітей і підготовку висновку щодо доцільності позбавлення батьків батьківських прав.

Рішенням виконавчого комітету Володимирської міської ради від 20 листопада 2025 року № 414 затверджено висновок про доцільність позбавлення ОСОБА_6 та ОСОБА_8 батьківських прав щодо малолітніх ОСОБА_10 та ОСОБА_13 . Із вказаного висновку вбачається, що батьки систематично ухилялися від виконання батьківських обов`язків, у житлі панували антисанітарні умови, діти не були забезпечені належним харчуванням, гігієною, медичним доглядом та вихованням. Зазначено, що малолітній ОСОБА_15 не користувався туалетом, міг справляти природні потреби в одяг, однак батьки не організували його належного медичного обстеження. У помешканні був стійкий неприємний запах, одяг та білизна дітей були брудними, належні продукти харчування часто були відсутні. Значна частина догляду за молодшими дітьми фактично була покладена на їхню старшу сестру Анну.

Рішенням виконавчого комітету Володимирської міської ради від 20 листопада 2025 року № 423 надано дозвіл на проведення огляду, консультації та, за необхідності, госпіталізацію малолітніх дітей до лікаря-психіатра без згоди батьків.

З акта обстеження умов проживання від 23 грудня 2021 року та долучених до нього фотоматеріалів убачається, що за місцем проживання сім`ї у АДРЕСА_1 були виявлені вкрай незадовільні й небезпечні для дітей умови. У будинку було брудно, житлове приміщення було захаращене сміттям та порожніми пляшками з-під алкогольних напоїв, посеред кімнати знаходилося відро з фекаліями. Піч перебувала в аварійному стані, електропроводка іскрила, продукти харчування були зіпсованими та непридатними до споживання. Окремих належних спальних місць для дітей не було. На час обстеження обоє батьків перебували у стані алкогольного сп`яніння.

З акта оцінки рівня безпеки дитини вбачається, що дитина просила їсти, тоді як мати не вважала виявлену ситуацію ненормальною або небезпечною.

За результатами обстеження батьків було зобов`язано усунути антисанітарію, налагодити електропостачання та опалення, забезпечити дітей харчуванням і створити безпечні умови проживання.

Актом обстеження умов проживання від 11 червня 2025 року встановлено, що після відібрання дітей батьки не створили належних умов для їх повернення. У житлі й надалі не було належного порядку, достатнього запасу продуктів, безпечних і придатних місць для відпочинку, навчання та проживання дітей.

Згідно з актом обстеження від 31 липня 2025 року умови проживання частково покращилися. Було наведено певний порядок, засклено вікно, придбано диван, мати виявляла зацікавленість у подальшому виконанні батьківських обов`язків та прислухалася до рекомендацій спеціалістів. Разом із тим умови були оцінені лише як частково задовільні.

З актів оцінки рівня безпеки ОСОБА_10 та ОСОБА_13 від 13 листопада 2025 року та долучених фототаблиць убачається, що після надходження повідомлення про тілесні ушкодження дітей було оглянуто, оцінено рівень загрози їх безпеці та прийнято рішення про негайне відібрання із сім`ї. Актом обстеження умов проживання від 14 листопада 2025 року за місцем проживання сім`ї у АДРЕСА_1 встановлено повторне істотне погіршення санітарно-побутових умов. Житло було брудним і захаращеним, належних продуктів харчування та запасу дров не було, місця для навчання й відпочинку дітей не облаштовані. За результатами обстеження батьків запрошено на чергове засідання комісії з питань захисту прав дитини.

Актом обстеження умов проживання від 15 червня 2026 року встановлено, що навіть під час судового розгляду належних умов для повернення дітей до сім`ї не створено, а істотного та стійкого покращення житлово-побутової ситуації не відбулося.

Із повідомлення Суходільського ліцею вбачається, що після влаштування дітей до сім`ї патронатного вихователя вони почали систематично відвідувати навчальний заклад, приходити чистими, охайними та забезпеченими необхідними речами. Біологічні батьки до навчального закладу не приходили, навчальними досягненнями дітей не цікавилися та участі в освітньому процесі не брали. Натомість дітей відвідувала їхня старша сестра ОСОБА_22 , яка передавала їм речі та солодощі.

Повідомленням із Володимирського центру соціальних служб № 12/02-07/2-26 від 05 лютого 2026 року підтверджується, що сім`я ОСОБА_21 перебувала на обліку як така, що опинилася у складних життєвих обставинах, починаючи з 2021 року. Сім`ї неодноразово надавалися соціальні послуги, консультації, одяг, продукти харчування та інша матеріальна допомога. Батькам надавалися рекомендації щодо забезпечення дітей належним харчуванням, одягом, гігієною, медичним обстеженням, лікуванням, навчанням і психологічною допомогою.

Постановами у справах про адміністративні правопорушення та інформацією органів Національної поліції підтверджується неодноразове реагування державних органів на неналежне виконання обвинуваченими батьківських обов`язків.

Довідками закладів охорони здоров`я підтверджується, що ОСОБА_6 та ОСОБА_8 на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебувають.

З характеристик за місцем роботи вбачається, що обоє обвинувачених із 19 червня 2023 року працюють у ТзОВ «Птахокомплекс “Губин”», характеризуються позитивно, трудову дисципліну не порушують, дисциплінарних стягнень не мають.

Наведені відомості характеризують осіб обвинувачених і підлягають урахуванню судом під час призначення покарання.

Оцінка доказів та мотиви суду

Відповідно до ст. 84 КПК України доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких суд установлює наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Згідно зі статтями 85, 86 КПК України належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують обставини, що підлягають доказуванню, а допустимим є доказ, отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.

За змістом ст. 94 КПК України суд оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність зібраних доказів — із точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед установленої сили.

Відповідно до ст. 17 КПК України та ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, доки її винуватість не буде доведено в передбаченому законом порядку та встановлено обвинувальним вироком суду. Обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях, а всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Оцінивши безпосередньо досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності та взаємному зв`язку, суд дійшов висновку, що винуватість ОСОБА_6 та ОСОБА_8 у злісному невиконанні встановлених законом обов`язків по догляду за малолітніми дітьми, що спричинило тяжкі наслідки, доведена поза розумним сумнівом.

Суд визнає достовірними показання малолітніх ОСОБА_10 та ОСОБА_13 у тій частині, в якій вони повідомляли про загальну сімейну обстановку, вживання батьками алкогольних напоїв, сварки між ними, недостатність догляду та застосування до дітей фізичного впливу.

Допити дітей проведено в умовах, пристосованих до їхнього віку та психологічного стану, за участю психологів, законного представника, представника потерпілих та інших уповноважених осіб.

Із відеозаписів убачається, що діти відповідали на поставлені запитання самостійно, їхні повідомлення не мали ознак механічного відтворення заздалегідь підготовленого тексту.

Незважаючи на властиву їхньому віку, рівню розвитку та психологічному стану фрагментарність викладу, основні повідомлення дітей є послідовними та взаємно узгодженими.

Вадим і ОСОБА_15 незалежно один від одного повідомляли, що батьки вживали алкогольні напої, сварилися, кричали на дітей та застосовували до них фізичний вплив.

При цьому обидві дитини переважно пов`язували більш інтенсивне фізичне насильство з поведінкою батька, водночас не заперечували застосування фізичного впливу і з боку матері.

Їхні показання узгоджуються з висновками судово-медичних експертів про наявність тілесних ушкоджень, показаннями медичного працівника, директора навчального закладу, працівників служби у справах дітей, актами обстеження умов проживання та висновками комплексних судових психолого-психіатричних експертиз.

Експерти встановили, що обидві дитини здатні правильно сприймати фактичний бік зовнішніх подій та повідомляти про нього, а даних про визначальний вплив на їхні показання інших осіб не виявлено.

Бажання дітей повернутися до батьків не суперечить їхнім повідомленням про насильство та неналежний догляд.

Природна емоційна прив`язаність малолітньої дитини до батьків може існувати одночасно з пережитим негативним досвідом і сама по собі не спростовує повідомлених обставин.

Щодо ролі ОСОБА_6 .

Судом установлено, що ОСОБА_6 протягом тривалого часу фактично самоусунувся від належного виконання батьківських обов`язків.

Він не забезпечував дітям належних житлово-побутових умов, харчування, гігієни, медичного догляду, виховання та розвитку, не виявляв необхідної участі у їхньому навчанні й повсякденному житті, зловживав алкогольними напоями.

Показаннями дітей, медичного працівника, директора ліцею та працівників служби у справах дітей підтверджено, що саме батько частіше та інтенсивніше застосовував до дітей фізичний вплив.

Вадим і ОСОБА_15 повідомляли про удари руками та палицею, а ОСОБА_16 — також про удар головою об шафу.

Наявність тілесних ушкоджень у дітей підтверджена висновками судово-медичних експертів.

Суд ураховує, що судово-медичні висновки самі по собі не встановлюють особу, яка спричинила ушкодження, та не підтверджують конкретний предмет їх нанесення. Однак у сукупності з послідовними показаннями дітей, повідомленнями свідків і фактичними обставинами виявлення ушкоджень вони підтверджують застосування до дітей фізичного насильства.

Заперечення ОСОБА_6 про те, що дітей він не бив, а алкоголь уживав лише зрідка, суд оцінює критично. Такі твердження спростовуються показаннями обох дітей, ОСОБА_8 , яка повідомила, що чоловік бив дітей частіше та вживав горілку через день або щодня, показаннями ОСОБА_14 , працівників служби у справах дітей та актами обстеження, якими неодноразово зафіксовано перебування батька у стані алкогольного сп`яніння.

Не відповідає дослідженим доказам і твердження ОСОБА_6 про те, що діти нормально розвивалися та проблем у їхній поведінці не було. Відставання Вадима й ОСОБА_15 у когнітивному, мовленнєвому та особистісному розвитку підтверджено показаннями педагогів, медичного працівника, працівників соціальних служб та висновками судових експертиз.

Щодо ролі ОСОБА_8

ОСОБА_8 також протягом тривалого часу не виконувала належним чином покладених на неї материнських обов`язків.

Вона не забезпечила дітям належного харчування, гігієни, чистого одягу, безпечного житла, своєчасного медичного обстеження, лікування, виховання та розвитку. Незважаючи на неодноразові попередження і допомогу соціальних служб, вона не організувала належного догляду за дітьми та не створила стійких безпечних умов для їх проживання.

Із показань самої ОСОБА_8 вбачається, що вона усвідомлювала неналежність догляду, підтвердила зловживання алкоголем у сім`ї, сварки між подружжям та застосування фізичного впливу до дітей.

Її твердження про те, що вона могла лише зрідка «злегка вдарити» дитину, не спростовує факту застосування заборонених методів виховання.

Суд також ураховує, що ОСОБА_8 знала про застосування фізичного насильства чоловіком, однак не вжила ефективних заходів для захисту дітей від такої поведінки. Її слова про те, що вона просила чоловіка не чіпати дітей, не підтверджують реального забезпечення їх безпеки, оскільки насильницька поведінка повторювалася, а діти продовжували проживати у небезпечних умовах.

Після останнього відібрання дітей ОСОБА_8 не зверталася до служби у справах дітей за інформацією про їхній стан, не підтримувала з ними систематичного зв`язку та не брала участі у вирішенні їхніх медичних і освітніх потреб.

Суд бере до уваги, що в липні 2025 року вона виявляла певну зацікавленість та прислухалася до рекомендацій спеціалістів, а житлові умови тимчасово покращилися. Однак така поведінка не мала стійкого характеру, оскільки вже у листопаді 2025 року стан житла знову став критичним, а станом на 15 червня 2026 року належних умов для повернення дітей створено не було.

Щодо злісного характеру невиконання батьківських обов`язків

Кримінальна відповідальність за ст. 166 КК України настає не за будь-яке неналежне або несумлінне виконання батьківських обов`язків, а лише за їх злісне невиконання, яке спричинило тяжкі наслідки.

Злісний характер такого невиконання може проявлятися у його тривалості, систематичності, багаторазовості та свідомому продовженні відповідної поведінки всупереч попередженням органів опіки, соціальних служб та інших компетентних органів.

У цьому кримінальному провадженні незадовільні та небезпечні умови проживання дітей уперше були офіційно зафіксовані ще у грудні 2021 року.

Батькам було конкретно вказано на необхідність усунути антисанітарію, налагодити опалення та електропостачання, забезпечити дітей належними продуктами харчування, одягом, спальними місцями та медичним доглядом.

Сім`я була взята під соціальний супровід, їй надавалися одяг, продукти харчування, консультації та інша допомога.

Дітей тричі відбирали із сім`ї.

Після кожного відібрання обвинувачені мали достатній час і реальну можливість змінити своє ставлення до виконання батьківських обов`язків.

Певні тимчасові покращення давали підстави для повернення дітей, однак надалі ситуація знову погіршувалася.

Таким чином, обвинувачені були достовірно обізнані про небезпечність створених ними умов, знали про потреби дітей та наслідки своєї бездіяльності, однак протягом тривалого часу не забезпечили стійких змін.

Злісність у цій справі полягає не лише у незадовільному стані житла, а у повторюваності однакових порушень після офіційних попереджень, соціального супроводу, матеріальної допомоги та неодноразового відібрання дітей.

Суд не встановив об`єктивних причин, які б позбавляли обвинувачених можливості виконувати свої обов`язки.

Обоє є працездатними, працевлаштованими та за місцем роботи характеризуються позитивно, що свідчить про їхню здатність організовувати свою поведінку, дотримуватися встановлених правил і виконувати визначені обов`язки.

Отже, встановлені порушення не можуть бути пояснені лише бідністю, побутовою невлаштованістю або відсутністю сторонньої допомоги.

Щодо тяжких наслідків

Обов`язковою ознакою кримінального правопорушення, передбаченого ст. 166 КК України, є настання тяжких наслідків.

Не кожне погіршення побутових умов, недостатність виховання чи окремий випадок неналежного догляду утворює такі наслідки.

У цьому провадженні їх наявність підтверджена висновками комплексних судових психолого-психіатричних експертиз.

У ОСОБА_10 встановлено затримку психічного розвитку змішаного генезу, особистісну незрілість, інтелектуальний та особистісний недорозвиток, підвищену тривожність і зниження соціальної адаптації.

У ОСОБА_13 встановлено затримку психічного розвитку психогенного та соціального походження, тривожність, лякливість, емоційну лабільність, порушення комунікативних здібностей, недорозвиток мотиваційної сфери та соціальну дезадаптацію.

Виявлені зміни не є короткочасними емоційними реакціями, а за систематичністю, інтенсивністю та вираженістю перешкоджали активному соціальному функціонуванню дітей.

Вони вплинули на здатність дітей навчатися, формулювати думки, спілкуватися з однолітками, адаптуватися у соціальному середовищі та відповідно до віку розвивати когнітивні й особистісні навички.

З огляду на характер, тривалість та інтенсивність установлених психічних і психологічних порушень суд визнає їх тяжкими наслідками у розумінні ст. 166 КК України.

Щодо причинного зв`язку

Для кримінальної відповідальності за ст. 166 КК України необхідно встановити причинний зв`язок між злісним невиконанням батьківських обов`язків і тяжкими наслідками.

Щодо ОСОБА_10 експерти встановили змішаний характер затримки розвитку, який містить як психогенний, так і церебрально-органічний компоненти. Тому суд не вважає поведінку обвинувачених єдиною причиною всіх особливостей його розвитку.

Водночас експертами прямо встановлено причинний зв`язок між аномальним вихованням в умовах психоемоційної депривації та домашнього насильства і затримкою розвитку та емоційними порушеннями дитини.

Отже, поведінка батьків була істотною та юридично значущою причиною тяжких наслідків для Вадима.

Щодо ОСОБА_13 експерти встановили психогенне та соціальне походження затримки розвитку й прямий причинний зв`язок між психологічними змінами у дитини, сімейною ситуацією та діями батьків.

Висновки експертів узгоджуються з показаннями педагогів, медичного працівника, працівників служби у справах дітей та відомостями про позитивні зміни у зовнішньому вигляді, систематичності навчання і забезпеченні дітей після їх вилучення з сімейного середовища.

Щодо форми вини

Відповідно до статей 23, 24 КК України вина є психічним ставленням особи до вчинюваного нею діяння та його наслідків, а непрямий умисел має місце тоді, коли особа усвідомлює суспільно небезпечний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачає її суспільно небезпечні наслідки і, хоча не бажає, однак свідомо припускає їх настання.

Суб`єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого ст. 166 КК України, у встановлених судом обставинах характеризується умисним ставленням обвинувачених як до злісного невиконання встановлених законом обов`язків по догляду за дітьми, так і до спричинених цим тяжких наслідків.

ОСОБА_6 та ОСОБА_8 знали про покладені на них батьківські обов`язки, усвідомлювали неналежність і небезпечність умов, у яких перебували діти, неодноразово отримували конкретні попередження, рекомендації та роз`яснення працівників соціальних служб, були обізнані з відставанням дітей у розвитку, необхідністю їх належного медичного обстеження, лікування, виховання та соціальної адаптації.

Обвинувачені також усвідомлювали, що тривале перебування дітей в умовах антисанітарії, недостатнього харчування, відсутності належної гігієни, медичного догляду, емоційної уваги, психоемоційної депривації та фізичного насильства створює реальну загрозу їх фізичному і психічному здоров`ю та нормальному розвитку.

Незважаючи на це, після неодноразових попереджень, соціального супроводу, надання допомоги та відібрання дітей вони продовжували систематично не виконувати свої обов`язки, не створили стійких безпечних умов проживання, не забезпечили належного лікування і розвитку дітей та допустили повторення тієї самої небезпечної ситуації.

Суд не встановив, що ОСОБА_6 та ОСОБА_8 бажали спричинити дітям затримку психічного розвитку, емоційні порушення або соціальну дезадаптацію. Водночас характер і тривалість їхньої поведінки, неодноразове офіційне реагування компетентних органів, очевидність негативних змін у стані дітей та продовження невиконання батьківських обов`язків свідчать, що обвинувачені передбачали можливість настання таких наслідків і свідомо їх припускали.

Отже, психічне ставлення ОСОБА_6 та ОСОБА_8 до тяжких наслідків характеризувалося непрямим умислом: вони не бажали їх настання, однак, усвідомлюючи небезпечність своєї поведінки та передбачаючи можливість заподіяння істотної шкоди психічному здоров`ю і розвитку дітей, свідомо допускали такі наслідки.

Щодо форми співучасті обвинувачених

Стороною обвинувачення ОСОБА_6 та ОСОБА_8 інкриміновано вчинення кримінального правопорушення за попередньою змовою групою осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 28 КК України кримінальне правопорушення є вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб, які заздалегідь, тобто до початку кримінального правопорушення, домовилися про спільне його вчинення.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 10 листопада 2022 року у справі № 639/552/19, провадження № 51-1113км22, співучасть у вчиненні кримінального правопорушення передбачає об`єднання окремих зусиль кожного співучасника у взаємообумовлену спільну діяльність усіх учасників, єдність учинюваного злочину для всіх співучасників, спрямування зусиль кожного на досягнення спільного злочинного результату та наявність причинного зв`язку між діяннями всіх учасників і таким результатом.

Спільна участь у вчиненні кримінального правопорушення може проявлятися як у дії, так і в бездіяльності. Визначальною ознакою спільної поведінки співучасників є те, що дія чи бездіяльність кожного з них становить складову частину загальної діяльності з учинення злочину, а внесок кожного є взаємопов`язаним із поведінкою інших співучасників та спрямований на досягнення єдиного результату.

Верховний Суд у постановах від 27 жовтня 2022 року у справі № 332/3717/18, провадження № 51-641ск22, та від 22 вересня 2022 року у справі № 552/3757/20, провадження № 51-5908км21, указав, що домовленість групи осіб про спільне вчинення кримінального правопорушення означає узгодження його об`єкта, характеру, місця, часу, способу вчинення та змісту функцій, які виконуватиме кожен учасник.

Така домовленість може бути досягнута в будь-якій формі — усній, письмовій або шляхом конклюдентних дій, тобто поведінки, з якої можна зробити висновок про спільний злочинний намір. Водночас вона повинна виникнути до початку вчинення кримінального правопорушення, а її наявність має бути підтверджена доказами, а не припущеннями.

Досліджені судом докази підтверджують, що ОСОБА_6 та ОСОБА_8 спільно проживали з малолітніми дітьми, були носіями рівних за змістом батьківських обов`язків, достовірно знали про неналежні умови їх проживання, відсутність належного догляду, стан здоров`я і розвитку дітей, а також про поведінку один одного.

Бездіяльність кожного з обвинувачених була складовою єдиного тривалого невиконання батьківських обов`язків.

ОСОБА_6 не забезпечував належного догляду, виховання і безпеки дітей, зловживав алкогольними напоями та переважно застосовував до них фізичне насильство.

ОСОБА_8 не забезпечувала побутових, гігієнічних, харчових і медичних потреб дітей, сама застосовувала до них фізичний вплив та, будучи обізнаною про поведінку чоловіка, не вживала ефективних заходів для захисту дітей.

Сукупна поведінка обох обвинувачених створювала єдине дисгармонійне сімейне середовище, яке характеризувалося гіпопротекцією, психоемоційною депривацією, педагогічною занедбаністю та ознаками домашнього насильства і перебувало у причинному зв`язку з тяжкими наслідками для обох дітей.

Отже, поведінка ОСОБА_6 та ОСОБА_8 відповідала ознакам спільного вчинення кримінального правопорушення, оскільки бездіяльність і дії кожного з них були взаємопов`язаними складовими єдиного тривалого невиконання батьківських обов`язків та спричинили спільний злочинний результат.

Водночас жоден із досліджених доказів не підтверджує, що ОСОБА_6 та ОСОБА_8 ще до початку злісного невиконання батьківських обов`язків домовилися про спільне вчинення кримінального правопорушення, заздалегідь узгодили характер своєї поведінки, спосіб невиконання обов`язків або розподілили між собою функції та бажали досягнення спільного злочинного результату у формі настання тяжких наслідків.

Саме по собі спільне проживання, взаємна обізнаність із поведінкою один одного, тривале взаємне потурання та спільність наслідків підтверджують спільну участь у кримінальному правопорушенні, однак не доводять наявності домовленості, яка виникла до початку його вчинення.

Тому суд виключає з обвинувачення посилання на вчинення кримінального правопорушення за попередньою змовою групою осіб.

Таке виключення не змінює правової кваліфікації дій кожного обвинуваченого за ст. 166 КК України.

Правова кваліфікація

З огляду на встановлені обставини суд визнає вірною кваліфікацію дій ОСОБА_6 та ОСОБА_8 за ст. 166 КК України як злісне невиконання батьками установлених законом обов`язків по догляду за дітьми, що спричинило тяжкі наслідки.

Доведеність вини ОСОБА_6 та ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого їм злочину у суду не викликає жодного сумніву.

Призначення покарання

Вирішуючи питання про вид і розмір покарання, суд відповідно до вимог статей 50, 65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, обставини його вчинення, характер і тяжкість наслідків, дані про осіб обвинувачених, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, а також вплив призначеного покарання на виправлення винних та інтереси малолітніх потерпілих.

Покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення обвинувачених та запобігання вчиненню ними нових кримінальних правопорушень.

Кримінальне правопорушення, передбачене ст. 166 КК України, відповідно до ст. 12 КК України належить до нетяжких злочинів.

Разом із тим суд ураховує, що злісне невиконання батьківських обов`язків тривало впродовж значного періоду, стосувалося двох малолітніх дітей, супроводжувалося неналежним побутовим, гігієнічним, харчовим, медичним та емоційним забезпеченням, а також застосуванням до дітей фізичного впливу.

Наслідком такої поведінки стали істотні порушення психічного розвитку, емоційного стану та соціальної адаптації обох дітей.

ОСОБА_6 раніше не судимий, має постійне місце проживання, офіційно працевлаштований у ТзОВ «Птахокомплекс «Губин»», де характеризується позитивно, трудову дисципліну не порушує, дисциплінарних стягнень не має, на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває.

Водночас суд ураховує, що ОСОБА_6 протягом тривалого часу не виконував належним чином батьківських обов`язків, зловживав алкогольними напоями, не виявляв необхідної участі у вихованні та розвитку дітей, переважно саме він застосовував до них фізичний вплив. Попри неодноразове втручання соціальних служб, попередження, надання допомоги та відібрання дітей, стійких змін у його поведінці не відбулося. Під час судового розгляду ОСОБА_6 винуватості не визнав, факти застосування фізичного насильства та зловживання алкогольними напоями заперечував, належної критичної оцінки своїй поведінці не надав.

Разом із тим у останньому слові просив надати йому можливість виправитися та не призначати покарання, пов`язане з реальною ізоляцією від суспільства.

Отже, обставин, які відповідно до ст. 66 КК України пом`якшують покарання ОСОБА_10 , суд не встановив.

ОСОБА_8 раніше не судима, має постійне місце проживання, офіційно працевлаштована у ТзОВ «Птахокомплекс «Губин»», де також характеризується позитивно, трудову дисципліну не порушує, дисциплінарних стягнень не має, на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває.

ОСОБА_8 частково визнала фактичні обставини неналежного догляду за дітьми, підтвердила вживання алкогольних напоїв у сім`ї, сварки між подружжям та застосування фізичного впливу до дітей.

Суд також ураховує, що в липні 2025 року вона певний час прислухалася до рекомендацій працівників соціальних служб, виявляла зацікавленість у поверненні дітей та брала участь у частковому покращенні житлово-побутових умов.

Однак такі зміни мали тимчасовий характер. У подальшому ОСОБА_8 знову не забезпечила належного догляду, не захистила дітей від фізичного насильства з боку батька, сама застосовувала до них фізичний вплив, а після останнього відібрання не підтримувала належного зв`язку зі службою у справах дітей та не виявляла практичної участі у вирішенні потреб дітей.

У останньому слові ОСОБА_8 просила надати їй можливість виправитися, повернути дітей і зберегти сім`ю.

Часткове визнання ОСОБА_8 фактичних обставин неналежного догляду за дітьми, висловлене нею жалкування та прохання надати можливість виправитися суд ураховує при загальній оцінці її особи та ставлення до вчиненого. Водночас підстав для визнання щирого каяття обставиною, що пом`якшує її покарання, суд не вбачає, оскільки ОСОБА_8 повністю не визнала протиправності власної поведінки та не продемонструвала послідовного критичного ставлення до всіх установлених судом обставин.

Отже, обставин, які відповідно до ст. 66 КК України пом`якшують покарання ОСОБА_8 , суд не встановив.

Обставин, які відповідно до ст. 67 КК України обтяжують покарання ОСОБА_6 та ОСОБА_8 , суд також не встановив.

Суд не визнає окремою обставиною, що обтяжує покарання, вчинення кримінального правопорушення щодо малолітніх дітей, передбачене п. 6 ч. 1 ст. 67 КК України.

Відповідно до ч. 4 ст. 67 КК України, якщо будь-яка з обставин, що обтяжує покарання, передбачена у статті Особливої частини цього Кодексу як ознака кримінального правопорушення, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз ураховувати її при призначенні покарання як таку, що його обтяжує.

Диспозиція ст. 166 КК України передбачає відповідальність за злісне невиконання встановлених законом обов`язків по догляду за дитиною. Поняття дитини охоплює, зокрема, малолітню дитину, а тому вік потерпілих та їхній статус як дітей уже є конструктивною ознакою встановленого судом складу кримінального правопорушення.

За таких обставин повторне врахування малолітнього віку ОСОБА_10 та ОСОБА_13 як обставини, що обтяжує покарання, суперечило б установленій ч. 4 ст. 67 КК України забороні подвійного врахування однієї й тієї самої обставини.

Водночас конкретний вік потерпілих, їхню повну залежність від батьків, підвищену вразливість та нездатність самостійно забезпечити власні життєві потреби суд ураховує при оцінці ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та індивідуалізації покарання, не визнаючи ці обставини окремими обставинами, що його обтяжують.

Вчинення кримінального правопорушення за попередньою змовою групою осіб суд також не визнає обставиною, що обтяжує покарання, оскільки наявність такої попередньої домовленості між обвинуваченими не доведена.

Виявом справедливості при призначенні покарання є питання його відповідності вчиненому кримінальному правопорушенню. Категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому балансі із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Враховуючи конкретні обставини вчиненого кримінального правопорушення, тривалість та систематичність злісного невиконання обвинуваченими батьківських обов`язків, його вчинення щодо двох малолітніх дітей, повторення неналежної поведінки після неодноразових попереджень, соціального супроводу й тимчасового відібрання дітей, характер спричинених тяжких наслідків, а також позиції учасників судового провадження, суд доходить висновку про необхідність призначення ОСОБА_6 та ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ст. 166 КК України.

Визначаючи вид та розмір покарання, суд ураховує, що вчинене кримінальне правопорушення відповідно до ст. 12 КК України належить до нетяжких злочинів, обоє обвинувачених раніше не судимі, мають постійне місце проживання, офіційно працевлаштовані, позитивно характеризуються за місцем роботи та на обліку у лікарів психіатра і нарколога не перебувають. З огляду на сукупність наведених обставин суд вважає необхідним і достатнім призначити ОСОБА_6 та ОСОБА_8 покарання у виді трьох років позбавлення волі кожному, яке відповідатиме характеру й ступеню суспільної небезпечності вчиненого, особам винних та загальним засадам призначення покарання.

Відповідно до ч.2 ст.50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до ст. 75 КК України, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, ураховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість його виправлення без відбування покарання, він може звільнити таку особу від відбування покарання з випробуванням.

Суд ураховує, що обоє обвинувачених раніше не судимі, офіційно працевлаштовані, позитивно характеризуються за місцем роботи, мають постійне місце проживання, не перебувають на обліку у лікарів психіатра та нарколога.

Обвинувачені просили надати їм можливість виправитися без реального відбування покарання. Їхні захисники також наполягали на можливості застосування положень ст. 75 КК України, а представник малолітніх потерпілих не вимагав реальної ізоляції обвинувачених від суспільства.

Суд також перш за все враховує інтерес малолітніх потерпілих у збереженні можливості підтримувати сімейні зв`язки з батьками.

Водночас бажання дітей повернутися до сім`ї саме по собі не є безумовною підставою для пом`якшення покарання, оскільки найкращі інтереси дітей передусім полягають у забезпеченні їхньої безпеки, належного догляду, лікування, навчання та стабільного розвитку.

Звільнення обвинувачених від відбування покарання з випробуванням не означає автоматичного повернення дітей до сім`ї та не вирішує питання щодо поновлення їх спільного проживання.

Таке повернення можливе лише після реального усунення небезпечних умов, створення належного житлового, побутового та психологічного середовища і прийняття компетентними органами відповідного рішення з урахуванням найкращих інтересів кожної дитини.

Зважаючи на сукупність установлених обставин, суд доходить висновку, що виправлення ОСОБА_6 та ОСОБА_8 ще можливе без реального відбування покарання, але за умови здійснення контролю за їхньою поведінкою уповноваженим органом з питань пробації та виконання покладених судом обов`язків.

Тому суд вважає за можливе на підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_6 та ОСОБА_8 від відбування призначеного покарання з випробуванням, установивши кожному іспитовий строк тривалістю два роки.

Відповідно до ст. 76 КК України на кожного з обвинувачених слід покласти обов`язки періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти цей орган про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Інші питання, які вирішуються судом при ухваленні вироку.

Прокурор подала письмове клопотання про продовження ОСОБА_6 та ОСОБА_8 строку дії обов`язків, покладених на них у межах запобіжного заходу у виді особистого зобов`язання, посилаючись на те, що встановлені раніше ризики, передбачені пунктами 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, продовжують існувати.

Учасники судового провадження проти задоволення клопотання не заперечували.

Враховуючи, що обставини, які стали підставою для застосування запобіжного заходу, істотно не змінилися, встановлені судом ризики не втратили актуальності, а забезпечення належної процесуальної поведінки обвинувачених залишається необхідним до набрання вироком законної сили, суд вважає за необхідне продовжити строк дії покладених на ОСОБА_6 та ОСОБА_8 обов`язків до набрання вироком законної сили, але не більше двох місяців із дня його проголошення.

Процесуальні витрати у кримінальному провадженні відсутні.

Речові докази у кримінальному провадженні відсутні.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся.

На підставі викладеного, керуючись статтями 50, 65–67, 75, 76, 166 КК України, статтями 100, 124, 368–371, 373–376, 394, 395 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_6 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 166 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання з випробуванням, установивши йому іспитовий строк тривалістю 2 (два) роки.

Відповідно до пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_6 такі обов`язки:

-періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

-повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

ОСОБА_8 визнати винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 166 КК України, та призначити їй покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_8 від відбування призначеного покарання з випробуванням, установивши їй іспитовий строк тривалістю 2 (два) роки.

Відповідно до пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_8 такі обов`язки:

-періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

-повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Іспитовий строк ОСОБА_6 та ОСОБА_8 обчислювати з моменту проголошення вироку, тобто з 23 червня 2026 року.

Клопотання прокурора задовольнити – продовжити щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_8 запобіжний захід у виді особистого зобов`язання до набрання вироком законної сили.

Покласти на ОСОБА_6 та ОСОБА_8 обов`язки які передбачені ч.5 і 6 ст.194 КПК України, а саме:

— прибувати до прокурора, суду за першою вимогою;

— повідомляти суд про зміну свого місця проживання;

— утримуватися від спілкування зі свідками у даному кримінальному провадженні — ОСОБА_19 , ОСОБА_17 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_24 , ОСОБА_23 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , а також малолітніми потерпілими ОСОБА_12 та ОСОБА_13 ;

— здати на зберігання до відповідних органів державної влади паспорти для виїзду за кордон та інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Строк дії покладених обов`язків установити до набрання вироком законної сили, але не більше двох місяців із дня проголошення вироку.

Вирок може бути оскаржений до Волинського апеляційного суду через Володимирський міський суд Волинської області протягом тридцяти днів із дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченим та прокурору, а іншим учасникам судового провадження — у порядку, передбаченому ст. 376 КПК України.

Суддя ОСОБА_31